Міністерство культури України
Чернігівська філія національної академії керівних кадрів культури і мистецтв




Випускна кваліфікаційна робота з підвищення кваліфікації
на тему:

Робота над художнім образом в процесі вивчення музичного твору

                     Виконала слухач
                                  Юдіна Ірина Аркадіївна,
                                           викладач по класу фортепіано
                                             КЗПМО «Чернігівська музична
                                                             школа №1 імені Стефана Вільконського»    

                                            Чернігів 2021






 

                                                  Зміст
 

Вступ…………………………………………………………………….….3

Розділ I
«Робота над художнім мисленням учня з перших кроків навчання як одна з найважливіших в музичній педагогіці »

       1.1. Виховання художньої  уяви учня …………………………….….4

       1.2. Публічні виступи,як результат творчого пошуку…………….…5

Розділ II
«Робота над художнім виконавством»

       2.1. Три етапи роботи над твором……………………………………...6

       2.2. Практична робота над художнім образом……………………….10

Висновок…………………………………………………………………….13


Список використаних джерел……………………………………………...14

                                             Вступ  


Найважливіша  місія  мистецької  освіти – виявляти, плекати  і  розвивати здатність кожної  дитини  яка виявила  здібності  та  бажання, навчатися мистецтву.  Робота над художнім образом в музичних творах одна з найважливіших в педагогіці. Суть музичного виконавства полягає в тому, щоб творчо «прочитати» художній твір, розкрити  той емоційно-смисловий зміст,який було закладено композитором. Тому важливою задачею педагога є виховання творчого підходу до навчання, пробудження фантазії  учня, знаходження тих прийомів, штрихів, динамічних відтінків та фарб, які допоможуть яскраво та переконливо розкрити характер твору, його емоційний сенс.

Мета: розкрити проблеми формування творчого відношення до навчання,формування виконавської  художньої майстерності учня-піаніста.

Об’єктом дослідження є творча діяльність учня-піаніста.

Предметом дослідження  є умови та складові для виховання самостійності при інтерпретації твору.
 
Психолого-педагогічні аспекти підготовки учнів до творчої діяльності висвітлюються в роботах музикантів-педагогів Л.Баренбойма, Л.Когана, Г.Нейгауза, С.Савшинського, К. Мартінсена та інших.





    Вже після першого уроку діти розуміють: музика - це мистецтво вираження почуттів за допомогою звуків, подібно тому, як поезія передає почуття за допомогою слів, як живопис висловлює почуття за допомогою фарб. При роботі з малюками обов’язково повинне бути присутнім образне мислення, причому  « у малюків  повинні бути конкретні образи» , як писав Г.Нейгауз.    На перших уроках, коли учень   ще не знає нотної грамоти, ми самі багато граємо, потім разом починаємо імпровізувати, щоб наблизити учня до інструменту, розбудити його уяву. Ми згадуємо улюблених героїв з мультфільмів та казок, характеризуємо їх і намагаємося зобразити це в звуках  на інструменті.  Ще Г.Нейгауз писав: « Робота над художнім образом повинна починатися одночасно з початковим навчанням гри на фортепіано і з засвоєння нотної грамоти. Я цим хочу сказати , що якщо дитина зможе відтворити  якусь найпростішу мелодію, необхідно домогтися, щоб це первинне виконання було виразним, тобто щоб характер виконання точно відповідав характеру даної мелодії» . Для самих маленьких учнів ми придумуємо слова до пісеньки чи якоїсь п’єси , малюємо картинку, робимо саморобку,тобто те, що найбільше любить робити сам учень.
Показати свої вміння та досягнення здобувач освіти може за умови вірного вибору програми. Твори повинні бути різноплановими, цікавими для виконання, а головне такими, що зможуть розкрити учня з найкращого боку.
Задача викладача зацікавити учня, пробудити інтерес до роботи по всіх музичних напрямках. Велике значення має технічний розвиток учня, робота над гамами, арпеджіо, акордами, етюдами. Діти повинні бути готовими долати технічні труднощі. Це організує ігровий апарат, зміцнює пальцеві м'язи, з'являється свобода і раціональність в рухах. Однак, не треба забувати, що в інструктивному матеріалі теж є музика, образи й характер. Паралельно з цим цікавою формою роботи є читання з аркушу, гра в ансамблі, підбір по слуху улюблених мелодій. Все це збагачує досвід та музичний слух учня.
А досвід викладача допоможе створити творчу психологічну атмосферу в класі, налаштує на створення художніх образів, на емоційне включення й спілкування. Задачею викладача є виховання впевненості в собі учня, повинна бути повна довіра і тісний контакт у співпраці, обговорення і виконання художніх завдань, створення неповторної емоційної єдності при котрій дитина почувається потрібною, значущою, такою, яку люблять та поважають.

    Для підтримання інтересу в учня треба проводити контрольні уроки, батьківські збори з концертом класу,на яких виконуються твори напам'ять і по нотах у різному ступені готовності. Це підштовхне учнів до більш якісної підготовки та потроху привчить до публічних виступів. Треба пам’ятати що виступ перед батьками або академічний концерт перед викладачами це завжди випробування для дитини, яке певною мірою залежить від темпераменту дитини та її мотивації з боку батьків. Є діти, які не можуть подолати  нервовий бар'єр та занадто хвилюються перед виступом. Тут багато залежить від досвіду викладача та ступеня довіри йому. Єдиного рецепту вдалого публічного виступу не існує, адже кожен виконавець є неповторним, зі своїми особливостями. Не менш важливим за етап, який передує публічному виступу є обговорення  виконання, яке вже відбулося. Не треба одразу знаходити недоліки, вказувати на те, що не вдалося, а навпаки, привітати з виступом, похвалити,а потім вже на уроці зробити детальний аналіз. Без обурення вказати на недоліки та помилки, уважно вислухати доводи дитини. Критика повинна бути тактовною, м'якою, щоб не травмувати психіку дитини. Як варіант, можна запропонувати учням самим оцінити власний виступ. Дуже добре, якщо після виступу дитина не кидає роботу над творами, а продовжує її, відкриваються нові почуття та враження, свобода у виконанні. Накопичення репертуару збагачує музичний слух та уяву, відсторонює зайві хвилювання. Нагородою буде задоволення душі, гарний  настрій і подальше бажання виступати.

 

Але процес підготовки до виходу на сцену довготривалий і багатогранний.

Вивчення твору містить у собі три етапи:

перший – ознайомлювальний етап,
другий - детальна робота над твором,
третій - завершальний, який  готує учня до концертного виконання.
Перший і третій етапи це цілісний, узагальнений підхід до твору, другий етап - більш докладний його розгляд.

    Перший етап  дуже важливий. Свіжість першого уявлення несе в собі своєрідність особистого переживання, з якого будуть викристалізовуватися  індивідуальні  особливості інтерпретації. В молодших класах початковий образ створюється за допомогою викладача , який знайомить учня з твором, програє його на інструменті,розповідає про нього. Важливо, щоб це було якісно та цікаво. Добре, якщо є можливість на уроці прослухати твір у виконанні видатних майстрів, подивитись відео чи мультфільм з використанням цього твору . Щоб уникнути прагнення до буквального копіювання, бажано прослухати твір у виконанні різних музикантів, познайомитися з різними варіантами інтерпретації. Викладач не повинен нав’язувати учню будь - які свої асоціації, краще тактовно пробудити його уяву, підштовхнути до кращого осмислення твору,тоді в старших класах учень зможе вже самостійно зрозуміти художню цінність виконуваного матеріалу.
    Для першого знайомства з твором достатньо короткої характеристики, що складається з кількох слів і відображає загальну емоційну забарвленість музичного образу. Наприклад, в творі характер ліричний, ніжний, поетичний, споглядальний, мрійливий; або рішучий, пристрасний, гротескний, драматичний; або граціозний, веселий, жартівливий. При визначенні характеру твору слід уважно вивчити авторські і редакторські  вказівки: темп, характер, динаміку, штрихи тощо.

     Другий етап – кропітка робота над деталями, подальше занурення в образний склад музики,в його зміст. Це найбільш довгий період роботи, що співпадає з технічним і піаністичним освоєнням музичного матеріалу. На другому етапі треба провести з учнем емоційно - змістовний  аналіз: виявити структуру твору, його основні розділи, характер тематичних побудов, їх виразне значення, простежити динаміку розвитку в творі, визначити лінії підйому і спаду напруженості, кульмінаційні верхівки, моменти зміни настрою, проаналізувати використовувані в творі засоби музичної виразності: гармонію, ритм, мелодію, елементи поліфонії, фактуру викладу, виконавські штрихи, паузи  та інше.
   «Виконання тим багатше, чим більше чує в музиці сам виконавець. Роботі над фразою передує робота над окремими інтонаціями,а не навпаки. З’ясувавши, де знаходиться кульмінаційна точка мелодійної хвилі ,слід так розподілити дихання руки, щоб воно лунало до цієї точки тяжіння, все збільшуючи витрату повітря, найбільша маса якого повинна бути випущена на ту саму точку; наступні заключні звуки повинні впасти, видихнути як би самі собою на вильоті того ж самого дихання» - так пише К.Ігумнов.
    Так вчили фразувати  видатні піаністи і фортепіанні педагоги. Саме цей принцип  лежав, наприклад, в основі педагогіки  Т.Лешетицького,                  А. Єсипової та В.Листової, чиї  славнозвісні  позначки (« вілочки») позначали  не стільки безперервну зміну crescendo i diminuendo, скільки  логіку мелодійного руху, його подих, його устремління. Саме це мав на увазі С.Рахманінов,коли пояснював М.Шагінян , що кожна побудова «має свою кульмінаційну верхівку, до якої треба вміти підігнати всю зростаючу масу звуків і якщо така верхівка сповзе, то розсиплеться вся побудова ».

       Інтонювання ґрунтується на «диханні рук», руки повинні бути гнучкими та пластичними, їх треба знімати вільно вперед, «дихати кистю». Кисть розслаблена, вся рука тягнеться вгору і піднімає кисть, що висить.

    Пауза-сильний виразний засіб в музиці, діти зазвичай не вміють слухати паузу. Але якщо паузу уявити як знак - питання чи оклику, паузу - сумнів, паузу – розчарування, паузу – сюрприз, дитина відразу реагує на неї.

       Акомпанемент також грає найважливішу роль у створенні музичного образу і потребує окремого вивчення та ретельного аналізу.

   Педаль – ще один могутній виразний прийом. Для досягнення художньої виразності потрібно працювати  над педаллю з великою концентрацією уваги та слухового контролю. Вміло користуючись педаллю, піаніст знаходить потрібний тембр і колорит звучання,створює цікавий гармонійний фон мелодії. Г. Нейгауз вчив: «Педаль надає особливий відтінок прозорості, туману та віддаленості. Без педалі стає тут, поруч, під носом, близько, грубо. А повинно бути  як в Неаполітанському заливі, оповите серпанком, туманно, глибоко, але водночас  ідеально прозоро і все видно до найменших подробиць.» Педагог повинен піклуватися про розвиток музичного мислення, його логічності, вчити мислити великими побудовами, розраховувати співвідношення кульмінацій.

      Пальці- особлива турбота піаніста . Палець повинен бути виразним, він може  любити і ненавидіти, може бути рішучим, їдким, колючим, глузливим. Він може бути чуйним, ніжним, трепетним. Палець повинен вміти передати всі переливи душі. Якщо йти  від образу до звучання, від звучання до руху, то рухи рук і пальців будуть вірними.

    Третій етап - завершальний. Після того, як проведена детальна робота над твором, воно вивчено напам'ять і освоєно технічно, настає останній  етап роботи - формування цілісного музичного образу і його реальне втілення у виконанні. На цьому етапі, як і в період ознайомлення, потрібне цілісне охоплення твору та програвання його цілком. Н а  завершальній стадії  цілісне уявлення вже формується на значно вищому рівні, з урахуванням всієї виконаної роботи, всіх придбаних в процесі знань і вражень.
    Найбільш важливі моменти роботи  на заключному етапі : створення емоційної програми, інтерпретації виконання; пробні програвання в належному темпі;  формування емоційної культури виконання; виконавської волі та витримки. Іноді перед виступом корисно повернутись до повільного темпу або зробити перерву в роботі над  твором. Важливо на уроці розмежувати процес вивчення і процес виконання, під час роботи необхідно давати учневі і деяку розрядку, наприклад: педагогу самому зіграти  яку-небудь п'єсу, поговорити з учнем про музичні враження, про улюбленого композитора, пограти з ним в чотири руки. В результаті такої розрядки освіжається увага і учень знову готовий до наполегливої  праці, яка вимагає мобілізації  всіх сил. Необхідно дотримуватися почуття міри в вираженні почуттів, прагнути до природності і щирості  естетичного переживання. Емоційні перехльости, , манірність і перебільшена чутливість, які все частіше проявляються у сучасних виконавців, несумісні зі справді художнім переживанням музики. Про це добре сказав А. Г. Рубінштейн: «Чувства не может быть слишком много: чувство может быть только в меру, а если его много, то оно фальшиво».  Готовність до академічного виступу повинна бути максимальною, тобто вивченість творів абсолютною. Всі деталі  – аплікатура, динаміка, фразування, образний  зміст  -   обговорюються, вивчаються в процесі роботи над творами. Вчитель деталізує, повертається знов і знов до дрібничок, відпрацьовує кожну мить, кожне  дихання, кожен рух.

Головними помічниками  у цьому довготривалому процесі є батьки. Їх  постійний контроль, увага, зацікавленість у роботі дитини дійсно творять дива. Батькам треба влаштовувати домашні концерти для маленького піаніста, підбадьорювати та хвалити його. Дитині стає набагато легше, не так самотньо, не так складно, коли вона відчуває любов та підтримку. Концертна діяльність - найважливіша частина творчої роботи музиканта-початківця. Вона є логічним завершенням всіх навчальних  і педагогічних процесів. Музикант-виконавець - це художник-інтерпретатор, який здатний творчо осмислити авторський текст і реалізувати його в продукті своєї діяльності.

 Розглянемо дві різнохарактерні п’єси українських композиторів. Бажано при ознайомленні з твором продемонструвати учню картину художника, близьку за сюжетом та запропонувати йому самому зробити малюнок.

С.Борткевич «Венеція. Пісня гондольєра»

Це фортепіанна мініатюра, п’єса-картина, кантилена, що означає в перекладі з італійського - спів. Характер мрійливий, поетичний. Початок п’єси - це споглядання, музика дихає дивним спокоєм та мріями,вона майже не рухається. В нашій уяві вимальовується тиха тепла ніч в чарівному куточку світу - Венеції. Це місто-легенда, дивовижна гармонія води та каменю. Ми ніби бачимо спокійну гладь моря, оповиту серпанком, сріблясту місячну доріжку, хитке відбиття величних соборів, прекрасних палаців і чарівних мостів, яких безліч в Венеції,бачимо невловимі таємничі тіні, гру води,чуємо погойдування гондоли. Ми відчуваємо аромат ночі і нас охоплює приємне заціпеніння. Такий початок п’єси. Перша складність- самий початок,вступ в лівій руці,в акомпанементі, де треба почути внутрішню пульсацію,опустити пальці в клавіши  м’яко, дбайливо і тепло, ніби занурити в море так, щоб не залишити кіл на воді, «вповзти». Потім в правій з’являється тендітна мелодія, яку необхідно виразно «проспівати», не зупиняючись на паузах, а наповнюючи їх сенсом, «нести звук» до наступної сильної долі та об’єднати мелодичну лінію за допомогою динаміки і внутрішніх тяжінь звуків, дуже виразно проінтонювати. Звук народжується і міцніє. Дуже важка для учня задача струнко і «акварельно» зіграти кварти в правій на початку п’єси,при цьому виділити верхній голос, треба обов’язково повчити його окремо. Також в п’єсі  доволі складна для учня педалізація, важливо педаллю не «з’їдати» мелодію,вона повинна бути прозора, світла і ясна. В ІІ частині вже ранок, місто пробуджується і здалеку чутна пісня гондольєра,голос звучить строго і мужньо,звук округлий, як у оперного співака ben cantando - вказівка автора. Гондол’єр наближується і мелодія звучить все голосніше. Другу частину граємо більш глибоким звуком, використовуючи вагу руки і відчуваючи дно клавіши. Тут можна пошукати якісь асоціації з нашого побуту,наприклад: «місимо тісто», «ліпимо пластилін» «розчавлюємо ягідку» тощо. Фразування досягається пластикою рук, ми нібито малюємо фразу кистю, як художники.Важливий слуховий контроль, ми слухаємо діалог між фразами з інтонаціями «питання-відповідь». Потім, як листковий пиріг,обидві частини повторюються, але звучать вже інакше: da lontano - далеко за сценою, це теж вказівка автора. В цій частині потрібні інші фарби, інший настрій, інший дотик,більш делікатний,ніби віддалений, допоможе в цьому використання лівої педалі та більш чутливі пальці. Треба тембрально відтінити всю частину,це прощання з Венецією,закінчується наша подорож, ми пливемо все далі і далі,окинувши місто прощальним поглядом.

Тут доречно прочитати учню якийсь вірш,наприклад, хокку Басьо:
«Колокол смолк вдалеке
Но ароматом вечерних цветов
Отзвук его плывёт»

Т.Ростимашенко «Чаклун»
Зовсім інший настрій у цієї п’єси. Вона дуже образна і ексцентрична. Це музичний портрет,з музики буквально «визирає» злий чаклун. Ми з учнем  уявили собі могутнього шамана чи мольфара, який може управляти природною стихією, може визвати бурю і зупинити грозу. В цій музиці нема світла і радості,нема жодного людського звуку. Це злобне буркотіння в басах, вереск і тріск в верхньому регістрі, наче стук в бубен. Мелодія скорчена з чудернацькими зламами, судомним ритмом,з басами, які розгойдуються та тягнуть вниз,під землю. Чаклун або тупцює на місці,або рухається підстрибом по колу, навмисно кульгаючи і гримасуючи. На хроматизмах він ніби шепоче заклинання і робить паси руками,наганяючи туман та здіймаючи вітер. На рiano чаклун прислухається та злобно посміхається,потираючи руки та замислюючи щось недобре. Далі можна запропонувати учню битву з чаклуном за допомогою самої музики. В кульмінації відбувається смертельна сутичка зі злом. В кінці твору чаклун переможений. Тут є цікавий композиторський  прийом: повторюється перша фраза  п’єси , яку ми  назвали - «візитка чаклуна». Але,якщо  в першому такті вона звучить forte зухвало і дуже переконливо,то в кінці ця фраза звучить  piano subito та обривається на півслові,чаклун вже ледь живий, він хрипить, втративши свою силу,чари не діють і ми рішуче добиваємо зло останнім басом, який ми з учнем грали буквально кулачком. П’єса доволі технічна, виконується в швидкому темпі,тому є деякі складності, що вимагають певної технічної бази. Особливість цього твору - постійна зміна динамічних відтінків, що потребує психологічної гнучкості і швидкої реакції,але за допомогою виразного художнього образу та плану інтерпретації можна легко подолати всі ці труднощі.















 

                                                             Висновок  

       Потрібно пам’ятати афоризм  Г.Нейгауза: «Піаніст – художник, зобов’язаний  бути чарівником, що творить звуки! Звук -  святиня! Бережіть звук, як золото,як коштовність! Його народження – таїнство! Він повинен з’явитися на світ повним,життєздатним, зростаючим!» У практичній роботі над твором емоційно-смисловий аналіз безпосередньо переплітається з іншими методами роботи. Це  може бути прийом диригентського показу, підспівування, асоціації, порівняння, зіставлення тощо. Вловлюючи  відтінки мови, зіставляючи явища життя і мистецтва, залучаючи далекі асоціації, дитина почне розвивати в собі відчуття музичної інтонації, повної глибинного сенсу. Добре,коли учень і педагог сповнені ентузіазму і любові до своєї справи, це, в свою чергу, доповнюється індивідуальністю учня і професійністю, чарівністю та культурою особистості педагога. В такому союзі народжується велике різноманіття форм і методів роботи над художніми образами музичних творів. В ідеалі натхнення повинно проявлятися щоразу, коли дитина звертається до музики,треба тільки дати їй можливість відчути себе музикантом-художником.

                         Список використаних джерел :
Ігумнов К. «Беседы о воспитании музыканта-пианиста»
Надырова Д. Работа над художественным образом музыкального произведения - Казань, 2013 г.
Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры / Г. Нейгауз. – М., 1961.
Рябов І., Мурзіна М. «Виховання та навчання в ДМШ.Фортепіано 1 клас» вид.»Музична Україна»1988,45с
Савшинский С. Работа пианиста над музыкальным произведением. - М.: Классика XXI, 2004.
Ципін Г. «Навчання гри на фортепіано» вид.«Просвіта»1984,112с