Презинтація на тему "Виникнення тероризму"

Виникнення тероризму

Терøризм це-Суспільнø небезпечна діяльність, яка пøлягає у свідøмøму, цілеспрямøванøму застøсуванні насильства шляхøм захøплення заручників, підпалів, убивств, тøртур, залякування населення та øрганів влади абø вчинення інших пøсягань на життя чи здøрøв'я ні в чøму не пøвинних людей абø пøгрøзи вчинення злøчинних дій з метøю дøсягнення злøчинних цілей

Øснøвні причини виникнення терøризму:1. Невирішеність соціальних, у тому числі національних і релігійних, проблем, але не будь-яких, а тільки тих, які мають для даної соціальної, національної чи іншої групи буттєве значення, які пов'язані з її самооцінкою, уявленнями про себе, з її духовністю , фундаментальними цінностями, традиціями і звичаями. 2. Війна і військові конфлікти, в рамках яких терористичні акти стають частиною військових дій3.  Існування таємних або напівтаємних товариств і організацій, зокрема релігійних і сектантських, які наділяють себе магічними і месіанськими здібностями, виробляють "єдино вірне" вчення (або використовують вже кимось сформульоване) порятунку людства чи докорінного поліпшення життя, або створення ладу загального добра, справедливості і достатку, або вічного спасіння душі і т.д4. Давні традиції використання тероризму для вирішення в першу чергу політичних завдань.

Розвиток тероризму Відносно часу зародження тероризму як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, розходяться у думках. Деякі вбачають ознаки тероризму ще в античних часах (наприклад У. Лакер). Французький історик М. Ферро виводить тероризм від “специфічної ісламської традиції Хошашин XI-XII ст.” , а Н. Неймарк відносить виникнення тероризму до эпохи пост-Наполеонівської Реставрації. Інші вважають тероризм феноменом кінця ХХ століття Тероризм як явище нині дуже відрізняється від того, яким він був у часи перших кривавих акцій. Ті акції спрямовувалися насамперед на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації у певній країні. Сьогодні ж тероризм є фактором не тільки внутрішньодержавного значення, а й (переважно) міждержавного. Уряд будь-якої країни, розробляючи свою зовнішньополітичну стратегію, має враховувати, що діяльність терористів поширюється без огляду на державні кордони і адекватно реагувати на це. Отже, нагальною потребою є визначення нових підходів до організації міжнародної антитерористичної співпраці.

Тероризм переслідує три основні й знакові мети: — зчинити тиск на органи влади, залякати осіб, наділених владними повноваженнями. — посіяти страх і невпевненість поміж громадян — бажання викликати співчуття серед своїх потенційних прихильників, тобто в тому прошарку суспільства, який, як уважається ними, піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам.

Діпак К. Гупта в книзі «Тероризм та політичне насильство: як їх розуміти» аналізує кілька обставин, які в основному вважають сприятливими для появи терористичних рухів всередині держави:1) Бідність. Здавалося б, важко посперечатись, що зв'язок бідності та тероризму в державі цілком очевидний. Проте, якщо розглянути учасників терористичних організацій, виявляється, що лише невеликий відсоток терористів належать до найбідніших верств населення, як правило, це представники вищих та середніх класів. Якщо розглядати бідність не як індивідуальну, а як групову проблему суспільства, то найвища кількість смертей від терористичних акцій трапляється у країнах, де за межею бідності перебувають 20-40 % населення, найменша — 80 %. Тобто, попри усталене уявлення, бідність прямо пропорційна ймовірності виникнення терористичної організації, це не так. Бідність не є визначальною.

2) Брак демократичних свобод. Після атак 11\09 адміністрація Джорджа Буша швидко знайшла пояснення діям терористів — мовляв «вони ненавидять нас за нашу свободу». Проте, якщо розглядати тероризм не лише як релігійний екстремізм, легко побачити, що у демократичних Великій Британії та Іспанії «доморослі» терористи IRA та ЕТА нічим не кращі за «закордонних» екстремістів Аль-Каїди. Різниця полягає лише в тому, що одні воюють за свободу, а інші — за надумані групою людей, речі. Якщо подивитись на відверто тоталітарні чи авторитарні режими — там кількість терористичних організацій доволі незначна (такі країни, як Куба, Китай, СРСР). Отже, не абсолютний брак демократичних свобод є визначальним при формування терористичних організацій у суспільстві.

3) Неспроможність влади. Під неспроможністю влади тут розуміється не лише «загрузлість» держави в «анархії», неможливість урядів побудувати чітку політику, а й наявність великих територій, неконтрольованих центральним урядом — слабка вертикаль влади на місцях. Тут зв'язок із виникненням терористичних організацій простежується найбільш чітко. Оскільки уряд не здатний встановити чіткий контроль та оперативне реагування на місцях, терористичні організації, мають більше можливостей діяти безкарно, відповідно у балансі витрата-прибуток витрата стрімко падає.

4) Прагнення влади. Найчастіше це прагнення усієї повноти влади. За приклад може правити латентний тероризм (найперше — вбивства державних діячів)

Головні напрямки попередження тероризму повинні включати:1. Прогнозування терористичної активності з визначенням її можливих суб’єктів.2. Вплив на основні явища і процеси в суспільстві, які сприяють росту тероризму.3. Присікання терористичних актів проти державних і громадських діячів, затримання винних і передача їх до суду, при цьому дуже важливо, щоб покарання отримували не тільки рядові виконавці і їх посібники, але і організатори терору, а також ті, хто фінансує терористичну діяльність.4. Попередження і присікання схожих з тероризмом злочинів (захват заручників, геноцид, диверсія і інші).5. Співпрацю міжнародних організацій щодо попередження і присікання терористичної діяльності.

Важливе значення має об’єднання зусиль у протидії тероризму всіх сил держави і суспільства. Це і верхні ешелони представницької влади, і законодавці, і спецслужби, і правоохоронні органи, і засоби масової інформації, релігійні та інші громадські об’єднання. Таким чином, боротьба з тероризмом потребує комплексного підходу, який повинен включати заходи і економічного, і політичного, і соціального, і правового характеру. Це довгострокова програма, реалізація якої залежить від багатьох факторів. Але ні для кого немає таємниці, що рішучі і ефективні заходи необхідні вже сьогодні.