Презентація за Лесею Українкою

Леся Українка

Леся Українка

Життєпис. На десятий день після народження 23 лютого (7 березня) 1871 року немовля охрестили в Новоград-Волинській Соборній Преображенській церкві, хрещеними батьками стали полковник Степан Васильковський та рідна бабуся дворянка Єлизавета Драгоманова. Леся Українка та її старший брат Михайло, яких упродовж життя єднає тривала сердечна дружба. Рано (у 4 роки) Леся навчилася читати. 6(18) січня 1881 р. під час святкування Водохреща Леся дуже застудилася, що надалі призвело до тяжкої хвороби. Влітку 1883 року Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров'я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови, а отже, це дає змогу пізнавати скарби письменства інших народів і культур.29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) 1884 — брат Микола.

Юність. Леся, починаючи з 1884 року, активно пише вірші. Перші спроби пера завдяки старанням матері знайшли місце на сторінках тогочасних галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.). Саме цього року з'явився псевдонім «Леся Українка». Маючи також хист до малярства, деякий час брала уроки у відомій Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. З цього періоду залишилась одна картина, намальована олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, у чому допомагала мати. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі, 1918). Леся знала багато європейських мов, крім слов'янських: української, російської, польської, болгарської, також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латинську, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Тому Українка багато перекладає, зокрема Миколу Гоголя, Івана Тургенєва, Адама Міцкевича, Марію Конопніцьку, Генріха Гайне, Віктора Гюґо, Джонатана Свіфта, Вільяма Шекспіра, Джорджа Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Гомера. Серед близького оточення Лесі Українки були визначні вчені та громадсько-політичні діячі, що неодмінно мали вплив на її формування: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Старицький, М. Лисенко, М. Ковалевський та ін. 9 (21) березня 1888 року народжується сестра Ізидора, яку Леся безмежно любила, називаючи лагідно Гусінькою чи жартівливо Донною Дорою, і яку неодноразово сумлінно доглядала під час хвороб, рятуючи їй життя.

Творчість. Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-річною дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. 1884 року у львівському журналі «Зоря» вперше було надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім'я — Леся Українка; у наступних перевиданнях до вірша «Сафо» Леся додала посвяту братóвій: «Любій Шурі Судовщиковій на спомин». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з братом Михайлом). Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована. В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець) на вибір її мотивів.

Збірки: «На крилах пісень» (1893) «Думи і мрії» (1899) «Відгуки» (1902) Інші твори: перший вірш «Надія» (1880) вірші «Конвалія» і «Сафо» поезія «Contra spem spero!» (1890) драма «Блакитна троянда» (1896) драматичну поему «Одержима» (1901) драматична поемі «Кассандра» (1907) драма «Руфін і Прісцілла» драматична поема «Бояриня» поема «Оргія» драма «Камінний господар» драма «Лісова пісня» оповідання «Така її доля»і «Святий вечір» казки:«Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик» повісті «Жаль» і «Приязнь» передсмертна повість «Екбаль

Премія імені Лесі Українки. Постановою Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1970 р. № 372 «Про відзначення 100-річчя з дня народження Лесі Українки»[34] була заснована літературна премія імені Лесі Українки за найкращий твір для дітей. Премія присуджувалася щорічно починаючи з 1972 року «за глибокоідейні та високохудожні твори для дітей, які сприяють комуністичному вихованню підростаючого покоління і здобули широке громадське визнання».2004 року встановлена «Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка «присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню молодого покоління в дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання»

Останні роки життя

Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої були зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів[27]. Також в той час Українка інтенсивно опрацьовувала власні драми. На початку липня 1913 року Лесин стан різко погіршується, хвороба пов'язана з нирками. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси Петрівни до Грузії терміново приїжджають мати та Ізидора. То власне мамі письменниця диктувала проєкти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії»[28]. Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Виснажена хворобою померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич; встановлений 1939 року)[29]. Похорон, згідно з бажанням небіжчиці, відбувався без участі духовенства[30]. Могила Лесі Українки є національною пам'яткою.