Просте ускладнене речення. Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених звертаннями.

Тема : Просте ускладнене речення. Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених звертаннями.

Просте ускладнене речення - синтаксична конструкція, у якій наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також вставні і вставлені компоненти, звертання.

Конструкції, які традиційно розглядають як прості ускладнені речення, об'єднують різнорідні у формально-синтаксичному плані явища: однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени речення, вставні і вставлені конструкції, звертання. Ці структури є перехідними між простими і складними реченнями.

Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення:

Наприклад : У драмі людській небагато дій: Дитинство, юність, молодість і старість (Л. Костенко);

Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава - заповідь моя (Т. Шевченко); Певно, це і є велике щастя: В садженцях побачить мудрий ліс (П. Дорошко); На північ від Богуслава, в урочищі Маслів Став, жив хутором старий козак Добридень (П. Панч).

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів:

Наприклад :  На Маковея збирають люди усяку городину, а саме: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку... (А. Кримський); В Січі, брати, крім наук, Єй забави, жартів гук (О. Шпитко).

Ускладнювальна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.     

Речення — це слово або група слів, зв'язаних за змістом, що виражають закінчену думку. Якщо речення адресовано конкретній особі — воно має звертання.

Наприклад: Слово, моя ти єдиная зброя ми не повинні загинуть обоє. Через тумани лихі, через велике горе ти світиш мені, моя зоре. Грай, моя пісне, як вітер сей грає.

Приклад:

Не стелись, тумане (непоширене), не шуміть, тополі (непоширене), не печальте очі ви, берізки голі (поширене)! (В. Сосюра)

В українській мові при звертанні слід послуговуватися кличним відмінком. Кличний відмінок властивий тільки іменникам чоловічого і жіночого роду в однині: сестро, земле, Наталю, Батьківщино, пане, коню, соловейку, Антоне.

Іменники середнього роду й іменники у множині цієї форми не мають (виняток – панове): море, сонце, поле, небо, люди, студенти, друзі.

Не мають кличної форми займенники та прикметники. При потребі у звертанні використовується називний відмінок однини чи множини: Кохана! Підійди, будь ласка. Мила, ходімо. Дорогі, дякую.

У кличному відмінку однини іменників жіночого роду і деяких іменників чоловічого роду треба вживати закінчення:

-о (основа іменників закінчується на твердий приголосний): Ірино, Миколо, книго, мамо, старосто;

-е (основа іменників закінчується на м'який приголосний, на шиплячий і на -р): доле, душе, судде, Катре; -є (після голосного й апострофа): Докіє, мріє, надіє, редакціє, а також Іллє; -ю (деякі пестливі іменники): Галю, Ганнусю, Катрусю, доню, матусю.

Іменники чоловічого роду утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

На -у закінчуються іменники твердої групи (основа закінчується на твердий приголосний, зокрема, із

суфіксами -ик, -ок, -к), власні імена з основою на г, х, к і деякі іменники з основою на шиплячий (крім ж): Генріху, Ульріху, дядьку, хлопчику, козлику, равлику, читачу, товаришу.

Закінчення -ю мають іменники м'якої групи (основа закінчується на м'який приголосний і деякі іменники з основою, що закінчується на -р): Юрію, Василю, Валерію, Григорію, Сергію, Дунаю, краю, князю, володарю, гаю, бійцю, знавцю, каменю, кобзарю, лікарю.

На -е закінчуються: іменники твердої групи (основа закінчується на твердий приголосний): Києве, Львове, Харкове, Доне, Дніпре, Мироне, Степане, майоре, друже, козаче, отамане, парубче;

частина іменників м'якої групи на -ець: женче — від жнець; хлопче — від хлопець; шевче — від швець; іменники мішаної групи: пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Довбуше.

У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, загальної назви та імені, обидва слова вживаються в тільки кличному відмінку: Лесю Іванівно, Наталіє Василівно, Олегу (Олеже) Тимофійовичу, пані Юліє, добродію Станіславе, друже Вадиме.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка мають обидва слова, допускається також уживання прізвища у формі називного відмінка: пане Гримачу (і Гримач), добродію Москаленку (і Москаленко), друже Лебедюку (і Лебедюк).

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова, хоча друге може мати й форму називного відмінка: пане полковнику, добродію директоре, пане вчителю, хоча добродію адміністраторе (і адміністратор), пане міністре (і міністр). У таких реченнях присудок може вживатися у формі множини: Пане адміністраторе, запросіть гостей увійти.

Якщо перед звертанням є вигуки, їх теж потрібно відділяти комами. Вигуки о, ой не відділяються від звертань, коли вони виконують роль підсилювальної частки.

Порівняй:

Для вираження шанобливого ставлення використовується займенник Ви (у потрібній формі). Приклад:

ЗвертаюсядоВас, шановнізахисникиВітчизни, зісловами вдячностій повагидо Вашого подвигу.

У звертання іноді можуть входити особові займенники ти, ви. Приклад:

Ви, співціславетнінаші,ви, красовсьогонароду! Слово, моятиєдинаязброє, ми не повинні загинутьобоє!(З тв. Лесі Українки)

Вправа. Запишіть речення, розставляючи розділові знаки при звертаннях.

1.Ой не ходи Грицю та на вечорниці (Нар. творчість). 2.Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе мила васильки зпід вій (В. Сосюра). 3.Рости моя пташко мій маковий цвіте Розвивайся, поки твоє серце не розбите… (Т. Шевченко). 4.Пусти мене мій батеньку на гори, Де ряст весняний золотом жаріє (Леся Українка). 5.Зоре моя вечірняя зійди над горою (Т. Шевченко). 6.Oй ти дівчино з горіха зерня (І. Франко). 7.Старі дуби спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць (Ліна Костенко). 8.Цвіти моя Вітчизно молода безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко). 9.Як тебе не любити Києве мій? (Д. Луценко). 10. Україно Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду мамо горда і вродлива З тебе дивуватися повік… (В. Симоненко).

Вправа. Запишіть речення, розставляючи розділові знаки при звертаннях.

1. Що братику посієш, те й пожнеш (Л.Глібов). 2.Любая милая чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай?(П.Тичина). 3.Куди ти мчиш, куди летиш моїх поривів птице рання? (А. Малишко). 4.Яка ж гірка о Господи ця чаша (М. Зеров). 5.Ой хлопче хлопче ти в одчаю красі нестямній в очі глянь (Б.-І. Антонич). 6.Розцвітай ти веснонько красна духом творчості все онови (П. Грабовський). 7.Благословенні ви сліди не змиті вічності дощами, мандрівника Сковороди з припорошілими саквами (М. Рильський). 8.Ти справжній лицар сину !.. Ти вславиш Україну! (І. Малкович). 9.Ми ж люба матінко козачого роду (Марко Вовчок). 10.Журавлику мій сірий ти вже летиш у вирій? (Т. Майданович). 11.Куди ви летите мої високі птиці? (Б. Олійник).