Робота соціального педагога з батьками та сім’ями в умовах Нової української школи

Комунальний заклад «Богодухівський спеціальний навчально-виховний комплекс» Харківської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота з батьками та сім’ями

 

(Методичні рекомендації для практичних психологів, соціальних педагогів, класних керівників)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Богодухів 2018

 

 

 

Автор - укладач:

 

Назаренко С.М., соціальний педагог Комунального закладу «Богодухівський спеціальний навчально-виховний комплекс» Харківської обласної ради

 

 

 

 

Методичний збірник містить інформацію про нормативно-правову базу діяльності практичних психологів, соціальних педагогів, класних керівників, принципи  здійснення соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми, батьками та сім’ями розкриває завдання, зміст, форми і методи такої роботи. Збірник містить методичні рекомендації для здійснення соціально-педагогічної та психологічної роботи серед дітей, батьків класних керівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1. Вступ

2. Етапи розвитку сім’ї

3. Характеристика стилів сімейного виховання

4. Психолого-педагогічна характеристика різних типів сімей – благополучної та неблагополучної

5. Форми і методи роботи з батьками та дітьми громадських інспекторів, соціальних педагогів, класних керівників.

6. Алгоритм діяльності соціальних педагогів  та практичних психологів по роботі з дітьми пільгових категорій

7. Механізм співпраці відповідних органів та установ з дітьми та батьками, які опинились у складних життєвих обставинах

8. Додаток 1

9. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.Вступ

 

         Сім’я завжди була і залишається структурною одиницею суспільства. Тип сім’ї, її матеріальні та духовні цінності, функції, стосунки між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами, завжди були такими, яким було суспільство, і змінювалися вони так, як змінювалося суспільство, та відображали матеріальну, духовну культуру на кожному етапі свого розвитку.

    Впродовж порівняльно невеликого проміжку часу сталося дуже багато політичних змін у житті країни. Відбулося те, що відбувається завжди у часи соціальних катаклізмів, економічних криз.

         Змінилось середовище, змінились батьки, змінились їх діти.

         Соціальне розшарування суспільства не тільки поглибило гостроту матеріальних проблем сімей, але що більш небезпечно для виховання, призвело до ряду проблем психологічних напруженості взаємостосунків, конфліктів, агресії.

         Дуже помиляються ті батьки, які думають, що справжнє культурне виховання є обов’язком школи та суспільства, а сім’я в цій галузі нічого зробити не може. Доводиться іноді спостерігати такі сім’ї,  які  велику увагу приділяють харчуванню дитини, її одягові, іграм і водночас переконані, що до школи дитина повинна нагулятися, набрати сил, і здоров’я, а в школі вона вже доторкнеться до культури.

         А насправді сім’я не тільки зобов’язана якнайраніше почати культурне виховання, але й має для цього в своєму розпорядженні великі можливості, які й повинна використати якнайкраще.

        Культурне виховання в сім’ї – справа дуже неважка, але це справедливо лише в тому разі, коли батьки не думають, що культура потрібна тільки для дитини, що виховання культурних навичок є тільки педагогічний їх обов’язок. У тій сім’ї, де  самі батьки  не читають газет, книжок, не цікавляться виставками, музеями, зрозуміло, дуже важко культурно виховати дитину, в цьому випадку, хоч би як батьки намагалися, в їх намаганнях буде багато нещирого й штучного, дитина відразу це побачить і відразу зрозуміє, що це не така вже й важлива справа.

       І навпаки, в тій сім’ї, в якій самі батьки живуть активним культурним життям, де газета і книга є необхідною річчю в побуті, там культурне виховання здійснюватиметься навіть тоді, коли батьки начебто й не думають про нього. Звідси звичайно, не слід робити висновок, що виховання культурних звичок може йти самопливом, що це – найкраща форма роботи. Самоплив і в цій справі, як і в усякій іншій, може завдати великої шкоди, знизить якість виховання, залишить багато неясностей і помилок. Якраз самоплив буває причиною такого стану, коли батьки починають розводити руками й питати себе: звідки це взялося?

      Звідки в хлопчика або дівчинки такі думки, такі звички?

       Культурне виховання буде тільки в тому разі корисне, коли воно організоване свідомо, супроводиться певним планом, правильним методом та контролем. Культурне виховання дитини повинно починатися дуже рано, коли дитині ще дуже далеко до грамотності, коли вона щойно навчилася добре бачити, чути й сяк так говорити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Етапи розвитку сім’ї

          У контексті розбудови національної школи гуманізації педагогічного процесу підвищується роль у цьому процесі, бо саме сім’я сама по собі є цінністю, яку треба підтримувати, зберігати і захищати. Ми розглядаємо з цього погляду сім’ю як систему, як соціальний інститут, як особливу соціальну групу, для якої характерні: наявність елементів (членів сім’ї), їх стійких зв’язків (міжпоколенних, шлюбних, кровних) між собою і навколишнім середовищем, розподілом влади у сім’ї  в родині, обов’язки один щодо одного, функції в суспільстві і родині, розвиток членів сім’ї і динамічність зв’язків між членами сім’ї, і окремі завдання щодо свого розвитку на різних етапах її життєдіяльності. Все це вимагає розглядати сім’ю як суб’єкт педагогічної роботи, взаємодії сім’ї та школи, який упливає на її мету, завдання, зміст, форми і методи роботи. Відповідно до цих етапів, з урахування їхніх завдань, а також обставин і умов життя сім’ї і повинно здійснюватися вивчення сім’ї, робота з нею.  Тому можна виділити такі етапи соціально-педагогічної роботи з сім’єю:

1 етап. Підготовка молоді до сімейного життя. Завданням соціального педагога на цьому етапі є: формування розуміння цінностей сім’ї, переваг сімейного способу життя, гендерної рівності і сім’ї та суспільстві. Засобами роботи є: соціальна робота, Тренінги, ТБ,мистецтво, преса, відео- та аудіо продукція, конференції з питань молодої сім’ї, буклети, брошури, рекламні матеріали з питань підготовки молоді до сімейного життя, лекції, семінари, консультативні служби, клуби спілкування, конкурси молоді, шоу-програми, презентації соціальних програм для молоді.

2 етап. Триває від появи стійких стосунків з партнером до народження однієї дитини. Характеризується наявністю в обох з подружжя різних батьківських моделей сімейного життя, які вчать будувати сім’ю. Психологічною задачею є емоційне звільнення від дитячих прихильностей у батьківській сім’ї кожного з партнерів у процесі накопичення спільного досвіду життя вдвох. Соціально-педагогічна робота з сім’єю на цьому етапі полягає в ознайомленні з правами сім’ї правами кожного з подружжя у сім’ї, у допомозі на цій основі будувати стосунки з батьками та вироблення правил сімейного життя, розподілу обов’язків на основі вироблення розмовляти про свої проблеми та почуття. Це можливо здійснювати через недільні школи для молодят, де будуть проводитися лекції, консультації, тренінги. Сприяють цьому роз’яснення цих задач і прав іншим членам сім’ї, вправи на їх дотримання, що приводять до запобігання насильства в сім’ї, сімейним конфліктам, непорозумінням, виховання толерантності до членів своєї сім’ї.

3 етап від появи на світ першої дитини до віку  статевого дозрівання останньої дитини. У центрі сім’ї – дитина. У кожного із подружжя, їхніх батьків є свої моделі виховання, які пропагандуються на ТБ, у літературі, а на дитину – моделі виховання її однолітків. Ці протиріччя між моделями виховання  ускладнюють психологічну задачу сім’ї на цьому етапі – первинна соціалізація дитини,її інтеграція в сім’ю. Виходячи з цього, необхідно виявити мету зусиль батьків і допомогти її досягти (яку я хочу бачити свою дитину? Цю  вправу можна впроваджувати батькам, дідусям, бабусям, друзям тощо. Вибрати спільні риси, пояснити, в чому є розбіжність, з яких причин, які можливості є в сім’ї для досягнення мети). Відповідно до цього здійснюється допомога педагога у плануванні виховної роботи дитини в сім’ї (батькам), а  батьки вносять свої пропозиції щодо удосконалення виховної роботи в школі. Враховується голос дитини: якою я хочу бути? Якими хочу бачити стосунки з батьками? Відповідно до цього організується соціально-педагогічна робота з дитиною і з усією сім’єю. Соціально-педагогічна робота буде полягати в просвіті батьків і дітей щодо їхніх прав та обов’язків, виховання в сім’ї, сімейних конфліктів і способів їх розв’язання, вироблення умінь застосувати набуті знання на практиці. Це можна зробити через ЗМІ, інформаційно-психологічні центри у школах, стенди, плакати, буклети, лекції фахівців, тренінги для сім’ї, батьків, дітей. Форми роботи з сім’єю на цьому етапі – казковий літературний салон, психокорекцій ний театр, змагання «Батько, мати, я – спортивна сім’я, заняття у клубах «Співуча родина», «Родинний дім». Форми роботи з батьками: консультації психолога, тренінги типу «Ефективні батьки», які сприяють розвитку у батьків активного слухання, вміння змінювати поведінку дітей без застосування влади, розв’язувати сімейні конфлікти. Форми роботи з дітьми: креативно-інтелектуальні тренінги, психологічний живопис, які сприяють формуванню впевненості у собі, розвитку умінь бачити прекрасне, контролювати свої почуття і поведінку, поліпшують емоційний стан дітей. На цій основі можна застосувати загально - прийняті форми і методи виховної роботи з дитиною в школі. Крім того, слід пам’ятати про збереження почуттів, стосунків між чоловіком та дружиною, їх самореалізацією поза дитиною. Результат: сімейні стосунки будуються на основі поваги та розуміння, дотриманні гідності, прав і свобод кожного члена сім’ї та виконання ними своїх обов’язків.

4 етап триває від статевого дозрівання останньої дитини до її уходу з сім’ї. Основна проблема – це підліток у сім’ї, який установлює зв’язки з навколишнім середовищем, відділяється від сім’ї, але навичок та умінь жити самостійно ще не має, що викликає конфлікти в сім’ї. Тут основна проблема полягає у набутті дитиною досвіду самостійного розв’язання проблем, формуванні готовності до відокремлення від батьків. Але дитина ще не все може зробити сама, маючи значні домагання. На рівень цих домагань упливає досвід знайомих, друзів, ТБ, радіо тощо. Інша проблема – батьки, які звикли до влади над дитиною, керуванням її життям і не розуміють її прагнення до самостійного життя, права дитини на планування свого життя. Третя проблема: батьки повинні будувати власні стосунки, не ставлячи в їх центр проблеми дитини. З іншого боку, дитина вже не вимагає постійного піклування, опіки, що було змістом життя батьків. Отже між ними виникає емоційна дистанція, яка може привести до розлучення. Це ставить питання: почуття вже не такі гарячі, повинні бути нові цілі й стимули життя, інакше – розлучення, яке погано вплине на дитину, дорослих. Соціально-педагогічна робота з сім’єю на цьому етапі; в допомозі підлітку ввійти в доросле життя на правах людини, в організації його дозвілля (щоб не залишилось часу на погані вчинки для самоствердження), в організації роботи з батьками з відродження почуттів і побудові стосунків на основі прав кожного з них у сім’ї через консультації, організацію їхнього дозвілля без дитини. Отже соціально-педагогічна робота вимагає знання про особливості цього етапу і проводиться в декількох напрямках:

1) з дитиною для їх можливості позитивно себе виявити серед однолітків: КТС, рольові ігри, конкурси типу КВК, реальні трудові справи;

2) з батьками – чим вони можуть допомогти дитячому колективу? Організувати і провести заходи з дітьми (тематичні екскурсії, зустрічі з цікавими людьми тощо); для цього необхідно навчатися певних умінь (керувати дитячим колективом, адаптувати свою мову до їхнього розуміння, вміти слухати і виважено відповідати, розв’язувати конфлікти різними стратегіями, на рівних брати участь з дітьми в їхніх заходах);

3) з усією сім’єю. Метою є покращення сімейних стосунків, спілкування сім’ями, утвердження   як цінності сімейного способу життя. Контрольними питаннями цього етапу є такі: «Моя дитина – моя власність?», «Моя сім’я – моя фортеця?».

5 етап. «Вторинний шлюб». Триває від уходу останньої дитини з батьківської сім’ї і до розлучення або смерті одного з подружжя. Завдання: знайти нові цілі, які виходять за межі стосунків батьки – діти; навчитися жити знов разом, без дітей; залишити роль батьків у ставленні до вже дорослих дітей, піклування дітей про батьків і допомога їм. Соціально-педагогічна робота полягає у допомозі парі знайти нових друзів, хобі, цілі життя, в організації дозвілля і спілкування з метою реалізації права кожного члена сім’ї на розвиток, сімейні  зв’язки, спілкування з дітьми, Робота з дітьми полягає в допомозі самостійно, без батьків, будувати власне життя, підтримувати сімейні стосунки, піклуватися про батьків на основі ознайомлення з їхніми обов’язками по відношенню до батьків, прав у сім’ї. Методами такої роботи є просвіта, переконання, приклад, тренінги. У додатку наведено методику вивчення сім’ї, як системи на різних етапах її розвитку.

 

ІІІ. Характеристика стилів сімейного виховання

 

          Під стилем сімейного виховання в науці розуміють найбільш характерні типи ставлення батьків до дитини, певні засоби та методи педагогічного впливу на неї, які знаходять своє відображення у своєрідній манері словесного звернення і тактильної взаємодії, моральної підтримки.

          У науковій психолого-педагогічній літературі визначають наступні стилі виховання: потуральник, змагальний, поміркований, попереджувальний, контролюючий, співчувальний, гармонійний.

        Стилі сімейного виховання формуються під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів і генетичних особливостей дитини.

          На вибір стилю виховання впливають:

• тип темпераменту батьків,їх сумісність;
• моральні засади родини, її психологічний клімат; сімейні традиції, на яких виховувались самі батьки;
• освітній ценз батьків, рівень їх психолого-педагогічної культури, схильності до самоосвіти.

 

Потуральний стиль сімейного виховання

 

         Цей стиль сімейного виховання характеризується наступним. З раннього дитинства батьки надають дитині повну безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких сім’ях зайняті собою, власними справами, Їх не хвилює душевний стан дитини, вони не цікавляться її потребами й запитаннями, не вважають за потрібне звертати увагу на дитячі проблеми.

         Непослідовно та невміло такі батьки використовують методи покарання і заохочення. Вони можуть покарати дитину та зразу вибачити, аби вона їм не заважала. Головний метод виховання – «батога і пряника». Батьки вибудовують свої взаємини з дитиною таким чином, що мимохіть культивують у неї формування найбільш вигідних форм взаємодії з навколишнім середовищем, стимулюючи прояв таких якостей, як догодження, підлабузництво, лукавство. Батьки демонструють дитині зразки двоєдушності у взаєминах з навколишніми: друзями, родичами, сусідами. У таких сім’ях у присутності дитини, а потім і за її участі обговорюють інших людей. Діти рано опановують науку вигоди, користі: корисні люди, вигідні стосунки, вигідне для сім’ї розв’язання проблем. У колі сім’ї така дитина вільна в доборі форм поведінки, але серед інших людей від неї вимагають формального дотримання правил пристойності. Життя дітей у цих родинах сповнене таємниць, які вони мають приховувати від сторонніх, а відтак – постійно бути насторожі. Як результат потурального стилю виховання в дитини  формується конформний соціально-психологічний тип особистості.

         Молодші школярі конформного типу в дитячому середовищі сприймаються як «підлабузники», «підлизи», «нашіптувачі». Такі учні полюбляють вихвалятися, не вміють щиро співчувати і співпереживати, не люблять ані розмову, ані фізичну працю.

        Ця тенденція простежується в усі періоди життя. Діти цього типу швидко втомлюються під час уроку й намагаються під будь-яким приводом ухилятися від роботи. Часто такі учні недобросовісно ставляться до доручень учителя, до будь-яких обов’язків, для них не існують заборони й моральні норми. З молодшого шкільного віку діти з родин із потуральник стилем виховання не налаштовані на навчальну діяльність, але дуже цікавляться кінцевим результатом – оцінкою.

        Такі учні можуть бути самовпевненими, на межі із хамством, що виявляються уже в молодшому шкільному віці. Характерною ознакою таких дітей є вміння обіцяти будь-що, а свої обіцянки виконувати дуже рідко.

         Учні конформного типу невимогливі до себе, але дуже прискіпливі до слів, учинків, поведінки інших. Педагоги, які працюють з ними, мають враховувати, що цих учнів цікавить процес навчання, але вони завжди прагнуть кращої оцінки, причому за будь-яку ціну. Діти конформного типу реагують на критику на свою адресу, на їхню думку, завжди винний хтось інший. Проте педагогу слід знати, що коли такій дитині щось вигідно, вона може бути дуже цілеспрямованою та ініціативною. Крім того, за даними психологів, конформні діти, вступаючи до школи, часто демонструють низький інтелектуальний рівень, який може розвинутися на наступних етапах навчання.

         Учні конформного типу не вміють дружити безкорисливо, їм важко «вписуватися» в дитячий колектив, оскільки їм хочеться завжди бути «на виду». Якщо цього не відбувається, вони готові звинувачувати будь-кого, але не себе. Часто-густо поведінка конформних дітей провокує конфлікти з ровесниками та дорослими, в яких і діти, і їхні батьки звинувачують навколишніх. Батьки конформних дітей під час бесід і консультацій нерідко дорікають педагогам, що в класі дитину не люблять, їй не дають можливості себе реалізувати, вчитель не приділяє належної уваги тощо. Насправді конформна дитина сама ігнорує сама і відкидає всі пропозиції педагога й однокласників, нічого не пропонуючи навзамін. Батьки, у свою чергу, не прагнуть з’ясувати ситуацію, стаючи на захист своєї дитини.

        Переймаючись вихованням конформним учнів, педагогу слід зосередитися на взаємодії з їхніми батьками, широко залучати їх до спілкування з іншими дітьми класу, до роботи в батьківському комітеті, що зрештою дасть змогу їм іншими очима подивитися на сою дитину та на її поведінку і, що головніше, змінити тип взаємин і скоригувати стиль сімейного виховання.

         Педагогам, які працюють з конформними учнями, варто:

• одразу реагувати на конфліктні ситуації, пов’язані з поведінкою конформного учня, у жодному разі не відкладати розв’язання проблеми на потім;
• обов’язково детально обговорювати з конформною дитиною конфліктну ситуацію наодинці;
• давати учневі можливість виявити себе, розкрити свій потенціал у рамках дитячого колективу.

 

Змагальний стиль сімейного виховання

 

         Застосовуючи змагальний стиль сімейного виховання, батьки з раннього дитинства вишукують у дитині дещо незвичайне, визначне. Вони постійно заохочують активність сина чи доньки, часто не лише морально, а й матеріально. Батьки постійно порівнюють дитину з її однолітками і дуже переймаються, якщо порівняння не на її користь. Аби розкрити здібності малюка, дорослі надають йому можливість випробувати себе в різних видах діяльності. Іноді це призводить до того, що дитина стає аж надто впевненою у власній вищості. Якщо ж вона раптом зазнає поразки, це може спричинити депресію та апатію. Участь дитини у безлічі гуртків і секцій з раннього віку породжує проблеми зі здоров’ям, хронічну перевтому.

         Для виховного впливу на дитину батьки можуть використовувати методи і заохочення, і покарання. Однак, якщо дитяча поведінка протирічить узвичаєній у родині, покарання може бути не лише жорстке, а й жорстоке.

          У своїй залюбленості батьки часто нехтують моральними якостями маленької особистості. На перше місце вони ставлять захист малюка від зауважень і претензій інших, не звертаючи уваги на те, права їхня дитина чи ні. Такі батьки не зважають на конфліктні ситуації, що виникають з будь-якого приводу. Вони завжди стають на бік своєї дитини.

         Як результат змагального стилю виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості дитини. За такого стилю сімейного виховання батьки пильно відстежують динаміку інтелектуального розвитку своїх дітей і всіляко заохочують їхню поведінкову діяльність. Діти, відповідно, привчаються демонструвати свою інтелектуальну спроможність, ерудицію, тому вже в початковій школі їм дуже важко спілкуватися і знаходити спільну мову з однолітками. Гарна підготовка і висока активність дає їм змогу досягти значних успіхів, особливо за умов високої конкуренції, і вчитися практично на «відмінно» вже з першого класу.

         Завдання педагога у взаємодії з родинами зі змагальним стилем виховання полягає в тому, аби допомагати батькам визначати, аналізувати сильні і слабкі риси характеру дитини, вчасно й адекватно реагувати на їх прояв і конкретно коригувати.

         Взагалі дітей, вихованих у змагальному стилі, завжди і насамперед цікавить результат. Вони долучаються до будь-яких справ у класному колективі, беруть участь у всіх громадських заходах, аби тільки це помітили і схвалили. За даними вчених, якщо результати діяльності таких дітей не оцінюють належним чином, вони стають надзвичайно агресивними. Долати прояви дитячої агресивності слід уже в початковій школі. Жоден факт агресії не повинен залишатися поза увагою педагога, і оцінку цим фактам мають давати і дорослі , й діти. Дітей, вихованих у загальному стилі, слід вчити відповідати за спричинення зла та образи й усвідомлювати значимість прощання.

         У класному колективі такі учні претендують на лідерство й офіційне визнання. У них дуже розвинена вольова сфера, вони люблять командувати і завжди обирають друзів, слабших за себе і залежних. Дітей вихованих у родині зі змагальним стилем виховання, вирізняють самовпевненість, зверхність, егоїзм, перебільшення власних можливостей і сконцентрованість на їх демонстрації, байдужість до оточуючих.

         Однак, якщо сім’я у взаємодії з педагогом захоче відкрити у власних дітях усе найкраще, закладене природою, вони виявляють інтелект,  вміння швидко розв’язувати будь-які складні проблеми, старанність, здатність до самоконтролю.

         Дуже важливо, аби педагог інформував батьків про найменші досягнення учня і доброзичливо вказав на проблеми в його особистісному розвитку, які вимагають термінового розв’язання. Жодна ситуація негативного прояву не повинна залишатися поза увагою дорослих. Її слід проаналізувати і лише потім у спокійній толерантній обстановці разом з дитиною спробувати розв’язати.

         Педагог, який працює з учнями із сімей зі змагальним стилем виховання, має звернути увагу батьків і спонукати їх до формування у дітей критичного мислення, обміркування власних вчинків у різноманітних ситуаціях. У взаємодії із сім’єю, що сповідає загальний стиль виховання, педагогу дуже важливо формувати культуру спілкування дітей з батьками, з іншими дорослими, з ровесниками, розвивати вміння слухати не тільки себе, а й дослухатися до інших, враховувати і цінувати думку інших.

 

Поміркований стиль сімейного виховання

 

          У сім’ях, де панує цей стиль виховання, батьки намагаються надати дитині максимум свободи дій, або вона набувала особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Вони прагнуть вилучити зі свого педагогічного арсеналу окрики і докори, оскільки вважають, що активність малюка повинна мати природний вихід. Батьки впевнені, що дитину не  варто заохочувати за те, що вона й так робить з насолодою. У сім’ях із поміркованим стилем виховання не вдаються до фізичних покарань і примушувань. Батьки вважають, що дитина може сама обрати діяльність, яка їй подобається, варто лише дати їй пораду чи рекомендацію. У таких сім’ях у дорослих і дітей налагоджуються теплі й дружні стосунки , дитина на рівних з батьками бере участь у сімейних справах, у вирішенні різноманітних родинних проблем і ситуацій. Батьки прагнуть, аби дітей ніколи не принижували ні сторонні, ні близькі.

         Як результат поміркованого стилю виховання у дитини формується сензитивний соціально-психологічний тип особистості, для якого характерні шанобливе і приязне ставлення до навколишніх, толерантність, відкритість. Якщо ж такі діти вчиняють недобре, їхні батьки не поспішають з покаранням. Вони надають дитині шанс обміркувати вчинене, усвідомити провину, поглянути на проблему з позиції іншої людини, втягнутої у конфліктну ситуацію.

         Діти з сімей із поміркованим стилем виховання активні та допитливі. Вже у початковій школі вони досить добре обізнані щодо навколишнього світу. Вміють працювати без спонукання, у них сформована пізнавальна мотивація.

       Педагоги, які працюють з дітьми із сімей з поміркованим стилем виховання, мають усвідомити, що їм не можна дозволяти нудьгувати на уроках, вони увесь час повинні діяти.

         Плідна взаємодія такої сім’ї з педагогами можлива за умови, що вчителю не притаманний авторитальний тип поведінки, оскільки у власних сім’ях діти привчені до вільного спілкування з дорослими, які рахуються з їхніми думками. Якщо ця дитяча особливість не буде врахована, у педагога виникне тяжкий тривалий конфлікт спочатку з дитиною, а потім з її батьками. Як наслідок, діти, виховані у поміркованому стилі, навчаючись у авторитарного педагога, стають «важкими», а їхні батьки перетворюються на запеклих антагоністів учительського колективу.

 

 

 

Попереджувальний стиль сімейного виховання

 

        Педагогам, які працюють з дітьми і взаємодіють з батьками із сімей з попереджувальним стилем виховання, варто враховувати, що вибір цього стилю зумовлений зазвичай певними причинами. Це може бути хворобливість дитини чи деякі характерологічні особливості дорослих. У результаті формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості дитини.

        Найчастіше такі діти змалку часто хворіли і батькам притаманні помисливість і надмірне хвилювання за здоров’я дитини, хворобливі реакції на найменші прояви її нездоров’я. Дитина у такій сім’ї практично позбавлена самостійної активної діяльності: батьки визначають у що із ким їй гратися і дружити, чим цікавитися у позаурочний час, який обсяг інтелектуального і фізичного навантаження брати на себе.

         Такі батьки бояться порушити раз і назавжди заведений ними порядок, їх лякають будь-які прояви ініціативи з боку дитини. Вони намагаються убезпечити малюка від зауважень і покарань інших дорослих.

         Педагогу у взаємодії із сім’єю, якій притаманний попереджувальний стиль виховання, слід пам’ятати, що у певний момент такі батьки можуть матеріально заохочувати дитину, аби вона виконувала всі розпорядження і не виходила з-під контролю, була слухняною. Вони вважають, що доки дитина перебуває під пильним наглядом дорослих, її не торкнуться хвороби, проблеми дорослішання і дитячі кризові ситуації.

        Крім того, описуваний стиль сімейного виховання характерний для батьків, чиє дитинство було важким і матеріально незабезпеченим. Тому для власних дітей вони роблять усе можливе і неможливе, аби лише позбавити їх будь-яких труднощів і випробувань.

         Педагоги мають враховувати, що такі батьки готові співпрацювати лише з тими вчителями і вихователями, які підтримують їх та їхніх дітей у всіх починаннях, співчувають їм, приділяють особливу увагу.

         На виконання моральних цінностей такі батьки звертають надто мало уваги, внаслідок чого у дітей формується ситуативна мораль: опинившись у тій чи іншій соціальній групі, вони наслідують її моральні принципи, підкорюються чужій волі, бездумно виконують чужі накази. У спілкуванні з  ровесниками вони пасивно байдужі, полюбляють нашіптувати та обмовляти інших.

        Однак, якщо таких дітей підтримувати у важку мить, вони прив’язуються до того, хто їм допоміг, безмежно йому вірять і беззаперечно підкорюються. Самі на лідерство у дитячому колективі вони не претендують, наслідують лідера або йдуть за більшістю. Таким дітям не притаманна самокритичність: у всіх негараздах вони звинувачують інших. У класі вони поводяться спокійно, якщо ж порушують дисципліну, то просто за компанію. Таких дітей легко залучати до різних угруповань, оскільки вони звикли отримувати моментальне задоволення, віддалений результат їм не цікавий.

         Особливу увагу педагог має звернути на розумову діяльність учнів, які виховуються за попереджувальним стилем сімейного виховання, оскільки проблеми з навчанням починаються вже в початковій школі. Справа в тому, що їх спосіб мислення – від предметної діяльності до абстрагування, а не навпаки. Їм складно робити теоретичний аналіз. Сприйняття навчального матеріалу йде набагато швидше, якщо він подається у наочній формі.

         Особливістю дітей інфантильного типу є те, що вони практично не умотивовані на навчальну діяльність: маючи добрі задатки, вони не бажають працювати, що спричиняє погану успішність.

         У початковій школі педагоги мають багато проблем з такими дітьми:  вони несамостійні не хочуть виконувати домашні завдання, постійно відволікаються на уроках, часто пасивні і безвідповідальні. Батьки, які виховують дітей у попереджувальному стилі, часто виконують за них домашні завдання, матеріально стимулюють будь-які їхні здобутки. Однак, якщо таких дітей щось по-справжньому зацікавить, байдужість, флегматизм зникають. Вони виконують будь-яке доручення із задоволенням, точно і у визначений термін.

         Взаємодіючи з такими родичами, педагог має дуже серйозно поставитися до формування у батьків психолого-педагогічної культури, культури адекватного сприйняття власної  дитини. Таким батькам необхідні індивідуальні консультації шкільного психолога, участь у спільних з дітьми тренінгах батьківської ефективності.

         Дуже корисно застосовувати у взаємодії з батьками активний обмін думками з проблем сімейного виховання, в якому брали б участь батьки інших учнів класу. Певного ефекту в роботі педагога варто очікувати від проведення тематичних консультацій, на які слід запросити фахівців із заявленої проблеми.

 

Контролюючий стиль сімейного виховання 

 

         У взаємодії з батьками, які сповідують контролюючий стиль сімейного виховання, педагогу важливо враховувати причини, які зумовлюють застосування саме цього стилю:

 - дитина виховується в жорстких умовах. Її батьки самі виросли в родинах, де до дітей ставилися жорстоко-вимогливо, переважав авторитарний тип дитячо-батьківських взаємин і вони автоматично перенесли в свою сім’ю аналогічний стиль виховання з батьківської домівки;

 - батьки вважають значущою для себе думку інших людей щодо виховання і вважають її головною у контролюванні та регламентації життєдіяльності власних дітей;

 - дитина з якихось причин тривалий час перебувала поза домівкою, наприклад, у лікувальному закладі чи у родичів, де до неї ставилися недоброзичливо або жорстоко. Вона при цьому відчувала дискомфорт, перенесла стресову ситуацію, стала злою, агресивною.

        У дітей, які виховуються в сім’ях з контролюючим стилем виховання , формується тривожний соціально-психологічний тип особистості. У таких сім’ях свобода дитини чітко регламентується і контролюється. Батьки жорстко вказують дитині, з ким їй дружити, у що вдягатися, яким захопленням надавати перевагу.

        У молодшому шкільному віці це не викликає у дітей відчайдушного опору, але закладає підґрунтя для сімейної конфронтації, дисгармонії дитячо-батьківських взаємин.

         У таких родинах поширені покарання, які виявляються у командному тоні спілкування з дітьми, криках, образах, приниженні, фізичних покараннях. Деякі батьки використовують фізичні покарання досить жорстоко, виправдовуючи себе тим, що в сім’ях їхніх батьків також використовувались аналогічні методи і вони виросли хорошими людьми. У деяких випадках батьки демонстративно карають дитину, аби показати ступінь своєї влади над нею.

         Якщо такі батьки помічають і відзначають позитивний вчинок дитини, то одразу знаходять привід вказати на щось негативне, що їм не подобається. Батьки не вважають за потрібне дослухатися до думки власної дитини, вважаючи її малою, нерозумною.

         Метою батьківського виховання в таких сім’ях є намагання, аби дитина вчиняла «правильно», аби це стало її звичкою. Однак, оскільки батьки завжди невдоволені поведінкою дітей, ті зростають невпевненими, не знають, де і як саме слід поводитися. Вже у початковій школі вчинки дітей із сімей з контролюючим стилем виховання можуть стати неадекватними і набувати форми захисних реакцій. Як правило, у них  дуже високий рівень тривожності.

         Ці діти відрізняються від інших навіть зовні. Вони недовірливі, похмурі, схильні до конфліктів, навіть якщо для цього немає підстав. Учні цього типу дуже нерішучі та замкнені, але високо цінують приязне ставлення до себе, дружбу, заради підтримання якої здатні на багато що.

         Через те, що вдома такі діти недоотримують тепла, доброти, співчуття, вони стають брутальними і безпощадними стосовно інших людей.

         Вплив контролюючого стилю сімейного виховання на особистісний розвиток учня має враховувати вчитель, оскільки в таких дітей виникають проблеми із навчанням. Їх розумова діяльність позбавлена самостійності, вони весь час бояться зробити помилку, за яку потім будуть покарані поганою оцінкою і, відповідно, батьками. Вони не вміють мислити творчо, їм важко зосередитися протягом 15-20 хв, однак якщо їм приділяти багато уваги, то вони здатні, особливо в початковій школі, на певні успіхи.

         Педагог, який працює з дитиною із сім’ї з контролюючим стилем виховання, має враховувати, що їй обов’язково потрібна ситуація успіху, особливо на заняттях у гуртках, секціях, студіях, оскільки за відсутності ситуації успіху такі діти полишають заняття і ніколи до них не повертаються. Якщо в таких дітей щось не виходить на заняттях або виходить гірше, ніж у інших, вони можуть знищити все, що пов’язує їх з цією діяльністю, більш ніколи до неї не повертатися.

         Такі діти дуже конфліктні, запальні, нестримані у стосунках з ровесниками, вчителями, іншими дорослими. Це впливає на їхній статус у колективі і призводить до ізольованості у класі.

         Вчені, медики і психологи, застерігають: у дітей із сімей з контролюючим стилем виховання спостерігаються гіпертрофована любов до самих себе. Вони практично не сприймають критику на свою адресу, яка може викликати у них неадекватну реакцію: посмішку замість сліз і навпаки. Таких учнів уже у початковій школі дуже часто зараховують до некерованих і недисциплінованих.

         У взаємодії з батьками, які сповідують контролюючий стиль виховання, педагог має акцентувати їхню увагу на небезпеці формування у дітей таких особистісних рис, як запальність, реактивність, роздратованість, підозрюваність, знижена самооцінка, невпевненість ініціативи, тривожність. Слід залучати батьків до індивідуальних форм роботи – бесід, консультацій, враховуючи небажання таких батьків йти на контакт з учителями, брати участь у групових і колективних заходах з підвищення психолого-педагогічної культури.

 

Співчувальний стиль сімейного виховання

 

         Умовою формування такого стилю виховання є невеликі матеріальні статки родини, погані побутові умови, відсутність одного з батьків. Дуже часто співчувальний стиль виховання спостерігається у багатодітних сім’ях.

         У таких сім’ях дорослі, як правило, багато працюють і діти самі опікуються собою. Відсутність іграшок, книжок, ігрового матеріалу призводить до того, що дитина в своїх іграх програє побутово-трудові операції, які здійснюють близькі люди. Вони пильно вдивляються у світ дорослих, рано залучаються до дорослого життя і трудової діяльності, активно допомагаючи батька. Діти із сімей зі співчувальним стилем виховання дуже жаліють своїх батьків за важку й активну працю, однак замикаються на родині та її житті.  Вони стають малоактивними, безініціативними. Ставши учнем, така дитина поводиться насторожено, довго придивляється до навколишніх, до ровесників, причому уникає розмов про себе, батьків, родину.

         У сім’ях зі співчувальний стилем виховання не застосовують ані методів заохочення, ані методів покарання. Діти тут доволі рано дорослішають, вони бачать і розуміють труднощі, якими живе їхня родина. Потреби дітей у цих сім’ях задовольняються відповідно до можливостей батьків. Діти це розуміють, оскільки бачать, що батьки роблять для них все, але в межах розумного, тобто вони їх люблять, та не розбещують.

         Батьки таких родин усвідомлюють, що їхня мета – навчити дитину жити у реальному світі, переборюючи труднощі і радіючи кожній, хоч і маленькій, та власній перемозі.

         У сім’ях зі співчувальний стилем виховання дитину намагаються відгородити від батьківських переживань і негараздів, у її присутності не обговорюють проблеми на роботі, вчинки колег, тим більше не засуджують інших людей, з якими виникають певні непорозуміння і конфліктні ситуації. Проте діти все добре бачать і розуміють власних батьків, намагаючись підтримати їх. При цьому поведінка батьків ї для них еталоном, орієнтиром і прикладом. Іноді у педагога може складатися враження, що дитина позбавлена будь-яких емоцій, проте це не так: просто вона живе у своєму світі, в  який впускає лише дуже близьку людину.

         Педагогу, який працює з такими дітьми, слід пам’ятати: співчувальний стиль сімейного виховання формує інтроверт ний соціально-психологічний тип особистості. Діти цього типу надзвичайно спостережливі, з багатим внутрішнім світом. У молодшому шкільному віці таких учнів характеризують сором’язливість і делікатність. У спілкуванні з ровесниками вони обережні, розмовляють стиха, відповідають на уроках невпевнено, хоча, як правило, усі завдання виконали і отримують задоволення від  пресу діяльності.

         Діти-інтроверти уважно спостерігають за своїми ровесниками і дорослими, що формує в них організованість і відповідальність. У навчальній діяльності це допомагає їм серйозно, довго і зосереджено працювати, не вимагаючи при цьому багато уваги до себе з боку вчителя: їм можна доручити в класі будь-яку роботу, і вона буде виконана старанно ц у визначений термін.

         Проте педагогу слід пам’ятати: такі діти схильні занижувати свої здібності і через це побоюються братися за якісь справи або доручення,  вважаючи, що в них нічого не вийде. Особливістю їхнього характеру є те, що, поставивши перед собою певну життєву мету, вони завжди досягають успіху, попри всі труднощі. Такі учні поважають норми моралі, шанобливо ставляться до старших людей, завжди думають про те, як їхні вчинки сприймуть навколишні. Головні вади дітей цього типу – відсутність ініціативи, невміння постояти за себе, дати відсіч кривднику.

         У взаємодії з батьками із сімей зі співчувальний стилем виховання педагог завжди відчуває їхню вдячність і підтримку у вихованні дитини. Це саме той випадок, коли педагог може покластися на сім’ю, оскільки такі батьки з великим задоволенням входять до складу батьківського комітету і підтримують педагогічний колектив в усіх починаннях. У свою чергу педагог має донести до батьків розуміння, що тип особистості, до якого належить дитина, найбільш вольовий, самокритичний, цілеспрямований, однак замкнений усамітнений. Учителям слід залучати батьків до формування педагогічної культури, до участі у масових заходах школи разом з дітьми, їхніми однолітками.

 

 

Гармонійний стиль сімейного виховання

 

         Суть цього стилю – в його назві. За цього стилю формується гармонійний соціально-психологічний тип особистості.

         У таких сім’ях дитина є завжди бажаною. Батьки задовго до її народження розмірковують, яку людину вони хочуть виростити і виховати. Дитина народжується, виховується і зростає в теплій та дружній атмосфері. Батьки в сім’ях гармонійного стилю виховання плекають звичаї і традиції своїх пращурів і приділяють багато уваги, часу і сил, аби створити власні родинні традиції, що в свою чергу формує у дитини почуття своєї значущості, вміння жити серед людей.

         Діти такого стилю виховання демонструють розсудливість і умотивованість своїх вчинків. Уже в початковій школі вони виявляють чуйність до ровесників і уважність до звернень дорослих людей. Завжди говорити правду – характерна особистість цих дітей. Але, якщо з якихось причин вони хочуть її приховати, ніколи не проговоряться.

         Такі діти вміють вірно дружити, у спілкуванні – відверті та правдиві, відкрито діляться своїми проблемами, не приховують власних почуттів і бажань.

         Для них однаково значущі як фізичні, так і розумові навантаження. На всіх уроках такі діти намагаються бути активними, творчими, цілеспрямованими. Вони із задоволенням ставляться до будь-якої діяльності, не бояться зізнатися у наявності труднощів, у тому, що чогось не розуміють. У них дуже розвинена самооцінка на рівні адекватності. Вони дають слово і тримають його, що б не сталося, навіть на шкоду собі. Такі учні часто обирають собі друзів серед «важких» однолітків.

          У молодшому шкільному віці діти гармонійного типу починають займатися самовихованням, у них виявляється почуття самоконтролю, формуються вольові якості. Їм притаманні врівноваженість, правдивість, щирість і ввічливість. Вони слухняні і поступливі, відповідальні за власні вчинки.

 

         Звичайно, не можна сказати, що проаналізовані стилі виховання дитини в сім’ї чітко регламентовані і дитина має абсолютно відповідати даній характеристиці. Однак багато з викладеного, безумовно, стане в пригоді вчителю, вихователю, допоможе зробити процес виховання набагато ефективним, уникнути помилок у взаємодії з батьками, попередити їхні невдачі та прорахунки у сімейному вихованні і допомогти їх здолати.

         Знання стилів сімейного виховання може істотно вплинути на організацію взаємодії педагога з батьками, створити ситуацію успіху для дорослих і дітей, допомогти подолати проблеми у побудові гармонійних дитячо-батькіських взаємин у родині.

 

 

 

ІV.Психолого-педагогічна характеристика різних типів сімей – благополучної та неблагополучної

        Якщо сім’я – це частина суспільної системи, то суспільство, впливаючи на сім’ю, формує певний її тип. Сім’я зі свого боку  впливає на процеси і взаємини в суспільстві.

         Педагог, який працює з колективом учнів і здійснює взаємодію з їхніми батьками, повинен добре уявити існуючі типи сімей, які репрезентують учні і які відрізняються за своїми ціннісними орієнтирами.

         Володіючи такою інформацією, можна передбачити, як взаємини у родині вплинуть на особистісний розвиток дитини, формування її характеру, поведінкових реакцій.

         Дослідники, які вивчають проблеми сучасної родини, наголошують,що зменшується педагогічний потенціал сім’ї, нівелюються сімейні цінності, батьки часто не усвідомлюють відповідальності щодо забезпечення усього комплексу прав, обов’язків, владних повноважень стосовно їхньої дитини. Суспільство  розглядає батьківську відповідальність як першочерговий обов’язок батьків.

         Підкреслимо, що батьківська відповідальність – це особливий морально-психологічний стан, який характеризується усвідомленням свого батьківства і почуттям обов’язку стосовно дитини. Вона містить емоційну та раціональну складові, пов’язані між собою. Якщо емоційна складова переважно формується під впливом батьківської любові, то раціональна – наслідок усвідомлення суспільних запитів та ідеалів, а також конкретної ситуації у родині. Чим чіткіше та глибше уявляють батьки, що саме і в ім’я чого вони роблять і які можливі наслідки цього, тим більш вільними є їхні дії, тим вищий рівень їхньої відповідальності, тим більше шансів на те, що заходи, до яких вони вдаються, будуть відповідати вимогам, які висуває життя.

         Підсилення відповідальності батьків за виховання і навчання дітей є комплексною програмою.

         На соціальному рівні вона передбачає оцінку реалізації дорослими своїх батьківських обов’язків, виходячи із потреб суспільного розвитку.

         На психологічному – характеризує мотиви виховної діяльності батьків, зумовлені розумінням ними ролі сім’ї та важливості виховання дітей: емоційне доручення до процесу спілкування з ними: засоби продуктивної взаємодії.

         На педагогічному – охоплює визначення змісту й методів опанування дорослими знань, без яких сімейне виховання здійснюється методом проб і помилок. Якщо раніше досвід виховання передався від покоління до покоління безпосередньо у спілкуванні, то нині спосіб життя поколінь має настільки істотні відмінності, що досвід одного малопридатний для життя іншого. Отже, зростає значення сучасних знань про виховання дітей, які дають змогу батькам переглянути усталені уявлення про методи виховання, відчути себе більш упевненими, повірити у власні сили, створити особливі взаємини зі своїми дітьми.

         Відповідальність батьків за виховання дітей тісно пов’язана з більш загальними проблемами – сімейним вихованням і вихованням вихователів, тобто батьків. Це означає, що підсилення відповідальності дорослих має здійснювати не лише й не стільки шляхом правового регулювання, скільки завдяки тривалій, копіткій праці, спрямованій на розвиток і поглиблення їхніх педагогічних уявлень, виховання почуттів. Звичайно, виховання батьків безпосередньо не створює додаткових матеріальних можливостей, та допомагає батькам спрямувати наявні ресурси на те, що найбільшою мірою сприятиме благополуччю сім’ї і цілеспрямованому розвитку дитини.

         У сучасному світі над дослідженням сім’ї працюють представники різних наук: соціології, демографії, етики, психології, педагогіки. Кожна наука має свої поняття, які достатньо специфічно описують сімейні явища. Загальним є використання поняття благополучної та неблагополучної сім’ї. Інші основні характеристики сім’ї, такі як функції, ролі, структура тощо, також присутні в різних науках. Важливими характеристиками сім’ї є функції. Їх кількість може значно відрізнятися залежно від потреб, які задовольняються у родині. Через відсутність чіткого визначення таких потреб дослідники наголошують на різних функціях сім’ї. Більшість з них розглядають наступні функції: виховну, господарсько-побутову, емоційну, сексуально-еротичну, духовного спілкування, соціального контролю. Окремі автори відрізняють також економічну, репродуктивну, рекреативну (відновлювальну), соціалізуючу функції тощо. Між тим, однією з найважливіших функцій сім’ї є репродуктивна, оскільки забезпечення появи та виховання нащадків породжує всі інші функції та забезпечує завдання, які стоять перед сім’єю.

         У процесі взаємодії з родиною педагог має аналізувати наявність і виконання дорослими всіх функцій. Такий аналіз дасть змогу:

- виділити критичні моменти в житті родини;

- виявити ті функції, у виконанні яких сім’я відчуває утруднення;

- знайти взаємозв’язок функцій і потреб у сім’ї;

- встановити причини слабкого виконання окремих функцій;

- виділити ключову, головну функцію, яка й провокує проблеми.

  Сучасні гуманітарні науки використовують поняття дитино центризм, або визнання дитини і батьківської любові в якості моральних цінностей. Це означає, що турботи та інтереси дорослих мають бути зосереджені на потребах дитини, що дає змогу орієнтувати родину на підвищення соціального рівня, формування батьківських почуттів, батьківського обов’язку, батьківської відповідальності. При цьому суспільство визнає інтереси дитини пріоритетними в житті сім’ї. Але, як свідчать результати досліджень, інтереси дитини не завжди є головними у житті родини, оскільки конкурують з такими цінностями, як особисте життя батьків, їхній вільний час, особистісне зростання і кар’єра. Водночас надмірне опікування дитиною негативно позначається на складі родини: вона потенційно зменшується за рахунок ненароджених дітей.

         Вирощування дитини спричинює посилення економічної функції сім’ї, оскільки саме в ній забезпечується здоров’я, виховання та освіта дитини. Спільне виховання дитини подружжям робить родину психологічно привабливим та історично стійким утворенням. Економічна функція сприяє забезпеченню педагогічної, виховної функції сім’ї, що виявляється в психологічній захищеності, сприяє розвитку особистості й формуванню позитивної «Я»- концепції всіх її членів.

 

Характеристика благополучної сім’ї

 

       Питання про те, якою є благополучна сім’я, видається доволі складним. Якщо розрізняти благополучну і неблагополучні сім’ї на основі виконання чи невиконання функцій, то благополучною можна вважати родину, в якій усі функції виконуються. Разом з тим виникає запитання: чи є відсутність деяких функцій причиною для зарахування  сім’ї до категорії неблагополучної? Звичайно, можна припустити, що відбуватиметься в сім’ї через невиконання нею якоїсь окремої функції, проте формальних підстав для зарахування її до неблагополучних при цьому немає.

        Як свідчать результати досліджень, благополучною все ж таки є сім’я, в яких практично виконуються всі функції, усі члени якої пов’язані між собою емоційно. Сімейні зв’язки дають змогу людині зберігати психологічну рівновагу, опановувати сімейні ролі бути стійкою до стресів, вірити в майбутнє, відчувати свою правоту.

         Взаємозв’язок членів благополучної сім’ї визначається її емоційною та історичною пам’яттю, почуттям певної захищеності, викликаним міфами, легендами, оповідками про вчинки членів сім’ї, родичів, їх звитяги, доброчинність тощо. Життя в благополучній сім’ї сприяє формуванню спільних звичок і традицій, стереотипів поведінки, які визначають родинний образ. Члени благополучної сім’ї мають загальне психосемантичне поле, котре дає можливість багато чого лише припускати, при цьому спілкування стає більш близьким і теплим, продуктивним, таким, що допомагає знімати смислові бар’єри, розв’язувати проблеми.

         Щодо стосунків її членів, благополучна сім’я розглядається як мала група, пов’язана взаємною моральною відповідальністю і психологічною підтримкою. Усі члени благополучної сім’ї знають, що добре, а що погано, які вчинки не схвалюються членами родини, а якими пишаються і діти, і дорослі. Дитина, яка живе й виховується в благополучній сім’ї, часто не замислюється про свій особистісний вибір, більшість рішень, оскільки вони приймаються на основі системи родинних правил.

         У благополучній сім’ї складається внутрішня система оцінок, що дає змогу дитині визнавати і створювати уявлення про себе: улюблена вона чи небажана, добра чи зла, красива чи непоказна, чи відповідає вона соціальним нормам і вимогам. Традиції, сімейні норми відіграють захисну роль, обмежують простір особистої відповідальності дитини сімейними рамками, формують самосвідомість через демонстрування зразків поведінки. Таким чином, у благополучній сім’ї природно складаються необхідні умови для нормального психічного розвитку, які неможливо створити штучним шляхом, поза сім’єю.

         Відомо, що сімейні зв’язки, емоційні, ірраціональні та багато в чому несвідомі, можуть по-різному впливати на людину. У випадку, коли дитина відчуває залежність від батьківської сім’ї, у неї з’являються життєві сценарії, які відповідно формують її долю. Ці сценарії, як правило, повторюють батьківську родину.

 

 

 

 

Характеристика неблагополучної сім’ї

 

         Розглянувши характеристику благополучної сім’ї, більш детально зупинимося на визначенні неблагополучної сім’ї, аби педагог, взаємодіючи з батьками, допоміг їм усвідомити позитивні чи негативні події, які відбуваються в родині, побачити реальну можливість зміни на краще складної ситуації, навчив долати перешкоди на шляху до сімейного благополуччя, тобто відновив виховний потенціал родини.

         Отже, нагадуємо: невиконання сім’єю частини своїх функцій не завжди є ознакою неблагополуччя. Недоліки у виховання дітей – ось найперший і головніший показник неблагополуччя сім’ї.  Тривогу викликає педагогічна необізнаність батьків, які, не володіючи достатньою мірою знанням щодо вікових та індивідуальних особливостей дитини, її розвитку, почасти здійснюють виховання наосліп, інтуїтивно.

         Особливо ускладнений процес виховання в тих сім’ях, де пияцтво, споживацтво, напівкримінальний спосіб життя батьків стають превалюючи ми факторами впливу на дитину.

         Разом з тим, сім’я є для дитини групою співвіднесення. Вона ідентифікується з нею, зберігає установлені в ній погляди, звичаї, зразки поведінки і спілкування. Випадки, коли дитина відходить від впливу родини, викликані, як правило, слабкими міжособистісними зв’язками батьків та дитини, сильною протидією зовнішнього оточення впливу батька і матері.

         Самоусування сім’ї від виховної ролі спостерігається на двох крайніх полюсах: з одного боку, це тенденція передоручення функції виховання елітним платним навчальним закладам, а з іншого – не виконання сім’єю своїх обов’язків стосовно дитини через хворобу, депресивні стани, асоціальну поведінку дорослих членів родини. У складній соціально-психологічній ситуації перебувають також діти, батьки яких розлучаються.

         Порушення психологічного зв’язку між дитиною і батьками призводить до невротизації дитини, спроб суїциду, втечі із сім’ї. Все це впливає на криміналізацію дитячого середовища.

         У психологічній, соціальній, педагогічній літературі неблагополучну родину називають по-різному: проблемна, асоціальна, сім’я соціального ризику, соціально незахищена сім’я тощо. У законодавчих актах, постановах використовують лише одне визначення: це сім’я, яка опинилась у важкій життєвій ситуації та потребує державної допомоги і підтримки. Таким чином, сьогодні в науці та практиці доволі гостро постає питання розробки критеріїв і визначення неблагополучної сім’ї.

         Неблагополучною ми вважаємо сім’ю, в якій дитина відчуває неблагополуччя, тобто – відсутнє благо для дитини. При цьому тип сім’ї (проблемна, асоціальна тощо) не має принципового значення. Це може бути сім’я з одним із батьків або з обома, економічно спроможна чи неспроможна тощо. Головною характеристикою неблагополучної сім’ї є, як уже наголошувалося, відсутність любові до дитини, турботи про неї, задоволення її потреб, захисту її прав і законних інтересів. Можна орієнтовано виділити три групи неблагополучних сімей:

•                   сім’я з безвідповідальним ставленням до виховання дітей, ситуація в якій ускладнюється через аморальну поведінку й асоціальний спосіб життя батьків;
•                   сім’я з низьким рівнем психолого-педагогічної культури батьків, які припускаються помилок у доборі засобів, методів і форм сімейного виховання, які не спроможні налагодити правильний стиль і тон стосунків з дітьми;
• сім’я, діти в якій бездоглядні з різних причин: розлучення, родинний розлад, зайнятість батьків.

         Проблеми дітей, які потрапили у скрутну життєву ситуацію, прямо пов’язані з їхнім життям у родині. Ситуація в сім’ї визначає подальший розвиток дитини, її поведінку, навчання тощо. Дуже гостро постає питання розробки оптимальної та психологічно обґрунтованої такти надання допомоги, спрямованої на сім’ю у цілому і на дитину, яка виховується в ній, з урахуванням особливостей сімейної ситуації. Найскладніше дібрати форми і методи роботи для надання допомоги неблагополучним сім’ям, у яких проживають діти різного віку.

         Із характеристики неблагополучних сімей видно, що їхні проблеми умовно класифікувати як соціальні, правові, медичні, психологічні та педагогічні. У практиці рідко спостерігається тільки один вид проблем, що провокує неблагополуччя в родині. Сім’ї, які мають кілька проблем, називають мультискладними, або мультипроблемними.

         Сімейне неблагополуччя характеризується різними проявами:

• психічним, коли дитину залякують, не розуміють, нав’язують свій спосіб життя, придушують ініціативну і руйнують психіку;
• фізичним, коли дитину жорстоко карають, б’ють не годують, примушують заробляти гроші різними незаконними способами, а потім їх відбирають, ґвалтують тощо;
• соціальним, коли дитину виганяють з дому, кидають напризволяще, продають житло, залишаючи дитину без даху над головою, примушують вчиняти протиправні дії тощо.

Досвід практиків, результати наукових досліджень свідчать, що дуже часто діти живуть у сім’ях з цілим комплексом проявів неблагополуччя, і це робить їхнє життя дуже важким, іноді навіть нестерпним.

V.Форми і методи роботи з батьками та дітьми громадських інспекторів, соціальних педагогів, класних керівників.

         Методи науково-педагогічних досліджень – це способи вивчення різних сторін педагогічного процесу. Виділяють дві групи методів: теоретичні та емпіричні (на основі проникнення в сутність). Метою емпіричних методів є нагромадження, відбір, зіставлення, аналіз одержаних даних для перевірки висунутої гіпотези або для висування нової на базі одержаної інформації. До них належать спостереження, вивчення продуктів діяльності, соціально-педагогічне обстеження, експертні оцінки, створення діагностичних ситуацій, узагальнення педагогічного досвіду, опитування: усне (бесіди, інтерв’ю), письмове (тестування, анкетування).

         Теоретичні методи служать для висування та обгрунтування нових концепцій, ідей, гіпотез, аналізу та узагальнення одержаних фактів. Це такі методи, як теоретичний аналіз, моделювання. Індукція, дедукція тощо.

         Основні методи, якими користуються вчителі – емпіричні: спостереження, опитування, вивчення документації та продуктів праці, тести.

         На основі етапів пошуку розрізняють методи збору інформації, його теоретичної інтерпретації, спрямованого перетворення. За функціями розрізняють методи діагностики, пояснення, прогнозування, перетворення, статистичної обробки матеріалів, корекції тощо.

         Розглянемо сутність та особливості методів науково-педагогічних досліджень при роботі з сім’єю. Для цього необхідним є звернення до сутності поняття «сім’я». Ми розглядаємо сім’ю як особливий соціальний інститут, який має певні права і обов’язки в суспільстві та щодо своїх членів, і як соціальну систему, яка є підсистемою суспільства та складається з інших меншин підприємств (членів сім’ї), має власну структуру, ієрархію підсистем, розподіл влади, зв’язки між членами сім’ї у сім’ї та із зовнішнім середовищем, динаміку та стабільність, характеризується цілістю, закритістю і одночасно відкритістю (кожен член сім’ї має свої права та обов’язки), автономність), автономністю і залежністю від суспільства. Сім’я проходить ряд етапів свого розвитку, на кожному з яких розв’язує свої задачі; кожен член сім’ї розвивається як самодостатня людина, як член сім’ї, який виконує певну роль, обов’язки у сім’ї, розвивається разом з нею. На цій основі можна виділити методи дослідження сім’ї в статиці та динаміці:

1. Сім’я як система на даному етапі розвитку вивчається через використання таких методів, як ранжування альтернатів, екокарта, експертні оцінки, сімейний портрет, скульптура сім’ї, бесіди, анкетування, спостереження, інтерв’ю, вивчення продуктів діяльності сім’ї та її членів, педагогічні ситуації, соціально-педагогічне обстеження, аналіз, синтез, порівняння.
2. Сім’я як система на різних етапах розвитку, в динаміці вивчається завдяки застосування методів аналізу, синтезу, моделювання, генограми, історичного методу тощо.

Розглянемо ці методи більш детально.

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприйняття явищ та об’єктів з метою подальшого їх аналізу та використання для потреб практичної діяльності. Спостереження буває:

• включеним (коли експериментатор на певний час стає рівноправним членом групи, яка досліджується).  Допомагає виявити особливості, недоступні іншим методам;
• невключеним (спостереження зі сторони, коли дослідник не належить до групи, яку спостерігає). Використовується при підготовці програми дослідження, для уточнення та конкретизації; гіпотези, вивчення методів, вихідних положень дослідження;
• відкритим (коли учні знають, що вони є об’єктом вивчення);
• прихованим (коли учні не підозрюють, що за ними ведеться спостереження, при цьому використовуються телекамери, магнітофони, спеціальні кімнати з стінами однобічного бачення);
• лабораторним (коли спостерігається експериментальна ситуація, більш-менш наближена до реальності модель);
• польовим (коли об’єктом спостереження є реальний соціальний процес).

Умови успішного проведення спостережень: обов’язкова наявність мети спостереження та її відповідність завданням дослідження; вибір способів спостереження і способів фіксації явищ, що спостерігаються; планомірне проведення спостережень за певною схемою; перевірка результатів спостереження з точки зору їх обґрунтованості та надійності; об’єктивна позиція спостерігача; комплексний та аналітичний характер спостережень.

Наведемо схему спостереження для виявлення типу і особливостей ї (табл..1)

  Таблиця 1

 

Схема спостереження за сім’єю

№	Ситуація, що спостерігається	Термін спостереження	Результати спостереження
1.	Що входить до обов’язків дітей?
2.	Що входить до домашніх обов’язків батька?
3.	Що входить до домашніх обов’язків матері?
4.	Як батько займається вихованням дітей?
5.	Як мати займається вихованням дітей?
6.	Чи є в сім’ї голова родини, якому всі підкорюються?
7.	Чи панує в сім’ї авторитальний стиль спілкування?
8.	Чи є у кожного члена сім’ї свій куточок?
9.	Чи проводить вся сім’я разом вільний час?
10.	Про які події в сім’ї найчастіше розповідають діти?
11.	Чи є якісь сімейні традиції?
12.	Який авторитет у дітей мають батьки?
13.	Чи приймають діти участь у прийнятті сімейних рішень?
14.	Як спілкуються між собою батьки  у присутності дітей?
15.	Як спілкуються між собою діти у присутності батьків?
16.	Чи буває в сім’ї  насильство щодо дітей чи матері?
17	Чи всі члени сім’ї ведуть здоровий спосіб життя?
18	Шкідливі звички батька
19	Шкідливі звички матері
20.	Як ставляться у сім’ї до хворих, осіб похилого віку?

 

 

Відвідування дитини, яка проживає в сім’ї, де  батьки ухиляються від виконання батьківських обов’язків

 

         Це найбільш розповсюдження і ефективна форма індивідуальної роботи з батьками. Під час відвідування сім’ї ми знайомимося з умовами проживання неповнолітнього. З бесід з батьками і іншими членами сім’ї одержуємо уявлення про його характер, інтереси і нахили, про відношення до батьків родичів, людей похилого віку і дітей. Йдучи в родину ми даємо батькам і старшим членам родини педагогічні поради про організацію домашніх занять школяра, про режим дня, про дотримання правил особистої і суспільної гігієни, про форми і методи привчання до праці. Обговорюємо з батьками успішність, відвідування занять і дисципліну в закладі освіти, про його успіхи в навчальній роботі і суспільно корисній праці.

         Мета першого відвідування – попереднє знайомство з домашніми умовами життя, з побутом учня.

         Кожна дитина – це великий і складний світ. У кожній з них свої звички, традиції, свої відносини. В усьому потрібно добре розібратися, виявити сильні та слабкі сторони у вихованні дітей. Вивчення внутрісімейних відносин справа складна, але потрібна, без цього важко дати конкретні поради батькам.

         При першому відвідуванні родини потрібно з’ясувати,  як учень поводиться вдома, чи бере участь в домашній праці, де зберігає своє навчальне приладдя, чи виконує встановлений режим.

         Але особлива увага при відвідуванні звертається на те, чи є у дітей робоче місце для підготовки уроків, чи дотримуються умови санітарії і гігієни, як батьки слідкують за виконанням учнями режиму дня, як проводять свій вільний час.

          Для того щоб бесіда з батьками була конкретною і змістовною, корисно перед відвідуванням родини поговорити з учителями, зібрати відомості про успішність і поводження учня. Про час відвідування родини доцільно заздалегідь попередити батьків. Але іноді приходиться приводити в родину без попередження, наприклад, коли учень пропустив кілька занять з невідомих причин, зробив невартий вчинок.

         Індивідуальна педагогічна бесіда – має необмежений діапазон тем  і проблем, використовуються по виникненню виховної потреби, дозволяє з’ясувати і погодити думку і позиції, виробити взаєморозуміння. Вона є й однією з кращих форм переконання. Бесіда – джерело інформації про зміст і методи сімейного виховання, про характер відносин.

         Тема бесіди, тон, час її проведення з батьком чи матір’ю, з обома батьками повинні служити вирішенню важливої задачі – створенню довірливих відносин. Тільки ця основа дозволяє дійсно погоджувати зусилля вихователів, робити їх цілеспрямованими, систематичними.

         Як уже було відзначено, в основі бесіди при відвідуванні родини повинні бути спостереження, спрямовані на прийняття позитивних сторін дитини. Навіть за умовами наявного неблагополуччя у вихованні того чи іншого учня в бесіді з батьками недоцільно зупинитися дуже детально на негативних недоліках виховання. Необхідно виділити завдання, вирішення яких по логіці виховного процесу необхідно поставити в першу чергу. З іншого боку, прагнення як можна повніше розкрити всі негативні сторони і недоліки учня викликає в них, як правило, не тільки заклопотаність, але й почуття свого безсилля, представлення про «характер, що не піддається» сина або дочки.

         Для бесіди з батьками, плануючи відвідування сім’ї, зустріч з батьком, матір’ю, готуватися, підбирати найбільш придатну тему, що дозволяє поступово, а непрямолінійно  здійснювати свій педагогічний розум. Наприклад, такими темами можуть бути: що розповідає вам дитина про школу, про суспільну роботу, про друзів, що його хвилює, що радує, з ким він дружить тощо. Ці та інші «нейтральні питання дадуть дуже повну характеристику поінформованості батька чи матері про життя дитини, їхню здатність розуміти внутрішній світ дитини, методів виховання. Завжди актуальним є питання про вільний час сім’ї її членів, дітей при з’ясуванні якого одержується досить об’єктивна інформація про рівень вихованої активності сім’ї.

         Основними психолого-педагогічними вимогами до проведення педагогічної бесіди з батьками будуть визначення мети і теми бесіди, доброзичливий та відвертий тон, установка на вироблення взаєморозуміння, єдності, спеціальний підбір питань, що дозволяють одержати об’єктивну інформацію про стан сімейного виховання. Ми повинні чітко представляти, про що говорити з батьками, що повинні порекомендувати батькам, у чому їм допомогти, яку одержати допомогу від них самих.

 

 

 

 

VІ. Алгоритм діяльності соціальних педагогів  та практичних психологів по роботі з дітьми пільгових категорій

1. Виявлення дітей пільгових категорій та сімей, які опинились в складних життєвих обставинах.
2. Оформлення соціального паспорту дітей пільгових категорій та сімей, які опинились в складних життєвих обставинах (список).
3. Оформлення індивідуальної картки на кожну дитину пільгової категорії та на дитину сім’я якої опинилась в складних життєвих обставинах.
4. Виявлення причин та проблем в сім’ях.
5. Взаємозв’язок зі службами міськвиконкому (якщо є потреба в правовому захисті, консультативній та матеріальній допомозі).
6. Складання плану роботи громадського вихователя закріпленого до учня пільгових категорій.
7. Залучання дітей пільгових категорій до гурткової роботи
8. Залучання дітей до виховних заходів ( класних, шкільних, позашкільних ).
9. Постійно здійснення контролю за відвідуванням учнями занять.
10. Вивчення сім’ї ( хто здійснює догляд за дитиною, соціально-побутові умови проживання, чи є зв’язок з батьками).
11. Організація соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми пільгових категорій та сімей, які опинились в складних життєвих обставинах (бесіди, індивідуальні консультації, тренінги, гурткова робота)
12. Включення питань з організації роботи з дітьми   пільгових категорій та сімей, які опинились в складних життєвих обставинах до річних планів роботи ЗНЗ, розгляд результатів цієї роботи на нарадах при директорові, педрадах, методичних об’єднаннях. Класних керівників, психологів, соціальних педагогів, батьківських зборах.

 

VІІ. Механізм співпраці відповідних органів та установ з дітьми та батьками, які опинились у складних життєвих обставинах

         Головне місце в роботі з дітьми та батьками,які опинились у складних життєвих обставинах профілактиці правопорушень серед неповнолітніх, попередження дитячої бездоглядності займають заходи, які розробляються на підставі глибокого всебічного аналізу з прогнозуванням  і контролем за їх здійсненням.

         Планування на всіх рівнях, координація зусиль усіх причетних органів та установ.

         У цій великій роботі на першому місці повинна бути сім’я, потім освіта і громадськість.

         У проведенні профілактичної роботи з сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах в системі роботи відділу освіти та загальноосвітніх навчальних закладів є необхідність вдосконалення співпраці з правоохоронними органами, органами охорони здоров’я, служби у справах дітей, відділом у справах сім’ї та молоді, центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управлінням праці і соціального захисту населення.

         Аналізуючи обліковий склад сімей, які опинились у складних життєвих обставинах та відповідну роботу з ними, слід звернути увагу на те, що 70% сімей, які стоять на обліку у відділі освіти та службі у справах дітей мають незворотні напрямки, це говорить про те, що в роботі з цими сім’ями потрібен постійний контроль. Профілактична робота діє на нетривалий час.

         Момент дії первинної профілактики, а саме роботи з причинами за якими стоїть повне неблагополуччя, упущений, чого не повинно бути якщо механізм співпраці та координації буде спрямований на роботу з кризовими сім’ями, то всі органи, установи, будуть працювати на результат – недопустимість виникнення посткризових сімей, з якими насамперед ми працюємо. Якщо в повному обсязі буде здійснюватися соціальний супровід кризових сімей, припиниться зріст кількості посткризових сімей.

 Модель механізму координації роботи з сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах в м. Куп’янську відображають три етапи роботи.

І етап

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ етап

 

ІІІ етап

 

 

 

 

 

На першому етапі  дитячими дошкільними, навчально-виховними закладами, органами здоров’я, опікунськими радами, квартальними комітетами, громадськими організаціями, дільничними інспекторами проводиться збір інформації про сім’ю, визначення її статусу, первинний контроль за положенням справ в сім’ї, визначення ступеня неблагополуччя та складання акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім’ї в якій мешкають діти.

       Зібрана інформація надається до служби у справах дітей, сім’ї передаються під соціальний супровід міському центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

На другому етапі складається план соціального супроводу сім’ї. Де головна дільниця роботи покладається на міський центр соціальних служб, який проводить соціальне інспектування сімей, управління життям сім’ї, надає консультації стосовно подолання неблагополуччя в сім’ї, здійснює соціально-просвітницьку опіку для кожного члена сім’ї, допомога сім’ї в зверненнях до органів влади, інших закладів, проводе групові тематичні консультації, лекції для членів сім’ї.

         У проведенні соціального інспектування також приймають участь загальноосвітні заклади, служба у справах дітей, відділ ювенальної превенції у справах дітей, дільничні інспектори.

         На ІІ етапі здійснюється постійний контроль над сім’ями які опинились у складних життєвих обставинах, обстеження сімей, профілактична, виховна, роз’яснювальна робота, яка спрямована, насамперед на правовий та соціальний захист неповнолітніх, вивід сім’ї з кризового стану за допомогою соціального супроводу.

Третій етап, останній у роботі з сім’ями які опинились у складних життєвих обставинах. Він вважається самим неприємним, тому що саме на цьому етапі руйнується сім’я, діти з неї вилучаються та направляються до державних дитячих закладів, батьки позбавляються батьківських прав по відношенню до своїх дітей.

         Органи опіки, служба у справах дітей дає висновок на підставі необхідних документів, які підтверджують невиконання батьківських обов'язків, порушення прав та інтересів дітей.

         Загальними зусиллями необхідно приблизити той час, коли ми будемо відпрацьовувати оновлену модель роботи з сім'єю, де буде відсутнім Ш-ій безвихідний етап, на якому дитина стає сиротою при живих батьках.

        Відповідно законодавства державними установами повинні здійснюватись заходи, які застосовуються до неблагополучних сімей.

1.Служба у справах дітей:

- бесіди з батьками у сім'ї, які проводяться спільно з дітьми, інспекторами ювенальної превенції, народними депутатам або запрошення батьків  на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесіди є
з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо  дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем, тощо);

• обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення соціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок до вирішення майбутнього; запрошення батьків на засідання у виконком, інформування про відповідальність за невиконання цих обов'язків;
• звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та трудових колективів з проханням уплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей;
• листи-попередження батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання;

•        рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами; представниками відділу ювенальної превенції; позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

2. Відділ ювенальної превенції у справах дітей.

• обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної поведінки батьків, ізоляція дітей при необхідності і передача їх у притулок до вирішення майбутнього, попередження про необхідність виконувати батьківські обов'язки, попередження про неприпустимість насильства в сім'ї щодо дитини та інформування про відповідальність за невиконання цих обов'язків, складання відповідних протоколів та батьків;
• допомога сім'ї у розшуку бездоглядної дитини, виявленні можливостей повернення туди дитини.

3. Дільничні інспектори ювенальної превенції:

- за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідування сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за
невиконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень, офіційне попередження про неприпустимість насильства в сім'ї;

- постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей);

•    влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності;
•    допомога службі у справах неповнолітніх в оформленні опіки та піклування.

4. Відділи соціального захисту населення:

- допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплати на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо).

 

5. Відділи освіти:

- (через інспекторів з охорони дитинства) виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві;

- надають матеріальну допомогу дітям з   малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну освіту (екскурсії, свята);

• (через навчально-виховні заклади) здійснюють соціально-педагогічний патронаж за місцем проживання неповнолітніх;
• створюють батьківські університети з метою налагодження роботи з сім'єю та виховання батьків;

- здійснюють соціально-психологічну діагностику учнів;

- профілактичну роботу з попередження правопорушень, злочинності та бездоглядності серед неповнолітніх тощо.

6. Центри соціальних служб для сімей, дітей та молоді:

•                               соціальний супровід неблагополучних сімей;
•                         соціальна підтримка сім'ї;
•                         соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;
•                         інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям;
•                         психологічна підтримка сім'ї;

- соціальна реклама здорового сімейного способу життя;

• організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою;
•                         вивчення проблем сімей різних типів.

•     координація діяльності відповідних органів та установ (служби у справах неповнолітніх, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відділу дільничних інспекторів, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, органу опіки та піклування у питаннях попередження насильства в сім'ї;
•    діяльність у напрямку виводу з кризи сімей соціального ризику (багатодітних, малозабезпечених т.і.);

- оздоровлення дітей пільгового контингенту.

 

Додаток 1

1 етап.

Підготовка до сімейного життя

Тест для визначення правової готовності старшокласників до сімейного життя [16]

Дайте відповіді на поставлені запитання. До кожного питання дається декілька варіантів відповіді, з яких правильна відповідь тільки одна. Запишіть на окремому листку Ваш варіант відповіді, наприклад: 1.1 — 20 років або 1.2 - 18 років; 2.2.; 6.1.1, і т. д.

1. Назвіть, будь ласка, шлюбний вік, встановлений законом для:
1. Чоловіків___________ 2. Жінок______

2. На який період (у виняткових випадках) можуть знижувати шлюбний вік виконавчі комітети районних (міських) Рад:

1. Не більше, як на два роки.
2. Не більше, як на один рік.
3. На будь-який термін, у залежності від обставин.

3. З якою метою, на Вашу думку, реєструється шлюб:

1. Для забезпечення державних та громадських інтересів.

2. З метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей.

4. З метою охорони інтересів подружжя і дітей та держав­них і громадських інтересів.

4. Права і обов'язки подружжя породжує:

1. Церковний шлюб.
2. Громадський шлюб у поєднанні з церковним.
3. Тільки шлюб в органах ЗАГСу.

5. Що необхідно для укладання шлюбу:

1. Взаємна згода осіб, які одружуються.
2. Досягнення ними шлюбного віку.

   3. Взаємна згода осіб, які одружуються, та їхніх батьків.

           4. Взаємна згода осіб, які одружуються та досягнення ними шлюбного віку.

6. Чи допускається укладення шлюбу:

1. Між особами, з яких хоча б одна особа перебуває в іншому шлюбі:

1. Так. 2. Ні.

2. Між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії:

1. Так. 2. Ні.

3. Між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами:

1. Так. 2. Ні.

4.  Між усиновителями і усиновленими:

1. Так. 2. Ні.

5. Між особами, одна з яких визнана судом недієздатною
внаслідок душевної хвороби або недоумства:      

 1. Так.                                         2  Ні.

7. В яких правових стосунках знаходяться майбутні чоловік і дружина після подачі заяви до ЗАГСу:

1. У шлюбних відносинах.
2. У ніяких юридичних стосунках.
3. У родинних відносинах майбутніх чоловіка та дружини.

8. Чи користуються батьки рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей у випадках, коли шлюб між ними розірвано:

1. Так. 2. Ні.

9. З чиїх інтересів виходить суд при розгляді спорів про дітей:

1. З інтересів батьків.
2. З державних інтересів, що представляють органи опіки і піклування.

3.  З інтересів дітей.

10. З якого віку виникає відповідальність за кримінальні злочини:

1. З 18 років. 2. З 16 років. 3. В окремих випадках з 14 років.

11. При відсутності згоди батьків щодо імені їхньої дитини спір вирішується:

1. На користь матері.
2. На вимогу батька.

3. Органами опіки і піклування.

12. Чи звільняє батьків позбавлення батьківських прав від обо­
в'язків щодо утримання дитини:

      1. Так. 2. Ні.

13. Які випадки суд не бере до уваги при встановленні батьківства:

1. Спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини.
2.   Спільне виховання чи утримання ними дитини.
3.   Заява матері про особу батька дитини.
4. Докази, що достовірно підтверджують визнання відпов­ідачем батьківства.

14. Чи користується подружжя рівними правами на майно у
тому випадку, коди один з них не має самостійного заробітку:

1. Так. 2. Ні.

15. У яких випадках діти можуть не піклуватися про своїх батьків:

1. Коли діти неповнолітні.
2. Коли батьки ведуть аморальний спосіб життя.
3. Коли судом встановлено, що батьки ухиляються від ви­конання батьківських обов'язків.

4. Коли повнолітні діти живуть окремо від батьків.

16. У яких випадках відбувається розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану:

1. При взаємній згоді подружжя на розірвання шлюбу.

2. Якщо не виникає між подружжям суперечки про майно та розходжень щодо того, з ким залишається дитина.

3. При взаємній згоді подружжя, яке не має неповнолітніх

дітей.

17. Чи можуть органи запису актів громадянського стану розі­рвати шлюб:

1. Якщо один з членів подружжя позбавлений волі за вчи­
нення злочину терміном не менше трьох років:

1. Так. 2. Ні.

2. Якщо один з членів подружжя позбавлений волі термі-­
ном не менше одного року:

   1. Так. 2. Ні.

3.Якщо ув'язнений член подружжя порушить спір про май-­
но чи дітей:

1. Так. 2. Ні.

18. У яких випадках відбувається розірвання шлюбу в судово­му порядку:             

1. Якщо судом встановлено, що дальше спільне життя под­ружжя та збереження сім'ї стали неможливими.
2. Якщо не може відбутись розірвання шлюбу через органи запису актів громадянського стану.

3. При відсутності згоди на розірвання шлюбу одного з

батьків.

19. У яких випадках суд повинен з'ясовувати у дитини: при

кому з батьків вона бажає залишитися після розлучення:

1. Коли дитині виповниться 12 років.

2. Коли дитина починає розуміти відносини між батьками і зможе вибрати більш праву сторону.

3. Коли дитині виповниться 10 років.

20. Після розірвання шлюбу і проживанні одного з батьків ­
окремо від сім'ї:

1. Окремо проживаючий батько (мати) має право бачитись

з дитиною, брати участь у її вихованні.

2. Окремо проживаючий батько (мати) не тільки має право бачитися з дитиною, але і зобов'язаний спілкуватися з нею, бра­ти участь у її вихованні.
3. Окремо проживаючий батько (мати) не має права спілку­ватися з дитиною, щоб не перешкоджати другому з батьків нор­мально виховувати дитину.

21. Чи тягне за собою зміну прізвища дитини розірвання шлюбу,  або визнання шлюбу недійсним:

 1. Так                                         2. Ні

 22. До якого віку батьки зобов’язані виплачувати аліменти на утримання своїх дітей.

  1. До 16 років.

  2. До 18 років

  3. До 16 років, а в окремих випадках до 18 років.

  23. Які причини ведуть до звільнення від сплати аліментів:

     1. Якщо особа, яка сплачує аліменти, пенсійного віку.

     2. Якщо є рішення суду про звільнення від сплати аліментів.

     3. Якщо мати (батько) відмовляються отримувати аліменти і виховує дитину сама ( сам).

     24. Вкажіть розмір аліментів, що стягуються з окремо проживаючого батька (матері) на двох неповнолітніх дітей

      1. Чверть заробітку (доходу) батька (матері).

       2. Третина заробітку доходу батька (матері).

 3.  Половина заробітку (доходу) батька (матері).

      25. Чи можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних певними обставинами, батьки, які сплачують аліменти на неповнолітніх дітей у твердо визначеній сумі:

       1. Так.                          2. Ні.

      26. Чи зобов’язані діти утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, піклуватися про них:

        1. Зобов’язані у всіх випадках.

        2. Не завжди зобов’язані, в залежності від обставин.

        3. Не зобов’язані.

       27. Чи потрібна згода дитини на усиновлення:

         1. Потрібна, якщо дитині сповниться 10 років.

        2. Потрібна, якщо дитина починає розуміти відносини з особами, яких вважає своїми батьками.

        3. Потрібна, якщо дитина проживає в сім’ї усиновителя, до подачі заяви про усиновлення і вважає усиновителя своїм батьком (матір’ю).

         4. Взагалі не потрібна.

          28. Чи може бути усиновителем повнолітній дієздатний громадянин, позбавлений батьківських прав:

          1. Може бути, якщо він може забезпечити необхідні умови для розвитку і виховання дитини та має відповідні педагогічні якості.

          2. Не може бути.

          3. Може бути в окремих випадках, наприклад, коли дитина, яку необхідно усиновити, прихильна до нього.

          29. Чи може бути усиновлена дитина особою, яка перебуває в шлюбі, без письмової згоди на усиновлення іншого члена подружжя:

1. Не може бути взагалі усиновлена одним з членів подружжя, а тільки двома.

 2. Може бути усиновлена і без такої письмової згоди.

 3. Може бути усиновлена у виняткових випадках (наприклад, коли другого з подружжя визнано недієздатним внаслідок душевної хвороби, тощо)

   30. В якому випадку може відбутися усиновлення без згоди батьків дитини:

 1..Якщо вони не проживають разом і віддали дитину на виховання у відповідний дитячий заклад.

  2. Якщо вони не проживають з дитиною понад рік і, незважаючи на попередження органів опіки і піклування, продовжують ухилятися від участі у вихованні і утриманні дитини, не проявляють щодо неї батьківської уваги і турботи.

   3. Якщо батьки позбавлені батьківських прав або визнані недієздатними внаслідок душевної хвороби.

   31. Чи повинен сплачувати аліменти на усиновлену дитину батько-усиновлювач після розлучення, якщо справжній батько дитини ще живе, але проживає також окремо від сім’ї:

    1. Так         2. Ні      3. Повинен в окремих випадках.

    32. До якого віку здійснюється опіка над неповнолітнім:

    1. До 14 років      2. До 16 років.     3. До 15 років.

   33. Чи можна призначити опікуном чи піклувальником дитини особу з числа її родичів без його згоди:

     1. Так.                           2. Ні

 34. Хто може бути опікуном чи піклувальником:

                    1. Особи віком від 18 до 23 років.

                    2. Особи, позбавлені батьківських прав.

                    3. Особи, близькі до підопічного.

                    4. Далекі родичі дитини.

   35. Чи можна призначити опікуна (піклувальника) особам, які перебувають на опікуванні  державних закладів:

          1.Так.                        2.Ні

 

Тест перевіряється самими старшокласниками за Кодексом про шлюб та сім’ю, а потім обговорюється з викладачем правознавства у класі, педагогом у школі молодої сім’ї.

 

Тест для визначення педагогічної та емоційно-інтимної готовності до сімейного життя

 

        Пропонуємо вам ознайомитися з тестом, який дозволяє визначити емпатійність майбутніх батьків.

        Слід відмінити, що не у всіх людей це вміння достатнього  яскраво виражене, в декого в певні періоди життя спадає, або навпаки, посилюється. Причиною цього можуть бути різні події: перевтома, депресія, конфлікти в сім’ї, проблеми на роботі, розлучення, смерть близької людини, досвід спілкування в дитинстві, низька емоційність.

 ІНСТРУКЦІЯ. Прочитайте запитання тесту і згадайте, як ви реа­гуєте, що переживаєте, як поводите себе в ситуаціях, які пропонуються в твердженнях. Якщо частіше так, як в запитанні-судженні, то в протокольному листі вкажіть "+", якщо інакше, то напишіть "-".

1. Мене засмучує, коли я бачу, що хтось незнайомий відчуває себе серед людей самотнім.
2. Люди перебільшують сприйнятливість тварин та їхню здатність почувати.
3. Мені неприємно, коли люди, не криючись, виявляють свої почуття.
4. Мене дратує, коли нещасна людина жаліє себе.
5. Я починаю нервувати, коли хто-небудь поряд зі мною нервується.
6. Я вважаю, що плакати від щастя нерозумно.
7. Я переймаюсь проблемами своїх друзів.

8.Інколи пісні про кохання дуже хвилюють мене.

9. Я дуже хвилююсь, коли змушений (змушена) повідомити
людям неприємну звістку.

10. Мій настрій значною мірою залежить від людей, які мене оточують.
11. Своєю більшістю іноземці холодні і байдужі.
12. Я хотів би (хотіла б) набути професію, пов'язану зі спілку­ванням із людьми.
13. Я не дуже засмучуюсь, коли мій друг діє необдумано.
14. Я люблю спостерігати, як люди приймають подарунки.
15. Одинокі люди часто бувають недобрими.
16. Коли я бачу людинку, яка плаче, то сам (сама) засмучуюся.
17. Слухаючи деякі пісні, я почуваю себе щасливим (щасливою).
18. Коли я читаю книгу (роман, повість та інше), то так пере­живаю про що читаю, ніби це відбувається насправді.
19. Я завжди серджуся, коли бачу, що з кимось погано поводяться.
20. Я можу залишитися спокійним (спокійною) навіть тоді, коли всі навколо мене хвилюються.
21. Якщо мій друг починає обговорювати зі мною свої пробле­ми, я намагаюся перевести розмову на іншу тему.

 

22. Мені незрозуміло, чому дивлячись кінофільм, деякі люди зітхають і плачуть.
23. Чужий сміх не діє на мене заразливо.
24. Коли я приймаю рішення, почуття інших людей на це, як правило, не впливають.
25. Я втрачаю душевний спокій (рівновагу), якщо оточуючі чимось пригнічені.
26. Мене вражає, якщо люди засмучуються через дрібниці.
27. Мене прикро вражає страждання тварин.
28. Незрозуміло, чому переживають через те, що відбувається в кінофільмі або книзі.
29. Я дуже засмучуюся, коли бачу безпомічних старих людей.
30. Чужі сльози викликають у мене скоріше роздратування, ніж співчуття.
31. Я дуже переживаю, коли дивлюся кінофільми.
32. Я можу залишитися байдужим, не зважаючи на те, що на­вколо хвилюються.
33.      Маленькі діти іноді плачуть безпідставно.

    Аналіз результатів тестування проводиться на основі порівнян­ня відповідей учасників дослідження та ключа, який додається до тесту. Чим більша кількість відповідей у протокольному листку співпадає з шифром відповідей у ключі, тим вищий бал отримує учасник дослідження.

 

 

КЛЮЧ ДО ТЕСТУ

1.	Так.	2.	Ні.	3.	Ні.	4.	Ні.	5.   Так.
6.	Ні.	7.	Так.	8.	Так.	9.	Так.	10. Так
11.	Ні.	12.	Так.	13.	Ні.	14.	Так.	15. Ні.
16.	Так.	17.	Так.	18.	Так.	19.	Так.	20. Ні.
21.	Ні.	22	Ні.	23.	Ні.	24.	Ні.	25. Так
26.	Так.	27.	Так.	28.	Ні.	29.	Так.	30. Ні.

31. Так.   32. Ні.      33. Ні.

 

ВАРІАНТИ ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТІВ

         Користуючись варіантами оцінки результатів для пояснення даних окремої людини, зауважте, що показники розрізняються за статевою ознакою, тобто для юнаків і дівчат не співпадають. Дівчата відрізняються дещо вищим рівнем емпатії, ніж юнаки.

1) 0-12 балів (юнаки),

     0-14 балів (дівчата) — низький, мінімальний рівень. Низька емоційніть, інколи проявляється, як емоційна стри­маність, загальмованість, часом черствість.

2) 13-18 балів (юнаки),

     15-20 балів (дівчата) — помірний рівень, нижчий серед­нього. Більше раціональна, ніж емоційна поведінка. Прояв­ляються, як емоційна стриманість, коректність; співчуття до іншої людини проявляють вибірково.

3)  19-23 бали (юнаки),

      21-25 балів (дівчата) — середній рівень. Середня емоційність, увага до думок і переживань інших людей в основному стійка. У випадку нормального стану здоров'я та внутрішнього душевного комфорту достатньо яскраво

проявляється схильність відгукнутися на настрої інших людей, співчувати й співпереживати дітям і дорослим.

4) 24-28 балів (юнаки),

    26-30 балів (дівчата) — оптимальний рівень, вищий за середній. Виражена емоційність. Стійка схильність до співпереживання та співчуття. Високий рівень чутливості й емоційного відгуку. Вірні реакції на настрої інших людей незалежно їхньої статі і віку.

5)  29-33 бали (юнаки),

          31-33 бали (дівчата) — високий, максимальний рівень, дуже висока емоційність. Високий рівень чутливості, здатність відчувати нюанси в настроях інших людей, висо­кий душевний відгук, що може деколи привести до внутрі­шнього спустошення, депресії .   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІХ. Список використаної літератури

 

 

1. Гребников, І. В., Дубровіна І. В. Етика і психологія сімейного життя. – М. : «Просвещение, 1987. – 256 с.

2. Макаренко, А. С. Книга для батьків  - «Радянська школа», 1978. – 325 с.

3. Психологічна допомога батькам / Упоряд. О. Главник. – К. : Шкільний світ, 2002. – 112 с.

4. Родинне виховання : Школа і сім’я – виховуємо разом. – К. : «Шкільний світ», 2007. – 104 с.

5. Скрипник, Марина Мистецтво бути педагогом: Зб. Тренінг.занять.- К. : «Шкільний світ», 2006. -  112 с.

7. Трубавіна, І. М., Бугаєць, Н. А. Методи вивчення сім’ї – Х. : УДЦССМ, 2001. – 68 с.

 8. Школа батьківства – спецвипуск  «Психолог», № 27-28 2004. – 120 с.