Рекомендації "Дисципліна без конфліктів"

ЯК УНИКНУТИ «ДОМАШНІХ БАТАЛІЙ», АБО ДИСЦИПЛІНА БЕЗ КОНФЛІКТІВ

Виховуючи дитину, ми неминуче накладаємо обмеження на її по­ведінку. «Хочу» і «Не можна», «Не хочу» і «Треба» — ось джерело конфлікту, який у деяких сім’ях переростає в силову боротьбу, справ­жні «домашні баталії».

«Не мудруй, слухай, що тобі кажуть!», «Буде так, як я сказав!», «Якщо ти.., то я...» — чуємо ми від дорослих.

«Відчепися!», «Все одно буду!», «Ти погана, я тебе не люблю!» — чуємо з іншого боку у відповідь.

Вимагаючи незаперечної слухняності, ми придушуємо творчу основу в дитині, але й залишати без уваги негативну поведінку ми не можемо: вседозволеність — не краща альтернатива авторитарному стилю виховання.

Як домогтися від дитини відповідної поведінки, залишаючись із нею «по один бік барикад», не доводячи справу до конфронтації?

Cподіваємося, що міркування й поради, які ми запропонуємо, до­поможуть вам творчо осмислити те, що відбувається між вами й ва­шою дитиною. Перш ніж «взятися за дисципліну», спробуйте відповісти на на­ступні запитання.

1. Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини? Мож­ливо, ви ставите перед нею явно недосяжну мету. Проконсультуйтеся з психологом, він допоможе з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини визначити, які вимоги можна вважати реальни­ми, а які вам краще відкласти на рік чи два.

2. Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями «головноко­мандувача»? Проголошуючи свої «треба» й «не можна», чи не за­буваєте ви про права дитини на своє особисте «хочу»? Спробуйте впродовж трьох хвилин пригадати хоча б 5 питань, із яких ваша дити­на зазвичай сама приймає рішення і вас це не дратує. Якщо пригадати важко, ви перестаралися — життя вашої дитини занадто регламенто­ване й рано чи пізно виникне «бунт на кораблі».

Складіть перелік ваших вимог до дитини. Поставте їх за ступенем важливості (перше — найважливіше, останнє — най­менш важливе)... І поділіть їх на три групи. Група А — ваші жор­сткі вимоги (обов’язкові для виконання), група Б — ваші побажан­ня (можливі варіанти), група В — ваші мрії. Спробуйте так до них і ставитися.

Залишіть за дитиною право вибору в межах деяких ситуацій. Дай­те їй право грати активну роль у тому, що стосується її особисто. На помилках вчаться. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними на­слідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона дорос­лішатиме й ставатиме відповідальною. Тепер перейдімо до порад.

1. Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької людини з по­вагою, не принижуйте почуття особистої гідності дитини.

• Виявляючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особис­тості дитини. Не торкайтеся особистості, визначайте тільки вчинки, тільки конкретні дії. Не «ти поганий», а «ти вчинив погано». Не «ти жорстокий», а «ти вчинив жорстоко».

• Не критикуйте почуття дитини.Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, одразу ж перестане злитися, заздрити, ревнувати, злорадіти. Почуття людини — це частина її «Я», рівень розвитку почуттів відбиває рівень розвитку особистості. Критика на адресу почуттів рівнозначна загальній критиці на адресу особистості ди­тини.

Водночас дорослий може й повинен вчити дитину вміння виража­ти свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина має відповіда­ти за свої вчинки, і дорослий може вимагати контролю над ними.

• Умійте вислухати дитину.Дайте «обвинуваченому» слово! Не позбавляйте його права бути почутим і зрозумілим. «Роби те, що я кажу, твоя думка мене не цікавить» — не найкраща форма діалогу між цивілізованими людьми. Вона принижує гідність дитини. Само по собі відчуття, що тебе почули й зрозуміли, знімає напруження. Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви справді слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити?

• Вимагаючи «капітуляції», запропонуйте «почесні» умови.На­полягаючи на своєму, не заганяйте дитину в кут. Дайте їй можливість «зберегти обличчя». Запропонуйте таке рішення, яке дасть можли­вість із честю вийти зі складного становища — це допоможе дитині погодитися з вашою точкою зору.

• Не жартуйте з вогнем. Іронія та жарти на адресу дитини часто провокують з її боку упертість або агресію. Вона не завжди може від­повісти вам тим самим і захищає своє «Я» доступними їй засобами.

• Зачіпають почуття особистої гідності й напружують атмос­феру:

— порівняння з іншими на користь інших;

— похвала на адресу інших на тлі невдач і труднощів у дитини;

— команди, накази, категоричні вказівки («Твої почуття, думки, бажання мене не цікавлять»); погрози (дитина чує: «Я дужчий, і буде так, як я сказав»);

— слова «ти завжди...», «ти ніколи...» (узагальнюють оцінку яко­гось негативного явища до масштабів оцінки особистості дитини);

— слова на зразок «це ж елементарно» (означають, що дитина не може впоратися з тим, з чим легко справляється будь-хто);

— невтішні пророцтва на майбутнє (крім того, що вони мають вплив навіювання, вони начебто кажуть: «Ну що хорошого можна че­кати від тебе, такого поганого!»)

2. Вимагаючи відповідної поведінки, починайте не з моментів, що вас розділяють, а з того, в чому ви одностайні. Спочатку кажіть дитині «так», і лише потім «але».

• Найкраще, якщо ви одностайні в тому, що ваша дитина зага­лом хороша.Якщо ви збираєтеся довести їй, що вона погана, вам до­ведеться зіштовхнутися з великими труднощами (увімкнуться захисні механізми, покликані зберігати самоповагу, і дитина вас може просто не почути). Перед тим як перейти до критичних зауважень, висловіть дитині загальне схвалення або спробуйте знайти в її поведінці щось гідне похвали (добре, якщо це буде загальним фоном ваших взаємин. Протягом дня спробуйте знайти кілька приводів сказати дитині добрі слова). Почніть із цього. Потім висловіть своє невдоволення, поба­жання чи вимоги. І завершіть знову-таки на позитиві. Показавши ди­тині, що ви союзники, а не противники, ви маєте більше шансів доне­сти до неї свою критику, минаючи захисні механізми.

• Іще одна можливість досягти одностайності — співпережи­вання. Вам не подобається поведінка вашої дитини, ви обурені й го­тові висловити все, що думаєте з цього приводу (готові стати на шлях критики і конфронтації). Якщо ви зацікавлені в змінах, — не поспі­шайте. Спробуйте зрозуміти, що з цього приводу думає і відчуває вона. Мабуть, якісь почуття дитини будуть вам по-людськи зрозумі­лими, їх не можна ігнорувати. Адже вони є, вони існують, вони важ­ливі для вашої дитини! І їй набагато простіше буде дотримуватися ва­ших вказівок, якщо спочатку вона зустріне з вашого боку розуміння й співпереживання. Налаштувавшись на спільну хвилю, вам набага­то легше буде «вести» дитину за собою й домагатися бажаного.

«Я уявляю, як тобі не хочеться сідати за уроки, по телевізору фільми — один цікавіший за інший!» — набагато ефективніше, ніж «Скільки можна сидіти перед телевізором, за уроки ще, мабуть, не брався!»

• Інтереси дитини можуть стати ще однією спільною точ­кою, відштовхуючись від якої, ви зможете разом рухатися вперед.

Придивіться, чим найбільше захоплюється ваша дитини. Деякі з цих занять можуть здатися вам непотрібними й навіть шкідливими. Однак пам’ятайте, що для дитини вони важливі й цікаві і до них треба поста­витися з повагою. На хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним. Це нагадує спосіб щеплен­ня сортової яблуні до «дички». Сам «культурний саджанець» у зем­лі не виживе. Але він добре прищеплюється до існуючих захоплень. Зв’яжіть пропоноване вами із задоволенням якої-небудь актуальної потреби дитини — і справа зрушить!

• Спільна «зона радості», час, коли дитині разом із вами добре (весело, цікаво, радісно) об’єднає вас дуже міцними зв’язками, які роб­лять дитину сприйнятливою до вашої думки, побажань, вимог.

3. Залучайте дитину до «законотворчості», поділіться з нею «законодавчою владою». Встановлюючи правила й норми, обов’яз­кові для виконання, поцікавтеся думкою дитини.

• «Я хочу з тобою порадитися»— хороший початок для викладу якоїсь назрілої проблеми. Дитина має зрозуміти, що вас турбує, і ста­ти рівноправним учасником у пошуку рішення.

• «Давай домовимось»— цією фразою можна почати розмову про взаємні зобов’язання. Укладення угоди передбачає розмову рівних. У разі порушення своїх обов'язків дитиною, відповідна акція батьків уже не буде сприйнята як помста або покарання. Вона просто свідчи­тиме, що угоду розірвано... Але якщо «сторони» зацікавлені, її, зви­чайно, можна відновити.

• «Вибирай»— цим можна закінчити перелік прийнятних, на ваш погляд, альтернатив поведінки дитини. Остаточне слово начебто залишається за дитиною. Якщо вона вибере сама, вірогідність вико­нання ваших вимог суттєво зросте.

• «Міняюся, не дивлячись!»— переконливий прийом у тих випад­ках, коли дитина претендує на права дорослого («Чому тобі можна, а мені не можна?»). Запропонуйте їй помінятися, тільки поясніть, що разом з вашими правами вона одержить і ваші обов’язки (або відпо­відальність). Швидше за все її особистий вибір зупиниться на тради­ційному «розподілі праці».

4. Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче. Адже в тому, що «Васька слушает, да ест», винен кухар.

• Пам’ятайте, що після «а» доведеться казати «б».Збираючись висловити якусь вимогу до дитини, зважте, чи вистачить у вас сил і часу, щоб наполягти на своєму.

• Формулюйте свої вимоги стисло.Не кількість аргументів ви­рішує кінець справи, а їхня сила. Багатослівність — ознака слабкості позиції. Черговість наведених аргументів впливає на їхню переконли­вість. Найбільш переконливий наступний порядок: сильний, середній за силою і найсильніший аргумент.

• Не повторюйтесь.Якщо те, що ви хочете сказати, ви вже не­одноразово казали, промовчте або зробіть щось інше.

• Будьте мужніми.Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина вас у цю мить просто ненавидить. Ці її почуття стосуються не вас і вони тимчасові. Якщо ви не принизили й не образили її, по­чуття любові обов’язково повернуться до неї.

• Не втрачайте самовладання.Цієї миті важливо бути врівнова­женим і спокійним.

5. Починаючи «вибухонебезпечну розмову», переконайтеся, чи немає поблизу «відкритого вогню». Зауваження, претензії, критику, заборони, вимоги можна висловлювати тільки в спокійній атмосфе­рі. Поганий настрій, знесилення, втома, емоційне збудження (у вас чи у вашої дитини) — не кращий час для дисциплінарних впливів. Кра­ще їх відкласти. Швидше за все, вони призведуть до конфлікту.

6. Якщо справа дійшла до покарання...

• Покарання має бути співмірним із вчинком дитини.

• Не можна карати ігноруванням.Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.

• Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використову­вати каральні заходи.

• Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки. Ті неприємні моменти, які відчуває покарана ди­тина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або обра­женого дорослого, як перемогу дорослого у війні з дитиною. Важли­во, щоб не лише дорослий, а й дитина розуміли, для чого її карають (не тільки за що, а й для чого). Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який усі люблять, і що ви так само цим засмучені, як і вона.

Так само, як і вона...

Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини — це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Шановні батьки! Пам’ятайте, що Ваша сім’я — найперша і най­важливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжуються і поглиблюються любов до батьків, сім’ї, роду, народу, до усього живого, повага до рід­ної мови, історії, культури. Взірцем гуманних якостей маєте бути насамперед Ви самі, харак­тер взаємин у Вашій сім’ї. Отож:

• Шануйте одне одного, будьте чуйними, уникайте сварок і образ.

• Показуйте дітям приклад доброзичливого ставлення до інших членів сім’ї, сусідів, співробітників, а також до незнайомих людей, що потребують допомоги. Пам’ятайте:діти копіюють дії дорослих і на­самперед батьків!

• Стежте, щоб Ваші слова не розходилися з Вашими справами. Молодший підліток дуже спостережливий і допитливий, і навіть не­величка фальшива нотка у сімейному оркестрі може спровокувати не­довіру Вашої дитини.

Батькові слід узгоджувати свої дії стосовно дитини з діями її мате­рі, матері — із діями батька. Згадаймо народну мудрість: «Якщо бать­ко каже «так», а мати — «сяк» — росте дитина, як будяк!»

• Будьте моральним зразком для своєї дитини. Ваші син або до­чка — уже підлітки, і їм властиве критичне ставлення до Ваших якос­тей. Тому — не тупцюйте на місці, «зростайте» разом із Вашими дітьми, щоб вони відчували гордість за батьків, бажання бути схожими на Вас.

Успіх виховання залежить від мудрого поєднання любові до дити­ни з вимогливістю до неї.

• Шануйте дитину, її гідність і почуття. Вмійте поставити себе на її місце, цікавтеся її успіхами і невдачами. Пам’ятайте: тільки повагою до юної особистості можемо навчити її шанувати інших.

• Вправляйтесь із своїми дітьми в гуманних учинках. Організо­вуйте їхнє життя так, щоб вони на ділі могли піклуватися про тих, хто цього потребує (молодший брат або сестра, старенькі бабуся або дідусь, хворі в сім’ї) і допомагати старшим (правильний розподіл до­машніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своїм друзям, щоб завжди були чемними.

• Пам’ятайте, що, виховуючи дітей, Ви виконуєте не тільки бать­ківський, але і громадянський обов’язок!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як допомогти собі в стресовій ситуації?

У гострій стресовій ситуації не слід приймати ніяких рішень. Виключення складають стихійні лиха, коли мова йдеться про порятунок самого життя.

Порахуйте до десяти, і лише потім поверніться до ситуації.

Займайтеся своїм подихом. Повільно вдихніть повітря носом і на якийсь час затримайте подих. Видих здійснюється поступово, також через ніс, зосередившись на відчуттях, пов’язаних з вашим подихом.

Якщо стресова ситуація застигла вас у приміщенні:

Встаньте, якщо це потрібно, і, вибачившись, вийдіть із приміщення.

Наприклад, у вас завжди є можливість піти в туалет чи в будь – яке інше місце, де можна побути одному;

Скористайтесь будь – яким шансом, щоб змочити чоло, скроні і артерії на руках холодною водою;

Повільно озерніться навколо, навіть у тому випадку, якщо приміщення, у якому ви знаходитесь, добре вам знайоме цілком посередньо. Переводячи погляд з одного предмета на іншій, оглянете їх;

Подивіться у вікно на небо, зосередьтесь на тому, що бачите. Коли ви востаннє от так дивились на небо?

Набравши води у склянку (у крайньому випадку, в долоні), повільно, зосереджено, випийте її. Сконцентруйте свою увагу на відчуттях, коли вода буде текти по горлу;

Станьте струнко, поставте ноги на ширині плечей і на видиху нахиліться, розслабивши шию і плечі, щоб голова і руки вільно звисали. Дихайте глибше, стежте за своїм подихом. Продовжуйте робити це протягом 1 – 2 хвилин. Потім повільно станьте струнко. Виконуйте вправи обережно, щоб не закрутилася голова.

Якщо стресова ситуація застала вас де – небудь поза приміщенням:

Озерніться навколо. Спробуйте глянути на навколишні предмети з різних позицій. Детально розгляньте небо, називаючи про себе усе, що бачите;

Знайдіть будь – який дрібний предмет (листок, гілку, камінь) і уважно розгляньте його. Розглядайте предмет не менше чотирьох хвилин, знайомлячись з його формою, кольором, структурою таким чином, щоб зуміти чітко представити його із закритими очима;

Якщо є можливість, випийте води;

Простежте за своїм подихом. Дихайте повільно, через ніс. Зробивши вдих, на якийсь час затримайте подих, потім також повільно, через ніс, видихніть повітря. При кожнім видиху зосереджуйте увагу на тому, як розслаблюються й опускаються ваші плечі.

Цього буде достатньо для першої допомоги собі. Не зашкодить і прогулянка, словом будь – яка діяльність, що вимагає фізичної

 

 

Як тримати себе в руках?

1. Не впадайте в гнів. Привчіть себе до паузи перед спалахом гніву. А під час цієї паузи постарайтеся осмислити ситуацію. В цьому випадку вам встигне прийти в голову думка про те, що спалах гніву не принесе полегшення і може спричинити нові неприємності.Краще всього не вивільняти свій емоційний стан гнівними словами, а робити це фізичним навантаженням (роботою або вправами). Здорова фізична втома поглине ваш гнів.

2. Інколи потрібно і поступитися. Уперто наполягаючи на своєму, ми часто буваємо схожі на капризних дітей. Бійтеся бути капризними! Прислухайтеся до точки зору опонента, поважайте її і з достатньою часткою самокритичності відносьтеся до свого погляду на проблему. Розумні поступки не лише корисні для справи, але і викликають пошану тих, що оточують.

3. Не можна бути досконалим абсолютно у всьому. Старайтеся, перш за все, відмінно виконувати свою роботу і те, до чого ви дійсно маєте покликання. Для відчуття задоволеності інколи досить мати успіхи в одній-двох сферах, а останнє хай буде не нижче за оптимальний рівень.

4. Навчіться на якийсь час відволікатися від своїх турбот. Якими би не були серйозні проблеми, прагніть час від часу позбавлятися від гніту важких думок, відволікатися якими-небудь насущними турботами по роботі або по будинку.Постарайтеся не заразити своїм поганим настроєм людей, що оточують вас, інакше ваше "не в дусі" повертатиметься до вас по кругу. Будьте розумні і тактовні! Дуже погане враження справляє людина, яка будь-яку свою неприємність перетворює на світову проблему.

5. Прагніть не залишатися наодинці зі своїми проблемами. Сповідатися доброзичливій і розсудливій людині про те, що вас мучить - означає принести собі полегшення. Поради вашого співбесідника можуть навіть не мати великого практичного значення, важливе його співчуття, участь, щира зацікавленість.

6. Не пред'являйте надмірних вимог. Той, хто дуже багато чекає від тих, що оточують, постійно відчуває роздратування від того, що ті, що оточують не відповідають його очікуванням. Це велика помилка: постійною критикою не зробити тих, що оточують, зручними для вас.Прагніть бачити в людях позитивні риси, а в спілкуванні спирайтеся на ці якості. Тоді одного прекрасного дня ви виявите, що ті люди, що вас оточують "перевиховалися" і цілком влаштовують вас.Сподіваюся, ці нескладні і цілком застосовні на практиці "хитрощі" допоможуть тим, хто дійсно поважає себе і інших людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поради щодо встановлення довіри з проблемним підлітком

 

 

 

Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість. Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

 

 

Рекомендації вчителям щодо підвищення згуртованості в учнівських колективах

 

 

 

Психологічний клімат колективу створюєть­ся і виявляється в процесі спілкування, на тлі якого реалізуються групові потреби, виникають і розв’язуються міжособистісні й групові конф­лікти.

 

За будь-якого варіанта розвитку конфлікту завдання педагога по­лягає втому, щоб перетворити протидію сторін у взаємодію. Для цьо­го слід проробити низку операцій:

 

Домогтися адекватного сприйняття опонентами один одного. Діти, як правило, непривітно налаштовані стосовно опонента.

Діалог як мета й засіб (налагодження комунікації і засіб обгово­рення спірних питань). Правила діалогу: дотримуйтеся такту й корект­ності (розмова рівного з рівним); не перебивайте без потреби; не на­в’язуйте свою думку, шукайте істину разом; не будьте категоричні, сумнівайтеся навіть у собі; спирайтеся на факти, а не на чутки й дум­ки; правильно ставте запитання.

Взаємодія — завершальний етап (спільна діяльність усіх опо­нентів, спрямована на розв’язання конфлікту).

 

 

Яка ж мотивація до навчання є кращою?

Процес формування навчальної діяльності набуває ряду специфічних особливостей відповідно до певного вікового періоду.

В початковій школі дитина може досить успішно вчитися, орієнтуючись на оцінку вчителя або думку батьків. Якщо домінуючим мотивом у цьому віці у більшості дітей є прагнення зробити приємність дорослому, що є авторитетним для дитини, порадувати його своїми успіхами або небажання вислуховувати докори, то в старших класах вплив такого мотиву втрачає свою актуальність. На перший план виходить прагнення бути кращим або хоча б не гіршим за інших.

Звичайно, і такі мотиви мають місце, але вони не повинні бути основними, визначальними в навчальній діяльності дитини. Такі мотиви мають відігравати вторинні, допоміжні ролі, надаючи шкільному життю учня яскравості, привабливості. Умовою успішного навчання все ж є мотивація, котра спонукає дитину до певної діяльності з метою розширення й поглиблення своїх знань, підвищення впевненості та незалежності від зовнішніх факторів.

 

Яким чином можна сприяти формуванню   внутрішньої мотивації в межах навчального процесу?

Як уже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою успішного навчання. Але як бути, якщо вона відсутня, а єдиним привабливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або весела прогулянка? Багато хто з учителів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і таким чином вирішити багато навчальних проблем. Важлива роль і вплив учителя в початковій школі є беззаперечними. І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн). Учитель може лише сприяти цьому процесу. Для цього як вчителям, так і батькам необхідно дотримуватися таких вимог:

1. За можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою.

2. Якомога менше використовувати на уроках ситуацію змагання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.

4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

5. Намагатися уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.

6. Стежити за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності (посильні завдання), сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її. (створення ситуації успіху)

7. Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.

8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізнавальної активності, успішне засвоєння навчальної програми, вищий рівень освоєння теоретичного матеріалу стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.

 

1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості дитина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації сприяє зниженню пізнавальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх стимулів дитина втрачає інтерес до навчання.

2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обирати складніші завдання, що позитивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів.

Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задоволення від подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одержання підкріплення. В умовах школи таким підкріпленням найчастіше є оцінка вчителя, вдома - винагорода, подарунок, похвала.

     3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напруження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як наявність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

 

Окрім того, перевагою внутрішніх навчальних мотивів є:

*   - позитивний вплив на вирішення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішення (евристичний метод);

*   - емоційне задоволення від виконання завдання, подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань, що викликають позитивні емоції і ґрунтуються насамперед на внутрішньому інтересі;

*   - підвищення самоповаги дитини, її самооцінки.

У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли висновку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припустити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. Цей висновок було зроблено Е.ДІсі. Аналогічні дослідження проводили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію таких факторів, як: уникання покарання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язування мети; ситуація змагання.

Отже, можна дійти висновку: ті умови оточення, які наділяють людину свободою вибору, дозволяють їй почуватися самодостатньою, внаслідок чого формується внутрішня мотивація.

Відповідно до теорії компетентності, важливою потребою є прагнення майстерності. Чим більше навчальне завдання дозволяє дитині почуватися компетентною та ефективною, тим вищою в неї буде внутрішня мотивація до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути оптимальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викличе в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетентною не почувалася дитина, надто просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги почуватися ефективною.

В дослідженнях З.Шапіро було виявлено, що в умовах вільного вибору головоломок студенти віддають перевагу складним завданням, тоді як в умовах зовнішнього підкріплення вони обирають простіші, аби підвищити ймовірність отримання нагороди.

Ф.Денер і Є.Лонкі зазначають, що за наявності вибору, діти віддають перевагу складним видам активності, які вимагають демонстрації своїх здібностей.

Д.Мак-Маллін і Дж.Стефен виявили: якщо в роботі з головоломками щоразу підвищувати їхню складність, то випробувані демонструватимуть зростання внутрішньої мотивації за умови, що вони сприяють підвищенню почуття компетентності.

Надто складні навчальні завдання, як і надто прості, негативно впливають на формування та зростання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги реалізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується самооцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань, як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викликає внутрішній інтерес дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПІЛКУВАННЯ З ВАЖКИМИ БАТЬКАМИ. ЯК НЕ ДАТИ ЗАГНАТИ СЕБЕ В КУТ

  Кожен учитель розуміє вираз «важкі батьки», тому що педагоги точно знають, що не тільки діти можуть бути важкими. Іноді мами і тата скандалять, іноді телефонують у такий час, коли і близькі люди зателефонувати не наважаться. Є такі батьки, які вимагають, щоб ви ставилися до їхньої дитині особливо уважно або ставили тільки високі бали. Як правильно поводитися вчителю, спілкуючись з батьками, які часом поводяться так , що їхня поведінка заводить у глухий кут? Розгляньмо кілька таких ситуацій і знайдемо для них гарні й правильні рішення.

 Розгніваний тато практично вривається в клас або вчительську. Він гнівно вигукує різкі фрази, звертаючись до вас, можливо, навіть ображає вас або школу. Ви не очікували такого нападу, не розумієте, у чому справа. Як з гідністю обернути подібну ситуацію на свою користь? Справа відбувається при дітях? Головне завдання — відвести розгніваного батька подалі від дитячих очей і вух. Але що робити, якщо такий батько вас абсолютно не чує? Розмовляти варто тільки короткими фразами, спокійним, але в той же час досить гучним і впевненим голосом.

-  Пройдемо зі мною. Говорити ми будемо в іншому місці.

Або ось так:

-  Вийдемо звідси. Зараз ми підемо в учительську і там спокійно поговоримо.

Агресивні люди поводяться напористо, але вони не очікують від вас спокійної впевненості у від повідь. А що робити, якщо тато продовжує кип’ятитися, і ви не можете вивести його «з поля бою»? Різко поверніться спиною і йдіть геть.

Як правило, приголомшений нападник мимоволі буде змушений піти за вами. І тут вже позиції змінюються. Він бачить вашу спину, але не обличчя. У вас є час прийти до тями, а його позиція нападника перетворюється на залежну. Але от ви пішли від дітей і тепер вам необхідно брати ситуацію у свої руки. Якщо ви маєте справу з агресивним співрозмовником, то вибирайте правильне місце для переговорів. Не заганяйте себе в кут своїми руками. Ззаду у вас завжди повинен бути шлях до відступу. Тобто, якщо батько буде продов жувати наступати на вас, ззаду не повинна виявитися стіна або глухий кут.

Не займайте таку позицію, у якій ви будете сидіти, а батько стояти, нависаючи над вами. Позиції повинні бути «на рівних». Тому краще розмовляти стоячи. Потік негативу не припиняється, але ви не чуєте ніяких конструктивних запитань чи ідей? Тоді скористайтеся гарним прийомом: скажіть, що вам потрібно піти ненадовго. Цей прийом допомагає збентежити співрозмовника. Той втрачає ґрунт під ногами, адже ви йдете, і йому якийсь час буде просто ні на кого нападати. Коли ви повернетеся, його запал уже достатньо спаде, і можна переходити до конструктивної розмови, вести яку вже будете ви.

За час вашої відсутності ви зможете продумати свої  питання, які повинні бути чіткими і зрозумілими. Не варто говорити агресору, що з вами не можна розмовляти в такому тоні, що тут школа і т.ін. Краще сказати, що ви бачите, як він розгніваний і вам потрібно дізнатися причину. Але попросіть його припинити кричати і спокійно розповісти, у чому справа.

Маленький секрет: приходячи до школи, батько відчуває все те, що він переживав у дитинстві, коли був школярем. І якщо він раніше боявся вчителів, виступи біля дошки, повернення батьків зі зборів, то, змушений приходити до школи з приводу своєї дитини, він, уже дорослий, виливає свої старі образи на вчителів свого чада. Така дитяча позиція рідко буває конструктивною, тому не варто продовжувати бесіду занадто довго. І взагалі, якщо ви розумієте, що розмовляти з таким батьком вам занадто складно, ви спокійно можете покликати когось на допомогу — завуча, директора і навіть охоронця. Їхня присутність напевно заспокоїть розгніваного батька.

Батьки учнів телефонують вам у пізній час, незважаючи на вихідні та свята. Причому, розмови рідко бувають короткими. А вам ніяково сказати, що ви втомилися або вам потрібно робити сімейні справи.

         Правила гри — ось що вам потрібно. І робити це варто на самому початку вашого знайомства з батьками. Ви берете новий клас. На першій зустрічі з батьками або на зборах закладаються основи ваших з ними стосунків. І саме тоді ви повинні розповісти їм про те, як буде вибудовуватися ваше спілкування: коли вони зможуть прийти до школи, щоб поставити вам питання про дитину, коли зможуть вам зателефонувати. Ось тут ви і повідомляєте, що телефонувати вам можна в будь-який

будній день до 19 години (час, звичайно ж, ви встановлюєте самі, але межі не повинні бути занадто тривалими). Не дозволяйте батькам класу телефонувати вам занадто пізно. Ви повинні дати зрозуміти батькам, що готові завжди їх вислухати, зрозуміти і допомогти. Але ви так само повинні з перших хвилин спілкування показати батькам, що у вас є недоторканний час і витримати ту дистанцію, яка надалі не дасть їм турбувати вас вечорами.

Якщо ж деякі батьки все ж телефонують вам занадто пізно, то скористайтеся можливістю ще раз встановити межі вашого спілкування. Запитайте, що мама чи тато хотіли запитати, але не відповідайте на питання зразу, а домовтеся, що зателефонуєте завтра в робочий час. Будьте ввічливі, але тверді у своєму намірі не продовжувати розмову занадто довго. Дайте зрозуміти, що зараз поспішаєте, зайняті якоюсь важливою справою або відпочиваєте.

Але якщо вам не вдається згорнути розмову відразу і вона затягується на годину або навіть більше? Вам ніяково перервати співрозмовника, але ви не бачите можливості її закінчити, оскільки співрозмовник весь час говорить. Простий, хоча, можливо, не надто коректний спосіб — імітувати «обрив зв’язку». Ви можете перетелефонувати і продовжити розмову, але так ви перехопите ініціативу. Ви зможете сказати, що із задоволенням поспілкуєтеся зі співрозмовником в інший час, але не сьогодні. Будьте наполегливі і не попадайтеся на вудку любителя поговорити. Якомога швидше згортайте розмову і кладіть слухавку.

Що робити, якщо батьки звинувачують вас у недостатній якості викладання, у тому, що ви занадто погано вчите їхню дитину? Низький рівень знань, погані оцінки... Прикро?

Такі слова чути особливо прикро. Адже ви працюєте, не покладаючи рук, намагаєтеся допомогти і навчити кожну дитину. Розгубленість, образа — ось почуття, які відчуває вчитель у цей момент. І хочеться спростовувати слова батьків, довести, що це не так. Але ж подібні нападки найчастіше бувають результатом завищених вимог до дитини, бажанням бачити свою дитину найрозумнішою і найкращою. І це не стільки каміння у ваш город, скільки невпевненість у своїх батьківських силах, відчуття, що здібності дитини недостатньо гарні. Не завжди те, що кажуть батьки, і є істинним сенсом їхніх претензій. Переверніть ситуацію.

Для початку вислухайте батьків. Дозвольте їм виговоритися, при цьому ставте навідні запитання:

- Чому ви так думаєте?

- Як ви вважаєте, що саме не розуміє ваша дитина?

- Чи хочете ви прийти на урок, щоб подивитися, як проходить навчання?

Ваша відкритість завжди розташує до вас співрозмовників і скаже їм про те, що ви не згодні з їхньою думкою.

Деякі вчителі вважають, що«кращий спосіб захисту — напад». Вони звинувачують батьків у тому, що ті не виконують з дитиною домашні завдання, проводять з нею занадто мало часу. Але така розмова не буде конструктивною. Вам краще обмежитися короткою розповіддю і парою ілюстрацій до неї. Батьки позбавлені можливості побачити навчальний процес. Дозвольте їм бути присутніми на уроці. Поясніть батькам те, що вони можуть не зрозуміти. Розкажіть об’єктивно про здібності дитини, не забудьте знайти щось позитивне, адже якщо ви будете говорити лише про погане, то ваша розмова закінчиться ще гірше, ніж почалася. Покажіть дитячі зошити і прокоментуйте їх. Розкажіть, як оцінюєте роботи, чому саме так, на що батькам слід звернути увагу. Підкресліть, що ви — не противники, а союзники, одна команда, мета якої — дати дитині гарну освіту, підготувати її до життя, не забути про душевні якості.

Найголовніша формула успіху — знання, як спілкуватися з людьми. (Т. Рузвельт)

Найважче навчитися спільної мови. (А. Кумор)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Форми і стратегії завершення та вирішення конфліктів

1. Помовчіть, зробивши паузу. Це допоможе вам обрати розумну тактику. Час допомагає забути те, що нас дратує.
2. В конфліктних ситуаціях дуже часто хочеться постояти за себе і дати достойну відсіч. Тому ми так сильно переживаємо за те що говоримо  чи робимо в подібних ситуаціях. Але якщо ви попали в таку ситуацію спробуйте скористатися порадою психолога Сильвії Бурстин «не відповідай одразу – краще почекати і подивитися що буде далі.
3. Не грайте гру «Хто винен?» Конфлікт, як правило є результатом цілої серії подій. Це схоже на ефект доміно. В кінцевому результаті не можна винуватити тільки одну людину. Спочатку стається одне,  потім друге, потім третє. В кінцевому результаті стається те що стається.
4. Не піддавайтеся настрою іншої людини.
5. Злість руйнує ваш розум. У стані злості неможливо конструктивно думати і шукати креативне рішення виходу із складної ситуації.
6. Вчитель з медитації Норман Фішер стверджує: що б з нами не відбувалося, головною проблемою в конфліктних ситуаціях є наша злість. Вона створює хмару емоцій, яка заважає дати врівноважену  і переконливу відповідь. Попрацюйте над собою: промедитуйте, зробіть гімнастику, прогуляйтеся на свіжому повітрі – дайте собі можливість відволіктися від проблеми. Робіть що завгодно, але перш ніж розбиратися з кимось, розберіться самі з собою.
7. Не старайтеся зрозуміти дії іншої людини. Спитайте себе, якби інша людина спробувала зрозуміти про що ви зараз думаєте або чому ви робите зараз те що робите, наскільки  близькими до правди були б його догадки? Ніхто крім вас не знає, що відбувається у вашій голові. Так навіщо старатися зрозуміти те про що думає твій співрозмовник? Скоріше всього ви будете неправі, а це значить, що ви надарма витратите час.
8. Ваші думки це ще не факт. Наше тіло гостро переживає наші емоції – страх, напругу, тривогу чи стрес. Ми відчуваємо емоції на фізичному рівні і часто сприймаємо свої відчуття, як підтвердження того, що наші думки – це факт. « Невже я б почував себе так погано, якби не бук правий?» Тібетський вчитель Цокньі  Рінпоче в ситуації, коли нас охоплює тривога, покаяння, страх чи злість, радить пам’ятати, що емоційний і фізичний стан, які ми переживаємо «реальні, але неправдиві»
9. Як ви можете використати цю ситуацію для особистісного росту? Психолог Тара Бреч стверджує, що зациклюючись на злості , ображаючись на чиїсь слова чи дії, засуджуючи співрозмовника  ми поповнюємо свій особистий запас страждань. Ситуація + наша реакція = страждання.  Розбираючись зі своїми почуттями і запитуючи чому нас так сильно зачіпає та чи інша ситуація і що ці почуття говорять про нас самих – це чудовий час дізнатись про себе щось нове. Ситуація + роздуми + мисленєва присутність «тут і тепер» = внутрішній ріст.
10. Ніколи не дозволяйте іншим збити себе з толку, навіть самому собі.
11. Те що було, те минуло. Згадуючи про минуле ми часто стараємося зрозуміти , що можна було зробити інакше, щоб попередити конфлікт і його неприємні наслідки, але те що було вчора, воно залишається в минулому, а в минулому ми нічого змінити не можемо.
12. Навчіться пробачати заради власного блага. Психолог Джек Корнфілд радить « Не вартує бути вірним своїм стражданням». Ми дуже вірні своїм переживанням і думкам про все погане, що з нами відбувалось. Так це було, так це жахливо, але невже це єдине, що формує вас як особистість? Ми пробачаємо інших заради того, щоб звільнитися від особистих страждань, перестати триматися за минуле і жити далі.
13. Зробіть півтора хвилинну перерву. Щоб звільнити розум, потрібно розірвати хід своїх думок. Нейропсихіатр Ден Сігал стверджує, що «за 90 секунд емоція піднімається  і спадає, як хвиля біля берега» Тому людині потрібно 90 секунд, щоб вийти з будь-якого стану. За 90 секунд спробуйте вдихнути і видихнути 15 разів – щоб не думати про людину або ситуацію, яка вас роздратувала. Це допоможе розірвати міцне коло – і разом з ним владу, яку мають над вами ваші негативні емоції
14. Відповідайте кривднику добром.
15. Пам’ятайте, що краще зосереджуватись не на грозі, а квітах, які з’являться завдяки їй.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Захистимо учнів: що робити, якщо дітям загрожує

 

онлайн-небезпека

 

    Подорож в онлайн-світ має бути безпечною! Утім, лише 29% дітей почуваються спокійно в онлайні. І ми маємо щось із цим робити.

 

    На щастя, майже половина українських учнів (43,5%) довіряє своїм викладачам, діти готові прийти та поділитися з ними своїми переживаннями та негараздами, зокрема про небезпеки в онлайн-просторі. Тож як ми можемо допомогти учням та вберегти їх від розповсюджених онлайн-ризиків?

 

    Попереджений – значить озброєний. Тож маємо знати більше про причини та наслідки небезпечних дій.

 

    Секстинг – це обмін власними фото, відео та текстовими матеріалами інтимного характеру за допомогою мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж.

 

Причинами популярності цього явища є доступність гаджетів, брак знань щодо можливих наслідків віртуальних стосунків, особливості підліткового віку та брак уваги.

 

     Наслідки такої поведінки можуть бути дуже небезпечними, хоча діти не замислюються над тим, яким буде результат спілкування. Навіть якщо фото не були опубліковані, дитина постійно перебуває у пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать сторонні люди, що вона стане об'єктом знущань серед однолітків.

 

     Сексторшен – шантаж публікацією сексуального контенту (зображень, відео, навіть чуток) для залякування, примусу та здирництва.

 

     Наслідки сексторшену неприємно вражають. Згідно з дослідженнями, один із трьох постраждалих від сексторшену, наносили собі шкоду та вчиняли спроби самогубства через отриману психологічну травму. Наслідки цього явища мають однаковий вплив на дівчат і хлопців будь-якого віку. Більшість тих, хто зіштовхнувся з сексторшеном повідомляють про відчуття самотності, високої тривоги та депресивні думки.

 

     Онлайн-грумінг – побудова дорослим або групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті.

 

Причинами онлайн-грумінгу можуть стати труднощі у спілкуванні з однолітками, низька самооцінка, обмежена обізнаність щодо ризиків в інтернеті, відсутність контролю за часом з боку дорослих.

 

     Потрапивши в таку складну ситуацію, діти відчувають самотність, відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників. Часто у жертви виникає відчуття провини за те, що трапилося. Дитина може думати, що вона на це заслуговує.

 

АЛГОРИТМ ДІЙ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, КОЛИ ДИТИНІ ЗАГРОЖУЄ ОНЛАЙН-НЕБЕЗПЕКА

 

Коли йдеться про правопорушення, ми стикаємося з такими проявами:

 

·         дискримінаційні висловлювання або заклик до такої поведінки;

 

·         приватна інформація: незаконне зберігання, поширення тощо;

 

·         вимагання;

 

·         шахрайство;

 

·         сексуальні домагання, розбещення;

 

·         демонстрація/поширення порнографічної продукції;

 

·         вироблення або поширення дитячої порнографії;

 

·         булінг із використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

 

Як має поводитися вчитель, виявивши правопорушення?

 

      Насамперед слід підтримати дитину, уважно вислухати та спокійно поговорити. Після цього продумуємо алгоритм дій, обговорюємо кожний етап із дитиною та її батьками. Усім має бути зрозуміло, що відбувається, для чого це потрібно. Дуже важливо виконати такі дії:

 

·         Зберегти докази, наприклад, скріншот матеріалів та повідомлень. Вони знадобляться для звернення до адміністрації онлайн-ресурсу (з проханням видалити фото) та до правоохоронних органів.

 

·         Видалити контент у повідомленнях, на пристроях учнів, зі спільних груп чи діалогів, із платформ чи сайту.

 

·         Звернутися до правоохоронних органів. Є декілька шляхів взаємодії: написати електронного листа, піти у відділок поряд із домом, або ж звернутися до кіберполіції через їхній сайт.

 

·         Отримати психологічну підтримку. Дитині може допомогти шкільний психолог, приватний психолог чи гаряча лінія Ла Страда.

 

     Протягом усього навчального процесу педагогічний працівник має контролювати ситуацію – спостерігати за психологічним станом потерпілого учня та психологічним кліматом у класі.

 

ДІЇ ВЧИТЕЛЯ, ЯКЩО ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕ ВИЯВЛЕНО

 

     На жаль, деякі небезпечні вчинки не є правопорушеннями, але вони впливають на спокій та здоров'я учня. Психологічний тиск може бути небезпечнішим за фізичний. Тож будьте уважними. До таких проявів належать:

 

·         доведення до самогубства без застосування примусу;

 

·         кібербулінг (не між учасниками освітнього процесу);

 

·         секстинг;

 

·         реклама, контент для дорослих;

 

·         спам, нав’язливі повідомлення;

 

·         неправдива інформація.

 

     У таких випадках учитель також має вислухати та підтримати школяра. Якщо кривдник теж учень, можна поговорити і з ним також. Запропонуйте потерпілому учню домовитися з іншою людиною, аби він/вона припинили свої образливі дії. Часто близькі, друзі чи просто знайомі діти можуть нашкодити ніби жартома, вони не хочуть реально скривдити людину. У такому випадку відвертої розмови буде достатньо.

 

Якщо ж кривдник продовжує свої дії, потрібно:

 

·         Рекомендувати дитині завершити спілкування.

 

·         Зробити скріншоти переписки та зберегти як докази.

 

·         Звернутися до мережі/платформи, де відбулося порушення, а також самостійно заблокувати контент/користувача.

 

·         Надати психологічну допомогу, психосоціальну підтримку для попередження наслідків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“Комунікація вчителя і батьків : як налагодити ефективну комунікацію з батьками учнів.”

      Можна зрозуміти, чому дитина не хоче йти до школи. А от чому педагог з досвідом роботи (значним і не дуже) прокидається вранці з думкою: «А можна я не піду до школи?», не завжди є таким очевидним. Діти? Керівництво? Робота з паперами? Можливо. Але останнім часом один із найбільших стрес-факторів у роботі педагога – зустрічі з батьками учнів.

    Батьків до школи запрошують з різних причин – приємних і не дуже. Тому дехто з них приходить із позитивом, а хтось – заздалегідь налаштовує себе на негатив. Завдання вчителя – поспілкуватися з кожним.  На жаль, трапляються випадки, коли вчитель та батьки не знаходять спільної мови, а це може спровокувати конфлікт. Діти дуже гостро сприймають емоційну напруженість, яка відчувається між дорослими, що негативно впливає на навчальний процес.

   Доброзичлива атмосфера в стосунках учителя та батьків школярів забезпечується ефективною комунікацією. Добре, коли обидві сторони можуть висловити думку та зрозуміти позицію один одного. Мирне та конструктивне вирішення нагальних питань – ось до чого варто прагнути, бо суперечки негативно впливають передусім на дитину. Доброзичлива комунікація збереже нерви вчителю.

Пропоную декілька лайфхаків, які допоможуть вам ефективно спілкуватися з батьками учнів, досягати спільної мети й залишатися врівноваженими та усміхненими.

1.      Відкинути негативний досвід.

      Зрозуміло, що за роки вашого вчителювання траплялися прикрі випадки під час вирішення складних питань з батьками деяких учнів, що наклало негативний відбиток на ваше сприйняття. Але ж це вже у минулому. Перед вами інші батьки, тому не налаштовуйтесь заздалегідь на негативну реакцію. Зустрічайте всіх з посмішкою та позитивом. Може статися так, що саме ваш піднесений настрій допоможе уникнути конфлікту та зробити спілкування позитивним. Упередженість не потрібна ані вам, ані батькам, ані учням. Не дозволяйте керувати вашим настроєм нікому, крім вас.

      2. Раціоналізувати ситуацію.

      Бачите, що щось пішло не так? Зіграйте на випередження! Для профілактики конфлікту слід чітко сформулювати аргументи «Я за...» та висловити «Я проти...». Запропонуйте співрозмовнику так само висловити думки. А потім скажіть про свої побажання та дізнайтеся про очікування батьків учня від цієї зустрічі. Так ви конструктивно обговорите причину зустрічі.

      3. Контролювати свою реакцію на агресію.

      Вона проявляється емоцією гніву. Це неприємно, але інколи за агресивною поведінкою батька чи матері приховується страх. Вони бояться, що занедбали дитину, а значить, вони погано її виховують. Покажіть, що проблема не безнадійна, що в цілому все добре, але є моменти, над якими слід попрацювати. А виховання та навчання дитини – не ті предмети, за які ви ставите оцінки у щоденник, тим більше батькам.

       4. Не забувати про кінцеву мету спілкування.

       Дорослі, здавалося б, виховані, знають, як поводитися серед людей, як спілкуватися з ними. Але вчителю часто доводиться стикатися з неприйнятною поведінкою батьків, особливо, коли останні переходять на крик чи особисті образи. Це деструктивний підхід, за яким ховається спільна позитивна для всіх мета – успішне та комфортне навчання дитини. Але ж важливо почути одне одного.

    У цьому випадку треба згадати про презумпцію прекрасності. Кожна людина хороша та приємна, доки не довела протилежне. Тобто треба віднайти у співрозмовнику щось позитивне, навіть якщо це чийсь дуже роздратований батько. Звісно, спершу виникає імпульс відповісти людині у тій манері, в якій до неї звертаються. Але треба затамувати подих та пригадати, що ці люди піклуються про свою дитину. І ви також.

        5. Вдатися до активного слухання.

       Дайте батькам висловитися, не перебивайте. Часто головна думка лунає в кінці промови. Тож дослухайте – й уже від неї вибудовуйте комунікацію. При цьому ставте запитання до тих тез, які зауважили під час активного слухання. Фокусуйте увагу на позитивних моментах та змістіть акцент з недоліків.

       6. Дистаціюватися від конфлікту.

       Інколи емоції беруть гору, а тон бесіди підвищується – це може призвести до конфлікту. Щоб цього не сталося, уявіть, що ви дивитеся фільм про вчительку, яка розмовляє з батьками учня про його поведінку. Уявіть, що у цій ситуації ви не дійова особа, а глядач. Це допоможе побачити ситуацію такою, як вона є. Порадьте собі з позиції спостерігача, як краще вчинити.

       7. Застосувати принцип «Тут і зараз».

       Впливати можна не тільки словом. Емоційний стан миттєво передається співрозмовнику. Тому відслідковуйте, яку саме емоцію ви відчуваєте саме в цей момент. Як це може вплинути на напрям розмови? Як цей стан наблизить до компромісу з батьками учня?Зауважте, як звучить ваш голос. Зверніть увагу на поставу та позу. Так може статися, що співрозмовник й сам не усвідомив, що вдався до агресії. Й лише з того, що ви змінили позу на більш закриту, а ваш голос затримтів, він дізнається, що ви відреагували. Його тривожність посилиться. А це, в свою чергу, вплине на вас. Під час ефективної комунікації учасники спокійні та врівноважені.

      8. Фільтрувати критику на свою адресу.

      Під час розмови з батьками учня, до якого є зауваження, ви можете почути несхвальні відгуки й на свою адресу. Так. У батьків до вчителя теж можуть бути побажання та претензії. Важливо навчитися відрізняти конструктивну критику від неаргументованого негативу. Конструктивна критика завжди корисна. За неї краще подякувати та дослухатися.

 

     Під час навчального процесу вчитель неодмінно спілкується з батьками учнів. Нехай зустрічі будуть приємними, а бесіди – плідними. А атмосфера поваги та порозуміння допоможе учням не лише успішно навчатися, а й ефективно комунікувати один з одним та з дорослими.