Родинне свято до Дня Матері "Берегиня роду нашого"

                     БЕРЕГИНЯ РОДУ НАШОГО

 

                          ДО ДНЯ МАТЕРІ

 

 

        З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають гостей дівчина і хлопець в українському вбранні.

 

ДІВЧИНА-ГОСПОДИНЯ.

               Ласкаво просим, гості, у світлицю,

               Де пісня й казка, звичаї живуть,

               Де пахне васильочок і пшениця,

               Де рушники узорами цвітуть.

ХЛОПЕЦЬ-ГОСПОДАР.

               Де юними хлюпочуть голосами

               Пісні і коломийки голосні.

               Де колискові від бабусі й мами

               Принишкли у колисочці на дні.

 

          Звучить у фонозапису пісня О.Білозір «Ласкаво просимо.

УЧЕНЬ.

              Матусю, добра,

              То від тебе світло.

               Усе, що маю, - із твої плечей,

               Якщо я нині щось у світі значу,

               То це твоє терпіння неземне.

                             Ганна Чубач

УЧЕНИЦЯ.

               Стоїть матуся світла, мов Великдень,

               Як свічечка в каплиці край села.

               І все буденне враз стає величним,

               Здається, що нема у світі зла.

               Стоїть – і наче небо стало вищим.

               Цілує промінь лагідний уста.

                Вона за все пробачить, як Всевишній:

                За сіль сльози і за того листа,

                Що серце написати не зуміло,

                За роки посивілі самоти…

                Матусю, із яких джерел та сила,

                Що помагає вам свій хрест нести?

                                    І.Яцура

 

 

 

 

УЧИТЕЛЬ.

        Стоїть на землі Мати – вища і святіша від усього сущого на землі.

        Слово мама входить у наше життя тихо й непомітно. Так тихо ростуть дерева, сходить сонце, гладить дитину по голові рідна рука. Із букви-краплинки та щастя-сльозинки зродиться воно на устах янголятка і осяє хатину, як дар Божий. От тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати й того дня, коли над нашою колискою вперше схилилася мати. Це – мить, і це – вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та внуках, оберігає від усього злого – добра й вічна Берегиня роду нашого. А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей – як остання надія на порятунок: «Мамо!» і вже в самому звучанні цього слова – наш захисток і прихисток.

 

          Учень і учениця виконують інсценізований діалог матері й сина.

• Розкажіть мені, мамо, про вишні.

                Їх було так багато в саду…

• Були, сину, морози невтішні,

                А вони кого хочеш зведуть.

 

• Розкажіть мені, мамо, про зорі,

                Чи такими були і колись?

• А той, сину, хто виріс у горі –

                Не часто на зорі дививсь.

 

• Розкажіть мені, мамо, про долю,

                Чи людині підвладна вона?

• Наша доля, мій сину, як море –

                 Той пливе лиш, хто має човна.

 

• Розкажіть мені, мамо, про роки –

                Чи спливають помітно вони?

• Роки, сину, помітні… допоки…

Матерів пам’ятають сини.

                                   М.Довнич

 

 

 

УЧЕНЬ.

      Мати. Матуся. Материнство. Усе найрідніше, наймиліше, найдорожче увібрали в себе ці сонячні слова. Задовго до народження дитини і до останньої хвилини власного життя серце матері віддане дітям, сповнене турбот про доню чи сина, навіть коли вони давно дорослі, мають свою родину. Чи не тому матері не мають віку? Молода, в літах чи зовсім старенька – мати все одно залишається найближчою, найріднішою.

 

УЧЕНИЦЯ.

                 Ота, що на світі одна.

                 Ота, що народила тебе на світ.

                 Ота, що над колискою.

                  Ота, що годувальниця і страдниця.

                  Ота, що від порога і до могили.

                  Ота, що просто Мати.

 

           Звучить пісня «На калині мене мати колихала», на сл.А.М’ястківського.

 

ДІВЧИНА-ГОСПОДИНЯ.

       Уся велич і гордість  світу – від матері. Усе починається з неї, з ніжної колискової, доброї казки. Саме з материнської пісні приходить усвідомлення добра і зла, осягнення загальнолюдської моралі. З пісні постає історія рідного краю і приходить розуміння праці як найпершої потреби в житті. Під мелодію неньчиної пісні виростають поети й композитори, вчителі й лікарі, хлібороби й захисники рідної Вітчизни.

УЧЕНЬ.

              З якої ж Ви, мамо, пісні?

              З якої думи, страждань чи болю?

              З якого ж Ви, мамо, світу,

              Що піднесли нам Україну,

              Що од цвіту до первоцвіту –

              Бережете свою калину?

УЧЕНИЦЯ.

              Заспівай мені, мамо моя,

              Як, бувало, колись над колискою

              Буду слухати,  слухати я

              І стояти в замрії берізкою.

Мама одного з учнів класу виконує народну пісню.

ХЛОПЕЦЬ-ГОСПОДАР.

        Руки матері… Вони ніколи не знають спочинку, завше невсипно працюють: у хаті, на подвір’ї, на роботі. Так багато в житті переробивши, вони ніколи не зупиняються, а завжди священнодіють. Начебто увесь світ постійно потребує уваги й роботи материних рук. І завжди руки моєї матусі пахнуть чимось: або свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, або яблуками і методом у Спасівку, а то просто вітряним осіннім полем, або шпарким морозцем і снігом, або першими весняними бруньками (За Євгеном Гуцалом).

УЧЕНЬ.

                Руки ласкаві цілую.

                Скільки з них випито сили:

                Жали вони і косили,

                Прали і тісто місили…

УЧЕНИЦЯ.

                 На великому вашому пальці, мамо,

                 Стільки великого діла –

                 І вказівний не вказував, тільки робив,

                 І середній не був середульшим,

                 І підмізинний в роботі не був безіменним,

                 І мізинчик не був найменшим.

                 На пальчиках ваших, мамо,

                 Росли пшениці і заводи,

                 Міста і дороги,

                 Букварі й академії,

                 Цілі країни, мамо,

                 Виростали на ваших пальцях…

                                         Д.Чередниченко

УЧИТЕЛЬ.

      На щастя, на долю вишивала мати синові в далеку життєву дорогу рушник і сорочку, загадуючи в хрестиках ні з чим незрівнянну любов свого серця, віру в те, що вона берегтиме її дитину від усього злого.

УЧЕНИЦЯ.

               Мати білить хату на свято,

               Сподіваннями тішить розлуки.

               Стіни льоном цвітуть синювато.

               Пахнуть квітами мамині руки.

               Заховавши у закуток втому,

               З рушниками розвішала спокій,

               Розмальовує ружами комин.

               І звучить її голос високий.

УЧЕНИЦЯ.

                Мене кличе з доріг він дитинно

                У затишшя до рідної хати,

                Де чекає в турботах гостинно

                Невгамовна і лагідна мати.

                Ще з порога уздрівши: «Синочку!

                Ти як сонце із ясного неба.

                А я вишила нову сорочку

                Із пахучого льону для тебе».

                І вже у хаті матусине свято

                Вгамувало всі болі й розлуки,

              Пригортаю до уст винувато

              В праці зболені мамині руки.

                                            М.Різун.

Звучить пісня «Рідна мати моя…» (сл.А.Малишка, музика П.Майбороди).

Звучить пісня «Мамина сорочка».

 

 

 

УЧЕНЬ-ГОСПОДАР.

        Мати доні по краплині передає свій досвід, своє вміння вишивати, в’язати, готувати їжу, обходити родину й доглядати її.

         Конкурс «Чого навчила мати?»

• Хто швидше і краще пришиє ґудзика?
• … зробить бутерброд?

          Дівчата демонструють свої вміння.

          Потім пригощають усіх присутніх бутербродами, тістечками, які самі спекли за маминими рецептами.

УЧИТЕЛЬ.

     Подивіться в мамині очі. Чи не наша неуважність та байдужість сіють у них смуток? Як рідко задумуємось над тим, що необачно зранене слово залишає рубець у душі найріднішої людини, вибілює їй коси. Розсипає зморшки на чолі? Пам’ятаймо завжди про це.

УЧЕНЬ.

               Бережіть материнське серце,

               Бо воно, як воскова свічка.

               То на ґноті маленьке сонце,

               Ніжне й тепле, але не вічне.

 

               Коли спокій і радість у хаті,

               То горить воно рівно й тихо.

               Як прикутая пташка крилата

               Стрепенеться, віщуючи лихо.

УЧЕНИЦЯ.

                Затуліть теє серце ніжне

                Од вітрів забуття й тривоги,

                Каяття принесіть їй, хоч пізнє,

                І утріть гіркі сльози знемоги.

 

                Розсипа серце мами проміння

                На пелюстки долонь дівочих,

                Тихо скапує нам на сумління,

                 Зазирає, мов совість в очі.

                                          М.Дзюба

Діти виконують пісню «Чорнобривці» ( на сл.М.Сингаївського).

УЧЕНЬ.

     Дякую Вам, мамо, за перший скарб – пісні над колискою. За пісні, які Ви добували зі свого серця, які пронесли через усі свої літа й співаєте їх нині чистим. Красивим і таким молодим голосом. Дякую Вам, мамо, за невмирущі пісні з глибин народних і вічних. З ними ми сильні. З ними ми горді й красиві. З Вашої пісні й любові, мамо, ми прийшли у світ. Пісня Ваша була моїм першим причастям. Доки співає мати, доти буде наша Україна.

 

УЧЕНИЦЯ.

      Дякую Вам, мамо, за другий скарб – рідне слово, рідну українську мову. Мені вперше забриніла вона з Ваших уст, і вже довіку не змовкне в моєму серці. Не зрадимо материнської мови – не зрадимо Матері, не зрадимо України.

УЧЕНЬ.

      Дякую Вам, мамо, за третій скарб – за молитву до Бога. У світлому серпанку дитинства бачу Вашу руку, яка благословляє нас, чую молитву. На крилах молитви летіла наша віра попід небеса, кріпила наш дух і тіло. Дякую Вам, мамо, за пісню й ласку, за святість думки й таїну любові, за ясний і тихий світ добра в нашій хаті, біла стеля якої вища мені за всі палаци на світі.

УЧЕНИЦЯ.

               Дякую Вам, мамо, за пісні крилаті,

               І за щедрі свята в нашій рідній хаті.

               Бачу Ваші очі в срібно-сивім сумі.

               В них світають ночі в сонячній задумі.

 

               Прошу в Вас любові на щасливу днину,

               Чую ніжний голос: «Спи, моя дитино».

                Носять ваші руки онучат маленьких.

                Ви такі прекрасні, моя рідна ненько.

УЧЕНЬ.

                Ви в молитвах Божих бережете світло,

                Щоб життя у мирі і в надії квітло –

                Щоб світило сонце нашій Україні

                І всміхалось дітям небо синє-синє.

 

                Дякую вам, мамо, за високу долю,

                За зелене жито на веснянім полі.

                Дякую вам, мамо, за прожиті роки,

                За турботи серця, за родинний спокій.

                                             Параска Кубаєвич

Дівчина стає на коліна перед іконою Божої Матері й читає молитву:

      Все милосердний Боже! Дякую Тобі за наших батьків, за все те добре, що Ти подав нам через них. Вони виховують нас, навчають жити за Твоїми святими заповідями, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і слухати. А Ти, Господи, поможи нам у цьому Твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров’ям, довгим і щасливим життям; хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей, а по смерті прийми їх і нас до небесного царства.

 

 

ХЛОПЕЦЬ-ГОСПОДАР.

             Давайте хоч би на хвилину

             Забудемо клопоти всі,

             І об’єднаймось в міцну родину,

             І заспіваєм забуті пісні.

 

 

 

ДІВЧИНА-ГОСПОДИНЯ.

             Заспіваймо, родино, заспіваймо,

             Щоб нам жито родило,

             І пшениця, і овес,

             Щоб зібрався рід наш увесь.

 

      Усі присутні виконують пісню «Одна калина» з репертуару Софії Ротару або якусь іншу українську народну пісню.