Про Прохора чорноризця

Про Прохора чорноризця…

 Такою є воля чоловіколюбця Бога щодо свого сотворіння: на всі часи й літа має Він стосовно нас свій промисел і корисним нас обдаровує. Але, очікуючи нашого каяття, наводить на нас інколи голод, а деколи й війни, причиною яких є невдатність тогочасного володаря. Отим-то наш Владика перетворює людське недбальство на чесноту пам'яттю про діла неподобні: про те, що хто творить справи лихі й негідні, будуть віддані – задля гріхів наших – володарям лихим та немилостивим. Та й ті осуду не уникнуть, бо ж суд без милості буде тим, хто милості не творив. Було ж це за часів, коли в Києві князював Святополк. Велике насильство творив він: без жодної провини дощенту викорінював вельможних, а у багатьох повіднімав майно. Задля того й учинив Господь допуст, що мали погани над нами силу й багато воєн було з половцями, а до того додавалися й усобищ, великий голод та повсюдна й велика нужда в усій землі Руській. Отож тоді й прийшов до ігумена Йоана один чоловік зі Смоленська, який бажав стати ченцем і котрому при постригу дали ім'я Прохор. Коли ж став він чорноризцем, то віддався такому послухові та безмірній здержливості, що відмовився й від хліба. Тож збирав він . лободу, власноруч перетирав її, робив із того хліб і тим харчувався. Заготовляв це заздалегідь щоліта на весь рік, так що й життя міг прожити без хліба. І побачив Господь його терпіння та велику здержливість, і перетворив йому гіркоту на солодкість, й після смутку настали для нього радощі, як мовиться: «Увечорі плач завітає, а вранці радість» (Пс. 30[29], 6). За те й прозвали його Лободником, бо ж ніколи не куштував він ані хліба, окрім проскури, ані жодного овочу, ні питва, а лише лободу й воду, як то було сказано вище. І ніколи [Прохор] не журився, а завжди служив Господеві в радості. І ніколи не лякався жодної раті, бо жив, наче птиця: адже не набував ані маєтків, ні житниць, де б громадив статки. Тож і не казав, як отой багатій: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Не мав-бо нічого, окрім лободи, але і її заготовляв лише на наступний рік, кажучи собі: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а наготованала лобода, вона кому буде?» (див. Лк. 12, 20) Цей [чернець] наділі сповнив сказане Господом слово: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує» (Мт. 6, 26). Отож, стараючись їх наслідувати, Преподобний Прохор легко верстав місцини, де була лобода, й на своїх раменах, наче на крилах, приносив звідтіля до монастиря собі на прогодування. На неораній землі несіяний харч мав. Коли ж настав великий голод і від нього великий мор на людей, Блаженний не покидав своєї справи – збирав лободу. Побачив один чоловік, як то він це робить, та почав і собі лободу збирати для себе й своїх домашніх, аби прогодуватися в голодний час. А тому Блаженному ще збільшилася лобода на поживу, і він завдавав собі ще більше трудів, громадячи оте зілля, і, як казалося раніше, власноруч розтирав його, роблячи хліб і роздаючи його вбогим та знеможеним голодом. Багато хто приходив до нього в отой голодний час, а він усім роздавав [хлібини]. Усім видавалися вони солодкими, наче з медом. Інколи не так хотілося декому хліба, як прийняти з рук того Блаженного сотворене з дивного зілля. Адже кому він подавав із благословенням, то ставав хліб ясним і чистим, і був солодким; а якщо брав його хтось крадькома, то ставав той хліб наче полин. Один із братів украв хлібину потайки, без дозволу [Блаженного], та й не зміг їсти: як опинилась вона в його руках, то зробилася, наче полин, безмірно гіркою. І траплялося таке багато разів. Відчуваючи встид, той брат з сорому не міг розповісти [Блаженному] про свій гріх. А так він виголоднівся, що й не міг більше терпіти тієї природної нужди, та й смерть у очі зазирала. Тож прийшов до ігумена Иоана, оповів про те, що трапилося, й прохав прощення за скоєний гріх. Та ігумен не повірив сказаному і звелів іншому братові вчинити таке: потайки взяти хліб, аби пересвідчитися, що дійсно так воно і є. І коли принесли хлібину, то сталося все так, як оповідав той брат, який украв: ніхто не зміг її навіть покуштувати – такою вона була гіркою. Тоді послав ігумен уже обидвох ченців і велів попросити хлібину з рук [Прохора], а відходячи, іншу хлібину вкрасти. Коли ж принесли вони, то вкрадений хліб на їхніх очах одмінився та став як попередня хлібина, [з виду], наче земля, і гірким, наче полин, а хлібина, взята з рук [Блаженного], ясніла й була, наче мед. І через те чудо пішла слава про цього мужа по всіх усюдах, і прогодував він багатьох голодних, і багатьом корисне вчинив. Коли ж почалася рать Святополка з Давидом через незрячість Василька, якого осліпив Святополк, то за намовою Давида Ігоревича з Володарем та самим Васильком, не допустили купців із Галича, ані човнів із Перемишля, і не стало солі в усій Руській землі. І почалося безладдя, а до нього додалися беззаконні грабунки, як казав пророк: «…. за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погубляючи душі, що не повинні умирати» (Ез.13, 19), – тоді можна було побачити, що перебували люди у великій журбі і знемозі від голоду й війни, бо ж не було в них ані пшениці, ні солі, щоби перебути оту нужденність. Тоді-то блаженний Прохор, який мав свою келію та зібрав [у ній] багато попелу з усіх [інших] келій так, що ніхто про це й не відав, своїми молитвами перетворював його на чисту сіль і роздавав усім, хто приходив. І чим більше роздавав, тим більше вона примножувалася. За неї ж не брав нічого, а вділяв безкоштовно, скільки хто бажав, і вистачило її не тільки монастиреві, але й мирянам, котрі до нього зверталися та брали вдосталь для потреб своїх. І можна було побачити, що торговище спорожніло, а монастир переповнився тими, що приходили за сіллю. Через те й виникла заздрість у тих, хто торгував сіллю, бо ж не могли вони отримати бажаного зиску. Хто гадав набути в ті дні великі багатства, мали значний збиток: якщо раніше дорого вони сіль продавали – по дві куни за дві мірки, – то тепер і за десять мірок не могли того виручити. І збунтувалися всі продавці солі, прийшли до Святополка й звели наклеп на ченця: мовляв, є в монастирі Печерському чернець Прохор, який відняв у них велике багатство, бо ж безперешкодно роздає сіль усім, хто до нього приходить, а вони зубожіли. Князь хотів їм догодити, але замислив собі двояко: і нарікання їхні втишити, й собі багатства набути. Маючи це на гадці, постановив зі своїми радниками встановити високу ціну на сіль, яку відбере в ченця і сам продаватиме. Тоді ж тим крамольникам пообіцяв: «Задля вас пограбую ченця», – а сам крився з думкою про збагачення. Тим самим хотів Святополк начебто й догодити їм трохи, а тимчасом ще більшу вчинити їм шкоду, бо ж заздрість не знає, що то – надавати перевагу тому, аби творити корисне. І послав князь [слуг] відібрати в ченця всю сіль. Коли ж привезли сіль і прийшов князь подивитися на неї, а з ним і ті крамольники, які підмовляли проти Блаженного, то всі побачили, що постав перед їхніми очима попіл. Дуже вже дивувалися: що б то могло бути таке – й ніяк не могли збагнути. Але оскільки князь хотів пересвідчитися, в чім річ, то й наказав зберігати оте до трьох днів. Декому ж звелів і скуштувати, але виявився на устах самий лише попіл. А в той час багато людей за звичкою приходило, бажаючи набрати в Блаженного солі і, як побачили, що Старця пограбовано, то поверталися з порожніми руками, проклинаючи того, хто таке скоїв. А Блаженний казав їм: «Коли буде висипана [сіль], то підіть і все розберіть». Князь потримав оте три дні та й наказав поночі викинути. Коли ж той попіл розсипали, то він умить перетворився на сіль. І побачивши це, городяни прийшли й усе розібрали. І коли трапилося отаке дивовижне чудо, вжахнувся той, хто насилля вчинив: не міг він утаїти отих речей, які відбулися на очах у всього міста, й почав усвідомлювати, що то за справа. Тоді-то розповіли князеві й про інше, що сотворив Блаженний. Коли лободою годував багато людей, у їхніх устах був той хліб солодким, а для тих, хто брав хлібину без його благословення, виявлялася вона [темною], наче земля, й гіркою, наче полин, на устах їхніх. Почув це князь, і охопив його сором за скоєне, і пішов він у монастир до ігумена Йоана, і покаявся перед ним. Бо ж раніше ворогував Святополк з ігуменом, тому що той викривав його за ненаситність, багатство та насильство. Схопив його тоді Святополк і ув'язнив у Турові. Якби не заступився за нього Володимир Мономах (а Святополк побоявся, щоб не повстав він супроти нього), то не повернув би ігумена так скоро і з честю до монастиря Печерського. Та через це чудо прокинулася в Святополка велика любов до Святої Богородиці й до святих отців Антонія і Теодосія, а чорноризця Прохора відтоді він вельми шанував і хвалив, бо усвідомив, що є той воістину рабом Божим. До того ж дав [князь] Богові обітницю ніколи більше не чинити насильства. Та ще дав Старцеві таке тверде слово: «Якщо я з волі Божої раніше від тебе відійду з цього світу, то поклади мене в домовину своїми руками, аби явити тим мені свою незлобливість; а якщо ти упокоїшся раніше од мене й відійдеш до непідкупного Судді, то я внесу тебе до печери на своїх раменах, аби ради того подав мені Господь прощення за незліченні гріхи, що їх учинив я супроти тебе». І мовивши таке, відійшов від ченця. А блаженний Прохор прожив ще багато років у добрій славі, життям богоугодним, чистим і непорочним. І якось занедужав Святий, а князь у той час був на війні. Тоді посилає до нього Святий вістку: «Оскільки надходить час, коли маю я полишити тіло, то, якщо бажаєш, прийди отримати прощення і довершити свою обітницю: своїми руками покладеш мене в домовину і приймеш відпуст від Бога. Це ж очікую твого приходу, а якщо забаришся і я відійду, то не так поведеться тобі війна, як у разі твого приходу до мене». І, почувши це, Святополк у ту ж хвилину розпустив вояків і чимшвидше прибув до Блаженного. А Преподобний багато навчав князя про милостиню, і про прийдешній Суд, і про життя вічне, і про безконечну муку. Дав йому благословення й прощення і, поцілувавши всіх, хто був із князем, та здійнявши вгору руки, віддав дух. Князь же, взявши святого Старця, відніс його до печери й своїми руками поклав у домовину. І після поховання Блаженного пішов на війну, й здобув над безбожними агарянами велику перемогу, і захопив всю їхню землю, і привів до своєї землі великий полон. Була ж та перемога землі Руської дарованою Богом – за пророцтвом Преподобного. І відтоді Святополк, як збирався на рать чи на лови, приходив до монастиря скласти дяку, віддати поклін Святій Богородиці й могилі Теодосія, заходив до печери святого Антонія і блаженного Прохора, покланявся всім преподобним отцям, а тоді вже вибирався в свою дорогу. І так добре ладналося Богом бережене його князювання. Очевидець, [він] явно свідчив про ті преславні чуда й знамення Прохорові та інших преподобних, з якими нехай усі сподобляться благодаті во Христі Ісусі, Господеві нашому. Йому ж бо слава з Отцем і Святим Духом нині й повсякчас. Амінь.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/usna-narodna-tvorchist-ta-davnya-ukrajinska-literatura/1625-pro-prokhora-chornoriztsya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

2. Опрацювання ідейно-художнього змісту оповідання про Прохора чорноризця

2.1. Переказ і тлумачення змісту твору.

2.2. Тема: розповідь про благодійну діяльність ченця Прохора, його намагання подолати зло — добром у складні для Київської Русі часи.

2.3. Ідея: возвеличення щирості, доброти, милосердя (Прохор), засудження підступності, жадібності, заздрості, жаги до збагачення (торговці, князь Святополк).

2.4. Основна думка:

а) «Бог дбає про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття;

б) «Суд без милості тому, хто сам не творить милості».

2.5. Жанр: оповідання.

2.6. Проблематика:

• керівник і народ;

• милосердя і користь;

• гріх і покаяння;

• добро і зло;

• вічне і тимчасове.

2.7. Композиція.

Експозиція: роздуми про призначення Бога, його вплив на людей; розповідь про жорстокість Святополка і скромне життя монаха Прохора.

Зав'язка: гуманність Прохора у голодні часи на Руській землі у доброзичливість у ставленні до людей.

Кульмінація: конфлікт між іноком і торговцями, пограбування монаха за наказом князя.

Розв'язка: примирення Святополка з Прохором; поховання ченця князем у печері.

2.8. Анімістичні елементи у творі:

• гірка лобода (хліб) — стає насолодою;

• попіл — сіль;

• покаяння Святополка — його перемога у війні.

2.9. Обговорення ідейно-художнього змісту твору (фронтальне опитування). Питання для роботи:

• За яких обставин людина звертається до Бога?

• Що вона отримує від нього? («...Дбає Він про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає Він на нас інколи голод, інколи раті за порушення законів Володаря; та цим Владика наш приводить тільки наше недбальство до чесноти, бувають віддані за гріхи своїм злим і немилосердним володарям»)

• В які часи відбуваються події у творі? («Було це в дні князювання Святополка в Києві»)

• Як на початку оповіді характеризується Святополк? («...Багато наруги чинив людям цей князь, без вини викорінив дощенту багатьох знатних людей і маєтки у них одняв»)

• Яким чином Господь покарав князя? («І за те попустив Господь, щоб невірні мали силу над ним: чимало тоді воєн було з половцями. Були в ті часи чвари й голод сильний, і в усьому була вбогість на Руській землі»)

• Хто такий Прохір? («У ті дні прийшов хтось із Смоленська до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його і назвав Прохором. Цей чернець Прохір віддав себе на послух і таку безмірну повстримність, що навіть хліба себе позбавив»)

• Чому інок відмовився від хліба? Що замінило йому харч? («Він збирав лободу, розтирав Ті своїми руками і робив із неї хліб; ним і харчувався. І заготовляв він собі Ті на рік, а наступного літа збирав нову лободу. І так усе життя своє вдовольнявся він лободою замість хліба»)

• Через що Прохора назвали Лободником? («...Він харчувався лише лободою, не вживаючи ні хліба, окрім просфори, ні овоча ніякого. І ніколи не нарікав він, але завжди з радістю служив Богові; нічого не боявся, бо жив, наче птиця»)

• Чому чернець прагнув бути схожим на птахів? («Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці, але Отець ваш небесний живить їх. Птахів наслідуючи, легко долав він шлях до того місця, де росла лобода, і звідти на своїх плечах, мов на крилах, приносив Ті до монастиря»)

• Що змусило людей теж, як і Прохір, збирати лободу?

• Яке благо чинив інок людям у голодні часи? («...Збирав це зілля (лободу) і, розтираючи його у своїх руках, ліпив із нього хлібини, які роздавав неімущим, що знемагали від голоду. Багато в цю голодну годину приходило до нього, і він усіх наділяв. І солодким, наче з медом, було для всіх те, що він давав. Нікому так пшеничного хліба не хотілося, як цього хліба, виготовленого руками блаженного з дикого зілля»)

• Що було характерним для хліба, виготовленого Прохором? («І якщо він сам давав із благоговінням, то світлим, і чистим, і солодким був той хліб; якщо ж хтось брав потайки, то був він гірким без міри, мов полин»)

• Чому цей споживчий харч мав такі особливості?

• Через що один із братії вимушений був звернутися до ігумена Іоанна?

• Яким чином ігумен вирішив перевірити смакові якості хліба Прохора? («Одну хлібину візьміть із рук,— сказав він, а другу, виходячи, потайки візьміть». «Коли принесли ігуменові хлібини, украдена змінилася на його очах: зробилася схожою на землю й стала гіркою, як і принесена раніше; а взята з рук блаженного була світлою й солодкою, мов мед»)

• За що люди були вдячні Прохору? («Після такого дива повсюди пішла слава про цього мужа. І багатьох голодних прогодував він і багатьом був корисний»)

• Через що розпочалася війна? («Тоді Святополк із Володарем і з Васильком пішов раттю на Давида Ігоревича (помсти-тися) за Василька, якого осліпив Святополк, послухавши Давида Ігоревича»). Як це характеризує князя?

• Яким чином війна між князями вплинула на рівень життя людей? («Почалися грабежі беззаконні і всіляке свавілля. И огорнув усіх великий смуток, знеможив усіх голод і війни, ніхто не мав ні жита, ні навіть солі, щоб перебороти нужду свою»)

• У чому полягало диво Прохора, яке він чинив у важкі воєнні роки? («І зібрав він до себе з усіх келій попіл, але так, що ніхто про це не знав. І роздавав він цей попіл тим, хто приходив до нього, а у всіх після молитви його перетворювався він на чисту сіль»)

• Що свідчить про гуманне ставлення інока до людей? («І нічого не брав за це блаженний, а всім задарма давав, скільки кому треба, і не лише монастиреві вистачало, але й миряни приходили до нього й брали багато, скільки кому треба»)

• Яким чином безкорисливість Прохора негативно вплинула на прибутки торговців? («Торжище опустіло, а монастир був повний тими, що приходили по сіль. І викликало це заздрість у торгівців сіллю, бо не одержували того, що хотіли. Вони думали нажити в цей час велике багатство завдяки солі, і ось те, що вони продавали за великі гроші, того тепер і за без-цінь ніхто не брав. І великий смуток огортав їх»)

• Через що торговці вимушені були звернутися по допомогу до Святополка? («Прохір, чернець Печерського монастиря, відняв у нас велике багатство: дає сіль усім, хто до нього приходить, нікому не відмовляє, і ми від цього зубожіли»)

• Чому князь не залишився байдужим до прохання купців? («Князеві хотілося догодити їм, і задумав він, по-перше, припинити ремствування між них, а по-друге, самому розбагатіти»)

• Чи залишилися торговці задоволеними реакцією Святополка щодо покарання Прохора? («...В душі мріяв, що розбагатіє сам»)

• Як прийняли князь та торговці інока? («І побачили всі перед очима своїми попіл. Довго дивилися всі й не розуміли: що б це означало?

• Якою була реакція людей на злочинців, які завдали шкоди не тільки Прохору, а й їм самим? («...Повертаючись із порожніми руками, проклинали того, хто це зробив»)

• Через що здивувався Святополк, коли вночі викинув попіл на землю? («Висипали попіл, а він у ту ж мить перетворився на сіль... Від такого дивного дива князя схопив жах: не міг він приховати від усього міста всього того, що сталося»)

• Як зреагував князь, осмисливши шкоду, яку заподіяв іноку і людям? («...Засоромився Святополк від того, що він зробив, отож пішов він у монастир до ігумена Іоанна й покаявся перед ним»)

• Чому виникло непорозуміння між князем та ігуменом? («Ігумен карав його за невсипну жадобу до багатства, за насильство. Святополк тоді схопив його й ув'язнив у Турові, але повстав супроти нього Володимир Мономах, і він, злякавшись цього, швидко з честю повернув Іоанна до Печерського монастиря»)

• Як змінилося ставлення Святополка до Бога і Прохора? («Тепер же заради такого дива князь дуже полюбив монастир Пресвятої Богородиці і святих отців Антонія й Феодосія. І ченця Прохора він відтоді дуже шанував і ублажав, оскільки розпізнав у ньому істинного раба Божого»)

• Що пообіцяв володар ченцю? («...Не чинитиму більше ніколи насильства. Якщо за волею Божою я раніше від тебе відійду з цього світу, виявиться в цьому твоя незлостивість. Якщо ж ти раніше, ніж я, преставишся і підеш до непідкупного Судії, то я на своїх плечах внесу тебе в печеру, щоб Господь простив мене за великий гріх перед тобою»)

• Чому повчав Прохор князя перед своєю смертю? («...Про милостиню, про грядущий суд, про вічне життя, про майбутню муку...»)

• Чи виконав князь обіцянку, надану Прохору ще за його життя?

• Що, на ваш погляд, допомогло Святополку отримати перемогу на війні?

• Чому князь перед тим, як вирушити на війну, відвідував монастир?

• 3 якою промовою звертається автор оповідання до його читачів? («Хай і ми з ними одержимо милість од Христа Ісуса, Господа нашого!») Про що воно свідчить?

• Чим повчальний для нас цей твір?

Художні особливості оповідання “Про Прохора-чорноризця…” типові для релігійних творів княжої доби:

– широке використання релігійної лексики (“Бог, Отець, Господь, ігумен, євангельський, проскурка”);

– повторення службових слів (“І заготовляв він собі її на рік… І так усе життя своє вдовольнявся… І прозвали його Лободником…”);

– широке використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів (солодкий, наче мед; гіркий, мов полин; хліб, сіль; преславні чудеса, небесні птахи);

– інверсії (“На неораній землі хліб несіяний був йому”);

– урочистий тон мовлення.

Висновок. Історія життя Прохора-чорноризця – повчальна розповідь про людину, яка щиро й безкорисливо творила добро, за що була наділена Богом здатністю творити чудеса на благо ближніх. Це зразок істинно людської співчутливості й самопожертви. Мова твору є, з одного боку, типовою для житійної літератури князівської доби, а з іншого боку, має риси індивідуального стилю оповідача.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК ЯК ПАМ’ЯТКА ЖИТІЙНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ОПОВІДАННЯ ПРО ПРОХОРА ЧОРНОРИЗЦЯ

Варіант 1

1. Бога у творі названо...

А Верховним суддею.

Б Сдинолюбцем.

В Могутнім володарем.

Г Блаженним і справедливим.

2. Князь отримав покарання від Бога, бо він...

А Підвищив податки для простого люду.

Б Вів загарбницькі війни.

В Морив голодом свій народ.

Г Винищив багатьох знатних людей і позбавив їх власних маєтків.

3. „Бачачи терплячість і велику повстримність Прохора, Бог його...

А Намагався захистити від будь-яких хвороб.

Б Оберігав від страждань.

В Наділив неабиякою силою.

Г Життя перетворив на солодке.

4. Те, що Прокіп зі своїх рук давав голодуючим, було...

А Небезпечним і корисним.

Б Солодким.

В Солоним і гірким.

Г Духмяним.

5. Речовина, яку Прокіп перетворив на сіль.

А Житнє борошно.

Б Земля.

В Пісок.

Г Попіл.

6. Щоб помститися іноку, торговці...

А Вирішили отруїти святого.

Б Його сильно побили.

В Розповсюдили лиху славу про нього.

Г Звернулися до Святополка.

7. Виявивши бажання стати ченцем, Прохор прийшов до монастиря:

А Із Новгорода.

Б Путивля.

В Смоленська.

Г Києва.

8. За яких умов війна для князя буде успішною? Якщо він:

А Випікатиме для бідних хліб.

Б Буде дотримуватися справедливості.

В Побудує новий монастир.

Г Перед смертю Прохора навідає його.

9. Хто були ворогами Святополка у війні, під час якої він отримав перемогу?

А Половці.

Б Агаряни.

В Поляки.

Г Варяги.

10. „Патерик“ з грецької мови перекладається...

А Як сукупність.

Б Святий.

В Батько.

Г Милосердя.

11. В основу збірки покладено...

А „Посланіє“ ченця Симона.

Б „Оповідання про святих князів Бориса та Гліба“.

В „Синопсис“.

Г „Повість про Трою“.

12. Патерик містить інформацію...

А Про князів, які виховувалися при Печерському монастирі.

Б Митців, що писали ікони святих.

В Біблійні легенди.

Г Перших діячів святого храму.

Варіант 2

1. Події в оповіді відбуваються за часів князювання...

А Ігоря.

Б Ярослава.

В Святополка.

Г Святослава.

2. Рослина, з якої Прохір виготовляв для себе хліб.

А Кропива.

Б Лобода.

В Полин.

Г Безсмертник.

3. Окрім рослинної їжі, інок уживав...

А Посфори.

Б Рибу.

В Молоко.

Г Перепелині яйця.

4. Що змусило одному з братів красти хліб у Прохора?

А Заздрість.

Б Голод.

В Власна підступність.

Г Прагнення оббрехати порядну людину.

5. Засновниками Київської Лаври вважають...

А Нестора і Никона.

Б Кия, Щека, Хорива.

В Іоанна та Іларіона.

Г Антонія і Феодосія.

6. Жадність князя виявилася у тому, що він:

А Примусив Прохора платити великі податки.

Б Вирішив забагатіти, пограбувавши монаха.

В Пішов війною на свого брата.

Г Зобов’язав торговців частину свого краму безкоштовно віддавати йому.

7. Святополк пообіцяв Прохору, коли той помре...

А Особисто поховати його в печері.

Б Не чинити зла торговцям.

В Присвятити все своє подальше життя служінню Богу.

Г Доглядати за могилою інока.

8. Про що довго повчав монах Святополка?

А Про шанобливе ставлення до батьків.

Б Надання милостині.

В Повагу до святого храму.

Г Застерігав від ліні.

9. Ікона, якій завжди вклонявся князь, коли приходив до монастиря.

А Святому Пантелеймону.

Б Ісусу Христу.

В Пресвятій Богородиці.

Г Пророку Іллі.

10. Перше друковане видання „Патерика“ з’явилося...

А У 1516р.

Б 1615р.

В 1676р.

Г 1661р.

11. Коли завершилося формування збірника?

А В XI ст.

Б XIII ст.

В XVcт.

Г XVI ст.

12. Через що торговці заздрили щедрому монаху?

А Оскільки він за свою щедрість отримував багато грошей.

Б Давав людям безкоштовно те, чого вони не мали можливість отримати на торжищі.

В Міг легко і без будь-яких зусиль отримати прибуток.

Г Зцілював людей, не вимагаючи при цьому від них винагороду.