Тести від «На Урок»: Організація дистанційної роботи під час карантину

Релігійний фактор у контексті формування ранньослов’янського етносу

Про матеріал
. В останнє десятиліття все більше людей у пошуках сенсу існування звертаються до віри, починають цікавитися релігією, приходять до Церкви. Таким чином, відновлюється перервана християнська традиція, властива попереднім поколінням. Після проголошення незалежності в нашій державі спостерігається активне відродження релігійного життя. Починає стрімко зростати кількість релігійних громад, відбувається їхній якісний розвиток, що виявляється в активній просвітницькій, місіонерській та соціальній діяльності.
Перегляд файлу

О.С. Бельмас

Вчитель історії

Науковий керівник:

Ст..викладач Ю.В.Федорик  

(Бердянський державний педагогічний університет)

 

Релігійний фактор у контексті формування ранньослов’янського етносу

 

Актуальність дослідження. В останнє десятиліття все більше людей у пошуках сенсу існування звертаються до віри, починають цікавитися релігією, приходять до Церкви. Таким чином, відновлюється перервана християнська традиція, властива попереднім поколінням. Після проголошення незалежності в нашій державі спостерігається активне відродження релігійного життя. Починає стрімко зростати кількість релігійних громад, відбувається їхній якісний розвиток, що виявляється в активній просвітницькій, місіонерській та соціальній діяльності.

Церковно-релігійне відродження позначилося на розвитку суспільства в усіх країнах колишньої атеїстичної радянської держави Діяльність церковних громад, релігійних інституцій, а також питання віри дедалі більше висвітлюються в засобах масової інформації. Зараз релігійна тематика присутня постійно, але проблеми церковного життя та питання віри не знаходять у газетних матеріалах адекватного осмислення та відображення.Тому я  у своїй статті досліджую релігійний фактор у контексті формування ранньослов’янських етносів.

Мета дослідження – визначити риси, притаманні початковому етапу розвитку християнства та його вплив на формування ранньослов’янських етносів

Для того, щоб розібратися в тому, як релігійний фактор вплинув на формування ранньослов’янських етносів , з початку слід з’ясувати : Чи справді з давніх часів між слов’янами існували значні розбіжності?

А.А. Шахматов, досліджував руські літописи давньої епохи, він охарактеризував руські джерела праці Длугоша: Галицько – Волинський, Западноруський літописи. Є.Перфецький охарактеризовував   південноруські джерела . В.Т. Пашуто аналізуючи праці Длогуша, звів їх у Київський звіт. Д. Зубрицкий узагальнив латинські виписки із збірників Антонія Гнезнинського і Іоанна Длугоша, статтей,  які відносяться до історії галицько - володимирської русі.

За свідченнями Нестора Літописця, слов’яни здавна мешкали в країнах Дунайських, и витісненні з Мізії болгарами, а з Паннонії  волохами, перейшли в Росію, в Польщу  та інші землі. До утворення держави, деякі слов’янські , єдиноплемінні з поляками, мешкали на берегах Вісли, поселялись на Дніпрі, і називалися полянами від чистих полів своїх. Це ім’я зникло в давній Русі, але стало загальним ім’ям,  засновників  держави польської. [1, с.20]

Слов’яни перенесли чимало чужоземних вторгнень, поки  дожили до становлення власних державних утворень. Об’єднані під загальним ім’ям  венетів, а потім  розділені на склавинів і антів; вони займали покинуту  германцями територію и розселилися на просторах від витоків Волги і Дніпра до Ельби, Адріатичного, Середземноморського і Чорного морів. [1, с.43-44]

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Сенс стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Отже, з вище сказаного можна зробити висновок, що до певного періоду, слов’яни не поділялися на групи за релігійним фактором.

Просвітництво серед слов’ян розпочали  брати-проповідники Кирило і Мефодій, родом з Солун. Близьке сусідство греків і слов’ян здійснювало взаємні впливи. Брати проводили  місіонерську роботу на території хазарських земель, де проповідували перевагу над місцевими релігіями. В 855р. правитель  Моравії Ростислав відмовився від протекції германського імператора, тому його  влаштовувала місіонерська діяльність, яка направлялась не з латинського заходу, а з Константинополя. Кирило та Мефодій встановили богослужіння на слов’янській мові, відкрили школи та повчали людей. Останні радо приймали їх проповіді. Але поява грецького обряду на землях, які німці вважали сферою своїх впливів,  дуже не сподобалося германським єпископам і римському  папі. У зв’язку з цими подіями, стосунки між папою Миколою І та патріархом Фотієм загострились. У Римі, з одного боку, підтримували  успіхи  християнства, а з іншого були невдоволені посиленням впливу Константинополя на слов’янських землях. Після смерті брата, Мефодій був посвячений у єпископа Моравії і Паннонії, запрошений для проповідування в Болгарію, але на цьому його місіонерська робота не обмежувалася. Вона поширювалась і на території сучасної Польщі, Чехії, часткову підвладну Святополку, Прикарпатську Русь, через Паннонію в Сербію та Словенію. Але латинські  єпископи продовжували боротьбу з Мефодієм. Після його смерті, поширення християнства серед слов’ян, продовжували учні перших братів-проповідників,  які були радо прийняті в Болгарії. Ця  країна мала велике значення  для зароджуваного в той час християнства на Русі. З Моравії християнство перейшло в Богемію. Розповсюдженню його сприяв шлюб у 871році князя  Святополка з богемською княжною. Після смерті Боривоя (894), Чехія, на чолі зі княгинею Людмилою (пізніше святою мученицею)та її онуком В’ячеславом, мала двох відданих православ’ю членів династії, які були вбиті братом Болеславом, представником язичницької   партії. Він намагався винищувати християн, поки германський імператор Оттон І, змусив його залишити їх у спокої. При  Болеславі ІІ Благочестивому християнство повернулося, але вже латинського обряду . В 967 році у Празі була утверджена латинська єпархія. Не дивлячись на боротьбу за збереження старого обряду, у 1097 році була розгромлена остання християнська  пам’ятка – Сазанська  обитель.[3, с.8-14]

На початку X століття на території Польщі панували два племені: вісляни і поляни. Але до кінця століття пануючими стали поляни, які й утворили польську державу. Першим польським князем став Мешко I.
В 963 році Мешко зробив набіг на слов’янське плем’я лютичів, намагаючись підпорядкувати Західне Помор’я, проте був розбитий сусідніми німецькими князями. Це змусило Мешка піти на союз з імператором Священної Римської імперії Оттоном I. Одночасно починається польсько-чеське зближення: в 965 році польський князь одружився на чеській принцесі Дуброві. Під впливом імперії та Чехії в 966 році Мешко хрестився за латинським обрядом, що стало найважливішою передумовою включення польського князівства в культурно-політичну спільноту Європи. У хрещенні Мешко I побачив багато вигод для країни: уніфікація польського народу, посилення позицій на політичній арені, де головними були християнські країни і військового посилення самої держави та забезпечення безпеки з боку Папи Римського від загарбницьких претензій імперії. Завдяки нинішньому союзу з імперією, він зміг захопити Гданськ і Західне Помор’я, опанувати Сілезією і землю віслян.тПольща, яка стала християнською країною, могла вже клопотати про зведення її в ранг королівства. Мешко почав переговори з римським престолом, і в 990 р. папа римський визнав його королем.

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому.  Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояла подоба Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ. Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто Володимир отримував би права на візантійський трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Давні руські землі вздовж Балтійського моря, були заселенні язичницькими племенами, частково  литовськими, а  частково фінськими. Ці володіння поділялися на дві частини: північна залежала більше від Новгорода, а південна - від  Полоцька. Німці забажали закріпитися на цих землях. В сер.XII ст. на ці землі проникають бременські купці і в гирлі Західної Двіни організували два укріплених  поселення. В цей час римські папи реалізовували ідеї навернення язичницьких країн  на католицизм. Папа Олександр ІІІ отримав дозвіл у полоцького князя на будування в поселенні Укскул  латинської церкви. Латинський проповідник  Мейнгард навертав  лівів  до латинського віросповідання, але значного успіху не мав. Тоді він просив папу про хрестовий похід. В цей же час, в 1196 році датський король Канут VI, приставши до естонських берегів і закріпившись там, почав силою розповсюджувати латинство . Хоча латинство і насаджувалося силою, перша спроба навернення естів  потерпіла невдачу. Після відходу загону, язичники  почали занурюватися в  Двіну, щоб змити з себе хрещення та вигнали священників, які залишилися.

Римський папа, урахувавши важке становище Русі після нападів татар, вирішив завдати тяжкого удару православ’ю . Він оголосив хрестовий похід  на руські землі. Також  у 1240 році  шведське військо  було готове до вторгнення на Русь. В цей час Новгороді у  правив Олександр Ярославич Невський, який дізнавшись про іноземне  вторгнення, за свідченням Тальберга   помолився перед олтарем Св. Софії за перемогу і отримав її. Шведи були розбиті. Та через два роки Олександру Невському довелося відбивати натиск Ордену хрестоносців.   У1242 році  напади шведів та німецьких рицарів, надовго припинилися. Після цих невдач, папа римський запропонував Олександру Невському , перейти на латинське віросповідання за що обіцяв допомогу проти татар, але отримав різку відмову.

В 1254 році, папа Інокентій IV прислав вінець та інші прикраси до Холму пропонуючи аналогічну угоду Данилі Романовичу Але Данило сумніваючись, в тому що папа надасть йому допомогу в боротьбі проти татар, вимагав, щоб Інокентій прийняв негайні заходи для оборони християн від кочовиків. 1255 році   Данило прийняв від Папи королівський титул . Хоча Інокентій IV закликав богемських, моравських, польських та інших християн , щоб вони разом з галичанами під знаменами Хреста, об’єдналися  у похід проти монголів, але ніхто не відгукнувся. Тоді Данило зрікся від зв’язків з Римом. [3, с.106]

Отже,формально 1054  рік можна розглядати не як розкол, а першою невдалою спробою возз’єднання християнства . Ніхто тоді й уявити не міг, що розділення відбулось між західним  та східним християнством, призведе до появи антагоністичних церков – Римо Католицької та Православної , відношення між якими істотним чином позначиться і на взаємовідносинах слов’янських народів 

 

 

 

Література

1.Бобржитскій М. Очеркъ Исторіи Польши.-С.-Пететербургъ.-1888.-Т.-1.-С.43-44.

2.Карамзин Н.М. История Государства Российського.-Москва Эксмо.-2005.-Т.-1.-С.20.

3. Тальберг Н.История Русской Церкви.-Тираж-51.-Краматорск.-2002.-С.528

 

 

docx
Додано
19 лютого
Переглядів
27
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку