"Річка Дніпро в творчості поетів та письменників"

Тема: Річка Дніпро в творчості поетів та письменників.

Мета: Ознайомити учнів з найбільшою річкою України та показати як вона відображена в творчості поетів та письменників різних часів; формувати відчуття своєї приналежності до України, усвідомлення себе українцем; розвивати декламаторські вміння та здібності, бажання глибше пізнати світ Кобзаря; виховувати любов до поетичного слова, належну шану та повагу до постатей, що стали національними символами.

Обладнання: фізична карта України, портрет Т. Г. Шевченка.

Епіграф: …Нема на світі України,

                    Немає другого Дніпра…

                        Т. Г. Шевченко

Хід заняття

Вступне слово вчителя. Краса Дніпра завжди привертала увагу та надихала поетів та письменників, літописців та мандрівників. Пропонуємо вам невелику подорож у часі: відчуйте, як виглядав Дніпро у минулі віки, які почуття викликав та які мрії плекав у серцях відомих людей різних часів, країн та віросповідань.

Ведучий 1. Вперше Дніпро, який прадавні греки називали Борисфен, згадує історик Геродот у V ст. до н. е. Відчуйте велич та красу славної ріки, яка вразила історика.

Читець. Серед інших же річок Борисфен (Дніпро) найприбутковіший: він має найпрекрасніші та найрозкішніші пасовиська для худоби, чудову рибу у великій кількості, вода на смак дуже приємна, чиста. Посіви уздовж берегів Борисфена чудові, а там, де земля не засіяна, розстеляється висока трава. У гирлі Борисфена сама собою осідає незліченна кількість солі. У річці водяться величезні безкостисті риби під назвою «антакеї» і є багато інших чудасій …

Вчитель. Дніпро – найбільша водна артерія України та третя за довжиною ріка в Європі (після Волги і Дунаю). Ріка протікає територією трьох держав – росії, Білорусі та України. Дніпро бере початок у північній частині Валдайської височини з болота Аксенінський мох біля села Бочарово Сичовського району Смоленської області росії. Метрів за десять від витоку встановлений пам’ятний зруб. На дошці, що висить на ланцюгах під дахом цямриння двома мовами – російською та українською, написано: «Зупинися, подорожній, ти перебуваєш біля витоку великої річки Дніпро. Бережи її». Цямриння років двадцять тому привезли туди з України. Ініціатором цього ритуального дійства виступив Український фонд добра на чолі з Віктором Кармазіним, який був керівником руху «Всесвіт і порятунок людини», народним депутатом України кількох скликань.

     Загальна протяжність Дніпра – 2201 км, у межах України – 981 км. Дніпро – типова рівнинна річка. Нижче Києва долина річки асиметрична: підвищений правий берег, круто обриваючись до річки, утворює мальовничі Дніпровські кручі, лівий берег – низький і пологий, з заплавними луками. Живлення річки мішане: дощове, снігове, підземними водами.   Річка приймає  більше 20 тисяч приток. Найбільші з них: Прип’ять, Тетерів, Ірпінь, Рось, Інгулець (праві), Десна, Псел, Ворскла, Самара, Оріль (ліві). Як корені гігантського дерева притоки Дніпра ніби скріплюють Україну в єдине ціле. Разом з тим, Дніпро розділяє територію країни на лівобережну та правобережну. Між Дніпропетровськом та Запоріжжям ріка перетинає Український щит, тут до спорудження Дніпрогесу були Дніпровські пороги. Сучасний Дніпро – це каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), з створенням яких природне річище і частина заплави Дніпра затоплені. Впадає ріка у Дніпровський лиман Чорного моря, утворюючи численні рукави та протоки.

 

Ведучий 2. Згадується Дніпро і у «Слові о полку Ігоревім», одній з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури, героїчній поемі кінця XII ст. В ньому Ярославна з останньою надією звертається до Дніпра – Славутича про допомогу.

Читець.

Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна.
І каже: — Дужий і старий,
Широкий Дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчина,
Носив єси на байдаках
На половчан, на Кобяка
Дружину тую Святославлю!..
О мій Словутицю преславний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала, —
Сльозами моря не долить.         Переклад Т. Шевченка           

Ведучий 1. Справжнім ідейно-художнім шедевром професійної поезії став бароковий вірш «Похвала Дніпрові». Автор його — видатний український письменник і культурний діяч Феофан Прокопович. Він народився на березі Дніпра в Києві, закінчив Київську академію, навчався в польських школах, у Римській колегії, прекрасно володів латинською, польською та іншими мовами. Патетичний вірш-гімн «Похвала Дніпрові» Феофан Прокопович склав латиною на початку XVІІІ століття, і цей твір друкувався кілька разів.

 Читець.

Славен будь, отче великий,
завжди повноводий, глибокий!
Ти багатіший за інші річки
усі разом, а може,
І найславніший. Пружна течія
береги роз’єднала
Так, що стріла не спроможна
здолати всю відстань між ними.
З морем самим позмагатися любить,
розрившись, неначе
Німфа Фетида, що прагне
до батька подібною стати!
Часто лютує швидка течія,
і тоді у нестямі
Навіть столітні дуби виривав
укупі з корінням…

 

Вчитель. Головна ріка країни є рекордсменом за кількістю розташованих на її берегах обласних центрів: Київ, Черкаси, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон. Окрім цих міст, на берегах Дніпра розташовані велика кількість сіл, селищ, невеликих міст. Серед них, мабуть, відоме вам місто Канів.

Читець.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро , і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отойді я

І лани і гори –

Все покину і полину

До самого бога

Молитися… а до того

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Вчитель. Заповіт великого Кобзаря було виконано. Українська земля навіки прийняла його у своє лоно 22 травня 1861 року. Місце для поховання було обрано на Чернечій горі. Могилу було насипано високою, за козацьким звичаєм, на ній встановлено дерев’яний хрест, а згодом, в 1884 році, чавунний хрест. У 1914 році, коли виповнювалось100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним циркуляром заборонив святкувати цей ювілей. У березні всі охочі почали з’їжджатися в Канів до могили поета, але доступу до могили не було. Її оточили жандарми, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з гвинтівками напоготові.У 1923 році на могилі поета був встановлений тимчасовий пам’ятник-бюст, автором якого став Калень Терещенко. У 1925 році постановою РНК УРСР територію могили Шевченка було взято під охорону держави - створено Державний заповідник.

З дня захоронення Т.Г.Шевченка могилу постійно охороняли. Вірним охоронцем могили Кобзаря став місцевий житель Іван Ядловський. В 1884 році біля могили було побудовано хату, де жила сім’я доглядача і де було створено перший народний музей «Тарасову світлицю», відновлений в 1991 році.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам’ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектор Василь Кричевський і Петро Костирко). Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження в 1977 році (392 сходинки, оглядові майданчики).

Ведучий 2. 1836 рік. Тарасові Шевченку пішов 23-ій рік. За соціальним статусом він кріпак. Але допитливий хлопець жадібно тягнеться до книжки, займається самоосвітою, вчиться малярства, і ось таке рідкісне явище у світовій літературі. Без літературного учнівства, відразу увійти в літературу геніальним твором – баладою «Причинна», з її геніальною піснею про Дніпро, рядками якої починається «Кобзар»

Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Звучить запис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…» музика Д. Крижанівського слова Т. Г. Шевченка

Ведучий 1.   1842 рік. Тарас Шевченко звертається до теми Запоріжжя, Дніпра, Хортиці. Ще напередодні приїзду до Запоріжжя він пише поему «Гамалія», у якій звеличує хоробрість, звитягу козаків-запорожців, які під орудою отамана Гамалії вирушають у похід на Царгород, щоб визволити побратимів. Дніпро, як і личить йому, «… сивому козакові… », на боці «… синів слави і волі… »:

Читець.

Зареготався дід наш дужий,

Аж піна з вуса потекла.

« Чи спиш, чи чуєш, брате Луже,

Хортице-сестро? Загула

Хортиця з Лугом: « Чую, чую!»

І Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки.

Ведучий 2.  Для Т.Г. Шевченка Дніпро – найвища й найкраща даровизна Божа, Господня благодать. У Дніпро він закоханий. Нас вражають його поетичні рядки – ідилії, художні картини похилених верб понад ставом, зелений гай, степ, козацькі могили. І в цей український ландшафт як найважливіший його компонент «вписується» Дніпро. В поезії «І виріс я на чужині» читаємо:

Читець

«І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…»

Читець

«І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні».

Ведучий 1. Чудові картини природи Шевченко змальовує в поемі «Княжна». Із замилуванням оспівує поет вечірню зорю, з якою він веде розмову. Перед читачем постає картина, де в тихому Дніпрі купається сонечко, яке заходить за обрій. Постає веселка, перекинута через річку. Постають тихі, розкішні дерева, що миють свої віти у хвилях Дніпра.

Читець

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась.

Ведучий 2.  У Шевченка Україна – це Дніпро, а Дніпро – це Україна. Це образи, символи української вічності. Як вічний Дніпро, так вічна й Україна і постать геніального сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка.

Читець

Шумить Дніпро (пам’яті Т. Г. Шевченка)

Шумить Дніпро, піняться тихо хвилі,   Легенький вітерець гуляє по степах.   Вознісся високо над нами з домовини   Великий батько наш, безсмертний у віках.   Уклін тобі, Тарасе, низько-низько,   За віру ту, що нам в серця уклав.   Синів, борців за волю українську,   На подвиги твій образ надихав.    Ми нині - українці, не "моголи",    Вже вільно дихає оновлений наш край.    Вшановуєм тебе, Кобзарю, словом,    За волю нашу не даремне ти страждав.          Валентина Ланевич   Звучить запис пісні «Шлях до Тараса» (слова Ю. Рибчинського, музика О.Осадчого) у виконанні Василя Зінкевича.

Заключне слово вчителя. «Нема на світі України, немає другого Дніпра» — тепер це не просто хрестоматійні рядки. Зараз для кожного з нас вони набувають сакрального значення: наша країна — найбільша цінність, ми готові битися за неї, бо вона — найкраща.

Наступні слова Тараса є пророчими: і про наші національні голос і гордість, і про кров, яку проливаємо у війні, і про зволікання Заходу щодо допомоги.

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

 

І попри  все, ми, українці, віримо в перемогу.

Борітеся — поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим» Шевченко дає нам абсолютний рецепт успіху:

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Ми сьогодні обійнялися, Тарасе. Об’єдналися так, як ніколи досі. Хтось захищає нашу свободу зі зброєю в руках, хтось веде інформаційну війну, хтось дбає про біженців, купує їм необхідні речі та їжу, хтось переказує гроші та закуповує необхідне, евакуює, рятує з-під завалів, хтось дбає про своїх близьких і вже будує план відновлення. Усі важливі і потрібні. І надалі тримаймося таких загальнонаціональних обіймів, аби разом побачити нашу перемогу й відновити державу. Усе буде Україна!