Презентація "Зміст, форми, методи сімейного виховання"

Зміст, форми, методи сімейного виховання

Щоб вивчити можливі стосунки між дорослими й дітьми в сім'ях,необхідно знати існуючі стилі батьківського ставлення до дітей.

Батьківський стиль – це узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способиспілкування батька з дитиною, це спосіб дій відносно дитини.

Обраний стильвизначає систему виховання, якій притаманне цілеспрямоване застосуванняметодів і прийомів виховання, врахування того, що у ставленні до дитиниможна допускати, а чого не можна.

Психолог Е. Шефер виділяє чотири стилі (тактики) виховання в сім'ї

Авторитарний виховний стиль (тактика диктату, авторитарнагіперсоціалізація) означає пригнічення почуття гідності, ініціативи,самостійності одними членами сім'ї в інших.

Жорсткі накази, примус,свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини.

Якщо батькам, іншим дорослим вдається зламати опір дитини, товодночас вони ламають і важливі якості особистості, розвиток яких стаєнеможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності,ініціативність тощо.

Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва, кооперація) передбачає батьківську підтримку й допомогу дітям у їх окремих справах, взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановленняпартнерських взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності.

Ліберальний стиль (тактика невтручання, неприйняття). Система міжособистісних стосунків у сім'ї будується на визнанні незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Їх приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань.

За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляєтьсяегоцентризм, індивідуалізм, а сім'я для неї – лише необхідна формальність.

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові,симбіоз). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо.

Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе вдосягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій, зростаєінфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності запевні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, є егоцентризм.

Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі «перепади» народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти намагаються використатиситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьками

Варто відзначити, що поняття «стиль виховання», «стиль взаємодії»,«стиль батьківського ставлення», «батьківська позиція» – виступаютьсловами-синонімами, оскільки всі вони відображають методи, принципи,прийоми виховного процесу та ставлення до дитини в цілому.

Вивчення теоретичних підходів і практики сімейного виховання даютьзмогу визначити методи сімейного виховання як сукупність способіввиховних взаємодій батьків із дітьми, що допомагають останнім розвиватисвою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують)формування досвіду поведінки, організацію самостійної дитячоїжиттєдіяльності, повноцінний моральний і духовний розвиток

Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях зумовлена такими чинниками: підходами до вибору мети й завдань виховання, що ставлять перед собою батьки; змінами стосунків у стилі й способі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім'ї;індивідуалізацією виховання в сім'ї (родина виховує одну-дві дитини);особистісними якостями батька, матері, інших членів сім'ї, їх духовними й моральними цінностями й орієнтирами; досвідом батьків тощо.

Здійснений аналіз педагогічного досвіду показав, що єдиноїкласифікації методів сімейного виховання не існує через різноманітніпідходи до їхнього розгляду, тлумачення та характеристики.

Розглянемо такігрупи методів сімейного виховання:

Традиційні методи: методи усвідомлення сімейних цінностей,загальною особливістю яких є вербальність, оскільки їх джерелом виступає слово.

Бесіда, розповідь, приклад, переконання, навіювання, що є своєріднимдіалогом між батьками й дитиною, у процесі якого здійснюється обмін думками, ідеями, цінностями; методи організації діяльності та формування досвіду поведінки: доручення, вимога, примушування та включення дітей у різні види діяльності, що базуються на практичнійдіяльності вихованців; методи стимулювання діяльності й поведінки, які покликані регулювати, коригувати й стимулювати діяльність і поведінкудитини: довіра, докір, осуд, заохочення й покарання

Інтерактивні методи сімейного виховання, які припускаютьмоделювання реальних життєвих ситуацій, спільне вирішення проблем,рольові ігри.

Означені методи якнайбільше сприяють формуванню навичок івмінь, виробленню сімейних цінностей, створюють атмосферуспівробітництва, взаємодії, гармонії, дають змогу батькам стати дійснимилідерами для дитини, а не авторитарними вихователями.

До цієї групиметодів відносимо методи діалогічної взаємодії батьків і дитини з метоюобміну матеріальними та духовними цінностями; методи пізнавальноївзаємодії батьків і дітей із метою отримання нових знань, їх систематизації,творчого вдосконалення вмінь і навичок; методи діалогічної взаємодії батьківі дітей, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні дорозподілу сімейних обов'язків, до батька чи матері, самого себе

Однак жоден із зазначених методів не є універсальним, оптимальністьвиховного процесу в сім'ї досягається через комплексне й системнезастосування всіх означених методів, які можуть частково переплітатися івзаємодоповнюватися.

Отже, сімейне виховання – така взаємодія батьків із дітьми, яка ґрунтується на родинній близькості, сімейній гармонії, любові, турботі, повазі та захищеності дитиний сприяє створенню оптимальних умов для задоволення потреб уповноцінному розвитку та саморозвитку особистості підлітків.