22 серпня о 18:00Вебінар: Як зробити урок цікавим: перевірені лайфхаки

Учнівський колектив: жертви чи агресори (до батьківських зборів)

Про матеріал

Проблема взаємовідносин в учнівському колективі серед учнів була і залишається актуальною, оскільки діти проводять багато часу саме в освітніх закладах. Загострення конфліктів, насилля, особлива жорстокість дітей – явища досить розповсюджені у класних колективах. Тому школа має відігравати одну із ключових ролей у справі захисту школярів від цих явищ.Для з'ясування актуальних проблем взаємовідносин в учнівських колективах

Перегляд файлу

Учнівський колектив: жертви  чи агресори

(до батьківських зборів)

Наталія Михайлівна Мельник

практичний психолог

Немовицької  ЗОШ І – ІІІ ступенів

Проблема взаємовідносин в учнівському колективі серед учнів була і залишається актуальною, оскільки діти проводять багато часу саме  в навчальних закладах. Загострення конфліктів, насилля, особлива жорстокість дітей – явища досить розповсюджені у класних колективах. Тому школа має відігравати одну із ключових ролей у справі захисту школярів від цих явищ.

Для з’ясування актуальних проблем взаємовідносин в учнівських колективах, було проведено анонімне анкетне опитування,  основна мета якого – визначення ключових причин та факторів, що породжують конфлікти, агресію, жорстокість серед дітей та підлітків у сучасному суспільстві. Не менш вважливим для нас було відстеження моделі стосунків в класному колективі і нехтування головними правами дитини.

Об’єктом цього дослідження на емпіричному рівні виступили 306  учнів 5 – 11 класів Немовицької ЗОШ І – ІІІ ступенів.

Аналіз результатів анкетного опитування засвідчив, що, на думку учнів, насильство є надзвичайною проблемою для сучасного українського суспільства.

На запитання «Чи гарантує школа дотримання твоїх прав?» більшість респондентів (71%) відповіли: «Так, завжди», 25% вказали, що іноді гарантує школа дотримання їх прав, а 4% опитаних відповіли, що як правило, ні.

На запитання «Чи подобається тобі навчатися в твоєму класі?» 93% школярів відповіли ствердно, заперечили всього 7% опитаних.

На запитання «Чи доводилося тобі переживати насилля? Якщо так, де саме і від кого?». 82% заперечили дані дії щодо них, 9% опитаних переживають насилля у школі від однокласників і 6% від учнів школи, 3% від вчителів. Зважаючи на відповіді опитаних, можна зробити висновок, що кількість жертв та їх кривдників є дещо більшою, ніж було вказано під час опитування. Причиною цього може бути небажання учасників анкетування розповідати про ситуацію.

Ще одне запитання мало на меті з’ясувати, що відчували діти, коли над ними чинили насилля. У відсотковому співвідношенні  відповіді мають такий вигляд: 20% респондентів відповіли, що образу, біль – 17%, відчували ненависть до кривдника, виникало бажання помститися, розчарування та власну слабкість відзначено по 3%, 52% респондентів зовсім не дали відповіді на запитання. Причиною невеликої кількості відповідей може бути небажання жертв насильства розповідати про свої відчуття. Також імовірно, що не всі учні можуть чітко визначити, які саме дії проти них можна вважати насильством та в яких ситуаціях і обставинах їх можна назвати жертвами.

На запитання «До кого б ти звернувся по допомогу в разі особистих проблем?» 32% опитаних вказали, що до батьків; 23% - до практичного психолога; 15% - до друзів;  13% - до класного керівника; 7% - вказали, що ні до кого не звернуться; по 5 % -  до директора і до вчителя, якому довіряють.

Останнє запитання було відкритим і мало на меті з’ясувати думку школярів щодо змін, необхідних для покращення стосунків між учнями у класі та школі. 20% опитаних школярів відповіли, що не знають, що можна зробити для покращення стосунків; 20% вказали на взаємне, позитивне ставлення одне до одного (поважати, дружити, любити, підтримувати. допомагати); 25% пропонують бути стриманішими, подивитися на себе зі сторони, гарно поводитися, вміти йти на компроміс;  10% вважають важливим не відповідати насиллям на насилля, а поговорити і з’ясувати причину конфлікту; 15% пропонують стати більш організованими, відвертішими, уважнішими один до одного, згуртованими, щоб хлопці не ображали дівчат.

Підсумовуючи відповіді школярів середніх і старших класів щодо шкільного насильства, можна зробити висновок, що цілеспрямоване насильство між учнями у школі, на  жаль, існує.

Поведінка дітей дедалі стає некерованою, спостерігаються прояви неповаги до вчителя та однокласників, небажання вчитися, безвідповідальне ставлення до навчання та свого життя тощо. Ми стикаємось з тим, що не працюють традиційні засоби впливу на учня: негативна оцінка, виклик до школи батьків, спілкування з директором школи, вплив через учнівський колектив.

Можна міркувати про те, що об’єднує культурних людей, здатних до конструктивного спілкування, поваги до дорослих, визнання авторитетів. Відповідь така: культурною можна назвати ту людину, яка поділяє загальнолюдські цінності, які ґрунтуються на цінуванні, толерантному ставленні до іншої людини.

Хто формує культурну особистість? Звичайно соціум, насамперед сім’я,  потім школа, держава.

Скажемо прямо – сучасна сім’я відірвана від тих моральних засад, які декларує цивілізований світ, вони не стали життєво необхідними, об’єднувальними тими, що підсилюють ідентичність народу.

Дитина іде до школи. Якою вона потрапляє до школи із лона сім’ї? Чи здатна вона до самостійності, чи проникнута повагою до вчителя, чи хоче іти до школи, чи вміє спілкуватися, чи регулює свою поведінку та емоційні стани?

Шкільні психологи звертають увагу на те, що за останні роки діти потрапляють до школи з високим ступенем напруженості психологічних захистів, низькою самооцінкою, переважно зниженим фоном настрою й переважно негативним ставленні до себе, оточуючих людей і світу в цілому.

У проектуванні школою розвитку особистості учня треба враховувати, що дитина, яка принижена в сім’ї, ізольована буде шукати шляхи компенсації своїх дефіцитарних відносин з близькими людьми. Можливо через пряму агресію, насилля над слабшим, ще гірше через форми аутоагресії (пресуїцидальні стани, суїцидальну поведінку). Тому у виховних впливах важливо не придушувати агресію дитини чи боротися із нею як з «вадою», а розвивати культуру прояву та переробку сильних емоцій, керування ними.

Ситуацію в сім’ї ні школа, ні сама дитина змінити не може. Сучасні сім’ї різняться одна від одної моральними настановами, які часто знаходяться у антагонізмі. Якщо в одній сім’ї цінністю є «хто сильніший, той і правий», «хочеш отримати щось – візьми одразу», «друг – це той, хто зрадить», а у іншій –  «розумному відкрита дорога», «щоб отримати щось – треба почекати», «без друзів – неможливо прожити щасливе життя», то рано чи пізно, відстоюючи свої позиції, діти ввійдуть у протиріччя. Протилежності у ціннісних позиціях та непримиренність, нерозуміння іншого призводять до загострень конфліктності, навіть насильницьких дій, тому що кожна сторона відстоює свою позицію і не здатна до рефлексивної компромісної згоди.

Отже, подолати протистояння можливо тільки при виробленні спільних цінностей, які мають бути загальнодержавними, основою сучасної культури. Де є шанобливе відношення до батьків, орієнтири на працю, самовдосконалення, цілепокладання, толерантне ставлення до людей, совісті тощо.

Шановні батьки!

  • не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета – викохати її для життя серед людей;
  • не ставтесь до дитини зневажливо. Людина змалечку повинна відчувати свою значущість. Лише тоді з неї виросте творча, впевнена у своїх силах, відповідальна особистість;
  • будьте послідовними у своїх вимогах, однак запам’ятайте: успіх у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю;
  • оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, що ви особисто незадоволені, а й про те, що вас у ній радує. Ніколи не порівнюйте свою дитину із сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою є сьогодні. Це допоможе швидше опанувати ази батьківської мудрості.
  • організуйте сімейне життя таким чином, щоб не лише ви мали обов’язки перед дитиною, а й вона перед вами. Дайте їй зрозуміти, що ви також потребуєте її посиленої допомоги.

Важливість постійного спілкування батьків зі своїми дітьми наглядно підкреслює притча «Не продається…».

Одна молода пара зайшла у крамницю дитячих іграшок, де довго оглядала на полицях ляльок, які плакали і сміялися. Електроні іграшки. Маленькі печі, що пекли торти, піци… однак батьки ніяк не могли вирішити, що купувати. До них підійшла ввічлива продавчиня, запитала, чим допомогти.

- Розумієте, - почала пояснювати жінка, – у нас маленька дівчинка, але ми цілими днями не буваємо вдома.

- Дівчинка, яка мало усміхається, - вів далі чоловік.

- Ми хотіли б купити їй щось, що б її ощасливило, - говорила далі жінка, - навіть коли нас немає поруч. Щось, щоб її розрадило, потішило, коли вона сама.

- Вибачте, - усміхнулася продавчиня, - ми не продаємо батьків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

  1. Алексєєнко Т. Етичні принципи позитивної соціалізації дитини у сім`ї // Світ виховання. – 2005. - № 4 (11).
  2. Волкова Е. Защита детей от жестового обращения. – СПб. : Питер, 2007.
  3. Гончаров В., Мурашкевич О. Домашнє насильство. Як захистити дитину. – К. : Шк. Світ, 2009. – 120 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).
  4. Опанасюк Г. Розповсюдження насильства у молодіжному середовищі // Соціальний педагог. – 2010. - № 11 (47).
  5. Пугач Л. Усе починається із сім`ї // Психолог. – 2008. - № 6.
  6. Сирова А. Попередження нещасних випадків серед дітей шкільного віку. – Х. : Веста: Вид-но «Ранок», 2008. – 176 с. – (Класний керівник).
  7. Шикирава Н. Насилля  - справа родинна. Чому ми стали толерантними до проявів насилля // Психолог. – 2012. - № 23 (503).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

doc
Пов’язані теми
Психологія, Виховна робота
Додано
22 жовтня 2018
Переглядів
188
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку