ПРО ХЛОПЧИКА МИХАЙЛИКА-НЕЧИТАЙЛИКА

ЛІЦЕЙ № 19 М. ЖИТОМИРА

 (5 клас)

Підготувала:

вчитель зарубіжної літератури,

спеціаліст вищої категорії,

педагогічне звання

«Вчитель - методист»

Людмила АНТОНЕНКО

Житомир, 2023

Нечитайло. Ой, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову? Чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як винайшли ті книжки. От тоді було добре! Ніхто дітей не змушував читати, ніхто не примушував уроки вчити... Бігай собі, гуляй із раннього ранку до пізнього вечора і ніхто не кричав: «Читай! Вчи уроки!» От щасливчики ті, хто народився тисячі років тому — свобода була, воля, бігай собі, як вітер у чистому полі і ніяких книжок, ніяких уроків... А то... Просто жити не дають з тими книжками...

Марійка. Ти хто? Чого голосиш на цілий двір?

Нечитайло. Та хто-хто... Тупак в пальто. Бо як інакше скажеш? Я вже свого справжнього імені не пам’ятаю, лише прізвисько, яким мене всі називають. Так звик, що на інше і не відзиваюся. Нечитайло я. Ось хто. Нехай собі так кажуть, бо я і справді не люблю читати, ненавиджу книжки, від них лише голова болить. Нащо їх тільки придумали?

Марійка. Нечитайло... Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так обзивали.

Нечитайло. А, не люблю я книжок. Нащо вони? Про все, що треба, я й так знаю, а більше мені й не треба знати. А то «Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу... Не хочу і не буду. Отак!

Марійка. Нечитайло... Це ж, мабуть, тебе Михайлом спочатку звали, чи не так? А тепер — Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали... Та все ж, чому ти так настроєний проти книжки? Адже народна мудрість каже: «Вчення — світло, а невчення — пітьма». Це свята правда. Хіба не так?

Нечитайло. Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?

На сцену тихо виходить Королева Часу, слухає розмову дітей.

Марійка. Звичайно, ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Що більше людина знає, то мудріша стає. Книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.

Нечитайло. Не хочу і не буду. Я вже казав: не хочу і не буду.

Королева Часу. Я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?

Марійка. Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає..

Королева Часу. Можна його відправити в минулий час, коли люди ще неписьменними були, а своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі... Вмирали від голоду, холоду, страшних хвороб... Ну, як?

Марійка. Ні, гадаю, що це надто жорстоко. Адже він ще дитина і не справиться з такою ситуацією, він же непристосований до такого життя. Може, щось ліпше є... Є ще якийсь варіант?

Королева Часу. Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити. Хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає...

Марійка. Ну, що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло. Звісно! З радістю!

Королева Часу. Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і виводить.)

Марійка. Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Чарівниця допоможе йому. Ми продовжуємо наше світле і радісне свято. Бо книжка — це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі супутник — Місяць, а у людини — книжка.

Галя. А воно і справді так. Адже улюблену книжку люди завжди беруть з собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом, мудрими порадами, щирістю. Бо ж книга — твій друг, без неї, як без рук. От космонавти брали книжку з собою в космос, і вона допомагала їм у польоті.

Сашко. Прадідусь розказував, що деякі бійці, коли ішли у бій, то на грудях тримали улюблену книжку. Ще розповідав, що одного бійця у їхньому полку така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала, пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які чудеса трапляються!

Галя. То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує. Та все на світі людина бере з книги. Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не будеш нудьгувати, вона завжди розрадить і звеселить.

Сашко. Книга — кому розвага, а кому — навчання.

Галя. Що ти маєш на увазі?

Сашко. Та те, що наші підручники — теж книги, але вони створені не для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою. Тому називаються — підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями. Роблять дітей тямущими, розумними. З книгою подружишся — розуму наберешся. От ми зі своїх підручників з року в рік розуму набираємося.

Марійка. Правильно. Книга створена для людей, і кожен бере з неї те, що йому потрібно. Бо ж книга для розуму, що теплий дощик для посівів. Кажуть же люди: «Книгу читай, розуму набирай».

Галя. А скільки цікавих казок є у книжках! Кожна казка не тільки цікава, а ще й повчальна. Прийшли ті казки з глибини віків. У них все те, про що мріяло людство.

Марійка. Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали реальністю.

Сашко. Чи ж збулися? Таке скажеш!

Галя. А що, ні? Давай подивимося на життя сьогодні. Люди мріяли про таку тарілочку, на якій би вони могли все бачити, і є сьогодні телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу, хіба не так?

Сашко. Справді так, я й не подумав. А тепер і сам можу навести приклад. Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за кілька годин куди завгодно. Це ж так здорово!

Марійка. Раніше мріяли про те, щоб передавати слова на великі віддалі. Навіть у казках були герої, що голосно уміли кричати, а тепер і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.

Сашко. Отже, мрія людей стала реальністю і в цьому величезна заслуга книжки. Я хочу перевірити, чи багато казок ви знаєте.

Королева Часу. От молодці, діти. Ви знаєте так багато, бо читаєте щодня. Що робити з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся? То, може, заберемо його додому?

Діти. Давай заберемо.

Королева Часу. Будь по-вашому. Тари бари розтабари, розступіться чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть. (Діти-агенти в чорному приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замурзаний.)

Агент 1

Ось ваш хлопець непутящий,

Нечитайло ваш ледачий.

Думав вік без книг прожити,

Довелось його провчити.

Агент 2

У минуле завели,

Де ще книги не знайшли.

Жив в печері кам’яній

І ховався він у ній.

Агент 3

То ж: не все було так тихо,

Там зазнав він горя й лиха.

Сам свій голод тамував,

Корінці в землі шукав.

Агент 1

Був голодний більш, як ситий,

Звірами не раз побитий.

Його страх такий скував,

Що хлопчина не гуляв.

Агент 2

А від звірів все ховався,

Дуже хлопець налякався.

Ще й від холоду дрижав,

Сам додому забажав.

Агент 3

А від страху неземного,

Зрозумів — книжки для чого.

Він тепер усім поклявся,

Що уже за розум взявся.

Нечитайло

Ой, нічого не питайте...

Краще книжку, книжку дайте!

Був я дуже необачний,

Я не знав, що там так лячно.

Люди ті ще зовсім темні,

Зовсім, зовсім неписьменні.

У страху живуть, страждають,

Нічогісінько не знають.

Нічогісінько не вміють,

Про добробут тільки мріють.

Ні, не хочу я так жити,

Краще буду вчитись, вчити

І писати, і читати,

Розум буду розвивати.

Йому дають книжки, він бере їх, притискає до себе.

Королева Часу. Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

Нечитайло. Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм поліпшити своє життя. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати в них усі свої досягнення, винаходи, традиції. Я зрозумів, яку силу має книга. Я тепер буду читати, вчитися, бо вчення — це світло. А книга — це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання — з книги.

Королева Часу. Ну, що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.

Нечитайло. Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не бажаю того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!

Дівчинка. Усе пізнається у порівнянні. От і наш Нечитайло, тобто — Михайло, теж зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчув на собі те життя, коли люди були неписьменні. Тепер його вже не хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас — Михайлик, а точніше — Михайлик-читайлик. Правда, діти? Все добре, що добре закінчується. Тож продовжимо наше свято.

Книжок на цілім світі є багато

І кожна щось розкаже нам.

І от сьогодні в наше свято —

Складемо славу всім книжкам!

Учитель. Зараз будемо добирати останнє слово кожного другого рядочка і разом складемо вірш про книжку.

Книжки у світі різні є

І в кожної ім’я ... (своє).

А люди всі книжки читають

Тому і розум світлий ... (мають).

За розмірами є тоненькі,

Малі, великі і ... (товстесенькі).

Гіганти і мікроскопічні,

Прозові є і ... (поетичні).

Всі на землі книжки чудові,

Є історичні й ... (наукові).

Поради є в книжках практичні,

Книжки бувають ... (фантастичні).

З малюнками є і без них,

Й такі, що викликають ... (сміх).

Бувають енциклопедичні,

Є з нотами книжки — ... (музичні).

В книжках казки й оповідання

І різні для дітей ... (завдання).

Книжки — розгортки є і звичні,

А в них малюнки ... (симпатичні).

Усякі є, а як інакше?

Є для дорослих, є — ... (дитячі).

Про радість є й про горе-лихо,

Є для навчання, є — для ... (втіхи),

Їх для людей — силенна сила,

Аби читати їх ... (хотіла)!

Якщо дитина їх читає,

Вона уже багато ... (знає).

Чи ж перечислим їх таки?

Бо ж є ще різні ... (словники).

Тлумачні, фразеологічні,

Є словники ... (орфографічні).

Математичні, тематичні,

Фізичні є та ... (юридичні).

Літературні є чудові,

Є історичні, ... (довідкові).

І кожний з них такий багатий,

Щоб більше нам з тобою ... (знати).