Ранок. БАБУСИНА ДОЛЯ - ЯК ОТА ТОПОЛЯ

БАБУСИНА ДОЛЯ - ЯК ОТА ТОПОЛЯ

 

Зал оформлено у вигляді української світлиці. На стінах виставка дитячих малюнків на тему «Моя бабуся», народні прислів’я, приказки про бабусю, серветки, рушники, українські костюми, вишиті руками бабусь. Плакат з назвою родинного свята.

На середину зали виходить 2 хлопчики і дівчинка. На вишитому рушнику тримають хліб і сіль.

1.  учень. Добрий день вам, люди добрі,

  Що сидять в нашій господі,

  Раді з святом вас вітати

  Щастя і добра бажати.

2. учень. Красиво і світло у нашій світлиці

Квіти на вікнах стоять чарівні.

Сьогодні у класі бабусине свято,

І хочеться всіх привітати мені.

Учениця. Слово наше скупане в любові.

Його почують люди звідусіль,

На світлому як доля рушникові

Дозвольте вам піднести хліб і сіль.

Кланяються гостям і кладуть хліб на стіл.

Учитель. Не за горами високими, не за морями глибокими, не в тридесятому царстві, а на райській землі України жили в грізні сорокові та повоєнні роки працьовиті та життєрадісні люди. І народилися в сім’ях тих трударів донечки-зірочки: Марійка, Іринка... Пестили їх матусі, доглядали і виросли дівчатка вродливі та працьовиті. І почали задивлятись на них парубки, вибираючи собі дружин. Потім були скромні весілля, а згодом святкували у молодих породини їх синів та дочок. Ростили молодиці діточок, догоджали своїм чоловікам та свекрухам, працювали невтомно і трохи зів’яла їх врода, посмутніли очі, бо постукала в їхні двері осінь і принесла сивину на скроні.

А далі знову відбувалося як у добрих українських казках: розправили молодиці плечі, посвітлішали їхні очі, випромінюючи тепло, ласку, радість... У їх оселях з’явились маленькі сонечка, які простягнувши рученята, ще невміло і зворушливо прошепотіли: «Ба-ба-ба...!»

Прийшли в життя жінок онуки. А з ними повернулися молодість і завзяття, переможена жадоба до життя і прагнення виростити онуків і дочекатися їх весілля, і вдарити лихом об землю та заспівати онукам вже не колискову, а весільну, і як у пору юності, піти у танок.

Знайомтесь сьогодні на свято до нас завітали ці чарівні жінки - бабусі (представлення бабусь).

Вчитель. Ти тільки вслухайся: бабуся, бабусечка, бабусенька. Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе і тепле слово! А чому?

А тому, що бабуся - це мамина або татова мама, отже вона - прожила на світі удвічі більше наших мам чи татусів. Бачила у житті удвічі більше наших мами чи тата, бо вона - їхня мама.

1. учень. І ми, мабуть, удвічі дорожчі для неї, бо ми діти її дітей.
2. учень. Ми - її онучатка, дівчатка чи хлоп’ятка.

Вчитель. Ви - їхні пташенятка, зайченятка, курчатка, поросятка.

3. учень. І коли це бабуся називала мене поросятком?

Вчитель. Напевно тоді коли ти був бруднулею!

4. учень. Згадав! Це було тоді, коли я заляпав чоботята

Й щоб сховатися від тата до бабусі утікав.

А вона побурчить, поцілує та й мовчить.

Чи сюди, чи туди, чи то хліба, чи води,

Чи сорочку, чи штанята, - все до бабці,

Не до тата. Там безпечно від біди.

І щасливо той живе, в кого бабця люба є:

Той біди не знає, бо бабусенька скрізь дбає.

Вчитель. А дбає про тебе тому, що ти її дитиночка-кровиночка. Правду кажуть у народі: «Діти - це діти, а справжні діти - це онуки».

Вчитель. Дорогі бабусі! Ми знаємо, що в житті вам було нелегко. Ви рідко отримували подяки, нагороди за свою роботу. А тому сьогодні ваші онуки підготували вам сюрприз. (Учні вручають подарунки, зроблені своїми руками).

5. учень. Любі бабусі! Ми старанно готувалися до свята, підготували вірші, пісні, танці, щоб потішити і розвеселити вас.
6. учень. Цілую бабусині втомлені руки,

Що знали в житті і любов, і розлуки,

Що вміють такий смачний хліб випікати,

І людям добро завжди дарувати.

Бабусю, дай ручки твої поцілую,

За шийку тебе обійму.

І щічки погладжу...

Ти знаєш, бабусю,

Як дуже тебе я люблю!

І ти мене любиш,

Хоч я неслухняна,

Частенько і шкоду роблю.

Та ти все пробачиш,

Мене поцілуєш,

Бо я тебе дуже люблю! 

Звучить пісня «Чобітки у нас веселі».

Вчитель. Бабуся! Чи є на світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона недосипала ночей, голублячи своїх дітей і онуків. І хоч горе не обходило бабусиної хати, особливим блиском світяться очі бабусі тоді, коли до неї приходять, приїжджають її онучата. У кожної бабусі своє життя, своя доля. її доля! Яка вона?

7. учень. Бабусина доля - 

Як ота тополя, 

Що посеред степу 

В небо порина. 

Вітер гне тополі, 

Заметілі в полі. 

Так біліє в бабці сивина.

Наткали їй горя, 

Як два чорних моря, - 

То роки голодні, 

То шляхи війни...

            Тільки і світало,

Як пшеницю жала

Та як повертались

Доньки і сини.

А іще світало,

Як защебетали

У дворі онуки,

Наче ластівки.

Бабусина доля -

Як в степу тополя,

А над нею небо - як віки.

8. учень. Бабуся, бабусенька, невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останню краплинку води. Кажуть, що бабусі люблять онуків більш ніж власних дітей. Вони з любов’ю передають їм свої уміння.

Вчитель. Так, від бабусь онуки вчаться шити, вишивати, в’язати, бавити немовлят і виконувати хатню роботу. У народі багато різних приказок, прислів’їв про бабусь. Давайте пригадаємо їх. (Учні називають прислів’я, приказки).

9. учень. Сказала онука:

- Я бабуню люблю!

Нехай відпочине,

Я все пороблю

Я поратись буду

Цілісінький ранок.

Зготую на кухні

Чудовий сніданок:

Начищу картоплі,

Наріжу цибулі,

Зроблю вихідний

Для своєї бабулі.

Дружок поглядає

На мене з порога

Спечу пиріжечки

То буде для нього

Ще й борщик зварю я,

Не борщик, а казка!

Вже дев'ять мені -

Пам’ятайте, будь ласка!

Своїй помічниці

Всміхнулась бабуся:

Ти справді хазяйка,

Як я подивлюся!

Ось тільки тебе

Заплету, як годиться,

Ти йди погуляти.

Моя помічнице!

Вже сонечко світить,

Підсохли доріжки.

А я за цей час

Поможу тобі трішки.

 

10. учень. Моя бабуся вміє дуже гарно співати Люба, бабусю! Заспівай нам свою улюблену пісню.

(Бабуся виконує пісню).

11. учень. Свою бабусю знаю

Я з давніх-давніх пір,

Її обличчя любе.

Її ласкавий зір.

Замислиться бабуся.

Зажуриться на мить,

І знов, дивись, сміється.

Ласкаво гомонить.

Та над усе найбільше

Сподобались мені

Її ласкаві руки,

Умілі та міцні.

Оцій руці хорошій

Робота неважка,

Бо в’яже, варить, миє

Бабусина рука.

Буває, щось пошиє,

Ви скажете: краса.

Вона робити вміє

Ну просто чудеса.

І я бабусі руки

Цілую залюбки,

Вони немов співають,

Розказують казки.

Я слухаю бабусю,

Я весь мов уві сні,

Розумні, ніжні руки,

Умілі та міцні.

 

Вчитель. Кожна бабуся особлива і любима своїми онуками. А щоб дізнатися як і за що онуки вас люблять ми підготувати ще один сюрприз (звучить магнітофонний запис «За що я люблю бабусю»).

Вчитель. Погляньте, діти, як сивина вибілила коси ваших бабусь. Сивина... Одним вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. Пам’ятайте, що кожна сива волосинка говорить про те, що не завжди слухали бабусь діти й онуки. І боліло у них серце за вас, ваших мам і татусів, а волосинки все сивіли, сивіли...

СЦЕНКА

Дійові особи: онук і бабуся.

Онук. Ой, бабусю, у ваших косах вже 4 сиві волосинки, а вчора було 3. Чому посивіла ще одна волосинка?

Бабуся. Від болю, любий онучку. Коли болить серце, тоді сивіє волосинка.

Онук. А від чого ж у вас боліло серце?

Бабуся. Пам’ятаєш, як ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілочці, серце заболіло, а волосинка посивіла.

Онук. Бабусенько, люба, а як я вилізу на високе дерево і сяду на товсту гілку, волосинка не посивіє?

Вчитель. Нема на землі нічого вічного... Не вічні і наші рідні... Приходить час, і ми прощаємося з ними. «На все божа воля» - кажуть у народі. У як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабусиної руки. Як не вистачає їхнім матерям мудрої поради. І не гоїться у серці рана. Лише притуплюється біль.

Вчитель. Є у нашому класі діти, бабусі яких вже померли. Ці учні принесли з собою їхні фотографії. Поглянемо всі на ці фотографії і запалимо свічку пам’яті. Згадаємо наших покійних хвилиною мовчання. (Звучить «Пісня про маму» у виконанні Т. Повалій. Вчитель запалює свічку і ставить біля світлин бабусь).

12. учень. (Декламує вірш).

В серці не гоїться рана, 

Душу бідна напекла. 

Бабцю, чого ти так рано 

З дому навіки пішла? 

З міста приїдеш в неділю, 

Гляну - бабусі нема. 

Двір наш неначе спустілий, 

Хата неначе німа. 

Йду за село, де калина, 

В ноги вклонюся тобі. 

Спогад за спогадом лине, 

Я коло тебе в журбі.

Ти ж мене, бабцю, любила,

Більш, ніж себе, берегла.

Словом, слізьми освятила

Шлях мій в житті від села.

Ласкаво серце ти гріла,

Гріла і душу мою.

І в ізголов’ї сиділа

Тихо поки не засну.

Все забулося погане,

Кличуть нас дні і діла.

Бабцю, чого ж ти так рано

З дому навіки пішла?

Вчитель. Але життя продовжується. І в народі говорять: «Живі думають про живих».

13. учень. Багато в бабусі турбот - не злічить!

Одній всю роботу нелегко зробить.

І хочеться вам друзі,

Таке всім сказать:

«Ми будемо бабусі завжди допомагать».

14. учень. Дуже нездужає наша бабуся,

Я за недужу бабусю боюся.

Каже бабуся: 

 «Уже я стара». 

Каже бабуся:

«Вмирати пора».

Що ти, бабусенько,

Ти молоденька!

Тільки натруджена,

Тільки сивенька!

 

Вчитель. Шановні бабусі! За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати за добро, яке ви робите для дітей, онуків, правнуків. Ніжні і щирі слова вам говорили онуки. А зараз я надаю слово вашим дітям. (Батьки учнів класу говорять слова подяки).

 

15. учень. Побажаєм вам 100 років жити

Без горя, сліз і без журби!

Хай з вами буде щастя і здоров’я

На многі літа, назавжди.