Рекомендації психолога вихователям та батькам "Адаптація до умов ДНЗ"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Укладач

практичний психолог

Бондар Тетяна Миколаївна

 

м. Шепетівка

2018 р.

 

1. Адаптація

Адаптація — це пристосування чутливості до постійно діючого подразника, яке виявляється у зниженні або підвищенні порогів.

 

Адаптація соціальна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу.

 

Адаптація – універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес.

 

 

У житті явище адаптації добре відоме кожному. В першу хвилину, коли людина заходить в річку, вода здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає, вода здається теплою. Подібне можна спостерігати в усіх видах чутливості, окрім больового.

 

 

 

 

 

Найкращий спосіб зробити дитину хорошою - це зробити її щасливою.

Оскар Уайльд

 

Дитинство - коли все дивно і ніщо не викликає подиву.

А. Рівароль

 

Діти - це квіти життя, які народжуються головками вниз.

Антуан де Сент-Екзюпері

 

Неодмінно балуйте дітей, невідомо, які випробування їм приготувало життя.

Антуан де Сент-Екзюпері

 

Дітям більше потрібний приклад для наслідування, ніж критика.

Ж. Жубер

 

Дитина потребує вашої любові найбільше саме тоді, коли вона менш за все на неї заслуговує.

Е. Бомбек

 

Діти святі й чисті. Не можна робити їх іграшкою свого настрою.

А.Чехов

2. Ранній вік

Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка.

Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на правах співпраці. Розкривається вона у стосунках "дитина - предмет - дорослий". Зміст спільної діяльності полягає у засвоєнні малюком спеціально вироблених способів використання предметів. Наприкінці немовлячого віку він виокремив предмети як щось постійне, наділене стійкими властивостями. Тепер він прагне навчитися діяти з ними.

Дитина в цьому віці, за словами Л. Виготського, перебуває у світі речей і предметів, у своєрідному їх "силовому полі". Кожен предмет спонукає дитину доторкнутися до нього, взяти в руки або, навпаки, не торкатися його. Сходи ваблять дитину, щоб ходити по них; двері - щоб їх зачиняти і відчиняти; дзвіночок - щоб дзвонити; коробочка - щоб закрити і відкрити; кругла кулька - щоб котити. Кожна річ заряджена для дитини в цій ситуації афективною силою, яка притягує або відштовхує, і, відповідно, спонукає (спрямовує) її до діяльності.

1-3-річний малюк, захоплений предметом, не може від нього відволіктися. Заглиблений у предметну дію, вів не бачить, що за предметом завжди фігурує дорослий, який створює предмети певного призначення, володіє способами їх використання. Малюк не може самостійно пізнати функції предметів, оскільки їхні фізичні властивості прямо не вказують, як їх потрібно використовувати. Тільки дорослий може підказати способи використання предметів. У цьому полягають суперечності соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві.

Дитина виконує індивідуальну дію відповідно до заданого дорослим зразка, інакше вона не зможе досягти правильного результату. Тому провідною для неї стає предметна діяльність, а ситуативно-ділове спілкування - засобом її здійснення. Предметна діяльність спрямована на оволодіння дитиною призначенням предметів, уміння діяти з ними відповідно до закладених у них функцій.

Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, малята починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені, що виражається в появі на 3-му році життя займенника першої особи однини - «Я» замість «він», «вона», як говорила про себе дитина раніше. Так виникає особиста дія, пов’язана з виразною тенденцією до самостійності, що виявляється у постійних заявах та вимогах «Я сама!».

У ранньому дитинстві швидко росте пасивний словник – кількість слів, що розуміє дитина. Дворічна дитина розуміє всі слова, якими користується дорослий. У цьому віці вона починає розуміти пояснення дорослого (інструкції) відносно сумісних дій.

 

 

 

3. Адаптація до ДНЗ

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1-6 місяців. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

 

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

 

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

 

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей, навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

 

Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини

2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи.

Перша група - cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються, кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.

Друга група – кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2 і більше  місяців.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини. Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.

Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.

Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: повзає, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, сором'язливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід пам'ятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації.

Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

 

• Порада батькам

Приблизно за місяць до початку систематичного відвідування дитячого садка (коли буде зібрано усі необхідні документи та пройдено медичний огляд), добре, якщо Ви домовитесь з адміністрацією, і будете приходити разом з дитиною тільки на час денної прогулянки. Так дитина познайомиться з вихователем, дітьми, звикне до них, навчиться спілкуватися, у неї з’являться перші враження про життя у дитсадку. Важливо, щоб цей досвід був позитивним і сприяв виникненню бажання дізнатися, що іще цікавого в садочку. Обов’язково потоваришуйте з вихователями (їх, як правило, два) і помічником вихователя. Робіть це поступово. Довіра дитини до вихователя є неодмінною умовою гарного самопочуття і розвитку дитини у дошкільному навчальному закладі.

 

• СИМПТОМИ ЕМОЦІЙНО-НЕРВОВОГО НАПРУЖЕННЯ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

1.Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани – плач, капризування, плаксивість, тривала депресія, апатія, байдужість, знижений настрій, немотивовані напади гніву; високий індекс вікових страхів або поява страхів (страх смерті притаманний дітям 6-7 років, але наявний у 2-3 річної дитини); високий рівень загальної ситуативної тривожності; висока конфліктність з оточуючими, зокрема з дітьми.

2.Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.

3.Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.

4.Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.

5.Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.

6.Занижена комунікабельність дитини ( їй важко в ступити в контакт із незнайомими людьми).

7.Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).

8.Знижена ігрова діяльність або її відсутність.

9.Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.

10.Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).

11.Зниження або підвищення апетиту.

12.Проблеми зі сном (аж до безсоння).

13.Небажання відвідувати ДНЗ.

 

• ОЗНАКИ ЕМОЦІЙНОГО КОМФОРТУ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЇЇ ПЕРЕБУВАННЯ В ДНЗ

1.Бажання йти до дитячого садка.

2.Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.

3.Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.

4.Висока комунікабельність дитини.

5.Висока пізнавальна діяльність та активність.

6.Активна ігрова діяльність.

7.Малюнки у світлих тонах.

8.Стабільність рухової активності – дитина рухлива.

9.Відсутність проблем зі сном, їжею.

 

• НА ХІД АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО ДНЗ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЄ

1.Недотримання в сім'ї режиму дня.

2.Застосування невірної методики годування дитини.

3.Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади).

4.Недостатній рівень психічного розвитку дитини.

5.Патологія вагітності та пологів.

6.Одноманітність життя та діяльності дитини.

7.Постійне перебування дитини під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

 

• ПРИЧИНИ НЕВРІВНОВАЖЕНОСТІ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

1. Хвороба.

2. Дефіцит спілкування з дорослими.

3. Відсутність умов для активної діяльності.

4. Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання).

5. Не задоволення органічних потреб дітей.

6. Стомлення.

 

• ПРИЧИНИ СТОМЛЮВАНОСТІ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

1. Тривале перебування без сну.

2. Непосильне фізичне і розумове навантаження.

3. Хронічне недосипання.

4. Недотримання режиму.

5. Неправильна організація діяльності.

 

• ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ КОРИСТУВАТИСЬ ГОРЩИКОМ

1. Висаджувати дитину тільки в тому разі, коли в неї виникає потреба.

2. Примусово ніколи не висаджувати.

3. Ніколи не садити на горщик дитину, якщо вона плаче.

4. Всі пояснення дорослого повинні закінчуватись схваленням.

 

 

4. Поради батькам

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги, психолог повинні надати рекомендації батькам:

 

1.У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.

2.Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.

3.Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.

4.Не загрожуйте дитині дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.

5.Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

6.Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.

7.Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.

8.Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від неї.

9.Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.

10.Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.

11.Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

12. Давайте з собою улюблені іграшки.

13. Придумайте ритуал «прощання» й обіграйте його вдома.

14.Зустрічайте дитину з посмішкою.

15.Підтримуйте самостійність дитини вдома.

16. Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негатив не ставлення до відвідування дитячого садка.

17.Пограйте дома у гру «Дитячий садок».

18. У перші дні відвідування садка батьки не повинні залишати дитину одну одразу, краще, щоб малюк сам відпустив маму або тата. Розлучаючись, батькам варто пообіцяти, що вони неодмінно повернуться за малюком. Мамі й татові потрібно постійно говорити дитині, що вони її люблять.

19. Пам’ятайте, довгі прощання зі стурбованим виразом обличчя стривожать дитину, і вона довго не відпускатиме тата чи маму.

20.Виділіть додатковій час, щоб погратися з дитиною, адже саме тепер їй не вистачає спілкування з вами.

 

 

5. Психолого-педагогічний супровід адаптаційного періоду у ДНЗ №8 «Калинонька»

 

•                   Анкетування батьків
•                   Дні відкритих дверей
•                   Прогулянкові групи
•                   Короткочасне перебування дитини в групі в присутності батьків
•                   Спостереження за поведінкою дітей
•                   Консультації, поради, пам’ятки для батьків
•                   Консультаційна робота з педагогами
•                   Корекційні ігри з малюками

 

 

Від мудрості, терпіння, уваги вихователя, допомоги психолога залежить благополучне дитинство і подальша доля кожного вихованця. Безсумнівно, ми допомагаємо дитині робити перші кроки у доросле життя. У ході адаптації дошкільника до дитячого садка ми приділяємо дитині якомога більше уваги, та проявляємо тепло по відношенню до неї. Обов’язково хвалимо дитину за досягнутий результат. Намагаємося залучати невпевненого малюка до ігор або заохочувати його більш активно й позитивно взаємодіяти з вихователями та іншими дітьми. Обираємо демократичний стиль спілкування, який на початковому етапі має включати в себе дотик (погладжування, перебирання пальчиків дитини, обнімання ).  Стараємося створити для дитини атмосферу безпеки і комфортної обстановки. З розумінням ставимося до внутрішнього світу дитини і сприймаємо його таким, який він є. Надаємо малюкові більшої свободи і самостійності. Зрозуміло, що найефективнішим методом корекційної роботи з дітьми в період адаптації є гра. Адже ще В. О. Сухомлинський відмітив, що гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини   вливається життєдайний потік уявлень і понять про навколишній світ.

Особливо важливо звертатися до фольклору в перші дні появи дитини в дитячому садку, саме це сприяє якнайшвидшій адаптації.

Акцент у виборі ігор для дітей раннього віку ми робимо на психологічні, сенсорні і моторні ігри.

Наприклад,

• Сонечко  та  дощик

 Гра  призначена  для  групи  дітей  трьох-чотирьох  років.

 Гра  допомагає  дорослому  встановити  довірливі  та  приязні  стосунки  з  дітьми. Вона  дуже  подобається  малюкам, тому  що  відповідає  їх  основним  потребам  і  перш  за  все  –  потребі  в  русі. Відомо, що  малюки  непосидючі, бігти  їм  набагато  простіше, ніж  ходити, тому  їм  досить  важко  всидіти  на  місці. Гра  дозволяє  дітям  бігати  й  стрибати  без  обмежень. Задоволення  від  рухів  повертає  дитині  життєрадісність  і  сприяє  її  позитивному  настрою.

Гра  побудована  на  простих  рухах  і  діях, що  виконуються  одночасно  дорослими  і  дітьми. Це  зближує  малюків  одне  з  одним  і  з  дорослим, оскільки  відповідає  їх  схильності  до  копіювання. Кожен  учасник  гри  одержує  задоволення  і  від  рухів, і  від  того, що  інші  відчувають  те  саме. Це  і  забезпечує  природний  зв’язок  і  відчуття  єдності  між  дітьми.

Водночас  гра  чудово  організовує  малюків. Але  це  не  вимушена  організованість  і  навіть  не  слухняність. А  своєрідна  «завороженість»  спільними  діями. Організованість  досягається  тут  природно, без  жодного  опору  з  боку  малюків.

Таким  чином, незважаючи  на  свою  простоту, ця  гра-забава  здійснює  значний  виховний  вплив  на  малюків.

Опис  гри  та  прийоми  її  проведення

Дорослий  повертає  свій  стілець  спинкою  вперед  і  пропонує  всім  зробити  те  саме  зі  своїми  стільчиками. «Дивіться, вийшов  «будиночок», –  говорить  він, сідаючи  навшпиньки  перед  стільцем  і  визираючи  в  отвір  спинки, як  у  віконце. Називаючи  імена  дітей, дорослий  пропонує  кожному  з  них  «визирнути  у  віконце»  і  помахати  рукою.

Розташовані  півколом  стільчики  стають  «будиночками», в  яких  живуть  діти.

«Яка  гарна  погода! – говорить  ведучий, визирнувши  у  віконце.- Зараз  вийду  і  покличу  дітлахів  пограти!»  Він  виходить  на  середину  кімнати  і  кличе  всіх  погуляти. Малюки  вибігають  і  збираються  навколо  ведучого, а  він  промовляє:

Сонце  дивиться  в  хатинку,

Світить  у  віконечко.

Ми  заплескали  в  долоньки –

Дуже  раді  сонечку!

                                                                                   А. Барто

 Діти  прослуховують  і  повторюють  услід  за  дорослим  вірш. Потім  він  ще  раз  промовляє  слова  вірша, а  діти  рухаються, копіюючи  рухи  дорослого.

Слова

Туп-туп-туп-туп,

Туп-туп-туп,

Туп-туп-туп,

Туп-туп-туп   (пауза)

(Усі  тупають  ніжками, стоячи  на  місці)

Хлоп, хлоп, хлоп, хлоп,

Хлоп, хлоп, хлоп,

Хлоп, хлоп, хлоп,

Хлоп, хлоп, хлоп!

(Усі  плескають  в  долоньки, наслідуючи  психолога)

«А  зараз  побігаємо!» – пропонує  ведучий  і  втікає. Діти  розбігаються  в  різні  сторони. Несподівано  для  них  ведучий  говорить: «Погляньте, дощик  іде! Швидше  додому!»  Усі  поспішають  до  своїх  «будиночків».

«Послухайте, як  барабанить  дощик  по  дахах, –  говорить  ведучий  і, постукуючи  зігнутими  пальцями  по  сидінню  стільчика, зображує  шум  дощу. –  Стало  дуже  нудно. Давайте  попросимо  дощик  перестати  капати».

Психолог  читає  народну  приспівку:

                                           Дощик, дощик, не  сумуй!

                                           Капай, краплі  не  шкодуй.

                                           Тільки  нас  не  намочи,

                                           Дарма  в  шибку  не  стучи!

Шум  дощу  спочатку  посилюється, але  поступово  вщухає, а  незабаром  і  зовсім  припиняється. «Зараз  вийду  на  вулицю  і  погляну, припинився  дощик  чи  ні», –  говорить  ведучий  виходячи  зі  свого  «будиночка». Він  удає, що  дивиться  на  небо, і  кличе  малят: «Сонечко  світить!  Немає  дощу!  Виходьте  погуляти!»

Діти  знову  збираються  навколо  психолога  й  услід  за  ним  повторюють  вірш  про  сонечко, виконуючи  забавні  рухи. Можна  побігати, пострибати, потанцювати, але  до  того  часу, поки  ведучий  знову  не  скаже: «Ой, дощик  починається!»

Поради  ведучому

Гра  може  проводитися  як  у  приміщенні, так  і  на  повітрі. Замість  стільчиків – «будиночків»  можна  накреслити  на  землі  кружечки  або  викласти  їх  камінчиками, шишками  або  чимось  іншим. Бажано, щоб  усі  «будиночки»  знаходилися  на  одній  відстані  один  від  одного  півколом  або  навколо  відведеного  для  руху  простору.

Ведучий  виконує  рухи  разом  з  дітьми: біг  урозсип, доганяли  (біг  за  дорослим), стрибки, танцювальні  вільні  рухи  тощо. Під  час  гри  можна  обійняти  дитину, приголубити  її, пожартувати, обмінятися  усмішками.  Поводьтеся  вільніше, не  скупіться  на  усмішку, всіляко  виявляйте  своє  доброзичливе  ставлення  до  дітей.

Замість  наведеної  вище  приспівки  про  дощик  можна  використовувати  інші.

Добре  також  прочитати  дітям  вірш  О. Благініної

                                           Дощик, дощик, не  займай.

                                           Дощик, дощик, зачекай!

                                           Дай  дійти  додому

                                           Дідусю  сивому!

Якщо  ми  повторюємо  гру, то  урізноманітнюємо  ігрові  дії. Наприклад, після  «дощу» можна  «поїхати  на  потязі  в  ліс  –  збирати  гриби  і  ягоди». Діти  шикуються  одне  за  одним  (кожен  кладе  руки  на  плечі  тому, хто  стоїть  попереду  і  зображають  потяг.

Потяг  гуркоче, стукає, їде  і  раптом  зупиняється. Діти  розбігаються  по  лісу, присідають, збираючи  гриби  та  ягоди, потім  повертаються  на  потязі  додому. Недалеко  від  дому  потрапляють  під  дощик, і  все  починається  спочатку.

• Чобіток

Завдання  цієї  гри  ті  самі, що  й  у  грі  «Сонечко  та  дощик», але  вона  вимагає  від  дітей  дещо  більшої  зібраності  й  відносної  самостійності.

Ігрові  дії  побудовані  на  доступних, добре  знайомих  малюкам  рухам  (біг, ходьба, стрибки, присідання). Новим  для  них  є  лише  чергування  цих  рухів, їх  послідовність.

Гра  привчає  дитину  прислухатися  до  дорослого. Вона  являє  собою  своєрідну  мандрівку. Образний  текст  допомагає  осмислити  свої  рухи  і  перетворити  звичайні  стрибки  на  перестрибування  кучугур,  біг  і  присідання  –  на  пошук  загубленого  чобітка. Мандрівка  припиняється  радісною  зустріччю  з  дорослим, який  допомагає  дітям  знайти  чобіток  і  починає  новий  цикл  гри.

Таким  чином, завдяки  активізації  уяви  прості  рухи  стають  ігровими  діями, які  захоплюють  дитину.

Усі  ігрові  дії  виконуються  дітьми  одночасно  й  аналогічно. Це  має  подвійне  значення.

По-перше, рухаючись  разом  (лінієчкою)  в  обмеженому  просторі  й  в  одному  напрямі, діти  вчаться  не  штовхатися, зважати  одне  на  одного.

По-друге, наслідування  одне  одного  стає  засобом  ігрового  спілкування. Все  це, зазвичай, зближує  дітей  з  дорослими  і  між  собою.

Опис  гри  і  прийоми  її  проведення

Ведучий  проводить  на  землі  межу. «Це  буде  наша  хата, –  говорить  він, –  звідси  наші  ніжки  побіжать  по  доріжці, а  куди  вони  побіжать, зараз  покажу». Дорослий  відходить  від  дітей  на  відстані  20-25  кроків  і  проводить  на  землі  паралельну  межу: «Тут  зупинятимуться  діти».

Повернувшись  до  малюків, психолог  допомагає  їм  вишикуватися  біля  першої  (стартової)  лінії  і  вимовляє  слова, під  які  вони  виконуватимуть  ігрові  дії. Потім  пропонує  повторити  їх  разом.

Слова

Ніжки, ніжки

Бігли  по  доріжці.

Бігли  ліском,

Прибігали  на  лужок,

Стрибали  на  горбок.

Плиг-скок, плиг-скок,

Загубили  чобіток

(Біжать  у  напрямку  до  другої  лінії.

Стрибають  на  двох  ногах, наближаючись  до  вихователя  (всього  чотири  стрибки).  З  останнім  словом  зупиняються, присідають  навпочіпки  і  повертаються  то  в  один, то  в  інший  бік,  ніби  шукають  чобіток)

Всі  шукаємо  чобіток

Діти  дивляться  в  різні  боки, нахиляються, уявляючи, ніби  шукають  чобіток

Знайшли  чобіток!

Після  цих  слів  ведучого  всі  біжать  назад  до  стартової  лінії. Гра  починається  знову

Поради  ведучому

Важливою  умовою  успішного  проведення  цієї  гри  є  доступність  її  пояснення, наочне  знайомство  з  правилами. Саме  для  цього  рекомендується  спочатку  проводити  гру  в  полегшеному  варіанті, коли  дорослий  стає  разом  з  дітьми  в  лінієчку  і  з  ними  вирушає  в  «мандрівку». Поєднуючи  показ  рухів  з  виразним  читанням  тексту, ви  додасте  рухам  дітей  образного  сенсу. Таким  чином  можна  активізувати  уяву  дітей. Однак  не  слід  надмірно  захоплюватися  полегшеним  варіантом  гри. Як  тільки  ви  помітите, що  діти  усвідомили  зміст  гри  і  рухи  їх  узгоджуються  з  текстом, переходьте  до  основного  варіанта, за  якого  від  них  потрібна  відносна  самостійність. Проте  і  при  цьому  необхідно  постійно  підтримувати  емоційний  зв’язок  з  дітьми. Адже  дорослий  є  для  них  центральною  фігурою  у  грі –  до  нього  вони  прямують  і  заради  зустрічі  з  ним  долають  уявні  перешкоди. Тому  не  забудьте  винагородити  їх  ласкавою, привітною  усмішкою  і  допоможіть  знайти  чобіток, перш  ніж  проводити  назад, на  початкову  лінію.

 

• Роздувайся, пузир!

Ця  гра  належить  до  ігор-хороводів. Гра  сприяє  налагодженню  стосунків  між  дітьми  і  дітей  з  дорослим. Проводиться  традиційний  для  хороводу  ритуал  запрошення, під  час  якого  кожна  дитина  послідовно  виконує  дві  ролі: спочатку  малюка  запрошують, а  потім  він  запрошує. Кожен  учасник  гри  відчуває  при  цьому  увагу  інших  дітей  і  сам  приділяє  її  своїм  партнерам.

У  цій  грі  діти  вчаться  нових  рухів. З  одного  боку, це  типове  для  хороводу  шикування  в  коло, з  іншого  –  виконання  ритмізованих  рухів, підпорядкованих  образному  слову.

Як  і  в  попередніх  іграх, дії  проводяться  одночасно  всіма  дітьми, які  наслідують  дорослого  й  одне  одного. Але  ця  гра  вимагає  більшої  узгодженості  рухів   (її  учасники  повинні  пристосуватися  одне  до  одного, щоб  витримати  ритм  і  темп  руху)  і  більшої  уваги  до  партнерів  по  хороводу. Водночас  гра  розважає  дітей  і  приносить  їм  задоволення.

Опис  гри  і  прийоми  її  проведення

Ведучий  пропонує  всім  дітям  сісти  на  стільчики, розташовані  півколом, і  питає  одного  з  них: «Як  тебе  звуть?  Скажи  голосно, щоб  усі  чули!»  Дитина  називає  своє  ім’я, а  дорослий  ласкаво  повторює  його: «Марійко, підемо  грати!»  Ведучий  бере  дитину  за  руку, підходить  разом  з  нею  до  наступного  малюка  і  запитує, як  його  звуть. Повторюючи  ім’я  дитини  ласкаво, але  так, щоб  його  чули  всі, він  пропонує  і  їй  приєднатися  до  них  і  подати  руку  Марійці. Тепер  вони  вже  утрьох  ідуть  запрошувати  наступну  дитину  взяти  участь  у  грі. Так  по  черзі  за  руки  беруться  всі  діти.

Спочатку  краще  підходити  до  тих  вихованців, які  виявляють  бажання  включитися  в  гру, а  скутих, загальмованих  дітей  краще  запрошувати  останніми. Якщо  хто-небудь  усе  ж  таки  відмовляється  грати, не  варто  наполягати  на  цьому. Поступово, спостерігаючи  за  грою, вони  захопляться  нею  і  теж  схочуть  бути  в  колективі.

Коли  всі  діти  будуть  запрошені, утворюється  довгий  ланцюжок, дорослий  бере  за  руку  дитину, що  стоїть  останньою, і  замикає  коло. «Подивіться, як  нас  багато! Яке  велике  коло  вийшло  –  як  пузир!  –  говорить  дорослий. –  А  зараз  давайте  зробимо  маленьке  коло». 

Разом  з  ведучим  діти  стають  тісним  кружечком  і  починають  «роздувати  пузир»: нахиливши  голови  вниз, малята  дмуть  в  долоньки, складені  одна  під  одною, як  у  дудочку. При  цьому  вони  випрямляються  і  набирають  повітря, а  потім  знову  схиляються, видувають  повітря  у  свою  «трубочку»  і  вимовляють  звук  «ф-ф-ф». Ці  дії  повторюються  два-три  рази. При  кожному  роздмухуванні  всі  роблять  крок  назад, ніби  пузир  трохи  збільшився. Потім  усі  беруться  за  руки  і  поступово  розширюють  коло, рухаючись  і  вимовляючи  такі  слова:

                                           Роздувайся, пузир,

                                           Роздувайся  великим,

                                           Залишайся  таким

                                           Та  не  лопайся!

Виходить  велике  розтягнуте  коло. Ведучий  входить  усередину  нього. Торкається  кожної  пари  з’єднаних  рук, потім  несподівано  зупиняється  і  говорить: «Лопнув  пузир!»  Усі  плескають  в  долоні, вимовляють  слово  «Хлоп!»  і  збігаються  в  купку  (до  центра).

Потім  гра  починається  спочатку, тобто  знову  роздувається  пузир. А  закінчити  гру  можна  так. Коли  пузир  лопне,  дорослий  говорить: «Полетіли  маленькі  бульбашки, полетіли, полетіли, полетіли …» Діти  розбігаються  в  різні  сторони.

 

• Сонячний зайчик

Дана вправа сприяє покращенню емоційного стану малюка.

Хід вправи

Дати сідаю зручно. Психолог говорить: «Сонячний зайчик зазирнув тобі в оченята. Заплющ їх. Він побіг далі по обличчю, ніжно погладь його долоньками: на лобі, на носику, на ротику, на щічках, на підборідді, але акуратно, щоб не злякати його. Далі він стрибнув на голову, побіг по шиї, животику, руках, ногах, навіть забрався тобі у пазуху – погладь його там. Він не бешкетник – він любить і пестить тебе, а ти погладь його і подружись з ним. Розплющуємо оченята.»

Порада ведучому

Тембр голосу має бути спокійним, врівноваженим, солодким; темп – нешвидкий; розмовляти треба неголосно. При виконання цієї вправи рекомендую вмикати релаксаційну музику.

 

• Казкотерапія. Підготовка до сну.

Іноді дітей неможливо вкласти спати без сліз та істерик, а особливо,якщо дитина проходить адаптаційний період. Але дитину можна перехитрити. Погратися з нею в казку, в яку вона повірить. Візьмемо для прикладу казку «Білосніжка й сім гномів».

Жили-були Білосніжка (це я) і гноми (це ви). Всі гноми лягають спати й прокидаються в один і той же час, за всіма гномами спостерігає Білосніжка. Гномики за день дуже стомилися – і ніжки стомилися, і ручки стомилися – тому їм потрібно відпочити. Гномики лягають кожен у свою постільку, кладуть голівку на подушечку й одразу засинають. Жоден гномик не повинен розмовляти або гратися, заважаючи спати іншим гномикам. Спати потрібно тільки у своїй постельці, не можна спати на килимку або диванчику. Якщо в період денного сну хтось із гномиків прокинеться, а всі інші гномики сплять, потрібно тихенько полежати й почекати, доки вони прокинуться. А якщо маленькому гномику щось потрібно, він має звернутися до Білосніжки.

•  Вправа для педагогів

Вплив слова на дитину

Практичний досвід

Нам потрібні:

склянка води – дитина (чиста, проста, наївна);

сіль – грубі, солоні слова;

перець – пекучі,образливі слова;

грудка землі – неуважність байдужість.

Все добре змішати - отримуємо стан дитини. Скільки часу мине, доки все осяде, забудеться? А варто лише легенько збовтати – і все підніметься на поверхню. А це знову стреси, неврози, гіперактивність і т.д.

 

Слово… його велика магія зачаровує, піднімає до небес, будить у нас найкращі людські якості. За допомогою слова можна встановити контакт із будь-якою дитиною дошкільного віку. Казки, пісні, потішки, загадки, приказки, лічилки є незамінним засобом пробудження пізнавальної активності, самостійності та яскравої індивідуальності. Ласкаві примовки, потішки викличуть радість у дитини. Саме  через слово ми доносимо до дитини свою ніжність, турботу, любов, віру в неї.

Не менше задоволення приносить малювання. Воно подобається всім без винятку малюкам. Цей метод також досить ефективний в період адаптації. Малюємо долоньками, пальчиками, тичками, олівцями, пензликами.