Реферат «Розвиток біохімічних досліджень в Україні, науково-біохімічні школи.»

 «Розвиток біохімічних досліджень в Україні, науково-біохімічні школи.»

 

 

 

 

План

1. Перший підручник та інститут Біхімії.

2. Харківський імператорський університет біохімії.

3. Наукова школа О.В.Палладіна.

4. Школа біохімії та екології Снітинського Володимира Васильовича.

5. Висновки.

6. Список використаної літератури.

1. Перший підручник та інститут Біхімії.

     Перший підручник з біохімії був написаний доцентом Харківського університету О. І. Ходнєвим (1847). Для розвитку біохімії наприкінці 19 і у 20 століть велике значення внесли зокрема у українські вчені, такі як К. А. Тімірязєв,С. М. Виноградський, О. М. Бах,Д. М. Прянишников,М. Г. Холодний, І. П. Павлов, М. Г. Ненцький, О. Я. Данилевський, В. С. Гулевич та інші.

      Дослідження в галузі біохімії в Україна продовжувались й після Жовтневого перевороту. У 1920 О. М. Бахом було засновано перший Інститут біохімії, у 1935 він же організував Інститут біохімії АН СРСР, який тепер вивчає біохімію рослин. У 1945 відкрито Інститут біологічної та медичної хімії АМН СРСР. У Харкові 1925 за ініціативою О. В. Палладіна засновано Інститут біохімії; згодом переведений до Києва, він увійшов до складу. Під керівництвом акад. О. В. Палладіна тут створилася велика українська біохімічна школа. Інститут опрацьовує питання біохімії нервової системи, м'язової діяльності, білків, ферментів та вітамінів. З 1926 інститут видає «Український біохімічний журнал». В Москві почали виходити інші радянські біохімічні журнали — «Биохимия» (з 1936) та «Вопросы медицинской химии» (з 1955).

 

2. Харківський імператорський університет біохімії

     Вперше в Україні створено комплексну працю, у якій на основі вивчення

наукової діяльності вчених Харківського університету, історіографічних,

архівних джерел відтворено цілісну картину зародження та розвитку

біохімії у Харківському національному університеті, виявлено логіку та

основні закономірності цього процесу, підтверджено провідну роль Харківського університету у становленні та розвитку біохімічної науки в

Україні.

     До початку ХХ ст. Харківський імператорський університет був основним центром зародження та розвитку біохімії, як самостійної науки. Тут

вперше почалося викладання біохімії, було покладено початок дослідженням

в Україні  таких напрямків, як хімія білка, біохімія ферментів, порівняльна біохімія, нейрохімія, біохімія протоплазми, біохімія дихання, харчування та м’язової діяльності.

 

 

3. Наукова школа О.В.Палладіна

 

    Саме в Харківському медичному університеті з молодих науковців керованої О.В. Палладіним лабораторії почала формуватись його наукова школа. У Київському державному університеті було створено кафедру біохімії, котру О.В. Палладін очолював впродовж 1934—1954 рр. Основні праці О.В. Палладіна присвячено біохімії нервової системи (нейрохімії) та м’язової діяльності, біохімії харчування, зокрема вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльній та еволюційній біохімії, а також біохімії спорту. Він показав, що одним з попередників креатину є аргінін; вивчив особливості обміну в м’язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури; довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м’язах, а не в печінці.    Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м’язової діяльності як самостійного напрямку. Вчений встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу та біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферійної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків у нервовій тканині при збудженні та гальмуванні і встановлено важливі закономірності вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки. Під час Великої   Вітчизняної війни О.В. Палладін синтезував водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол, що отримав застосування в медичній практиці. Ці напрямки нау­кових досліджень успішно розробляються його учнями в Україні та за кордоном. За спогадами учнів О.В. Палладіна, з-поміж особистих рис, йому були притаманні принциповість, ініціативність, наполегливість та сумлінність в роботі, а також ораторські здіб­ності, що забезпечували успіх як лектора та доповідача. Всі ці якості, а також організаційний хист уможливили створення О.В. Палладіним наукової школи, до якої належать академіки АН УРСР М.Ф. Гулий, Р.В. Чаговець, В.К. Лішко, члени-кореспонденти АН УРСР А.М.

 

 

 

 

4. Школа біохімії та екології Снітинського Володимира Васильовича

Фундатори і час заснування наукової школи. Наукова школа була заснована на наукових доробках лабораторії нейрогуморальної регуляції  Інституту фізіології та біохімії тварин Української академії аграрних наук, яку очолював професор Снітинський В.В.

Свій подальший розвиток вона отримала зі створенням кафедри екології та біології Львівського національного аграрного університету в 1999 році, яку очолив академік НААНУ Снітинський В.В.

Основні наукові досягнення.

Продуктивність свиней, їх ріст, резистентність і харчова цінність одержуваної продукції значною мірою залежить від забезпечення їх потреби у мінеральних елементах. Це зумовлено широким спектром біологічної дії мікроелементів, зокрема їх впливом на фізіологічні функції і обмін речових в організмі свиней та їх продуктивність. Потреба свиней в окремих мікроелементах забезпечується за рахунок їх вмісту в кормах і мінеральних преміксах згідно розроблених норм, з врахуванням віку, рівня і напрямку продуктивності. Кількість мікроелементів, які використовуються в годівлі свиней постійно збільшується, що зумовлено прогресом у вивченні ролі окремих мінеральних елементів у життєдіяльності тварин, їх метаболічної і продуктивної дії, впливу на фізіологічні функції і обмін речовин в їхньому організмі. У цьому контексті слід розглядати проблему використання в годівлі свиней хрому, який розглядаються як ессенціальний мікроелемент для тварин і людини.

Дослідження, проведені в останні роки, свідчать про позитивний вплив добавок неорганічних та органічних сполук хрому до раціону свиней на їх ріст, резистентність, продуктивність, активність антиоксидантної системи і різні сторони обміну речовин в організмі. Це зумовлено фізико-хімічними особливостями даного мікроелементу і широким спектром його біологічної дії.

Застосування добавок хрому в годівлі сільськогосподарських тварин є відносно новим явищем. Хоча дослідження хрому проводяться давно, проте фактичне додавання його до кормів відбулося тільки в 1990-х роках. На підставі експериментальних даних, які пов'язані зі змінами у метаболізмі глюкози при додаванні хрому до живлення свиней, в якості джерела хрому додавали хром піколінат, хром пропіонат, хром метіонін та дріжджі. Результати попередніх лабораторних досліджень з хлоридом хрому свідчать про важливу роль цього мікроелемента у живленні тварин. Проте відомо, що хлорид хрому має низький рівень засвоєння цього елемента в організмі, порівняно з органічними сполуками. А використання органічних сполук у вигляді наночастинок, в яких присутність хрому зведена до мінімуму із збереженням його високої біологічної активності, є перспективним науковим напрямком. Тому метою наших досліджень було з’ясування впливу органічної форми хрому, а саме цитрату хрому на фізіолого-біохімічні показники крові свиней.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

  Біологічна хімія як наука про життя, бо результати її досліджень переконують, що всі живі системи підпорядковуються фізичним та хімічним законам. Це означає, що такі риси живого організму, як рух, розмноження, обмін речовин та інші явища життя, значною мірою можна пояснити на основі понять хімії та фізичної хімії. Наукова школа О.В.Палладіна сприяла створенню в Харкові Інституту біохімії НАН України (1925), який у 1931 р. був переведений до Києва і з часом перетворився у всесвітньо відомий науковий центр. Дослідження наукової школи вікової фізіології та біохімії, створеної О.В.Нагорним, успішно продовжуються в Харківському університеті і до сьогодні.

 

Список використаної літератури

1. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 312 с.

2. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3

3. Чиркин А.А., Данченко Е.О. Биохимия.− М., 2010. − 624 с.

4. Губський Ю.І. Біологічна хімія. − Т., 2002. − 508 с

5. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф.Биологическая химия. − М.: Медицина,2007. − 710 с.