Причини побудови Костелу Святого Миколая (м.Київ)

Про матеріал

Коротка історична довідка щодо причин побудови Костелу Святого Миколая (м.Київ).

Перегляд файлу

Костел Св’ятого Миколая

в місті Києві(коротка історична довідка)

Сергій Бабак

Викладач вищої категорії

Київського Професійного Коледжу Цивільного Будівництва

Під владою Російської імперії Римо-католицька церква зазнавала значних утисків. Її підпорядкували контрольованій Сенатом Римо-Католицькій духовній Колегії. В 1831 р., після придушення повстання за відновлення незалежності Польщі, почалась планомірна ліквідація всіх католицьких монастирів: тільки протягом наступного року їх було закрито 202. На січень 1898 р. в Україні, що входила до складу Російської імперії залишався лише один (у Житомирі). Католицьким парафіям заборонялось утримувати церковно - парафіальні школи і доброчинні заклади (це робилось напівлегальним способом). У червні 1866р. було ліквідовано Кам’янець – Подільську єпархію, в 101 парафії якої налічувалось 217,7 тис. вірних. ЇЇ включили до складу Луцько-Житомирської єпархії.

На початок 20ст.фактично один житомирський єпископ керував справами трьох діє цезій на території Волинської , Подільської і Київської губерній. Римо-католицький обряд справляли 802 т. осіб. За станом на 1916 р. в трьох вказаних губерніях діяло 257 парафій, душпастирське служіння виконували 349 священиків. У Житомирі працювала єдина для трьох правобережних губерній католицька семінарія,на початку 20 ст. тут навчалось 60 семінаристів. У радянський час семінарії було перенесено до Польщі.

Стосовно Києва, то крім костелу Святого Олександра ,при учбових закладах діяли католицькі каплиці. А саме: Київському університеті, Першій імператорській Олександрівській гімназії, Київському кадетському корпусові,Інституті шляхетних дівчат. Також існувала каплиця на польській частині Байкового цвинтаря. Цього було замало виходячи із певного стану речей. В другій половині 19 ст.,кількість католиків у Києві постійно росла. На кінець століття єдиний у місті костел Св. Олександра вже не міг вмістити всіх парафіян,кількість яких досягала 40т.осіб (кожен 5-тий житель Києва був католиком).У серпні 1896 р., незабаром після царювання, імператор Російської імперії Микола II відвідав давню столицю ,як тоді вважалось, місто – Київ. Його візити до київських до київських споруд культу,участь в освячені Володимирського собору, дало надію римо-католикам що на них теж звернуть увагу .

В грудні 1896 р. понад однієї тисячі парафіян костелу Св. Олександра звернулись до київського генерал – губернатора Ігнатьєва з клопотанням, в якому вказувалося, що в місті Києві є лише один костел Св. Олександра , який за своїми розмірами не може вмістити в себе одночасно 1200-1500 осіб. До того ж недостатня кількість римо-католицького духовенства на таку кількість вірних(крім поляків в Києві проживала велика кількість представників інших спільнот що мали відношення до даної релігійної конфесії). Це, як вказувалось у клопотанні негативно вливає на моральний стон населення а особливо молоді. Серед підписантів клопотання було 314 впливових людей у місті , що були католиками.

Наприкінці січня 1897 р. Київська міська Дума, вищий орган міського управління після клопотання парафіян про відведення землі на побудову храму запропонувала ділянку міської землі , що на той час знаходилась на крайній межах тогочасного Києва на Великій Васильківській №75. Дума зобов’язувалась видати парафіянам «крепостний акт» - за умови побудови костела у найближчі п’ять років. Дана ділянка землі була міською власністю, яку в той час орендували під склади. Клопотання католиків узгодили з київським православним митрополитом,який дав дозвіл за умовою що споруда буде знаходитись не в центрі міста і не біля преславних храмів.

Міністр внутрішніх справ Російської імперії Горемикін І.Л. 30 березня 1896 року звертаючись до генерал - губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл римо-католикам міста побудувати новий костел. За попередніми підрахунками передбачалось, що майбутня парафія буде становити не менше 8 т. парафіян.

Виходячи із реалій Російської імперії, ідеологічні засади якої базувались на принципах «самодержавства,православ’я,народності» дозвіл на будівництво римо-католицького храму було значним кроком,до духовної єдності представників не « російської» частини міста Києва.

Для побудови костелу необхідно було обрати Комітет для вирішення поточних справ будівництва. Наступним кроком мав стати конкурс проектів майбутнього храму і збір коштів на будівництво. 7 травня 1898 р. в залі Міської Думи відбулись збори з метою обрання комітету. На зборах були присутні 262 особи. Більшістю голосів створено комітет з 12 чоловік, серед яких були люди різних видів діяльності-землевласники, власники прибуткових будинків,промисловці,державні посадовці. Головою обрано колежського асесора Леонарда Михайловича Янковського, почесного мирового суддю. Як голова комітету Янковський невтомно працював над реалізацією проекту побудови костелу, при цьому даючи на пожертву особисті великі кошти.

Також великі кошти йшли на розбудову від членів комітету, таких як землевласники графи Потоцькі і Браницькі, промисловців – Анджиєвський, Долинський, Шеновський. В цілому на будівництво храму, на початок 1910 р. було зібрано біля 500 т. рублів . Гроші надходили як у вигляді пожертв так і у формі заповітів 1.7.

Одним із перших кроків Комітету стала організація конкурсу проектів. Проектів було подано багато, їх обговорювали у пресі. У всіх проектах костел розроблявся в неостилі: поєднання готичного і романського, що відповідало романтичним настроям національного піднесення польської громади. Чотири проекти відзначено преміями,до реалізації прийнято розробку студента інституту цивільних інженерів Воловського С.В (за деякими джерелами Валовський).

8 серпня 1899 р. відбулась закладка костелу Св.Миколая в Києві. Прибули 22 священики, тисячі вірних з теренів Російської імперії. Серед присутніх знаходились державні чини міста: віце-губернатор барон Штакельберг, начальник жандармерії Новицький, міський голова Снежко. З урочистою промовою виступив єпископ (Луцько-Житомирський) Болеслав Клопотовський. Він наголосив,що костел будується в ім’я Св.Миколая,єпископа Мерлікійського, який жив у ІV ст. коли Східна і Західна Церкви ще не розділились і складали єдину церкву Христову, тому закликав, щоб в костелі підносились молитви про благоденство всіх християн, без різниці віросповідання.

В тому ж році активно почалось будівництво. Зважаючи на недостатній досвід Воловського розробку і будівництво костелу проводилось під керівництвом відомого київського архітектора Городецького В.В. Споруда будувалась в стилізованих готичних формах з високими стрілчатими баштами і шпилями, з ясною композиційною структурою. Складні умови будівництва,пагорби і вологий грунт, змусили архітекторів застосовувати певне інженерне новаторство. Інженер Страус А.Є. вперше в тогочасній будівельній практиці застосована закладка фундаменту на стовпах із бетону. В конструкціях у великій кількості використовувався залізобетон-новий будівельний матеріал. Костел був прикрашений як настінним розписом , так і вітражами(їх було 40-до наших днів не збереглись).

Завдяки натхненній праці, активній участі польської спільноти Києва, великим грошовим пожертвам на кінець 1909 р. будівельні роботи були майже завершені. Недоробки, які були в середині храму,за словами сучасників,не перешкоджали здійсненню в храмі щоденних служб. 8 грудня 1909 р. костелу, при великій кількості людей, здійснилось урочисте освячення храму єпископ-суфраган (помічник) Антоній Карас. Крім духовенства на урочистості були присутні державні вельможі: Начальник Південно-Західного Краю генерал –адьютант Трепов Ф.Ф., київський губернатор Гірс А.Ф., міський голова Дьяков.

12 жовтня 1909 року після певної юридичної тяганини постановою Київської Думи, яка була затверджена Київським губернатором 5 листопада костел Св. Миколая отримав дарчу на землю.

Костел Св. Миколая напередодні революції 1917 року був духовним осередком не лише римо-католиків поляків, а й представників інших національностей , зокрема католиків – французів. Принагідно згадати, що в Санкт-Петербурзі , навіть в часи реакції 30-та 60-х років ХІХ ст., коли по всій Російській імперії закривались римо-католицькі костели, постійно діючими були німецька кирха та костел, побудовані для французьких громадян.

Духівником французької спільноти був Жозеф Еврар. Після офіційного утворення нової католицької парафії в Києві священик Еврар в 1912 р. отримав посаду вікарія парафії СВ.Миколая.

Будівництво костелу Св. Миколая показало велику національну і релігійну свідомість як польської спільноти міста Києва так і не байдужих представників інших спільнот. За досить невеликий ,в історичному плані проміжок часу, з використанням матеріальних надходжень від благодійників , був побудований храм за новими технологіями, з великою вміскістю для віруючих. І це в умовах царської бюрократії.

Радянська влада в своїх ідеологічних засадах відкидала віру в бога,даючи ілюзію щастя земного через перемогу у класовій боротьбі. Тому в ході запроваджених декретів радянської влади Римо-Католицьку Церкву як і всі інші конфесії було позбавлено не лише земель,майна ,коштів,а й права власності на церковні приміщення та речі сакрального призначення. Тяжким ударом була заборона навчання дітей та молоді Закону Божому. В 1919 р. був створений Комісаріат по ліквідації майна релігійних установ. Разом з цим проводилась активна репресивна політика до духовенства. Так настоятель костелу Св.Миколая, Йосип Змигродський одним з перших був арештований органами ЧК 29.04.1919р. А в серпні того ж року було заарештовано майже всіх священнослужителів Києва. Показовим є арешт 85-річного о. Станіслава Помірського, котрий в царські часи відбув 12 років каторги як учасник польського повстання.

Згідно з радянськими законами церква була позбавлена усіх юридичних прав. Духовенство часто піддавалось різноманітним формам тиску. Той же, випущений на волю Змиргородський, в 1925 р. був змушений написати покаянного листа в якому засуджував так звану антирадянську діяльність польських священиків в Україні. В січні 1930 р. ксьондз Змиргородський був втретє, й на цей раз востаннє заарештований. Звинувачений у шпигунських зв’язках із співробітником польського консульства в Києві. Всього у 1930 р. заарештовано 49 ксьондзів. 14 липня 1935 року Змиргородський помер в тюремному шпиталі.

З 1936 р. костел Св. Миколая , як культова споруда, перестав діяти. 21 березня 1938 р. офіційною постановою Президії Київської Міської Ради костел Св. Миколая був закритий і парафія припинила своє існування. Майно костелу пограбоване владою.

До 1941 році в костелі розташовувались склади різних організацій. В 1943 році горів після артобстрілу. Після війни в ньому розмістився державний обласний архів. Для потреб архіву і його працівників провели утеплення, збудовано цегляні стіни і перегородки. В вежах храму містилась станція, що глушила так звані «ворожі» для СРСР західні радіостанції.

В 1954-57 році проводились ремонтно-реставраційні роботи, при цьому знищені вітражі. У 1956 році храм внесений до списку пам’яток архітектури, але в 1963 році цей статус знято. В 1978 році постановою Ради Міністрів СРСР костел був переобладнаний під Республіканський Будинок органної і камерної музики. Одночасно з реставрацією проводилась і часткова реконструкція будівлі. З 1980 році Миколаївський костел став функціонувати в якості концертної зали Будинку органної і камерної музики. Орган для будинку органної і камерної музики створений майстрами фірми «Rieger-kloss» в Чехословаччині. При виготовленні максимально враховувалось гармонія форми інструменту з інтер’єром будівлі. В органі 55 регістрів, 3846 труб різних діаметрів і довжини,зроблених з металу і дорогих порід дерева. Орган має широку музичну палітру і на ньому виконуються музичні твори від класичної до сучасної музики.

В радянський час костел СВ. Миколая розділив долю більшості культових споруд римо - католицької церкви. Ватикан для комуністів був більшим злом ніж православна церква, через певну незалежність від мирської влади. При цьому монументальність і велич споруд костелом, прекрасна акустика, до того ж час від час нормалізація стосунків із західним світом змушували радянську владу використовувати їх з максимальною для себе користю, але на зле християнській вірі.

Внаслідок змін що почались в СРСР , наприкінці 80-х років 20 століття вірячи римо-католицької церкви почали вимагати повернути храм для дій пов’язаних з релігійним служінням. Через невирішеність питання 29 вересня 1991 року перша Служба Божа пройшла під стінами костелу. Тільки в квітні 1992 року вперше провели римо-католицьку службу всередині храму.Примішення костелу почергово використовувалось парафією Св.Миколая та Будинком органної та камерної музики. Під час концерту Служба Божа проходила у підземному приміщенні ,біля гардеробу і вбиралень.У ніч з 3на 4 вересняу костелі Св.Миколая сталась пожежа(за висновками експертів у наслідок короткого замикання).Найбільша втрата-згорів унікальний орган. Небайдужі громадяни пожертвували на ремонт костелу 18 млн.гривен.

1 червня 2022 року ,відповідно до Меморандуму підписаного між Міністерством культури та інформаційної політики і парафією,костел Св.Миколая,мав бути переданій релігійній громаді,але цього не сталось.У державнх службах зауважили що через війну.

Під час бойових дій під Києвом в лютому-квітні 2022 року примішення костелу використовували як склади для гуманітарної допомоги населенню,організацію якої на себе поклали служителі культу римо-католицької церкви.