Революційна діяльність Івана Климова-Легенди

Про матеріал

Осмислюючи минуле держави, народу, дуже часто ми упускаємо той факт, що творцями історії є конкретні люди, які жили в нашому місті чи селі. Потрібно пам'ятати, що історія не є безликою, її творять конкретні люди. А історія рідного краю є складовою частиною історії України. В історії рідного краю ще не все вивчено і досліджено. Ще є багато чого невідомого. Я зосереджую свою увагу передусім на постаті Івана Климова, одного з провідних націоналістів довоєнного часу, який був відомий під прізвищем «Легенда». Климів-Легенда був настільки визначною постаттю в ОУН, що його революційна діяльність заслуговувує на дослідження. Але, на жаль, його довгорічна боротьба проти польських, більшовицьких і німецьких окупантів була підпільною, писаних документів про неї дуже мало та й свідків небагато залишилось між живими її учасниками.

Перегляд файлу

1

 

Революційна діяльність Івана Климова-Легенди

 

Зміст

 

Вступ____________________________________________________________2

Розділ І

Українсько-німецькі відносини в роки другої світової війни______________4

Розділ ІІ

Життя і боротьба Івана Климова______________________________________6

Висновки________________________________________________________15

Список використаної літератури_____________________________________18

Додатки

Додаток 1. Фото Івана Климів з дружиною, в сокальській гімназії серед друзів-однолітків.___________________________________________________________19

Додаток 2. Відкриття пам'ятника Климові-Легенді у селі Сілець.____________21

Додаток 3. Музей-в'язниця  «Тюрма на Лонцького»._____________________23

Вступ

В наш час постає багато питань щодо Другої світової війни і її відношення до нас, українців. Справді втрати нашого народу в тій війні величезні. Крім того, в роки війни українці часто воювали під різними прапорами, за різні ідеї, ставили різні цілі. Потрібно підкреслити, що багато процесів, що відбувались в роки війни, безпосередньо пов’язані з процесом сучасного державотворення, а національно-визвольний рух  на етнічних  українських землях мав за мету поновлення української незалежної держави.

Тема роботи є актуальною, тому що осмислюючи минуле держави, народу, дуже часто ми упускаємо той факт, що творцями історії є конкретні люди, які жили в нашому місті чи селі. Потрібно пам'ятати, що історія не є безликою, її творять конкретні люди. А історія рідного краю є складовою частиною історії України. В історії рідного краю ще не все вивчено і досліджено. Ще є багато чого  невідомого. Я зосереджую свою увагу передусім на постаті Івана Климова, одного з провідних націоналістів довоєнного часу, який був відомий під прізвищем «Легенда». Климів-Легенда був настільки визначною постаттю в ОУН, що його революційна діяльність заслуговувує на дослідження.  Але, на жаль, його довгорічна боротьба проти польських, більшовицьких і німецьких окупантів була підпільною, писаних документів про неї дуже мало та й свідків небагато залишилось між живими її учасниками.

Тому метою моєї роботи є осмислення на базі спогадів очевидців, що залишили хоч-якісь свідчення, вітчизняної літератури ролі Івана Климова «Легенди», уродженця с.Сілець, у піднесенні визвольної боротьби в Галичині і  проголошенні Акту відновлення Української держави в 1941 році. Адже в історії рідного краю не все ще відомо до кінця і поки ще можна, потрібно вивчати і фіксувати невивчене і невідоме.

Згідно з метою наукового пошуку, визначено  такі завдання роботи:

  •                   дати короткий аналіз боротьби українців за відновлення державності через діяльність Організації Українських націоналістів, проаналізувати українсько-німецькі відносини на початку війни ;
  •                   дослідити роль Івана Климова «Легенди»  в боротьбі за українську державність;
  •                   викликати в школярів інтерес до вивчення і дослідження історії рідного краю, її представників , які були учасниками визвольної боротьби за українську державу.

В своєму дослідженні я використав в першу чергу спомини Богдана Казанівського «Спомин Легенди». В своїх спогадах автор зосередив увагу на боротьбі ОУН і тих патріотів, які йшли на жертви заради України.  Деякі з фактів кидають більше світла на маловідомі епізоди боротьби ОУН, бо пише про них і про людей, учасник та представляє їх так, як він сам їх бачив і переживав. Але передусім автор зосереджує увагу на постаті Івана Климова, як одного з провідних націоналістів довоєнного часу, який в 1939 р., як Крайовий провідник, реорганізував ОУН в нових умовах і був відомий під прізвищем «Легенда». Богдан Казанівський зазначав, що в своїй книзі намагався «об'єктивно віддзеркалити ті події на рідних землях, що мали місце від юних літ й аж до смерті» Івана Климова-Легенди. Його світлій пам'яті автор і присвятив ці спомини, видані ще 1975 року в Лондоні.  Під тим прізвищем він продовжував і протинімецьку боротьбу аж до своєї смерті у львівській тюрмі. Тому присвячуючи свої спомини І. Климову, автор назвав їх «Шляхом Леґенди».

Відтворюючи окремі фрагменти й епізоди із життя Івана Климова-Леґенди, я маю надію, що в майбутньому ця робота стане інформаційним матеріалом для дослідників революційно-визвольних дій ОУН, яка вписалася золотими літерами на скрижалях історії Визвольних Змагань українського народу героїзмом життя й жертвою крови своїх членів та прихильників.

 

 

Розділ І

1.Українсько-німецькі відносини в роки другої світової війни

 

 

Визвольна боротьба 1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання і призвела до створення Організації Українських Націоналістів. Українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Вона точилася в двох формах. Політичні партії, товариства, різноманітні організації використовували легальні методи. Але багато молоді, особливо колишні вояки повстанської армії, що не змирилися з поразкою і виступали проти політики репресій, вирішили продовжувати боротьбу нелегальними і насильницькими методами.

Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила вплив на різні верстви населення і, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені для того, щоб поширити вплив ОУН на землі радянської України.

Друга світова війна повністю змінила політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли політичні партії. Пропаганда за незалежність ширилась у багатьох містах Галичини і Волині. Багато хто з пропагандистів були заарештовані. [9с. 15]

Керівництво ОУН вбачало в радянсько-німецькій війні нові можливості для розгортання українських визвольних змагань. Воно вважало, що у збройному конфлікті двох тоталітарних систем загине головний ворог України – більшовицька імперія і на її уламках стане можливим  відродити самостійну соборну Українську державу. Провід українських націоналістів розраховував здійснити наміри за допомогою Німеччини, хоч її позиція щодо можливого відродження самостійної України не була чітко визначеною.[4 с.79]

Історія німецько-українських взаємин 1941-1944 рр. - історія планового, безпощадного грабежу України та жорстокого винищування українського населення німецькими окупантами, з одної сторони, і, з другої, безкомпромісна революційна збройна боротьба українського народу проти німецьких окупантів. Правда, ненависті до німців, до моменту приходу німців в Україну, в українського загалу не було.[3с.98] Навпаки, українці, перебуваючи самі в стані національного поневолення й приниження, співчували боротьбі німецького народу, яка аж до 1939р. велася під кличем скинення дискримінаційних постанов версальського договору.[2с.35] З цим співчуттям в'язалися сподівання, що німці, борючись за рівноправність та суверенні права своєї нації, матимуть повне розуміння, а то й піддержуватимуть таку ж саму боротьбу інших народів, в цьому випадку українців, тим-більше що тут йшлося про боротьбу проти спільних ворогів.[1с.16] Але, і ті сподівання українського загалу не знаходили розуміння в німецьких планах по відношенню до України. Звичайно, широкий загал не міг знати дійсних планів німецьких керівних чинників, бо вони їх дбайливо приховували. Та разом з цим - німці не виявили ніколи й свого позитовного ставлення до українських самостійницьких змагань.

Проголошений у Львові 30 червня 1941 р. Акт став подією, яка повинна була визначити чітку позицію Німеччини щодо відновлення української державності. Події у Львові викликали в Берліні вибух обурення.[10с.75] Далі почався нещадний терор проти революційної ОУН і її членів. Усім надіям на відновлення Української держави було покладено край.

Проте в цей трагічний час для України, знайшлися люди, які в безмежній любові до Вітчизни посвятили себе їй усеціло і принесли для неї найдорожчу жертву. Вони надали вагомості ідеям українського націоналізму, примусили українську спільноту повірити в реальність нашого державного самостійництва й визвольної боротьби та запалили вірою в перемогу інших. Вони стали живим прикладом героїчного життя, за яким пішли наступні українські покоління, не шкодуючи ні труду, ані жертв у боротьбі за волю й суверенність України.

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

1. Життя і боротьба Івана Климова

 

Сокальщина славиться своїми визначними людьми, високоідейними й безстрашними борцями за щастя-долю українського народу. Багато сокальчан не шкодувало і свого життя у боротьбі за Україну, серед них  і  Іван Климів - Легенда.

Іван Климів народився 1909 року в с. Сільці Сокальського повіту у багатодітній, але заможній сім’ї. Його батько — сільський війт, свідомий українець мріяв, аби дати своїм чотирьом синам добру освіту. Тож послав їх усіх на навчання в Сокальську гімназію. Іван Климів здобув освіту в Сокальській гімназії, де був членом «Пласту». Далі Іван продовжив навчання на юридичному факультеті університету.[1с.8]

Вчився Іван відмінно, виділявся з-поміж друзів феноменальною пам’яттю, невластивим для свого віку мисленням та революційністю. Мав переконання, що десятки тисяч жертв і їх кров,  що була пролита за незалежність Батьківщини, зобов’язують молоде покоління готуватись до нових визвольних змагань. В 1929 р. став членом того ж року створеної Організації Українських Націоналістів. [1с.9] Іван  Климів вже з юнацьких років зв'язав своє життя з ідеєю боротьби за українську державність, він належав до тих українських патріотів, які включилися в боротьбу ОУН і добровільно йшли на найбільші жертви для досягнення ясної мети.

 В майбутньому для бажаючих стати членом ОУН наголошував, що  праця в ОУН є тяжка й відповідальна, бо передовсім член ОУН мусить бути дисциплінований і виконувати кожний наказ чи доручення Проводу, а в організаційній роботі дотримуватись суворої конспірації. Член ОУН мусить бути готовим на гірше: арешт, тортури й навіть смерть. А невдовзі його вже знали як одного з найдіяльніших провідників організації на Сокальщині.

Іван Климів дбав в першу чергу про товаришів, а про себе ніколи. Для прикладу,  можна навести один випадок з Климівим, про який оповідав В. Стефанишин зі Сокаля: «Було це в часи польської пацифікації на ЗУЗемлях, коли польські карні відділи 1930 р. пересувалися від села до села й безжалісно фізично винищували свідоме українське населення. Тоді теж у Сільці спіймали Івана Климіва і побили його до напівсмерті. Люди думали, що Іван уже помер, а поляки взяли зомліле тіло і вкинули у криницю. Не один тоді заплакав друг, мати й сестра та сусіди. І сталося «чудо». Не минуло два дні, як Іван з'явився в Сокальській тюрмі з харчовими передачами для друзів, які були арештовані. Між ними теж тоді сидів В. Стефанишин. Климіва питали, як він почувається і як виліз із глибокої криниці? Іван навіть не хотів про це говорити, мовляв, нема про що. Як він виліз із цієї криниці, про це ніхто не знає.»[1с.14]

У 1932 році його заарештовують, львівський суд виносить вирок: шість місяців тюремного ув’язнення, засуджений до ув’язнення в концтабір Береза Картузька за протипольську промову. Не встиг вийти на волю, як у 1933-му знову заграття, за приналежність до ОУН.  Саме у Луцьку відбулася судова справа проти Івана Климіва як організатора ОУН. Поліція покликала своїх свідків, різних агентів, навіть звичайних провокаторів, які у вічі твердили про підпільну роботу Климіва, але він не дав себе спровокувати, тільки твердив одне: «Те, що я сказав про себе, ви знаєте, а більше вам нічого не скажу».[1с.34] Суд засудив Івана Климова на десять років тюрми.

В камері він не дармував ані хвилини. З пам'яті писав довгі лекції на історичні й ідеологічні теми. Зорганізував курси українознавства, організаційного вишколу, засад конспірації, пізнання ворога й ідеології українського націоналізму.

Задум був великий, а ще більші труднощі, бо ж це відбувалося в тюрмі, приходилося писати зернятком олівця на папірцях до тютюну. Все це Климів писав у кількох примірниках і передавав до інших камер для вивчення. Для певності, чи друзі вивчали матеріал, він часто приступав до першого-ліпшого із них під час прогулянки і ставив питання.

У тюрмі Іван Климів особливо цікавився молодими членами ОУН і приділяв їм багато уваги в націоналістичному й моральному вихованні. Вибирав кращих із найкращих і таким вибранцям присвячував особливу увагу, бо з цих одиниць мали вийти відважні і шляхетні революціонери.

В житті і своїх чинах примінював засади християнської моралі. Знав добре Святе Письмо й часто містив цитати з Євангелії у своїх лекціях. Він був переконаний, що боротьба українського народу за свою волю є свята, бо ми боремося за права, дані нам, як й іншим народам – Богом.  В той час було ще багато націоналістів, які до релігії ставилися інертно, а до релігійних практик байдуже. «Людина, яка не вірить в Бога, – казав Іван, – уподібнюється до звірини».[1с.36]

Повертався Іван Климів з тюрми до Сокальщини не сам, а з декількома такимим ж в'язнями. Тяжка це була для них дорога. Вже за кілька днів їх почали покидати сили.  Вони просто голодували. Й тільки завдяки Климіву трималися рештками сил і не падали у зневіру.

Дивлячись на дрібну постать Івана Климіва, годі собі було уявити, щоб у нього знайшлося стільки сили, енергії, самопосвяти і дружньої, майже материнської опіки над товаришами. Він лишав їх на відпочинку, а сам ходив по околиці серед чужих, ворожих людей за шматком хліба. Роздобуту з великим трудом їжу ділив між товаришами, а про себе ніколи не думав.

У 1935 році Іван Климів — провідник Екзекутиви ОУН Сокальської області. Він ставить перед організацією завдання «ламати сокальський кордон». На початку 1936 року разом зі своїм рідним братом Грицем організовує курси для членів ОУН, відновлює діяльність тих осередків організації, які внаслідок арештів поріділи, їх вплив поширюється на Волинь, Холмщину і інші терени. Задля конспірації узяв собі псевдонім Іван Легенда. За життя Іван Климів мав декілька псевдо - «Гармаш», «Куліба», «Легенда», «Євген».  Та це не врятувало його від нового арешту. Та поліція розпочинає масові арешти української молоді й студенства Волині. На відомому процесі над 42 українськими студентами, який відбувся в серпні 1937 року у Луцьку, Івана Климіва засуджують на 10 років тюремного ув'язнення. А в серпні того ж року на судовому процесі, що відбувся в Луцьку, йому дають найбільшу міру покарання — десять літ тюремного ув’язнення. На волю виходить з початком німецько-польської війни, яка закінчується розвалом Речі Посполитою.[1с.49]

Згадує мешканець с.Сілець Іван Дикий: «Пам'ятаю, як у 1939 році до його хати раз у раз прибували якісь люди. Потім стало відомо, що це були провідні члени ОУН, які поверталися з польських в'язниць, а також підпільники. Обличчя цих людей були дуже втомлені й худі, а ноги поперев'язувані бинтами... Вони сиділи в садку і щось постійно обговорювали.»[1с.50]

Звільнившись із польського ув’язнення, після нарад із Степаном Бандерою і Романом Шухевичем, очолює національно-визвольну боротьбу вже в умовах радянської окупації. Місцем його перебування стали північні галицькі райони й Волинь.

Внаслідок змови Гітлера і Сталіна в 1939 році Сокаль залишився в УРСР, а велика частина Сокальського повіту опинилася на німецькому боці, в тому числі міста й села - Белз, Кристинопіль, Варяж, Хоробрів, Себечів та інші. Іван Климів дуже негативно ставився до встановлення радянської влади в краї і дорікав краянам, що цьому не зашкодили:  «Досі ви воювали за Польщу, - говорив, - яка нас запроторила до тюрем і концентраційного табору у Березі Картузькій. Тепер на чергу приходить іще гірший, московський окупант, який у тяжку колгоспну неволю хоче затягнути ввесь наш нарід. Вислужники Москви вже тепер наважилися в місті робити свої порядки. Нам потрібно поставити в місті свою рідну владу, яка стоятиме на сторожі української національної справи. Йдіть із нами й разом заведемо порядок у місті!» [1с.86]

Жив на грані смерті. НКВД кидало в тюрми тисячі юнаків і дівчат, старалося розкрити і знищити підпільну мережу ОУН, натрапити на слід її провідника. А він у цей час розробляв плани визволення з тюрем політичних в'язнів,  уважно  вивчав ситуацію,  готував у  суворій  конспірації кадри для  майбутніх бойових загонів...  Згодом, напередодні війни, він очолить їх на Золочівщині.

На початок 1940 року Іван Климів стає Крайовим провідником ОУН. Відтоді його життя в постійній небезпепці. Але навіть у нестерпних умовах більшовицької тоталітарної системи, коли повсюдно нишпорили НКВД і проводились різні облави, він зумів підготувати кадри для майбутніх бойових відділів, розробити детальні плани визволення з тюрем українських в’язнів, благополучно «перекинути» за кордон і врятувати від неминучої смерті українську інтелігенцію, яка вже встигла відчути радянське «визволення». За те, що багатьом священникам, вчителям, літераторам удалось перейти тоді радянсько-німецький кордон і уникнути катівень НКВД, треба завдячувати Івану Климіву та його бойовим друзям.

Керуючи самостійницькою боротьбою в Україні, він особливу увагу звертав на середні та східні Землі України, до яких 1939 року приєднано західноукраїнські землі. Заходами «Леґенди» вже в 1940 р. Крайовий Провід налагоджує тісні зв’язки з українцями з-над Дніпра.

З приходом більшовицької влади колишні політичні в'язні не могли втриматися на волі під московською окупацією. Тому Легенда склав свій план дій: « Частина їх відразу мусить перейти жити в підпілля, а друга частина подається на той бік Бугу для організування сильної організаційної мережі на тих частинах української землі, що потрапила під окупацію Німеччини. Мусимо українізувати нашу Холмщину, Підляшшя і Лемківщину, -говорив Іван. - Треба всюди організувати українські школи, «Просвіти», видавати книжки і газети, щоб ширити національну свідомість серед українського населення, яке завжди було гноблене польським урядом і позбавлене української культурної опіки. Молоде покоління вчилося в польських школах і про Україну нічого не знало. Отже, перед кадрами ОУН є велике завдання поширити національну свідомість, що дає запоруку закріпити сильну мережу ОУН на тих частинах нашої землі, - пояснював Іван. - ОУН мусить бути добре законспірована перед німецьким Гештапом,  бо скоріше чи пізніше ми будемо вести з ними боротьбу. Плани німців є такі,  що Україна для них має бути їхньою колонією. Треба все пам'ятати, що ми збройно виступаємо проти кожного ворога, який схоче Україну окупувати для своїх інтересів. Війна між москалями й німцями буде напевно, і з цим нам треба рахуватися. Не потішати себе фальшивими надіями, а приготовлятися ідейно до боротьби з німцями вже тепер.» [1с.222]

Високо цінячи його заслуги і здібності, Голова Тимчасового Правління Ярослав Стецько згодом пише про Івана Климіва у своїй книжці „30 червня 1941" такі рядки, як про «легендарного уже тоді Івана Легенду...»: «Псевдонім „Легенда" на стільки йому відповідав і „приріс" до нього, що згодом, його ніхто інакше не називав. Отож, за життя став справді Легендою.» [7с.8]

Іван Климів взяв участь у 130-тих роковинах М. Шашкевича на Підлиській горі. Члени ОУН отримали доручення взяти масову участь у святі. Свято на Підлиссі того року мало мати характер великої національної маніфестації. Було багато національних прапорів і знамен ОУН на червоному тлі. Вже після Богослужінь Іван Климів вийшов на підвищення і почав свою промову. Була це промова знаменна тим, що її зміст був відвертий і дуже бойовий. Климіва слухали тисячі народу, до яких він під кінець сказав приблизно так:«... Українська земля належить тільки українському народові... Від віків боронили наші предки рідну землю, й ми ніколи не посоромимо їх. Будемо бити кожного займанця, який посміє простягати руки до України. Будемо бити аж до остаточної перемоги...

Живемо в тяжкий час для України, й на нас лежить велика відповідальність за долю Батьківщини. Нас кличе України до зброї, і ніхто від того не сміє ухилитися. Тих, що вислуговуються ворогові, будемо безпощадно нищити разом з їхніми хлібодавцями. Пам'ятайте, що України самостійної нам ніхто не дасть, ми можемо тільки самі здобути волю України...» [1с.251]

Після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові «Леґенда» увійшов до складу Державного Правління, очоленого Ярославом Стецьком. Німецькі окупанти не погодилися з фактом існування Української Самостійної Держави.  “Леґенда” був чи не найпершим з тих українців, які усвідомлювали, що боротьба з новими окупантами неминуча. Господарем Української Землі може бути лише український народ. Ця аксіома для «Леґенди» та його однодумців стала національною вірою.

30 червня 1941 року, коли було проголошено відновлення державності України, Іван Климів перебував зі своїми бойовими відділами на Золочівщині. Державне правління на чолі з Ярославом Стецьком у цей же день повідомило його про необхідність терміново прибути до Львова. Тут на початок липня 1941 року Іван Климів стає міністром політичної координації в уряді Тимчасового Державного Правління.

Він ніколи не орієнтувався на чужі сили, а часто любив повторювати, що Україні однаково ворожі всі окупаційні режими, незважаючи на те, якої б масті вони не були — білої, червоної чи коричневої.

Упродовж всього свідомого життя він боровся за українську державу. У 1941-1942 роках, наприкінці життя, був провідником ОУН на Київщині і відповідав за налагодження зв’язків зі східними українцями з метою - долучити їх до українського визвольного руху.

У 1941-42 роках про «Леґенду» знали як члени, так і симпатики ОУН, усі шанобливо ставилися до нього. Провідник зустрічався і розмовляв із такими видатними людьми, як митрополит Шептицький, Дмитро Донцов, учені найвищого ранґу. Багато хто вважав честю для себе познайомитися з цим відомим борцем за волю України.

Коли після арештів німцями членів Проводу ОУН почала посилюватися антинімецька боротьба, гестапо, у свою чергу, посилило акції проти націоналістів. Іван Климів пішов у підпілля. Саме тоді дає вказівки організації, спрямовані на захист євреїв, буває також на теренах Наддніпрянщини, де виконує важливу роботу.

Іван Климів часто виїжджав зі Львова на кілька тижнів. Виїжджаючи в терен, він користувався всякими транспортними засобами, і найпевніше покладався на свої власні ноги, які його ніколи, як він казав, не підвели. Чекати на якесь авто чи підводу - не мав терпеливості, тоді він ішов пішки, й то без уваги на погоду. Дощ міг лляти як із ринви, але Климів затискав лівою рукою щільно комір блюзки коло шиї, а правою стискав пістоль у кишені і так ішов кілометрами. Міг бути промоклий чи промерзлий наскрізь, він того немов би не відчував на своєму тілі.

Ніхто  ніколи не чув від нього, що він змучений або не виспаний, хоч часто цілу ніч міг не спати і другого дня працював з повною енергією, як і попереднього. Але був дуже уважливий до своїх підлеглих і як бачив, що хтось змучений або слабкий, зараз давав  «наказ» до відпочинку чи до ліжка і хворого сам доглядав.

Таким був Климів-Легенда. Всі поважні організаційні справи він ніколи собі не нотував, постійно мав у пам'яті. Ні одної справи ніколи не забув, все в час полагоджував, всі клички й до кого знав напам'ять, навіть адреси із прізвищами.  

 Попри весь навал праці, Іван почав думати про свої особисті справи, але і їх приймав як обов'язок. Тому в нього виходило це зовсім інакше, якось не так, як у пересічних хлопців. Його відношення до дівчат було не таке, як в інших хлопців. Він був усе зайнятий організаційною працею і говорив, що дівчина тільки стоїть на перешкоді в роботі, бо забирає багато дорогого часу.

– Але кожний з нас мусить оженитися, – говорив він – щоб продовжувати рід людський і дбати про приріст нації.

Далі він пояснював, що член ОУН мусить ставитися до дівчат чемно, поводитися чесно, і йому ніколи не вільно звести дівчини. «Лицарського духа треба плекати» – говорив.

І цікаво, що всі його найближчі друзі виробляли собі такий самий погляд на дівчат, що не пора і шкода часу з ними в'язатися. Кожний знав, що прийде час і тоді він ожениться, але з ким, про те ніколи не думав. Іван був наскрізь моральний і казав, що треба поступати за Божими законами.  Він постановив женитися й мав на увазі три панни, з яких вибрав Галину Ч. Була це надзвичайно мила наддніпрянка й ідейна націоналістка, дарма, що виховувалася в радянській дійсності. Тому, що Галина була наддніпрянка, Климів був з того гордий і підкреслював свою соборницьку поставу. Він негайно визначив місце й час шлюбу.Це було ранньої осени 1942 р.Як задумав женитися і прийняв вирішення, то вже його не міняв. Довго бути разом не судилося.

Вже під кінець жовтня 1942 р. закатували й Івана Климіва. Він відмовився давати свідчення і був замордований у гестапівській тюрмі на Лонцького у Львові. «Називаюся Іван Климів, член ОУН. Більше нічого не скажу...», - це були його останні слова. Його вбивцею був працівник гестапо Віллі Вірзінг, якого спеціально прислали з Берліну для боротьби з українським визвольним рухом.

Провідник категорично відмовився давати будь-які зізнання гестапівцям. Його закатували, а після того розпустили вигадку, що нібито «Леґенда» вискочив у вікно і сам наклав на себе руки.

«Те, що його замордував гітлерівський опричник Віллі Вірзінг, ще раз спростовує радянський міф про те, що начебто, українські націоналісти були прислужниками німецького окупаційного режиму», - зауважив в. о. директора Центру досліджень визвольного руху Василь Стефанів.

Тюремний лікар д-р Бодек, хоч був євреєм, але до українських націоналістів ставився прихильно, а головне шанував тих, яких мордували на допитах і які не здавалися. Зі слів лікаря : «Івана Климіва вчора на допиті так сильно побили, що його в коці винесли на коридор, і коли мене покликали до нього, Климів уже не жив... Умер по-геройському.» [1с.274]

Звістка про замордування Климіва-Легенди блискавкою пронеслася по Львові. Всі відчули велику втрату. З реєстру членів ОУН вибув один із найбільших революціонерів того часу. Від гімназійної лавки активно працював в ОУН, був один з організаторів Сокальщини, як повітової мережі ОУН, відтак організував цілу округу ОУН із кількох повітів: Сокальщина, Равщина, Радехівщина, Кам'янеччина і Жовківщина.

Він являвся там, де найбільше потребували його порад і помочі. В одному тижні він міг бути у Кракові, Холмі, Луцьку, Кам'янці-Подільському, у Львові і знову в Кракові, де звітував Степанові Бандері про ситуацію в Україні.

Пізніше Головне Командування УПА посмертно нагородило Івана Климіва, за заслуги перед визвольним рухом, генерал – політвиховником УПА.

  Легенда розумів, що а ні  більшовики, а ні поляки, а ні німці не принесуть Україні добробут і волю. Лише ми самі піднімемо Україну з колін, у цьому нам ніхто не допоможе ні заходу, ні з сходу. Новим поколінням українців необхідно рухатись в перед шляхом Легенди. Шляхом боротьби за себе, за свою націю, її незалежність та добробут.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Заради тих, які згинули смертю хоробрих , я написав усе те, щоб хоч частково відтворити життя й дію воїнів, які в безмежній любові до Вітчизни посвятили себе їй всеціло і принесли для неї найдорожчу жертву. Можна сказати про них, що їхній чин творив епоху. Вони стали живим прикладом героїчного життя, за яким, треба сподіватися, підуть наступні українські покоління, не шкодуючи ні труду, ані жертв у боротьбі за волю й суверенність України.

В такій атмосфері, серед щоденних небезпек, у важких життєвих випробуваннях, гартувалися характери націоналістів, міцніла духова сила і незламною ставала їхня вірність національним ідеалам.

Задля конспірації Іван Климів вибрав собі псевдонім Легенда. Він так йому підходив, що багато хто вважав його родовим прізвищем. А втім, І. Климів і справді став Легендою. Бо овіяна легендами і пригодами була вся його революційна діяльність, вся його боротьба з різними ворогами, в тому числі й на терені східних областей України, де певний час перебував з похідними групами ОУН-бандерівців.

  Легенда – це носій українського незламного духу. Саме він надихав революційну молодь до боротьби за незалежність. Він перший організатор і політвиховник відділів УПА. Легенда казав: « Немає різниці якого кольору ворог-окупант червоного, білого чи коричневого. Господарем держави Україна має бути лише український народ.» [1.265]

Ярослав Стецько присвятив Івану Климіву цілий розділ книги «30 червня, 1941р», в якому, зокрема, про нього сказав такі слова: «Легендарний уже тоді Євген Легенда,  прокламації якого, чудесні формою і змістом, про творення армії, підписані як головнокомандуючим Збройних Сил, мали в собі справді щось з епохи Хмельничан, одним із них у нашій добі я його уважав і уважаю.» [7с.87]

Іван Бриль, член Червоноградського МО КУН та Братства ОУН-УПА, у статті «Людина, що стала Легендою» пише: «Іван Климів-Легенда був природною, націоналістично-органічною в особистих зносинах сердечною людиною. Сумлінний в житті й праці, чесний, дружній з людьми, незвичайно вимогливий до себе і підлеглих, твердий  у виконанні обов'язків, мав глибоку віру в Бога, завжди трудився і молився, змагав душею і тілом, щоб здобути волю своєму народові. Був тим справжнім новітнім лицарем без страху і догани. Мав пошану до авторитету і вимагав її від інших. Національні обов'язки ставив завжди вище особистих, волів жити і вмерти у боротьбі за свободу, аніж безпечне існування під ярмом.»

Дмитро Куп'як у книжці «Спогади нерозстріляного» згадує: «Другого дня на зустрічі мав слово Провідник «Легенда». Він чітко накреслив завдання та цілі революційної ОУН, що, як одинокий морально-політичний чинник, стала на безкомпромісну боротьбу проти окупантів. Він рекомендував нам поглиблювати свої знання, вивчати історію свого народу, наше світле минуле, як також наші невдачі, щоб пізнати історичні причини наших трагічних помилок, які привели до поневолення.»

В особі «Легенди» український рух втратив незламного революціонера - самостійника, Крайового Провідника, який у дуже невідрадних, тяжких умовах під час московської окупації Західних областей України в 1939 - 1941 рр. зумів розбудувати мережу ОУН не лише на терені Західних областей, але також і частинно на Правобережній Україні. Це був Провідник високо моральний і мужній, ідейний натхненник, який виховував плеяду революціонерів, відданих до смерті ідеалам УССД. Він належав до породи людей, що своїм розумом, серцем і волею над пересічними людьми .

Іван Климів-Леґенда загинув, але не загинула ідея, за яку він боровся, як і не загинули його вихованці – члени ОУН-УПА, й тисячі революціонерів, якими він проводив і на яких мав ідейний вплив. Понад десять років, власними силами і засобами, УПА боролася за волю України не зважаючи на це, що західній світ вважав проблему України внутрішньою справою радянської імперії. В майбутньому УПА реорганізувалась і вояки, разом із членами ОУН, перейшли в глибоке підпілля, не здаючи зброї, як того вимагав окупант.

Велика ідея національно-державного визволення України є наснагою для нового українського покоління, яке продовжує боротьбу за волю Батьківщини по сьогоднішній день.

Героїчні постаті Климова-Леґенди, Романа Шухевича-Чупринки, Степана Бандери та сотень відомих і невідомих героїв – є живим прикладом незламности духа і змагу української нації до волі, на крові і кістках яких виростатимуть нові провідники-месники, які шляхом Легенди поведуть українську націю до остаточної перемоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.Казанівський Б. Шляхом «Леґенди». СПОМИНИ. Видано за сприянням Видавничого фонду о. д-ра Д. Блажейовського, Лондон,  1975.

2.Коровін В.В. Радянська розвідка і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни. М., 1998;

3.Косик В. «Україна і Німеччина у другій світовій війні». - К., 1992.

4.Книш З. «Становлення ОУН». - Львів, 1994.

5.Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-5- років ХХ ст.- Львів, 2000.

6.Мірчук П.  Українська Повстанська Армія. 1942—1952.// httr: //www.ukrhnyga.at/load.

7.Олександр Алфьоров. Стаття «Нариси діяльності гетьманців у рядах Руху опору Другої Світової війни на теренах України»/ httr: //www.haidamaka. org .ua/

8.Орест Субтельний . Україна. Історія. Київ. «Либідь». 1993

9.Україна: друга половина XX ст. Нариси історії. Київ, «Либідь» 1997.

10.Шаповал  «Україна 20-50-х років: сторінки неписаної історії». - К., 1996. Інтернет-ресурси

  1.               httr: //www. Historis. org .ua
  2.               httr: //www.sokal.Lviv. ua
  3.               httr: //www.Lonckogo. Lviv. Ua
  4.               httr: //www.voanews.com.
  5.               vo.svoboda.org.ua.
  6.               httr: //www.emarket.ua.recreation/kupyak-dmitro-spogadi

 

 

Додаток 1

Фото. Іван Климів з дружиною.

 

 

 

 

 

 

 

 

На фото: Сокальська гімназія. Іван Климів серед друзів-однодумців (зверху, по середині).

На фото: внизу в центрі Іван Климів під час закладення каменя Січовим стрільцям в м.Сокаль

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Жива Легенда

11 липня 1993 року у с.Сілець відкрито пам'ятник безстрашному борцеві за волю України, членові Проводу ОУН Климіву-«Легенді», який загинув у гестапівських катівнях  міста Львова 4  грудня   1942 року.  Пам'ятник, автор якого львів'янин Ярослав Троцько, навічно постав у рідному селі героя.

Ти наша і слава, і воля, -

Тому ти й легендою став.

Щоб хліб колосився у полі

в ярмах народ не стогнав.

І рушили здружено лави

На поклик ОУН і УПА,

Щоб рідна воскресла держава

І воля прийшла золота...

Тремтіла московська голота

І польський здригавсь шовініст

Жахалась продажна мерзота

І падав від помсти фашист.

А ти - наче велет казковий

 Хвилин на спочинок не мав.

У час доленосний, грозовий

 Повстанські ряди гартував.

Їх вів без утоми і страху,

Немов легендарний титан,

По славнім оунівськім шляхом

Сілецький наш Климів Іван.

Гестапо... Катівня у Львові...

Ось деспот вже зводить курок –

І впали троянди із крові

Під чорної смерті шинок.

Востаннє обняв Україну,

До ніг материнських припав.

За те, що боровсь до загину, -

Живою Легендою став.

Дмитро Горішний

 

Ні! Ніхто не мас права на забуття. Адже це наша історія. Пам 'ять про живу Легенду залишиться в наших серцях навіки. І він житиме в піснях та віршах, які люди складатимуть про його героїчну боротьбу.

 

 

 

 

Додаток 3

     

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Вакарчук відвідав музей-в'язницю «Тюрма на Лонцького»

28 червня Міністр освіти і науки Іван Вакарчук побував на відкритті першого етапу експозиції Меморіалу пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Початкова експозиція Меморіалу «Тюрма на Лонцького» розташована на першому поверсі приміщення колишньої тюрми. Там максимально збережено автентичний вигляд коридорів та камер, які не зазнали жодних змін відколи тут перебували політичні в'язні.

Камера-одиночка, камера смертників, кабінет слідчого та унікальна фотолабораторія - все це доступно для огляду у Меморіалі «Тюрма на Лонцького». Правду про страшні події літа 1941 року можна побачити з рідкісних кіно- та фотокадрів і почути з вуст колишніх в'язнів. В експозиції представлені нещодавно розсекречені "розстрільні списки" та архівні справи на одного з найвідоміших в'язнів - отця Миколу Хмільовського, керівника підпільної греко-католицької церкви та члена парламенту воюючої України - Української головної визвольної ради. Знайдені завдяки дослідникам усі відомі нині прізвища закатованих 1941 року тепер уміщує стела пам'яті.

На відкритті також були присутні голова СБУ Валентин Наливайченко, керівництво Львова та області, народні депутати Володимир В'язівський, Ярослав Кендзьор, колишні політв'язні Юрій Шухевич, Ірина Калинець, Іван Гель, громадськість Львова.

Експозиція підготовлена співробітниками Центру досліджень визвольного руху за сприяння Служби безпеки України. Кошти для відкриття Меморіалу зібрані з пожертв львівської громади.

ІСТОРІЯ ТЮРМИ «НА ЛОНЦЬКОГО»

Колишня в'язниця на вул. Бандери має 85 років. Це була найбільша в'язниця у Львові, яка протягом всього періоду боротьби української нації за власну державність була уособленням жорстокості окупаційних режимів на Західній Україні: тут містилися в'язниці польського, німецького та радянського режимів. У трагічні дні кінця червня 1941 року тут було знищено найбільшу кількість політичних в'язнів у Західній Україні - 1645 осіб, що становило 41 відсоток від усіх помордованих в'язнів Львова. Саме після тих подій за в'язницею «на Лонцького» закріпилася особливо сумна слава. За часів німецької окупації тут містилася слідча в'язниця, де проводилися допити противників Рейху. Під час одного із таких допитів у листопаді 1942 року тут було закатовано одного із провідників ОУН, генерал-політвиховника УПА Івана Климіва – «Легенду». Після Другої світової війни в'язниця використовувалася радянськими карально-репресивними органами для утримування полонених повстанців під час слідства. Після проголошення незалежності України тут було розташовано слідчий ізолятор СБУ.

МЕМОРІАЛ «ТЮРМА НА ЛОНЦЬКОГО»

Ініціативу львівської громадськості щодо створення в приміщенні колишньої тюрми "на Лонцького" Меморіалу пам'яті жертв окупаційних режимів підтримали Львівська міська рада, Львівська обласна рада та Служба безпеки України. Координацію робіт зі створення Меморіалу здійснює Робоча група, до складу якої увійшли представники названих структур, Центру досліджень визвольного руху та відомі громадські діячі.

Колегія Служби безпеки прийняла рішення про виділення приміщень та земельної ділянки для потреб майбутнього Меморіалу, вперше відкрила доступ до приміщень тюрми науковців та громадськості, надала відповідні згоди для проведення першочергових робіт.

Центр досліджень визвольного руху провів ґрунтовне дослідження історії тюрми, проводить збір спогадів та свідчень колишніх в'язнів.

Результатом роботи групи стало затвердження Ідеї Меморіалу, проекту концепції, проведення першого етапу міжнародного архітектурного конкурсу. Робочою групою напрацьовані першочергові заходи в рамках створення Меморіалу: організувати і провести фотофіксацію музейного приміщення та прилеглої території, провести історико-архітектурні дослідження та обстеження приміщень в'язниці, розробити зонування приміщення музею та прилеглої території, провести першочергові архітектурно-реставраційні, ексгумаційні роботи.
28 червня 2009 року відкрито перший етап експозиції Меморіалу "Тюрма на Лонцького", підготовленого Центром досліджень визвольного руху та Службою безпеки України.

ПЕРШИЙ ЕТАП ЕКСПОЗИЦІЇ МЕМОРІАЛУ "ТЮРМА НА ЛОНЦЬКОГО"

Перший етап експозиції Меморіалу "Тюрма на Лонцького" має три сюжетні лінії: історія споруди, в'язничний побут та масові розстріли наприкінці червня 1941 року. Вона розташована на першому поверсі. Вхід відкрито зі сторони вулиці Брюллова (колишня вул. Лонцького) - там, де він був у часи функціонування тюрми. До огляду підготовані - пропускний пункт, тюремні камери, кабінет слідчого, фотолабораторію та інші приміщення в'язничного побуту. Частину тюремних камер обладнано в експозиційні зали. У коридорах вмонтовано стенди, на яких подано історію будівлі, прізвища частини розстріляних в'язнів та тексти документів, які регламентували перебування у цій тюрмі у різні періоди.

Окремий експозиційний зал присвячено о. Миколі Хмільовському - Голові підпільної УГКЦ та членові УГВР, який свого часу перебував у тюрмі "на Лонцького". У цьому залі можна простежити життя та діяльність окремо взятого політв'язня тюрми "на Лонцького" крізь призму його кримінальної справи.

Основний акцент в експозиції поставлено на найкривавішу сторінку в історії тюрми - масові розстріли кінця червня 1941 року. В одному із залів демонструються кадри із кінохроніки, де зафіксовано стан тюрми після відходу радянських військ зі Львова наприкінці червня 1941 року.

В іншому залі розміщені фотографії зроблені на території тюрми в цей період, а також тогочасні українські газети, які широко висвітлювали злочини комуністичного режиму.

Серед тюремних камер, в яких відтворено умови в'язничного побуту на окрему увагу заслуговує т. зв. "камера смертників" - у ній в'язні очікували на виконання вироку, яким нерідко був розстріл.

З метою відтворення історичного тла найтрагічнішого періоду в історії "тюрми на Лонцького" - радянської окупації - в окремому залі представлені репродукції пропагандистських плакатів того часу, на фоні яких лунають записи пісень на кшталт "Широка моя страна родная". Цей зал демонструє різкий контраст офіційної пропаганди із реальним життям у СРСР - зокрема на прикладі умов перебування у тюрмі "на Лонцького".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
22 квітня 2018
Переглядів
1157
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку