"Про майбутнє дбай, про минуле пам'ятай"

КЗ «Нікольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 імені Якименка А.Д.              Нікольської районної ради Донецької області»

опорна школа

 

 

 

«Про майбутнє дбай,

та минуле памятай»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017

 

Затверджено                                                                                Затверджено

методичною радою                                                                     на засіданні

КЗ «Нікольська ЗОШ  методичної ради

I – III ступенів №1

імені Якименка А.Д. протокол № ____

Нікольської районної ради  

Донецької області»                                                                        від _________2017р.

опорна школа 

Директор школи                                                                          Голова ради

_____________ Г.І.Качекан                                                        ________С.М.Антикало

 

 

 

 

 

 

«Про майбутнє дбай,

та минуле памятай»

(національне виховання засобами народних традицій)

 

                                                                       

 

 

 

 

                                                                                    Укладачі:

                                                          Ушуллу Тетяна Іванівна

                                             вихователь ГПД                                              

                                                                  (І кваліфікаційна категорія),

                                                                             Мілтих Марія Харлампіївна

                                                                             вихователь ГПД

                                                                             (вища кваліфікаційна категорія)

 

 

Вступ

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!..
…Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
                                            В. Симоненко

 

    Неможливо знайти у минулому України якесь інше явище, яке б так глибоко  вплинуло на історичну долю всього українського народу. З початків козацтва і до сьогоднішнього дня, а, вочевидь, і на майбутнє, життя українців було, є і буде нерозривно пов’язане з козацтвом
   Історія українського козацтва багатогранна, як саме його життя. Козацтво — це не лише суспільний стан з особливим способом життя, не лише самобутнє військове формування з дипломатичними відносинами з близькими і далекими сусідами. Козацтво — це надзвичайно широкий і різноманітний  світ, загадковий і заманливий. Він завжди притягував до себе небайдужих і творчих людей.
На мою думку, козаки були окремою соціально верствою населення, але,
звичайно, вони зберегли риси, притаманні українському народові. З однієї
сторони козаки були мужні, відважні, сміливі, самовіддані, дотепні,
веселі, щедрі, безкорисні, винахідливі, гостинноприємні, прості у
відносинах, справжні товариші та ін. З іншої вони любили похизуватись,
були легковажні, ліниві, багато випивали (але ніяк не у військових
походах) та ін. Все це уособлює в козаках їхню неповторність.

З військової точки зору можна сміливо сказати, що вони були одними з
найкращих військових формацій Європи того часу.

Українське козацтво

   Запорозька Січ — військовий і адміністративний центр запорозького козацтва, що існував за порогами Дніпра із середини 16 ст. до 1775 року. Протягом століть осіле населення України робило спроби освоєння родючих земель у степах . У київську добу, щоб стримувати кочівників і сприяти заселенню земель, на південь від Києва було збудовано цілу мережу укріплень. Проте монгольська завала змела їх. Згодом освоєння південних земель проходило успішніше й увінчалося утворенням кількох фортець на Чорноморському узбережжі. Але наприкінці 15 ст., з піднесенням Кримського ханства, ці поселення були зруйновані, а фортеці на Чорному морі впали під ударами турківЗ історичних джерел відомо, що за період з 1450 по 1586 р. було документально засвідчено 86 спустошливих набігів ординців на українські землі, а з 1600 по 1647 р. таких наскоків було 70.
   Однак, незважаючи на страшну татарську загрозу, багаті незаймані землі вабили поселенців. Феодальний гніт, що поширювався у заселених районах Галичини, Волині, Поділля, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам прикордонного життя перед кріпацтвом.
   Саме слово «Січ» означало столицю усього запорозького козацтва, центр діяльності й управління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. Поряд з цим терміном вживалося і слово «Кіш», під яким розуміли центральний орган управління Запорозької Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на один рік, але й міг бути переобраним на новий строк. В 16 — 17 ст. кошовий отаман називався гетьманом війська запорозького. Під час воєнних походів мав необмежену владу
   Зрозуміло, що на цю посаду, як правило, обиралися неабиякі воїни.
Запорозьке військо ділилося на курені. Курінь — де і своєрідна казарма, у якій постійно жили козаки. Здавна, принаймні з 1651 року, у Запорозької Січі нараховувалось -38 куренів.                                                                                                           Очолював цю військову організацію, як відмічалося, вибраний па кругу кошовий отаман, або просто кошовий. Крім цього у керівництво Коша входили також вибрані оборами усіх козаків військовий суддя, писар, курінні отамани, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, толмач.
    Перші три головних військових звання: кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, складали військову старшину. Крім них сюди входили курінні отамани, старі козаки, колишня старшина, що вибиралася раніше. Вони складали ядро низового козацького товариства. І кошовий отаман і інші старші чини володіли великою дисциплінарною владою, але усі основні питання вирішувались на народних зборах, сходках усіх козаків — крузі. Саме там приймали рішення про виступи у походи, вибирали старшину, ділили по жеребкуванню земельні угоддя. Круг був останньою і найвищою інстанцією запорозького війська.

   Військове мистецтво, побут та звичаї

У постійній боротьбі з ворогами запорізьке козацтво створило самобутнє військове мистецтво, ставши па рівень кращих європейських армій. Його зброя складалася з самопалів (рушниць) різного калібру, пістолів, шабель. Поширеними були також луки зі стрілами, бойові ножі, келепи (рід бойового молота) або чекани, якими розбивали ворожі обладунки, довгі списи з металевими наконечниками, що, крім прямого призначення, використовувались, якщо їх скласти у вигляді ґрат, при переході через багно, о щепи (списи з гаками для стягування вершника з коня), якірці та рогульки проти ворожої кінноти тощо. Основу війська становила піхота, яку вважали найкращою в Європі. Найпоширенішим видом піхотного бойового порядку був т. зв. "табір", коли у центрі чотирикутного рухомого укріплення, що складалося з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою возів, розташовувалося військо. Такий спосіб давав змогу швидко переходити від наступального бою до оборони і навпаки. Січ мала також свій вітрильно-весловий флот з великих човнів-чайок або байдаків Складовими успіху запорізького козацтва у бою насамперед були особиста хоробрість, постійні заняття військовою справою, досконале знання місцевості, на якій воно діяло проти ворогів.

Запорізька Січ була своєрідним лицарським орденом" що вимагав від своїх членів особливої дисципліни і самопосвяти. Козаки добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі, чи, радше, одчайдушні, власним життям не дорожать... Вони високі на зріст, вправні, енергійні... відзначаються міцним здоров'ям... Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави".

В усіх своїх справах запорізькі козаки керувалися не писаними законами, а "стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом". Це пояснювалося порівняно коротким терміном існування Запорізької Січі, щоб виробити, систематизувати й викласти на папері закони, постійними воєнними діями, які не сприяли законотворчості, та побоюванням козаків, що писані закони могли б змінити та обмежити їхні свободи. За козацьким правом, як вхід, такі вихід із Січі були вільними і перебування тут не обмежувалось якимось терміном. Запорізьким козаком міг стати кожен, хто прибував на Січ, але за умови володіння українською мовою, сповідування православ'я та 7-річного військового навчання. Прийнятий до козацького товариства записувався до одного з 38 куренів і для того, щоб позбавитися від можливого переслідування за попередню діяльність, наприклад за втечу від пана, змінював своє прізвище на якесь нове прізвисько. Усі козаки вважалися рівними, мали однакові права і називали один одного товаришами. На Запоріжжі жорстоко каралися прояви будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювали злодійство, розбій, неповагу до жінки, матірну лайку, конокрадство. Не було місця в козацькому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству. Навіть кара смерті за вживання алкоголю під час походу, приведення жінки на Січ, не кажучи вже про тяжчі злочини, тут вважалася нормою (до речі, страти злочинців проводили самі злочинці). Найтяжчим покаранням для запорожця було вигнання його з ганьбою з січового товариства. Вірність козацькому звичаю, громаді цінувалася понад усе.

Характерними ознаками духовного життя Запорізької Січі, котру цілком обґрунтовано називали "християнською козацькою республікою", були глибока релігійність козаків та ревний захист ними православної віри. Скрізь, де закладалася Січ, вони негайно будували храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яку вважали своєю покровителькою. У межах "Вольностей Війська Запорізького" існувало понад 60 церков.

На Запорізькій Січі існував постійний вишкіл лицарського, військового мистецтва. Сюди збиралися відважні юнаки з усієї України. При січовій церкві, як і при багатьох інших парафіяльних церквах "Вольностей Війська Запорізького", діяла школа, де навчалися від ЗО до 80 школярів. Тут навчали читати і писати, закону Божого, співів. Джерелом книжної богословської та світської мудрості став Києво-Могилянський колегіум, з яким підтримувалися тісні зв'язки. Постійна взаємодія існувала з українськими монастирями — осередками гуманітарних знань. Запорожці пересічно знали по кілька мов, зокрема, окрім рідної, польську, турецьку, татарську, випускники колегіуму додавали до цього переліку грецьку й латину, звичай навчатися в університетах Західної Європи давав знання інших європейських мов та наук.

Унікальним явищем, яке зародилося на Запорізькій Січі й не мало аналогів у світовій історії, було кобзарство. Своїми піснями та думами, в яких оспівувалися герої визвольних змагань, лунали заклики до повстання, кобзарі підіймали народ на боротьбу проти іноземних загарбників, соціального та національно-релігійного гніту. Вони пробуджували й розвивали українську національну свідомість.

Отже, в Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу до свободи і незалежного державного життя, що робило її виразником загальнонаціональних інтересів. Всупереч існуючим політичним кордонам Запорізька Січ завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші українські землі, визволити їх з-під влади шляхти та встановити "козацькі порядки". В Україні не було практично жодної сфери життя, яка б залишилася поза увагою Запорізької Січі. Вона матеріально підтримувала діяльність братств та навчальних закладів, опікувалася православною вірою, фінансувала просвітницьку роботу православних церков і монастирів тощо. Запорізьке козацтво на своїх землях ліквідувало кріпосницькі порядки, впроваджуючи прогресивніші буржуазні відносини, послідовно формувало демократичні інститути, які з часом як клітини національної державності утвердилися на більшості українських земель. 

  Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці в 1240 році. У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови (Кодекс Куманікус) і в додаток грецького збірника житій святих. Найперша згадка про козаків в Західній Європі зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі — 1492 рік, коли запорожці атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею, про це йдеться у листі великого князя Олександра до хана Менґлі I Ґерая.                                                                                                      На сьогоднійшній день є 2 найбільш ймовірні версії походження слова - Козак:                                                                                                                                                             1) Від половецького «Cosac» — «варта», «чота», «легконав'ючений ». Зустрічається в «Codex cumanicus». Першу спробу наукового пояснення слова козак зробив  Д. І. Яворницький, який писав: «Вчені мовознавці у слові« козак », або повніше« кайсак », бачать два слова: «кай»- легко і «сак» - в'юк, тобто легконав'ючений. Можливо, це і буде основою для запровадження нової версії про походження козаків із залишку війська (орди) Тартарії. Частина орди, після розпаду Тартарії, залишилась без роботи і пересилалась до кордонів Європи, де наймалась на військову службу.

     Таким чином і поняття, і назва слова «козак» вперше зустрічається в Середній Азії, звідки воно, очевидно, перейшло на Русь. Перейти же в землі Русі воно могло тільки з приходом в неї тюрко-татар, на що вказує і та обставина, що до появи тюрко-татар на Русі в жодному списку літописів не зустрічається слово «козак».

 2) Від кримсько-татарського або тюркського «Qazaq» — «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «найманець».                                                                                               «Тюркське за походженням слово  «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які ... населяли безлюдні окраїни».                                                                                                                    Ця теорія, ще називається - "Уходницька" — козаки сформувалися на основі промислових ватаг представників різних станів, що йшли на сезонні промисли в Причорноморські й Прикаспійські степи. Значну частину уходників становили селяни-втікачі з Литви, Польщі та Московії, через що уходницьку теорію також називають утікацькою. Для оборони від татар уходники брали з собою зброю, організовувалися у збройні загони. Ця теорія є панівною в радянській й пострадянській історіографії.

 

Про українського чуба 

Чуприна - старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків);

Назва «оселедець» пішла від Катерини ІІ відомою своєю неприязню до козаків, так вона називала їхню традиційну зачіску.                                                                       Назва "хохол" - суто кацапська, які навіть і не підозрюють, що саме хохол -  це шляхетний воїн!                                                                                                                                    Не всім дозволялося носити чуприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану. Причому варто зауважити, що чуприну (оселедець) просто так не можна було собі вистригти. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.                                                                                                                                                      «Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва».

Малюнок козацької чуприни.

   Можливо, ще в дохристиянські роки вірили в шосту чакру людини, яка має дві пелюстки (дві повіки) і міститься між бровами, "третє око", а сьома чакра людини знаходиться на тім'ї голови і має тисячу пелюсток (наша чуприна). У верхній короні-чакрі безконечно розкриваються пелюстки, і таке ж відбувається в наших мінливих, енергетично-поновлюючих косах.

      За легендою козак не дарма відрощував собі оселедець (чуб) - саме із - за нього змилостивившийся Господь все - таки витягне козака з пекельного полум'я.  Як не дивно, але чуби носили і литовці і поляки... Та якщо розібратись чуб зустрічається майже у всіх народів, окрім москалів. 

 

ЗАРОДЖЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА

    Наприкінці XVI ст. під впливом ідеї самоврядування та, спираючись на досвід, що вже накопичили численні козацькі громади, завдяки швидкому зростанню козацтва у Подніпров'ї формується козацький стан, який спочатку сам встановлює собі привілеї та імунітети, а потім, користуючись з того, що козацтво починає відігравати все більш значну роль у порубіжжі як фактор стримування та кваліфікована й невибаглива військова сила, примушує можновладців юридично закріплювати козацькі права - які представляв Гетьман.

ГЕТЬМАНИ РУСІ-УКРАЇНИ

    Слово «гетьман» прийшло в українську мову від польського hetman, що у свою чергу походить від німецького hauptmann і відповідає титулу військового ватажка. У Польщі посада й титул гетьмана з'явилися у XV ст. Вони надавалися командувачу постійним (коронним) та найманим (кварцяним) військами. Пізніше у XVI ст. були введені посади Великого коронного гетьмана та його заступника — польного гетьмана. В Україні у середньому Подніпров'ї козацькі ватажки неофіційно також називалися гетьманами. З другої половини XVI ст. титул гетьмана став офіційно надаватися старшому реєстрових козаків.

 

Петро Дорошенко

1665-1676

 

Дем'ян Ігнатович Многогрішний

1669-1672

 

Іван Брюховецький

1663-1668

 

Павло Тетеря

1663-1665

 

Іван Виговський

1657-1659

Богдан Хмельницький

1648-1657

Іван Сулима

1633-1635

 

Михайло Дорошенко

1623-1624

 

Петро Сагайдачний

1606-1622

 

Самійло Кошка

1599 — 1602

Байда Вишневецький

1550—1557

 

 

КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР

   Неперевершено майстерності запорожці досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування військ, наступу, оборони. Батьківщиною табору з возів є безмежний степ. Народившись, спочатку як спосіб захисту від ворога голому степу, табір поступово перетворився на грізний, неприступний спосіб оборони, а потім і наступу. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозилась зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та ін. На окремих возах перевозилися гармати.                                                                                                                  Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. В першому або другому зовнішньому ряду були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з вогнепальною ручною зброєю, готовою до бою.

    Посередині табору вели коней. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. Якщо табір раптово зупинявся для оборони, «крила» заверталися, замикаючи передню та задню сторони табору возами. Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів закопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів із зовнішньої і внутрішньої сторони робилася мережа окопів та брустверів, з'єднані ходами сполучення. 
Такий табір був базою, з якої розпочинались подальші бойові дії з ворогом.

     Козацький табір — особливість воєнної тактики українського козацтва у 16-17 століття. Похід війська відбувався під охороною табору, тобто 5-6 рядів обозних возів по обох сторонах похідної колони. При зближенні з ворогом табір залишався на місці і з возів, які об'єднувалися ланцюгами й укріплювалися ще валами та шанцями, будували чотирикутник.

 Табір був для козаків базою, з якої вони вели різні операції: обстріл ворога з гармат, вилазки «герцівників», наступи піхоти чи кінноти. Ворог намагався своїми наступами роз'єднати сполучені вози і вдертися в середину табору. Сучасники називали табір "рухомою фортецею", бо козаки під прикриттям возів могли долати сотні кілометрів голим степом.

Розміри табору залежали від кількості війська. Так, під Берестечком у 1651 р. табір Б. Хмельницького мав сім кілометрів в ширину і довжину.
Але рухомий табір з возів козаки використовували і для наступу на ворога і для здійснення глибинних бойових рейдів. Так, у серпні 1621 р. сорокатисячне козацьке військо рухалося під захистом табору з возів по території Молдавії в район м. Хотин, постійно відбиваючи атаки татар.

 Боротьба табору була відома ще за княжих часів, коли табір обороняли княжі дружини проти половецької кінноти в степах, також подібні табори були відомі половцям, чумакам і купцям, чешським таборитам, а пізніше — американським першопоселенцям і ковбоям. У козацьких війнах її застосовували часто: у 1596 під Білою Церквою Григорій Лобода мав табір з 5 рядів, у 1637 Павло Павлюк ішов табір на 6 шерег. 1628 запорожці під заслоном табору пройшли весь Крим від Перекопу до Бахчисараю й назад.

    У визвольній війні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького козацькі табори відіграли чималу роль в боях під Старокостянтиновом, Пилявцями, Берестечком (табір завдовж і завширшки на 7 верст), Лоєвом, Білою Церквою (1651), Охматовим (1655) тощо. В кінці 17 століття у зв'язку з розвитком артилерії табори почали зникати.

 

ВІйСЬКОВІ ЗВАННЯ НА СІЧІ

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець XVI в., як тільки козаччина зорґанізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, — але передусім він був найвищий полководець і орґанізатор війська. Підчас війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В орґанізаційних справах гетьман мусів рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із ґенеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із ґенеральної старшини або полковників.

   Військові ступні, чи ранґи були спершу невпорядковані: раз мав вище значіння один уряд, то знову — инший. Що воно так було, на це вказує висота платень старшин в різних часах. Найстарший виказ зберігся з 1601 р. Тоді гетьман діставав 120 чи 200 польських злотих, обозний і полковники по 30, осавули по 25, сотники по 15, пушкар 12, писар 10, десятник 9, хоружий і музика по 8, рядові козаки по 7, фірмани по 3 злоті. В 1625 р. порядок платень був инший: гетьман брав 600 злотих, військовий осавул 150, обозний, писар, суддя і полковник по 100, полковий осавул і сотник по 50 зл.; про нижчі ступні не знаємо нічого.

В 1638 р., на основі нової польської ординації, військові осавули діставали 600 зл., полкові осавули 250, сотники 200, отамани 50. Підчас переговорів із царем 1654. р. козацькі посли жадали, щоб за давніми звичаями їм давали: військовому писареві 1000 зл. (на утримання канцелярії), військовому обозному і осавулам по 400, військовим суддям і полковникам по 300, полковим осавулам 200, сотникам і суддівському писареві 100, бунчужному гетьманському, полковому писареві, полковому хоружому й гарматньому хоружому по 50, хоружому сотницькому і рядовим козакам по 30. На цій основі можна б скласти таку табличку військових ранґ : 1654

Таблиця рангів старшини і її платні в золотих під час переговорів з московським царем в 1654 році

Ступінь	Платня	Військова	Полкова	Сотенна
1		Гетьман
2	1000	Військовий писар
3	400	Обозний Осавул
4	300	Суддя	Полковник
5	200		Осавул	Сотник
6	100	Писар суддівський
7	50	Бунчужний Хорунжий	Писар Хорунжий
8	30			Хорунжий Козак

1756—1784

    У 17-18 ст. у Гетьманській державі сформувався відмінний від російського становий і службовий устрій. За українським кодексом законів «Права за якими судиться малоросійський народ» (1743) шляхетські права визнавалися не лише за тими, хто мав відповідні грамоти, а, по суті, за козацькою старшиною усіх звань, починаючи від сотника та нащадками генеральної старшини і полковників. З метою збереження своїх прав в умовах посилення російського впливу та втручання у внутрішні справи Гетьманщини козацька старшина кілька разів зверталася до царського уряду з проханням прирівняти її до відповідних чинів російського табелю про ранги (у 1733, 1742, 1756, 1763 і 1767).

У 1756 гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів.     Першому класові відповідав чин генерального обозного, другому — генеральних судді і підскарбія, третьому-генеральних писаря, хорунжого, осавула і бунчужного, четвертому — полковника тощо.                                                             На найнижчій сходинці стояли козаки, жолдаки, пушкарі та компанійці. Проте російський уряд не погодився зрівняти гетьманські чини з табельними і не надавав усій козацькій старшині статусу дворянства. З 1760 років Катерина II нерідко присвоювала ранги з імперського Табелю (і відповідно надавала дворянські привілеї) окремим козацьким старшинам.

   Після ліквідації козацького військового устрою і перетворення козацьких полків у регулярні карабінерні полки російської армії (1783) вся козацька старшина стала отримувати чини з російського табелю про ранги. У 1784 офіційно заборонено надавати «малоросійські чини». Цей процес не був врегульований чіткими правилами, а присвоєння того чи іншого рангу здебільшого залежало не від попереднього становища особи, а від її заслуг, здібностей і лояльності до російської адміністрації. У 1796 російські ранги були присвоєні також українським судовим і цивільним службовцям (наприклад, генеральний суддя був прирівняний до 4 класу, возний — до 14 класу).

Після надання так званої «Грамоти про вільність дворян» у 1785 козацька старшина, яка могла документально підтвердити своє шляхетство або посідала відповідний рангу російському Табелі, була включена до російського дворянства. Внаслідок цього протягом наступних десятиліть точилася боротьба за визнання також і колишніх «малоросійських чинів» як підстави для отримання дворянства, що, в свою чергу, стимулювало збирання історичних документів, інтерес до козацької історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОЗАЦЬКІ ВІРШІ

ЯНА ЯКОВЕНКО

ПРО КОЗАКІВ

В сиву-сиву давнину
Козаки йшли на війну,
Бо на рідну Україну
Сунулися без упину
Ляхи, турки та татари,
Москалі та яничари.
Щоб палить сади і хати,
Щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду :
- Не буде ворогу пощади !
Вірні коні рвуться в битву,
Крешуть іскри з-під копита.
За чарівний спів дівочий,
За спокійні дні та ночі –
Шаблі весело дзвенять,
Вражі голови летять.
І на морі, і в степах
Наганяли вони страх,
Бо найкращі вояки –
Запорозькі козаки !
І не буде переводу
Українському народу
Доки із глибин сторіч
Долина козацький клич.

 

 

ГЕЙ, КОЗАЧЕ - КОЗАЧЕНЬКО

Гей, козаче – козаченько,
Тай хоробре серденько,
Ой, міцні в нього руки –
Ворогам для науки!
 
Як козак засміється –
Ворог з остраху трясеться,
Як козак заспіває –
Вороги чимдуж тікають!
 
Як козак затанцює –
Увесь світ його чує,
Зелен-дубе розвивайся,
Гей душа, розкриляйся!
А душі тільки й треба –
Степ широкий та небо,
Під сідлом коник чалий,
Побратим не лукавий.
 
Гей, гуляти-воювати
Знов поїдемо брате,
Не топтали щоб чужинці
Наші землі українські!
 
Там чи смерть, чи життя -
Нам не буде забуття!
Якщо голови складемо –
У піснях доживемо!

 

 

 

КОЗАЦЬКА МИРИЛКА
  Я козак і ти козак,
Я вояк і ти вояк,
Щоб в бою стояти мужньо
Ми повинні бути дружні.
Ми хоробрі вояки –
Побратими-козаки.

 КОЗАЦЬКА РОЗМИНКА
  Раз - два - голова,
Щоб трималася на в’язах
Ми тренуємо всі м’язи
Три - чотири, руки в ділі -
Раз кулак, два кулак -
Бий сильніше, козак.
Щоб триматись на коні,
Треба ноги нам міцні,
Сильні ноги, дужі ноги -
Не злякаються дороги.
Підемо разом в присядку -
Це найкраща нам зарядка.

 

МАРІЯ ПРИГАРА

КОЗАЦЬКА ДУМА

Пароплави плинуть серед ночі, 
Вдалині шумлять херсонські плавні, 
А Дніпро шепоче і шепоче,
Ніби роки згадує прадавні.

Бурмотить собі у вуса сиві,
Одкидає хвиль сріблясті шати.
На віку — немов на довгій ниві: 
Стільки можна дідові згадати!

І пливуть ті спогади, як тіні.
Є між ними добрі і похмурі.
...Ось плескочуть весла в шумовинні, 
Чорне море стогне проти бурі.

На судні вітрила не нап’ято,
А воно біжить у піні білій.
Це ж турецька каторга проклята:
Ой, то бранці стогнуть, а не хвилі!

В ланцюги важучі їх закуто — 
Веслувати важко у закові.
За веслом сидить козак Васюта,
Уже й світ темніє козакові.

То його татарин збив стрілою,
Як в степу стояв він на сторожі.
І хита Васюта головою:
Сам собі повірити не може.

Він аж тричі рвав татарські пута,
Та спіймали кляті басурмани!
Тяжко били, катували люто, 
Продали на каторгу в кайдани.

І горить козацьке вперте серце, 
Підкоритись катові не хоче.
За облавком Чорне море б’ється, 
Шумовинням забиває очі.

Досягає бризками до тучі,
А Васюті видиться в знесиллі:
То Дніпро вирує біля кручі!
То Дніпро гнівливо котить хвилі!

—    Ти заграй, Славуто, на годину! 
Розімчи, розбий галяру, буре!—
... Раптом впав важкий нагай
                             на спину.
—    Ти чого весло впустив, гяуре?

 

ПОБРАТИМИ

Ой Махмуде, чорний, бородатий!
Ти, либонь, на розум небагатий:
Між невільниками ходиш стиха,
А не бачиш коло себе лиха.
Бо не чуть тобі, як опівночі
Веслярі приковані шепочуть.
Що один із них — козак із Січі,
А другий — Іван — козак із Дону.
Вже Івану смерть глядить у вічі:
Не втекти, не вирватись додому!
Ледве руки зводить він закуті,
До кісток сирицею обдерті:
— Побратиме,— шепотить Васюті,—
Хай хоч ти врятуєшся від смерті!
Я ключа ховаю у лахманах:
Відірвав у турчина од в'язки.
Одмикай, як здужаєш, кайдани
Та проси, козаче, в моря ласки!
Може, ще й поп'єш з Дніпра водиці,
А мені уже не пити з Дону...—
Вщухли в хмарах білі блискавиці,
Щось у хвилю хлюпнуло солону.

 

ОЙ ПОВІЙТЕ, ВІТРИ НИЗОВІЇ

Ой повійте, вітри низовії,
Угамуйте в морі чорториї!
Степовії вітри та дніпрові,
Поможіть доплисти козакові!
Ще ж він, молод, в світі не нажився,
Ще братів залишив у неволі!
Сивий місяць з-поміж хмар пробився,
Ходять хвилі, наче вівці в полі.
Йдуть і йдуть отари звідусюди:
Ані ліку в морі їм, ні впину.
Козакові забивають груди,
Підкидають в морі, мов билину.
Він уже насилу воду горне,
Кожну мить чека собі загину.
Коли бачить — щось навпроти чорне:
То принесло море деревину.
Ухопивсь — полегшало на серці,
А ще смерть стоїть перед очима.
На одчай козак із морем б'ється,
Спомина свойого побратима.

 

КОЗАКИ

То не гуси налетіли в плавні,
Не лебідки білі заячали —
То човнами козаки преславні
З синього дніпрового лиману
У широке море випливали.
Вже ген-ген залишився
Уже й хвиля хвилю перебила.
За човнами плескоту не чути,
Тільки весла зводяться, мов крила.
Кошовий в поході отаманить,
Козакам гукає на помості:
— Струсонем за бороду султана!
У Царгород завітаєм в гості!
Там гуляйте, братчики, до рана:
Хоч і трон з короною виносьте!
А чого попереду стерничий
Поглядає пильно з-під долоні?
Чути — чайки жалібно кигичуть:
Щось у морі мріється на всонні.
Враз байдак за хвилею полинув,
Веслярі ударили щосили.
Підпливли, побачили: людина!
Десятьма руками підхопили.
Не питали, зразу догадались:
«Це ж утік з неволі, неборака!»
Козаку в кайданах не стогналось,
А отут не витримав — заплакав.
Ворухнув закляклими руками,
Де від пут лишились чорні рани.
...І мов грім загув над байдаками:
— Отаке нам чинять басурмани!
Як над братом стерпіти наругу —
Краще не вертатися додому!
— А веди нас, батьку, на катюгу!
Козаки гукають кошовому.
Кошовий похмурим оком глянув
І махнув правицею без слова.
...Та й помчали розбивать кайдани!
Тільки хвиля стелеться шовкова...

 

ПРАДІД

Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля
Вклоняються дерева.
А він про себе шепотить,
І шум біжить у вітті:
«Оце минуло п'ять століть,
Як я живу на світі!
Іще татари в давні дні
Пускали в мене стріли,
Хотіли знищити на пні,
Та тільки ж не зуміли.
А вже народ на січу мчав,
І, вирвавшись в долину,
Козак мурзу* рубав з плеча:
«А згинеш, вражий сину!»
І в цю війну я знав бої...
Гули джмелями кулі.
Розвідники в моїм гіллі
Ховались, мов зозулі.
І, сівши верхи на суку,
Замурзаний хлопчисько
Слав партизанам вість таку:
«Пильнуйте! Ворог близько!»
Як грім ударить з-поза хмар,
Мені ще й досі сниться:
Б'ють бомби. Вихриться пожар.
З плачем кружляють птиці.
Усе минуло.
Я живу.
Навколо бір та луки.
Шумлять крізь сутінь лісову
Мої гіллясті внуки.
Далеко рід мій стеле путь.
З лісів приходять вісті.
Вже і праправнуки встають
Бринять у першім листі.
Коли поглянеш з висоти —
Дубкам немає ліку.
Полям — цвісти. Борам — рости.
Щоб так було довіку!

 

 

 

 

 

Прислів`я про козаків

Коли всiм народом дмухнути, то ураган буде.                                     Хто бува на коні, бува і під конем.                                Козак не боїться ні тучі, ні грому.                                        У козака життя коротке, а слава вічна.                             Козак на пічі – ворог Січі.                                                    Хоч і спина гола, аби своя воля.                                    Україна – козацька мати.

Хто любить піч, тому ворог Січ.

Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.

Хіба ж дуща моя з лопуцька і не бажа того, що й людська?

Або волю добути, або дома не бути.

Або мед п’є, або кайдани тре.

А шо козакові треба: степу, хліба й неба!

Щирий козак ззаду не нападає.

Умів шарпати, умів і вмерти, не скиглячи

Що нам холод, коли козак молод!

Що в бою взято, то свято.

Хліб та вода – то козацька їда.

Упіймав не упіймав, а погнатись можна.

Терпи, хлопчекозаком будеш, а з козакав отамани попадеш.

Три пани, два отамани, а один підданий.

Слава не поляже, а про себе розкаже.

То не козак, що не думає отаманом бути.

Терпи, хлопче, козаком будеш.

Де козак, там і слава.

Де є бої, там є герої.

Терпи, козаче, горе будеш пити мед.

Терпи, козаче, отаманом будеш.

Не плач, козак, отаманом будеш (дітей так втішають).

Кров не вода, розливати шкода.

Лучче смерть на полі, ніж життя в неволі.

Сніп з бородою, а козак з молодою.

Коли стелеться доріжка, козакові не до ліжка.

Сміливого куля не бере.

Січ мати, а Великий Луг батько.

Страху нема там, де його не боятья.

Одної смерті не минеш, другої не буде.

Сміливий наскок — половина порятунку.

Не так тії пани, як підпанки.

От тобі хомут і дуга – тобі я більше не слуга.

Степ та воля козацька доля.

Не пив води дунайської, не їв каші козацької.

Не на те козак п'є, що є, а на те, що буде.

Скажи, враже, як пан каже.

На козаку й рогожа пригожа.

Птиця з птицею не наб'ється, а козак з дівчиною не наживеться (мусить покинути).

Сміливого й чорти бояться.

Не журися, козаче, нехай ворог плаче!

Сам загибай, а братчика виручай.

Поки Дніпро пливе, Україна не вмре.

Коли козак в полі, то він і на волі.

Не хвались, ідучи в бій, а хвались, ідучи з бою.

Одної смерті не минеш, другої не буде.

Панові курка, а мужикові шабля.

Піду ще в пекло, хоч буде гірше, та інше!

Не той сильний, що камінь верже, а той, що серце в собі держе.

Легше вовком орати, ніж козаком проти козака воювати.

Кров не водиця, проливати не годиться.

Не усе ж то козак, що списа має.

Місяць козаче сонце.

Не лише силою боротися треба, а і вмінням.

Не братайтеся з козаками пити.

Моя хатина в сирій землі домовина!

На диявола є хрест, а на ворога меч!

Не хочеш козакувати, іди чумакувати.

Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води.

Не хвались, ідучи в бій, а хвались, ідучи з бою.

Козак журби не має, з біди не заплаче.

Козача потилиця панам-ляхам не хилиться.

Козацька люлька добра думка.

Козацький Рід ще не перевівся.

Коли навколо вороги то не життя, честь бережи.

Козак без коня, що воїн без пістоля.

За честь голова гине.

Козак дружбу знає: в біді коня не покидає.

Зроду-віку козак не був і не буде катом!

Козак з конем і в ночі і днем.

Козак з біди не заплаче.

Козак сам не їсть, а коня накормить.

За наше жито та ще нас бито.

Козаку кінь за себе дорожче.

І Полтаву б дістали, якби були одностайно стали!

Кінь та ніч козакові товариші.

В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою.

Кінь, шаблюка, вітер в полі і ніхто не здолає козацької волі!

Козак душа не вередлива, в пеклі не мерзне, в ополонці не пріє.

Без люльки, як без жінки.

Козак, душа правдива – сорочки не має.

До булави треба голови.

Козак з бідою, як риба з водою.

Добрий козак баче, де отаман скаче.

Козак оженився, наче упився.

Без коня немає й козака.

Козак як птах знявся та й полетів.

Без доброго командира військо – отара.

Козак хороший, та нема грошей.

Береженого Бог береже, а козака – шабля.

Козаку зібратись тільки підпоясатись.

Козацькому роду нема переводу.

Козакяк кішка, як не киньна ноги впаде.

Дівчина родиться, а козак на коня садовиться.

Козак з бідою, як риба з водою.

Більше разу не вмирати.

Козак з біди не заплаче.

Де два козаки, там три гетьмани.

Козак мовчить, а все знає.

Де байрак, там і козак.

Козак терпеливий як віл.

Де не можна перескочити, треба перелізти.

Козак із пригорщі нап'ється, а з долоні пообіда.

Дожились козаки нема ні хліба, ні габаки.

Козак, я голуб: куди не прилетить, там і пристане.

 

10 таємниць козаків-характерників

"Вони багато чим нагадують японських ніндзя,... могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав'язаних і навіть зашитих мішків, "перекидатись" у котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств".

 

В козацькому війську їх називали пластунами, на Запорозькій Січі  у них був окремий Пластунівський курінь. Ото ж, кілька фактів про таємничих козаків-характерників:

1. Корені характерництва сягають у тисячолітню давнину, в часи великого переселення арійських племен в Україну з Індії.
2. Характерники  вміли використовувати енергію Космосу. Воїн міг змінювати свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, пересуватися по повітрю і воді, через вогонь, до якого він не чутливий, говорити з тваринами.
3. Характерники були знайомі з властивостями науки. Так, наприклад, поранених козаків лікували, вводячи їх в гіпнотичний транс. Це дозволяло робити складні операції: витягати кулю з тіла чи складати переламані кістки, не використовуючи знеболення.
4. Характерники досконало знали властивості рослин та вміло їх використовували.
5. Характерники були невразливі до куль і шабель. Вони концентрували внутрішню енергію у ту частину тіла, куди спрямовувався удар нападника.
6. Здатність козаків-характерників входити непомітними у ворожий табір або виходити із в'язниці, не порушивши засувів і непоміченими вартовими, й досі не можуть пояснити.
7. Характерники мали свої школи. Стати характерниками могли лише вибрані. Навіть рідним дітям, коли ті були недостойними і не відповідали необхідним вимогам, передавати секрети характерництва суворо заборонялося.
8. У характерники готувались з дитинства. Термін досить суворого навчання встановлювався індивідуально, залежно від потенціалу учня.
9. Якщо вчитель вважав, що науку опановано, відбувався ритуал посвячення у характерники.
10. Після зруйнування Січі характерники заснували Задунайську Січ. Але, не бажаючи служити в турків, найсвідоміша частина запорожців перейшла на службу до Австрійської імперії, у складі якої тоді була Галичина, Поділля, Закарпаття та Буковина.

 

 

 

Вікторина «Що Ти знаєш про козаків?»

    Доблесні воїни, втікачі, українські лицарі та хоробрі захисники — як тільки не називали козаків їхні сучасники. Життя запорожців повне загадок і таємниць, проте одне відомо напевне: козаків поважали та мусили рахуватися з ними навіть найбільші імперії.                                                                      Про легендарне козацьке військо у свій час не знав тільки лінивий. Слава про мужність та хитрість козаків мчала світом, як вороний кінь Диким Полем. Величезні імперії добре розуміли: з козаками погані жарти. Не даремне в австро-угорської армії існувала офіційна інструкція: вступати в бій з козаками лише у разі п’ятикратної чисельної переваги.

    Перевіримо, як добре ви знаєте життя, побут, звичаї та подвиги козаків? До Дня українського козацтва ми підготували для вас цікаву вікторину.

 

 

 

Запитання

Рівень І

Дай відповіді на питання, обравши один із запропонованих варіантів.

1. Що означає слово «козак»?

А. Переселенець.

Б. Бідняк.

В. Вершник, вільна людина.

2. «Носом чує татарюгу, зна по птицях, по звіру…» — перекази та легенди наділяли козаків магічною силою. Чи відомо Тобі, як називали козаків, які зналися на травах та вміли ворожити?

А. Драгоман.

Б. Характерник.

В. Шаман.

3. Де відбулася перша битва в ході визвольної війни?

А. Під Крутами.

Б. Під Жовтими Водами.

В. Під Берестечком.

4. Назви найвідоміший козацький танок.

А. Гопак.

Б. Краков’як.

В. Хоровод.

5. Кому заборонявся вхід на територію Запорозької Січі?

А. Заміжнім жінкам.

Б. Молодим незаміжнім дівчатам.

В. Усім жінкам.

6. Першу козацьку фортецю збудували на острові…

А. Зміїному.

Б. Мала Хортиця.

В. Велика Хортиця.

7. Останній гетьман Запорозької Січі.

А. Пилип Орлик.

Б. Павло Полуботок.

В. Кирило Розумовський.

8. Хто був автором першої української Конституції?

А. Богдан Хмельницький.

Б. Пилип Орлик.

В. Григорій Сагайдачний.

9. Як називали козаків, які перебували на державній службі?

А. Найманці.

Б. Реєстрові козаки.

В. Характерники.

10. Назви ім’я відомого козака, який брав участь у більш ніж п’ятдесяти битвах.

А. Іван Сірко.

Б. Іван Богун.

В. Дмитро Вишневецький.

Рівень ІІ

Дай відповіді на запропоновані питання.

1. Кого вважали козаки батьком, матір'ю, дружиною і товаришем?

2. Чи був гетьман самодержцем?

3. Яка найважливіша ознака влади в козацькому війську?

4. Що означає для козака слово «чайка»?

5. Де розташовувались козацькі табори?

6. Народний співець, оспівувач подвигів козаків.

7. Що означає слово «тирса»?

8. Голова козацького уряду.

9. Про яку деталь козацького вбрання казали: «широкі, як Чорне море»?

10. Назви найвідомішу козацьку страву, яку дуже полюбляли козаки.

11. Як звали першого гетьмана козаків?

12. Як у народі називали Петра Дорошенка?

13. Хто і коли наказав руйнувати Січ?

14. Яке церковне свято козаки вважають своїм і коли воно 
відзначається?

15. Скільки куренів було на Січі?

16. Якому гетьманові найбільше «дісталося» від істориків?

17. Центральний орган управління Січі. 
18. З ім'ям якого гетьмана пов'язують створення козацької кінноти як роду військ?

19. Автор книжки «Чорна Рада».

20. Козацьке чотирикутне укріплення зі скріплених возів.

Рівень ІІІ

Конкурс ерудитів. Учасникам вікторини (командам) роздають картки з іменами видатних людей:

• Богдан Хмельницький,
• Павло Полуботок,
• Іван Сірко,
• Петро Калнишевський,
• Іван Сулима.

Відповідаючи на кожне запитання, команда повинна піднімати картку з прізвищем, яке вважає відповіддю на питання. На роздуми дається 20 секунд. Після звукового сигналу команди одночасно піднімають картки.

1. Ім’я козака, прозваного бусурманами Урус-шайтаном, тобто українським чортом. Туркені лякали ним своїх дітей. Відомо, що цей козак виходив переможцем 54 рази із проведених 55 битв.

2. Назвіть ім’я козака, якого двічі обирали головним отаманом, чого зроду-віку на Січі не буває.

3. Назвіть гетьмана, звинуваченого у державній зраді та заточеного в Петропавлівське підземелля, звідки йому вже не вдалося вийти?

4. Кого сучасники називали «українським Спартаком», «Ганнібалом»? В народній пам’яті він залишився національним героєм.

5. Хто із гетьманів був нагороджений медаллю Папи Римського?

 

Відповіді

Рівень І

1. В. Вершник, вільна людина.

2. Б. Характерник.

3. Б. Під Жовтими Водами.

4. А. Гопак.

5. В. Усім жінкам.

6. Б. Мала Хортиця.

7. В. Кирило Розумовський.

8. Б. Пилип Орлик.

9. Б. Реєстрові.

10. А. Іван Сірко.

 

Рівень ІІ

1. Батько — степ, мати — Січ, дружина — шабля, товариш — кінь.

2. Ні.

3. Булава.

4. Човен.

5. На Запорозькій Січі.

6. Кобзар.

7. Степова висока трава.

8. Гетьман.

9. Шаровари.

10. Куліш.

11. Дмитро Вишневецький.

12. Сонце руїни.

13. Російська цариця Катерина ІІ в 1775 році.

14. Покрова, 14 жовтня.

15. Тридцять вісім.

16. Івану Мазепі.

17. Кіш.

18. Богдана Хмельницького.

19. Пантелеймон Куліш.

20. Табір.

 

Рівень ІІІ

1. Іван Сірко.

2. Петро Калнишевський.

3. Павло Полуботок.

4. Богдан Хмельницький.

5. Іван Сулима.                                                                                                                                        

 

Відвага, мужність, хитрість, волелюбність і честь — якості, які завжди вирізняли козаків з-поміж інших армій світу. Пишаймося нашими славетними предками, берімо приклад та прославляймо рідну країну новими перемогами та добрими справами.

 

Література

1.Історія України – Бойко О.Д./Київ. Видавничий центр ’’Академія’’
2002р./

2.Нарис історії України – Наталя Яковенко/Київ. Видавництво ’’Генеза’’
1997р./

3.Історія запорозьких козаків у трьох томах. Том 1. – Д.І.
Яворницький/Київ. Наукова думка 1990р./

4.Історія українського війська/Львів. Видавництво ’’Світ’’ 1992р./

 

5.Гомін, гомін по діброві. Історичні розповіді про запорозьких козаків –В. Голобуцький/ Дніпропетровськ ’’Січ’’ 2003р./

6.Оповідання про славне військо запорозьке низове –А. Кащенко/Дніпропетровськ ’’Січ’’ 1991р./

7.Січ-мати. Повісті та оповідання про Запорозьку Січ/Київ Видавництво
’’Школа’’ 2005р./