Презентація "Загальна характеристика існуючих і виникнення нових напрямів, течій, тенденцій у світовій літературі другої половини ХХ століття"

Міністерство освіти і науки України. Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса ШевченкаІНДЗ з курсу. Зарубіжна література другої половини ХХ століття. Тема: Загальна характеристика існуючих і виникнення нових напрямів, течій, тенденцій у світовій літературі другої половини ХХ століття. Підготовлено:студенткою 41-А групи. Лепугою Оксаною Вікторівною. Кременець 2018

Зміст. Вступ. ПостмодернізмІнтелектуалізм. Екзистенціалізм«Новий роман»«Магічний реалізм»Традиційний реалізм. Висновки. Список використаних джерел

Найбільшою подією кінця XX ст. став крах соціалістичної системи, що призвело до зміни географічних та економічних кордонів, пошуків нових засад співіснування різних держав; цей процес був нелегким, що пов’язано зі складністю зміни суспільних форм і свідомості, однак головне досягнекння XX ст. − усвідомлення людством згубності насильства у всіх його проявах і взаємозалежності всіх на планеті. Вступ

Посилюється загальна відчуженість, дійсність перетворюється «на механічний театр-маріонеток, де режисером виступила пані Машина» (А. Камю). Урбанізація призводить до знеособлення людини, яка почуває себе «дуже незатишно у холодному Всесвіті» (У. Еко).

Кінець XX ст. викликав занепокоєння у багатьох представників культури. Відчуженість людини, зміна суспільних устоїв, бурхливий розвиток цивілізації, відмова від колишніх ідей поставили нові запитання: що буде з людиною і світом, куди прямує суспільство, як відновити моральні цінності? Тому центральним явищем літературного процесу другої половини XX ст. став перехід до постмодернізму, який філософ А. М. Фуко назвав «хворобливим дитям літератури кінця віку, сповненим лихих передчуттів, катастрофічності, страху перед дійсністю».

Постмодернізм (лат. past − префікс, що означає наступність; фр. moderne − сучасний, найновіший) − загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, головними рисами яких є показ зруйнованої свідомості, деформованої дійсності, задушливої атмосфери епохи.

З’явившись у 1917 році, термін поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових течій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та техніцизму, а невдовзі − у літературі та живописі. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, Ж.-Ф. Ліотара.

Постмодернізм − явище досить широкого масштабу, що виникає на основі тотальних технологій та ідеологій, проте не обмежується їх запереченням. Думка філософа Ж. Бодрійяра про те, що реальність «агонізує», стала крилатою серед постмодерністів. А.-М. Фуко ще в 60-х роках висунув питання: «Чи не вмерла вже сама людина?»

Герой літератури постмодернізму − людина, що загубилась у повсякденному бутті, втратила зв’язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть про що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття деформовані під впливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі відтворює загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків у світі, падіння людства у безодню, де немає шансів на спасіння.

Твори постмодернізму відрізняються особливою поетикою. Автор взаємодіє з текстом, як з цілим світом. Розуміння «тексту як світу» зумовлює численні ремінісценції, підкреслену цитатність, що, з одного боку, відтворюють дійсність у розбитих образах колишньої культури, а з іншого − нагадують про необхідність об’єднати «розірвані шматки реальності» в цілісну картину, віднайти втрачений зв’язок між подіями, думками, почуттями.

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму набув прийом естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та літературними архетипами (прообразами) порушує глибинні зв’язки, замість морального підґрунтя − плазма бездуховності. У багатьох творах життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом. Літературна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше того − переграти певні ситуації, щоб знайти відповіді на складні питання.

Відомий теоретик і практик постмодернізму італійський учений і письменник У. Еко вважає, що, «коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід-переосмислити іронічно, без наївності», позбавляючи людину страху від жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпадається на велику кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо. Текст є своєрідним колажем думок, почуттів, ситуацій, ремінісценцій; мета такого «роздрібнювання» оповіді − показати втрату цілісності у самій дійсності, дисгармонію існування людини у світі.

Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічного і фантастичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомагають авторам оволодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, протиставити суцільному хаосу «сміх життя». Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій − реалізму, натуралізму, «потоку свідомості», експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття.

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури. Визнаними майстрами постмодернізму є У. Еко, Кобо Абе, Д. Фаулз, І. Кальвіно, В. П'єцух, А. Бітов, Ю. Андрухович та ін.

У другій воловині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх кращих зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією. Письменники-фантасти намагаються усвідомити загальні тенденції розвитку цивілізації, показати вплив наукових досягнень на життя людини, попередити про небезпечність перетворення особистості на «гвинтик» державної машини, про відповідальність людства за долю Всесвіту.

Фантастична оповідь дедалі більше отримує символіко-алегоричний характер, містить широкі філософські узагальнення (Дж. Ацдайк, К.-А. Портер, Дж.-Р. Толк’єн, Р. Шеклі, Р. Бредбері, С. Лем, А. і Б. Стругацькі та ін).

Інтелектуалізм (лат. intellectus − розум, пізнання, intellectualis − розумовий, розсудливий) − умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов’язаних з відчутною перевагою інтелектуально-розмислових елементів образного мислення над емоційно-чуттєвими.

Інтелектуалізація літератури другої половини XX ст. виявляється в посиленні уваги до складних філософських проблем (людина і світ, природа і цивілізація, техніка і культура, прогрес і мораль тощо), а також у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у розбитті драматизму процесу мислення, у тяжінні до певних розумових абстракцій. Розвиток і протиборство ідей, понять стає рушійною силою сюжету. У цей період інтелектуалізм визначив розвиток притчі, філософського роману, драми ідей, філософської лірики.

У передвоєнний час виникає, а після Другої світової війни активно розвивається екзистенціалізм. Екзистенціалізм (лат. existentiel − існування) − напрям у філософії і течія модернізму, в якій джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі.

Джерела екзистенціалізму містились у працях німецького мислителя XIX ст. Е.-С. К’єркегора. Теорія сформувалася в працях німецьких (М. Хайдеггер, І889-1976; К. Ясперс, 1883-1969) та французьких (А. Камю, 1913-1960; Ж.-П. Сартр, 1905-1980) філософів та письменників.

М. Хайдеггер уважав, що мистецтво не можна аналізувати, інтерпретувати, його потрібно тільки переживати. Правда, яку несе твір, завжди суб’єктивна та індивідуальна, бо реальність піддається в художньому творі «запереченню», вона «переборюється», підтверджуючи активність свідомого й підсвідомого у митця. Ці положення по-різному розвивають представники екзистенціалізму.

Екзистенціалізм у художніх творах відбиває настрої інтелігенції, розчарованої соціальними та етичними теоріями. Письменники прагнуть збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Представники цієї філософії стверджували, що єдине, чим володіє людина, це її внутрішній світ, право вибору, свобода волі.

Екзистенціалізм поширюється у французькій (А. Камю, Ж.-П. Сартр та ін.), німецькій (Е. Носсак, А. Деблін), англійській (А. Мердок, В. Голдінг), іспанській (М. де Унамуно), американській (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японській (Кобо Абе) літературах. В Україні проявився у 1920-х роках у творчості В. Підмогильного, пізніше − у спадщині І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука та ін.

У другій половині XX ст. розвивається «новий роман» (антироман), який, на думку Д. С. Наливайка, виникає як заперечення екзистенціалізму. Антироман − жанровий різновид французького модерного роману 1940-1970-х pp. Термін уперше запровадив Ж.-П. Сартр у передмові до роману Н. Саррот «Портрет невідомого» (1947). Представники цього жанру (Н. Саррот, А. Роб-Грійє, M. Бютор, К. Симон та ін.) відтворювали розірвану свідомість особи, стан її почуттів та вражень.

В антиромані нема «відображеної дійсності», комфорту, сюжетних колізій, зав’язки чи розв'язки, нема героя; його вмотивованих вчинків, емоцій. В естетиці антироману важливе місце посідають прийоми безгеройної та безфабульної розповіді. Кожний із письменників використовує свою манеру письма, вдаючись то до зображення містичної влади речей над людьми (А. Роб-Грійє), то до «напіврозмов», потоку свідомості, внутрішньої діалогічності підсвідомого (Н. Саррот), то до мозаїки сприймань, схоплень, роздумів (М. Бютор).

Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм». Магічний реалізм − напрям, у якому органічно поєднуються елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності.

Найбільш розвинувся в латиноамериканській літературі (А. Карпент’єр, Ж. Амаду, Г. Гарсіа Маркес, М. Варгас Льоса, М. Астуріас та ін.). Особливу роль у творчості цих авторів відіграє міф, який виступає основою твору.

У другій половині XX ст. розвивається і традиційний реалізм, який набуває нових ознак. Зображення індивідуального буття все більше поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (Г. Белль, Е.-М. Ремарк, В. Биков, Н. Думбадзе та ін.). У художній прозі помітне місце посідає філософська та політична публіцистика.

Ускладнюються засоби побудови твору: в оповіді переплітаються різні часові й просторові плани, події розгортаються в різних напрямках. Нерідко використовується композиційний принцип контрапункту − поєднання відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з неоднаковою швидкістю і не завжди послідовно (Б. Пастернак, У. Фолкнер та ін.). Цей принцип допомагає письменникам відтворити багатогранність сучасної епохи.

Висновки. Таким чином, літературний процес другої половини XX ст. визначається передовсім переходом від модернізму до постмодернізму, а також потужним розвитком інтелектуальної тенденції, наукової фантастики, «магічного реалізму», авангардистських явищ тощо. Загалом мистецтво другої половини XX ст. відрізняється особливим драматизмом, але, як писав Е. Хемінгуей, «надія приходить нізвідки, і в цьому її сила». У літературі останнього часу висловлюються сподівання на повернення світові втрачених ідеалів, відновлення порушених зв'язків, подолання відчуженості. Дякую за увагу!

Список використаних джерел1. Література другої половини ХХ ст.http://www.ukrlib.com.ua/referats-zl/printout.php?id=3532. Світова література другої половини ХХ століття https://revolution.allbest.ru/literature/00674238_0.html3. Специфіка розвитку літератури XIX століття http://www.zarlit.com/zno/37.html4. Література другої половини XIX століття https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9 B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8_XIX_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8 F5. Поняття модернізму. Течії модернізму, їхня характеристика http://pidruchniki.com/14131112/literatura/ponyattya_modernizmu_techiyi_modernizmu_yihnya_harakteristika