13 травня о 18:00Вебінар: Як навчати майбутніх програмістів: практичні кейси для уроків інформатики

Професійні стандарти журналіста

Про матеріал
В роботі вказано основні принципи роботи журналіста з боку етики та естетики подання матеріалу. Розробка містить в собі основні принципи та послідовність викладення матеріалу. Основи роботи юного журналіста, перш за все несуть в собі ознайомчий характер, для майбутньої професії.
Перегляд файлу

 

ПРОФЕСІЙНІ СТАНДАРТИ

НОВИННОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

«Якби світ і люди в ньому були досконалі, то журналісти при роботі могли б керуватися лише власною думкою», — так починаються редакційні настанови Бі-бі-сі. Але світ не досконалий, тому, щоб правильно його висвітлювати, варто керуватися журналістськими стандартами.

Міжнародні професійні журналістські стандарти визначаються,:

     Декларацією принципів поведінки журналістів, яку було прийнято на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25—28 квітня 1954 р.), затверджено зі змінами на 18-му всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2—6 червня 1986 р.).1 Цю Декларацію було проголошено як стандарт професійної поведінки журналістів, які займаються збиранням, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації, висвітленням подій. Зокрема, у Декларації йдеться про такі основоположні принципижурналістської діяльності: Повага до істини та права громадськості на правду — перший обов’язок журналіста. Виконуючи цей обов’язок, журналіст має завжди захищати принципи свободи під час чесного збирання і публікації новин та право на правдивий коментар і критику.

‰ Журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він (вона) знає.

‰ Журналіст не має ігнорувати суттєву інформацію чи фальсифікувати документи.

‰ Журналіст має робити все можливе, щоб виправити будь-яку

опубліковану інформацію, що виявилася згубно неточною.

Зі свого боку, експерти Інституту масової інформації виокремлюють шість основних стандартів інформаційної журналістики,причому вони є однаково справедливими і для телебачення, радіо, і

1 Декларація принципів поведінки журналістів. Етичний кодекс українського журналіста. http://old.nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki8 Медіакомпас: путівник професійного журналіста для преси та інтернет-видань, навіть попри специфічні відмінності у цих типах ЗМІ. Ці стандарти — це баланс думок і точок зору, достовірність, точність, повнота, відокремлення фактів від коментарів та оперативність подачі інформації. Баланс думок і точок зору Життя складається з великих і малих конфліктів. Кожна журналістська тема є або конфліктною або, як мінімум, неоднозначною. Це потребує від нас чіткого визначення, хто є сторонами кожного конфлікту, абохто є компетентним і незалежним експертом у кожній темі, яку робимо. Стандарт балансу думок вимагає від журналістів представляти в матеріалі думку всіх сторін конфлікту та забезпечити всебічність та безсторонність висвітлення події. Лише тоді аудиторія отримує повну картину й отримає досить інформації для власних висновків.

    У наш час, коли новини передаються максимально швидко, дотримання стандарту балансу часто зводиться до того, що ЗМІ озвучують тільки позиції сторін конфлікту. Хоча й це вже само собою непогано, це не дає аудиторії глибшого розуміння того, що істинно, а що хибно. Саме тому важливо не просто шукати й подавати позиції, а також аналізувати та перевіряти їхню аргументацію, а якщо на це бракує часу, то подавати незалежну експертну оцінку. Маємо на увазі, що експерт — це людина, яка є цілком компетентною в темі, але не є стороною конфлікту (або учасником подій). Журналісти повинПрофесійні стандартиновинної журналістики намагатися бути не просто пасивними ретрансляторами подій, а аналізувати й пояснювати те, що відбувається. Стандарт балансу думок і точок зору історично пов’язаний із потребою ЗМІ достукатися до якомога ширшої аудиторії. Тобто ваші новини, якщо вони будуть, скажімо, однаково рівномірно показувати всі політичні партії, матимуть шанс охопити ширші кола суспільства. Вважається, що першим філософію цього стандарту пояснив Лоуренс Гобрайт, керівник бюро Associated Press у Вашингтоні, ще в далекому 1856 році.2 Тоді він пояснював необхідність дотримання балансу й об’єктивності комерційною складовою, адже редактори АП розуміли, що партійність буде звужувати їхній потенційний ринок. Їхня мета полягала в тому, щоб новини АП брали всі газети і щоб їм довіряли якомога ширші кола суспільства.

     Деякі історики, такі як Джеральд Болдесті, також зауважують, що «об’єктивність» початково йшла пліч-о-пліч з необхідністю отримувати прибуток в медійному бізнесі від продажу реклами. Видавці не хотіли образити потенційних клієнтів реклами, які могли мати свої політичні переконання, і тому заохочували редакторів і репортерів прагнути представляти всі сторони конфлікту. Сьогодні основні інформаційні агентства світу подають інформацію, яка однаково достовірно сприймається прибічниками різних політичних сил і носіями різних світоглядів. А досягнути цього їм вдається саме завдяки дотриманню стандарту балансу думок і точок зору в інформаційних матеріалах. Таким чином, уникати упереджень є одним із ключових принципів здорової журналістики. Тобто журналіст не має ставати на якусь із сторін конфлікту, але має всебічно показати суть конфлікту. Під час висвітлення конфлікту необхідно надати слово та відобразити позиції всіх сторін. При цьому сам журналіст має бути максимально неупередженим та не маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін.

   Дотримання балансу на практиці На телебаченні та в друкованій пресі інша сторона конфлікту повинна бути представлена в тому ж матеріалі, або ж має бути зазначено, що інша сторона відмовилась подавати свою точку зору. Якщо ж мова йде про серію матеріалів, то баланс може досягатися рівною представленістю різних сторін не в кожній окремі передачі, а в серії програм загалом. В інтернет-ЗМІ звернення до другої сторони конфлікту маєбути ще до публікації новини на сайті. Після звернення можна публікувати новину і чекати на відповідь другої сторони конфлікту. Таким чином, в інтернет-ЗМІ допустимо подавати протилежну точку зору не в цій же новині, а в наступних. Причому такі новини мають містити відповідний бекграунд і гіперпосилання на першу новину. Журналіст також має оцінити рівень легітимності людини, що представляє протилежну точку зору. Особливо це стосується колективних конфліктів, де важливо визначити, чи може ця людина представляти всю групу людей. Якщо протилежна сторона конфлікту відмовилась надати свій коментар, її потрібно обов’язково поінформувати, що ви про це окремо згадаєте у своєму матеріалі. Зверніть увагу, що ви повинні говорити про відмову тільки тими словами, якими вам про це повідомили, тобто це може бути: «відмовилась», «не захотіла», «не мала часу», «не бачить сенсу» тощо. Це убезпечить вас від можливих звинувачень в заангажованості.

      «Фальшивий баланс»Основна небезпека сліпого дотримання стандарту балансу думок і точок зору полягає в тому, що часто, дотримуючись балансу, журналісти навіть не намагаються шукати правду. Дійсно, редактори і журналісти, яким бракує професійних навичок, часто вважають, що думки протилежних сторін є рівноцінниПрофесійні стандартиновинної журналістики ми, байдуже, хто ці стороні представляє. Однак якщо одній зі сторін бракує доказів, це є досить промовистим фактом і має бути особливо підкреслено. Ще один нюанс — рівень протилежних сторін має бути умовнооднаковим. Дуже часто журналісти потрапляють у пастку, коли професійному експерту може протистояти представник якогось прошарку суспільства. Наприклад, готуючи матеріал про вакцинацію, не можна протиставляти точці зору представника наукового середовища — точки зору перехожих на вулицях, яких опитала знімальна група. Подавати чиєсь переконання, яке не базується на достовірних даних, і наділяти його такою ж вагою, як і достовірну експертну або наукову точку зору, — означає лише наносити шкоду розумінню цієї проблематики в суспільстві.   Ще один приклад фальшивого балансу — це ситуація, наприклад, така: «а) Галина Петренко каже, що вакцинація погана, і вона відмовилася вакцинувати свою дитину; б) лікар Павло Іваненко каже, що вакцинація необхідна; в) гості ефіру — політики, публічні особи, висловлюють різні думки; г) дзвінки в студію, які розказують свої історії, від чудес до жахіть. Що дасть така програма пересічному глядачу, яку інформацію? Жодної, натомість внесе додатковий хаос і міфологізацію у питання вакцинації. Отже, «фальшивий баланс» призводить до того, що суспільство лише стає менш інформованим і ще більше розділеним.

   Як уникнути фальшивого балансу?

1. Консультуватися з професійними експертами з цього питання.

2. Якщо у вас бракує фактажу, інформації, щоб розібратися втемі, краще відмовитися від матеріалу, та відкласти його на майбутнє, ніж просувати у суспільство погану журналістику

під виглядом фальшивого балансу.

3. Пам’ятати про рівень сторін, який має бути умовно однаковим.

4. Аналізувати інформацію, перевіряти фактаж, поданий сторонами. Не легітимізувати брехню тільки заради балансу, або ж одразу давати пояснення і експертну точку зору.

Суспільно важливі новини потрібно подавати не тільки з особливою відповідальністю, але й таким чином, щоб інформувати сус12 Медіакомпас: путівник професійного журналіста пільство. Непотрібно легітимізувати брехню тільки заради того, щоб подати широкий спектр точок зору.

    Баланс у «неконфліктних» новинах

Існує певний спектр новин, наприклад: статистичні дані, наукові відкриття, фактажні новини, які можна розцінити як такі,

що мають «неконфліктний» характер. У таких новинах допустиме

пом’якшене ставлення до балансу, і головну увагу слід скерувати на

перевірку джерел інформації та на достовірність і точність даних.

Міжнародні медіа-експерти почали говорити про «неконфліктні новини» після відомого випадку з репортажем Бі-бі-сі 2011 року, у якому йшлося про зміну клімату,4 дотримуючись стандарту балансу думок і точок зору, Бі-бі-сі надало забагато часу в ефірі тим, хто спростовував вплив людського фактору на зміну клімату — хоча насправді така точка зору є дуже нечисленною і маргінальною. Після критики сюжету корпорація звернулася до медіа-експертів з проханням провести аудит цієї програми з точки зору професійних стандартів. У висновках до аудиту професор Стів Джонс із Імперського

   Лондонського Коледжу зазначив, що при дотриманні стандарту балансу слід також оцінювати вагу поданих фактів, достовірність іншої точки зору, і підходити до дотримання стандарту балансу, керуючись насамперед здоровим глуздом.

     Отже, основоположним у питанні балансу є факти й дані. Припущення, що хороша журналістика вимагає двох протилежних точок зору, просто не спрацьовує, коли йдеться про факти, які чітко вказують в одному напрямку. Тому, якщо у вас новина фактажна і докази неспростовні, достатньо подати інформацію якомога повніше, з хорошим бекраундом. Як варіант, можна використати електронні бази даних, різноманітні наукові публікації, пошукати ширший діапазон джерел інформації і налагодити хороший контакт із експертним середовищем, щоб за потреби брати в них коментарі.

     Інші випадки дотримання балансу

Крім зазначених вище випадків, пов’язаних із дотриманням стандарту балансу думок і точок зору, експерти ІМІ також звертають увагу на інші питання, пов’язані з балансом у контенті. Такі питання є швидше етичними, і до них відносяться:

— непропорційно велике число чоловіків як героїв і експертів

матеріалів ЗМІ, порівняно з представленістю жінок,

— домінування новин, що відбуваються в Києві, або в окремому регіоні.

— непропорційно велика увага до політичних або кримінальних новин, порівняно з економічними або соціальними

(освіта, медицина) тощо.

— відсутність експертної точки зору в переважній кількості інформаційних матеріалів.

2. Достовірність

Достовірність інформації означає якісну перевіреність кожного факту в компетентних щодо цього факту джерелах. Про точну цифру бюджетних витрат логічно запитувати у міністра фінансів і (для

балансу) — у голови бюджетного комітету парламенту. Про небезпеки ускладнень, пов’язані з черговим штамом грипу, доцільно запитувати в лікаря-науковця і в лікаря-практика.14 Медіакомпас: путівник професійного журналіста

Журналіст повинен завжди перевіряти будь-який факт у кількох  компетентних джерелах. А для цього, розбираючись у черговій темі, він повинен чітко визначати компетентність тих чи інших посадовців або експертів.

Ще одна вимога стандарту достовірності — журналіст повинен щоразу чітко повідомляти своїй аудиторії, звідки він узяв у матеріал той чи інший факт або думку.

Стандарт достовірності передбачає, що кожен факт, який подається в матеріалі, повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації. Найкращим джерелом інформації є сам журналіст, його власні очі й камера. Назване й ідентифіковане джерело завжди краще, ніж анонімне джерело. Взагалі, анонімні джерела — найслабша ланка в роботі журналіста, і, якщо можна, їх варто уникати.

     Список практичних порад щодо роботи з джерелами з посібника для журналістів Reuters6:

‰ Використовуйте названі джерела всюди, де це тільки можливо, тому що вони несуть відповідальність за інформацію, яку

вони надають, — хоча ми, як і раніше, лишаємся відповідальними за точність, баланс, та інші стандарти.

‰ Reuters буде використовувати неназвані або анонімні джерела, тільки якщо необхідно передати інформацію, що становить суспільний інтерес, і вона є тільки у цих джерел. У

такому випадку, лише журналіст, а не джерело, буде нести

відповідальність за точність такої інформації.

‰ Публікувати новини з одного, анонімного джерела, можна

лише у виняткових випадках, коли це достовірна інформація з надійного джерела з прямим знанням ситуації. Матеріали, які базуються на єдиному, ще й анонімному, джерелі,

обов’язково вимагатимуть додаткової процедури перевірки.

‰ Розмовляючи з джерелами, завжди переконайтеся, що правила гри зрозумілі. Робіть нотатки й записуйте інтерв’ю.

    Професійні стандарти новинної журналістики

‰ Робіть перехресну перевірку інформації всюди, де це можливо. Два або більше джерела краще, ніж одне. При оцінці інформації від анонімних джерел, прослухайте й оцініть запис інтерв’ю, зважте статус джерела і його можливий мотив. Використовуйте свій здоровий глузд. Якщо вам щось звучить неправильно, перевіряйте інформацію далі.

‰ Будьте чесні в пошуку та отриманні інформації. Дайте якомога більше контексту й деталей про джерела, будь то назване або анонімне джерело, для підтвердження справжності інформації, яку вони надають. Чітко дайте знати про те, чого ви не знаєте.

‰ Захист конфіденційності джерел має першорядне значення. Ні репортер, ні редакція не будуть розкривати свої джерела. Джерела можуть надати інформацію будь-якими доступними засобами — телефоном, особисто, електронною поштою, через месенджери, соцмережі, тощо. Але майте на увазі, що будьяке повідомлення може бути перехоплене третьою стороною.

‰ Точність передусім. Краще передати новину із запізненням, ніж подати неправильну інформацію. Не варто довіряти джерелу, яке себе скомпрометувало, тобто неодноразово оприлюднювало неправдиву чи неточну інформацію, або в інформації якого наявні маніпуляції.

Анонімним джерело може бути тільки у випадку, якщо йдеться про суспільно важливу інформацію, і називання цього джерела можезагрожувати його життю, здоров’ю чи професійній діяльності. Два-три джерела завжди краще, ніж одне. Якщо це можливо, не слід спиратися на одне-єдине джерело інформації — а якщо вибору немає, то принаймні це джерело має бути відкритим. При посиланні на дослідження необхідно вказувати «хто», «де» та «коли» його провів. Якщо це соціологічне опитування, то також необхідно вказувати число вибірки та максимально допустиму похибку. Якщо ж ви берете новину з іншого ЗМІ, то варто перейти на першоджерело й переконатися в достовірності цього джерела, а також упевнитись що в оригінальній новині нічого не змінено. До речі, якщо ви берете новину з іншого ЗМІ, яке, зі свого боку, посилається  на першоджерело в третьому ЗМІ, коректним буде вказати (і залін16 Медіакомпас: путівник професійного журналіста кувати, якщо ви інтернет-медіа) обидва ЗМІ — і першоджерело, і те медіа, з якого ви, власне, взяли цю інформацію. Перевірка джерел інформації є одним з першочергових завдань журналіста

      Соціальні мережі як джерело інформації

  Ненадійними джерелами інформації є соціальні мережі та групи в них. Нерідко українські ЗМІ посилаються на акаунти в соціальних мережах відомих політиків чи міністрів, проте є досить високі ризики, що ці акаунти ведуть не самі політики, а їхні піар-менеджери. Таким чином, достовірність навіть таких верифікованих акаунтів є сумнівною. До того ж акаунти політиків і високопосадовців у соцмережах часто є способом маніпуляції, коли імідж політика у соціальних медіа створюють не самі політики, а професіонали іміджмейкери, які ведуть їхні сторінки. У результаті, імідж політика чи посадовця зовсім не відповідає дійсності. Якщо єдиним джерелом інформації є соціальні мережі й підтвердити інформацію в інших джерелах не вдалося, можливо, краще відмовитись від оприлюднення такої інформації, адже, по суті, це буде легітимізацією чуток. Чудовим прикладом перетворення чуток на новини є випадок,який стався у вересні 2016 року у Львові. Низка місцевих ЗМІ розмістила новину під кричущою назвою «У Львові на Левандівці через гори невивезеного сміття з’явився тиф, — соцмережі». Джерелом цієї інформації були соцмережі. Журналісти, не дочекавшись підтвердження чи спростування цієї інформації офіційними структурами, оприлюднили новину, яка певною мірою викликала паніку у населення. Цікаво, що журналіст, який готував новину, явно усвідомлював рівень достовірності соціальної мережі як джерела інформації, і виніс це в заголовок. Проте не врахував, що подібні натяки не працюють за досить низького рівня медіаграмотності у ширших кіл населення. Отже, таку інформацію перед тим, як оприлюднювати, варто було перевірити в офіційних структурах.   Професійні стандартиновинної журналістики  Медіакомпас: путівник професійного журналіста    

     3. Відокремлення фактів від коментарів

У такому «чистому» й консервативному інформаційному жанрі, як новини, журналіст взагалі не має права коментувати матеріал. Отже, не коментуючи й не оцінюючи ніяк, він подає своїй аудиторії, по-перше, факти. По-друге, думки учасників події. По-третє, думки експертів. Кожний факт має компетентне джерело. Кожна думка має конкретного автора. Про джерела фактів і авторів думок журналіст повідомляє аудиторії. У цій ситуації автоматично факти є відокремленими від висновків та оцінок. У більш вільних жанрах — авторські програми чи публіцистичні статті — автор-журналіст може висловлювати власну думку, але при цьому він повинен її завжди чітко позначати («особисто я вважаю»,

«на думку автора цієї статті» тощо). Такі матеріали можуть бути позначені окремим розділом або рубрикою («авторська колонка», «думка автора», «редакторська колонка» чи іншим чином). Для таких матеріалів може виділятися окрема сторінка. Аудиторія повинна чітко розуміти, що певна оцінка чи висновок не є «істиною в останній інстанції», це — лише суб’єктивна думка автора матеріалу. У новинах також недопустимі оціночні судження, підміна фактів емоціями, яскраво забарвлені епітети й порівняння. Наприклад, краще не вживати таких яскраво забарвлених слів, як «скандальний», «проблемний», «безпрецедентний» тощо, всі подібні визначення вже містять оцінку події, яку журналіст не повинен висловлювати.20 Медіакомпас: путівник професійного журналіста Окремо зазначимо, варто уникати узагальнень, коли опитується експерт — а в новинах звучить «експерти вважають», «на думку аналітиків». Узагальнення варто робити тільки тоді, коли є результат відповідного соціологічного дослідження, або коли журналіст дійсно опитав певну референтну групу людей. Підміна новин емоціями Основна причина успіху ідеологічної пропаганди путінськоїРосії полягає саме в примітивній, але ефективній підміні понять і фактів оціночними судженнями й емоціями. Так, наприклад, у новинах державних російських медіа, починаючи з кінця зими 2014 року, почали вживати специфічні слова, такі як «фашисты», «неонацисты», «хунта», «бандеровцы», для позначення колишнього «братського народу» — України. ЗМІ сформували образ «ворога», і таким чином легітимізували проект «Кримнаш» в масовій свідомості росіян у 2014 році. Пропаганда оперує емоціями, а не фактами, і блокує раціональне сприйняття дійсності Для порівняння, за даними ІМІ, українські загальнонаціональні медіа, навпаки, найкраще дотримуються стандарту відокремлення фактів від коментарів, порівняно з іншими стандартами (лише до 10% порушень було зафіксовано в дослідженні ІМІ).

      Заголовки з «перчиком» і картинки з котиками

  На думку професора Лондонської школи економіки Чарлі Бекета9, у сучасному світі ЗМІ стикаються з трьома викликами, які змушують їх, так чи інакше, робити новини яскравішими й додавати «перчику» хоча б у заголовки: по-перше, це економічний виклик Бо по 1 конкуренція стала набагато більш жорсткою, новини більш стрімкими, і більш доступними вашій цільовій аудиторії. По-друге, це технології — уже зрозуміло, що візуалізація даних привертає набагато більше уваги, ніж просто перелік фактів. Чим далі, тим більше новини розповсюджуються через соціальні мережі, і стає важливим змусити аудиторію розширити ваш контент. І по-третє, це виклик пов’язаний з людською психологією, або навіть неврологією.

   Наприклад, неприпустимо робити заголовки, що відрізняються від суті новини, або заголовки на кшталт «Шок!!! Крокодила-людожера знайдено в центрі Херсона!». Водночас, уже цілком припустимо робити заголовки більш дотепними — але не перегинати з цим палку, щоб не втратити репутацію ЗМІ, або не наразитися на судовий позов.

   Точність

На початку 2014 року, медіа-експерти, як українські, так і міжнародні, відзначили стрімкий розвиток феномену фейків у російських ЗМІ. Фейки супроводжувалися закликами до агресії в ефірі, які призвели до агресії у реальному житті. Найбільш відомим фейком, напевно, є історія про «розіп’ятого хлопчика» у Слов’янську, яку передав російський Первый канал. Феномен фейків яскраво ілюструє порушення одного з основних професійних стандартів журналістики — стандарту точності. ЗМІ мають передавати факти, а не чутки, і тим більше не фейки. Аудиторія покладається на ЗМІ в тому, що саме професійні журналісти допоможуть відділити правду від брехні й чуток. Наприклад, у посібнику для репортерів від Reuters згадуються випадки, коли чутки й неточна інформація буквальним чином обвалювали фінансові ринки. Отже, ЗМІ мають поширювати лише правдиву інформацію. Ненадійні джерела інформації можуть призвести до поширення неточної та маніпулятивної інформації, що може зашкодити аудиторії і, відповідно, репутації ЗМІ.Точність — це наріжний стандарт інформаційної журналістики. Нікому не потрібні неточні, або брехливі новини. Під цим Точність цитат досягається їх ретельним дослівним відтворенням у тексті і прямою записаною мовою — на телебаченні та радіо. Точність фактів досягається їх ретельною перевіркою в компетентних джерелах. І тут починає діяти другий стандарт — достовірності.

  Особливу увагу варто приділяти кількості іменам героїв матеріалу, власним назвам, числам. Якщо журналіст припустився помилки в тексті, він зобов’язаний спростувати неправдиву інформацію відразу, як про це стало відомо. Пропагандисти не спростовують оманливу інформацію і не вибачаються, а журналісти і ЗМІ, які турбуються за власну репутацію, — зобов’язані це робити. Суспільне радіо США — NPR, National Public Network, пропонує своїм журналістам користуватись спеціальним чек-лістом, щоб переконатися, що вони дотримали стандарту точності у своєму матеріалі.

Чек-ліст NPR11

1. Чи правильно вказані всі імена і посади (у випадку радіо і

телебачення, коректно вимовлені)?

2. Чи всі цитати подані точно і правильно вказані спікери?

3. Чи не допустив я помилок у граматиці/вимові?

4. Чи кожна цифра, дата вказана точно? NPR рекомендує тричі (!) перевіряти всі згадки про мільйони, мільярди, тому

що ці цифри плутають найчастіше. Так само, тричі перевірте відсотки.

5. Чи всі терміни використані правильно? Наприклад, чи був

підозрюваний справді «арештований», чи все-таки «затриманий»?

6. Чи кожен факт у вашій історії має підтвердження?

7. Чи потрібно перевіряти факти, озвучені спікерами? Наприклад, адвокати можуть подавати інформацію «асиметрично», в інтересах їхніх клієнтів.

8. Чи тримається історія купи, чи є вона правдивою? Всі наші висновки мають базуватися на фактах. Ми маємо переконатися, що дали відповіді на всі запитання, на які можна знайти відповідь. Якщо ми не маємо відповіді на важливе запитання, або нам не вдалося знайти важливу інформацію, аудиторію про це потрібно повідомити.

     Робота з цитатами

Цитати у жодному разі не можна міняти — єдине виключення, це якщо цитата не вміщається в матеріал за розміром. У такому випадку, допускається урізати зайвий обсяг, але за умови, якщо видалення зайвих пунктів не змінює зміст цитати. Зверніть увагу, що вибіркове цитування може спотворювати зміст цитати, тому переконайтеся, що текст, який ви використовуєте як цитату, повністю відображає думку спікера. Не забувайте додавати контекст, обставини цитати, і показувати «мову тіла» (посмішку, підморгування). І навпаки, не можна виривати цитату з контексту, або поміщати її в якийсь інший контекст, ніж той, у якому вона була сказана.12

Якщо спікер вживає в цитаті мову ворожнечі, лайку тощо, потрібно окремо оцінити суспільну важливість такої цитати. Допустимо передавати таку цитату, тільки якщо вона пролунала з вуст високопосадовця, офіційної особи, і є предметом суспільного інтересу. В інших випадках проблему можна вирішити шляхом непрямої мови.

Зверніть увагу, що при перекладі з інших мов буквальний дослівний переклад може спотворити сенс цитати, тому варто перекладати не педантично слово в слово, а подумати над тим, як передатисуть, особливо якщо спікер вжив ідіоматичний вираз.

 Потрібно ставитися з особливою увагою до новин, які можуть спричини шкоду, горе, до повідомлень про смерть, поранення тощо. Міжнародні й закордонні ЗМІ, які дуже цінують свою репутацію, ніколи не передають інформації про смерть окремої людини, аж до тих пір, поки це не підтверджено офіційним джерелом, і тільки вони впевнені, що сім’я загиблого вже в курсі. Найгірше для родини — це дізнаватися про загибель близької людини зі ЗМІ. Якщо ви сумніваєтеся, чи вони вже знають, чи ще ні — краще відмовитися від такого матеріалу. Або принаймні не будьте першим ЗМІ, яке повідомить цю новину.Пам’ятайте, що репутація ЗМІ безпосередньо залежить від дотримання стандарту точності подачі інформації.

    . Оперативність

Цей стандарт передбачає, що ЗМІ повинні максимально оперативно висвітлювати актуальні події, проте не в збиток іншим стандартам. Особливої оперативності вимагають новини, від яких залежить життя та безпека людей. Це стосується військових новин, кліматичних та екологічних катастроф тощо. Часто, через бажання подати новину максимально оперативно, журналісти нехтують іншими стандартами, особливо це стосується онлайн-ЗМІ. У випадку поширення неперевірених та незбалансованих новин ЗМІ втрачає свою головну функцію — доносити до людей лише правдиву інформацію. У такому випадку ЗМІ не відрізнятимуться від соціальних мереж, що нівелює інститут ЗМІ в цілому. Стандарт оперативності вимагає від журналістів-інформаційників подавати будь-яку інформацію не відкладаючи її «на потім». Тобто у найближчому випуску новин / номері газети. При цьому подавати інформацію слід максимально повно і в найбільш якісному  (з досяжних) вигляді. Цей стандарт за визначенням «конфліктує» з деякими попередніми. Адже на пошук і перевірку всіх необхідних для вичерпності подачі фактів і на пошук всіх необхідних для балансу думок може знадобитися набагато більше часу, ніж є у нас до ефіру або до здачі номера в друк. Цей «конфлікт» вирішується в надзвичайно простий спосіб. Оперативно подаючи інформацію, до якої ви ще не встигли знайти і перевірити всі факти чи дібрати всі необхідні думки, слід просто позначати те, чого на цей момент бракує. І повідомляти аудиторії про ваші подальші зусилля, спрямовані на пошук цих фактів та думок.

 Таким чином, основним правилом застосування стандарту оперативності є узгодження зі стандартом точності. Тобто передавати в ефір, повідомляти можна тільки ті факти, які уже перевірено. Так, наприклад, традиційно роблять великі інформаційні агентства та провідні інтернет-медіа — вони повідомляють важливі новини частинами, у міру того, як підтверджується інформація. Для телебачення виходом може бути усне повідомлення, коротка «картинка» про подію, або — якщо подія відбувається прямо під час випуску новин, чи щойно закінчилася — пряме включення.

 

 

docx
Додано
21 квітня
Переглядів
42
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку