Презентація "Жінки в житті Шевченка"

Т. Г. Шевченко(1814-1861)Жінки в житті і творчості поета

Етюди кохання Т. ШевченкаІ – Втрачене коханняІІ – Полтавки в долі Т. ШевченкаІІІ- Кохання без взаємності“Біографи”“Літературні критики”“Мистецтвознавці”“Декламатори”

Група І1 сторінка журналу “Втрачене кохання” Не весело на світі жить, Коли нема кого любить. Т. Шевченко

Оксана Коваленко – перше кохання поета (1817-1877) Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця. У віршах, присвячених Оксані, ''Мені тринадцятий 1817 минало'', ''Ми вкупочці росли'', ''Не молилася за мене'', створених на засланні, доторкаємося до особисто пережитого Шевченком.

Портрет “Погруддя жінки”(французька актриса Адріана Лекуврер) 1830 р.

Феодосія Кошиця. Під час перших відвідин України (1843р.) у Кирилівці Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошиці – Феодосія. Після того, як Тарас отримав посаду у Київському університеті, він вирішив одружитись і влаштувати своє особисте життя. Приїхав він на храмове свято свататися, але батькам Шевченко не сподобався і отримав гарбуза. Молода попівна не наважилася йти проти волі батьків, невдовзі збожеволіла і в 1884 році померла.

Група 22 сторінка журналу “ Полтавки в долі Т. Шевченка”1843 рік

Ганна Закревська( (1823-1859) ''Ганні вродливій'' (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему ''Слепая'', а також поезії ''Г. З.'' та ''Якби зустрілися ми знову...'', своєму ''єдиному великому коханню''. В цих віршах і відвертість, і щедрість серця поета, і шляхетність почуття, і зрілість майстра слова. У рядках любові звучить біль самотності. Зболене тугою любові серце зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки, ''свята чорнобривого''.1843 р. – знайомство на балу

Дружба з Варварою Рєпніною(1809-1891)Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, відчуло великий поетичний талант Шевченка. Княжна першою назвала його генієм нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через соціальну безодню між нею і поетом. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею В. Рєпніної? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. Згодом вона стала близьким другом, сестрою і сумлінням поета.

Марія Василівна Максимович1858 рік -знайомство

Автопортрет - 1859 рік

Група 33 сторінка – “Кохання без взаємності”

Катерина Піунова 1841 р.-1909 р. Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко знайомиться з оточенням, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою. Закохавшись, Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший, щоб пом'якшити відмову. Змучений самотністю, поет мріє про пару. Боляче і сумно перегортати сторінки останніх його романів.

Спогади К. ПіуновоїУ Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко. Посміхнувся і тихо промовив: “Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені”. Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моє серце вривався промінь його сонця, творчість, кохання, але... грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулась до дверей.(Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. «Случайно встетил я Піунову, - пише Шевченко у “Щоденнику”, - у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою”).

Ликера Полусмакова(1840-1917) Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об'єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Він запропонував їй одружитися і виїхати в Україну. Вірив, що саме поруч з нею вдасться пережити всі негоди і знайти щастя у ''хатині тихій і веселій''. Адже неодмінною умовою ''благодаті'' він вважав сімейну ідилію у власній хатині. Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...'' . 

м. Канів - Тарасова гора