Презентація "Звичаї мого народу"

Звичаї мого народу

Мета: Перевірити та поглибити знання учнів про минуле нашого народу, його звичаї, традиції, розширювати кругозір учнів; захопити красою, благородством народних звичаїв, виховувати в учнів почуття поваги до минулого українців, любов до рідного слова

Без традиції нема культури, без культури нема нації.(В’ячеслав Липинський)

Хто забув звичаї своїх батьків, того карають люди й Бог

Український оберіг – вишитий рушник

Рушник супроводжував українців протягом усього життя — і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам'ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті. Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко.

Завжди любили українці цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. Росте калина по лісах, в гаях, дібровах, на узліссях – по всій Україні. Калина – неодмінний атрибут оселі українця. Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батькової хати. Калина – це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя. Калина – це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.

«Без верби і калини – нема України», – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі. Верби над ставом – традиційна прикмета українського села. Верба – символ родинного вогнища.

Тиждень перед Великоднем називають Вербним. У Вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому, б'ють нею хатніх, промовляючи:«Не я б'ю, верба б'є» Свяченій вербі приписується магічна сила. Здавна українці вірили в її лікувальну силу.

Великдень - найдавніше християнське свято. Встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа. У цей святковий день печуть паски, готують писанки і крашанки.

Зелені свята, або Трійця. На п'ятдесятий день після Великодня, обов'язково в неділю, святкується Трійця. Трійця — символ, що виражає триєдність: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий. Цього дня прикрашають храм і житло зеленню — гілками з дерев, квітами. Це є сповідання живлющої сили Святого Духа і присвячення Йому паростків весни. Свято Трійці символізує собою початок літа, день прославлення процвітаючої природи, найзеленіше свято у році! Останній перед Трійцею тиждень в народі називають Клечальним, або ж Зеленим. У Зелену неділю дівчата та хлопці йшли до лісу, співали веснянки, гаївки, грали в ігри, водили хороводи.

Івана Купала – свято молоді

На Івана Купала (7 липня)стрибали через багаття, ворожили і шукали чарівний цвіт папороті. За народним повір’ям, цього дня "сонце сходить, грає", трави й квіти набирають найбільшої лікувальної сили, опівночі розквітає папороть. ... Один раз на рік, в ніч під Івана Купала, папороть квітне маленькими квіточками, що горять, як вогонь. Ця чарівна квітка віщує незліченні скарби, багатство, статки і здоров’я.

СВЯТО СПАСА (Преображення)В Україні святкують Спаса в серпні. 14 серпня - медовий Спас або Маковія. 19 серпня - яблучний. 29 серпня - горіховий. В українській народній обрядовості особливо відчувається радість селянина від плодів своєї діяльності. На Спаса літо зустрічається з осінню, і природа надзвичайно щедро показує свою красу і багатство. У цей день в церкві святять яблука, груші, мед, калачі з борошна нового врожаю. На це свято люди пригощаються фруктами, медом, відварами цілющих трав та квітів.

Зимові свята. Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

День святого Миколая - 19 грудня. Зимовий Миколай вважається покровителем усіх бідних і знедолених. Під цю пору зима остаточно "лягає" на землю. В цей день святий Миколай кладе слухняним дітям під подушки подарунки, а неслухняним - лозину. Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити "діда Миколая, який знає про все".

Новий Рік- 1 січня. Опівночі виходять люди надвір слухати, як "Новий Рік" проганяє старий і свариться з ним. Старий рік відходить і хоче забрати все своє з собою, але Новий рік віддає лише "лихе", а добре залишає. З самого рання по хатах починають ходити посівальники - хлопці, з різним мішаним зерном у рукавичці, прив'язній до пояса. Вони ходять по хатах "засівати" чи "посівати", з Новим роком вітати. Діти-хлопчики - це символ багатства, добра, надії,здоров'я. За народним віруванням, дівчатка щастя не приносять, а тому й посівати дівчатам не годиться. Свято Нового року - це свято надії і віри у краще майбутнє, ось чому завжди люди ставлять питання:"Що принесе нам Новий Рік?!"

Свят-вечір – 6 січня. Господиня накривала на столі святкову вечерю, що традиційно складалась з 12 страв. Вся родина чекає, коли на небі з'явиться перша зірка, що має сповістити всім людям про велике чудо - народження Сина Божого.І тільки після чого можна приступати до Святої вечері. Свята Вечеря - це спільна вечеря всього роду.

Різдво – 7 січня. Різдво вважають святом сім'ї, його традиційно святкують у родинному колі. Можна сказати, що період приготування до Різдва - це Богом благословенний час для того, щоб забути старі образи, перепросити у тих, кого ми могли образити, подякувати тим, хто зробив нам добро чи просто був поруч з нами протягом цього року. Надвечір починалось масове колядування. Колядники готували колядки та вертепи.

Щедрий вечір – 13 січня. Якщо перед Різдвом готували багату, переважно з дванадцяти страв, вечерю, то напередодні Нового року - щедру. Цей день називають Меланками, а наступний - Василями. У цей час дівчата йшли щедрувати. Як правило, щедрували вони під вікнами, не заходячи у дім. На Меланки дівчата ворожили.

14 січня – Василь Великий, Василів день. На старий Новий рік припадає свято Василя, який вважається покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Сієм, сієм, посіваєм, Щастя-долі вам бажаєм! У щасливій вашій хаті, Щоб ви всі були багаті…Вважалося, якщо вранці зійде ясне сонечко – весь рік буде щасливим і буде добрий врожай на збіжжя.

Водохреща -19 січня. Це останнє різдвяно-новорічне свято. Здавна існує традиція святити цього дня воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хрест, ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в ополонку срібний хрест. Після цього селяни випускали в повітря кілька пар голубів. Водохрещенську воду вважали лікувальною. Дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі й умивалися, «аби щоки були рум'яні».

Традиції – це пам’ять народу, наші обереги, духовний спадок, з надією залишений нам прадідами.