Психологічні особливості навчання дітей зі зниженим слухом

Психологічні особливості навчання дітей зі зниженим слухом

Навчаючи та виховуючи слабочуючих дітей, вчителі розуміють, що вони мусять стати «творцями» звуку в світі тиші, допо­могти дітям, позбавленим природою слу­ху, спілкуватися, стати повноцінними чле­нами суспільства, комфортно себе почу­вати в середовищі чуючих, забезпечити відповідну освіченість дитини, її адаптацію та інтеграцію в суспільстві.

Оскільки обсяг інформації, яку людина отримує із зовнішнього світу, в свідомості глухої дитини помітно звужений через не­можливість впливати на нього словесним мовленням, її реакції на зовнішні впливи примітивніші та недостатньо різнобічні. Тому тут можна говорити про просту за­тримку розвитку. Справді, система орга­нів чуття, завдяки яким глухий школяр від­чуває зовнішній вплив — сукупну інфор­мацію, змінена. Внаслідок цього середо­вище впливає на його психіку в зовсім ін­ших співвідношеннях: деякі види впливу — майже в тому самому обсязі, що й у тих, хто чує, другі — в меншому, треті — як зов­сім незначні. Отже, у глухих компоненти психіки розвиваються в інших, порівняно з людьми з нормальним слухом, пропорціях.

У пізнавальній діяльності глухих більшу роль відіграють наочно-зорові форми пі­знання, ніж словесно-логічні. В розвитку словесно-мовної системи писемне мов­лення (як засіб прийому інформації шля­хом читання, передачі її шляхом письма) набуває для глухих незрівнянно більшої питомої ваги, ніж усне. Стосовно викори­стання глухими усного мовлення (за умови його сформованості завдяки спеціальним прийомам навчання), слід зазначити, що їх словниковий запас ближче до норми, ніж граматичне оформлення висловлювань.

Відчуваючи потребу в спілкуванні з ото­ченням, глухі користуються жестовою мо­вою, тобто своєрідним засобом передачі інформації за допомогою жестів, кожен з яких має своє значення. Функції її у спіл­куванні з чуючим оточенням досить обме­жені, тому що розуміти жестову мову й ви­користовувати її для передачі думок може лише людина, яка володіє ЖМ. Таким чи­ном, важливим є оволодіння жестовою мо­вою батьків, учителів, всіх людей, які пра­цюють і спілкуються з глухими дітьми.

Водночас, необхідно враховувати певні особливості учнів з порушеннями слуху. Деякі слабочуючі можуть чути, однак сприймають окремі звуки спотворено, особливо початкові і кінцеві звуки у словах. В цьому випадку потрібно говорити дещо гучніше і чіткіше, добираючи прийнятну для учня гучність. В інших випадках потрібно знизити висоту голосу, оскільки учень не в змозі сприймати на слух високі частоти. В будь-якому випадку вчитель має ознайомитися з медичною карткою учня, проконсультуватися зі шкільним лікарем, отоларингологом, сурдопедагогом, логопедом, батьками, вчителями, у яких навчався учень у попередні роки щодо створення та дотримання особливих умов його навчання. Порадьтеся з фахівцями стосовно можливостей індивідуального слухового апарату учня, спеціальних вправ для розвитку мовного дихання, відпрацювання вимови.

Кілька порад вчителеві

• Навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини.
• Ознайомтеся   зі   спеціальними   технічними   засобами,   які   сприятимуть   ефективності навчального процесу. Доцільно, аби навчальний заклад придбав необхідну апаратуру.
• Учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він має чітко бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку.
• Використовуйте якомога більше унаочнень.
• Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям тексту, таблиць, опорних схем тощо.
• Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім'я чи торкніться його руки. Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла).
• Перед там, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо виконання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає.
• Не затуляйте обличчя руками, не говоріть обернувшись до учня спиною. Якщо необхідно - зробіть запис на дошці, а потім, повернувшись обличчям до класу, повторіть написане та прокоментуйте.
• Говоріть достатньо гучно (але не надто - це спотворює слова), в нормальному темпі, не перебільшуючи артикуляцію, рухи губами.
• Час від часу переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним запитати його про це. Якщо учень просить щось повторити, спробуйте перефразувати повідомлення, вживаючи короткі прості речення.
• Якщо ви не зрозуміли відповідь учня, попросіть його повторити ще раз чи написати те, що він хотів повідомити.
• Якщо ви повідомляєте складний матеріал, що містить терміни, формули, дати, прізвища, географічні назви, доцільно надати його учневі в письмовій формі. Використовуйте роздатковий матеріал, що найповніше передає зміст уроку.
• Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст.
• Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку.