Психологічні аспекти типів лідерської поведінки

Психологічні аспекти типів лідерської поведінки

На основі схожих індивідуальних відмінностей формуються різні типи лідерської поведінки, описи яких трап­ляються в соціально-психологічній і політико-психологічній літературі.

Однак існуючі теорії виявляються поки неспроможними або майже неспроможними, як тільки справа доходить до практики. Вони погано пророкують появу лідерів до того, як вони фактично виходять на авансцену політики. Вони не підказують, який лідер був би оптимальним у тих або інших умовах для тієї або іншої країни, партії, руху на майбутні роки. Вони не можуть пророчити обрання певного кандидата й навіть не в змозі підказати, як буде вони протікають. Але почасти, очевидно, і в тім, що сама теорія болі, .займалася поки зовнішніми аспектами феномена лідерства, його формами й проявами, ніж глибинним його аналізом, причинно-наслідковими зв'язками, що у свою чергу відбиває стан багатьох напрямків психологічних досліджень у цілому. Так, навряд чи можна до кінця зрозуміти феномен політичного лідерства, не розібравшись у всіх механізмах волі: як відбувається, наприклад, передача вольового імпульсу іншій особі або особам, чому одні люди наділені цією якістю в більшої, інші в меншому ступені або ж не наділені зовсім. Що спонукує їх в одних випадках коритися чужій волі, навіть радісно привітати її, а в інші - пручатися їй, іноді навіть на шкоду собі. Близька до цієї проблеми, але все-таки  самостійна тема - механізми вселяння, що також залишається поки "терра інкогніта". Чому одні ідеї сприймаються людьми охоче  й  чи ледве не щастям, а інші натрапляють на стіну неприйняття й ворожості, або ж на непробивну байдужість? Зараз уже ясно, що без звертання до цих глибинних шарів психологічної теорії особистості концепція політичного лідерства не оживе, не заробить у практичному відношенні на повну силу. Очевидно, розвиток інтегративної концепції лідерства повинне піти в найближчі роки саме в цьому напрямку.

Кожна людина — літня і молода, геніальна і не дуже, щаслива і нещасна, на роботі чи вдома, у подружніх стосунках чи у стосунках з дітьми, колись надовго, а іноді на якусь мить - обов'язково буває в ролі лідера і «грає» цю роль на свій індивідуальний манер.

Так, наприклад, Б.Рассел виокремлював серед політичних діячів п'ять типів: 1) мудрець; 2) джентльмен; 3) оратор; 4) солдат удачі; 5) релігійний тип.
Ю.Дженнінгс поділяв лідерів на: 1) суперменів —великих людей, здатних ла­мати старі порядки і створювати нові цінності; 2) героїв — відданих високим і благородним ідеям; 3) принців — тих, чия діяльність мотивуєть­ся прагненням панувати над іншими.

Г. Лебон ., орієнтуючись на закони масової пси­хіки, визначав три типи лідерів:

1) вольовий та владолюбний тип, який дося­гає влади за будь-яку ціну і будь-якими засоба­ми; 2) хитрий та лагідний, що улесливо потурає
інстинктам натовпу, аби панувати над ним; 3) нервово-збуджений, імпульсивний тип, що щиро вірить кожному своєму слову і здатний
збуджувати натовп.

М.Вебер диференціював політичних лідерів «за походженням»:

1) традиційний тип («коронується» на владу за існуючою традицією);

2) раціонально-легально-правовий (оби­рається громадянами на виборах);

3) харизматичний (наділений особливим Бо­жим даром — «харизмою», яка приваблює лю­дей і дає змогу впливати на них).

Дж. Барбер пропонував розрізняти типи лідерів, орієнтованих на:

продуктивну діяльність; 2) свої амбіції, прихильність і визнання з боку

оточення; 3) на мінімальне виконання своїх лідерських обов'язків.

Р.Такер поділяв лідерів на:

 1) консерваторів; 2) реформаторів; 3) революціонерів.

Свого часу М.Грушевський, аналізуючи типові ознаки аморальності в політиці, виявив типи:

політичних лідерів-утопістів (або без­ плідних мрійників); 2) лідерів-циніків — безпринципних і по­ збавлених будь-яких ідеалів.

Сучасний дослідник Л. Уманський на основі екс­периментальних досліджень зафіксував 4 типи по­зитивного лідерства: 1) лідер-організатор; 2) лідер-ерудит; 3) лідер-генератор емоційного настрою; 4) лідер-майстер.

А.Джорж поділяв лідерів за критерієм масш­табності:

1) стратег; 2) тактик.

У.Стоун поділяв лідерів на: 1) здатних впливати на вузьке оточення;

2) спроможних вести за собою великі народні маси; 3) «ділових»;

 4) «емоційних»;5)орієнтованих на досягнення чи на персо­нал.

Досить відомою є типологізація лідерів за сти­лем поведінки:

1) директивний; 2) демократичний; 3) колегіальний;

ліберальний; 5) наставницький; 6) гнучкий; 7) догматичний тощо.

На думку М. Кедеврі , у нашому світі є три типи лідерів:

1) які встановлюють правила; 2) які їх виконують; 3) які їх порушують.

Саме остання категорія, тобто лідери, які виходять за межі правил, переглядають кожну проблему з її виникненням, досягають у своїй роботі високих результатів.

Дж. Клейг пропонує 10 метафор, які характе­ризують саме креативно-інноваційну природу лідерства і дають змогу диференціювати лідерів на певні типологічні групи:

1) попередник — вперше щось запропонував чи здійснив;

2) піонер — раніше за інших дістався певного місця;

3) експерт —найбільш кваліфікований;

4) авторитет — багато знає, добре поінфор­мований;

5) учений — знавець, ерудит;

6) старший — найдосвідченіший;

7) майстер — має більші за інших здібності;

8) винахідник — придумав найкращу техно­логію;

9) новатор — розробив найліпший проект;

10) керівник — має найбільшу владу і впли­вовість.

Виявляється, що один лідер може просто на очах втрачати свою харизматичність, якщо опи­няється в напруженій, конфліктній, тобто стре­совій, ситуації, а іншого ситуація загрози робить ще активнішим, діяльним.

Існує думка, що лідери — це незвичайні, не­ординарні люди, не такі як усі, яскраві, непе­ресічні, обдаровані особистості. Проте часом за такою «незвичайністю» проглядаються відхи­лення, які межують з патологією. Так, існують версії, що більшість лідерів, які досягли рівня «вождя народів», мали досить виражені акцен­туації характеру, а іноді й психічні вади. Одні з них надмірно прагнули влади, другі — слави, треті — багатства, а четвертим не давали душев­ного спокою надцінні ідеї—щось на зразок ство­рення вічного двигуна чи ідеального суспільства.

Отже, лідерство   -   один   із  проявів влади,  відмітна властивість політичної  діяльності, право  висувати  керівника, що   неї   здійснює.  Це  явище  властиве  й  іншим  видам діяльності - виробництву речей і ідей, науці, спорту й т.д  

Якщо спробувати з'ясувати дос­теменні мотиви лідерської поведінки, то мож­ливо, багатьом з лідерів буде відмовлено у цій ролі. Адже далеко не завжди ті цінності, які лідер пропонує прийняти своїм прибічникам, є для нього головними життєвими цінностями. Буває й так, що лідер сам не може збагнути, які спону­ки насправді спрямовують та енергетизують його активність. І якби він звернувся за консульта­цією до засновника психоаналізу З.Фрейда, то напевно отримав би недвозначний вердикт щодо заблокованої сексуальності, яка знаходить вихід у його лідерських домаганнях. Отже, логічно розрізняти тип лідерів, які і внутрішньо спові­дують, і демонструють зовні одні й ті самі цінності, і протиставити йому тип лідерства, коли зовні оприлюднюється одне, а всередині виношується інше. За цим критерієм, напри­клад, лідерів-патріотів протиставляють лідерам кар'єристам і лідерам-невротикам (Р.Лейн, Г.Ласвелл), ідейних і незалежних лідерів — ліде­рам підпорядкованим (В.Бебік, М.Обозов).

Сьогодні, на противагу лідерам-професіоналам, поширений хап лідерів-популістів, які доб­ре орієнтуються у кон'юнктурі цінностей, оці­нок і думок, а також уміють у вигідному для себе ракурсі донести до аудиторії потрібні ідеї та на­бути популярності (Д.Видрін, М.Слюсаревський, П.Фролов).

Таким чином слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає — той втрачає!»

Література

1. Абдулова Е.Б, Косолапова Ю.Н.О теории лидерства в современной психологие //США:экономика ,политология .-1993-№4 с12-22
2. Бендарс Т.В.Гендерное исследования лидерства.- Оренбург , 2000 .210с
3. Берн Э. Лидер и группа :пер с англ.-екатиренбург,2002.-319с.
4. Выдай А. Лидерство :мужчин и женщин.//Персонал ,2001№3 с. 26-32
5. Говорун Т.В. Соціолізація статі,як психологічна проблема // Вопроси психології.-2001-№2 с 5-13
6. Маячевская  С. Лидерство в коллективе // Педагогический вестник.1997 №10 с.23