Проєкт "Із батьківської криниці"

 

Волинська область

Камінь-Каширський район

с.Мала Глуша

                          Заклад загальної середньої освіти «Малоглушанський ліцей»

Стежками родоводу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На конкурс краєзнавчо-дослідницьких робіт

Всеукраїнської краєзнавчої експедиції

учнівської молоді «Моя Батьківщина  - Україна»,

номінація «Із батьківської криниці»

 

2021 р.

 

 

 

Наше життя, мов Батьківська криниця,
Яку не можна випити до дна.
Ми не завжди шануєм, як годиться,
Хоч добре знаєм, що вона одна.

Живем собі, але душевна спрага,
Ми йдем шукати чистої води.
Мов полум’я одвічна неповага,
Стирає до криниці всі сліди.

І з часом ту криницю забуваєм,
Її заносить брудом і сміттям.
Ми проживем і навіть не згадаєм,
Що саме їй завдячуєм життям!

Підвладне все нам злети і падіння,
Та хочеться щасливого буття.
Ніколи не цурайсь свого коріння,
Шануй криницю власного життя.

 

     Віталій Войтко

   Життєві цінності

«Без сім’ї немає щастя на землі», - твердить народне українське прислів’я. Напевно, кожен із нас усвідомлює, який глибокий зміст закладено в цьому простому, на перший погляд, вислові. Ми не уявляємо свого життя без рідних людей, які завжди готові зігріти нас теплом і ласкою, любов’ю, бажанням допомогти й розрадити. Материна ніжна турбота, батькова вимогливість і сила, братова підтримка, бабусина доброта… Хіба може бути щасливою людина без усього цього? Яких би життєвих перипетій не зазнавала людина, які б перешкоди не долала, як би не страждала - завжди вона знаходить прихисток і розраду в сім’ї, де її підтримують, розуміють, жаліють.

    Українці завжди дуже високо цінували сімейний затишок, сімейні цінності й традиції. Культ батька-матері й щасливої родини, де панує злагода, властивий нашій народній педагогіці споконвіку, бо лише сім’я може захистити людину в такому непередбачуваному й жорстокому світі.

      Чим же захищає сім’я, чим вона сильна? Передусім любов’ю. Лише найближчі, найрідніші люди - батько й мати, брати й сестри, дідусь і бабуся - завжди доброзичливі, ласкаві й чуйні, що б ти не вчинив і як би не завинив. У серці цих людей ніколи не буде зла й зневаги до тебе, бо ти - його частинка.

      Дуже часто ми чуємо твердження, що сім’я - це основа суспільства. І хоч ці слова такі звичні, вони, проте, не втрачають своєї актуальності й глибокого змісту. «З родини йде життя людини» - у цьому прислів’ї сконденсовано моральні й етичні принципи, за якими віками формувався моральний кодекс українців. Саме в сім’ї, де панує любов і взаємоповага, де належна увага приділяється вихованню національної свідомості, високої моралі, виростає гідний громадянин своєї країни.

    Кажуть, що у кожного свої цінності в житті. Але  справжніх цінностей не так вже й багато, і вони залишаються незмінними для будь-якої людини в будь-яку епоху.

Справді, що може бути важливіше і дорожче здоров'я, щирої любові, незаплямованою честі, вірної дружби, а головне - люблячої і згуртованої сім'ї ? Ці дари неможливо купити ні за які гроші, а варто їх втратити - і вони вже не повернуться назад, а життя позбудеться сенсу.

Коріння родоводу

  Родина Котюгів  давно знана і шанована. З розповідей берегині роду Юхимії Федорівни Котюги стало відомо, що коріння пращурів сягають глибокої давнини. Наприкінці XIXстоліття  сім’я Миколи Котюги переїхала із території Прусії у Велику Глушу і  придбала у власність чималий шмат землі. Батько Микола із вже дорослими синами Хомою, Ригіром, Костою та дочкою Прузиною тримали велике господарство: обробляли, як належить, землю, доглядали за худобою. Особливо вражав односельчан пишний сад біля обійстя Котюгів.(Додаток 4) У ньому зростали  посаджені  дбайливими руками господаря різні сорти груш, яблук, слив, що на той час вважалось розкішшю.

      Родину поважали за працьовитість, виваженість, мудрість. Діти у сім'ї були грамотними – вміли читати, писати. 

     З часом сини одружилися, дочка вийшла заміж. Кожен отримав у посаг частину земельного наділу для господарювання.

Коста одружився на дівчині Параскевії і отримав свою частку  на території теперішнього села Мала Глуша в урочищі Корма. Землі тут були і є родючими,цінилися найдорожче і найвищими були врожаї. Назва урочища походить  від слова «кормити».  Сім’я, як і належить, господарювала, ростила і виховувала шістьох дітей. Батьки  передавали своїм нащадкам  традиції, обряди своєї родини. 

Родина Котюгів

        На  хуторі Корма  в 1922 році народився  Микола Костянтинович Котюга. Допитливий і веселий хлопчина зростав серед чудової поліської природи. Змалечку був привчений до праці та відповідальності за менших братів і сестер. Від своїх батьків отримав у спадок працьовитість і охайність, талант столяра і муляра, шевця і покрівельника,  любов до пісні, яка супроводжувала його протягом всього життя.

     У 1943 році Микола Костянтинович побрався з Юхимією Федорівною Камельчук, уродженкою села Велика Глуша.  Молода сім’я залишилася жити на хуторі Корма. В родині народилося семеро дітей: Василина, Станіслав, Ганна, Валентина, Ольга, Галина, Михайло. У сім’ї панував  мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей -  до своїх батьків – що  є безцінним скарбом.  Від свого батька діти успадкували  впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, від своєї  мами -

охайність, вміння смачно  готувати і прикрашати обійстя.  Діти  шанували, поважали  батьків –  старалися не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою.

 Коріння роду - мудре

   Усім відоме прислів’я «Вчення – світло, а невчення – тьма». З раннього дитинства нам твердять «Вчися, вчися, інакше не буде в житті успіху». Невже знання і правда, нам так необхідні? Яка ж їх роль в нашому житті? Безсумнівно, знання потрібні для того, щоб отримати професію і забезпечувати себе в майбутньому всім необхідним. Батьки завжди намагалися  це пояснити простою і зрозумілою мовою своїм дітям. Адже освіта в родині Котюгів  вважалась обов’язковою. Глава родини у свій час закінчив Володимир –Волинську школу трактористів-механіків льонозбиральних машин.

     «Без знань і мислення людина стає не людиною, а істотою, - наголошував своїм дітям Микола Костянтинович.- Намагайтеся отримати знання, поки у вас є така можливість , поки вчителі намагаються донести їх до вас, поки батьки заохочують будь-яку тягу до знань, поки ви молоді і повні сил.»   Мабуть, саме тому, всі діти в сім'ї  отримали освіту.

 Трьох – Василина, Станіслав і Галина – обрали фах педагога, Ганна - стала медсестрою, Валентина і Ольга - отримали спеціальність інженера – механіка зв’язку, а наймолодший Михайло – шофер.

      Микола Костянтинович говорив: «Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкриває перед нами дивовижні таємниці життя та дає  корисні поради у важку хвилину, вчить  нас розуміти самих себе.» Книги займають чільне місце у  родині. Валентині Миколаївні та Василині Миколаївні  вдалося зібрати велику бібліотеку художньої та науково – популярної літератури. Любов до книги вони  передала своїм дітям.

 Знають, вміють, несуть поміж люди

    Слово "творчість" одного кореня із словом "творити", тобто вкладати свої здібності, можливості, хист у якусь справу. Я гадаю, що кожна людина приходить у світ з цією місією, адже в кожній закладено це велике призначення. Інша справа, що не кожен здатен повністю реалізувати цей щедрий дарунок долі, обділяючи себе і навіть суспільство.  Творчість, на мою думку, - це талант, помножений на щиру працю. І ще кажуть, що дар родом із дитинства, тому кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки потрібно знайти поле, де це зерно найкраще проросте. Талант може проявитися в різних сферах людської діяльності – в музиці, в літературі, в природничих науках, в педагогічній діяльності, в різноманітних видах виробництва.

    Відомий композитор і педагог Петро Чайковський казав: «Великий талант вимагає великої працьовитості.» Таким прикладом в родині є Котюга Станіслав Миколайович, який півстоліття життя присвятив школі і дітям. Колеги, односельчани поважають, люблять свого мудрого наставника. Він є людиною трудолюбивою,       справедливою, відповідальною, толерантною.

      Неабиякий талант дочкам передався від мами. Маючи медичну освіту, Рудецька Ганна Миколаївна   та  Кривокобилко Ольга Миколаївна (за фахом інженер радіозв’язку) майстерно вишивають , вирощують різноманітні огородні культури, висаджують квіти, які є окрасою подвір'я (Додаток 3). Ганна Миколаївна дітям і онукам вишила кожному по сорочці, а ще в неї є вишиті бісером і нитками картини, ікони, величезна кількість рушників(Додаток 2). Традицією бабусі Ганни є дарувати  рушники онукам на весілля, благословляючи їх на щасливу долю.

   

 

 

 

 

     

 

 

Природа щедро наділила Котюгу Валентину Миколаївну хистом до малювання. Улюбленою справою було випалювання по дереву. Свої картини Валентина дарувала друзям, знайомим. Нажаль, її життєва зірка згасла у 27 років, проте залишила по собі яскравий слід (Додаток 1).

  

 

 

 

 

 

 

 

 

      Гордістю родини є Калюх Галина Миколаївна (псевдонім Ліна Котлак), яка закохана у поезію і сама її творить.

   За освітою педагог, навчалась у Луцькому педагогічному інституті ім. Лесі Українки на факультеті іноземних мов (англійська та німецька). Викладала в школі англійську мову. Додатково виконувала обов'язки шкільного бібліотекаря. Протягом кількох років періодично проживає у США.
   Керується у житті "формулою" щастя, закладеною у кожного з нас в голові: "Світом керують оптимісти - песимісти глядачі". Галина Миколаївна говорить: « Для щастя мені багато не потрібно:
- обираю на життєвому шляху реальні цілі;
- стараюся радіти кожній хвилині життя, знаходити позитив у рутинній роботі;
- приділяю достатньо часу улюбленій справі;
- піклуюся про своє тіло і душу;
- вчуся прощати і бути вдячною;
- дозволяю собі інколи побути дитиною.»
    Формула щастя Ліни Котлак, поза всяким сумнівом, дієва. Аби переконатися в тому, досить почитати її вірші, де тонке відчуття життя, часу й простору проникає в читача від перших рядків. Образні, чуттєві вірші пані Ліни відкривають нам цілий світ, не залиша-ють байдужими жодну живу незаскнілу душу, адже пише вона про нас.
"Душу широку
Разом з серденьком
Людці лукаві
Довго шукали.
Вийняти хтіли.
Та не зуміли…(Додаток 5)

Пізнай свій край, себе, свій рід…

        Увага і повага до сім’ї,  до роду не приходить сама по собі. Її треба 
виховувати. Це якраз і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них – до рідного народу, української нації.

 Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід і передають родинну духовну естафету від покоління до покоління.

      Без зв'язку з ріднею людина стає безпорадна. Родина завжди стояла і стоятиме біля витоків людського життя і щастя, додаватиме сили і відваги, оберігатиме від напастей, хвороб душі і тіла, вчитиме шанувати людей, їх працю, їх мудрість, святою молитвою звучатиме в твоїх устах велике і величне слово – РОДИНА.

        Пізнай свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності.

     Народна мудрість стверджує, що під лежачий камінь вода не потече. Звичайно, природний талант потрібно розвивати, удосконалювати. Головним є бажання і прагнення реалізувати цей дар, спрямувати його на радість і щастя. У родині Котюгів  цінують те, що вони роблять, що вони отримують і передають у спадок з покоління в покоління .

 

 

 

 

Додаток 1

Роботи

Котюги Валентини Миколаївни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Роботи

 Рудецької  Ганни Миколаївни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

На городі і в саду Рудецької  Ганни Миколаївни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

 

На дідівському обійсті у с. Велика Глуша

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5     http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21609

Розгублена, маленька, серед міста,
засмучена, з душею не на місці,
одна-однісінька, покинута, і відчай
застиг у вкрай розширених зіницях,
загублена, мов трісочка у хвилях моря...
Кого цікавить сум твій, біль твій, а чи горе?
Кому така у цьому світі ти потрібна?
Тремтять од страху плеченята дрібно-дрібно...
Таких у світі, ніби й ненавмисне,
зривають, кидають під ноги як намисто,
таку жорстоке місто вмить роздушить...
Зберись, зіжмись в кулак,
постав на місце душу!

 

Серце гаряче літепло в очі щедро виплескує,
поглядом хоче зігріти цей світ, хоч він і сірий,
часто байдужий…
Світе, мій світе, мені небайдужий,
візьми моє серце, візьми мої очі -
зігрійся, з'ясній...

 

Пнеться до сонця брунька маленька,
з бруньки листочок у світ вигляда:
тепло достатньо чи ще зачекати,
поки вже прийде справжня весна?
не обпектися б холодом ночі,
снігом нежданим... якби ж то знаття!
Сонце сміється, а сонце моргає,
і обіцяє чудо-життя!
Довго сидіти в бруньці затишній
геть не годиться новому життю,
вигулькне раптом, і вже не спинити
стужі ніколи паросль оцю!