Психологічна допомога особистості: екофасилітативний підхід

Державний заклад вищої освіти Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України

Кафедра загальної та практичної психології

Реферат

На тему: «Психологічна допомога особистості: екофасилітативний підхід»

Виконала студентка

І курсу

групи ПМ_21_Г2

Лісіцька М.Ю.

Київ 2022

Метою будь-якого психологічного втручання є зміна психічного стану і поведінки індивіда, в разі психологічної допомоги - це усунення психологічних проблем і порушень поведінки.

Психологічна допомога спрямована на усунення психологічних проблем і порушень поведінки за допомогою використання спеціальних науково обгрунтованих психологічних методів

Виділяють різні види психологічної допомоги, які розрізняються цілями, теоретичними орієнтаціями, що лежать в їх основі, сферами застосування, а також ступенем професіоналізму особи, яка цю допомогу здійснює. Важливо розуміти, що іноді психологічну допомогу нам можуть надати і непрофесіонали рідні та друзі, священнослужителі і навіть випадкові знайомі, яким в даний момент не байдуже наше стан. Крім такої «стихійної» допомоги, деякі її види можуть цілеспрямовано застосовувати спеціально навчені добровольці

Залежно від основних цілей допомоги виділяють:

психологічне консультування;

психотерапію;

психологічну корекцію;

кризове втручання;

психологічну реабілітацію;

психологічний тренінг.

Психологічне консультування орієнтоване на допомогу клієнту у вирішенні певної проблемної ситуації, дає можливість розширити його уявлення про різні аспекти своєї особистості, а також соціального оточення.

Психотерапія орієнтована на поліпшення психічного стану осіб, які мають психічні та поведінкові розлади, усунення симптомів даних розладів методами психологічного впливу.

Психологічна корекція Це спрямоване психологічний вплив на певні психічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування індивіда.

Кризове втручання, екстрена психологічна допомога особам, які перебувають у кризовому стані (жертви міжнаціональних конфліктів, стихійних лих, катастроф; люди, що втратили близьких і ін.), Спрямована на профілактику розвитку психічних розладів і порушень поведінки.

Психологічна реабілітація допомогу хворому, орієнтована на максимально повне відновлення його здібностей, підвищення якості життя, поліпшення соціальної адаптації, інтеграцію в суспільство, запобігання розвитку стійких порушень особистості і негативних змін життєвого стилю.

Психологічний тренінг вироблення у клієнта необхідних психологічних і поведінкових навичок: подолання стресу, вирішення конфліктів, прийняття рішень і т.п.

Психологічна допомога може надаватися як індивідуально, так і в групі (сімейна, групова терапія), а також в рамках цілої організації (організаційне консультування).[4]

Криза - стан людини при блокуванні її цілеспрямованої життєдіяльності в даний момент розвитку особистості. І теоретики, і практики вважають, що в ситуації кризи при спробі опанування стресового стану людина переживає певний вид фізичного і психологічного перевантаження. Емоційна напруга і стреси можуть призводити або до оволодіння новою ситуацією, або до зриву і погіршення виконання життєвих функцій.[5]

В даний час в психології все ще не існує єдиного уявлення про норму. Одним з провідних джерел запозичень у психології є понятійний апарат медицини, зокрема, психіатрії. У психіатрії поняття «норми» традиційно існує у вигляді дихотомії «норма - патологія».

Категорії норми і патології, здоров'я і хвороби виступають основними векторами, які задають систему сприйняття і критерії оцінки стану людини в клінічній психології. Категорія норми використовується як базовий критерію порівняння поточного (актуального) і постійного (звичайного) стану людей. З поняттям норми в нашій свідомості тісно пов'язане стан здоров'я. Відхилення ж від норми розглядається як патологія і хвороба. Слово «хвороба» в повсякденній мові використовується для характеристики таких станів, що не здаються нам «нормальними», «такими, як це зазвичай буває», і тому вимагають особливого пояснення. Однак змістовне, а не інтуїтивне визначення клінічної норми як теоретичного конструкту - це велика методологічна проблема.

Норма - це термін, в який може вкладатися два основних змісту. Перше - статистичне зміст норми: це рівень або діапазон рівнів функціонування організму або особистості, який властивий більшості людей і є типовим, найбільш часто зустрічається. У цьому аспекті норма представляється деяким об'єктивно існуючим явищем. Статистична норма визначається за допомогою обчислення среднеарифметических значень деяких емпіричних (зустрічаються в життєвому досвіді) даних. Наприклад, більшість людей не бояться опинитися в замкнутому просторі і вступають в гетеросексуальні контакти, отже, відсутність такого страху і відсутність гомосексуальних контактів - це статистично нормально.

Друге - оціночне зміст норми: нормою вважається деякий ідеальний зразок стану людини. У такого зразка завжди є філософське і світоглядне обгрунтування як стану «досконалості», до якого повинні в тій чи іншій мірі прагнути всі люди. У цьому аспекті норма виступає в якості ідеальної норми - суб'єктивного, довільно встановлюваного нормативу, який приймається за досконалий зразок за угодою будь-яких осіб, що володіють правом встановлення таких зразків і мають владу над іншими людьми: наприклад, фахівців, лідерів групи або суспільства і т . п. Як нормативу ідеальна норма виступає засобом спрощення та уніфікації різноманіття форм життєдіяльності організму і проявів особистості, в результаті чого одні з них визнаються задовільними, тоді як інші опиняються за межею допустимого, прийнятного рівня функціонування. Таким чином, в поняття норми може бути включений оцінний, що приписує компонент: людина має бути таким, а не іншим. Все, що не відповідає ідеалу, оголошується ненормальним.

Індивідуальна норма передбачає порівняння стану людини не з іншими людьми, а зі станом, в якому людина зазвичай перебував раніше і яке відповідає його особистим (а не передбачені суспільством) цільовим установкам, життєвим цінностям, можливостям і обставинам життя. Іншими словами, індивідуальна норма є ідеальне з точки зору індивіда, а не домінуючою соціальної групи або найближчого оточення стан, що враховує працездатність і можливості самореалізації конкретної людини.

Для оцінки нормальності (відповідності нормі) психологічного стану особистості, залежно від мети, психологом або психіатром можуть застосовуватися будь-які з перерахованих норм. Тому процес оцінки психологічного стану (статусу) індивіда дуже часто набуває прихований політичний і схильний ідеологічному впливу характер, оскільки в кінцевому підсумку критерієм оцінки виявляється система цінностей, домінуюча в суспільстві або в свідомості окремо взятої групи людей.[3]

Зміна психологічного стану людини не завжди одразу стає очевидною, зазвичай на перших етапах вона має лише підсвідомий характер, про що ні сама людина, ні її близьке оточення не може відслідкувати змін.

Але найпершим на будь-яку, зміну чи подразник реагує підсвідомість. І саме піжсвідомість корегує нащ психологічний і фізіологічний стан.

Виходячи з цього, подразники, які мають негативний вплив на нашу нервову систему, відкладаються в підсвідомість, оскільки вона має вибурковий характер і зазвичай запам'ятовує лише погане, як досвід, якого потрібно уникати в майбутньому.

Якщо людина постійно перебуває в стресовому стані, перенапружує себе, робить те, чого робити не хоче, то підсвідомість вмикає захист людини і людина отримує певну хворобу, одноразову або хронічну, в залежності від чого, як людина зреагувала на сигнал підсвідомості, для того щоб мати певний час або періодичність уникати дозволено своїх подразників.

Тож психологічна допомога полягає не лише у виведені людини з певного стану, а в тому, щоб передати людині повну відповідальність за своє життя, пояснити причинно-наслідкові зв'язки цього стану та обрати найкращі методи вирішення проблем людини не завдаючи їй кардинально різких змін у життя, щоб не створити нових кризових ситуацій. В цьому спеціалісту, який надає допомогу приходить на допомогу екофасилітація.

Екопсихологічна фасилітація (екофасилітація) – це процес управління відкритою, динамічною системою особистості з метою підтримання іі в стані саморозвитку.

Екофасилітація не є альтернативою будь-яким видам психологічної практики, а скоріше за все, навпаки, стає необхідним доповненням до вже відомих, дозволяє з нової точки зору поглянути на досвід, який має людина, виявити приховані ресурси за допомогою екофасилітативних процесів.[1]

Засновником цього напрямку є Лушин Павло Володимирович – доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри загальної та практичної психології ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України.

Школа екофасилітації розрахована на молодих і досвідчених психологів, педагогів, спеціалістів суміжних професій, менеджерів з персоналу, консультантів, тренерів, керівників, а також тих, хто знаходиться в перехідному періоді, після, або під час важких чи навіть трагічних обставин у житті, а також для тих, хто бажає розібратися в собі та пізнати щось нове.[2]

Це неформальний навчальний і одночасно практичний майданчик на якому зустрічаються спеціалісти, які кожного дня працюють з людьми, які бажають удосконалювати свої професійні якості, відпрацьовувати свій індивідуальний стиль, розвивати свої сильні риси, поборювати слабкі, зростати як особистість та пізнавати інших.

На думку засновника школи, професора П.В. Лушина, метод екофасилітації створювався не як альтернатива іншим методам, він з’явився та сформувався як результат, з одного боку, багаторічної практики його засновника, а з іншого – теоретичного вивчення процесу особистісних змін. У цьому напрямі продовжуються традиції класичних психологічних шкіл, але в новому науково–історичному контексті, який вирізняється ідеями глобалізації, екологічності, психоімунології, квантових переходів, а також нелінійності, незворотності, малої передбачуваності процесу змін, узагалі. та особистісних змін, зокрема.

Важливою відмінністю екофасілітації є не те, щоб навчити визначеної техніки або надати психологічну допомогу, а сприяти розвитку особистості спеціаліста в умовах надання допомоги іншому. У школі екофасілітації мало що починається з нуля або з початку, в ній, як правило, розвивається те, що має місце як життєвий або професійний ресурс.[1]

Список використаної літератури

1. http://umo.edu.ua/naukovi-schools/lushin
2. https://ddpu.edu.ua/index.php/navihatsiia/novyny-ddpu/854-ecofasilitaciya
3. https://upsihologa.com.ua/training-featured.php?num=7500
4. https://osvita.ua/vnz/reports/psychology/28399/
5. http://socio.125mb.com/norma-patologiya-zdorove-23120.html