Проєкт "Гроші як постійний типологічний мотив у літературі "

Про матеріал
Мета проектно-дослідницької роботи: - Показати значимість грошей для людей і суспільства; - Довідатися про гроші як постійний типологічний мотив у творчості письменників зарубіжної літератури; - Довести, що «Гроші – не головне в житті людини»
Перегляд файлу

1

 

 

Гроші як постійний типологічний мотив у французькій, англійській, українській літературах ХІХ – ХХ ст..(Бальзак, Діккенс, Островський, Карпенко – Карий та ін.)

Проєктно – дослідницька робота

 

керівник проєктно – дослідницької роботи:

Дяченко А.Й.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

1. ВСТУП--------------------------------------------------------------------------------- 4

 

2. ПРОБЛЕМА ЗБАГАЧЕННЯ В ТВОРІ «ГОБСЕК» О. ДЕ БАЛЬЗАКА------------------------------------------------------------------------------ 7

 

3. СУСПІЛЬНІ ЯВИЩА ОБКРАДАННЯ СЕЛЯН БАГАТІЯМИ В ТВОРІ К. КАРОГО«СТО ТИСЯЧ»----------------------------------------------11

 

4. ПРИЧИНИ ДЕГРАДАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (ЗА ТВОРОМ Ч. ДІККЕНСА «РІЗДВЯНА ПІСНЯ У ПРОЗІ)---------------------------------- 14

 

5. ЩО СИЛЬНІШЕ ВЛАДА ГРОШЕЙ ЧИ ВЛАДА ПОЧУТТІВ?------17

 

6. ВИСНОВОК------------------------------------------------------------------------ 20

 

7. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ--------------------------------------------------------22

 

8. ДОДАТКИ----------------------------------------------------------------------------23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      1. ВСТУП

 

     Мета проектно-дослідницької роботи:

       - Показати значимість грошей для людей і суспільства;

       - Довідатися про гроші як постійний типологічний мотив у творчості

            письменників зарубіжної літератури;

       - Довести, що «Гроші – не головне в житті людини»

     Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства — відіграють

важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди  привертали до себе пильну увагу вчених, а також багато письменників зверталися до проблеми грошей та безгрошів’я  у своїх творах. 

      На сьогодні немає єдиного визначення грошей. Згідно західної грошової теорії, гроші – це все те, що використовується як гроші. У цьому визначенні проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання, що таке гроші.

      Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей, по суті, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах.

      В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення. 

     Основні функції грошей: 1. Гроші як засіб обігу, тобто вони використовуються для оплати товарів та послуг. Вони дозволяють уникнути бартеру. 2. Гроші як міра вартості. Дана функція полягає в тому, що вимірюється вартість товару. Вона має дві особливості: перша — її виконують повноцінні гроші, тому що для того, щоб виміряти вартість, вони повинні володіти власною вартістю, створеною працею; друга — її виконують ідеальні гроші, тобто уявні. Економічна роль грошей полягає в тому, що міра вартості являє собою певний еталон, який представляє скільки праці було затрачено на виробництво цього товару. 3. Гроші як засіб платежу. Дана функція полягає в тому у відносній самостійності їх руху, які визиваються рухом товару.

     Яке значення в житті людини мають гроші? Для когось – це реалізація потаємних мрій, для інших влада, для декого – життєва необхідність.  Якщо даси людині грошей, дізнаєшся, яка вона насправді. Ставлення до коштів у кожного своє. Хтось вбачає у наявності грошей владу та пошану, хтось – допомогу і підтримку, інший – просто об’єкт, на який полюють заради захоплення. Але ж гроші не варті життя, його маленьких радощів та приємних моментів, проведених з друзями чи родиною. Гроші, звичайно, відіграють важливу роль у житті людини, але в деяких випадках можна обійтися без них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРОБЛЕМА ЗБАГАЧЕННЯ В ТВОРІ «ГОБСЕК» О. ДЕ БАЛЬЗАКА

 

                                                                           Гроші – головний закон світу.

                                                                                                        О. Де Бальзак

 

    Багато поетів, письменників у своїх творах висвітлювали проблему жаги до збагачення: Скупий лицар, Плюшкін, Скрудж, Гобсек… - ціла галерея!

    Бальзаківський Гобсек поповнив когорту скнар у світовій літературі. Саме в цьому образі О. де Бальзак не лише змалював типового лихваря, а і яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю— користолюбством у чистому вигляді. Гроші — ось єдині мета, любов і покликання Гобсека. В цьому образі узагальнено риси приватновласницької психології й доведено до логічного завершення.   

    Гобсек. Він вразив мене найбільше. Він був надзвичайно розумною людиною. Лихвар мав характерні ознаки психолога (дуже добре розумівся на тонкощах людської душі), філософа (вів розумні міркування), знався на мистецтві… Здається, у людини є всі природні дані, щоб присвятити своє життя благу людей. Його розуміння людини, його філософствування про сенс життя викликають лише здивування із-за його надзвичайних знань. Та все ж, що переважає в ньому – скнара чи філософ? Гроші чи розум? Мабуть, скнара.

 

    Ось його вбоге життя: з купою грошей він недоїдає, носить старий одяг, його кімната далеко не відповідає його можливостям. Він збирає гроші, коштовності, але для чого? Адже він ними не користується!

    Дуже часто ми бачимо в людях лише прагнення до матеріального. Гроші керують нашим суспільством, люди стали залежними від жаги до багатства. Гроші, на жаль, залишаються головним засобом досягнення мети.

    Так і Гобсек. Гроші стали його богом. У нього розвинута примарна жадібність. Він не спілкується з рідними, бо тоді доведеться поділитися грошима; не має друзів, бо їм, як відомо, треба допомагати, а це все значний удар по його багатству. Для чого ж він жив? Адже він не робив нічого доброго для інших (та й для себе). Допомога іншим, добрі вчинки - ось чим має керуватися кожен з нас, пам’ятаючи, що все повертається «на круги своя». Родина і друзі, близькі люди - це найголовніше у житті. Без цього неможливе щастя.

Для Гобсека цих цінностей не існувало. Навіть Дервілю, якого він вважав за друга, лихвар дає позику під п'ятнадцять відсотків! Вже помираючи, Гобсек не бажав розставатися зі своїм надбанням - заховав золото у каміні, під грудою попелу (як собака на сіні – «сам не з'їм, але й іншим не дам»!). Його хвилював не близький кінець існування, не пам’ять, яку він залишить по собі, а гроші, коштовності, які змушений залишити через смерть. Гобсек створив музей своїх багатств. Дещо з «експонатів» цього музею стало непотрібним, непридатним для вживання – зіпсувалося. Гобсек не змінися і перед смертю, гроші взяли гору над розумом, душею, духовністю.

    Звідки ж з'явилося, як розвинулося у Гобсека це «жадібне бажання»? Звідки взагалі беруться люди, подібні герою? Що стоїть на шляху людини до збагачення?

  Дитинство… Вік, коли дуже швидко формується подальше світосприйняття людини; вік, який чітко та яскраво закарбовує в пам’яті все, що відбувається. Саме дитинство має неабиякий вплив на подальший розвиток особистості.

    У Гобсека було тяжке дитинство. Він, мабуть, не відчував дитячої радості, ласки матері (адже вона його віддала у самостійне життя юнгою на корабель, коли йому було лише 10 років), він не отримував гарні подарунки, цукерки на свята. А далі: ані грошей, ані гарного одягу, інколи не було їжі – це одна частина життя; друга – багатство, верхівка суспільства. Саме це, можливо, і наштовхнуло Гобсека до прагнення будь-якими засобами досягти кращого життя. Пам’ятаючи бідність, заощадження, невпевненість у завтрашньому дні, Гобсек навчився будь-що не витрачати свої «кровні» гроші, заощаджувати, і буди впевненим – «лише гроші ніколи не зрадять» .

    Поступово він перетворився на людину – вексель, людину – автомат, головною метою якого є накопичення. Отже, він став заручником, рабом речей, золота, дорогоцінностей. І що він отримав? Нічого. Які почуття він викликає у мене? Зневагу? Огиду? Жалість? Мабуть, останнє. Відсутність дитинства, злидні, голод… Він прагнув для себе чогось більшого - це є схвальним. Що ж до його матеріальної залежності, відмови від рідних, родини, друзів - то я гадаю, це було його помилкове рішення, його бачення власного життя. Усі втіхи, родинне щастя і благополуччя, радощі спілкування він поклав на олтар, приніс у жертву заради мети.

    На жаль, на відміну від свого літературного «брата» Скруджа, Гобсек не зрозумів, що є краще життя, ніж він вів. Скрудж зрозумів сенс справжнього життя в кінці твору (він допомагає племіннику, бідним). Гобсек так і не пізнав справжнього щастя, щастя сімейного спілкування, любові до жінки. Він так і залишився самотнім.

    Хоч, якщо його порівняти з іншим «родичем» - гоголівським Плюшкіним, він виграє: чистий одяг, чиста квартира («…усе в його кімнаті, від зеленого сукна на письмовому столі до килимка біля ліжка, було якесь однакове, охайне й потерте, наче в холодній оселі старої дівки, котра зранку до вечора тільки те й робить, що натирає меблі»), приємне спілкування зі стряпчим (а потім адвокатом) Дервілем (у Плюшкіна – брудна захаращена кімната, незрозумілий одяг, відсутність гідного спілкування).

    Плюшкін – здеградований Гобсек. А Гобсек міг би ще змінитися, якби було товариство, що позитивно вплинуло б на нього.

 Часи змінюються. Але скнари минулих епох живуть серед нас. Ми досить часто зустрічаємо таких собі «гобсеків», які все життя проводять у гонитві за збагаченням, капіталом, втрачаючи звичайні людські насолоди, друзів, родину. Чи хочемо ми собі таке життя? Стверджуємо – «ні». Але гобсеки живуть у нас. Ми, як Гобсек, дуже часто щось коштовне, дороге, цінне, але таке вже і непотрібне відкладаємо на «чорний день» - щоб було! У середині живе скнара, який не дає поділитись з іншими своїм добром. Ми заощаджуємо, зберігаємо:

 Но деньги превращают человека

 В животного, в безнравственность, зверька.

 И таковым ли он останется навеки –

 Зависит от него наверняка.

 

3. СУСПІЛЬНІ ЯВИЩА ОБКРАДАННЯ СЕЛЯН БАГАТІЯМИ В ТВОРІ К. КАРОГО «СТО ТИСЯЧ»

     Комедія «Сто тисяч» — один з найкращих творів І. Карпенка-Карого, в якому він змалював суспільні явища, що мали місце в 80–90х роках ХІХ століття. Сільські багатії, нещадно визискуючи наймитів і бідних селян, дуже швидко багатіли. Вони скуповували поміщицькі маєтки, відбирали земельні наділи в бідних селян, які потрапляли до них в кабалу.

         У комедії Карпенка-Карого "Сто тисяч" зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що заложив туди сам Бог. І сила ця - гроші.

     Ця комедія мене примусила замислитися над тим, скільки насправді коштують гроші, чому шахраї обманюють людей. Як на мене, це відбувається тому що ми самі це допускаємо і не намагаємось вплинути на події. Але ж наше сьогоднішнє суспільство можна назвати хворим, хворим на грошову лихоманку. У трагікомедії «Сто тисяч» дуже яскраво вимальовані образи людей, схожих, на жаль, на наших сучасників. Наприклад, Герасим Калитка. Це людина, яка все життя прагнула наживи. Він жив тільки заради грошей і прагнув одного – примножувати своє багатство. Герасима не зупинило те, що він ішов на злочин, він хотів отримати фальшиві гроші і скористатися ними. З одного боку, хороший господар, працьовитий чоловік, з іншого – людина, засліплена жадобою наживи…  Чи ж немає таких у нашому світі?..

Звичними сьогодні образами є і образи шахраїв, які обдурили Герасима. Зараз досить багато людей, для яких махінації з грошима є способом заробітку, різноманітних шахраїв та «кидал». Такі люди, як і у випадку з Калиткою, являються дуже гарними психологами, вони чудово бачать людей, які прагнуть багатства і вміють викликати у них довіру.

П’єса І. Карпенка-Карого змогла чудово показати людське лихо, назва якому – гроші. Саме вони зводять людину з розуму та знищують духовний світ і відчуття реальності. У трагікомедії досить вдало зображено приклад згубного впливу грошей на людину. Ми бачимо як Калитка з хорошого господаря та гарного чоловіка перетворюється на нервову й неврівноважену особистість, яка заради грошей ладна на все. Герасим заради сумнівної вигоди ризикує і спокійним родинним життям, і власною респектабельністю, і майбутнім своїм і своєї сім’ї.
     Мені здається, Карпенко-Карий не зміг би краще дати характеристику цим двом зажерам-хижакам, ніж він вклав її у ці слова персонажів. Для мене вони — однакові, незважаючи на різний рівень економічної могутності, бо обидва становлять грубу, цинічну і ненажерливу суспільну силу. І у Калитки, і у Пузиря єдина мета — гроші, єдині наміри — нагромадження багатства. Все інше відступає на останній план у їхній свідомості: милосердя, людяне ставлення до родини, наймитів, совість і порядність. Може, тому у мене і не викликає жалю Калитка, коли він мало не повісився, вирішивши, що життя без грошей не має сенсу. 

     Десь у глибині душі по-людськи мені зрозумілі мотиви, якими керувалися «хазяї нового суспільного ладу» (мабуть, щось подібне ми спостерігаємо у сучасній Україні). Підкупає і любов Калитки до землі, його слова: «Ох, земелько, свята земелько, божа ти донечко!» Я теж дуже люблю землю і все живе на ній. Розумію і те, що не народилися ж і Калитка, і Пузир такими зажерливими хижаками, а тогочасна дійсність вплинула на їхні життєві ідеали; може, колись першопричиною збагачення були цілком зрозумілі мотиви: кожна людина мріє про добробут. 
     Та не можна виправдати способів такого збагачення, коли руйнуються господарства бідних селян, що через це мають тікати із села, і дрібних поміщиків: «.„Пани горять, а мужички з пожару таскають...» Такі, як Калитка, йдуть напролом, підламуючи всіх, хто поруч, руйнують долі інших, гублять останні крихти совісті.

          Я вважаю, що п'єса, створена більше ста років тому, ще довго буде актуальною для суспільства, і її з цікавістю і задоволенням будуть перечитувати і дивитися у постановках митців.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ПРИЧИНИ ДЕГРАДАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (ЗА ТВОРОМ Ч. ДІККЕНСА «РІЗДВЯНА ПІСНЯ В ПРОЗІ)

  Кожна людина хоча б один раз у своєму житті замислюється над тим, що для неї є найважливішим, що їй потрібно понад усе. Тієї миті у свідомості людини відбувається переоцінка цінностей і вона може змінитися. Саме так сталося зі Скруджем, головним героєм повісті "Різдвяна пісня в прозі", автором якої є видатний англійський письменник Чарльз Діккенс.

      Твір розповідає про старого жмикрута Скруджа, якого непокоїла жага до збагачення. Окрім грошей, його ніщо не цікавило. Для нього не існувало жодних моральних цінностей. Скрудж не знав, що таке любов, співчуття, радість. Гроші стали сенсом його життя. Проте події Різдвяної ночі назавжди змінили Скруджа, його світосприйняття, думки, погляди. 

     Ч. Діккенс, відомий англійський письменник XIX ст., прагнув звернути увагу суспільства на жахливу несправедливість щодо знедолених. Автор сподівався, що його твори допоможуть байдужим багатіям відкрити очі на справжнє життя, перевиховати їх, як це, наприклад, сталося у «Різдвяній пісні в прозі» з паном Скруджем, «людиною, що втратила душу» в гонитві за багатством. 

     Переродження Скруджа відбувається під час Різдва, а це період Добра і Радості. "Принцип Добра завжди перемагає, незважаючи на щонайневдячніші обставини і тяжкі перепони", — так писав Діккенс про ці дні. 

     Подорожуючи з духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього, Скрудж починає розуміти, як багато він втратив у житті, і головне — перестав дивитися на світ як дитина, перестав радіти і перестав давати радість іншим. Час невблаганно іде, приходить смерть. Як про нього згадають люди? Тільки назвуть "старим скнарою". 

     У Скруджа є все. Він багатий, у нього є торгова спілка, він вміє заробляти гроші. Справді, без грошей не буде і свята, бо ні за що буде купити подарунки чи накрити святковий стіл. Гроші дуже потрібні усім. Бідність та убогість дуже неприємні. У цьому творі Чарльз Діккенс показав, які потворні «Бідність» і «Темнота». Вони змальовані у вигляді маленьких діток, але діти ці потворні, зморщені, худі, обдерті. Ось така неприваблива бідність. Ніхто не хоче бути нещасним. Але Скрудж нічим не кращий за цих потвор. Він хоч і багатий, але поводиться, як бідний, бо економить на всьому, і в нього немає ні свята, ні подарунків. Справжнє щастя Скрудж пізнав, коли зумів зробити гарні справи. Подарував родині Боба великого індика, а сам відправився в гості до племінника. Він став посміхатися й робити добро. Від цього на душі в нього потеплішало, і Різдво стало його улюбленим святом. 

     І Скрудж починає розуміти, що гроші — це не головне в житті. "Звичайно, добре слово, привітний усміх грошей не коштує; але часом добре слово — дорожче нам від великих коштів", — так думає тепер Скрудж. Тобто він починає бачити у своїх ближніх, — навіть у тих, хто не має ні грошей, ні долі, — таких самих людей, як він сам. І дивна річ — він став почуватися щасливим: "Я почуваю себе легким, як пушинка; щасливим, як ангел, веселим, як школяр; у мене голова крутиться, як у п'яного... Ой, який же я щасливий!" 

     Скрудж зрозумів нарешті, що щастя в тому, щоб приносити добро людям. Ось чому він перероджується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. ЩО СИЛЬНІШЕ ВЛАДА ГРОШЕЙ ЧИ ВЛАДА ПОЧУТТІВ?

     Драма «Безприданниця» одне з найдужчих і самих цікавих добутків А. Н. Островського. над цією п'єсою драматург працював чотири роки. Справа в тому, що Островського стали обвинувачувати у відірваності його добутків від життя навіть друзі. І от з'являється п'єса «Безприданниця». У ній автор зображує людей нового часу: богатих купців, власників торговельних фірм і пароплавних компаній. У цьому світі егоїзму, жадібності й байдужості залишається одна чуйна й любляча людина Лариса Огудалова, що гине наприкінці п'єси. Лариса єдина, мабуть, не прагне збагатитися, не терпить неправди й лицемірства, тяготиться своїм положенням «нареченої без приданого» і своїм будинком: «Якщо вдома жити не можна, якщо під час страшної, смертельної туги змушують посміхатися, нав'язують наречених, на яких без відрази не можна дивитися, якщо в будинку скандали, якщо треба бігти й з будинку, і навіть із міста?» Але вона стримується. І лише раз її почуття прориваються назовні: під час розмови із С. С. Паратовим. Лариса розумна, талановита, щира, грає на різних інструментах, співає, але «хитрості ні, не в матінку... ні з того ні із сього й скаже що не треба... Тобто правду». Лариса шукає в людях відвертості й чесності, шукає любові й піднесених почуттів. «У Ларисі Дмитрівні земного, цього життєвого, ні», говорять про неї. Однак Лариса не звикла жити в бідності, тому приймає подарунки від Вожеватова, Кнурова, Паратова. Зрозуміло відразу, що «у злидарській обстановці... вона або загине, або опошлиться».Лариса закохалася в «блискучого пана» Паратова. Вона боготворила його, він був її ідеалом, її кумиром. Паратов умів обворожити, умів справити враження, але не вмів любити. «У мене нічого заповітного немає. Знайду вигоду усе продам», зізнається він. Продає й «Ластівку», і честь. І совість, і любов. Коли Паратов їде з міста, не попередивши Ларису, вона вирішує вийти заміж за тихого й скромного Карандишева. Дівчина впевнена, що у всякому разі її наречений має незаперечне достоїнство любить її. Але щось не схоже, щоб Юлій Капітонович любив Ларису. По-моєму, він хотів лише «повінчатися», «помститися» Кнурову, Вожеватову за їхнє зневажливе відношення до нього. Виходить, і тут Лариса обманулась! Де тепер шукати їй допомоги? Звичайно, у матері. Але в Харити Ігнатіївни інші плани: їй треба видати заміж молодшу дочку. Тоді Лариса звертається до друга дитинства Васі Вожеватову. Але Вожеватов дав чесне купецьке слово, і долею Лариси тепер розпоряджається Кнурів. Не знайшовши любові й підтримки ні в матері, ні в друзів, ні в коханої людини, Лариса повинна була вмерти: «Добре вмерти, поки ще дорікнути себе нема в чому». Лариса шукала людину щиросердечного, чесного, що почуває, щирого, люблячого. Але ніхто з героїв не спробував її зрозуміти, кожен шукав лише якусь вигоду для себе. Лариса була чайкою в клітці, що розбив Карандишев. «Так жити холодно!» скаже вона. І всетаки зізнається в останні минути життя: «Я вас усіх люблю».

     П'єса Островського «Безприданниця» написана в 1878 р., саме в той час, коли в Росії все вирішували гроші, коли класова несправедливість досягла незвичайних розмірів, у той час, коли шлюби заключались не на небесах, а в банках. Як всі п'єси Островського, «Безприданниця» розкриває всі протиріччя того часу, коли життя людей прямо залежало від їхнього матеріального добробуту. Через всю творчість Островського проходить тема Волги, тема річки, що несе все погане, даруючи розміреність і заспокоєння. У хвилях Волги знайшла своє єдине можливе звільнення Катерина, що не змогла протистояти темному царству домострою й патріархату, майже через два десятиліття у хвилях цієї великої російської ріки знайшла свою смерть Лариса, головна героїня п'єси «Безприданниця». Мир Диких і Кабаних, з яким письменник знайомить нас у своїй п'єсі «Гроза», у «Безприданниці» істотно змінився. Тут інші особи в місті правлять свій бал, тріумфують над красою й молодістю. Світ грошей, вигоди, вульгарності засмоктує справжню й непорочну душу Лариси, вона безприданниця й не може, не повинна розраховувати на більше на справжнє й чисте почуття. І Паратов, якого дівчина полюбила всім серцем не може женитися на ній. Свою воленьку він продає за півмільйонний стан. Дешевше... не можна…, говорить він про майбутній шлюб.

     Що ж сам автор? Хіба міг він допустити, щоб гроші й спрага наживи виявилися сильніше, значиміше справжнього  почуття? Звичайно не міг. Тому фінал п’єси трагічний і складний. Лариса гине від пострілу Карандишева, але вона не дорікає й не засуджує вбивцю, а дякує йому за те, що він позбавив її від цього життя, у якому немає місця щирому почуттю, у ньому немає місця любові й вірності. Є тільки гроші...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. ВИСНОВОК

     Гроші-найдавніше явище у житті суспільства.Вони пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм.

    Дуже засмучують ті ситуації , коли бачиш , що в грошах люди потребують , наприклад , на операцію , від якої залежить життя , або вмирають з голоду цілі сім’ї в Африці , але не мають їх. Чи не менше засмучують і ті моменти, коли гроші роблять з людини ненаситне чудовисько . Коли накопичуючи, людина стає заручником цього багатства, перестає радіти життю, любити, дружити.

     Гобсек поповнив когорту скнар у світовій літературі. Саме в цьому образі О. де Бальзак змалював типового лихваря, і яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю— користолюбством у чистому вигляді.

     Комедія «Сто тисяч» — один з найкращих творів І. Карпенка-Карого. У цій комедії зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що заложив туди сам Бог. І сила ця - гроші.

     Повість "Різдвяна пісня в прозі" Чарльза Діккенса розповідає про старого жмикрута Скруджа, якого непокоїла жага до збагачення. Окрім грошей, його ніщо не цікавило. Гроші стали сенсом його життя. Проте події Різдвяної ночі назавжди змінили Скруджа, його світосприйняття, думки, погляди.

     П'єса Островського «Безприданниця» була написана саме в той час, коли в Росії все вирішували гроші, коли класова несправедливість досягла незвичайних розмірів, у той час, коли шлюби заключались не на небесах, а в банках. Як всі п'єси Островського, «Безприданниця» розкриває всі протиріччя того часу, коли життя людей прямо залежало від їхнього матеріального добробуту.

     Аналізуючи прочитані твори, підсумовуючи свої думки, кожна людина повинна дійти до якогось висновку, стосовно грошей у її житті. Яку б користь гроші не приносили людству, вони все одно породжують зло, жадібність і егоїзм. А деякі люди взагалі йдуть на злочин заради грошей.

     Я вважаю, що людині потрібні гроші для того, щоб прожити повноцінне життя. Але треба пам’ятати, що не можна бути жадібним до грошей.

     Люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. Гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! Людині даний не один лише матеріальний світ. Є також світ духовних цінностей. Світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. І я вважаю, що ці два світи рівноцінні. Неможливо в суспільстві прожити без грошей. Але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка — Карого //Дивослово. — 1995. — № 12. 

2. Рильський М. Гордість української драматургії: Про творчість Карпенка-Карого // Рильський М. Статті про літературу. — К., 1980. 

3. Муравйова Н.І. Оноре Бальзак. Нарис творчості. 2-ге вид. М., 1958.

4. Чічерін А.В. Твори Про. Бальзака «Гобсек» і «Втрачені ілюзії»: М.: Высш. шк., 1982. – 95с.

5. Діккенс Ч. Різдвяна ялинка // Зібрання творів за 30 я т. М.: Художня література, т.19 , 1960.С.393-412 .

6. Цвейг А. Таємниця Чарльза Діккенса. М.: Книжкова палата, 1990.

7. Є. Холодов “Майстерність Островського”

8. Інтернет - ресурси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. ДОДАТКИ

Золото – найгірша із отрут для людської душі.                                                                                                         В. Шекспір

Під купою грошей може бути похоронена людська душа.                                                                                           

Н. Готорн 

На забаганки у нас завжди знайдуться гроші, ми скупимося тільки на витрати корисні і необхідні.
О. Бальзак

 Гроші не гарантують щастя. Гроші гарантують головний біль.

Чак Норіс

Гроші - останній друг, вірний до кінця.

С.Батлер

Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця.

Г.Сковорода

Не в грошах корінь зла, а в засобах їх добування.

Ю.Рибніков

 

 

 

 

 

   

            ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК                                          ЧАРЛЬЗ ДІККЕНС

                      (1799 – 1850)                                                         (1812 – 1870)

 

 

 

 

 

 

          

        І. К. КАРПЕНКО-КАРИЙ                                О. М. ОСТРОВСЬКИЙ       

                (1845 – 1907)                                                     (1823 – 1886)

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
25 листопада 2023
Переглядів
271
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку