Ранкова зустріч «Зимові свята»

Доброго ранку – сонце привітне!

Доброго ранку – небо блакитне!

Доброго ранку – в небі пташки!

Доброго ранку – зелені дубки!

Доброго ранку – люди привітні!

Я всім бажаю щоб посмішки квітли!

 

Сонечко встало,

Іде новий день.

Любі малята

Усім: «Добрий день!»

 

Пташечка в небі

Співає пісень.

Ніби вітає усіх:

«Добрий день!»

 

Дзвоник видзвонює

Дзень! Дзень – дзелень!

Учні, школярики,

Всім: Добрий день!

 

Встаньте, дітки, всі рівненько,

Посміхніться всі гарненько.

Посміхніться всі до мене,

Посміхніться і до себе.

Привітайтесь: Добрий день!

Хай гарно розпочнеться новий день!

 

Ви сьогодні вже проснулись?

Мамі зранку посміхнулись?

Клас наш радо вас вітає!

Настрій кожен гарний має?

Станьмо разом в дружне коло!

Привітай нас, рідна школо!

Добрий день!

 

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

 

Різдво в Австралії

Напередодні Різдва австралійці розстеляють біля своїх будинків покривала і колядують. Святкують переважно на пляжі, готуючи гриль страви. Обдаровують один одного презентами, грають в крокет, пляжні ігри, купаються. Святкова традиційна вечеря – це холодні (в Австралії в цей час літо!) страви з морепродуктів, індичка, салат, десерт зі сметани, граната і полуниці.

Різдво в Америці

У США діти телефонують до святого Миколая і вірять, що він приїжджає на санях. Слід згадати, що вигляд Санта Клауса придумала компанія «Кока-Кола». Усміхненого бороданя в червоному вбранні цей концерн вперше використав для реклами своєї продукції в 1930 році. Американці святкують Різдво по-різному, адже в США живуть люди багатьох культур і традицій. Є тут і ялинки з ангелом на верхівці, прикрашені іграшками, гірляндами, а також багатий урочистий обід, подарунки. Різдвяні пісні звучать з будинків, автомобілів.

Різдво у Великобританії

Британці готуються до свята з початку грудня, насамперед з пошуків подарунків, а також продуктів для святкового пудингу. Його слід приготувати перед 25 грудня, і він повинен містити 13 складових, які символізують Ісуса Христа і Його Апостолів. Діти шукають подарунки не під ялинкою, а в прикрашених шкарпетках біля каміна чи ліжка. Цікаво, що, пишучи листи до святого Миколая, діти кидають їх у камін і вірять, що дим піднімає їх до неба. Діти колядують за кілька днів до свята, а також ставлять спектаклі, подібні українським вертепам.

Урочистий обід – смажена індичка з соком журавлини, святковий пудинг з фруктами, торт з твердим, як камінь, цукром. Квітку пуансетії британці дарують своїм близьким, називаючи її «Віфлеємською зіркою».

Різдво в Голландії

Святий Миколай приносить подарунки в день свого свята – 6 грудня. Голландці виставляють для цього свої чобітки. Білому коневі Миколи залишають сіно. У перший день Різдва голландці запалюють вогники на ялинці. Після Служби сідають за стіл, який декорований білими, зеленими і червоними квітами. Головні страви для гостей – дичина, зокрема зайчатина, а також індичка або качка. Обов’язково має бути святковий хліб, а на десерт – різноманітні пудинги. Після цього голландці колядують і читають розповіді про Різдво.

Різдво в Ірландії

Святкування Різдва починається богослужінням. Дітям дарують адвентний календар, де під кожним грудневим днем заховані ласощі з шоколаду. На свята печуть деруни, тістечка, паштети з рубленого м’яса і пудинги. У багатьох районах зберігся звичай запалювати на вікні свічку, це символізує освітлення дороги Святій Сім’ї і стомленим мандрівникам, які заблукали вночі. Діти вішають на свої ліжка шкарпетки або наволочки, щоб святому Миколаю було де покласти подарунки. 25 грудня після обіду приймають гостей, яких пригощають запеченою птицею, смаженою картоплею, шинкою, а на десерт подають пудинг з ромової підливою або сметаною, печиво до чаю.

Різдво в Іспанії

Відзначати починають традиційної лотереєю. На Святий Вечір вся родина сідає за стіл. Типові іспанські різдвяні страви – смажене порося, качка в апельсиновому соусі, запечена індичка, риба. Солодощі – подібні халві, тендітні тістечка. Після вечері правлять Богослужіння. Ялинка і різдвяний вертеп у іспанців також популярні. Подарунки діти отримують 6 січня – у день Трьох Царів. Іспанці вважають, що Волхви приїжджають на верблюдах, тому діти залишають для цих тварин воду та їжу в садах або на ґанку. Чемні діти на наступний ранок знаходять порожні судини, а в черевиках – безліч подарунків. Для неслухняних Царі залишають «вугілля» (це спеціальне, їстівне «вугілля» з цукру).

Різдво в Канаді

Подібно до того, як і в США, традиції і культури там переплітаються. Ця країна розділена на англійську і французьку частину, у французькій частині більше уваги приділяють Святій вечері. Близько опівночі, перед урочистою Літургією, в кожному будинку під ялинку ставлять ясла. Після Богослужіння сім’я сідає до святкового столу, і його головною стравою є м’ясний пиріг. На десерт – шоколадний корж. Діти шукають подарунки у великих шкарпетках.

Канадці англійської частини більше святкують 25 грудня. Вранці обдаровують один одного подарунками, йдуть до обідні. Повернувшись, влаштовують святковий обід. Зазвичай це запечена індичка, волове м’ясо і пудинг.

Різдво в Мексиці

Основним атрибутом свят є вертеп. Люди, переодягнені в Пресвяту Марію, святого Йосипа, подорожують по домівках, просячи про нічліг для втомлених подорожніх. Урочисте святкування починається після обіду 25 грудня, діти отримують подарунки. Члени сім’ї поділяються так званим солодким хлібом. У деяких сім’ях діти отримують подарунки ще і 6 січня – у день Трьох Царів.

Різдво в Німеччині

Різдво є родинним святом і даниною традиції. Неодмінний атрибут прикраси будинку – це віночок з чотирма свічками. Ще перед Різдвом, в кожен тиждень Адвенту (передріздвяного посту) запалюється одна зі свічок. Ялинка – незамінна для німців, саме від них звичай прикрашати ялинку поширився по всьому світу. Майже в кожному будинку німців є також дерев’яні ясла, в яких народився Ісус. У свято співають колядки, ласують за святковим столом, особливо люблять імбирні тістечка.

Різдво у Франції

Це свято сімейне, але відзначають його тільки один день. До святкового столу подають індичку, але найчастіше сім’я збирається не вдома, а в ресторанах. Традиційний французький десерт – це «різдвяне поліно» (рулет з кремом або морозивом, политий шоколадом), а також тендітні тістечка з родзинками і мигдалем. Найкращим подарунком під ялинку для французів є шоколад.

Різдво в Швеції

Це сімейне свято з ялинкою. Різдвяний обід подають опівдні, і він аж ніяк не пісний: шинка печена, сушена риба, квасоля, рисова каша з молоком, мигдалем і корицею, медові пряники, гаряче вино з прянощами. Ввечері з-під ялинки кожен дістає свій подарунок. На наступний день – гості, бали, взаємні вітання. Святкування триває до 13 січня. У цей день усі танцюють навколо ялинки, знімають з неї прикраси і виносять з дому.

 

14 ciчня вiдзначають Старий Новий piк або день Святого Василя. Які традиції та прикмети пов’язані з даним днем?

Святий Василь зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя — справжній зразок для наслідування.

Св. Василь Великий вважався покровителем землеробства. Тому основним звичаєм цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.

Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа — посівати треба. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей.

Засівальників сприймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало, або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата).

Перший посівальник — приносить до оселі щастя. Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.

Зерно, яке посівальники розкидали по хаті, за повір’ям, мало велику «помічну» силу і тому його використовували як магічний засіб. Господині годували ним курей «аби краще неслися», давали його худобі «щоб була здорова», особливо в тих випадках, коли корова мала розтелитися. Ці ж зерна господарі ретельно зберігали до весни і тоді, змішавши з іншим зерном, розпочинали першу сівбу.

Також, 14 січня — за церковними святцями — свято Обрізання Господнє.

Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду дитині дали ім’я, провіщене архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії — Ісус.

У ніч з 13 на 14 січня зустрічають Старий Новий рік і що ж віщує його перший день?

У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, люди придивляються, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком – буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, – жди неврожаю.

Народні прикмети

– Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

– Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

– Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

– Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя – звідти треба сподіватися щастя.

– Сніг випаде в цей день – щасливий рік буде.

19 січня - Водохреща або Йордан

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.

До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.

Йорданські традиції

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як про¬летять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.
В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохреща — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».
«Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів! ... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!... і слухати не хотіла».

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

На Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від'їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.

Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто». Цікаво, що в західній Англії в дні Різдва Христового господині йдуть у сад і вклоняються яблуням, щоб ці дерева в наступному році щедро родили.
На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з'явиться.

Як бачимо, в народних віруваннях часто зустрічається згадка про вовка. Цей хижак має тотемнічне значення (тотем — тваринний або рослинний символ) не тільки в українського, а й в багатьох інших народів, в першу чергу народів Східної Європи, де вовки звичайно водяться. Колись вовки завдавали не абиякої шкоди нашим селянам, нищачи свійських тварин. Поліщуки ділять вовків на дві породи: великих — «конюхів» з сірим хутром і малих — «свинятників» з хутром темнобурим. Зоологи не визна-ють такого поділу і вважають, що це залежить від віку звіра: старші — більші і сиві, а молодші — менші й темніші. Років з пів сотні тому вовки в Україні майже зникли, шкоди від них великої не було, а під час останньої війни, взимку 1942-го року, їх з'явилося знову багато, і вони як і колись, завдавали значної шкоди.

У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:

Гей, ти, пане господарю, 
В тебе в дворі, як у раю: 
В тебе верби груші родять, 
В тебе дочки в злоті ходять, 
В тебе сини в царя служать, 
Царевочку собі дружать, 
В царя дочку заручили 
Та й додому пригостили.
Гей, ти, пане господарю, 
В тебе в дворі, як у раю: 
В тебе воли половії, 
В тебе плуги золотії, 
В тебе двори все кедрові, 
В тебе столи калинові, 
На них скати все ллянії, 
На них блюда циновії.
Гей, ти, пане господарю, 
В тебе в полі, як у раю: 
В тебе лани, як загаї, 
В тебе хліби, як Дунаї,
На них жита, як жар, ситі, 
А пшениця — як столиця, 
В тебе вівси жубровії, 
А ячмені золотиї.
Гей, ти, пане господарю,
 В тебе в колі, як у раю: 
В тебе коні все турецькі, 
В тебе зброї все стрілецькі, 
В тебе воли, як стодоли, 
А корови, як бороги, 
В тебе вівці гори вкрили, 
В горах зруби без рахуби.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в скринях, як у раю:
В тебе скрині кованиї,
В них червоні небранії,
В тебе шуби соболеві,
Горностаї королеві,
А жупани — як у пана,
А контуші всі в кожусі.
Гей, ти, пане господарю, 
Щасти, Боже, із Йорданом, 
І з водицев, і з царицев, 
З усім домом, з усім добром, 
І з твоєю дружиною, 
І з твоєю челядкою, 
І з синами-соколами, 
І з дочками, як чічками. 
Господарю, як королю, 
Щасти, Боже, з усім двором, 
І з челядкою багатою, 
І з ролями, і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом, 
На здоров'я, на літ много! 
Дай, Боже!

За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:

«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв'язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

О. Воропай "Звичаї нашого роду".

А опісля...

Наступного після Водохреща дня (20.01) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя. Остаточно роздавались тваринам ритуальні продукти з покуті й планувалась робота по господарству. Господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток (20.01) вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена"). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.

Після Йордану наступали кількатижневі м'ясниці, під час яких ще можна справляти весілля і співати пісень. Після м'ясниць наступає найсуворіший Великий піст. Про нього кажуть так: "Великий піст усім притисне хвіст".

І ще кілька народних прикмет на Водохреща

•                         Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито,  на  півдні  -  просо,  на півночі - гречка.
•                         Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.
•                         На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.
•                         Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки - на молодь, а гуси - на літніх.
•                         Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
•                         Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
•                         Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.
•                         Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.
•                         Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.
•                         Йде лапатий сніг - на врожай.
•                         Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.
•                         На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.
•                         Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.