Сценарій засідання поетичного салону на тему:"Віршований рядок жіночим серцем"

Засідання поетичного салону

 "Віршований рядок жіночим серцем"

Мета: Ознайомити  з цікавими сторінками творчості жінок-поетес;

показати цікаві грані творчості Сапфо, Анни Ахматової, Марини Цвєтаєвої, Лесі Українки, Ліни Костенко;

зацікавити учнів творчістю поетес;

виховувати повагу до почуттів інших людей, естетичний смак;

 вчити  милуватись і насолоджуватись дивними чарами поетичного слова.

 

Обладнання:

Затемнений зал. В залі розміщені столики. На столах  лежать аркуші паперу і книжки ( томи поезій жінок-поетес).Презентація до теми.

 Звучить романс з музичних замальовок до повісті О.С. Пушкіна "Заметіль" (музика Г. Свиридова). На екрані проектуються слайди.

 

Вчитель: Скільки про неї сказано і написано. В усі століття їй поклонялись художники, поети, музиканти. Вона була мрією, усмішкою, сумом, всесвітньою радістю, її звали Лаура, Беатріче, Єлена, Вененра, Нефертіті, Марія, Ксенія, Анна. Багато цих імен стали символами: відданості і вірності , краси і жіночості , мудрості і державного розуму, всепоглинаючої любові до людей.

Ведуча: Сьогодні на засіданні поетичного салону ми будемо говорити про про жінок, що писали вірші. Мало сказати, що вони талановиті поети, поети справжні  -  без них важко уявити світову поетичну лірику. Тому  ми пропонуємо ближче познайомитись з творчістю деяких із них.

Ведучий: Сафо, Жорж Санд, Маруся Чурай, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Шарлотта Бронте і багато інших витримали випробування часом і навіки залишилися в історії літератури.

Вчитель: Жінкам підвласні всі жанри і теми літератури: від оповідань до романів, п'єс, поезій; від літературних досліджень до літератури розважального характеру, яку ми читаємо в транспорті.

 "Жіноча" література має неповторну ауру тонкої іронії і гумору, серйозної аналітики і критики, реалістичної довершеності і неймовірної любові та щедрості до людей, всього того, що є сутністю жінки.

Ведуча: Поговоримо про жінок, які досягли слави своїм поетичним талантом, даром Божим. Вони відкинули думку про те, що поезія - це привілеї чоловіків..

 

 Який же він, той віршований рядок, що написаний жіночим серцем!!!

(Звучить мелодія. На екрані проектуються слайди з краєвидами Греції, фреска "Прекрасна Помпеянка")

 

(Античність Сапфо)

Вчитель: На цій фресці невідомий художник відтворив прекрасну жительку Помпеї. Дівчина показана в момент творчого натхнення. Ще хвилина, друга - і на тонкій восковій поверхні дощечки з'явиться нова віршована строфа. Її обличчя одухотворене, в очах світиться думка. Говорять, що саме такою була Сапфо, поетеса з острова Лесбос, яка проживала на початку V століття до нашої ери. Довгі роки Сапфо очолювала школу, де дівчата займалися літературою, музикою, співами. Вона складала весільні пісні, гімни, виконувала їх під аккомпанемент ліри або кафари. А вірші поетеси були присвячені коханню, ніжному спілкуванню подруг, дівочій красі.

Ведучий: Одні легенди малюють Сапфо холодною і неприступною, інші навпаки розповідають про те, що через безнадійне кохання вона кинулась зі скелі. Для давніх Сапфо була ідеалом гармонійної особистості. В її честь чеканили монети, на яких вона зображена з лірою в руках. Платон, називаючи поетесу жрицею краси, писав

        Девять лишь муз называя,

        Мы Сапфо наносили обиду:

        Разве мы в ней не должны

        Музу десятую чтить?

(З вінком на голові в туніці виходоть Сапфо)

        Сапфо.

Що ж таке краса? Найпрекрасніше на землі те, що любимо

        Только я взгляну на тебя,

         Как у меня пропадает голос,

        А язык немеет,

        Быстрый огонь, пробегая под кожей,

        Глаза ничего не видят,

        В ушах стоит звон,

        Меня охватывает холодный пот,

        Всю бьет дрожь,

        Я становлюсь зеленее трави

        И кажусь чуть не мертвой,

        Я негу люблю,

        Юность люблю

        Радость люблю

        И солнце.

                Жребий мой - быть в солнечном свете

                И в красоту влюбленной.

 Ведучий: Хто ж вона така – Сапфо?

Легенда розповідає, що якось Алкей, прогулюючись вулицями рідної Мителени, побачив молоду красуню невисоку на зріст, смагляву, з виразними очима і довгим волоссям і проспівав їй таке поетичне залицяння:

Сказати дещо хочу тобі одній,

Але, як тільки глянеш на мене ти, -

Уста мої змикає сором ,

Перед тобою стою безмовний.

Ведуча: На превеликий подив молодого, але вже популярного поета, дівчина не розгубилася, а проспівала у відповідь:

Коли б твій намір чистий і добрий був,

Тоді б і слово легко злетіло з уст,

І вниз очей не опускав би,

Сміло сказав би, чого бажаєш.

Вчитель:Це була Сапфо, Майстри давньогрецької графіки спромоглися передати цю розмову. Збереглась ваза V ст. до н.е., на якій зображені Алкей і Сапфо (малюнки, якими греки прикрашали глиняний посуд, створювалися не тільки за міфологічними сюжетами). Алкей тримає в руках ліру, і здається, що лунають останні акорди і слова, з якими поет звернувся до коханої. Він схилив голову і чекає.

Ведучий: Сапфо була  надзвичайно знаменитою. Про неї створювали багато неймовірних вигадок, насмішок, легенд. Серед них легенда про кохання поетеси до юнака Фаона, красеня, що знехтував Сапфо, через що вона кинулась у море з високої скелі. Фаон – міфологічна фігура, улюбленець Афродіти. Французький художник Жак Луї Давід у 1809 році створив картину "Сапфо і Фаон”, яка нині зберігається в Ермітажі.

Ведуча: Поезія Сапфо сповнена сильних пристрастей, бурхливих почуттів, пов’язаних з коханням, яке майже завжди приносить ліричній героїні страждання і є "непоборним чудовиськом”, що несе одночасно і горе, і радощі. Вона закохана і в природу, яку вміє своєрідно побачити, відчути і передати нам красу вологого від роси лугу. повного пахощів і тиші, нічного моря, залитого місячним сяйвом, сну, що скапує з тремтячих листків, пишнобарвного цвіту троянди і ніжного ладану подиху.

Сапфо:

Жереб мені

Випав такий:

Серцем палким

Любити

Ласку весни,

Розкіш, красу,

Сонце ясне

Проміння.

Ведучий: Сапфо порівнює любов із бурею, що все трощить на своєму шляху:

Як буря в горах бушує,

аж дуби старезні тріщать,

отак в моїм серці тривожнім

той Ерос лютує оп’ять.

Знов Ерос той так мене мучить,

ся гірко – солодка змія,

і горе! Змії тій опертись

не можу я.

Ведуча: Сапфо нам передає бурю людських почуттів, а ми з вами послухаємо почуття природи.(Слайди, музика)

 

Ахматова, Цветаєва.

Вчитель: Століття двадцяте. Століття бур, потрясінь і втрат. Воно принесло в літературу ще два нетлінних жіночих імені - Анна і Марина. Дві жінкі дві трагічні долі. Обидві втратили коханих, обидві пережили арешти власних дітей, обидві перенесли страждання і муки. Але обидві пережели прекрасне почуття кохання, якому присвятили багато своїх віршів.

(На сцену виходить Ахматова та Цвєтаєва).

Ахматова.

Ты мне не обещан ни жизнью, ни Богом.

Ни даже предчувствием тайным моим.

Зачем же в ночи перед темным порогом

Ты медлишь, как будто бы счастьем томим

Не выйду, не крикну: "О, будь единым,

До смертного часа будь со мной!

Я только голосом лебединым

Говорю с неправедной луной".

Цвєтаєва.

Что же! Коль кинут жребий -

Будь, любовь!

В грозовом - безумном! - небе -

Лед и кровь.

Жду тебя сегодня ночью

После двух,

В час, когда во мне рокочут

Кровь й дух.

Ахматова.

Твой белый дом и тихий сад оставлю.

Да будет жизнь пустыннна и светла.

Тебя, тебя в моих стихах прославлю,

Как женщина прославить не могла.

И ты подругу помнишь дорогую.

В тобою созданном для глаз ее раю,

А я товаром редкостным торгую -

Твою любовь и нежность продаю.

Цвєтаєва.

Ночи без любимого - и ночи

С нелюбимым, и больше звезды

Над горячей головой, и руки,

Простирающиеся к Тому -

Кто от века не был - не будет,

Кто не может быть -  и не должен быть...

И слеза героя по ребенку,

И большие каменные горы

На груди того, кто должен - вниз...

Знаю все, что было, все, что будет,

Знаю всю глухонемую тайну,

Что на темном, на косноязычном

Языке людском зовется - Жизнь.

Вчитель:Анну Ахматову називають часто «російською Сапфо»,її поезію «щоденником жіночої душі».Жіноча любовна лірика – це те,з  чим Ахматова ввійшла у великий світ літератури.

 Ведучий: Послухайте пісню на слова  Анни Ахматової

• «Вот эта синяя тетрадь…» Виконує О.С.Черниш

Стан душі ліричних героїнь Цвєтаєвої певною мірою є відображннням стану душі самої поетеси.І найбільше почуття, що поселилося в цій душі, - це кохання.

 Зі своїм чоловіком.. «Спогади про Цвєтаєву-С.Ефрона» - Г.І.Заруцька.                               

 

Ведуча: Вірш читає Пасічник В.П. «Мой милый, что тебе я сделала?!»

 

Вчитель: Поезія Марини Цвєтаєвої складна, елітна. Але не зважаючи на індивідуальність її, вірші поетеси стали основою багатьох популярних пісень,

що вперше прозвучали в відомих кінофільмах.

 

Відео. Пісня «Мне нравится, что Вы больны не мной»

Кохання – це частинка життя кожної жінки, навіть якщо воно приносить

Страждання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Леся Українка

Стояла я і слухала весну

 Вона мені багато говорила,

Співала пісню дзвідку, голосну

 Та знов таємно - тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

 Про молодощі, радощі, надії.

 Вона мене перспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

 

Ведуча: Ці рядки належать перу нашої землячки, талановитої поетеси - Лесі Українки. В 9 років вона написала свій перший твір "Надія", а в 22 роки видала першу поетичну збірку "На крилах Пісень". Страждаючі з дитинства важкою хворобою, Леся зуміла оволодіти дев'ятьма іноземними мовами, прекрасно знала літературу, цікавилась науками, грала на фортепіано. Але найповніше талант її проявлявся в поезії.

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала

 А хто стрічався на шляху зі мною,

 Того я щирим серденьком вітала:

"Самій недовго з неї збитись угурті".

 Я йду шляхом, пісні свої співаю:

Та не шукайте в них пророчої науки,-

Скажу я: "Разом плачмо, брате мійі"-

3 його плачем я спів з'єднаю свій...

 

(Звучить симфонія №8 Ф. Шуберта).(Слайди)

 

   Ліна Костенко. «Сьогодні відома і шанована в Україні поетеса. Народилася я 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. Мій батько був неординарною особистістю, знав 12 мов. Коли ми переїхали до Києва, то сталося лихо, однієї ночі «чорний ворон» на 10 років вирвав із сім’ї батька, який став «ворогом народу». А через деякий час почалась війна. Саме в  час воєнної розрухи до мене прийшло натхнення.Мій перший вірш написаний в окопі на мокрій стіні, де ховалася від ворожого обстрілу. У 16 років мала перші публікації в пресі. Я закінчила Московський літературний інститут ім.Горького. Поставила собі за мету – стати письменником. Пізніше я спробувала себе як авторка кіносценарію. Разом з Аркадієм Добровольським написала сценарій фільму «Перевірте свої годинники». Проте фільм так і не було поставлено.19 березня цього року мені виповнилося 87 - !»

Вчитель: Лірика Ліни костенко – явище неординарне, дивовижне! А Інтимна лірика Ліни Костенко, надзвичайне явище в українській літературі, бо письменниця майстерно поєднує щирість почуттів із мудрим розмірковуванням про сутність людських почуттів, розумними та повчальними висновками.

Ведучий: Вона звертається до коханого іноді на Ви, її любов сповнена шляхетності, почуття власної гідності...

 Одна з головних рис ліричної героїні Ліни Костенко — почуття власної свободи, незалежності та неповторності.

Ведуча: Прекрасним і світлим твором про перші почуття є поезія, яка так і називається — «Світлий сонет». Цей вірш присвячено першому почуттю, яке виявилось невзаємним.Читає  Гудзь Ірина.

Звучить вірш Л.Костенко «Очима ти сказав мені люблю»

Ведучий: По-різному складається життя закоханих, у деяких творах знаходимо й тугу за втраченим коханням, але справжнє почуття залишається з людиною на все життя:

 Ця казка днів, — вона була недовгою.

  Цей світлий сон, — пішов без вороття.

  Це тихе сяйво над моєю долею! —

  Воно лишилось на усе життя.

  (Слайди)

Рубрика: «Світ поезії поруч з тобою»

Початківці читають свої вірші.

Ничипорук Ілона – вірш «Сім нот».

Роман Юлія – вірш «Про кохання».

Бажаючі читають власні, улюблені поезії.

 

Підсумок

Вчитель: Усі жінки різні, у кожної своя доля, душа кожної – Всесвіт.

Ведучий: Жінки... Мудрі, красиві, талановиті. Вони палали самі і осяювали шлях іншим. Поезією, Коханням, Красою.

 

Ведучий:Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.(Л.Костенко)

Ведуча: К вам всем – что мне, ни в чем не знавшей меры,

Чужие и свои?! –

Я обращаюсь с требованьем веры

И с просьбой о любви.(М. Цветаева)