Родинне свято "Традиції виховання в українській родині"

РОДИННЕ СВЯТО

«ТРАДИЦІЇ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РОДИНІ»

Ганна ЛІЧЕНКО,

вихователь

Комунального закладу Київської обласної ради

«Київський обласний ліцей фізичної культури і спорту»

Мета: формувати переконаність нетлінності духовних скарбів народу, глибоку повагу до батьків, землі - годувальниці, до минувшини і сьогодення рідної України; виховувати національну свідомість, любов до рідного слова, культури, бажання здобувати знання, а також гордості за рідний край, найвідданіших Україні і народові митців.

Наочне оформлення:  вишиті рушники, квіти, плакати «Родина», дідух, 

декорації української світлиці, макет тину, оздоблений народним розписом посуд, гілка калини, хліб, пиріг.                          

Музичне оформлення: «Родина»: пісня Н.Яремчука, В.Матвієнка, «Одна калина»: С.Ротату, гімн України.

Обладнання: магнітофон, музичні інструменти, ноутбук, мультимедійний пристрій.

Хід свята:

Свято проходить у  навчальному кабінеті

Біля дошки декорації української світлиці, макет тину, гілка калини, оздоблений народним розписом посуд,  на стінах вишиті рушники

Звучить мелодія пісні Н.Яремчука, В.Матвієнка «Родина»

Вихователь: Добрий день, шановна родина! Я таки не помилилася, коли сказала родина, бо гадаю, що сьогоднішнє свято - це єднання нас у велику родину.

У всьому світі кожен зна:

 Є Батьківщина лиш одна.

 І    в нас одна вона єдина -

Це  наша славна Україна.

Не забувай Шевченка спів,

Про  горду славу козаків.

Не забувай, що ти дитина,

Землі, що зветься Україна!

Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій   землі - у славній Україні. Тут корінь роду українського що сягає сивої давнини.

Ліцеїстка: Святиня роду України - хліб.

Ввібрав любов і працю хлібороба.

 Землі дарунок - щедрий урожай.

За труд натхненний гарна нагорода.

 У цій хлібині сонячне тепло,

Що визріло на добрих наших нивах.

 Прийміть цей хліб на радість і добро.

 Вам довгих літ бажаємо щасливих.

Ліцеїстка подає гостям хліб на вишитому рушникові

Ведуча 1: У кожної людини і у кожного суспільства свої проблеми. От і виходить,   що   за   вирішенням   сьогоднішніх   проблем   ми   забуваємо   про традиції, культуру, побут свого народу, країни. Нехай сьогоднішнє      свято послужить зціленню і духовному відродженню наших душ.

Ведуча 2: Ми раді бачити Вас на нашому заході. Цього прекрасного весняного дня, ми ведучі і учасники свята, бажаємо всім доброго дня, прекрасного настрою, незабутніх вражень.

Ведуча 1: Україна - це земля, де ми народились і живемо, де жили наші предки, де живуть наші батьки. Усім нам має бути люба й дорога наша мати -Батьківщина.

Ведуча 2: Кожна людина з великою любов'ю згадує де народилась, де минуло її дитинство. Рідний край починається від батьківського порогу, стежини ... Людині визначено Богом місце народження, країна, небо, вона не може нічого змінити, як не може змінити себе саму, а якщо щось із того, призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим за своє І куди б ти не пішов, твоя батьківщина з тобою. Вашій увазі пропонуємо вірш відомого українського поета Андрія Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю ...»

Ведуча 1: Чому, сказати, й сам не знаю,

 Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю,

Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю,

Одним одна біля воріт.

Дощами мита - перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

Ведуча 2: Це маленька Батьківщина кожної людини. І якщо скласти наші маленькі батьківщини, то вийде велика держава, назва якої - Україна. Доля розпорядилася так, що саме нам випадає зустрічати рубіж не лише століть, а й тисячоліть. Що саме нам належить прийняти виклики нової доби і гідно на них відповісти.

Ведуча 1: Географічна енциклопедія України так пояснює значення слова «Україна» - держава у Східній Європі. Територія України простягається із заходу на схід на 1316 км.

Ведуча 2: А ось як пояснюють   назву слова «Україна» легенди.

      Кажуть, коли представники народів прийшли до Бога, щоб визначитися, яку їм землю обирати і як її назвати, коли були призначені французами - Франція, німцями - Німеччина, і коли залишилося тільки двоє дівчат, глянув на них Всевишній і сказав: «Ви, євреї, жили в раю, у вас було все: і достаток, і мудрі пророки, але ви не вміли цього шанувати - то будете тепер називатися країною Ізраїль, тобто вигнані з раю. Поглянув же на друге вбоге, але горде дівча, і сказав: „А ви дуже працьовиті і мужні люди. Вам жити в раю і держава ваша називатиметься Україна, тобто у раю. Але щоб справді бути такою країною, треба пройти через важкі випробовування війнами і холодом, голодом і хворобами, стихіями і всілякими негараздами».

Ведуча 1: Україна - золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою землю, волю, щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

Ведуча 2: Вистраждавши, виборовши волю, Україна має нині свої державні символи: герб, прапор, гімн. Які уособлюють її історію, сутність. Національний гімн України - це урочиста пісня, символ нашої єдності, яку більше століття тому написав поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький. Слова гімну, які були надруковані вперше в 1863 році, так припали до серця всім українцям, що вони навіть приписували їх Т.Г. Шевченку .

Ведуча 1: Ви, що мріяли віками , сповнилось, настало!

                «Ще не вмерла Україна» - гордо прозвучало!

Звучить гімн України «Ще не вмерла Україна»

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші ворожненьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, щира праця свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відіб'ється, загомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Ліцеїст: Боже, Великий, Єдиний,

Нам Україну храни,

 Волі і світла промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю 

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже Єдиний,

Нам Україну храни.

Всі твої ласки, щедроти,

Ти на люд наш зверни.

Дав йому  волю -

Дай йому долю,

Дай доброго світла,

Щастя дай, Боже, народу

На многії, многії літа!

Ведуча 2: Кожен народ має свою мову!

Українська мова - наша доля, незмінні вітрила,

Наснагу вона для творіння дає.

Мова моя  - це безсмертя   і сила,

Мова - найбільше багатство моє.

Ведуча  1: Із ніжності слова беру насолоду:

Воно ідеал мій ,для злету крило.

Мова моя дана Богом народу,

Мова  моя - це душі джерело.

Ліцеїст: Ти зрікся мови рідної.

Тобі Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів'яне!

Ти зрікся мови рідної. Заріс

Твій шлях і зник у безіменнім зіллі...

Не маєш ти на похороні сліз,

Не маєш пісні на весіллі!

Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закаменіє друг

І посивіє рідна мати.

Ведуча 2: Ми - українці, наш ідеал досконалої особистості має відповідати виховному ідеалу українців, сформованому на основі народних традицій, християнської моралі і загальнолюдських духовних цінностей.

Ведуча 1: Український народ має давні традиції сімейного виховання, які сягають у глибину праслов'янського світу. Кожна епоха вносила свої особливості у виховний ідеал.

Ведуча 2: Кожна держава має і свої народні символи. Говорячи про Україну, ми не уявляємо її без наших прекрасних вишиванок. Українців пізнають і за їх барвистими костюмами, за вишитими сорочками.

Ведуча 1: З хлібом і сіллю на рушникові зустрічають у нас дорогих гостей. Рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей , до всіх , хто черствіє душею.

Ведуча 2: Важливе місце для українця займає вишитий рушник. Його можна порівняти з піснею витканою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходилось народження, одруження.

Із червоної нитки білого льону,

Як до рідної пісні усяк з нас привик,

В будень день і на святах, в Карпатах, за Доном,

Наш народ давно вигадав диво-рушник.

Щоб і хата була красивішою,

Щоб і доля була прихильнішою,

Щоб весілля були тай клечальними,

Щоб ми завжди були величальними.

Ведуча  1: Коли син вирушав з дому в дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха.

Ведуча 2: Ми - українці. Рід наш прадавній. Батько, мати, дід, прадід ... Ми повинні пишатися за свій рід, за руки діда, що давали хліб, за мамину колискову.

Ведуча 1: А чи знаєте досконало свій рід? Хто ми на цій землі? Які наші корені? Явище родоводу, лише на перший погляд просте і доступне, а насправді нема йому кінця, не може людська уява сягнути та глибини цього поняття. Чи знаємо ми своїх предків, дідусів, бабусь прабабусь, та прадідів? Чим вони займалися, як жили в ті давні часи?

Ведуча 2: Ми знаємо артистів, футболістів, співаків, а найближчих не пам'ятаємо. Максим Рильський писав: «Хто не пам'ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Ведуча 1: Наші рідні невічні. Прийде час, коли пам'ять про них залишиться у спогадах, фотографіях, у листах, речах. Цікаво, чи хтось із вас зберігає речі від рідних? Чи збереглася у вашій родині сімейна традиція передавати від покоління в покоління сімейну реліквію?

Ведуча 2: Славиться наша Україна не тільки піснями, а й традиціями. У кожного народу є танцювальна культура, яка захоплювала і підкоряла цілі покоління людей.

Ведуча 1: Український народний танець розвивався на протязі всієї історії. В ньому знайшли своє відображення радість, гумор, боротьба, воля і інші риси, характерні українському народу.

Ведуча 2: Один з українських народних танців ви зараз і подивитесь.

Звучить запис пісні у виконанні Софії Ротару «Одна калина»

Ліцеїстки виконують танок

Ліцеїст: Яка прекрасна мова!

-   Яке знання народних звичаїв, народного життя!

     Так відгукнувся Михайло Коцюбинський про повість відомого українського письменника Івана Семеновича Нечуя - Левицького. Хто не читав іскрометної повісті І.С. Нечуя - Левицького «Кайдашева сім'я», той багато втратив. Повість написана в 1878 році. Свою актуальність вона не втратила й понині. У центрі твору – зображення реалістичних і трагічних за суттю картин дрібновласницького побуту селянства другої половини XIX століття. Повість висвітлює злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального укладу села, темноту і забитість селян, яких внаслідок їхньої неосвіченості і недосвідченості в громадських справах було легко обдурити. Разом з тим Іван Семенович Нечуй - Левицький звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра і зла, кохання, сімейних стосунків, традицій виховання, взаємин батьків і дітей, проблеми людської гідності та свободи. Піднімаючи у своєму творі одвічні проблеми, автор перекидає місток з минулого в майбутнє. Персонажів повісті не можна сплутати ні з якими іншими, вони - неповторні. Кожен з них має свою вдачу, звички, характер, душу; кожен несе в собі якусь ідею. Але прототипи їх можна було знайти у той час в будь-якому селі. Сьогодні ми спробуємо зрозуміти внутрішній світ персонажів повісті «Кайдашева сім’я»   через їх вчинки, дії, слова. І ось до нас завітала родина Кайдашів ...

                        Інсценізація уривку з твору «Кайдашева сім’я»

Ведуча 1: Швидко промине наша юність. Дуже добре було б, якби із сьогоднішньої розмови ми залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, землі. Треба вірити, що прийде час, коли наше життя наповниться щастям, спокоєм, теплом, хлібом і квітами, сподіваннями і радістю, працею і відпочинком - тим , що робить життя людським.

Ведуча 2: Щоб  кожен  з  гордістю  міг сказати:  «Я громадянин України». Для цього сьогодні потрібне головне - впевненість у силах народу і своїх власних, дружна робота і віра в її успіх, у майбутнє України. Хай бог нас укріпить у цій вірі! І завжди пам'ятайте, що ми одна родина і є в нас мати – Україна!

Ведуча 1: Нехай життєві стежки встеляються Вам рястом. Живіть у здоров’ї, добрі і щасті.

Ведуча 2: Бажаємо Вам здоров'я від води, багатства від землі, щастя і веселості навіки. Щоб вам радість, і щастя й любов вишиваним цвіли рушником!