Робота МАН з історичного краєзнавства "ГОЛОДНІ РОКИ 1932-1933 рр. В НАШОМУ КРАЇ"

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Харківської облдержадміністрації

Харківське територіальне відділення

Малої академії наук України

 

 

 

                                                                             Наукове відділення: історія

                                                                             Секція: історичне краєзнавство  

 

 

 

 

 

          ГОЛОДНІ РОКИ 1932-1933 рр. В НАШОМУ КРАЇ

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 Виконала:

Іванюк Олександра Василівна

учениця 11 класу

Олійниківського НВК

Сахновщинської районної ради

Харківської області

 

Науковий керівник:

Шеремет Людмила Петрівна

вчитель історії Олійниківського НВК

Сахновщинської районної ради

Харківської області, «спеціаліст першої категорії»

 

 

 

 

Олійники – 2018

Тези

Тема: Голодні роки 1932-1933  в нашому краї

Автор: Іванюк Олександра Василівна

Навчальний заклад: Олійниківський НВК Сахновщинської районної ради Харківської області

11 клас

Керівник: Шеремет Людмила Петрівна, вчитель історії  «спеціаліст першої категорії»

Питання про причини голодомору на Україні у 1932-1933 роках є одним з найскладніших і водночас одним з найважливіших питань новітньої української історії. На сьогоднішній день серед науковців світу одностайної думки щодо причин голодомору немає.

Мета дослідження: розглянути причини та наслідки голодомору 1932-1933 років у с. Олійники Сахновщинського району Харківської області, ґрунтуючись на історичних документах та спогадах свідків.

Проблеми диференціації причин та наслідків голодомору у різних регіонах України, особливо у сільських громадах, на сьогодні рідко розглядаються. Саме тому  було вибрано дану тему наукової роботи.

Відповідно до поставленої мети роботи були виконанні наступні задачі дослідження: дослідила проблеми голодомору 1932-1933 років у наукових працях, розглянула політичні проблеми та економічні чинники, що призвели до виникнення голодомору в Україні 1932-1933 років, дослідила наслідки голодомору в Олійниківській сільській раді Сахновщинського району за історичними документами та спогадами очевидців.

Так, провівши  пошукову роботу опрацювавши зібрану інформацію, я можу дійти висновку, що Голодомор в Україні 1932-1933 років мав як політичні, так і економічні передумови.. Він мав штучний, заздалегідь спланований характер. 

На території Олійниківської сільської ради, як і всього Сахновщинського району, мала місце трагедія голодомору 1932-1933 років. Дану тезу підтверджують архівні документи та розповіді свідків тих жахливих подій.

ЗМІСТ

 

	стор.
Вступ ……………………………………………………………………	4
Розділ 1. Проблема голодомору у наукових дослідженнях……..	6
1.1. Дослідження проблем голодомору в Україні……..	6
1.2. Проблема голодомору у офіційних документах…..	9
Розділ 2. Передумови виникнення голодомору…………………..	13
Розділ 3. Наслідки голодомору в Олійниківській сільській раді Сахновщинського району……………………………….	17
3.1. Відображення наслідків голодомору у архівних документах……………………………………………	17
3.2. Голодні роки: спогади свідків………………………	20
Висновки……………………………………………………………………	25
Список використаних джерел…………………………………………….	27
Додатки…………………………………………………………………….	29

 

ВСТУП

Питання про причини голодомору на Україні у 1932-1933 роках є одним з найскладніших і водночас одним з найважливіших питань новітньої української історії. Цією проблемою займались і займаються не тільки українські, але також і чисельні західні історики. На сьогоднішній день серед науковців світу одностайної думки щодо причин голодомору немає.

До кінця 1980-х років проблематикою визначення причин, масштабів та наслідків голодомору займалася тільки західна історична наука. Це пояснювалося тим, що до того часу радянській науці, в цілому, і українській, зокрема, було заборонено вивчати це історичне явище, бо радянський уряд не визнавав самого факту голоду на Україні у 1932-1933 рр. Більшість західних істориків схиляється до думки, що основними причинами голодомору були національно-політичні чинники.

Сьогодні, питання голодомору висвітлюється як в науковій площині, так і, в більшості випадків, в політичній. Іноді, змінюються історичні факти, по різному трактуються історичні документи, що, в більшості випадків, дойшли до нас у передруках, оскільки оригінали були вилучені та знищені. Проблеми диференціації причин та наслідків голодомору у різних регіонах України, особливо у сільських громадах, насьогодні рідко розглядаються. Саме тому темою даної наукової роботи було обрано голодні роки 1932-33 рр. у рідному краю на прикладі села Олійники Сахновщинського району Харківської області.

Мета дослідження: розглянути причини та наслідки голодомору 1932-1933 років у с. Олійники Сахновщинського району Харківської області, ґрунтуючись на історичних документах та спогадах свідків.

Предмет дослідження: голодомор 1932-1933 р.р. у с. Олійники Сахновщинського району Харківської області.

Обє’ктом дослідження є причини та наслідки голодомору 1932-1933 років у с. Олійники Сахновщинського району Харківської області.

Відповідно до поставленої мети роботи були визначені наступні задачі дослідження:

• ознайомитись із висвітленням проблеми голодомору 1932-1933 років у наукових дослідженнях, зокрема: головними результатами дослідження проблем голодомору в Україні;
• розглянути політичні проблеми та економічні чинники, що призвели до виникнення голодомору в Україні 1932-1933 років;
• дослідити наслідки голодомору в Олійниківській сільській раді Сахновщинського району за історичними документами та спогадами очевидців.

Для досягнення поставлених задач нами було використано наступні методи дослідження:

• аналіз наукових робіт з метою ознайомлення із висвітленням проблеми голодомору;
• порівняльний аналіз наукових та публіцистичних матеріалів та оприлюднених документів щодо дослідження політичні проблеми та економічні чинники, що призвели до виникнення голодомору в Україні;
• робота із архівними матеріалами та копіями документів, а також, картографічними матеріалами, для вивчення наслідків голодомору в с. Олійники;
• опитування свідків подій голодомору в с. Олійники для складання опису наслідків.

Сподіваємось, що дана робота стане маленьким внеском у велике дослідження

жахливої трагедії українського народу: голодомору 1932-1933 років.
Розділ 1

Проблема голодомору у наукових дослідженнях

1.1. Дослідження проблем голодомору в Україні

 

Голодомор 1932-33 років – це трагедія, яка забрала життя мільйонів мешканців однієї з найбагатших сільськогосподарських житниць колишнього Радянського Союзу – України. Трагедія, що викликала непоодинокі випадки канібалізму та дітоїдства. Трагедія, яка була створена штучно, жорстокою політикою сталінського терору.

Взагалі з початку 20-их і до кінця 40-их років Україна пережила 3 голоди: 1921-22 рр., 1932-33 рр., 1946-47 рр. Але саме голод 1932-33 рр. отримав жахливу назву „Людомор”.

Голодомор 1932-33 рр. за своїми масштабами і сутністю рівнозначний єврейському холокосту. Це – справді національна трагедія українського народу. Досить сказати, що на Харківщині тоді померло людей більше, ніж під час гітлерівської окупації.

У науковій українській і світовій літературі в різні часи з’явилося багато публікацій, у яких знайшли відображення трагічні картини голоду І933 р. Ґрунтовно розробляли цю тему письменники української діаспори Улас Самчук, Василь Барка, Тодось Осьмачка, а також велика кількість науковців, зокрема з історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Так, Борисенко В. К. у своїй роботі «Свіча пам’яті! Усна Історія про геноцид українців у 1932-33 роках» [1] на основі матеріалів усної історії розкриває глибину трагедії українського народу під час голодомору у 1932-33 р. У роботі, на основі опитування живих свідків тих далеких подій, розглядаються причини та наслідки голодомору в Україні.

Виконавчий директор Комісії із розслідувань причин голодомору в Україні Джеймс Мейс у своїй роботі «Великий голод в Україні 1932-33 рр.» [2], що складається з чотирьох томів, які були зібрані у 60-х роках XX ст. для спеціальної Комісії Конгресу США, зафіксовано свідчення наших земляків, що пройшли крізь пекло голодомору 1932-33 рр.

У комплексному звіті «Голодомор геноциду українського народу 1932-33 рр.» [3] у центрі авторської уваги знаходиться пошук відповіді на питання, чому терор голодом був спрямований проти України. Документ описує механізм голодомору, його зловмисність, кваліфікує його відповідно до Конвенції ООН 1948 р., як злочин проти людяності.

Видання написане на основі детального вивчення історіографії проблеми, в ній використано документальні матеріали, свідчення очевидців.

Кульчицький С. В. У роботі «Голодомор І932-33 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення» [4] на підставі багатьох документів і свідчень встановлює, що голодомор 1932-33 рр. в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилучення у селян всього наявного у них продовольства.

У книзі «Лиха коса голодомору: 1932-33» [5] трагедія голодомору  висвітлюється як у загальноукраїнському, так і регіональних аспектах. Авторський аналіз органічно доповнюється численними архівними документами, спогадами очевидців страшної трагедії.

У роботі Марочко В. «Голодомор 1932-33 р. в Україні: Хроніка» [6] використано опубліковані збірники документів і матеріалів, архівні фонди України та Росії, листування і таємні шифрограми Сталіна, листи селян до партійно-радянської номенклатури, доповідні записки іноземних дипломатів.

До кінця 1980-х років проблематикою визначення причин, масштабів та наслідків голодомору займалася тільки західна історіографія. Це пояснювалося тим, що до того часу радянській історичній науці в цілому і українській зокрема було заборонено вивчати це історичне явище, бо радянський уряд не визнавав самого факту голоду на Україні у 1932-1933рр. Більшість західних істориків схиляється до думки, що основними причинами голодомору були національно-політичні чинники. Перше значне дослідження голодомору провів У. Чемберлен, який назвав голодомор засобом національної політики більшовиків, свідомо вжитий для того, щоб зламати опір українського селянства колективізації. Видатний історик Джеймс Мейс вважає голодомор московським інструментом пригнічення національних почуттів українського селянства, яке було основним носієм національних рис українського народу.

Російська історіографія 1980-1990-х років не виокремлювала проблеми голоду на Україні, не виявляючи дослідницького інтересу до цього явища. Історики

В.П. Данилов, I.Є. Зеленін, М.О. Іваницький та Д.О. Волконогов цілком слушно і аргументовано виділяли основні економічні та соціальні причини голодомору (колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі), але вони не виходили за рамки інтернаціональної позиції в оцінці географії та масштабів голодомору, цілковито заперечуючи його антиукраїнську направленість.

Першими українськими дослідниками, які займалися питанням про причини голодомору були представники української діаспори: М. Вербицький, О. Второпай, В. Гришко, В. Давиденко та інші. Публікуючи велику кількість розвідок і матеріалів стосовно голодомору, вони намагалися дати відповідь на головне питання - які причини голодомору і хто в ньому винен. Вони вважають, що основним завданням організованого більшовиками голодомору було якщо не винищення, то всебічне ослаблення, упокорення української нації.

В українській радянській історіографії вперше поставив питання про голод С.В. Кульчицький. Він вбачає у голодоморі насамперед найбільш жахливий каральний засіб, застосований Сталіним проти колгоспників, які зробили спробу добросовісно працювати тільки на присадибній ділянці, а не в громадському господарстві.

Українські дослідники В. Даниленко і П. Бондарчук наголошують на необхідності розглядати більш глибокі причини організованого більшовизмом голодомору. На думку дослідників, головною причиною голодомору 1932-1933 років є політика Москви, направлена на підрив та придушення українських національних сил.

Таким чином, цілком слушним є зауваження Дж. Мейса, що можна зрозуміти політику та процеси лише в контексті сукупності (тотальності) їхніх взаємовідносин, в контексті проекту суцільної трансформації суспільства під проводом режиму, який фанатично увірував, що він (і тільки він) володіє науковими " формулами створення утопії".

1.2. Проблема голодомору у офіційних документах

На думку більшовицького керівництва, основним економічним завданням колективізації було забезпечення промислових центрів необхідною сільськогосподарською продукцією та сировиною, а також робочою силою з села. Політичним же завданням була негайна ліквідація «ворожих класів». Навіть за оптимальних умов заміна одних форм організації виробництва (індивідуальних) принципово іншими (колективними) призводить до тимчасової дезорганізації даного сектору економіки. В Радянському Союзі така зміна не була забезпечена ні технологічними поставками нової техніки, ні ідеологічно – ефективною пропагандою переваг колективних форм виробництва. Крім того, становище погіршувалося тим, що темпи переходу були прискореними. Шляхом репресій, виселення та знищення «куркулі» та «підкуркульники» були ліквідовані як клас. Таким чином було ліквідовано можливих найактивніших організаторів опору колективізації. Як зазначав М. Івницький, «ліквідація куркульства» як класу, в результаті якої найбільш дієздатний і працелюбний прошарок селянства було експропрійовано і значну його частину депортовано, призвела до падіння сільськогосподарського виробництва» [12]. Але основною причиною падіння сільськогосподарського виробництва українські дослідники вважають нездатність колгоспів організувати ефективне виробництво, що зазначив С. Кульчицькій у своїй статті «Опір селянства суцільній колективізації» [11].

Більшовицьке керівництво не бачило (або не бажало бачити) об'єктивних передумов продовольчої кризи, розцінюючи неефективну роботу колгоспів як результат саботажу селян. Крім цього, Сталіну було відомо про нищення реманенту, худоби самими селянами, „які не бажали віддавати своє добро, нажите важкою працею". О.Д Бойко повідомляє, що „ за період 1929-1932 рр. В Україні поголов’я великої рогатої худоби скоротилося на 41%, коней - на 33,3%, свиней - на 62,3%_; овець на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 рр. становив 680 млн. ц. (найнижчі показники після голодного 1921 р.)". Даний факт підтверджується історичним документом про ставки збору із подвір’я селян (додаток А), що знаходило величезний опір українського селянства. Це сприймалося більшовиками як боротьба селянства проти радянської влади. С.Кульчицький зазначає, що „опір селянства відбувався в різних формах. Цей опір був абсолютно неорганізованим, але його сила полягала в масовості". 3 огляду на це Сталін вирішив зробити крок назад.

Ю. I. Шаповал пише, що «влада добре пам'ятала масштаби селянського спротиву в Україні у 1930-1931 рр. коли проти «великого перелому» воювали цілими селами, бо хто ж віддає зароблене просто так». У вересні 1932 року Сталін писав до Кагановича: „Якщо не візьмемся тепер же за виправлення положення на Україні, Україну можемо втратити... Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший строк на справжню фортецю СРСР...". I Москва вирішила застосувати терор голодом. Якщо продовольча криза в СРСР мала об'єктивні передумови, то голодомор на Україні 1932-1933 роках був штучним, організованим Москвою з метою упокорення українського села.

Аналіз постанов ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б), законодавчих актів РНК УСРР та СРСР за 1929-1933 роки дають нам можливість стверджувати, що голодомор 1932-1933 років був влаштований більшовиками штучно з метою упокорення селянства ,,проведення суцільної колективізації українського села та придушення українських національних сил. В. I. Марочко пише, що „збереглося чимало документів політбюро ЦК КП(б)У, радянського уряду... які можна зважати такими, що підтверджують спрямовану та обґрунтовану політику самого геноциду в усіх його проявах: масове винищення етнонаціональних та релігійних груп населення в Україні. Депортація за класовими та національними ознаками, навмисне застосування репресій проти українців та інших національностей, ліквідація інтелігенції, штучне переселення представників інших націй з Росії до українського села тощо" [12].

Підтвердженням упокорення селян, є знайдена нами «Справка о массовых выездах из сел Украины…» (додаток Б).

У постанові „ Про заходи посилення хлібозаготівлі" зазначалося що потрібно „ припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконують плани хлібозаготівель". Ті колгоспи, які вже видали натураванси, повинні були організувати повернення селянами назад «незаконно розданого хліба». Тобто більшовики позбавляли колгоспників хліба, а тих, хто не пішов до колгоспу, обкладали величезними податками. Торгівлю зерном було заборонено, зерно фактично вилучалося з сімейного ужитку. 6 грудня 1932 року Раднарком УСРР разом з ЦК КП(б)У видали постанову „ Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі" (додаток В). До деяких українських сіл урядом було застосовано особливі заходи:

1. Товаропостачання припинялося, усіляка торгівля заборонялася, а товари з крамниць вивозилися.
2. Всіляке кредитування припинялося, стягнення різноманітних фінансових зобов'язань проводилося достроково.
3. Кооперативний та державний апарат „ очищувався" від „ ворожих" та

„контрреволюційних" елементів.

20 січня 1933 року союзний уряд запровадив практику „ твердих завдань" для одноосібних господарств. Невиконання їх призводило до застосування репресивно-каральних заходів, а виконання фактично призводило голодну смерть усієї родини. Крім цього, існувала загальнодержавна установка - не видавати селянам трудодні, які не виконали плану хлібозаготівель, основних зернових культур за вироблені ними трудодні.

Після припинення продовольчого постачання майже у третину регіонів України, позбавлення селян винагороди за працю та запровадження „ чорних дошок" означали смертний вирок селянству.

ЦК КП(б)У та голова уряду В. Чубар знали про голод на селі, мали докладну інформацію, але, являючись одними з організаторів геноциду, не зробили нічого для полегшення життя селян. Репресії посилилися після постанови ЦВК та РНК СРСР

„Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій і зміцнення громадської (соціалістичної) власності" від 7 серпня 1932 року. За крадіжку колгоспного майна давали 10 років таборів з конфіскацією майна, або просто розстрілювали. В. Марочко повідомляє, що тільки ,,у січні 1933 року у 182 районах УСРР засудили за несдачу хліба 1309 осіб, а репресії набули планового характеру та своєрідного змагання між районами: хто більше знищить „ саботажників"[12].  В. М. Кривоніс зазначає, що „ органи юстиції не проводили слідства, не брали до уваги економічної спроможності селянських господарств, покладалися на списки сільських рад ..." [10]. Наркомюст та генеральний прокурор республіки підтримували терор державних структур і в листопаді 1932 року видали наказ, в якому зокрема говорилося : „ Репресія, що є одна з могутніх знарядь подолання класового опору в хлібозаготівлях, повинна стати справжнім чинником боротьби за хліб. Своєчасно та правильно вжита сувора репресія обумовлює успіх та ефективність боротьби зі зривачами хлібозаготівель. Треба застосовувати нещадну кару до куркулів і всіх класових ворогів, що зривають бо гальмують успішну боротьбу за хліб".

В той час селяни знаходилися фактично у кріпосній залежності від радянської влади, бо на селі мали паспорти лише представники влади. Селянин міг виїхати за межі села лише за контрактом та за плановим набором робочої сили для новобудов першої п'ятирічки, а молодь для навчання у вищих закладах та технікумах. Самочинне „ відходництво" селян не визнавалося за правомірне і „уходників" повертали назад до колгоспу-резервації. Українське село було соціальною резервацією, де хлібороби, педагоги, діти винищувалися планово і методично про що свідчать факти масової смертності, епідемій та канібалізму.

Отже, можна зробити висновок, що відображення проблеми голодомору 1932-33 рр. знаходять відображення як у наукових дослідженнях західних так і  українських вчених. Чисельні підтвердження подій, що названі голодомором, бачимо й в архівних документах, зокрема у розсекреченому архіві Служби безпеки України.

Розділ 2

Передумови виникнення голодомору

 

 Перші згадки про голод в Україні з'явилися у західній пресі практично одночасно з першими людськими жертвами. Відтоді наукова дискусія про голодомор рухалася від питання про його історичну достовірність до питання про його інтерпретацію, тобто був голод просто економічним чи також політичним феноменом? Ця дискусія особливо загострилася після опублікування результатів роботи державної комісії США та після обнародування висновків Міжнародної комісії по дослідженню голоду в Україні 1932-1933 рр. Найбільший опір серед деяких опонентів викликало твердження, що голод в Україні був штучним, створеним державою. В Радянській Україні і загалом в радянській науці питання голоду знаходилося під офіційною і дуже суворою забороною. Розгорнемо будь-який підручник з радянської історії. Невиразні роздуми про продовольчі труднощі, дуже тимчасове і незначне підвищення смертності через неврожай, куркульський саботаж чи навіть про недоліки і помилки допущені під час хлібозаготівельної кампанії. Тих західних істориків які називали голод голодом, автоматично відносили до стану «буржуазних фальсифікаторів». У пресі, якщо їхні імена і згадувалися то лише з «епітетами» як «наклепники», «вороги радянського ладу» і т. д. Але в конкретну дискусію з ними ніхто не вступав. С. В. Кульчицький через десять років напише: «З власного досвіду можу сказати, що знання пов'язаних з голодомором подій не може не привести до переосмислення всієї історії XX століття. Хоч який він болісний цей процес переосмислення, але він позбавляє людину від засвоєних з дитинства фальшивих догм, допомагає їй адекватно реагувати на швидкоплинні події сьогодення, зберігати душевний спокій» [4].

Теодора Трипняк з хутора Лозуватка Царицинського району на Дніпропетровщині у своїх свідченнях, які вона дала американській Державній комісії дослідження голоду в Україні, згадує: «Колективізація вже почалася у 1931 році. Найперше вони взялися за великі хутори, там, де найбільші багачі жили. То вони найперше за куркулів взялися... То у 1932 р. то почалося, вже по збиранні хліба почалося. У 1933 р. був дуже великий урожай. Я пам'ятаю, що все казали, що жито було таке високе, що як людина зайшла, то не видно було голови. А колоски були такі повні, що ламалися, просто відламувалися. А урожай був такий просто непередбачений у 1932 році. Як совєти твердять, що то неурожай був, то неправда. Урожай був на все - як на збіжжя, так і на овочі, так і на городину. На все був великий урожай. І люди позбирали дуже гарний урожай. Але коли почалася колективізація, вони організували, так звану «червону мітлу». Вони приїжджали і викачували хліб у людей» [2]. Підтвердження прогнозу високої врожайності знаходимо в газеті «Правда» від 18 червня 1933 р. (додаток Г).

Анонімний свідок, який під час голоду працював колгоспним бухгалтером у селі Жміївка на Київщині, також стверджує, що з посіву 1932 р. у 1933 р. був добрий урожай, але голод 1932—1933 рр. підготовлявся заздалегідь: «Вони підготовляли. Вони підготовляли, тому що поступово забирали все від селянина, все, що він мав у 1931 і в 1932 р., вже навіть кусок хліба від селянина забирали. І то було видно, що то є, влаштовують голод не тому що нема що їсти, бо ж, як відомо, за кордоном вони оголошували, що в них найліпше життя і продавали хліб за кордоном і, так би мовити, там переповнювали хлібом своїм, і тому ринок обезцінювався там, бо вони давали за безцінок, це значить, той хліб, який забрали від колгоспника, від селянина й продавали там за кордоном. А, мало того, навіть зерно, я сам очевидець, на станції Малин зсипали зерно коло зерносховищ, бо були заповнені, й надворі, і те зерно росло. Але борони Боже, щоб туди когось пустити, щоб хтось узяв мішок того зерна, чи хоч жменю. За те стріляли. Так що без сумніву, той голод був організований спеціально партією і урядом комуністичним» [6].

Політбюро приймає Постанову: «Ограничиться уже принятыми решениями ЦК и дополнительного завоза хлеба в Украину не производить» [8]. Цією короткою постановою фактично починався наступ на українське село. Сталін прекрасно усвідомлював, що продуктів на селі уже не було, але він починав створювати міф, що всі проблеми від підступності класових ворогів, які поховали хліб. Отже, винні комуністи, які не могли розкрити куркульські «ями». Не могли або не хотіли, тому що також були агентами класового ворога. Через півроку ця теза стане страшною зброєю в руках тих, хто розпочне чистку рядів КП(б)У, її ідеологічним виправданням.

У липні 1932 р. відбулася III Всеукраїнська партконференція. Навіть тоді ЦК КП(б)У мав інформацію про продовження голоду попереднього 1933 року. Оскільки Каганович і Молотов приїхали від Сталіна у відрядження, щоб забезпечити прийняття українською конференцією хлібозаготівельного плану 356 тис. пудів (5,8 млн т), кожен промовець підтримав спущену з Москви цифру. Об’єми хлібозаготівель у Сахновщанському районі Харківської області підтверджуються Постановою Харківського обкому КП(б)У (додаток Ґ).

Хлібозаготівельне завдання Україні було просто нереальним, та ідеологічна кампанія набирала обертів. У телеграмі Молотова і Кагановича Центральному Комітетові КП(б)У від кінця липня зазначалося: «Хлебозаготовки Украины развиваются с недопустимой медлительностью» [5].

Тим часом ЦК КП(б)У почало отримувати інформацію про випадки людоїдства (перше датоване 25 липня 1932 р.). Очевидно, саме тоді голова ВУЦВК Петровський надіслав першому секретарю С. Косіору та Політбюро ЦК КП(б)У листа, в якому інформував про тяжке становище в районах, охоплених голодом, смертність (додаток Д ), і просив допомоги голодним дітям. Він вважав за необхідне просити від Москви “постановление о прекращении хлебозаготовок и обвления свободной торговли” [7]. У відповідь Сталін видав сумнозвісний закон “про колоски” 7 серпня 1932 р. 9 серпня 1932 р. ЦК КП(б)У приймає Постанову “про заходи по боротьбі з спекуляцією хлібом”, 22 серпня Укрколгоспцентр спеціальною постановою забороняє видавати хліб у громадському харчуванні. В той час, коли голод охоплював дедалі ширші території, повним ходом йшло відвантаження зерна на експорт (додаток Е). Ось рядки з телеграми заступника голови Ради праці і оборони В. В. Куйбишева в ЦК КП(б)У: «Предлагаю немедленно усилить первую очередь отправку порты, отгрузить до конца месяца тонн пшеницы З0 тыс., ячменя — 20 тыс., ржи — 10 тыс., не считая уже отгруженного. Примите как боевое задание ежедневных отгрузках»[4].

На 12 жовтня Сталін «посилив» КП(б)У шляхом призначення Менделя Хатаєвича - колишнього секретаря Середньоволзького обкому - другим секретарем. Хатаєвич з блискавичною швидкістю продукував різні накази з метою пришвидшити хлібозаготівлі [4]. Але Сталіну цього було недостатньо, тому 22 жовтня він послав голову РНК СРСР В. Молотова в Україну на 20 днів у відрядження з наказом здійснити викачку хліба будь-якою ціною [3].

30 жовтня Молотов головує на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У, яке приймає постанову, де мовою фронтових наказів формулювалося: «Главной причиной этого срыва хлебозаготовок является почти полное прекращение борьбы за хлеб в подавляющем большинстве районов Украины, господство демобилизационных настроений в отношении хлебозаготовок в периоде посевной кампании у большинства парторганизаций и их руководящих партийных и советских кадров» [2]. Одночасно постанова зменшила хлібозавдання Україні на 70 мільйонів пудів. Така постанова була розрахована не на те, щоб забрати у селянина 5 мішків зерна, якщо в нього не було жодного, а щоб відібрати у нього останній колосок, останню зернину.

Однак, слід зазначити, що колгоспники у 1932 році збирали рекордні врожаї зернових, зокрема в Харківській області (додаток Є).

Отже, можна зробити висновок, що голодомор в Україні 1932-1933 років мав як політичні, так і економічні передумови. Оскільки, коли бракувало в Україні  хліба, більшовицька влада не припиняла його експорту: його вивезено відповідно 1,72 і 1,68 мільйона тонн. Можна погодитись з тією думкою, що цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі. Одначе, як тільки минув голод, експорт хліба одразу ж різко зменшився – 770 тисяч тонн у 1934 році, тобто більш як у два рази менше.

Крім того, існування планової економіки призводило до того, що кожен з чиновників у ланцюгу виконання рішень, намагався «перевиконати план», збільшуючи об’єми хлібозаготівлі. Цей жахливий факт призвів до тотального голоду на території більшості областей сучасної України, що мав суттєві соціально-економічні наслідки протягом наступного півсторіччя.

Розділ 3

Наслідки голодомору в Олійниківській сільській раді

Сахновщинського району

3.1. Відображення наслідків голодомору у архівних документах

 

Справедливо ставиться завдання так висвітлювати явище Голодомору, щоб кожен українець, що тоді загинув, залишався в пам’яті народу. Це вимагає детального вивчення явища Голодомору в областях і насамперед у районах, містах і селах. За принципом: «ніхто не забутий, ніщо не забуте». Лише розв’язавши це складне і масштабне завдання, можна буде проаналізувати наслідки цього страхітливого злочину проти українського народу.

Харків був столицею УСРР до 1934 року. Це сприяло якнайшвидшому проведенню тут соціально-економічних перетворень. Центральні органи республіки мали можливість вчасно надавати директиви, урядові та партійні рішення, розпорядження, досить ефективно контролювати їх виконання, виявляти недоліки, усувати їх, а також тримати під наглядом місцеву владу. Всі реформи, перетворення, що здійснювалися керівництвом СРСР і ВКП (б), розпочинали та випробували саме тут. Зміни, які відбувалися в сільському господарстві Харківщини, відповідали політиці радянського тоталітарного режиму щодо селянства.

Промисловість Харкова, особливо гіганти-новобудови, сприяли розв’язанню проблем працевлаштування, зокрема молоді, а в голодні 1930-ті роки і рятували певну кількість селян від смерті, полегшували життя значної кількості населення, навіть далеко від обласного центру. Викладенні обставини визначили ряд особливостей Голодомору на Харківщині.

Голод в історії українського народу зустрічається неодноразово, а його причини – переважно стихійні явища природи: повені, посухи, епідемії тощо. Кожне століття позначене голодними роками. Наприклад, упродовж 1891-1894 рр. був важкий голод, який долали за допомогою уряду, інтелігенції, створювали громадські комітети порятунку тощо. Селяни об'єднувались в хліборобські артілі і гуртом долали лихо. Харківщина, нова історія якої нараховує лише три з половиною століття, була і залишається одним з найбільш економічно потужних регіонів України, але і її не обми­нув голод 1891-1894 років. Та найбільшого горя, найчисленніших втрат зазнало селянство у 1932-1933 роках.

Відкритими залишається питання фіксування кількості загиблих людей під час голодомору, й не лише в межах рідного краю, а й всіє України.

Так, працівник Російського дослідницького центру Гарвардського університету в США Сергій Максудов дійшов висновку, що голод і репресії на Україні в 1927-1938 роках викликали демографічні втрати в 4,5 мільйонів людей. Ці результати було оприлюднено у 1983 році в українському журналі «Сучасність», який в той час видавався в Мюнхені.

Також слід згадати про дослідження В. Кубійовича та В. Гришка, які намагалися визначити конкретну кількість жертв українського голодомору. У Кубійовича ця цифра складає 2.5, а у Гришка – 4,8 мільйони. Така значна розбіжність в результатах пояснюється дією багатьох факторів, а також недоступністю архівної джерельної бази.

Особливо слід відзначити роботи українського історика
С. В. Кульчицького, який на основі ґрунтовних досліджень і, в тому числі, глибокого аналізу статистики, зробив висновок про те, що демографічні втрати населення України внаслідок голодомору 1932-1933 років становлять від 3 до 3,5 мільйонів людей.

«Голод слід розглядати як соціально-біологічне явище, зміст якого складає постійне відчуття ненаситності людського організму їжею в межах необхідного відтворення його життєдіяльності. Психологічними ознаками голоду є природний потяг до їжі; перманентний позив на їжу; ненаситність, потреба їжі» – говорить дослідник проблеми голодомору Ю. В. Котляр [9].

Дані твердження знаходять й відображення у історичному минулому Сахновщинського району Харківської області. Слід зазначити, що Сахновщинський район утворився в 1923 році в Дар-Надежденському уїзді, Нижньоорільської волості Зміївського повіту, населення 34306 чоловік, що мешкає у 21 сільській раді.

На початку виникнення соціально-економічного та історико-культурного явища, що в історії та політиці отримало назву «голодомор 1932-33 років», Сахновщинський район увійшов до складу Харківської області. Слід зазначити, що у Сахновщинському районі масова колективізація почалася у 1929 році. У всіх селах ТСОЗи почали перетворюватися на сільгоспартілі.

Однією з найбільших сільських рад району є Олійниківська, на території якої розташовувалась велика кількість сільгоспартілей. У Олійниках: «Нове життя»,

«1 Травня», «Трудова згода», імені Петровського; у Мар’ївці: імені Р. Люксембург, імені Чапаєва; у Новомихайлівці та Аркадіївці: «Червоне село»; у Михайлівці: імені Котовського; у Яковлівці: імені Леніна, імені Кірова.

Така кількість сільгосппідприємств не могла не вплинути на трагічні події 1932-33 років, оскільки більшість мешканців Олійниківської сільради працювали саме у галузі сільського господарства. Зрозуміло, що не бажаючі віддавати зароблений хліб, населення не виконувало плани «продрозверстки», за що потрапляло у, так звані, «чорні дошки» - документи, що накладали сурові обмеження та обтяження на цілі села (додаток В).

Відображення внесення сіл Сахновщинського району до «чорних дошок» знаходимо у історичному документі «Постанові Бюро Червонозаводського РПК від 23/12-1932 р. про хід та стан хлібозаготівель у підшефному Сахновщинському районі» (додаток Ж).

У даному документі йдеться мова про те, що Сахновщинським районом не виконане річне завдання із хлібозаготівлі. Особливо тяжке становище, на думку чиновників того часу, у Олійниківській, зокрема, сільській раді, що не виконала 45% від плану продрозгортання. Такий стан хлібозаготівель, як йдеться в документі, характеризується: «не достатнім рівнем мобілізації колгоспників», «млявими темпами молотьби», «майже відсутньою організаційно-масовою роботою із повернення розкраденого хліба та невірно взятого авансу», «недостатньо проведеною мобілізацією колгоспників на очистку куркулів від колгоспу».

Потрапляння населених пунктів до «чорних дошок» вело за собою впровадження рішучих кроків до збільшення норм хлібозаготівлі з даних територій, а також до інших каральних заходів. Так на сторінці 2 «Постановления бюро Харьковского обкома КП(б)У «О ходе хлебозаготовок в Сахновщинском и Балаклейском р-нах» (додаток З) находимо:

«очистить колхозы саботирующие хлебозаготовки от всякого рода чуждых и враждебных элементов, а кулацкие элементы организаторов и вдохновителей саботажа хлебозаготовок изъять органами ГПК», а також:

«для безпощадной борьбы с расхитителями хлеба и преступным элементом, засевшем в правлении отдельных колхозов, на основе закона об охране общественной (социалистической) собственности направить в эти же районы выездные сессии Облсуда».

Отже, селяни, що намагались прогодувати свої сім’ї зазнавали жорстокого переслідування.

 

3.2. Голодні роки: спогади свідків

 

Одне з безпосередніх свідчень голоду — смертні книги й статистичні картки про природний рух народонаселення, які велися в сільрадах. Документи Центрального управління народногосподарського обліку при Держплані СРСР, з яких наприкінці 1989 р. вперше знято гриф над секретності, свідчать про те, що реєстраторам ЗАГСів давалися негласні інструкції не фіксувати дійсну причину смерті. Проте не всі службовці додержувалися інструкцій.

«Голодомор відноситься якраз до тих страхіть, переживши які людина вже не може повернутися до абсолютно нормального життя» [12]. Голодомор відзначався надзвичайними проявами тваринно-хижацької природи людини: підвищеним станом агресивності, канібалізмом, трупоїдством та іншим.  Знавіснілі люди божеволіли, втрачали моральний і психологічний контроль над своїми вчинками, не відчували свою людську сутність. Вони їли собі подібних, споживали трупи загиблих, вбивали дітей, членів сім'ї, сусідів, родичів, односельців, просто перших-ліпших перехожих громадян. Свідчення цьому ми знаходимо у затвердженому обкомом КП(б)У «Меню на 1933 р.» (додаток И), в якому поряд із традиційними продуктами харчування знаходимо: «бабак, кріт, кульбабки…» та «дохлятина»…

Морально-психологічна деградація голодуючого селянства дійшла своєї крайньої точки відліку, коли вже не спрацьовували будь-які загальнолюдські норми співжиття.

Всі ці явища створювали загрозу для подальшого збереження суспільства, принаймні певної його частини. С. Кульчицький у одній зі своїх статей зазначає: „Один з моїх старших колег по роботі, який у минулому працював на високій посаді в Москві, розповів мені у хвилину відвертості, що в його селі всі знали, хто кого з’їв, але жили з цими жахливими спогадами десятиліттями, замовчуючи їх", і це стосується не тільки якогось одного окремого села.

Подібні спогади знаходимо у свідків тих далеких трагічних подій у селі Олійники. Петренко В. І. 1926 р.н. згадує ,, Сім’я Петренко - корінні жителі Олійників. Батьки були рядовими колгоспниками, ростили 5 дітей (3 сини, 2 доньки). Василь був наймолодшим. Про голодомор пам'ятає те, що просив у матері їсти. Коли інші діти сиділи на печі тихо, хоч і не було що їсти, то Василько був малий і не розумів цього, все говорив: «Мамо, дай їсти». Мама варила нам похльобку з качанів кукурудзи та червоних буряків. Збирали насіння різних трав, колоски зернових щоб зробити крупу чи якусь муку. Коло нас жила сім'я Черпаків, у них було 2 дорослих кремезних сина і одного разу ми побачили як один із них упав біля нашої хати, прямо під забором. Ми разом з батьком затягли його до двору, а потім дізналися, що він помер. Потім пам'ятаю як один чоловік просив сусідку щоб та дала свитку щоб він пішов на базар продати ії та принести з базару крупи. Та як пішов, то й помер на дорозі. Не стало ні свитки, ні крупи. В той час був такий наряд: їздити по селу підводою і збирати мертвих людей. Розповідали, що зайшли в хату, а там вмерла мати лежить, а в неї на грудях повзає мале дитя, шукає їсти. Забрали труп матері і кинули те кволе дитя, щоб потім не вертатися по нього. Дуже багато людей вимерло в селі’’.

Усенко М. Р. 1924 р. н. ,, Народилась у селі Олійники. В сім'ї було 4 дітей. Була довга хата на 2 виходи, з одного боку контора колгоспу з іншого жила наша сім'я. В ті роки 1932-33 рр. жили дуже бідно, погано. … Була в нас і корова, це допомогало нам харчуватися. В кінці 1932 р. помер батько, а через 3 дні і менша сестра Таня. Поховали їх у садку, тому що не могли йти на кладовище. Часто померлих взимку людей залишали в пустих погребах, або вкидали в бросові колодязі. Весною був страшний запах від померлих людей. Ходила по селу комісія і збирали брошені тіла для перепо­ховання на кладовищах…’’

Кіріченко В. П. 1927 р. н. ,, Проживала в селі Каганець (нині Мар'ївка). Сім’я була заможною. Коли взимку 1932 - 1933 років було дуже скрутно, батько зарізав кобилу… Пам'ятаю що в нашому селі жила сім’я - мати і дочка, які їли мертвих людей. Бачили у них в казанах кістки рук і ніг. Одного разу я і ще двоє дітей пішли на луки рвати щавель. Бур'яни були дуже великі. Ми почули, що хтось біжить за нами і побігли додому. Батько стояв і дивився за нами бо всі знали, що були такі сім’ї де їли живих людей. Нам пощастило втекти. В тому ж таки 1933 році наша сім'я переїхала в Олійники. Тут люди дуже голодували і пухли від голоду. Пам'ятаю Кузнєцових Пашу та Надю так вони були пухлі від голоду. В баби Паші була корова, так вони виживали більш-менш. Носили на базар в Первомайськ молоко, грудочку масла чи горщик сметани, а звідти якоїсь крупи чи обметену з мельниці пиляку яку потім додавали в молоко і варили мамалигу. Ще в цю юшку додавали дикий щавель. На смак було дуже гірке. Мама і нам варила таку юшку. Часто така їжа викликала рвоти. Та все ж таки ми пережили таке лихоліття’’

Сипченко М. Ф. 1927 р. н. ,, Сама я не місцева, приїхала в 1933 році. В той час людей переселяли в вимираючі села України. Нам показали хату де ми повинні були жити. Відкривши двері ми побачили мертві тіла. Пішли до сусідньої, а там таж сама картина. Мама дуже плакала. Навкруг лежали трупи людей. Ми виносили їх з  хати і в садку хоронили, а на могилках садили вишні. В Росії голоду не було. Ми з собою привезли кіз, овець. До нас часто приходили люди щоб поїсти. Мати плакала і ділилася харчами з голодуючими. Українські люди пухли від голоду, помирали на вулиці, прямо попід тинами. Нас тоді з Росії приїхало багато сімей: Погрецький, Чернятіна, Пальчиков’’

 Погрецька О. П. 1919 р. н. уродженка с. Олексіївка ,, Голод був страшний. З нашої ciм’ї, а нас було: батько ­Зуб Пилип Анатолiйович, мати - Зуб Марiя Анатоліївна, 4 брати (Харлантiй, Михайло, Iвaн, Семен) i я, вижила одна я. Голод забрав усю сiм'ю. На той час я з скринi вимiняла на їжу вci рушники, одежу, подушки, все що було. Але так i не змогла спасти сiм'ю. Батько, повернувшись з Громадянської вiйни, прожив пiв року i помер. На материнi плечi «лягло» 5 дiтей. Старший брат - Харлантiй працював у Сахновщинi. Коли почув, що вмерла мати пiшов на похорон. Hic з собою хлiбину i трошки пшона. Зайшов у Лигiвцi до одних людей напитися води. Вони дали, а як пiшов далi у балцi вбили i забрали харчi. Так i не дiйшов син на похорон матерi. А мати, як помирала, просила дуже хлiба: «Дайте хоч подивитися, який він є  та понюхати». Тому саме страшнiше, на моєму віку - це голод, навіть не вiйна. Коли рiдна людина помирає і просить поїсти, а ти не маєш нічого дати. Це страшно’’

Краснокутський З. В. 1926 р. н. ,, В сім’ї Василя Кононовича та Меланії Микитівни було 7 синів та 2 доньки. Всі змогли вижити тому, що вдома держали корову, та ще мама працювала кухарем в колгоспній лікарні то часто нам дітям давала там поїсти. А так людей в селі померло дуже багато. По селу їздила підвода і забирала померлих. Тоді на кладбищі рили ями і всіх туди скидали…’’

Вовк К. О. 1926 р. н. ,, Я уроженка села Олійники… В 1933 р. жила з батьками в цьому селі, нас в сім’ї було 2 дівчат: я і сестра Ольга. В 1933 р. забирали хліб із дворів і всі продукти. В батька була коняка то йому говорили щоб віддав у колгосп коняку і вступав у колгосп. Він не хотів здавати коняку бо він нею заробляв, возив людей на станцію Ліхачово до поїздів і тим самим нас врятував від смерті. У мене вже ноги були як колодки – попухли і дуже дало мені на зір, я стала погано бачить. Влітку 1933 р. виросло нове зерно, ми ходили  в поле мняли молоде зерно і там його їли…’’ 

 Отже, можна зробити висновок, що на території Олійниківської сільської ради, як і всього Сахновщинського району, мала місце трагедія голодомору 1932-1933 років. Дану тезу підтверджують як архівні документи, так й свідчення свідків тих жахливих подій.

Так, село Олійники Сахновщинського району за невиконання 45% від рівня хлібозаготівлі потрапило до, так званих, «чорних дошок». Це призвело до підвищення рівня хлібозаготівлі та контролю за його виконанням. Крім того, до села було відряджено виїздне засідання Харківського обласного суду для розправлення над особами, що «завважали» виконання плану хлібозаготівлі.

Крім того, підтвердження трагедії голодомору 1932-1933 років знаходимо й у розповідях свідків тих жахливих подій, зокрема Василя Петренко, Меланії Усенко, Віри Кіріченко, Марії Сипченко, Олександри Погрецької, Катерини Вовк та Захара Краснокутського. Очевидці згадують й вивезення хлібу з їх комор, й переселення сімей з Росії (де голоду не було), й карання колгоспників представниками ГПУ, й мертвих людей, що збирали підводами, й канібальство.

На привеликий жаль, достеменно не відома повна кількість осіб, що загинули від голоду у 1932-1933 в селі Олійники. Так, у «Книзі пам’яті» згадується 7 загиблих осіб, але свідки говорять про значно більшу кількість померлих. Відоме місце масового захоронення загиблих від голоду, на якому встановлено меморіал пам’яті. Слід зазначити, що у 1943 році районний архів у смт. Сахновщина згорів, крім того, згідно з листом № 41 Харківського обласного управління фінансового-господарського обліку від 20.04.1934 з грифом «сов. секретно» (додаток І) всі «книги регистрации смертей за 1933 год и за 1932 год … с ноября месяца областной исполнительный комитет требует изъять…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Голодомор 1932-1933 рр. є одним з найбільших злочинів проти українського народу у ХХ столітті. Він мав штучний, заздалегідь спланований характер. 28 листопада 2006 року Верховна рада України прийняла Закон № 376-У «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»,  який кваліфікує його як геноцид українського народу. Низка країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу. Громадськість, науковці нашої держави відчувають потребу активними акціями сприяти вшануванню пам'яті мільйонів українців, знищених більшовицькою владою шляхом терору та кількох Голодоморів, серед яких найжахливішим, наймасштабнішим є той, що був організований у 1932-1933 рр.

Певна частина громадсько-політичних діячів, а також істориків заперечує організованість, спланований характер голоду, стверджує, що він не був геноцидом українського народу. Ці питання гостро дискутуються. За часи незалежності України вийшло понад 10 тисяч досліджень з різними оцінками подій 1932-1933 рр. в Україні. Значно полегшує дослідження проблеми те, що відбувається значне розширення дже­рельної бази досліджень: ведеться збір спогадів тих, хто пережив цю трагедію, розкриваються нові  архівні матеріали. Зокрема високої оцінки заслуговують виявлені, відкриті для дослідників та опубліковані документи каральних органів ДПУ УСРР - ОДПУ.

Чисельні підтвердження подій, що названі голодомором, бачимо й в архівних документах, зокрема у розсекреченому архіві Служби безпеки України.

Голодомор в Україні 1932-1933 років мав як політичні, так і економічні передумови. Оскільки, коли бракувало в Україні  хліба, більшовицька влада не припиняла його експорту: його вивезено відповідно 1,72 і 1,68 мільйона тонн. Можна погодитись з тією думкою, що цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі. Одначе, як тільки минув голод, експорт хліба одразу ж різко зменшився – 770 тисяч тонн у 1934 році, тобто більш як у два рази менше.

Крім того, існування планової економіки призводило до того, що кожен з чиновників у ланцюгу виконання рішень, намагався «перевиконати план», збільшуючи об’єми хлібозаготівлі. Цей жахливий факт призвів до тотального голоду на території більшості областей сучасної України, що мав суттєві соціально-економічні наслідки протягом наступного півсторіччя.

На території Олійниківської сільської ради, як і всього Сахновщинського району, мала місце трагедія голодомору 1932-1933 років. Дану тезу підтверджують як архівні документи так і свідчення свідків тих жахливих подій. Очевидці Василь Петренко, Меланія Усенко, Віра Кіріченко, Маряї Сипченко, Олександра Погрецька, Катерина Вовк та Захар Краснокутський згадують й вивезення хлібу з їх комор, й переселення сімей з Росії (де голоду не було), й карання колгоспників представниками ГПУ, й мертвих людей, що збирали підводами, й канібальство.

Так, село Олійники Сахновщинського району за невиконання 45% від рівня хлібозаготівлі потрапило до, так званих, «чорних дошок». Це призвело до підвищення рівня хлібозаготівлі та контролю за його виконанням. Крім того, до села було відряджено виїздне засідання Харківського обласного суду для розправлення над особами, що «завважали» виконання плану хлібозаготівлі.

На привеликий жаль, достеменно не відома повна кількість осіб, що загинули від голоду у 1932-1933 в селі Олійники. Так, у « Національній книзі пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні» згадується 7 загиблих осіб, але свідки говорять про значно більшу кількість померлих. Відоме місце масового захоронення загиблих від голоду, на якому встановлено меморіал пам’яті. Слід зазначити, що у 1943 році районний архів у смт. Сахновщина згорів, крім того, згідно з листом № 41 Харківського обласного управління фінансового-господарського обліку від 20.04.1934 з грифом «сов. секретно» (додаток Ї) всі «книги регистрации смертей за 1933 год и за 1932 год … с ноября месяца областной исполнительный комитет требует изъять…».

Слід зазначити, що у Олійниках постійно вшановують пам’ять загиблих під час голодомору 1932-1933 років. У бібліотеках централізованої бібліотечної системи та педагогічним колективом до Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій були приурочені різноманітні заходи: година пам’яті „Біль душі людської”, „Історична година”, „У той рік занімілі зозулі накували знедолений вік”, бібліографічний огляд літератури „Ми пам’ятаємо, світ визнає”, перегляд літератури „І жаль, і біль, і каяття”, година-реквієм „Не маємо права забувати”, інформаційна година „Пам’ятати, щоб не допустити повторення”, бесіда „Урок для людства”, книжкова виставка „З ними плаче Україна” та інші.

 

Список використаних джерел

 

1. Борисенко В. К. Свіча пам’яті! Усна Історія про геноцид українців у 1932-33 роках / В. К. Борисенко, – К.5 ВД „Стилос”, 2007. – 288 с.
2. Великий голод в Україні 1932-33 рр.: у IV томах // Виконавчий директор Комісії Джеймс Мейс. – К.5 Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 838 с.
3. Голодомор геноциду українського народу 1932-33 рр. – К. 5 Видавництво ім. Олени Теліги, 2008. – 25 с.
4. Кульчицький С. В. Голодомор І932-33 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. -К.: наш час, 2007.- 424 с.
5. Лиха коса голодомору: 1932-33. – К.: Україна, 2008. – 432 с.
6. Марочко В. Голодомор 1932-33 р. в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 294 с.
7. Петренко В. І. Більшовицька влада та українське селянство у 20-30 рр. XX ст.: причина, технології, наслідки голодомору-геноциду /за матеріалами Поділля/ /В. І. Петренко.– Вінниця:ДП „Державна картографічна фабрика”,2008. -320 с.
8. Стасюк О. Геноцид українців: деформація народної культури /О. Стасюк . – К.: ВД „Стилос”, 2008. -224 с.
9. Котляр Ю. В. Ментальність південноукраїнського селянина і голодомор 1932-1933 років. /; Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. Нзук Конф. Київ, 15 листоп. 2002 р - К.: МАУП, 2003 - 280 с.
10. Кривоніс В. М. Соціальні функції органів „ правопорядку" в період голодомору 1932-33 рр. в Україні. /7 Український історичний журнал. - 2004. - №1 (454).
11. Кульчицький С. В. Опір селянства суцільній колективізації. // Український історичний журнал. - 2004. - №2 (455).
12. Марочко В. I. Геноцид в українському селі 1932-1933 років: історико-політологічний аспект. // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матер. Всеукр. Наук. Конф Київ, 15 листоп. 2002 р. - К.: МАУП_; 2003. - 280 с.
13. Шаталіна Є. Голодомор: соціально-економічні. суспільно-політичні, морально-психологічні аспекти. // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Міжнар. наук.-теорет. конф., Київ 28 листопада. 1998р,: Матеріали / Редкол.: С, Кульчицький (відп. ред.) та ін. - Київ - Нью-Йорк: Вид-вс М. П. Коць, 2000. – 536 с.
14. Історія України: нове бачення. Т2/В.Ф.Верстюк, О.В. Гарань, В.М. Даниленко та ін.—1996.—494с.
15. Кульчицький С., Курно сов Ю., Коваль М. Історія України: Пробний під­ручник для 10-11 класів. – Частина 1. – Київ: “Освіта”, 1993. – ст.187-195;
16. Афанасьева В.Г., Смірнова Г.Л. Урок дає історія. - М.:Поліздат, 1989 р.– 200 с.
17. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Харківська область. – С. 915, 1003