Різдвяне диво
На околиці невеликого села, за рікою й широкими полями, стояла маленька хатинка. Тут жила дівчинка на ім'я Марійка з бабусею, котра була відома на все село своїми чарами та добротою. Щоразу напередодні Різдва до їхньої домівки сходилися звідусіль люди з побажаннями й дарунками, і бабуся завжди дарувала їм щось маленьке, але особливе.
Цього року зима видалася холодною та сніжною. На Різдво Марійка мріяла про особливий подарунок — маленького білого коня, з яким вона могла б мандрувати лісами, як у казках, котрі розповідала бабуся. Але вона знала, що коня їм не купити, адже в хатині жили небагато.
Та одного вечора, за день до Різдва, коли дівчинка поралася біля печі, бабуся покликала її, мовивши: "Марійко, запам’ятай, у кожного з нас є свої дива, і найбільше диво — у нашому серці." Марійка трохи засумувала, але не показала цього бабусі. З любов'ю вона допомагала прикрашати ялинку шишками й горішками, які самі по собі здавалися малими чудесами.
І ось коли вже ніч вкрила землю, а сніг мерехтів під зоряним небом, Марійка задрімала біля теплої печі. Їй приснився чарівний сон. У цьому сні вона була одягнена у сяючий срібний кожушок, і раптом перед нею з'явився великий білий кінь, наче виліплений із снігу та зоряного світла. Марійка стрибнула на його спину, і кінь злетів у повітря, немов казковий птах. Вони разом мчали над засніженими полями, через ліси та міста, де у вікнах світилися різдвяні вогні.
Раптом Марійка прокинулася. Ззовні було тихо, лише місяць кидав своє сріблясте світло на землю. Марійка вже хотіла засмучено подумати, що це лише сон, як раптом почула тихий стукіт у двері. Коли вона обережно відчинила їх, перед нею стояв маленький білий кінь із теплою шерстю, і його великі очі світилися в темряві. Він ніжно схилив голову, наче запрошуючи Марійку на справжню зимову прогулянку.
Серце дівчинки завмерло від радості, і вона кинулася обіймати свого нового друга. Разом вони побігли засніженими стежками, де кожен крок видавався дивом. Коли ж вони повернулися додому, кінь повагом зник у передранковому тумані, залишивши за собою лише сліди на снігу й відчуття справжнього дива.
Марійка знала: це була різдвяна казка, що залишиться з нею назавжди. І відтоді кожного Різдва вона з теплотою згадувала свою нічну подорож із білим конем, як нагадування, що дива справді живуть у серці кожного, хто в них вірить.
Ці завдання будуть корисними для глибшого розуміння тексту й розвитку мовних навичок.