Презентація "Зародження українського козацтва. Реєстрові козаки."

Зародження українського козацтва. Реєстрові козаки.

Наприкінці XV ст. на українських землях виникає козацтво – явище, що стало яскравою сторінкою історії нашої країни. Мужній і хоробрий козак став символом України, її довготривалої боротьби за створення власної держави.

14 жовтня. Покров Пресвятої БогородиціДЕНЬ УКРАЇСЬКОГО КОХАЦТВАДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

Перша згадка про козаків у писемних джерелах датована 1489 роком. Слово «козак» тюркського походження і означає «вільна людина».

На півдні України у 16-17ст. існувало так зване Дике Поле – територія, не заселена людьми. Це був великий масив вільних земель, що фактично не належав жодній державі. Природні умови Дикого Поля були дуже сприятливими для життя і ведення господарства – там водилося багато диких звірів (дикі кабани, дикі коні, зубри, дикі кози, птиця), у річках водилося багато риби.

Жовтим кольором визначено територію Дикого Поля

З часом у Дике Поле почали вирішувати ватаги уходників (міщани, селяни, бояри) для того, щоб займатися степовими промислами (мисливством, рибальством, бджільництвом). У Дике Поле тікало багато селян, які потерпали від нещадної експлуатації панів.

Уходники – люди, що вирушали на землі Дикого Поля з метою займатися господарством (мисливством, рибальством, бджільництвом).

Освоєння Дикого Поля викликало протистояння з боку татар, які мали свої кочові стійбища на півдні Дикого поля. Між уходниками і татарами часто виникало збройне протистояння. Згодом татари почали здійснювати набіги на південь Київського і Брацлавського воєводств. Оскільки держава не могла у повній мірі захистити місцеве населення від набігів, тому люди вимушені були самостійно чинити опір татарам. Із часом уходників, які вирушали до Дикого поля, здійснювали походи проти татар або захищали від них власні оселі, почали називати козаками.

Причини виникнення козацтва-  Необхідність оборони українських земель від нападів татар;- Посилення соціального і національно-релігійного гноблення українців;- Прагнення освоїти нові родючі землі Дикого Поля.

З кінця XVст. набіги татар на українські землі стали регулярними. Щоб утриматися в Дикому Полі:- козаки почали будувати дерев’яні поселення – «городки», «остроги», «стани»- з кінця XVIст. поселення почали обносити дерев’яними укріпленнями (частоколом) – «засіками». Поступово за ними закріпилася назва Січ.

Також козаки оселялися на Запорожжі – землі в нижній течії Дніпра на південь від дніпровських порогів.

На якій території селилися козаки:- Дніпровський Низ – землі, розташовані з обох боків Дніпра за його порогами- Великий Луг – історична назва місцевості, велетенських річкових планів, що існували на лівому березі Дніпра (між річками Дніпро та Конка)- Запорожжя – землі в нижній течії Дніпра на південь від дніпровських порогів.

Умови життя козаків, які склалися в степах «Дикого Поля», були суворими, вимагали фізичної витривалості, здатності переносити холод і спеку, негаразди воєнного життя. Жили козаки в саморобних куренях, сплетених з очерету та вкритих кінськими шкурами.

Реєстрові козаки – частина українського козацтва, прийнята на військову службу владою Речі Посполитої і записана в окремий список – реєстр, з цього й назва – реєстрові козаки.

Створення реєстрового козацтва Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король Польщі Сигізмунд I Старий доручив Семену Полозовичу і Кшиштофу Кмітичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича. У короля вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда II Авґуста 2 червня 1572 р., коли було доручено коронному гетьманові Єжи (Юрію) Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище.

Привілеї реєстрових козаків Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено документом від 16 вересня 1578 року до 500 осіб, потім — до 600 козаків і козацьким гетьманом призначено брацлавського кастеляна, черкаського старосту князя Михайла Вишневецького.

1590 року загальний сейм Речі Посполитої ухвалив збільшити реєстр до 1000 козаків. Крім оборони кордонів реєстровці мали стримувати інших козаків (не реєстрованих) від самовільних виправ на Молдавію, головний табір перенесли з Базавлуку до урочища Кременчуг на молдавському березі Дністра. Базою провіанту та матеріальної підтримки замість Черкаського староства стало Снятинське. Снятинський староста Миколай Язловецький став «старшим над козаками», Оришевський Ян — його «поручником» (заступником). Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші інсигнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано у власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запорозького, або Низового війська.

Обов'язки реєстрових козаків Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом уряду Речі Посполитої загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними. Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні, через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпеченні. Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат. Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

Утиски реєстрових козаків Реєстрові козаки зазнавали утисків від коронних феодалів. Шляхетський уряд Речі Посполитої роздавав козацькі землі шляхті та магнатам. Особливо посилився гніт та переслідування реєстрових козаків після Ординації 1638 р. Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Івана Сулими, Карпа Скидана, Якова Острянина та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику, зраджувала свій народ, допомагаючи шляхетським загарбникам Речі Посполитої придушувати визвольні народні повстання. Великий коронний гетьман Миколай Потоцький-«ведмежа лапа», неприхильно налаштований до козацтва, в листопаді 1647 стверджував, що ті зазнають «нечуваних і невимовних кривд» від старост, державців.

Реєстрові козаки відіграли значну роль і в боротьбі українського народу проти османсько-татарської агресії. Під час визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. внаслідок масового покозачення селян і міщан та переходу на сторону повсталого народу реєстрові козаки, збройні сили селянсько-козацького війська досягли понад 100 тис. чол. Не мали успіху спроби шляхетської Речі Посполитої обмежити число козаків: 40 тис. (Зборівський договір 1649), 20 тис. (Білоцерківський мирний договір 1651). Зборівський договір (18 серпня 1649) — Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб.

Народно-визвольна війна 1648–1654 рр. скасувала реєстри як політичні документи шляхетського уряду Речі Посполитої, що обмежували чисельність українського козацтва. Замість реєстрів почали складати компути (списки), на підставі яких визначали приналежність до козацького стану. Після 1654 р. назва «реєстрові козаки» поступово вийшла з ужитку і замінилася термінами «городові козаки», з 1735 р. — «виборні козаки».