*Родинне свято* . Виховний захід.

Родинне свято

Слово вчителя

Під музику \ двоє з рушником\ виходять учні\пісня журавлина

На середину залу виходять хлопчик і дівчинка. На вишитому рушнику тримають хліб і сіль.

І. Ведучий.

                Промінь сонця запалить ранкову росу,

                І заграє вона, забринить веселково.

                Скільки мовлено вже про одвічну красу.

                Тільки я про жіночу скажу своє слово.

ІІ. Ведучий.

                 Ніжний погляд і довга русява коса

                 Та смаглявого личка привабна родзинка…

                 І хоч кажуть, що світ порятує краса,

                 Та врятує його тільки жінка.

 

УЧЕНЬ.

Подивіться, подивіться,

Як прикрасилась світлиця!

Правда, хлопці і дівчата ,гарно тут.

Коли квіти  цвітуть.

1-а квітка.

                Ми квіточки червоні, учора зацвіли,

                Листочки, мов долоні, угору підняли.

                Ми вдячні рученятам, що доглядали нас,

                І мрієм прикрашати у школі кожен клас.

2-а квітка.

               Красиво і світло у нашій світлиці;

               Квіти на вікнах стоять вогняні.

               Сьогодні у школі бабусине свято

               І хочеться вас привітати мені.

3 учень.

           Значить квіти з нами згодні. Привітать бабусь сьогодні

1-а і 2-а квітки.

                Згодні! Згодні! Ми охоче підемо на свято

                 Щиро будемо бабусь ваших вітати!

                                                                                                       1

 

Вчитель

Сьогодні у нас багато гостей: і мами , і бабусі. Думаю мами не будуть заперечувати,що на почесне місце запрошуємо наших бабусь, адже це вони – двічі мами: мами наших мам і тат, також їх дітей. І до Вас, бабусі, сьогодні звертаються ваші діти і онуки.

 

Уч. добрий день, бабусю, дорога моя!

Це для тебе сонечко лагідно сія…

І ласкаво повняться рученьки твої                                                                              

Я люблю твій голос –теплий, дорогий!

Уч. В нім землі моєї срібні голоси ,

Дружби і любові,і добра й краси.

Назбираю квітів в лісі сон- трави,

Дорога бабусю,літ за 100 живи.

У моєму серці- слід твоїх пісень.

І кажу:

Всі разом:Добрий! Добрий тобі день!

Звучить пісня "Зеленеє жито, зелене".

1-Ти тільки вслухайся: бабуся! Бабусенька! Бабуня – солодуня! Карина

Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе й тепле слово!

2- А чому?

3- А тому, що бабуся – це мамина або татова мама. Отже, вона прожила на світі удвоє більше, як твоя мама чи тато. Бачила у житті удвоє більше. І ти, мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти – дитина її дитини.

4- Бо ти – її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Бо ти її пташенятко, ластів’ятко, козенятко, нехай іноді навіть телятко, нехай іноді поросятко.

5- І коли це бабуся називала мене поросятком?                                   2

6- Напевне тоді, коли ти був бруднулею!

7- Згадав! Це було тоді, коли я

Заталапав чоботята.

І, щоб сховатися від тата,

 До бабусі утікав!

А вона посварить, покричить,

Поцілує та й мовчить.

Чи сюди, чи туди,

Чи то хліба, чи води,

Чи сорочку, чи штанята,

- Все до бабці, не до тата;

Там безпечно від біди.

І щасливий той живе,                                                                                                   

В кого бабця люба є:

Той біди вже не зазнає,

Бо бабусенька скрізь дбає.

-А дбає бабуся про тебе тому, що ти її дитиночка-кровиночка. Правду кажуть у народі: "Діти — це діти, а справжні діти — це онуки".

Вчитель

Дорогі бабусі! У своєму житті ви не час¬то отримували подяку, нагороду за свою роботу. І ось учнівська громада нашого класу вирішила встанови¬ти нагороду для кожної бабусі. Прийміть від онуків велике спасибі й подарунки.

(Учні вручають саморобні подарунки кожній бабусі).

Ой, яка ж бо ти, бабусю, дорога та мила.

Того словечком сказати не моя ще сила…

Що те сонечко на небі,

в лузі квітка красна,

То бабуся в нашій хаті

добра все та ясна…

Ясне сонце світить з неба,

веселить та гріє, -

В рідній хаті при бабусі

кожен з нас радіє…                                                                                                 3

Над усіх, над усе в світі,

бабусю кохана,

Я в оце родинне свято

гараздом вітаю.

Без журби та у здоров’ї

жити дай Вам, Боже!

А віддячитись бабусі

Бог мені поможе.

Учні.

       Моя бабуся люба, гарна й мила,

       Вона найкраща від усіх людей.

       І хоч вона вже трохи посивіла,

       Але так щиро любить нас – дітей.

 

       Бабусю, голубонько сива,

       Ти ненька моєї матусі:

       Ти добра така й милостива.

       До тебе серденьком горнуся.

 

       Ти в’яжеш нам теплі шкарпетки,

       Казки та журнали читаєш,

       Своєю любов’ю земною,

       Щоденно мене зігріваєш.

 

       Присядьте, рідненькі, хоч трішки –

       Всі разом вас дуже прохаєм.

       Спочиньте, бабусеньки милі,

       Ми пісню для вас заспіваєм.

 

1-й учень.

Бабуся! Чи є в світі людина краща? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона не доспала ночей, голублячи своїх дітей, онучат!

1 уч.  Подивімось у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавості, ні хитрування. Це погляд щирості, добра і любові. І хоч горе не обходило бабусиної хати, але особливим блиском світилися очі у бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата. У кожної бабусі своє життя, своя доля. Бабусина доля! Яка вона…

                                                                                                                                             4

Уч.Бабусина доля - як ота тополя,

 Що посеред степу в небо порина.

Вітер гне тополі, заметілі в полі,

Так біліє в бабці сивина.

Уч.Наткало їй горя, як два Чорних моря,

- То роки голодні, то шляхи війни…

Тільки і світало, як пшеницю жала,

Та як повертались доньки і сини.

Уч.А іще світало, як защебетали

У дворі онуки,наче ластівки.

Бабусина доля, як в степу тополя,

А над нею небо, як віки.

Уч.Бабусю-бабусенька, невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплинкою води поділиться.

номер

уч.Кажуть, що бабусі більше люблять онуків, ніж власних дітей. Вони з любов’ю передають їм своє уміння.

Уч.У бабусі вчись – їй сад зігріть не важко,

А щоб спочити – місця не зігріє.

Не всидить бабця, рання пташка,

Сорочку вишила для тебе з мрії.

Уч.Про свята вчись у бабці пам’ятати ,

щоб у житті як найчистішим бути,

порядок мати в пам’яті і в хаті,

добром живих і мертвих пам’ятати ,                                                             

учись у бабці іншим помагати,

спіши допомогти заради Бога.

Уч.А як багато в бабці – України

- пісень, казок і приказок народу!

Учись у бабці – вчися в України,

і хай не буде роду переводу!

 

                                                                                                                                 5

1-а учениця.

Від бабусь навчалися онуки прясти, ткати, шити, вишивати і бавити немовлят, виконувати домашню роботу. У народі кажуть « хто  бабусю має , той потіху знає»,»Бабця скаже –як зав*яже»  ,»Там бабусині руки, де онуки»,» Бабусине слівце – плідне деревце».

Уч.У бабусі очі карі – карі ,

так лагідно світились,

коли вони крізь окуляри

в мережку задивились.

Метляє заполоч кошлата

у мене під рукою:

я вишиваю, а дівчата

стоять переді мною.

Вони очей не зводять з голки:

гаптується мережка

- зелений луг, червоні смолки

і жовта – жовта стежка.

уч.Мене питаються дівчата,

і як я не вколюся?

І хто навчив так вишивати?

Ну хто ж, як не бабуся!

В бабусі очі карі – карі ,

так лагідно світились,

коли вони крізь окуляри

на мене подивилися!

Уч.Уже став крилатим вислів: "Є баба - є і діти". Справді, бо на плечі наших бабусь-трудівниць випало, окрім усіх домашніх турбот, і виховання онучат. Нерідко бабусі замінювали нам татка й маму. Адже наші мами за щоденними турботами не мають часу відповідати на всі наші "чому". От і доводиться звертатися до бабусь. А вони - все встигають, на всі питання дають відповіді.

 

 

 

                                                                                                                       6

Сценка

Син. Подивіться, мамо, як сади цвітуть.

Мама.

Ніколи, дитино, в полі справи ждуть.

Жаль бодай хвилину змарнувати все,

День весняний, кажуть, цілий рік годує.

Син. Подивіться, мамо, вишні — мов корали!

Мати.

Почекай, не всі ще буряки прорвали.

Не скосили трави, скирти не поклали.

А зима спитає, як хазяйнували.

Син. Подивіться, мамо, яблука доспіли!

Мама.

Ет, не вистачає ні часу, ні сили.

Відлітають птиці за моря і гори,

Урожай потрібно завезти в комори.

Син. Подивіться, мамо, вже й зима настала!

Мама.

Ой, не все я встигла, що зробити мала!..

Син.

Ну, тоді піду я до бабусі.

В неї я про все довідаюсь, усього навчуся!

Бо бабуся нас, онучат, чекає,

Все розкаже, бо на все вона час має.

                                                                                                                                     6

 

Я своїй бабусі пісню заспіваю,

Вона для мене сонечко й краса,

- Подібної до неї я не знаю,

Коли б зшукав всю землю й небеса.

Моя бабуся люба, гарна й мила,

Вона найкраща від усіх людей.

 І хоч вона вже трохи посивіла,

Але так щиро любить нас - дітей.

Пісня "Бабусенька - бабуся".

Син.

Мамо, чом у тебе у косі ясна

Забіліла раптом сивина?

Мама.

Од любові, од тривог, надій:

Ти ж один у мене, синку мій.

Син.

А в бабусі голова біліш —

Тож мене бабуся любить більш ?

Мама.

В неї діти — доньки та сини

Додають, сердешній, сивини.

Син.

Чом же тьотя біла, як зима, —

В неї ж діток не було й нема ?

Мама.

Так, синочку, біла геть вона,

Бо нудьгує цілий вік одна.

1-а учениця. Сивина. Одним бабусям вона припо рошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. І кожна сива волосина говорить про те, що не завжди їх слу хали їхні діти і ми, онучата. І боліло у бабусь серце за нас, за наших мам і тат, а волосинки сивіли.                          7

Онуч. Ой, бабусю, у ваших косах вже чотири сиві волосинки, а вчора було три. Чого це посивіла ще од на волосинка?

Бабуся. Від болю, любий онучку. Коли болить сер це, тоді й сивіє волосинка.

Онуч. А від чого у вас боліло серце?

Бабуся. Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе де рево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тонесенькій гілочці. Серце заболіло, а волосинка посивіла.

Ончк. Бабусенько, люба. А як я вилізу на високе-ви соке дерево і сяду на товсту гілку, волосинка не посивіє?

1-й учень.

Дай, бабусю, поцілую сивину твого волосся,

Теплим диханням зігрію снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане лоскотливий іній срібний,

Мов химерні візерунки на замерзлій з ночі шибі.

Вчитель. Не вічні наші рідні. Приходить час, і ми про щаємось з ними. «На все Божа воля», — кажуть у народі. Але як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабуси ної руки. Як не вистачає їхнім матерям мудрої поради... І не гоїться в серці рана. Лише притуплюється біль.

 

1.В серці не гоїться рана, душу біда напекла.

Бабцю, чого ти так рано з дому навіки пішла?

З міста приїдем в неділю, гляну — бабусі нема.

Двір наш неначе спустілий, хата — неначе німа.

Йду за село, де калина в ноги вклонялась тобі.

Спогад за спогадом лине, я коло тебе в журбі.

2.Ти ж мене, бабцю, любила більш, ніж себе, берегла,

Словом, слізьми освятила шлях мій в життя край села.

Ласкою серце ти гріла, гріла і душу мою.

І в узголів´ї сиділа тихо, поки не засну.

Все забувалось погане, кликали дні і діла.

Бабцю, чого ти так рано з дому навіки пішла?

Вчитель.  Вшануємо покійних бабусь хвилиною мовчання….       8

Але в народі кажуть: «Живі думають про живе». Повернімося до наших любих внучат, які люблять розповідати, як вони вправно допомагають бабусям.

Багато в бабусі турбот, не злічить

Одній всю роботу нелегко зробить

І хочеться нам таке всім казати

Ми будемо бабусі завжди допомагати.

 

Нехай хоч і в маленькім ділі

Та руки в нас уже умілі

Ми допомагаємо вправно:

Посуд миємо під краном,

Витираєм тарілки

І ………збираєм черепки.

Дуже нездужає наша бабуся.

Я за недужу бабусю боюся.

Каже бабуся: «Я вже стара».

Каже бабуся: «Вмирати пора».

Що ти, бабусенько, ти молоденька!

Тільки натруджена, тільки сивенька!

Я викликаю «Швидку допомогу»

І виглядаю машину з-за рогу.

Потім з рецептом біжу до аптеки

Зараз, бабусенько, тут недалеко.

Дайте цілющих настоїв трави.

Випий, бабусю, сто років живи!

 

ПІСНЯ «ОЙ ПІД ВИШНЕЮ»

Наметушились, натомились, бабусю,

Спочиньте трохи. В холодок ідіть.

З пошаною, як  сядемо, дивлюся

На ваші руки, стомлені в труді.

Які вони мозолясті і почорнілі

Сплелися жили у туги вузли

Їм не було ні свята, ні неділі,

Поки дітей на ноги не звели.

Я й досі чую дотик їх гарячий

І тануть всі тривоги, наче сніг.

Бабусю мила, горлице терпляча,

Спішу завжди на ваш святий поріг.

 

                                                                                   9

 

Свою бабусю знаю із давніх-давніх пір

 Її обличчя любе, її ласкавий зір.

Та над усе найбільше – подобаються нам

Ласкаві руки ваші, бабусі дорогі.

Оцій руці хорошій робота не важка,

Бо в’яже, варить, пише бабусина рука.

Буває щось пошиє і скажем ми «Краса»

Вона робить вміє

Ну, просто чудеса!

 

І я бабусі руки

Цілую залюбки.

Вони немов співають,

Розказують казки.

Я слухаю бабусю,

Я весь, мов уві сні,

Розумні, ніжні руки

Умілі та міцні!

ПІСНЯ «_____________________________»

КОНКУРС «УПІЗНАЙ БАБУСИНІ РУУКИ»

Вчитель. Легенда, яку записав В.О. Сухомлинський, від бабусі Марії – дивовижної і розумної жінки.

Було це дуже-дуже давно.

Коли Бог створив світ, він навчив усіх живих істот продовжувати рід свій – відтворювати собі подібних. Поселив Бог чоловіка і жінку у полі навчив їх будувати курінь. Дав чоловікові в руки лопату, а жінці жменю зерна.

- Живіть і продовжуйте рід свій, а я прийду через рік, подивлюся, як тут  у вас.

Приходить бог з архангелом Гавриїлом рівно через рік. Приходить рано вранці, на схід сонця. Бачить, сидить чоловік і жінка біля куреня,перед ними дозріває хліб на ниві, поряд з ними колиска, а в колисці дитина спить. А чоловік і жінка дивляться та на червоне небо, то у вічі один одному. І в ту мить, коли очі їхні зустрілися, Бог побачив у них якусь невідому силу, незбагненну красу. Ця краса була прекрасніша від неба і сонця, землі і пшеничного поля – прекрасніша за все.

- Звідки ж взялася ця краса і що воно таке? – запитав Бог.

- Це любов, - сказав Архангел Гавриїл.

Бог подивився на людей і сказав:

- З цієї миті ви почнете старіти. А я прийду через 60 років і подивлюся, що залишиться у ваших очах.    10

Минуло 60 років… Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом знову. Бачить замість куреня хата рублена стоїть, на пустирі сад виріс, сини поле орють, дочки пшеницю жнуть, а онуки на лузі граються. Під хатою старий і старенька дивляться то на ранкову зорю, то  один одному в очі. І побачив бог в очах у чоловіка і жінки красу ще могутнішу і вічну. Побачив не тільки любов, а й ВІРНІСТЬ.

І подумав Бог: «А на що ж перетвориться любов, коли люди почнуть помирати?».

Прийшов він  через три роки. Бачить ситить чоловік над маленьким надгробним горбочком, очі в нього сумні, але в них ще могутніша, незбагненна людська краса. Уже не тільки любов, не тільки вірність, а й пам'ять серця.

- Людино, я всесильний, - промовив Бог. – Я можу виконати будь-яке твоє бажання. Що ти у мене попросиш?

- Залиш мені ці почуття назавжди, - промовила людина.

- Добре! Хоч ви перетворюєтесь після смерті у жменьку пороху, я залишу безсмертною вошу душу, а з нею це святе почуття. Бережіть його і передавайте дітям, онукам, правнукам. А я буду оберігати справжню людську любов.

Дорогі наші бабусі! До вас ще хочуть звернутися і ваші діти. Надаю їм слово.

То ж сьогодні я хочу

Вам «спасибі» сказати

За недоспані ночі

За тривоги багаті.

 За натруджені руки,

 Що не знають утоми.

 За хвилини розпуки

 Як не ладиться в домі.

Ви завжди у роботі,

На вас кинуті діти.

Повсякденні турботи.

Нема часу й хворіти.

 Густі зморшки покрили

Ваше добре лице

І все менше у вас сили –

Пам’ятати б про це!

Ми вас любимо щиро,

Люблять вас і онуки.

Всім здоров’я вам, миру

І цілуєм вам руки.

МОЛИТВА ДО БОГОРОДИЦІ

Богородице – Мати! О, Пречистая Діво!                             11

Тобі дяку складати я беруся несміло.

Я молюся до тебе за татуся і неньку,

Зачинательку роду, за  бабусю рідненьку.

Даруй, матінко божа, їй життя довге й миле,

Кожна днина погожа додає хай їй сили.

Хай ніколи бабуся наша горя не знає.

Поможи їй, молюся, преподобна, благаю.

Любов наша до неї завжди світла і чиста.

Молю серцем, душею. Будь же з нею, пречиста!

  Побажаєм вам сто років жити

  Без горя, сліз і без журби!

Хай з вами буде щастя і здоров’я

На многії літа і назавжди!

 

Хай в житті вам радість буде,

Процвітайте, як той цвіт.

Дай же, Боже, любим бабцям

Многих, добрих, щасливих літ!

«МНОГАЯ ЛІТА»

 

 

Вчитель. Дорогі бабусі! За щоденними турботами ми не маємо часу щиро подякувати за все добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків.

Ніжні й щирі слова Вам говорили Ваші онуки. А зараз я надаю слово вашим синам. Прийміть від них синівську сповідь.

(До бабусі звертається батько одного з учнів).

 

Усі. Низький уклін вам, наші милі, дорогі, рідні бабусі!