Презентація "Життя і творчість Генрі Водсворта Лонгфелло"

Життя і творчість Генрі Водсворта Лонгфелло. Підготувала вчитель Травневської ЗОШ І-ІІ ст.ім. Н. Войтовича. Збаразького району. Тернопільської обл. Губич Г.І.

Походив з давньої Йоркширської сім'ї, що переселилася в Америку в XVII ст. Народився 27 лютого 1807 року в місті Портленд (штат Мен) в родині адвоката. У дитинстві захоплювався читанням, складати вірші почав дуже рано. Коли газета вперше опублікувала його вірші, Генрі було 13 років. Початкову освіту отримав в Портленді, згодом навчався в Боудайнському коледжі і Гарвардському університеті.

Вже в коледжі Генрі захопився вивченням нових європейських мов та поезією. Закінчивши курс 1825 p., він здійснив мандрівку у Європу, де провів три роки; повернувшись, почав викладати іноземні мови у тому самому коледжі, у якому навчався. Лонгфелло слухав лекції в Геттінґенському університеті, побував у Італії, Іспанії, Франції, Англії, Голандії і Швейцарії. Близько двадцяти років (1835—1854) Лонгфелло був професором кафедри європейських мов Гарвардського університету і після цього повністю присвятив себе літературній творчості.

Коло його науково-літературних зацікавлень широке та різноманітне. Лонгфелло писав ліричні вірші, поеми, балади, дорожні нотатки; укладав поетичні антології, займався перекладами. У 70-х pp. підготував 31-томне видання віршів, присвячених природі різних країн «Вірші різних місцевостей» (1876—1879); до 20-го тому, відведеного для поезії народів тогочасної Росії, Лонгфелло включив пісні «Їхав козак за Дунай» (перекладач невідомий), «На смерть Мартина Пушкаря», «Про козака Саву», «Думу про втечу трьох братів з неволі турецької з Азова».

Хоча в житті Лонгфелло були і трагічні події — передчасна смерть першої дружини та загибель другої під час пожежі у 1861 p., воно видається втіленням упорядкованості. Від початку і до кінця літературної діяльності поета із ним завжди сусідив успіх. Вже перша поетична збірка «Голоси ночі» ( 1839) зробила його відомим, і його слава зростала з виходом кожної нової збірки: «Балади й інші вірші» (1841), «Вежа у Брюґґе й інші вірші» (1845), «На березі моря та біля каміну»(1850) й ін. У своїх віршах Лонгфелло звертався і до недавнього минулого Америки, і до життя перших поселенців.

У 1855 р. Лонгфелло завершив працю над найвизначнішим твором свого життя «Піснею про Гайавату». Ця епічна поема створена на основі пам'яток індіанського фольклору. Поет зібрав та опрацював пісні й легенди, які побутували серед північноамериканських індіанців і розповідали про життя, подвиги, боротьбу народного героя — легендарного звитяжця Гайавату. Ідеться про «його дивне народження» і про «його велике життя» . Як він жив і як молився,Як він з сили вибивався,Як за свій народ боровся,За його щасливу долю.(Пер. О. Олеся)

Гайавата — особа історична. Він жив у XV ст., походив із племені ірокезів, став одним із вождів індіанського народу. У фольклорі Гайавата наділений рисами казкового героя. І в інтерпретації Лонгфелло історія Гайавати стає поетичною легендою, чарівною казкою, в якій фантастична вигадка переплітається з народною мудрістю. Герой поеми - істота незвичайна, наділена казковою силою, надзвичайним розумом і відвагою. Всі свої сили він віддає на благо людей. Це образ справжнього народного героя

Гайавата навчає індіанців майстерності полювання і землеробства, він винаходить писемність, відкриває таємниці мистецтва лікування. Він пізнає таємниці природи, розуміє голоси тварин і птахів, вміє слухати шум вітру, плескіт ріки. У поемі створені прекрасні картини природи Північної Америки, описано побут індіанських племен, показано побут їхнього життя. Достеменність опису одягу, зброї, прикрас поєднується зі сміливим польотом фантазії. Образи героїв поетичні: відважний і ніжний Чайбайабос, простодушний і сміливий Квазінд, струнка та гнучка Венона, прекрасна Нокоміс. Усі вони — енергійні та відважні люди, котрі мріють про щастя і діяльно прагнуть до нього. У заключній частині поеми Гайавата закликає одноплемінників жити в дружбі з білими і прислухатися до їхніх мудрих порад. Фінал пронизаний настроями всепрощення.

Перший український переклад творів Лонгфелло належить М. Павлику (вірш «Сон невільника», 1873). «Пісню про Гайавату» вперше переклав О. Олесь («Літературно-науковий вістник», 1912, т. 58-60). У різні часи твори Лонгфелло перекладали Олена Пчілка, П. Грабовський, Панас Мирний, С. Куликівна, Микола Зеров, Л. Мосендз, Г. Кочур, Н. Забіла, М. Пилинський, М. Гаско, В. Мисик, К. Шмиговський, К. Шарандак, Д. Павличко

Уривки з «Пісні про Гайавату» переклав М. Мандрика (надруковані в його збірці «Золота осінь» — Вінніпег, 1958). 1965 р. у Вінніпезі опубліковано «Заспів» та чотири розділи «Пісні про Гайавату» в українському перекладі О. Соловей з післямовою К. Филипович. Творчість Лонгфелло, зокрема «Пісню про Гайавату», дуже високо цінував Микола Хвильовий

Поштові марки

Особистий підпис Лонгфелло

Видання творів Генрі Лонгфелло