"Психолого - педагогічний супровід переходу учнів з початкової до середньої школи"

ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ПЕРЕХОДУ УЧНІВ ІЗ ПОЧАТКОВОЇ ДО СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

Проблеми наступності початкової та середньої школи

         Перехід дітей із початкової до середньої ланки школи психологи й педагоги впевнено називають кризою. Для цього, безсумнівно, є певні підста­ви. Спостереження за станом дітей, відстеження  їх шкільної успішності свідчать, що успішність та інтерес до навчання у багатьох з них знижуєть­ся, взаємини між дітьми стають напруженішими, конфліктними, а вони самі — тривожними, часто непередбаченими у своїх реакціях, значно більше відстороненими від дорослих. Усе це ознаки кризи. Але пов'язана вона не із закономірним рубежем психологічного розвитку дітей. У цієї кризи інше і походження, швидше, організаційно-педагогічне. Вона створюється нестикуванням програм початкової й середньої школи, різким і непродуманим пе­реходом з однієї соціальної ситуації в іншу. Вона породжена дорослими, а отже, вони відповідають за її подолання. Запропонована система роботи на етапі переходу дітей із початкової до середньої ланки є спробою, якщо не подолання, то істотного пом'якшення психологічних наслідків цієї педаго­гічної кризи.

         Мета роботи може бути визначена як ство­рення умов для успішного навчання випускників початкової школи в середній ланці. Вона спрямова­на насамперед на інтереси дитини й лише в другу чергу — на завдання освітнього процесу. Головне не в тому, щоб пристосувати дитину до ситуації навчання в середній школі, а в тому, щоб забезпе­чити її подальший розвиток, її пси­хологічне благополуччя. У роботі визначають два взаємозалежних етапи.

       Перший етап — формування готовності до навчання в новій соціально-педагогічній ситуації (початкова школа). Другий етап — створення умов для успішної соціально-психологічної адаптації до нової соціальної ситуації (середня школа).

        Коли ми обговорюємо  проблеми переходу з по­чаткової школи до середньої необхідно звернути увагу на адаптацію дітей до навчання в середній школі, на її позитивні й негативні сторони, а також на ті умови, що можуть сприяти або пере­шкоджати успішному проходженню адаптаційного періоду. Основну увагу в цей час варто приділяти розвитку навчальної діяльності дітей, їх умінню вчитися, здобувати за допомогою дорослих і са­мостійно нові знання й навички. У п'ятому класі умови навчання докорінно змінюються: діти пере­ходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник — учителі-предметники», уроки, як правило, проходять у різних кабінетах. Нерідко діти змінюють школу (наприклад, переходять до гімназії), у них з'являються не тільки нові вчителі, але й нові однокласники.

       Із гордістю й тривогою            

       Перехід із початкової школи до середньої збігається з кінцем дитинства — доволі стабільно­го періоду розвитку. Як свідчить практика, біль­шість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Вони пишаються тим, що «вже не маленькі». Поява декількох учителів із різними вимогами, різними характерами, різним  стилем взаємин є для них зримим показником їх дорос­лішання. Вони із задоволенням і з певною гордістю розповідають батькам, молодшим братам, друзям про «вимогливу» вчительку математики та «доброго» істо­рика.  Крім того, певна частина дітей усвідомлює своє нове положення як шанс заново розпочати шкільне життя, налагодити несформовані взаєми­ни з педагогами.

         Перехід із початкової школи до середньої пов'язаний зі збільшенням навантаження на пси­хіку учня. Психологічні й психофізіологічні дослі­дження свідчать, що на початку навчання в п'ятому класі школярі переживають період адаптації до но­вих умов навчання, багато в чому подібний до того, що був на початку навчання в першому класі. Різка зміна умов навчання, розмаїтість і якісне усклад­нення вимог, запропонованих школяреві різними вчителями, і навіть зміна позиції «старшого» у по­чатковій школі на «найменшого» у середній — усе це є досить серйозним випробуванням для психіки школяра.

      Неузгодженість вимог     

      В адаптаційний період діти можуть стати три­вожнішими, боязкими або, навпаки, «розв'язними», надмірно гучними, метушливими. У них може знизитися працездатність, вони можуть стати за­будькуватими, неорганізованими; іноді порушу­ється сон, апетит... Подібні функціональні відхи­лення певною мірою характерні приблизно для 70-80 % школярів. У більшості дітей вони мають одиничний характер і зникають, як правило, че­рез 2-4 тижні після початку навчання. Однак є діти, у яких процес адаптації затягується на 2-3 місяці й навіть більше. З адаптаційним періо­дом часто пов'язані й захворювання дітей, що ма­ють психосоматичний характер. У період адаптації важливо забезпечити дитині спокійну обстановку, чіткий режим, тобто зробити так, щоб п'ятикласник постійно відчував підтримку й допомогу з боку вчителів, батьків, а також старших друзів.

      Що може ускладнювати адаптацію дітей до середньої школи? Насамперед це неузгодженість, навіть суперечливість вимог різних педагогів: з математики потрібні  два зошити, а з іноземної мови потрібні три зошити, і кожен із них ведеться по-різному; учителька історії вима­гає, щоб, відповідаючи урок, учень дотримувався відомостей, викладених у підручнику, а вчителька літератури хвалить за власну думку й т. ін. Та­кі «дрібниці» нерідко істотно утруднюють життя школяра.

       Важливо звернути увагу на позитивний бік такої неузгодженості. Школяр уперше опиняється в ситуації множинності вимог і, якщо він навчиться враховувати ці вимоги, співвідносити їх, переборю­вати пов'язані із цим труднощі, то опанує вміння, необхідні для дорослого життя. Тому потрібно, щоб учителі пояснили, із чим пов'язані ці розбіжності, допомогли підліткові впоратися з труднощами, що виникають (скласти розклад із вказівкою на вимо­ги, наприклад: «історія — скласти план відповіді за підручником», «іноземна мова — приносити із собою, крім основного зошита, словниковий зошит і зошит для запису усних тем» і т. ін.). Труднощів п'ятикласників може спричинити й необхідність на кожному уроці пристосовуватися до своєрідного темпу, особливостей мовлення, стилю викладання кожного вчителя.

       Воля чи самотність?

       Необхідно, щоб школярі правильно розуміли вживані вчителем терміни, що зустрічаються в тек­стах підручників. Існує велика кількість спеціальних шкільних словників,- і добре, якщо діти матимуть їх і навчаться ними користуватися.        Важливо пояснити, що неповне, неточне розуміння слів є основною причиною нерозуміння шкільного матеріалу.

     Труднощі, що виникають у дітей під час пе­реходу до середніх класів, можуть бути пов'язані також із певною деіндивідуалізацією, знеособлю­ванням підходу педагога до школяра. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності: нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Інші, навпаки, нібито «чманіють» від раптової волі — вони біга­ють школою, досліджуючи «таємні куточки», іно­ді навіть провокуючи бійку зі старшокласниками. Звідси підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, «причепливість» до класного керів­ника, плач, капризи, інтерес до книг та ігор для маленьких дітей.

Іноді за однією й тією самою формою пово­дження (наприклад, відвідування першого класу, у якому працює колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби й мотиви. Це може бути ба­жання знову опинитися в знайомій, звичній ситуа­ції опіки й залежності, коли тебе знають, про тебе дбають. Але може бути й прагнення ствердитися в ролі «старшого», «дорослого», того, хто може опі­кувати малюків. Причому в одного й того самого підлітка це може поєднуватися.

      Учителям необхідно врахувати, що деяке «зне­особлювання» підходу до школяра — досить зна­чущий момент для його розвитку, зміцнення в ньо­го почуття дорослості. Важливо тільки допомогти йому опанувати цю нову позицію. Спочатку досить часто допомога потрібна школярам і в підготовці домашніх завдань (навіть якщо в початковій школі діти робили це самостійно), і в подоланні трудно­щів у навчанні, що нерідко виникають на перших етапах навчання в середній школі. Варто звернути увагу на те, що погіршення успішності значною мірою пов'язане з особливостями адаптаційного періоду. 

        Етап формування готовності до подальшого навчання за своїми завданнями і формами робо­ти з дітьми є переважно педагогічним. Звісно, він припускає різноманітну й значущу роботу. І все ж таки головне це створення педагогічної наступ­ності програм і організації освітнього процесу в початковій і середній школі. Етап соціально-психологічної адаптації, навпаки, більшою мі­рою забезпечують психологічні (за завданнями, що розв'язують, і формою проведення) програми й заходи. Головне — створення в межах освітнього середовища психологічних умов успішної адаптації.

       Реалізація пропонованої системи роботи є мож­ливою за умови виконання деяких завдань. Насам­перед, уже на початку року адміністрація школи має чіткі уявлення про те, яка команда педагогів «візьме» випускні класи початкової школи й поведе їх далі. Друга умова — створення налагодженого співробітництва між педагогами середньої й по­чаткової ланки, підшефними старшокласниками. Третя умова — педагогічний колектив має виразно розуміти те, що серйозна робота з організації на­ступності є необхідною, щоб забезпечити успішне проходження адаптаційного періоду.

      Перспективність – це погляд знизу вверх, а наступність – погляд зверху вниз.

      Перспективність навчання п’ятикласника треба розглядати як продовження формування та закріплення основних академічних компетентностей учня, отриманих в початковій школі.

     А ще перспективність – це визначення пріоритетних ліній підготовки  учнів 4 класу  до навчання і сам освітній процес в школі  ІІ ступеня, які б максимально враховували потреби освітнього процесу цього періоду, готовність дитини до оволодіння новою навчальною діяльністю за участю не одного, а цілої групи вчителів.

      Перші кроки в реалізації забезпечення успіху адаптаційного  періоду майбутнього п’ятикласника:

-провести знайомство з середньою школою;

-познайомити дитину з майбутнім класним керівником;

-визначити склад вчителів-предметників  п’ятикласника;

-провести анкетування учнів, батьків, вчителів щодо майбутнього навчального періоду;

-визначити можливий мікроклімат між вчителем-предметником та учнівським колективом;

-вивчити індивідуальні особливості характеру  кожної дитини, її інтелектуальні і творчі здібності, можливості, інтереси та захоплення;

-спроектувати шляхи їх розвитку кожного п’ятикласника;

-скласти навчальний план, визначити  його варіативну складову;

-визначити гурткову роботу в п’ятих класах;

-спроектувати перспективи зайнятості школярів в позаурочний період;

-визначити рівень забезпечення підручниками;

-майбутньому класному керівнику долучатися до справ свого майбутнього класу ще з періоду початкової ланки;

-обов’язково бути поінформованим про:

-стан здоров’я майбутніх п’ятикласників, матеріально

- побутові умови проживання, стосунки з батьками, віросповідання.

         Умовою успішної адаптації випускників початкової школи до навчання у 5-му класі є також:

-забезпечувати можливість  формування  уміння учня робити усвідомлений вибір:

предметів, форм позакласного  навчання, життя, власного розвитку (це допоможе пізніше готуватись до вибору профілю навчання у старшій школі та осмисленого вибору професії);

-формувати позитивний мікроклімат в учнівському колективі;

-створювати ситуації, які б дозволяли підлітку проявляти ініціативу, мати право на

помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати в умовах

альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну атмосферу навчання, приділити максимум уваги формуванню учнівського колективу;

-відпрацюванню правил його функціонування (це може зробити тільки класний керівник через різноманітні  форми позакласної виховної роботи, із залученням батьків, старшокласників);

-цілеспрямовано заохочувати дітей аналізувати свої враження від різних об'єктів, оволодівати критеріями оцінки окремих параметрів, виробляти способи класифікації об'єктів, узагальнювати тощо;

-забезпечувати процес навчання школяра  як “джерело” позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. 

Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувалися з процесом навчання.

     Основні   напрямки   роботи

*  Організаційна робота (проведення педрад, на­рад із представниками шкільної адміністрації,педагогами).

* Педагогічна діагностика.
* Психологічна діагностика.

* Консультативна робота з педагогами, учнями і їх батьками, підшефними старшокласниками.

* Корекційно-розвивальна робота.

* Аналітична робота.

      І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Медико-психолого-педагогічний консиліум для вчителів-предметників і вчителів почат­кових класів: «Психолого-фізіологічні аспекти адаптації учнів під час переходу з початкової до середньої школи. Індивідуальні особливості дітей "групи ризику"».

    Психолог ознайомлює вчителів із психологічними особливостями ді­тей, рівнем розвитку психічних процесів. Учитель початкових класів розповідає про дітей, характеризує особливості  їхньої навчальної, позашкільної діяльності, взаємини в класному колективі, ставлення батьків учнів до навчан­ня і до школи.

2.  Семінари для класних керівників і вчителів-предметників п'ятих класів щодо ознайомлення  з основними завданнями й труднощами пер­винної адаптації, тактикою спілкування з ді­тьми й із тим, як можна їм допомогти в цей  період.

Орієнтовні теми семінарів:

*  «Основні проблеми, що виникають у пе­ріод адаптації до умов навчання в середній школі»;

*  «Вікові психологічні особливості п'ятиклас­ників»;

*  «Рекомендації щодо організації роботи з п'яти­класниками на початку навчального року»;.

*  «Психологічні ігри й вправи».

3. «Круглий стіл» за участі вчителів-предметників, учителів початкових класів, психолога для ви­роблення загальних вимог до п'ятикласників.

4.  Відвідування уроків у випускних класах по­чаткової школи педагогами-предметниками, класними керівниками майбутніх п'ятих кла­сів із метою ознайомлення з технологією на­вчання в початковій школі, форм і методів організації навчальної діяльності, стилем взаємин педагога з дітьми й учнів між со­бою для використання прийомів зворотного зв'язку в 5-х класах, програмою й системою вимог учителів початкової школи.

 5. Відвідування уроків у п'ятих класах учителями початкової школи з метою спостереження за ді­тьми в адаптаційний період. Рекомендації вчи­телів початкової школи вчителям-предметникам щодо організації індивідуальної  й диференційо­ваної роботи на уроці з урахуванням особли­востей учнів.

     II. ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

      Перший етап діагностики проводять у випуск­ному класі початкової школи з метою глибокого визначення рівня знань з основних предметів по­чаткової школи. Асистентами на контрольних ро­ботах є вчителі-предметники, які працюватимуть у цьому класі наступного року.

       Другий етап діагностики проводиться на почат­ку п'ятого класу. На вхідних контрольних роботах у п'ятому класі асистентами є вчителі початкових класів. Використовують ті самі вимірники, що  й на­прикінці початкової школи. Результати порівнюють, аналізують, роблять висновки.

     III.     ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА 

      Перший етап діагностики проводять у випуск­ному класі початкової школи з метою визначення рівня готовності учнів до навчання в середній лан­ці. На цьому етапі досліджують рівні розумового розвитку й наочно-образного мислення учнів, їх самооцінку, рівень шкільної мотивації й тривож­ності, тобто визначають рівень сформованості для певного віку.

      Другий етап діагностики проводять на початку п'ятого класу з метою вивчення ступеня й особ­ливостей пристосування дітей до нової соціальної ситуації поряд із педагогічними спостереженнями. На цьому етапі обстежують рівні шкільної тривож­ності, мотивації, їх самооцінки.  Паралельно відбувається анке­тування батьків із питань фізичного й психічного стану дітей.

      Отримані результати діагностики, проведеної у четвертому і п'ятому класах, порівнюють, на їх підставі здійснюють якісний і кількісний аналіз, роблять висновки щодо змін, що відбулися, дають рекомендації вчителям і батькам.

      Наприклад, якщо в дитини за результатами обстеження високий рівень тривожності, їй влас­тиві всі ознаки тривожності, то її батькам необ­хідно:

* проконсультуватися в  психолога,  невропато­лога;

* не ставити до дитини завищених, нездійснен­них вимог;

* скоригувати свої вимоги з вимогами школи й учителів;

* підвищувати самооцінку дитини, створювати для неї ситуації успіху;

* навчити прийомів аутотренінгу, позбавлення напруження;

*розвивати довільність і вміння контролювати
свою поведінку.

       IV. КОНСУЛЬТАТИВНА РОБОТА

       Батьки мають погодитися на проведення тренінгових і корекційних занять із їхніми дітьми. Психо­лог ознайомлює батьків із проблемами «особливих» дітей (гіперактивних, сором'язливих, тривожних), пояснює можливі причини такого поводження, дає рекомендації з надання допомоги дитині.

      Консультування батьків, чиї діти можуть за­знавати труднощів пристосування до школи, здійснюється індивідуально або на батьківських зборах. Серія батьківських зборів присвячена про­блемам, що можуть виникнути в учнів на початку навчання в п'ятому класі. На зборах рекоменду­ють ознайомити батьків із вимогами до рівня під­готовки учнів з основних навчальних предметів, із нормативно-правовою документацією, що ре­гламентує права й обов'язки батьків, із психогі­гієнічними вимогами до робочого місця дитини й з режимними моментами.

     Робота з дітьми  - це перш за все допомо­га в опануванні нового стилю спілкування з до­рослими й однолітками, регуляції власного стану, вироблення ефективних прийомів організації на­вчальної діяльності, що проводять як в індивіду­альній, так і в груповій формі. Наприклад, заняття можуть проводити (психолог або класний керівник за участю старшокласників) за темами: «Учимося планувати свою діяльність», «Помилки в організа­ції свого часу», «Як готувати домашнє завдання?», «Як переборювати непевність у собі?», «Чи вмієш ти спілкуватися? Урок самопізнання», «Як спілку­ватися з учителем?».

     V. КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНА РОБОТА

      Робота адресована учням, які стикаються із труднощами в шкільній адаптації. Таку роботу можна проводити з дітьми індивідуально або в мікрогрупах, сформованих на основі подібності проблем, виявлених у дітей на етапі діагности­ки. Наприклад, роботу з дітьми щодо подолання тривожності здійснюють на трьох взаємозалежних рівнях:

1)  навчання школярів прийомів і методів опану­вати себе, своє хвилювання, позбавитися під­вищеної тривожності;

2)  розширення функціональних і операційних можливостей школяра, формування можливих навичок, умінь, знань;

3) перебудова особливостей особистості школяра, насамперед його самооцінки й мотивації.

      Одночасно проводять роботу з родиною шко­ляра і його вчителів для того, щоб вони могли виконувати свою частину корекції.

       Критеріями ефективності занять є:

*  зниження рівня шкільної тривожності;

* підвищення групової згуртованості;

* позитивна динаміка емоційного розвитку дити­ни, що характеризується кращим усвідомлен­ням почуттів;

* гармонізація образу «Я» (позитивна самооцінка);

*  підвищення впевненості в собі та у своїх мож­ливостях;

* формування в дітей позитивного ставлення до школи, учителів і однокласників.

►► Конкретні   рекомендації    батькам

      Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи.

          Не обмежуйте свій інтерес звичайним питан­ням на зразок: «Як минув твій день у школі?». Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події й деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати такі бесіди про школу. Крім того, обов'язково запитуйте у вашої дитини про її однокласників, справи в класі, шкільні предмети, педагогів.

       Регулярно розмовляйте з учителями вашої ди­тини про її успішність, поводження й взаємини з іншими дітьми.

       Без вагань поговоріть з учителем, якщо ви від­чуваєте, що не знаєте про шкільне життя вашої ди­тини, або про її проблеми, пов'язані зі школою, або про взаємозв'язок її шкільних і домашніх проблем. Навіть якщо немає особливих приводів для занепо­коєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз на місяць. Під час будь-якої бесіди з учителем висловіть своє прагнення зробити все можливе для того, щоб поліпшити шкільне жит­тя дитини. Якщо між вами й учителем виникають серйозні розбіжності, докладайте всіх зусиль, щоб мирно розв'язати їх.

          Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

        Ваша дитина не повинна розцінювати свою гар­ну успішність як нагороду, а неуспішність — як покарання. Якщо дитина навчається добре, частіше радійте, можна навіть улаштовувати невеликі свята із цього приводу. Але виявляйте свою заклопота­ність, якщо в дитини не все добре в школі, і, за потреби, наполягайте на старанному виконанні нею домашніх і класних завдань.

       Намагайтеся, наскільки це можливо, не вста­новлювати покарань і заохочень: «Ти на півгодини більше можеш подивитися телевізор за гарні оцін­ки, а на півгодини менше — за погані». Такі пра­вила самі по собі можуть призвести до емоційних проблем.

         Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина.

      Вам необхідно знати, яким є шкільне життя вашої дитини, і бути впевненими, що вона здо­буває гарну освіту в хороших умовах. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використо­вуйте будь-які можливості, щоб дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.     Варто також мати інформацію про кваліфікацію вчителя, дис­циплінарні правила, установлені у школі й класі, різні можливості навчання, що надані школою ва­шій дитині.

        Допомагайте дитині виконувати домашні за­вдання, але не робіть їх самі.

    Установіть разом із дитиною спеціальний час, коли потрібно виконувати домашні завдан­ня, отримані в школі, і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитив­не ставлення до навчання. Продемонструйте свій інтерес до домашніх завдань і переконайтеся, що дитина має все необхідне для їх щонайкращого виконання. Однак, якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді само­стійно, а не підказуйте їх.

        Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

       З'ясуєте, що взагалі цікавить вашу дитину, а по­тім установіть зв'язок між її інтересами й предмета­ми, що вивчають у школі. Наприклад, любов ди­тини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, за якою постав­лений фільм, що сподобався. Або любов дитини до ігор можна перетворити на прагнення дізнаватися що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності. Наприклад, дору­чіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фар­би, щоб пофарбувати якусь поверхню.

       Особливі зусилля докладайте для того, щоб під­тримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини від­буваються зміни.

       Такі події, як перші кілька місяців у школі, по­чаток і закінчення кожного навчального року, пе­рехід із початкової школи до середньої і старшої, можуть призвести до стресу дитини шкільного ві­ку. За будь-якої можливості намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері протягом цих подій. Спокій домашнього життя ва­шої дитини допоможе їй ефективніше розв'язувати проблеми в школі.

      VI. АНАЛІТИЧНА РОБОТА

Спрямована на осмислення проведеної систе­ми психолого-педагогічної діяльності щодо адап­тації дітей до умов середньої школи, на оцінку ефективності роботи й корекції робочих планів (як психологів, так і педагогів, які працюють із п'ятикласниками). Аналіз ситуації дає можливість учасникам обговорити результати реалізації проек­ту, форми й методи подальшої роботи й планування освітнього  процесу на перехідний період.