Психологічні особливості навчання дітей зі зниженим слухом
Навчаючи та виховуючи слабочуючих дітей, вчителі розуміють, що вони мусять стати «творцями» звуку в світі тиші, допомогти дітям, позбавленим природою слуху, спілкуватися, стати повноцінними членами суспільства, комфортно себе почувати в середовищі чуючих, забезпечити відповідну освіченість дитини, її адаптацію та інтеграцію в суспільстві.
Оскільки обсяг інформації, яку людина отримує із зовнішнього світу, в свідомості глухої дитини помітно звужений через неможливість впливати на нього словесним мовленням, її реакції на зовнішні впливи примітивніші та недостатньо різнобічні. Тому тут можна говорити про просту затримку розвитку. Справді, система органів чуття, завдяки яким глухий школяр відчуває зовнішній вплив — сукупну інформацію, змінена. Внаслідок цього середовище впливає на його психіку в зовсім інших співвідношеннях: деякі види впливу — майже в тому самому обсязі, що й у тих, хто чує, другі — в меншому, треті — як зовсім незначні. Отже, у глухих компоненти психіки розвиваються в інших, порівняно з людьми з нормальним слухом, пропорціях.
У пізнавальній діяльності глухих більшу роль відіграють наочно-зорові форми пізнання, ніж словесно-логічні. В розвитку словесно-мовної системи писемне мовлення (як засіб прийому інформації шляхом читання, передачі її шляхом письма) набуває для глухих незрівнянно більшої питомої ваги, ніж усне. Стосовно використання глухими усного мовлення (за умови його сформованості завдяки спеціальним прийомам навчання), слід зазначити, що їх словниковий запас ближче до норми, ніж граматичне оформлення висловлювань.
Відчуваючи потребу в спілкуванні з оточенням, глухі користуються жестовою мовою, тобто своєрідним засобом передачі інформації за допомогою жестів, кожен з яких має своє значення. Функції її у спілкуванні з чуючим оточенням досить обмежені, тому що розуміти жестову мову й використовувати її для передачі думок може лише людина, яка володіє ЖМ. Таким чином, важливим є оволодіння жестовою мовою батьків, учителів, всіх людей, які працюють і спілкуються з глухими дітьми.
Водночас, необхідно враховувати певні особливості учнів з порушеннями слуху. Деякі слабочуючі можуть чути, однак сприймають окремі звуки спотворено, особливо початкові і кінцеві звуки у словах. В цьому випадку потрібно говорити дещо гучніше і чіткіше, добираючи прийнятну для учня гучність. В інших випадках потрібно знизити висоту голосу, оскільки учень не в змозі сприймати на слух високі частоти. В будь-якому випадку вчитель має ознайомитися з медичною карткою учня, проконсультуватися зі шкільним лікарем, отоларингологом, сурдопедагогом, логопедом, батьками, вчителями, у яких навчався учень у попередні роки щодо створення та дотримання особливих умов його навчання. Порадьтеся з фахівцями стосовно можливостей індивідуального слухового апарату учня, спеціальних вправ для розвитку мовного дихання, відпрацювання вимови.
Кілька порад вчителеві