Програма для факультативних занять з дітьми-логопатами "Логобетка"

 

Міністерство освіти і науки України

Стрільська ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛОГОБЕТКА

(ПРОГРАМА ДЛЯ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЗАНЯТЬ

З ДІТЬМИ-ЛОГОПАТАМИ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стрільськ, 2019

Схвалено методичною радою Стрільської ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета цього посібника — допомогти логопедам, учителям, виховате­лям, батькам закріпити й автоматизувати, диференціювати звуки у складах і словах,  закласти основи самостійної організації дитиною викладу власної думки. Програма "Логобетка " створена для роботи з дітьми-логопатами початкових класів загальноосвітніх шкіл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали підготовлено вчителем української мови

та літератури Бунечко Р.П.

 

 

ЗМІСТ

1. Пояснювальна записка.
2. Орієнтовне календарно-тематичне планування логопедичних годин.
3.  Понятійно – термінологічний словник .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Розвиток сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідоме ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов'язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок кожною дитиною.

 Повноцінний розвиток особистості дитини неможливий без вихо­вання у неї правильного мовлення. Необхідно вчити свою дитину своє­часно оволодіти мовленням, тому що правильне мовлення — це основа розумового розвитку дитини, запорука повноцінного її спілкування з на­вколишнім світом і людьми, що її оточують. Мовлення посідає центральне місце в процесі психічного роз­витку дитини і внутрішньо пов'язане з розвитком мислення  усвідомленням загалом. Воно має поліфункціональний характер, виконує комунікативну (засіб спілкування), інтелектуаль­ну, або сигнікативну (засіб узагальнення), індикативну (засіб вказування на предмет) функції.

Практичне вирішення проблеми подолання мовленнєвого недорозвинення у дітей визначається розумінням співвідношення мови і мовлення. Нерідко ці терміни неправильно за­стосовують як синоніми. В сучасних психологічних і лінгвістич­них дослідженнях ці поняття істотно різняться.

Мова — це система об'єктивно існуючих, соціально закріп­лених знаків, що співвідносить понятійний зміст і типове зву­чання, а також система правил їхнього застосування і співвідно­шення.

Мовлення — це психофізіологічний процес реалізації мови.

Мова є засобом спілкування, а мовлення — процесом спілку­вання.

У процесі мовленнєвого дослідження у дитини, що нормаль­но розвивається, формується мовленнєва (лінгвістична) здат­ність. О. Леонтьєв зазначає, що механізм мовленнєвої здатності формується на основі природжених психофізіологічних особ­ливостей людини і під впливом мовленнєвого спілкування. Лінгвістична здатність — це сукупність мовленнєвих навичок і умінь, що сформувалися на основі повноцінних передумов їх розвитку. Розрізняють чотири види мовленнєвих умінь: умін­ня говорити, аудіювати —для усного мовлення, вміння писати і читати — для писемного мовлення.

Компонентами лінгвістичної здатності є:

•   яскраво виражена вербальна пам'ять, що виявляється в швид­кому створенні вербальних асоціацій;

•   швидкість і легкість створення функціонально-лінгвістичних узагальнень, що виявляються у формуванні «почуття пра­вильності» мовлення.

Але мова деяких дітей часто має значні відхилення від норми. Різні відхилення в розвитку мовлення негативно позначаються на сприйман­ні мови, висловлюванні власних думок, на формуванні навичок усвідом­леного читання і письма, оволодінні знаннями і взагалі на формуванні особистості дитини.

Найпоширенішою вадою мовного розвитку в учнів молодшого шкіль­ного віку є неправильна вимова окремих фонем. Учні  початкових класів загальноосвітньої школи мають дефекти вимови звуків [с], [з], [ц], [ш], [ж], [ч], [щ], [л], [л'], [р], [г], [к].  Виявляються ці порушення по-різно­му: спотворена вимова, заміна одного звука іншим, пропуски, змішу­вання звуків (близьких за артикуляцією, глухих і дзвінких), спотворена вимова слів (пропуски і перестановка складів, звуків) тощо.

Мета цього посібника — допомогти логопедам, учителям, виховате­лям, батькам закріпити й автоматизувати звуки у складах і словах, автома­тизувати звуки та диференціювати їх, закласти основи самостійної організації дитиною викладу власної думки. Програма "Логобетка " створена для роботи з дітьми-логопатами початкових класів загальноосвітніх шкіл. Логопедичні го­дини були б доречними до основних занять на шкільному логопедич­ному пункті для учнів, які мають різні мовленнєві порушення. Вади мови у таких дітей виявляються на тлі недостатньої сформованості пізнавальної діяльності та зумовлені особливостями їх психофізич­ного розвитку. Ця програма може бути використана також і вчителя­ми початкових класів загальноосвітніх шкіл для додаткової роботи з учнями, які потребують корекції мови (за відсутністю у школі вчите­ля-логопеда). Завданням корекційно-логопедичних годин є:

1. Розвиток та удосконалення загальної, дрібної, артикуляційної моторики.

2.    Розвиток фонематичного слуху, аналізу та синтезу.

3    Розвиток зорового сприйняття, пам'яті. .  

4   Формування вмінь та навичок вимови.

5    Удосконалення лексичних і граматичних засобів мови.

Вибір звуків, над якими необхідно працювати вчителю, зумовлений тим, що у дітей 6-9 років частіше за все порушена вимова саме цих груп звуків.

Програма вимагає співпраці вчителя-логопеда з учителем по­чаткових класів, батьками, психологом, лікарем і може бути використана у роботі з дітьми, мовні не­доліки яких виявляються як у порушенні вимови окремих звуків, так і в порушенні фонематичної системи мови та її лексико-граматичної бу­дови.

Програмою передбачено 36 годин (1 год / тиждень) , яка складається з двох розділів:

І.   Артикуляційна підготовка (охоплює підготовку органів артикуляції до правильної звуковимови – 15 год.);

ІІ. Основні засоби спілкування, їх роль у процесі мовлення  (удосконалення письма і писемного мовлення – 21 год.).                                                                                                                 

Орієнтовне календарно –тематичне планування логопедичних годин

	ЗМІСТ	К-сть годин
1.	Вступ.
Розділ І. Артикуляційна підготовка (15год)
2.	Артикуляційна гімнастика для підготовки дитини до правильної звуковимови.	1
3.	Звукосприймання і відтворення голосних [а], [о], [у], [и], [і], [е].	1
4.	Звукосприймання і відтворення приголосних [т], [д], [н], [т'], [д'], [н'].	2
5.	Звукосприймання і відтворення приголосних [к], [г], [х].	2
6.	Звукосприймання і відтворення приголосних [в], [ф].	1
7.	Звукосприймання і відтворення приголосного [й].	1
8.	Звукосприймання і відтворення свистячих [с ], [з], [ц], [дз].	1
9.	Диференціація [с] – [с'], [з] – [з'], [ц] – [ц'], [дз] – [дз'].	1
10.	Звукосприймання і відтворення шиплячих [ш ], [ж], [ч], [дж].	2
11.	Звукосприймання і відтворення сонорного [л ]- [л'].	1
12.	Звукосприймання і відтворення сонорного [р]-[р'].	2
Розділ ІІ. Основні засоби спілкування, їх роль у процесі мовлення (21год)
13.	Формування повноцінного уявлення про звуки мовлення, звуковий склад слова.	1
14.	Звукоряд слова.	1
15.	Диференціація твердих і м’яких приголосних.	2
16.	Формування морфологічних уявлень.	2
17.	Будова слова.	2
18.	Форма слова і значення слів.	2
19.	Частини мови.	6
20.	Зв'язок слів у реченні.	2
21.	Словосполучення і речення.	2
22.	Поняття про текст.	2

 

 

 

 

 

 

Мета..  розширити знання дітей про те, як узгоджуються іменники і дієслова
у словосполученні, коригувати увагу, процеси узагальнення; розвивати навички варіювання словосполучень; розвивати зв'язне мов­лення, збагачувати словниковий запас.

Обладнання. Сигнальні картки ( ,∆,Ο), сюжетні малюнки, індивідуаль­ні картки.

Хід уроку

І. Оргмомент.

Слуховий диктант.

Логопед називає слова—різні частини мови, діти піднімають відповідну сигнальну картку.

— іменник (слово — назва предмета).

О—дієслово (слово — назва дії).

Δ — прикметник (слово — назва ознаки).

ІІ. Основна частина.

1. — Чи зв'язані між собою слова в ре

Складіть прості речення за малюнком і схемою ∟ _ . ( Учениця  пише.

Хлопчик малює. Дівчинка співає.).

• Які слова ви використовували в своїх реченнях? Які це частини мови?
• Чи зв'язані вони між собою? Як?

Яке з цих слів головне? Яке запитання між ними поставите?

Отже, тема заняття (див. вище) — словосполучення виду  - ∆, тобто іменник з дієсловом. Ми будемо розглядати, як пов'язані ці слова між собою в різних випадках.

2. Складіть словосполучення:

Дощ                   Дощі

ідуть                    іде

• Чому саме так буде правильно?
• В якому числі стоїть слово-предмет (іменник)  ? А в якому — словодія (дієслово) Δ ? Отже, коли  — в однині, то відповідно і Δ теж потрібно вживати в однині.

3. Гра "Назви в множині".

Логопед називає словосполучення, де  і Δ в однині, а діти змінюють так, щоб  і Δ були в множині і навпаки.

Туман стелиться, вітер дме, сніг тане, вода біжить, дерево росте, груша падає, музикант грає ,сніжинка  кружляє , учень розповідає.

 Школярі ідуть, листочки ростуть, жаби квакають ,діти граються.

       

              

                                              

                                               

 

— Як зв'язані між собою ці слова? В чому узгоджуються? Від чого зале­жить число слова-дії? (від числа слова-предмета).

5. Утворіть словосполучення.
Кіт спало
дитина спав
сонце          спала

— Чому ви утворили саме так? (Для цього необхідно поставити запитання

від  до ∆).

— Виділіть значення дієслів.

Отже, в мин. часі слова-предмети () і слова-дії (∆) узгоджуються і в роді.

6. Склади словосполучення, визначивши рід слова-предмета.
Ріка, море, хвиля, озеро, океан.

Шуміла, шуміло, шумів.

7.Складання речень за сюжетними малюнками та схемами:

               ∆ →   ,       → ∆

8. Складання словосполучень за індивідуальними картками.

ІІІ Підсумки заняття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ CЛОВНИК

 

Автоматизовані мовленнєві ряди -   мовленнєві дії, реалізовані без участі

свідомості.

Агнозія - порушення різник видів сприймання, що виникає за певних ура­жень мозку. Розрізняють зорові, тактильні, слухові агнозії.

Аграматизм — порушення розуміння (імпрес.) і вживання (експрес.) гра­матичних засобів мови.

Аграфія (дисграфія) — неможливість (аграфія) або часткове специфічне порушення процесу письма (дисграфія).

Адаптація — пристосування організму до умов існування.

Акалькулія — порушення рахунку й рахункових операцій як наслідок ура­ження різних ділянок кори головного мозку.

Алексія (дислексія) — неможливість (алексія) або часткове специфічне по­рушення процесу читання (дислексія).

Анамнез — сукупність відомостей про хворобу й розвиток дитини.

Анартрія — важке порушення вимовної сторони з рясною слинотечею й •   порушенням рухових функцій стовбура мозку.

Антиципації — здатність передбачати прояв результатів дії, «упереджувальне відбиття», наприклад, передчасний запис звуків, що входять до кінце­вих складів слова.

Апраксія — порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, що не є на­слідком паралічів і парезів, а належать до розладів вищого рівня органі­зації рухових актів.

Артикуляція — діяльність мовних органів, пов'язаних із вимовою звуків мовлення й різних його компонентів, що є складовими складів, слів.

Астенія — слабкість.

Астереогноз — тактильна агнозія, порушення впізнавання предметів на дотик.

Асфіксія — задуха плоду й немовляти - припинення дихання за тривалої серцевої діяльності внаслідок зниження або втрати збудливості дихаль­ного центру.

Атаксія — розлад координації рухів, спостерігається за різних захворювань головного мозку.

Атрофія — патологічні структурні зміни в тканинах, пов'язані із гноблен­ням обміну речовин у них.

Аудіограма — графічне зображення даних дослідження слуху за допомогою аудіометра.

Аферентна (синоніми: сенсорна, гностична) — інформація, що надходить від різних органів відчуття у кору головного мозку.

Афонія — повна відсутність голосу (дис. часткова).

Брадилалія — патологічно сповільнений темп мовлення.

Вербалізм — недолік, за якого словесне вираження у дітей не відповідає конкретним уявленням і поняттям.

Відображене мовлення — повторене за ким-небудь.

Внутрішнє мовлення — різні види використання мовних значень поза про­цесом реальної комунікації типу внутрішнього промовляння («мовлен­ня про себе»): а) те, що зберігає структуру зовнішнього мовлення, але позбавлене фонації й типове для вирішення мисленнєвих завдань в ус­кладнених умовах; б) власне В.м., коли воно виступає як засіб мислен­ня; в) структурне програмування (задум, програма мовленнєвого ви­словлювання).

Гамацизм — недолік вимови звуків г,  г’.

Геміанопсія — різні варіанти порушення поля зору, що виникають при ура­женні первинних полів потилицевої частки й глибоких відділів мозку.

Геміплегія — ураження на одній половині тіла функції довільної рухли­вості, тобто параліч (парез) м'язів однієї половини тіла.

Гіперакузія — підвищена чутливість до тихих звуків, які байдуже сприймає оточення. Спостерігається за сенсорних порушень.

Гіперкінези — надмірні мимовільні рухи, що виникають за порушень нер­вової системи.

Гіпоксія — кисневе голодування організму.

Глобальне читання — неаналітичне читання, впізнавання слова як єдиного графічного цілого.

Гнозис ---- впізнавання (акустичне, оптичне, тактильне, смакове та ін.).

Декомпенсація — розлад діяльності будь-якого органу або організму в цілому внаслідок порушення компенсації (складного процесу перебудови функцій організму у разі порушення або втрати якої-небудь функції внаслідок захворювання, ушкоджень).

Деонтологія — від грец. «деон» — належний. «Належне» — це те, як лого­пед має будувати свої взаємини з особою, що має мовленнєвий розлад, з його родичами і колегами. Педагогічна Д. грунтується на вченні про педагогічну етику, естетику, моральність.

 Депривація — недостатнє задоволення основних потреб.

Дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, спричинене недо­статністю іннервації мовленнєвого апарату.

 Дислалія — порушення звуковимови та нормального стану слуху й збере­женої іннервації мовленнєвого апарат у.

Ейфорія — підвищений радісний настрій, стан благодушності й безтурбот­ності.            Експресивний аграматизм —    порушення вживання граматичних засобів мо­ви в усному мовленні.

 Екстирпація (гортані) —    видалення.

Ехолалія — автоматичне повторення слів слідом за їх відтворенням.

Ехопраксія — наслідувальне, автоматичне повторення рухів і дій інших

людей при ураженні лобових часток мозку.

Загальне недорозвинення мовлення — різні складні мовленнєві розлади, за яких у дітей порушене формування всіх компонентів мовленнєвої сис­теми, що належать до звукової та змістової сторони.

 Заїкання — порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату.

 Імітація — слухове або зорове наслідування.

 Імпресивний аграматизм — порушення розуміння граматичних засобів мови.

Каппацизм — недолік вимови звуків к, к'.

Кінестетичні відчуття — відчуття положення й руху органів.  

 Комунікативна функція мовлення — функція спілкування.

 Контамінація — помилкове відтворення слів, що полягає в поєднанні в одне

слово складів, що відносяться до різних слів.

Корекція порушень мовлення — виправлення недоліків мовлення. Викори­стовуються також терміни «усунення», «подолання мовленнєвих пору­шень». Ламбдацизм — неправильна вимова звуків  л, л'.

Логорея — нескладний мовленнєвий потік як прояв мовленнєвої актив­ності; спостерігається у разі сенсорних порушень.

Мікроглосія — вроджене недорозвинення мовлення (макромасивний язик).

Міміка - рухи м'язів обличчя, очей, що виражають різні почуття людини:

радість, сум, занепокоєння, подив, страх і т. ін.

Мовлення — сформована історично в процесі діяльності людей форма

спілкування.
Модуляція голосу — зміна висоти голосу, пов'язана з інтонацією.
Мутація голосу — зміна голосу, що настає внаслідок вікових змін у голо­совому апараті (13-15 років).

Мутизм — припинення мовленнєвого спілкування з оточенням внаслідок

психічної травми.

Невропатія — конституціональна нервовість (підвищена збудливість нер­вової системи).

Негативізм — невмотивований опір дитини на вплив з боку дорослого.

Мовленнєвий н. — наполеглива відмова від спілкування.

Недорозвинення мовлення — якісно низький рівень сформованості порівняно з нормою тієї або іншої мовленнєвої функції чи мовної сис­теми в цілому.

Обтуратор — пристосування для закриття дефекту твердого піднебіння за наявності його розщелин.
Парадигматичні зв'язки —  симультанно, просторово організована одини­ця, в якій зміст змінюється у зв'язку  із заміною якої-небудь ознаки оди­ниці. Організовані за ознакою «або — або»; наприклад, фонема може
бути або дзвінкою, або глухою, або ротовою, або носовою.
Параліч, парез --- порушення рухів у руці й нозі внаслідок ураження голов­ного мозку.
Парафазія — порушення мовленнєвого висловлювання, що виявляється в
неправильному вживанні туків (літеральна) або слів (вербальна) в ус­ному і писемному мовленні.
Персеверація — патологічне повторення або наполегливе відтворення                 якої-небудь дії або складу, слова. В основі П. лежать процеси, пов'язані із
запізнюванням сигналу про припинення дії.
Позотонічні рефлекси — вроджені рефлекси, що виявляються у зміні пози

й м'язового тонусу залежно від положення голови.

Порушення голосу — відсутність або розлад фонації внаслідок порушень у

голосоутворювальному апараті.

Порушення мовленнєвого розвитку — група різних видів відхилень у роз­витку мови, що мають різну етіологію, патогенез, ступінь виразності. У разі П. м. р. порушується процес мовленнєвого розвитку, виявляються невідповідності нормальному онтогенезу, відставання в темпі.

Порушення мовлення — (синоніми — розлади мовлення, мовленнєві пору­шення, дефекти мовлення, недоліки мовлення, мовленнєві відхилен­ня, мовленнєва патологія) - відхилення в мові мовця від язикової нор­ми, прийнятої в певному мовному середовищі, що виявляються в пар­ціальних (часткових) порушеннях (звуковимови, голосу, темпу й ритму та ін.) й зумовлені розладами нормального функціонування психофізіо­логічних механізмів мовленнєвої діяльності. З огляду на комунікативну теорію П. м. є порушенням вербальної комунікації.

Просодія —інтонаційний, мелодійний компонент мовлення.

Психотерапія - лікування психічним впливом.

Релаксація — розслаблення, зниження тонусу скелетної мускулатури.

Рефлекс — заборонна позиція—  спеціальна поза дитини, в якій досягається максимальне розслаблення.

Ринолалія - порушення тембру голосу й звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвою апарату.

Розлад мовлення — втрата мовленнєвих навичок і комунікативних умінь

внаслідок локальних уражень мозку.

Ротацизм — неправильна вимова звуків р, р'.

Сенсорний — чуттєвий (протилежний — моторний, руховий).

Сигматизм — недолік вимови свистячих і шиплячих звуків.

Синтагматичні відношення —  сукцесивно, лінійно організована одиниця, в якій зміст пов'язаний за принципом «і - і»: наприклад, прийменник може стояти тільки перед іменником, прислівник пов'язаний з дієсло­вом: іншим прикладом може бути тверда послідовність звуків у слові, слів у пісні.

Складний (комбінований) дефект — дефект, за якого простежуються певні

зв'язки, наприклад, мовленнєва й зорова недостатність й інші сполу­чення.

Соматичний — тілесний.

Судоми — мимовільні скорочення м'язів.

Тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення.

Тонічна судома —  тривале скорочення м'язів і викликаний ним напруже­ний стан.

Тремор — мимовільні ритмічні коливання кінцівок, голосу, язика.

Фактор ризику — різні умови зовнішньої або внутрішньої сфери організму. що сприяють розвитку патологічних станів.

Фонематичне сприймання — спеціальні розумові дії за диференціації фо­нем і становлення звукової структури слова.

Фонематичний аналіз і синтез — розумові дії з аналізу або синтезу звукової структури слова.

Фонематичний слух — тонкий систематизований слух, що має здатність здійснювати операції розрізнення й пізнавання фонем, які становлять звукову оболонку слова (Ф. с близький за значенням Ф. в.).

Фонетико-фонематичне недорозвинення — порушення процесу формуван­ня вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими по­рушеннями внаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем.

Фонопедія — комплекс педагогічних впливів, спрямованих на активізацію й координацію нервово-м'язового апарату гортані, корекцію дихання й особистості, що навчається.

Церебральний — мозковий.