Робота шкільного психолога з учнями, які мають девіантну поведінку

 

 

 

 

 

 

 

Робота шкільного психолога з  подолання девіантної

та делінквентної поведінки учнів

Методичні рекомендації

 

 

 

Підготувала

 психолог

 Біляївського НВК

Федоровська О.О.

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

Розділ І Девіантна поведінка як предмет дослідження психологічної науки.

1.  Поняття про девіантність.
2. Девіантна поведінка учнів з погляду психології.
3. Види і причини відхилень у поведінці підлітків
4.  Сучасні підходи до подолання девіантної та делінквентної поведінки.
5.  Особливості превентивної діяльності педагога в умовах ЗНЗ

Розділ ІІ. Практичні рекомендації по роботі з девіантними підлітками.

2.1  Методи та прийоми  роботи з учнями девіантної поведінки

2.2 Психологічні вправи для роботи з підлітками щодо подолання девіантної поведінки.

2.3 Система занять з корекції агресивної поведінки підлітків.

Висновок

Додатки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Як засвідчує практика, в умовах становлення нашої правової держави, відхилення в моральному розвитку та у поведінці учнів стають першопричиною зростання дитячої злочинності, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.

Причини виникнення і поширення дитячої злочинності загальновідомі:

- брак уваги до молоді з боку держави та самих батьків;

- розшарування суспільства за ознакою матеріального та соціального статку;

- культивування «кримінальної» культури через ЗМІ;

- недостатня робота інститутів позашкільної освіти;

- поширеність практики вживання алкогольних і наркотичних речовин.

Одним із напрямків роботи психологічної служби школи сьогодні є профілактика негативних проявів у поведінці учнівської молоді, формування психологічної зрілості та соціально прийнятних форм поведінки. Тому, основною метою цієї роботи ми профілактичну роботу по запобіганню та корекції девіантної поведінки серед підлітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

Девіантна поведінка як предмет дослідження психологічної науки

1.1 Поняття про девіантність

 У кожному цивілізованому суспільстві існує певна система норм і правил поведінки (правових, моральних, етичних), дотримання яких є обов'язковим для його членів. Ці норми поведінки можуть бути закріплені у відповідних документах (правові норми), а можуть бути загальноприйнятими без такої документальної фіксації  (морально-етичні норми).             

 Як засвідчує практика, наявність норм і правил поведінки сама по собі не забезпечує їх дотримання всіма членами суспільства. Завжди зустрічаються індивідууми, які не узгоджують свою поведінку з існуючими нормами, допускають відхилення від них у певних ситуаціях.

Такі відхилення від загальноприйнятих норм поведінки в науковій літературі позначають терміном «девіації» (лат.  deviatio – відхилення), і відповідно, поведінку «девіантною».

Ступінь відхилення може коливатися від постійних проявів окремих негативних якостей і рис (упертість, недисциплінованість, грубість та ін.)  до наявності відверто асоціальних форм поведінки і проступків типу правопорушень і навіть злочинів.

 Психічна готовність до правопорушення, тобто делінквентність (анг. «провинність») характеризує випадки вчинків, які постійно повторюються та є асоціальними за спрямованістю.

Делінквентна поведінка, за юридичними визначеннями, включає такі дії, як пограбування, напад, нанесення шкоди власності, вживання наркотиків тощо, тобто дії, за які передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність. Делінкветність також включає дії, відомі як статусні правопорушення – порушення певних соціальних правил.

Саме такі порушення становлять основні чинники дитячої злочинності.

 Дітей, виховання яких викликає особливі труднощі, різні автори називають по різному: «педагогічно занедбаними», «соціально занедбаними», «соціально незахищеними», «важковиховуваними», «дезадаптованими», «з девіантною поведінкою» і т.п. спільним є те, що перераховані вище діти відносяться до категорії «важких».

 

  У залежності від віку змінюються ознаки «важкості»:

- в 1-4 класах найчастіше капризність, упертість, лінь, неуважність, брехливість, неакуратність, забіякуватість, відсутність самостійності;

 - в 5-8 класах – грубість, озлобленість, небажання трудитися і навчатися, прагнення зробити щось шкідливе, підвищений інтерес до сексуальних питань;

- у старших класах – зневажливе ставлення до батьків, дорослих, товаришів, до своїх навчальних і суспільних обов'язків, критиканство, невміння доводити розпочату справу до кінця, нестриманість, в окремих – хвороблива замкнутість.

 З віком змінюються не тільки ознаки «важкості», але й «зміст» негативних якостей учнів. Якщо учень у молодших класах проявляв лінь у навчанні, то це могло бути пов'язано з невсидливістю, невмінням долати перші навчальні труднощі, в середніх класах лінь учня може мати причиною відсутність інтересу до знань і підвищений інтерес, наприклад, до спорту, в старших же класах вже може проявитися своєрідний «принцип», що виправдовує небажання вчитися: «не всім ученими бути, люди без освіти також приносять користь».

 

1.2. Девіантна поведінка учнів з погляду психології

Девіантна поведінка в психології розглядається як така, що відхиляється від вікової норми людини та суперечить сформованим правилам конкретного суспільства.

В основі девіантної поведінки лежить незбалансованість психічних процесів, порушення процесу само актуалізації, зниження рівню самоконтролю. (Треттинова с.4)

Щоб зрозуміти девіантну поведінку дітей, важливо мати уявлення про психологію розвитку. Психологія розвитку вивчає нормальний шлях формування стабільних поведінкових паттернів упродовж життя, приділяючи особливу увагу дітям і підліткам. Стійкі паттерни поведінки також відомі як властивості особистості.

За Д.Б.Ельконіним, в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

Розвиваючи ідеї JI.C. Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка -є, за висловом J1.C. Виготського, висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.

Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.), криза одного року,, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11 — 12 років), юнацька криза.

За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

1. вік немовляти — до 1 року;
2. раннє дитинство — 1—3 роки;
3. молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;
4. старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років;
5. молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;
6. підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;
7. ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років).

Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.

Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.

Основні зміни підліткового віку:

• фізичні (різке дорослішання, дозріваючі статеві органи та поява вторинних статевих ознак, таких як лобкове волосся);

• когнітивні (розвинення здатності до абстрактно-логічного мислення). Отже, логічне міркування не має обмежуватися матеріальними чинниками, а може містити речі, які могли б бути;

• соціальні (процес відокремлення від батьків та формування власної індивідуальності). Сексуальна індивідуальність і сексуальні стосунки відіграють надто велику роль.

У підлітковій фазі звичайним є експериментування з різноманітними соціальними ролями. Підлітки також мають схильність до експериментування з девіантної поведінкою як інструментом пошуку меж дозволеного.

 

1.3. Види та причини відхилень у поведінці підлітків

 1. Одним із поширених відхилень у поведінці неповнолітніх є грубість, різкість, зухвалість і дратівливість стосовно старших.

Конкретними джерелами, причинами грубості школяра є:

а) відсутність такту у ставленні дорослих до учня, пряме чи опосередковане придушення його природного прагнення до самостійності;

б) реагування неповнолітнього на несправедливе ставлення до нього дорослих;

в) нерозуміння вихованцем деяких категорій моралі, наявність у нього незрілих і неправильних моральних понять;

 г) недостатній розвиток волі неповнолітніх;

д) перевтома, пов'язана з тривалою і напруженою роботою.

 2. Поширеним недоліком поведінки неповнолітніх є упертість. Вона породжується різними неправильними умовами його життя і виховання. Вона може бути як своєрідною формою протесту проти свавілля дорослих, за якого ігноруються елементарні права неповнолітніх, ображається їх гідність, так і звичним реагуванням затасканої і розбещеної дитини, яка зростала і виховувалась в обстановці захвалювання, обожнювання. Всяка протидія його претензіям розглядається як «обмеження» його особистості, як явна несправедливість.

 3. Поширеним у шкільному віці недоліком поведінки є недисциплінованість і порушення правил поведінки. Якщо бурхлива активність, енергія, ініціативність не знаходить розумного виходу, то такий вихід часто проявляється в різноманітних проступках, порушеннях дисципліни. Причиною недисциплінованості може бути наявність у них помилкових понять і уявлень про мужність і сміливість, безстрашність, рішучість, відвагу.

 4. Найчастішим мотивом брехні є страх покарання, репресій. В основі брехні може бути і пуста хвалькуватість та балакучість, бажання привернути до себе увагу, викликати здивування дорослих та ровесників, повагу з їх боку, бажання цим самим підвищити свій авторитет. Важливе місце тут займає і поганий приклад старших, особливо батьків, які інколи подають своєрідні «уроки брехні» своїм дітям, що спричиняє бажання діяти таким же чином.

 5. Одна з причин такого недоліку, як лінь, - тепличне виховання дітей, нерозумна любов батьків. Лінь може розвиватися як реакція на грубу вимогливість батьків, які дають дитині непосильні для неї завдання, ніколи не заохочують і не помічають її, а також, якщо в сім'ї панує атмосфера байдужості, негативного ставлення до праці як важкої необхідності, атмосфера формального виконання своїх обов'язків.

 6. Злодійство. Межа між поняттями «забрав», «привласнив», «вкрав» є дуже невиразною. Причини крадіжок різні: різні заборони («табу»), які хочеться подолати; бажання щось мати, а немає за що придбати; вираз протесту (на зло, несправедливість) та інші.

 7. Серед неповнолітніх окремі вирізняються схильністю до бешкетництва (до жартів і витівок). На бешкетні вчинки, які є першим ступенем хуліганства, штовхає учня схильність до незвичайного, до гострих ситуацій, до ризику і небезпеки, до смішного, просто цікавість («А що буде?»), бажання проекспериментувати в нових для нього міжлюдських стосунках, бажання порозважатися самому і розважати інших, привернути їхню увагу – повагу. Бешкетництво пов'язане з легковажністю, з небажанням думати про наслідки. Воно може перерости в «злісне бешкетування» і «хуліганські дії».

 8. У поведінці хулігана спостерігається бездумна агресивність, «полювання» на неподібних до себе. Це не іронія, а брутальна лайка, биття і т.п. від такої поведінки хуліган одержує задоволення: від бездумно проведеного часу, допущеного аморального вчинку, випитого спиртного до побиття літньої людини. Цінить хуліган фізичну силу в бійці, брутальність у поведінці. Хулігани об'єднуються в групи: тривалі і тимчасові, з традиціями і без традицій. Кожен член групи має кличку, вносить вклад на спільні забави. Хуліганство часто переходить до злочину.

 9. Втечі. У залежності від спонукальних мотивів виділяють такі типи втеч неповнолітніх:

а) втечі, викликані бажанням звільнитися від опіки і контролю батьків, вихователів, від надоїдливих обов'язків, прагнення до веселого і легкого життя;

б) втечі, викликані прагненням позбутися суворого ставлення, покарань рідних, переслідувань з боку однокласників, однолітків чи інших важких обставин (найхарактерніше для дітей 7-15 років);

в) демонстративні втечі, що викликані бажанням привернути або посилити до себе увагу родичів, близьких  (найхарактерніше для дітей 12-17 років);

 г) дромоманічні втечі або потяг до мандрівок, які пов'язані з невмотивованим потягом вирушити в далекі країни і повністю змінити обстановку. Уже під час втечі з'являється бажання повернутися додому – повертаються неповнолітні змучені, притихлі, слухняні.

 10. Агресивність неповнолітніх може проявлятися в різних формах: у фантазії, погрозах, сварках, бійках, демонстративному непідкоренні, провокуючій конфлікт поведінці, руйнуючих діях та інших соціально не схвалюваних формах (наприклад, скоєння злочину). Нерідко формування агресивності і жорстокості починається внаслідок жорстокої поведінки батьків. Природна образа і озлобленість можуть набирати форму агресивних і жорстоких дій захисного характеру. Згодом сформовані негативні якості неповнолітнього настроюють на негативне ставлення до всіх оточуючих людей. Прояв агресивності і жорстокості у підлітків відображають і їхні вікові особливості. Тенденція до самоствердження для даного віку може мати перекручений ідеал мужності. В окремих випадках агресія і жорстокість можуть бути результатом внутрішніх конфліктів підлітка, причини яких він сам усвідомити не може.

11. Часто учні вживають лайливі вирази, наслідуючи дорослих. Нерідко у них спостерігається навмисна лайка – з метою самоствердження, образи. В знак протесту, в стані афекту, деякі лаються просто за звичкою, оскільки подібні вирази з дитинства глибоко вкоренилися в їх лексиконі.

12. Ігри, які були провідним видом дошкільної діяльності.  перетворюючись на азартні, пристрасні, можуть суттєво деформувати моральну сферу особистості. Останнім часом зростає кількість фанатів «комп’ютерних» ігор. Від надмірного захоплення у таких дітей гра стає головною, обмеження доступу до комп’ютера супроводжується емоційним дискомфортом, має місце нав’язливе бажання за будь-яку ціну отримати «комп’ютерний сеанс».

13. Важким відхиленням у поведінці неповнолітніх є їхнє захоплення палінням, вживанням алкоголю та наркотичних речовин, яке набуло особливої гостроти і стало однією з най серйозніших загроз для добробуту, здоров’я та повної самореалізації майбутніх поколінь нашого суспільства. Поширення серед учнівської молоді паління та вживання алкоголю є предтечею прилучення до сильніших наркотиків, початком наркотичної залежності. Вік, у якому молоді люди починають вживати наркотичні речовини, постійно зменшується. Окрім того, алкоголізація та наркотизація є сприятливим фоном для набуття особистістю моральних вад, втягнення у злочинну діяльність. Досить зауважити, що кожен шостий підліток скоює злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння.

14. Особливого підходу вимагають учні з так званими афективними нормами поведінки. Школяр переживає постійно образу, стає впертим, грубим, озлобленим, відмовляється підкорятися вимогам учителів, протиставить себе колективові. Афективні порушення – патологічна форма емоційної реакції дитини на впливи навколишнього середовища. Діти зі схильністю до епізодичних афективних реакцій вимагають індивідуального підходу в умовах школи, а дітей з постійними афектами поміщають у спеціальні заклади.

Розглянемо негативні якості підлітків і види діяльності, спрямовані на їх усунення.

Вади	Види діяльності
Занижена самооцінка	Організація самовиховання, створення ситуації успіху.
Завищена самооцінка	Періодичне звітування про діяльність, створення ситуації, у якій неповнолітній відчує негативні наслідки свого неадекватного ставлення до оточуючих, залучення до громадської роботи, в якій правопорушник відчує залежність від інших.
Зухвалість	Проведення роз’яснювальних бесід. Розгляд поведінки на учнівських зборах, у трудовому колективі. Створення ситуацій, що спонукають до роздумів про свою поведінку. якій правопорушник ній відчує негативні наслідки свого неадекватного ставлення до о
Егоїзм	Залучення до проведення заходів. Створення ситуацій, в яких неповнолітній відчуває залежність від інших. Надання йому допомоги у навчанні чи в інших видах діяльності. Застосування заходів впливу морального характеру, роботи священика. Превентивна робота з батьками.
Агресивність	Обстеження у лікаря-психіатра, налагодження стосунків з членами родини. Застосування засобів виховного впливу після кожного негативного факту поведінки. Заняття з психологом.
Неврівноваженість	Обстеження у лікаря-психіатра. Заняття в психолога. Організація самовиховання.
Цинізм	Формування правильної самооцінки та ставлення до ровесників. Включення в активну діяльність колективу, до участі  у проведенні заходів. Створення ситуацій, в яких неповнолітній відчуває свою залежність від колективу, його думки. Організація самовиховання.
Недисциплінованість	Поступове ускладнення завдань, доручень, обов’язків. Постійний контроль і нагляд з боку батьків і педагогів. Звітування перед працівниками органів у справах неповнолітніх, колективом.
Неадекватне ставлення до людей	Обговорення подій, явищ, телепередач, кінофільмів. Аналіз поведінки друзів неповнолітнього. Підвищення рівня пізнавальної активності. Робота священика.

 

 

1.4. Сучасні підходи до подолання девіантної та делінквентної

поведінки учнів

Педагогічна наука розробила поетапну систему виховної роботи з важковиховуваними учнями в умовах загальноосвітньої школи. У відповідності з цією системою розглянемо такі етапи процесу перевиховання.

На першому, підготовчому, етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні і негативні якості вихованця, умови та обставини, що сприяли їхній появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних сторін особистості, конкретні завдання і зміст роботи з урахуванням його індивідуальних особливостей і педагогічної обстановки. Складається характеристика учня і відповідно – перспективний план його перевиховання. На підготовчому етапі важковиховуваний учень емоційно переживає сам факт свого становища в колективі.

На другому, початковому, етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем. В ході її виконання долаються негативні погляди і переконання вихованця, навички і звички його поведінки, зміцнюються позитивні, формуються нові риси характеру. Дуже важливо використати наявний позитивний досвід такого учня.

Другий етап перевиховання проходить спочатку повільно, учень не виявляє особливої активності. Це пояснюється настороженістю й недовірою деяких учнів до педагогів, до виховних заходів. Часто такі учні не вбачають у своїх негативних діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перевиховувати.   На цьому етапі підліток глибше усвідомлює мотиви перевиховання. Він розуміє, що йому треба позбутися поганих звичок, негативних рис характеру, помилкових поглядів і переконань, що шкільна дисципліна, навчання, праця і виховна робота допоможуть йому в цьому.

На третьому, переломному, етапі  перевиховання триває реалізація програми виховної роботи, але вже в умовах, коли учень прийняв її, добровільно й сумлінно виконує свої обов’язки, виявляючи самостійність і активність. На цьому етапі важливо не тільки формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід учня на основі залучення його до виконання різноманітних доручень, участі в житті колективу, відносини в якому ґрунтуються на взаємній вимогливості, довірі і допомозі. У цей період вихованець твердо переконується, що він на правильному шляху, діє відповідно до нових переконань.

На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення вихованця до активної участі в усіх видах шкільної діяльності, нормалізуються його відносини з батьками, учнівським колективом. На цьому етапі поглиблюється сформований світогляд, закріплюються нові звички поведінки, розширюється сфера самовиховання, що стає вже потребою учня, складається єдність моральної свідомості особистості та її поведінки, нагромаджується позитивний досвід.

Заключний етап перевиховання – закріплення у неповнолітнього міцного прагнення до самовиправлення. У процесі перевиховання цей етап наступає при досягненні учнем такого рівня розвитку, коли він починає самостійно уявляти себе в сьогоднішній і майбутній соціальній ролі, проявляти позитивну самостійність в практиці життя.   

 

1.5. Особливості превентивної діяльності

 педагога в умовах ЗНЗ

Для педагогів запропонована програма вивчення особистості неповнолітнього в діяльності інституцій системи превентивної роботи:

1. Загальні відомості про неповнолітнього. ПІБ, рік і місце народження, загальний фізичний розвиток, стан здоров’я. місце навчання, праці,  матеріально-побутові умови родини (бюджет, наявність житла, місце роботи батьків).

2. Особливості особистості. Спрямованість особистості, ідеали, самооцінка, інтереси, потреби, здібності, характер, вольові якості, темперамент.

3. Родина. Культурний і освітній рівень батьків, ставлення до дітей, родинні традиції та методи виховання, взаємовідносини між членами родини, обов’язки неповнолітнього в родині.

4. Колектив. Адаптованість та взаємовідносини  в колективі, авторитетність, активність та зацікавленість справами колективу, наявність чи відсутність у правопорушника друзів у колективі, їх характеристика, поведінка неповнолітнього в процесі навчання, відвідування занять, пропуски.

5. Дозвілля. Участь у неформальних об’єднаннях, структура об’єднання, роль і місце неповнолітнього серед членів об’єднання, тривалість перебування в групі,  категорія друзів, характер впливу об’єднання на неповнолітнього, характер впливу осіб протилежної статі.

6. Фактори впливу. Фактори та характер позитивного і негативного впливу, поведінка в позашкільних закладах, способи самоутвердження, особливості спілкування з ровесниками, захоплення.

У навчальному закладі має бути програма з превентивної роботи з подолання окремих проявів асоціальної поведінки неповнолітніх. Розглянемо напрямки превентивної роботи з окремих відхилень у поведінці.

 

Прояв девіантності	Зміст превенції	Форми і методи роботи	Учасники виховного процесу	Очікуваний результат
Неуспішність	Формування мотивацій й стимулювання навчальної діяльності	1)ігрова корекція; 2)психотерапія; 3)бесіди	Вчителі, учні, батьки	Подолання неуспішності, мобілізація внутрішніх ресурсів
Вчинення проступків	Привчання до дисципліни	1)індивідуальна робота; 2)позитивний приклад; 3)самовиховання 4)тренінги	Педагоги, психолог, учні	Формування дисциплінова-ності
Участь у діяльності негативної групи асоціального спрямування	Переорієнта-ція спрямова-ності групи, залучення до членства в групах соціального спрямування	1)реалізація методів формування суспільної свідомості; 2)індивідуальна та групова робота; 3)навіювання	Батьки, педагоги, учні	Членство в групі соціальної спрямованості
Негативне ставлення до батьків	Зміна ставлення до батьків	1)сімейна психотерапія; 2)переконання; 3)психоаналіз	Батьки, діти, психолог	Повага, любов до батьків
Конфліктність у взаєминах з ровесниками	Створення сприятливих умов для налагодження стосунків	1)соціально-психологічний тренінг; 2)педагогічний експеримент; 3)колективна робота	Учні, психолог	Налагодження товариських взаємовідносин

 

Розглянемо превентивні заходи в роботі з окремими  категоріями дітей

 

Категорія осіб	Заходи, форми й методи індивідуальної роботи
Важковиховувані	Обстеження лікаря, проведення тренінгів, соціальна терапія, робота з родиною.
Правопорушники	Бесіди, тренінги, психотерапія, відеолекторії.
Діти вулиці	Влаштування на тимчасове проживання з подальшим вирішенням постійного місця навчання чи праці, організаційні заходи з влаштування (соціальні, юридичні тощо), тренінги, психокорекція.
Особи, схильні до алкоголізму	Психотерапія, психологічне і соціальне консультування, позитивний приклад, робота з родиною, зміна видів діяльності.
Особи, схильні до вживання наркотиків	Організація медичного лікування, психотерапія, консультування, педагогічна корекція, превентивна робота священика.
Особи суїцидальної поведінки	Обстеження й нагляд лікаря-спеціаліста, психотерапія, мобілізація внутрішніх позитивних ресурсів, превентивна робота священика.
Особи з аморальними проявами поведінки	Моральне виховання, залучення до навчання ті праці, активної суспільної діяльності, превентивна робота священика. Методи формування суспільної свідомості.
Особи з делінквентною поведінкою	Посилення виховної ролі сім’ї, психотерапія, реабілітаційна робота священика, соціалізаційна допомога. Методи формування суспільної свідомості. Методи формування суспільної поведінки.

 

Важливим аспектом превентивної роботи є проведення профілактичної та консультаційної роботи з родинамі, в якій виховується підліток, схильний до проявівдевіантності. Нижче наведені напрямки робот из проблемною родиною.

№ з/п	Напрями і форми роботи соціального працівника з проблемною родиною
1	Вивчення документації, думки педагогів та осіб з мікро оточення
2	Інформування про нормативно-правові положення щодо прав і обов’язків
3	Надання консультативної допомоги
4	Сприяння встановленню контакту між батьками і дітьми
5	Організація навчання, праці та дозвілля неповнолітніх
6	Проведення тренінгових занять з метою налагодження психоемоційного контакту між батьками і дітьми
7	Налагодження взаємодії з органами державного виконавчого та місцевого самоврядування з питань функціонування сімей
8	Соціально-правовий захист родини, її членів
9	Сприяння наданню матеріальної та фінансової допомоги
10	Психологічна підтримка
11	Проведення організаційних заходів
12	Діагностування соціальних, педагогічних, психологічних проблем родини
13	Превентивне прогнозування ситуації родини
14	Притягнення до відповідальності батьків, стимулювання позитивного виховного впливу

 

 

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Методи та прийоми  роботи з учнями

девіантної поведінки

 

 У роботі з важковиховуваними учнями використовуються загальні методи виховання, які поділяються на три групи: методи формування суспільної свідомості, методи формування досвіду суспільної поведінки, методи заохочення і покарання. В особливих випадках звертаються до спеціальних методів і прийомів перевиховання.

До групи методів формування суспільної свідомості відносять бесіду (фронтальну чи індивідуальну), лекцію, диспут і приклад. 

До групи методів формування досвіду суспільної поведінки відносять вправи, привчання, вимоги (в тому числі і громадська думка) і доручення.

 До групи методів стимулювання і оцінки поведінки відносять методи заохочення і покарання.

 В індивідуальній виховній роботі, окрім названих методів перевиховання, використовуються і спеціальні прийоми педагогічного впливу. Ці прийоми базуються на організації певної педагогічної ситуації, завдяки якій на основі відповідних психологічних закономірностей у педагогічно занедбаних учнів виникають нові думки і почуття, що спонукають їх до позитивних вчинків, до подолання своїх недоліків.

До творчих прийомів педагогічного впливу відносять: переконання, навіювання, прояв доброти і уваги, моральну підтримку і зміцнення віри у власні сили, активізація почуттів, організація успіху в діяльності, залучення до цікавої діяльності, опосередкування, обхідний рух, прохання, довіра, авансування особистості.

До гальмуючих прийомів педагогічного впливу відносять: паралельний педагогічний вплив, іронія, попередження, осуд, пробудження тривоги через майбутнє покарання, ласкавий докір, удавана байдужість, вибух.

Крім залучення вихованця до різних видів діяльності, його озброюють умінням працювати над собою. Існують такі прийоми самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорювання, самоперключення, самопримус, самозаохочення, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка, самоосуд, самонаказ, самозаборона, самозобов’язання, самохарактеристика.

У роботі з девіантними дітьми можна використати нижченаведені прийоми виховання.

Перша група прийомів  індивідуального педагогічного впливу.

1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб при­хилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми.
2. Оціни вчинок. Для з'ясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій учитель розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії.

Друга група прийомів пов'язана з організацією групової діяльності.

1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відпо­відних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів.
2. Самостимулювання. Учні, об'єднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Поставлені запитання й відповіді на них колективно обговорюються.
3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтер­претують зміст подій, що відбуваються, тощо.
4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що регламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів.

5. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання.
6. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, що знижують продуктивність спілкування й перешкоджають виконанню творчих завдань.
7. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спілкування під час його виконання, учитель ніби самоусувається від прямого керівництва або ж бере на себе обов'язки рядового учасника.

8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення одна­кових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його можна застосовувати в ситуації «придушеної ініціативи», коли позиційні виступи й атаки одних гасять
ініціативу й бажання спілкуватися в інших.

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функ­ціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окремому учневі.

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розташування учнів у класі в певному об'єднанні один з одним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи.

2.2. Психологічні вправи для роботи з підлітками щодо подолання  девіантної поведінки

1. Вправа «Тахістоскоп». Група сідає колом. Один або двоє учасників стають у центрі кола. Вимикається світло, і учасники, які знаходяться в центрі кола, при­бирають будь-яких поз, нерухомо застигаючи в них. За сигналом готовності на короткий час вмикається світло й відразу ж вимикається. У момент спалаху світ­ла ті, хто сидить у колі, намагаються якомога точніше запам'ятати положення тих, хто позує. Після спалаху в темряві учасники, які позували в центрі, вертаються на свої місця. Потім світло вмикається і члени групи, за винятком тих, хто позував, спільними зусиллями намагаються відновити те, що вони бачили. Натурщи­ків повертають у коло й «ліплять» з них ті самі пози, у яких, на думку групи, вони перебували під час спа­лаху світла. Після того як суперечки вщухнуть і група дійде загального або кількох альтернативних рішень, учасники в центрі кола демонструють свої справжні пози.

2. Вправа «Вибір». Учасники сідають колом. За коман­дою вчителя кожен з них повинен показати пальцем на одного зі своїх товаришів по групі, припустімо, на того, з ким він хотів би скласти пару в якій-небудь іншій грі. Мета гравців — досягти в кожній зі спроб такого вибору, за якого група розпалася б на пари учас­ників, які взаємно вибрали один одного.

Ця рефлексивна гра незважаючи на свою просто­ту вимагає від учасників урахування дуже багатьох

моментів і зазвичай завершується лише після тривалих і безуспішних спроб. У кожному такті постійно вини­кають «фатальні» багатокутники, і лише деякі гравці поступово «намацують» один одного й виокремлю­ються в пари. Члени таких пар, як правило, усува­ються з подальшого загального пошуку рішення тим, що в кожній наступній спробі продовжують вибирати одне одного. Це значно полегшує роботу іншим учас­никам.

Педагогові слід звернути особливу увагу на ситуації, коли одна зі сформованих пар «розвалюється» на чер­говому такті гри.

Вправа «Я — хороший, я — поганий». Педагог радить школяру скласти перелік рис свого характеру. Взяв­ши аркуш паперу, потрібно розділити його вздовж і навпіл: у лівій частині перелічити свої хороші якості, а в правій — погані.

У ході бесіди вчитель прагне, щоб якості, виділені школярем в обох стовпцях, були або однаковими за кількістю, або щоб хороші переважали над пога­ними.

Не рекомендується зупиняти вправу в той момент, коли школяр виділив у собі велику кількість нега­тивних якостей і не зміг визначитися, що ж у ньому є позитивного.

3. Вправа «Лист самому собі». Педагог радить учневі щодня писати листа самому собі. Писати довгі листи рекомендується, коли з'являється необхідність вилити сильні почуття й переживання на папері.

У цих листах необхідно описувати свої стани, важливіподії, враження від прожитого й відчутого.

Крім психотерапевтичного ефекту ця вправа може дати й інший ефект. Порівнюючи свої записи, зроблені в різні дні, учень зможе побачити, наскільки по-різному він ставився до тих самих людей, подій, фактів.

Корисно обговорити, від яких причин залежать суперечливі оцінки того, що відбувається.

Прийоми виховання девіантних підлітків — це педагогічно оформлені дії, за допомогою яких на поводження і позиції учня здійснюються зовнішні впливи, що змінюють його погляди, мотиви й поводження, у результаті чого включаються механізми самовиховання й коригування взаємин і вчинків. 

 

2.3.Система занять з корекції агресивної поведінки підлітків

Мета та особливості занять.

Заняття спрямовані на усвідомлення та відтворення поведінки агресивно налаштованої людини та рефлексію свого стану. Запропонована система занять, окрім корекції, має на меті й створення умов для особистісного зростання учасників зустрічей.

 

ЗАНЯТТЯ 1

Тема: Злість.

Мета: Основною метою цього заняття є створення позитивного психологічного простору, встановлення та усвідомлення причин, що викликають злість, гнів, агресію.

1. Знайомство. Ведучий або тренер: Назвіть своє ім'я та рису характеру чи поведінки, що починається з тієї самої літери, що і ваше ім'я. Вправа виконується по колу. Хто бажає розпочати?

2. Правила. На зелених пелюстках написати правила, що приймаються групою, та кріпляться до «основи» квітки (квітку готують заздалегідь).

3. Вправа «Що таке образа?». На фліп-чарті записується запитання: «Що таке образа? Чому нас ображають люди? Чому ображаємо ми?» та фіксуються всі відповіді. Потім йде обговорення записаного, розмірковування: «Як ми ставимося до тих, хто ображає нас? Як до нас ставляться ті, кого ображаємо ми?».

4. Вправа «Як ти реагуєш на образу?». На фліп-чарті перерахувати та записати всі запропоновані варіанти на запитання: «Як ти реагуєш на образу?» , - потім пропонується поміркувати  та назвати одним словом-почуттям, що виникає перш за все в душі на образу іншої людини (наприклад: гнів, злість, байдужість, занепокоєння та інше).

5. Вправа «Мої образи – гнів інших людей». Пропонується записати на окремих аркушах, як люди зображали злість, гнів, агресію щодо тебе протягом тижня, а потім обговорити записане.

6. Вправа «Зла людина». Спираючись на зазначені особливості агресивної людини, спробуйте зобразити її в будь-якому образі за допомогою різнокольорових фарб. Але одна умова: малювати необхідно не пензлями, а пальцями. В кінці вправи обговорення:

- Що зображено ?  - Чому саме так ? - Які кольори найчастіше були використані ?

7.Підбиття підсумків. На рожевих та синіх аркушах паперу написати відповідно свої позитивні чи нагативні враження від заняття, або те, чого бажали б уникнути наступного разу. На прощання по колу передаємо рухи, що відповідають прощанню.

 

ЗАНЯТТЯ 2

Тема: Гнів.

Мета: Рефлексія симтомів, що виникають під час гніву, відображення почуттєвої різниці між емоціями злості та гніву; встановлення та усвідомлення учасникам причин та наслідків гніву.

1.Привітання. По колу передається лялькове курча зі словами: «Дарую тобі оце курча. Дивись, яке воно мале та беззахисне, не ображай, а захищай його від усяких негараздів» (потрібно дуже обережно передавати курча, щоб ненароком не нашкодити).

2.Правила. Пропонується пригадати правила, що були прийняті минулого разу та добрати нові, які на вашу думку необхідні.

3.Вправа «Що таке гнів?». Відбувається обговорення відмінностей гніву від злості, дається тлумачення термінів «злість» та «гнів», «агресія».

Гнів – почуття сильного роздратування.

Злість – вороже, сердите, роздратоване ставлення.

Агресія – фізична або вербальна (словесна) поведінка, спрямована на завдання шкоди.

Обговорення: - Як та з чого виникає гнів? Коли у вас викликають гнів?

• В кого і коли ви викликаєте гнів? Як змінюється вираз обличчя та тіло людини?
• Що відбувається, коли ти гніваєшся? Чи подобається тобі гніватися? Що відбувається з тобою під час гніву?
• Що подобається чи не подобається тобі, коли ти гніваєшся?

4.Вправа «Кулька гніву». Потрібно взяти дві повітряні кульки.Пропонується уявити, що кожен видих повітря – це ситуація, що викликає гнів, а повітряна кулька – людина, яка починає поступово гніватись більше та більше з кожним нашим видихом. Коли перша кулька сильно надута, ставиться запитання: «Чи можна тепер давити на кульку (людину)? Що може трапитись?» (Натискаємо на кульку повільно, потім сильніше, поки вона не лопне) «Чибезпечно бути поруч з такою людиною?» Другу кульку пропонується також надути, але потихеньку спускати повітря («спускати гнів»). Запитання: «Що відбувається тепер?», «Чи може людина стримувати свій гнів?», «Який варіант кращий?».

5.Вправа «Я-розгніваний». Давайте пригадаємо, який вигляд має людина, щогнівається. Як ви вважаєте, як ви виглядаєте, коли гніваєтесь? Спробуйте пальцями за допомогою фарб намалювати людину, що гнівається. Малюнки обов'язково обговорюються.

6.Підсумки. На запропонованих листках зазначити, що сподобалось на сьогоднішньому занятті, ачого потрібно уникнути наступного разу.

 

ЗАНЯТТЯ 3

ТЕМА: Альернатива гніву.

Мета: Усвідомлення помилкових уявлень про гнів, визначення здорової та нездорової реакції на гнів, закріплення власної реакцції на гнів.

1.Привітання. Пропонується привітатися з сусідами по заняттю за руки, за ніс, за вухо, спинами, ліктями, колінами.

2.Правила. Повторення правил з попереднього заняття. Згадуються правила, які були порушені і чому, щоб уникнути повторних помилок.

3.Вправа «Альтернатива гніву». Кожен учасник самостійно заповнює аркуш (додаток 1 - зробити заздалегідь). Далі проводиться мозковий штурм для пошуку відповіді на запитання: «Що ти робиш, коли злий?». Кожна запропонована відповідь записується на фліп-чарті. Обговорити кожну відповідь та вирішити,які з реакцій здорові, а які – ні. Ігнорування, втеча або бездіяльність не є ознакою здоров'я, так само, як і реакції, пов'язані із завданням шкоди собі та іншим.

4.Вправа «Помилкові уявлення про гнів». Дуже часто люди живуть з міфами щодо гніву. Користуючись додатком 2, обговоріть кожен вираз з позиції: «Чому це не так?».

5.Вправа «Такі різні емоції». На фліп-чарті записуються шість емоцій: гнів, радість, сум, сміх, провина, самотність. Під час обговорення цих емоцій необхідно підтримати думку, що всі емоції просто існують; вони не можуть бути ні добрими, ні поганими. Добрим чи поганим може бути спосіб їхнього вираження.

6.Домашнє завдання на тиждень. Спробуйте користуватись здоровими способами реакції у разі виникнення гніву та злості. Розкажіть про інші способи виходу гніву хоча б одній людині.

7.Підсумки. Обговорити, що спобобалось чи не сподобалось назанятті. Потім, ставши в коло, скріпити руки в замок і передавати енергію тепла тому по колу спочатку зліва направо, потім навпаки. Висновок: яку енергію передали – таку й отримали.

 

ЗАНЯТТЯ 4

Тема: Наслідки поведінки.

Мета: Усвідомлення наслідків агресивної поведінки, поведінки під впливом гніву для самого себе та інших людей.

1.Привітання. Вітаючись з усіма по колу, зроби комплімент своєму сусіду. Намагайтеся, щоб цей комплімент був справедливим та щирим.

2.Правила. По черзі кожен учасник за допомогою рухів та мімікі (без слів) покаже правила, прийняті групою на попередніх заняттях, але зробить це так, щоб інші відгадали це правило.

3.Вправа «Три недоліки». Пропонується на аркуші паперу ліворуч вказати три свлї найстрашніші недоліки, а потім праворуч записати: чим ці недоліки можуть бути корисними для тебе і чому їх зовсім не хочеться позбутись (наприклад: трохи лінує, зате може більше відпочивати).

4.Вправа «Ситуація гніву». Згадати протягом останніх 3-4 місяців ситуації гніву, викликаних образами: чи тебе образили, чи ти образив (додаток 3). В результаті оформлення таблиці зроби висновки, з ким ти найчастіше свришся і конфліктуєш. Поміркуй, чому так відбувається.

5.Вправа «Наслідки поведінки». На фліп-чарті записується ситуація, що викликає чи призводить до обурення, гніву, злості, агресії, конфлікту. Після запису кожна ситуація розглядається групою та пропонуються різні поведінки. Після того на кожен варіант поведінки необхідно вказати наслідки, до яких така поведінка призводить.

6.Завдання на тиждень. Поміркувати та записати, до яких (навіть найабсурдніших) наслідків довело б себе людство, як би всі стали агресивні.

7.Підсумки. Обговорення – що було складно робити, що було найлегше.

ЗАНЯТТЯ 5

Тема: Зняття емоційного навантаження.

Мета: Вчити керувати власними емоціями та конструктивно спілкуватися.

1.Привітання. Учням пропонується розділитись парами, повернутись один до одного по черзі, дивлячись на партнера, змалювати його зовнішність та характер, уникаючи оцінок.

2.Правила. Повторення колишніх правил та прийняття нового: без оціночного спілкування.

3.Вправа «Обурення». На фліп-чарті записується запитання: «Що викликає обурення під час спілкування?». Можливі відповіді:

а) слова-боржники: «Ти повинен...», «Тобі потрібно...», «Ти не повинен...».

б) «Дізнання».

в) «Всезнайка»: він все знає, а я – нічого. 

г) Зміна теми розмови.

д) Змагання «Це ще нічого, а ось у мене...».

4.Вправа «Випусти пару». (Заздалегіть підготувати газету на кожного учасника). Якщо всередині кликоче гнів, його необхідно «випустити», але так, щоб не нашкодити людям та собі. Уяви, що всі твої образи, проблеми, суперечки, чвари – це газета. Що ти зробиш з нею? Зроби це! (розірвати газету на два-чотири шматки). Дивись – твої проблеми ще великі, зменш їх! (розірвати газету на дрібні шматки). А зараз ці малі шматки можна викинути у сміття, щоб вони вже ніколи нам не завадили.

5.Обговорення. Що з тобою відбувалось під час попередньої вправи? Що було причиною цього? Що необхідно зробити, щоб від цього звільнитись?

6.Вправа «Я - висловлювання». Згадайте ситуацію. Коли конкретна людина почала вас дратувати, або справа дійшла до бійки.Запишіть: «Ти сказав, ти зробив, ти відповів, ти сварився». А зараз заміни «Ти» на «Я». Що змінилось? Що ти відчуваєш зараз?

7. Підсумки. Що тобі вдавалося сьогодні найважче? Прощаючись, потисніть руки, потім помахайте рукою, вклоніться, присядьте, кивніть головою, кліпніть очима.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Девіантна поведінка – це відхилення від норми поведінки, прийнятої у суспільстві, суперечить встановленим та сформованим правилам певної держави.

Якщо людина не може прийняти суспільні правила та моральні норми поведінки, не переймає позитивний соціальний досвід, можна говорити про порушення процессу соціалазації особистостя, внаслідок якого виникає неприйнятна для цього суспільства форма поведінки.

 Як наслідок девіантної, у людини, яка її демонструє, формується неадекватна самооцінка, виникають додаткові бар’єри у спілкування, що призводить до зростання рівня недовіри та зростання агресії до суспільства або до самого себе.

Головним завдання працівників психологічної служби та взагалі працівниками системи освіти стоїть запобігання та корекція девіантної поведінки в учнівській молоді.

Важливо пам’ятати, що будь яке відхилення поведінки від соціальної норми завжди має індивідуальний характер, тож потребує індивідуального підходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Поради психолога для батьків і педагогів по роботі з проблемними підлітками

1 Доброзичливі відносини:

• повага;

• сприйняття підлітка таким, яким він є;

• відрізняти поведінку від особистості;

• конфіденційность.

2 Спеціаліст - модель здорової поведінки:

• у фахівцеві підліток бачить ті якості, які він може розвивати в собі;

• фахівець повинен бути надійним: підліток розуміє, що на нього можна

покластися;

• необхідно проводити розумні межі, проявляти послідовність.

3 Володіти навичками спілкування:

• співчуття;

• вміння активно слухати;

• дайте зрозуміти, що з вами можна торкатися будь-яких питань;

• давати інформацію, відповідну віку;

• проявляти відвертий інтерес, цікавитися їх поглядами, думками;

• підліток повинен мати можливість встановити довірливі відносини з дорослим.

 

Поради для психологів та педагогів, які працюють з девіантними підлітками

Як показати підліткам, яких цінують:

1. Під час зустрічі з молодими людьми кажіть: «Привіт».

2. Запитуйте їхню думку.

3. Давайте їм відчути себе прийнятими.

4. Запитуйте їх про них самих.

5. Вислухайте їх.

6. Займайтеся їхніми проблемами і конфліктами до того, як вони стануть більшими.

7. Дозволяйте робити помилки.

8. Допомагайте їм вчитися на власних помилках.

9. Створюйте безпечні та відкриті взаємини.

10. Розмовляйте з ними відкрито.

11. Станьте їхнім прихильником.

12. Дайте зрозуміти, що ви завжди поруч, в їх розпорядженні.

13. Під час розмови дивіться їм в очі.

14. Скажіть їм, що готові їх вислухати в будь-який час.

15. Заохочуйте їх високо ставити «планку».

16. Вітайте їхні пропозиції.

17. Прощайте їх.

18. Завжди давайте їм ще один шанс.

19. Радьтеся з ними.

20. Дякуйте їм.

21. Будьте чесними.

22. Дайте їм зрозуміти, що ви їх друг.

23. Розділяйте з ними їхню радість і хвилювання.

24. Допоможіть їм повірити в себе.

25. Запитайте, про що вони мріють, заохочуйте їх, переконуючи в тому, що

мрії можуть стати реальністю.

26. Називайте їх тільки по імені.

27. Вислуховуйте їхні історії і розповіді.

28. Дайте підлітку відчути відповідальність.

29. Часто і невимушено кажіть компліменти.

30. Будьте доброзичливим учителем підлітка.

 

 

 

ПРИБЛИЗНА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ОСОБИСТОСТІ ВАЖКОВИХОВНОГО ПІДЛІТКА,

(заповнюється класним керівником)

 

Прізвище учня ______________________________ ім’я _________________

Клас ___________ школа __________________________________________

Просимо Вас на основі власних спостережень відповісти на запитання, які пропонуємо.

1. Склад сім”ї (перерахувати) ______________________________________

2. Характер поведінки підлітка в школі_______________________________ ________________________________________________________________

3. Найбільші типові проявлення недисциплінованості __________________

________________________________________________________________

4. Які заходи впливу застосовувались до учня у школі батьківським комітетом _______________________________________________________

педрадою _______________________________________________________

інспекцією в справах неповнолітніх _________________________________

ще ким назвіть: __________________________________________________

5. Успішність за останню четверть (предмет та оцінка) ________________

________________________________________________________________

6. Відношення до учня (які предмети найбільше любить, які ігнорує чому

________________________________________________________________________________________________________________________________

7. Відношення до  трудової діяльності _______________________________

8. Які громадські доручення виконує в школі _________________________

9. Яке положення займає в класному колективі, взаємовідносини з товаришами _____________________________________________________

10. Відношення класного керівника до учня __________________________

11. Чим особливо цікавиться _______________________________________

12.Які гуртки, спортсекції відвідує __________________________________

13. Що читає _____________________________________________________

14. Яку професію хоче вибрати _____________________________________

15. Як виконує обов’язки учня ______________________________________

16. Позитивні риси характу ______________________________________

17. Негативні риси характеру ______________________________________

18. Чим займається у вільний час ___________________________________

з ким його проводить _____________________________________________

19. Що на Вашу думку допоможе в виправленні цього учня

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Адамович В.Г. Правове і превентивне виховання учнів // Шкільна бібліотека. – 2010. – №4. – С. 147-149.
2. Адамчук Л.Л. Робота з важковиховуваними дітьми: психологічні аспекти роботи з важковиховуваними дітьми / Л.Л.Адамчук // Шкільному психологу. Усе для роботи (Осн.). – 2011. - №11. – С. 2-17.
3. Єфремова Г.Л. педагогічні засади взаємодії соціальгоо педагога з важковиховуваними дітьми / Г.Л. Єфремова // Шкільному психологу. Усе для роботи (Осн.) – 2012. - №5. – Вкладка. – С. 1-12.
4. Зобенько, Наталія. Деякі аспекти дослідження проблеми девіантної поведінки неповнолітніх / Н.Зобенько // Рідна школа. – 2012. - №3. – С.36-40.
5. Ілляшенко, Т. Проблема розладів поведінки дітей у роботі психолого-медико-педагогічної консультації // Тамара Ілляшенко // Психолог (Шк.світ). – 2012.-№24. – С.40-44.
6. Казачінер О.С. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх // Виховна робота в школі. – 2008. – N 8. – С. 6-14.
7. Лупейко Н. Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми з девіантною поведінкою / Наталія Лупейко // Позашкілля (шк..світ). – 2012. - №8 – С.23-25.
8. Назаренко Л.Л. Психолого – педагогічна допомога учням «групи ризику» / Л.Л.Назаренко // Педагогічна майстерня (Осн.) 2011. - №10. – С.42-46.
9. Оржеховська, Валентина. Білі плями сучасної виховної системи = Розвиток соціального партнерства з профілактики девіантної поведінки школярів / В. Оржеховська // Директор школи (Шк. світ). – 2011. - №46. – С. 17-23.
10. Пєтушкова Л. Девіантна поведінка у дітей та підлітків / Лариса Пєтушкова, Анастасія Аносова // Довідник класного керівника. – 2012ю - №4. – С.51-56.
11. Підлубна Н. Соціальна дезадаптація школярів: Профілактика та корекція // Психолог (Шк. світ). - 2011. - N 18-19. - С. 21-32.
12. Романовська, Д. Психологічна картина причин та наслідків соціальної та шкільної не адаптованості / Діана Романовська, Лілія Боярин // Соціальний педагог (Шк. сві.). 2012. - №9. – С. 15-21.
13. Соболєв В. Превентивне виховання школярів // Сільська школа. – 2008. – N 21-22. – С. 7.
14. Ткаченко Л. Превентивна освіта // Директор школи. – 2010. – N 33. – С. 12-18.
15. Тисячна, О. Схильність неповнолітніх до правопорушень / Ольга Тисячна // Соціальний педагог (Шк.світ). – 2012. - №3. – С.21-23.
16. Третиннікова, Л. профілактична робота з дітьми з девіантною поведінкою // Соціальний педагог (Шк. світ). - 2014. - №7. – С.4-10.
17. Худик, Л. Соціально-педагогічний патронаж дітей з девіаціями / Леся Худик // Соціальний педагог (Шк.світ). – 2012. - №5. – С. 37-45.
18. Шейко Л.О. Профілактика девіантної поведінки у підлітковому віці / Л.О.Шейко // Шкільному психологу. Усе для роботи (Осн.). - №1. – Вкладка. – С.1-12.