Про деякі проблеми викладання музично-теоретичних дисциплін у ДМШ. Методичні рекомендації

     Т. А. Шерстюк, викладач-методист Балаклійської ДМШ

                         Про деякі проблеми викладання

                   музично-теоретичних дисциплін у ДМШ

 (методичні рекомендації)

Музично-теоретичні дисципліни в дитячій музичній школі є неодмінною й надзвичайно важливою складовою навчальної програми. Саме ці предмети відіграють важливу роль як у розвитку музикальних здібностей (виховання слухових даних, почуття метро-ритму, гармонічного слуху, основи знання музичної форми), так і в розширенні музичного світогляду (ознайомлення з життям і творчістю видатних композиторів). Іншими словами, сольфеджіо та музична література – основні щаблі професійного вивчення музики. Саме наявність цих предметів відрізняє навчання в музичній школі від відвідування гуртків дитячої творчості чи приватних уроків співу та гри на музичному інструменті.

Проте на практиці ми постійно зустрічаємося з фактами, які свідчать про недостатнє розуміння важливості цих предметів, а як наслідок – несистематичне їх відвідування учнями. Розглянемо деякі найбільш типові причини.

По-перше, це відсутність з боку батьків та учнів розуміння доцільності відвідування теоретичних предметів. Нерідко батьки, привівши дитину на навчання ло музичної школи, акцентують увагу на тому, що дитина прийшла вчитись грати на музичному інструменті чи співати, а все інше – це другорядні предмети, яким взагалі не варто приділяти великої уваги. На жаль, нерідко такі висновки роблять і самі викладачі фахових дисциплін. Тож перед початком навчання необхідно провести бесіду з батьками стосовно обсягу шкільної програми та важливості всіх навчальних дисциплін, не виключаючи можливості продовження навчання у вищих навчальних закладах культури і мистецтв, де ці предмети є вкрай необхідними.

По-друге, зниження інтересу до вивчення теоретичних предметів. Тут, звичайно, відіграють велику роль як професійні, так і особисті якості викладача. Зробити кожен урок цікавим, динамічним, насиченим різноманітними формами роботи, використання ігрових моментів – це завдання педагога, який повинен постійно працювати над удосконаленням свого педагогічного професійного рівня.

По-третє, слабкі міжпредметні зв’язки теоретичних та фахових дисциплін. Учень приходить на урок сольфеджіо з упевненістю, що знання чи навички, отримані на заняттях, йому ніде не знадобляться, тому можна не виконувати завдання або й зовсім не відвідувати уроки. І тільки грамотний і професійний педагог не буде пояснювати матеріал як догму, а буде акцентувати на тому, яку роль у розкритті музичного образу відіграють ті чи інші елементи (інтервали, акорди, лади, ритмічні фігури), наводити живі яскраві приклади. При сольфеджуванні знайомих уривків з вивчених творів музичної літератури не буде зайвим звернутись іще раз до творчості композитора, пригадати цікаві факти з його життя. Разом з тим, необхідно детально розібрати мелодію, закцентувавши увагу на образному змісті та засобах його розкриття. До того ж, деякі педагоги забувають, що саме слово «сольфеджіо» означає спів по нотах. Надмірне захоплення сухими теоретичними вправами на побудову інтервалів та акордів, без виразного сольфеджування по нотах відволікає від головного: музичного виховання і розвитку слухових даних. Такі уроки стають нецікавими і тяжким для сприйняття багатьма учнями. Не варто забувати, що сольфеджіо – це музика!

По-четверте, відсутність індивідуального підходу викладача до кожного учня. Кожна дитина – неповторна особистість зі своїми рисами характеру та здібностями. В одного учня добре розвинуте логічне мислення – і він безпомилково будує інтервали, другий має тонкий музикальний слух і красивий голос, третій добре відчуває гармонію, четвертий тяжіє до творчості. Педагог повинен добре знати особливості кожного учня, виділяти його здібності, акцентувати увагу на тому, що в дитини виходить добре, а також ненав’язливо залучати до виконання тих форм роботи, які не так легко даються.

І по-п’яте – не варто перевантажувати дітей складними завданнями. Звичайно, кожен учитель вважає свій предмет найважливішим. Проте не варто забувати, що діти, особливо зараз, мають дуже велике навантаження в загальноосвітній школі, вони займаються в різних гуртках, відвідують факультативи та репетиторів. Нерідко учні приходять на урок з неповністю виконаним, або й зовсім не виконаним домашнім завданням, посилаючись на відсутність часу. І тут вчитель повинен показати свій педагогічний такт і професіоналізм, щоб не образити дитину, а навпаки, примусити її виконати завдання на уроці, не оцінити незадовільною оцінкою, а домогтися, щоб учень зрозумів матеріал, і довести, що це не надмірно складне завдання, а надзвичайно цікаве й корисне.

Вважаю, що про ці моменти викладач ніколи не повинен забувати, оскільки виховання музиканта – це, перш за все, виховання людини.