Проблемна самостійна робота на уроках історії: від переказу фактів до аналізу смислів

Проблемна самостійна робота на уроках історії: від переказу фактів до аналізу смислів

Визначальним аспектом сучасної методики вивчення історії є особистість учня з його інтересами і проблемами, індивідуальними здібностями та можливостями, з рівнем сформованості знань, умінь і навичок. Проте, на мою думку, традиційні завдання шкільної освіти у вигляді знань, умінь, навичок сьогодні недостатні, адже сучасне суспільство потребує особистостей, здатних практично вирішувати різноманітні професійні та життєві проблеми.

Я завжди задумувалась яким має бути учень? Таким, що має високий рівень знань і може вільно висловлювати свої думки, вміє систематизувати явища і факти? На моє переконання, учень має вміти вчитись, і тоді завжди зможе зорієнтуватись у потоці безконечної інформації, вибрати з неї основне, застосувати у життєвій нестандартній ситуації. Тому його слід навчити вчитися. Уроки історії повинні вчити «… не того, як жити за нею, а як учитись у неї»,- писав В.Ключевський. Я підтримую тих практиків, які підкреслюють важливість здобування знань учнями, розуміючи, що без цього неможливі ні розвиток мислення, ні творчих здібностей, ні історичної свідомості в цілому. «Поганий учитель викладає істину, а гарний учитель вчить її шукати самостійно»,- писав А.Дістервег. Тому формування навиків самостійної роботи учнів, формування вміння самостійно оволодівати і розпоряджатися знаннями є одним із найважливіших завдань вчителя історії. «Якщо учень у школі не навчиться сам нічого творити, то і в житті він буде тільки наслідувати, копіювати», - говорив Л.Толстой

Самостійна робота учнів – діяльність, спрямована на оволодіння навчальним матеріалом або його застосування, що відбувається без участі вчителя. Для цього в учнів слід формувати узагальнені прийоми побудови дій, виробляти уміння керувати своєю діяльністю. Все це допомагає надалі успішно здійснювати самоосвітню діяльність. Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес. Тому все більше уваги приділяю методам навчання, які в основу навчально-виховного процесу ставлять діяльність учня, спрямовують його пізнавальну активність, самостійність, розвивають мислення та надають широкі можливості для інтелектуального, морального, духовного розвитку. Орієнтація на всебічне інформування, запам’ятовування учнями великого об’єму знань поступово трансформується у самостійне здобуття знань, критичне сприйняття та оцінку інформації.

Практична діяльність моя дає можливість виділити такі основні аспекти, що сприяють ефективності самостійної роботи учнів:

• підготовка учнів до виконання завдань самостійного характеру;

• чітка постановка завдань для учнів;

• завдання і запитання для самостійної роботи, ступінь їх складності відповідають віковим можливостям учнів;

• диференціація завдань для самостійної роботи;

• системність і послідовність застосування видів самостійної роботи в процесі навчання на всіх його етапах;

• урізноманітнення і взаємозв'язок різних видів самостійної роботи учнів на уроці;

• взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Розвитку у школярів самостійності в пізнавальній діяльності сприяє робота з підручником. Метою мого дослідження є розробка різних окремих видів самостійної роботи з підручником і рекомендацій щодо їх використання в процесі навчання історії. Можу стверджувати, що проблема «Проблемна самостійна робота на уроках історії: від переказу фактів до аналізу смислів» сформована часом та суспільством і потребує не тільки дослідження, а й напрацювань можливих щляхів її вирішення. Ця проблема є актуальною, оскільки:

• види самостійної роботи формують в учнів здібності розбиратися в сутності явищ, причинно-наслідкових зв`язків, закономірностей тощо;

• сприяють розвитку мовлення, що дозволяє в різних формах подавати зміст (складання плану, тез, конспекту, таблиці тощо), розвитку пізнавальних здібностей учнів: уваги, пам`яті, мислення;

• формують вміння самостійно вивчати історичні джерела, використовувати знання і вміння на практиці;

• формують вміння правильно організовувати власну діяльність.

Я вважаю, що найдосконаліший, найсучасніший підручник сам по собі, без викладача не забезпечить бажаних результатів навчання. Тому роль підручника розглядаю з таких позицій: «Що і як подано?», «Чому саме це подано?», «Чому саме так подано?», «Що і як з поданого в підручнику потрібно використати безпосередньо, а що у зміненому вигляді?» Розробила методичні рекомендації щодо роботи з підручником на уроці. З досвіду роботи можу зазначити, що систематичне використання різних прийомів самостійної роботи з підручником, підвищує ефективність процесу навчання, сприяє підвищенню рівня навченості учнів.

Як відомо, підручник складається з тексту, ілюстративного матеріалу, питань і завдань, відомостей довідкового характеру. Всі ці компоненти можна використовувати на будь-якому етапі навчання (вивчення нового, повторення, закріплення і т.д.). Я вчу учнів розуміти текст підручника, ілюстрації, складати таблиці, схеми, працювати над поняттями, привчаю вести власний словничок, застосовувати та пояснювати на прикладах поняття, характеризувати і оцінювати діяльність державних діячів, виявляти відмінності в їхній політиці, співставляти факти підручника з першоджерелом, аналізувати події, явища, факти.

Я пропоную до використання різні види самостійної роботи з підручником. Насамперед, це знаходження відповідей у тексті підручника на поставлені вчителем запитання, чи питання, наведені в кінці параграфа.

Для активного сприйняття і запам`ятовування тексту використовую метод заповнення пропусків у тексті. Цей прийом є своєрідним редагуванням тексту, який сприяє активному сприйняттю та запам`ятовуванню написаного. Учні читають текст. Далі вчитель дає учням скопійований текст з пропусками основних історичних категорій. Учні, коментуючи, відновлюють первинний зміст тексту.

Можливий ще один варіант завдання. Спочатку учні отримують текст, з яким знайомляться, а потім отримують аналогічний текст, де вже умисно зроблені помилки чи пропуски дат подій, понять, прізвищ й імен постатей, назв історико-географічних об`єктів тощо. У ньому школярі мають виправити допущені помилки, заповнити пропуски.

Третій варіант цього прийому передбачає ознайомлення учнів з певним текстом. Далі пропоную учням два аналогічних тексти. У першому – пропущені основні історичні категорії: події, поняття, імена й прізвища персоналій, назви історико-географічних об`єктів тощо. У другому тексті – причини й наслідки, ознаки, зміст домовленостей, характеристики персоналій тощо. Завдання школярів – відновити повноту інформації, використовуючи обидва тексти.

При роботі над текстом підручника формую навички складання плану, тез до нього. Для цього знайомлю школярів із пам`ятками для роботи з текстом підручника.

У виборі методу навчання, керуюся принципом «від простого до складного». Тому поступово переходжу до застосування інтерактивного конспектування (інтерактивних нотаток). Інтерактивне конспектування сприяє активному сприйняттю, осмисленню та запам`ятовуванню написаного. Методичний прийом реалізовується в кілька кроків. На першому – учні читають текст. Далі роблять умовні позначки олівцем на берегах. Наприклад, «V» – інформація відома; «!» - інформація важлива для запам`ятовування; «?» - інформація потребує уточнення, додаткового опрацювання.

Продуктивним є щоденник подвійних нотаток. У процесі ведення щоденника подвійних нотаток учні активно сприймають, осмислюють та запам`ятовують написане. Спочатку учні читають текст. Далі ділять сторінку зошита на дві колонки, де зліва записують уривок тексту, що їх вразив, зацікавив, а справа – свій коментар. Роботу завершує узагальнювальна бесіда.

Цілком можливим є варіант використання підручника як джерела першопочаткового ознайомлення з новим навчальним матеріалом. Найлегше всього організовувати роботу над матеріалом підручника, якщо він достатньо конкретно і яскраво викладений в підручнику. Не обов`язково все пояснюю сама. Клас може заслухати якогось із своїх товаришів, який підготував уривок із книги для читання або самостійно прочитати відповідний матеріал в підручнику. Проте в цих випадках метою є не тільки засвоєння фактів, але й осмислення їх. Для цього до читання перед учнями ставиться питання, розкриття якого вони повинні знайти в підручнику або в повідомленні.

Робота з підручником допомагає реалізовувати також принцип розвивального навчання, зокрема зазначений вид навчальної діяльності розвиває увагу учнів. Ось один з прийомів. Після пояснення нового матеріалу пропоную учням прочитати параграф в підручнику і відповісти, про що я не розповіла і які повідомила їм нові знання( у порівнянні з тими, які є в тексті відповідного параграфа), або завдання на доведення. Наприклад, довести на основі тексту підручника, документа, ілюстрації, що запровадження християнства Володимиром Великим мало важливе позитивне значення для Київської Русі.

Робота з текстом підручника, яка закріплює пояснення мною нового матеріалу, може завершуватися складанням таблиць (хронологічних, синхроністичних, порівняльних).Учні тренуються у відборі матеріалу, в складанні точних формулювань, складають кістяк основних фактів, що полегшує запам`ятовування. Такий метод виробляє вміння користуватися матеріалом підручника не в тій послідовності, в які він викладений в параграфі, вміння швидко знайти і вибрати те, що відноситься до певного питання.

До підручника я звертаюся і тоді коли роблю висновки. Спочатку повідомляю, що під висновками розуміється найголовніше, подібне, спільне чи різне, що міститься в матеріалі, який вивчається. Учні створюють нове судження на базі одного чи кількох попередніх. Після цього вони порівнюють свої висновки з висновками підручника. В подальшому вони роблять висновки уже по цілій темі, добирають у підручнику докази до сформульованого вчителем висновку або до якогось судження.

Щоб повністю використати весь ресурс підручника, організовую самостійну роботу з ілюстративним матеріалом підручника. Це:

• знаходження відповідей на питання, пов'язані з ілюстративним матеріалом;

• робота з малюнком, схемою, діаграмою за планом, запропонованим вчителем;

• складання розповіді за ілюстраціями;

• пояснення сюжету ілюстрації;

• порівняти документ та ілюстрацію.

Самостійну роботу учнів над ілюстраціями підручника я організовую так, щоб вона була різноманітною - це і уявні екскурсії до тієї чи іншої країни на основі ілюстрацій підручника і використання для порівняння двох або кількох ілюстрацій і інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів з ілюстраціями є вміле поєднання слова вчителя з текстом підручника і малюнком.

Урок історії сьогодні неможливо уявити без писемних історичних джерел, документів. Вивчення історії – це не лише вивчення фактів, а й активний процес, у якому учні мають працювати з цілою низкою джерел. Історичний документ є основою для того, щоб розвивати вміння учнів критично аналізувати текст, навички оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих, соціальних , інформаційних навичок. І тому при викладанні історії основну увагу я приділяю тому, щоб вивчення учнями цього предмета перетворювалося на дослідження . Такий підхід продуктивніший, він спонукає учнів до творчої розумової діяльності. Крім того робота над документами є початком ще одного виду діяльності учнів – дискусії, бо ж оцінка змісту часом буває різною. Тому, на мою думку, така форма продуктивніша. Роль документальних матеріалів у вивченні історії дуже велика. Завдання учителя полягає в тому, щоб дати учням можливість доторкнутися до першоджерела, наблизити їх до минулого, дати їм відчути в цьому джерелі пульс історії, відчути мову, дух епохи, створити яскраві образи минулого. Найактивніше самостійна робота при дослідженні історичного джерела відбувається в старших класах. Проте я розробила методичні рекомендації як підготувати учнів до роботи з історичним джерелом на уроках історії в 6-7 класах . Щоб самостійна робота з писемними джерелами була результативнішою, пропоную навчити учнів користуватися пам’яткою – інструкцією, яка допомагає результативно працювати з інформаційними джерелами. Систематичне використання пам’яток сприяє формуванню відповідних умінь і навичок.

Опрацювання первинних письмових джерел призводить до формування в учнів різних поглядів на окрему історичну подію, чи процес. Можливість порівняти тексти, написані в той час учасниками, очевидцями, коментаторами, з текстами складеними істориками формує цілісні уявлення про певну подію чи епоху. Я вважаю, що саме такий підхід до використання джерел надає роботі на уроці практичного значення , адже учнів необхідно навчити саме аналізувати , щоб вони могли не тільки шукати в документі підтвердження знань, ідей, тверджень, а й інтерпретувати, тлумачити інформацію, що містить джерело. Використовую самостійну роботу учнів з документом, як засіб підкріплення основних положень підручника; виявлення в документі нових фактів, осіб, зв`язків, які доповнюють вже отримані учнем знання; використання документу як основного джерела інформації.

Отже , працюючи з писемними джерелами на уроці я завжди ставлю такі завдання перед учнями :

- характеризувати явища і процеси суспільного життя, встановлювати зв'язок між подіями і явищами;

- знаходити інформацію , аналізувати та оцінювати її;

- формулювати, висловлювати та доводити власну думку, робити вибір і пояснювати позицію, вести дискусію;

- розмірковувати, спілкуватись, співпрацювати у навчанні, розв’язувати проблеми.

Ще одним із важливих видів самостійної роботи, яка сприяє розвитку логічного мислення, усного і писемного мовлення, творчості, активності і самостійності учнів є ведення словника. При вивченні історії учням доводитися мати справу з великою кількістю слів і виразів, без правильного розуміння яких, не можна засвоїти історичного матеріалу. Для підвищення активності й самостійності на уроках історії мною використовуються такі форми самостійної словникової роботи:

• самостійне з’ясування значення слова за допомогою словників, енциклопедій, довідників;

• складання усно, а потім письмово оповідань-мініатюр із відомими вже словами й термінами;

• добір слів й термінів, що стосуються певної теми, розділу.

При вивченні теми використовую карти, вміщені у підручнику. Одним з найважливіших напрямків у роботі з картою, вважаю, є навчання школярів умінню орієнтуватися в ній. Воно включає вміння читати карту (визначати географічне положення, окремі історичні факти, регіони розселення народів, торгівельні шляхи, зміни в кордонах країн тощо), пошук потрібних об'єктів, правильний показ на основі точних орієнтирів і словесне їх обговорювання. Корисним методичним прийомом у моїй роботі є «подорож по карті»: пропоную рухатися за течією річок, перетинати країни і континенти, плисти в морях і океанах. Найважливішим умінням, крім орієнтування, є читання історичної інформації в самій карті, бо вона є важливим і особливим джерелом знань про минуле. На основі інформації, що витягується з карти, вчу дітей аналізувати, порівнювати карти і виконувати завдання.

Можливим є повне самостійне вивчення теми уроку за підручником. У такому випадку я пропоную план вивчення нового матеріалу, питання і завдання, коротко розкриваю основні положення, які учні повинні самостійно засвоїти.

Самостійну роботу з підручником я активно використовую і при роботі в групах. Щільно з цим видом роботи на уроках я зіткнулася, коли брала участь у міжнародному проекті «Думати демократично: права людини у змісті навчальних програм». В результаті спільної роботи були вироблені альтернативні форми та методи роботи на уроці, де діти мають змогу проаналізувати історичні факти в рамках захисту людської гідності, прояву недискримінації, рівності всіх людей.

Таким чином, при роботі з підручником в учнів слід сформувати такі вміння:

• виділяти найголовніше у тесті, переказувати його;

• навчитися складати план параграфа;

• використовувати в переказі декілька джерел знань;

• підбирати докази до сформованого вчителем висновку;

• працювати з термінами і поняттями;

• співставляти факти підручника з першоджерелом, розвивати і поглиблювати зміст підручника матеріалами додаткової літератури.

Своїм досвідом ділюся з колегами школи, міста. Працюю з молодими вчителями.

Список використаної літератури:

1. Александров А. Й. Самостоятельная работа учащихся при изучении истории. М., 1964. - С.124

2. Баханов К.О. Методичний посібник з історії України. 7 клас. Традиції та інновації у навчанні історії в школі. – К.: Генеза, 2001. – 296 с.: іл.

3. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 108 с.: іл.

4. Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи з історії України (методичний посібник для вчителів) – К.: Генеза, 1996 . – 208 с.

5. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.: іл.

6. Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе, М., «Просвещение», 1968, 430 с.

7. П.С. Лейбенгруб. Дидактические требования к уроку истории в средней школе; 1957; 159 с.

8. Майборода В.К. Самостійна робота з історії учнів 5-6-х кл. К., 1975. - С.30.

9. П.Й.Пидкасистый, М.Л.Портков. Искусство преподавания. Первая книга учителя.-М.:Изд-во «Российское педагогическое агентство», 1998.-184 с.

10. Пидкасистый П.Й. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. М., 1980. - С.23.

11. Пометун О. Методика навчання історії в школі/О.І.Пометун, Г.О.Фрейман- К.: Генеза, 2005.- 328 с.

12. Пометун Е.И. Познавательная самостоятельность в работе над понятиями. Преподавание истории в школе,. 1986. - № 2.

13. А.И.Стражев. Методика преподавания истории, М., 1964, «Просвещение», 285 с.