рекомендація вчителям початкових класів

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

6–7-РІЧНОГО ВІКУ

 Початок навчання у школі: вплив на емоційний стан і поведінку дитини

 ПОЧАТОК НАВЧАННЯ У ШКОЛІ:

ВПЛИВ НА ЕМОЦІЙНИЙ СТАН І ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ

Початок навчання у школі – визначний момент у житті дитини. Він кардинально змінює весь спосіб її буття. Властиве дошкіллю безпечне й безтурботне

середовище змінюється світом, наповненим безліччю вимог, обов’язків і обмежень: жорсткий режим відвідування школи; систематична праця, укладена в ширші часові рамки; нові норми і правила поведінки; виконання вказівок учителя.

Свій новий статус школяра дитина не завжди усвідомлює повною мірою, але

обов’язково відчуває і переживає його: пишається тим, що стала дорослою; з’являється бажання бути успішною у навчанні. Для першокласника це означає те саме,

що бути хорошим і улюбленим. Дитина переконана в тому, що у неї повинно все

виходити, тому сильно переживає через свої невдачі, не завжди розуміє їхні

причини.

Водночас із початком шкільного навчання відбувається вирішальна зміна соціальної ситуації в розвитку дитини. Її відносини з дійсністю перебудовуються:

система взаємин «дитина – дорослий» диференціюється на дві частини: «дитина –

батьки» та «дитина – учитель». При цьому остання визначає стосунки між дитиною і батьками, дитиною й іншими дітьми. Маленький школяр стає суб’єктом соціальних відносин і наділяється суспільно значущими обов’язками, за виконання

яких отримує громадську оцінку. У 1-му класі для дитини вчитель стає найважливішою персоною. Його похвала або осуд часто мають більше значення, ніж оцінка

батьків.

Початок навчання є для кожної дитини сильним стресом: її переповнюють

почуття радості, захвату або здивування, і водночас вона відчуває тривогу, розгубленість, напруження. Через це у першокласників у перші тижні відвідування

школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти можуть

без причини вередувати, дратуватися, плакати. Вони легко відволікаються, не здатні довго зосереджуватися, мають низьку працездатність і швидко стомлюються.

Тому традиційно для нашої школи на перші тижні припадає адаптаційний період, під час якого менша кількість уроків, незначне навчальне навантаження, режим дня схожий на той, до якого діти  звикли до школи.

Навчання молодших школярів ґрунтується на взаємодії дітей і дорослих – грі, спільній праці, пізнанні, спілкуванні. Поступово дитина стає активним учасником цього процесу. Вона спільно з учителем визначає мету, відкриває нові знання, засвоює навчальні

дії, експериментує, відповідає за свою роботу. Тож важливо одразу уникнути авторитарного впливу на особистість дитини, встановити й підтримати добрі стосунки,

довіру у спільній діяльності.

Нова ситуація розвитку зумовлює необхідність організації особливого середовища й відповідної діяльності, в якій дитина могла б себе реалізувати. Визначальним для вибору форм і способів реалізації навчання є дані вікової психології

про те, що початок навчання у школі збігається з початком другої фізіологічної

кризи – «кризи семи років». Великі зміни у сфері соціальних відносин і діяльності дитини відбуваються на тлі перебудови всіх систем і функцій організму, що

вимагає більшого напруження та мобілізації резервів.

У цей період життя змінюється психологічний портрет дитини, її особистість, пізнавальні й розумові можливості, сфера емоцій і переживань, коло інтересів