Родовід письменника, художника, скульптора, педагога, просвітянина, громадського діяча Миколи Михайловича Тимчака. «Живи і возрадуйся, роде наш красний»

Живи і возрадуйся, роде наш красний

Родовід письменника, художника, скульптора, педагога, просвітянина, громадського діяча    Миколи Михайловича Тимчака.

 

Епіграф: роде наш красний, роде наш

прекрасний не цураймося,

 признаваймося.

 

 

Родовід, рід, родина, рідня… Слова одного кореня, які здавна в Україні вважали святими. Народні традиції, народна мораль виховували з дитинства в людині глибоку повагу до цих святинь. Люди, зобов’язані були знати своїх предків від «сьомого коліна». Хто ж відрікався рідні, рідної землі, батьківщини, на все життя залишалися «безбатченками, «Іваном Безрідним» .

Мій родовід
Роки спливають за роками
Так час крокує в небуття,
Але, на жаль, це знає кожен,
Йому не буде вороття.
За часом линуть покоління
На зміну діти йдуть батькам,
Але не треба забувати,
Кому завдячуєм життям.
Ми діти неньки України,
Де завжди мешкав весь наш рід.
Тут жив і прадід мій, і дід,
Про них складу свій родовід.

Свою розповідь я хочу почати про нашого талановитого земляка, письменника, художника, скульптора, педагога, просвітянина, громадського діяча Миколу Михайловича Тимчака.

Це мій дідусь, брат моєї бабусі Христини Михайлівни. Ми всі гордимося, що в нашій родині є така непересічна особистість. Захоплюємося його багатогранним талантом.

 

Народився Микола Михайлович Тимчак   1 березня 1956 року в селі Велика Березовиця Тернопільської області. Закінчив середню школу №8 м. Тернополя. До навчання у Рівненському педінституті один рік працював піонервожатим у Нивецькій восьмирічній школі Дубровицького району, Рівненської області. Проявив себе хорошим організатором учнівського колективу. Навчав дітей співати, грати на гітарі, організував ляльковий театр, з яким виступали у школах району. Після філфаку Рівненського педагогічного інституту працював учителем української мови та літератури у Дубенському районі на Рівненщині, кореспондентом Дубровицької районної газети, вихователем і викладачем Дубенського культосвітнього училища, заступником голови Дубенської районної державної адміністрації. Обирався депутатом місцевої та обласної          Рад .

   Був засновником Народного Руху України на Дубенщині, активістом «Просвіти».

Поет стояв біля стерна Народного Руху України на Дубенщині, створював із побратимами товариство «Просвіта» у Дубні і районі, сприяв відродженню козацтва і Союзу українок на Волині.       Є членом Національної Спілки письменників України з 1987 року. Лауреат обласної літературної премії імені Валер’яна Поліщука та республіканської премії в галузі літератури й мистецтва імені Миколи Островського, Дубенської Міжнародної літературно-мистецької премії імені Авеніра Коломійця.

Його твори перекладалися японською. болгарською, білоруською, тувинською, російською та іншими мовами. Він учасник першого фестивалю «Червона рута», української авторської пісні та співаної поезії фестивалю «Оберіг-89», учасник ХІІІ всесоюзного фестивалю молодих поетів у місті Владивостоці, брав участь у міжнародному фестивалі української поезії «Золотий гомін», Всесвітньому форумі українців 1992 року.

       У 1987 році вийшла перша книжечка поета «Співаниця».

 

Збірка оформлена автором. На її обкладинці зображений старовинний музичний інструмент – ліра, з яким і пов’язана назва збірки. Передмову до книги написав Іван Драч, який відмітив повноту сприймання поетом краси світу.

    «У молодої талановитої людини органічно переплелися в нерозривному шлюбі Краса і Біль», - так висловився І.Драч про поета.

    У 2004 р. вийшла наступна книга Миколи Тимчака «Сніги».

 

 

Ця збірка поєднує поезію для дорослих «Сніги» та для дітей «Бавило» і «Джмеликові кульбабка».

 

У цій книзі вміщено фотографії художніх робіт автора, проекти та реставраційні роботи, які розкривають багатогранність цієї обдарованої талантом людини.

      Збірка оформлена самим автором. На її обкладинці зображений колючий дріт – символ поневолення нашого народу, сонце – це світло правди, слави і любові. А гусяче перо символізує поетичне слово поета, який понад усе любить свою Батьківщину, її історію, її мову, пісню.

       Його поезія – злива думок і почуттів людини, яка обрала нелегке, зате найсправедливіше кредо: писати, як жити, і жити, як писати.

      У 2006 році видана ще одна прекрасна збірка поезій М.М.Тимчака «Посвіт любові».

На обкладинці книги «Діва Марія з Ісусом»

      Виваженість, безкомпромісність, відчуття обов’язку завжди жити правдою – основні грані його душі й мистецтва. Автор цієї збірки не може мовчати, не може не співпереживати, коли панують на світі зло, кривда, ницість. У цьому ж таки 2006 році у рівненському видавництві «Овід»  вийшли окремою книжкою-розмальовкою вірші для дітей під назвою «Бавило». Книга присвячена донечці Настусі, порадувала вона не лише чимало діточок, а й принесла щире задоволення дорослим.

      У 2009 р. вийшла книга М.Тимчака «Визволи нас від лукавого».

До цієї книги увійшли прозові твори, які по порушують болючі проблеми сучасності. Невмируща людська душа, її взаємини з Богом і грішним світом, добро і зло, любов і ненависть лежать в основі його новел.

      Микола Михайлович був співавтором кількох десятків інших видань.

     Він є автором слів «Гімну Дубна» ,  написав кілька десятків пісень.

 

Під серцем святої Волині.
Де дзвонами грають церкви.
Стоїть княже місто-твердиня
Понад берегами Ікви.
О, рідне Дубно, крізь століття
Сонце свободи зійшло.
Твоєї слави дубове віття
В небо здіймає крило.
Чужинці щербили мечами
І тіло, і душу твою.
А ти боронилось віками.
Ні разу не в пакти а бою.

Козацького роду колиско.
Гніздов'я добра і краси.
Яскрава перлино волинська,
В короні Вкраїни-Руси.

Як художник брав участь у багатьох   вернісажах. Йому належать талановиті розписи дубенських Свято-Миколаївського собору та Спасо-Преображенського, Воскресенського храмів Української Православної Церкви Київського Патріархату, церков на Божій горі, в Молодаві, Семи дубах, Смизі, Степані, Симонові, Бущі. Його талант – це талант іконописця. Микола багато працює над розписом храму. Хто, як не він, піднімав з руїн Свято-Миколаївський собор, розчищав колишні склади дубенторгу і виймав людські кістки, якими були переповнені підвали, щоб перепоховати .

Малював для собору ікони… Одну з них уже ось-ось мали перенести до церкви, як сталося диво. На ній з’явилися росянисті краплини. Ікона почала плакати. Сам художник не міг збагнути цього явища, намагався розгадати причини у технології малюнка – не виходило.

     Він є автором пам'ятника на Козацькому редуті між селами Плоска і Семидуби Дубенського району Рівненської області, архітектором каплиці, що споруджена на цьому святому місці.
Його руками і за його проектами споруджені пам'ятники борцям за волю і незалежність України у селах Верба і Мирогоща на Дубенщині, Ужинець - на Млинівщині, гранітний постамент пам'ятника Тарасу Шевченку в Дубні.

Він є автором меморіальних дощок Миколі Лисенку, Уласу Самчуку, Тадеушу Чацькому, війську Богдана Хмельницького, Антонію Мальчевському, сотнику Дубенського козацтва Миколі Боришкевичу, краєзнавцеві Ігорю Лозов'юку, поету Арсену Левковичу,  відкритих у м. Дубні, а також меморіальної дошки Іоану-Павлу II у Польщі і багатьом іншим видатним людям. Його пензлем і різцем відроджено десятки духовних святинь Волині, Рівненщини, Тернопілля.

Як книжковий графік проілюстрував кілька десятків видань, автори яких живуть в Україні та за кордоном, є автором малюнків і до власних творів.

 

Був ведучим кількох телевізійних передач, написав сценарії трьох кінофільмів. Про нього теж знятий фільм «Над Іквою терен цвіте».

       Роботи М.Тимчака (різьба по дереву) закуплені музеями Києва і Кременця.

 

 

Микола Михайлович має двох синів: Тараса  (1978 р.н.) і Богдана (1980 р.н.) та донечку Настю (2002 р.н.).

    Син Тарас закінчив Рівненський державний технічний університет водного господарства та природо-користування і працює у банку  м. Львова. Син Богдан, як і тато, художник. Навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті.

    Щось козацьке передалося синам від батька: люблять стріляти з луків, ліплять, малюють, навіть вірші пишуть.

    Один грає на бандурі, інший на скрипці…

     Дочка Настя навчається у 10 класі .

 

Микола – не єдиний у сім’ї  самородок. Талановитим митцем був і брат Гордій.

Народився він 12 червня 1948 року в с. Застінка, Тернопільської області. Закінчив 5 класів Тернопільської середньої школи №8.

Після  п’ятого класу тато повіз Гордія у Київ, щоб поступати у художню школу. Але, на жаль, вступні іспити вже закінчились. Невже повертатись додому ні з чим? І Михайло Григорович, тато Гордія, вирішує звернутись по допомогу до Міністра культури Фурцевої К.О. Його допустили до неї. Вона вислухала їх, подивилася на привезені малюнки, які намалював Гордій, і зателефонувала в художню школу, щоб Тимчака Гордія зарахували туди без вступних іспитів. Гордій був одним з кращих учнів відомого художника Касіяна. Навчаючись у художній школі м. Києва, художні роботи Гордія були направлені на конкурс дитячих малюнків у Канаду, де він зайняв 1 місце.  Закінчив також Львівське художньо-прикладне училище ім.. Труша.

А потім була служба в армії. Там теж він займався малюванням. Командири раділи, що у них є такий художник. Всі накази він виконував якнайкраще.

    Після армії  гордій Михайлович працював художником-оформлювачем у м. Тернополі.

   Але доля закинула його далеко від рідної домівки. Він останні роки свого життя жив і працював у Росії у Приморському краї. Мав двох синів: Тараса і Гордія. Роки народження їх невідомі. У 1986 році Гордій Михайлович був убитий в порту м. Находка.

Старший брат Миколи Тимчака – Родислав.

Народився він 28 жовтня 1942 р. в с. Застінка, Тернопільської області. Закінчив Тернопільську середню школу № 8, потім навчався у Львівському художньо-прикладному училищі.

Після армії працював завідуючим клубом у           с. Велика Березовиця Тернопільської області.          Був хорошим музикантом. Ще в школі грав у духовому оркестрі. Умів грати на будь-якому інструменті. Мав гарний слух.

      Потім одружується і разом з дружиною Ніною проживали у Красноярському краї. Мали трьох дітей: дочок – Лесю, Оксану та сина Андрія.

      Родислав працював то художником, то столяром.

      Помер у 1988 році від інсульту.

    Таланти Миколі, Гордію, Родиславу були передані від батька Тимчака Михайла Григоровича.

Народився він 21 лютого 1915 року в с. Козівка Тернопільської області. Рано залишився без матері, яка померла від запалення легень. Михайлику було лише 6 років. Батько його виїхав із села і помандрував у Росію. Довгий час не було про нього нічого чути. Відомо, що він був шевцем. Залишився цікавий факт з біографії прапрадіда Григорія. Він шив чоботи самому Кірову і той заплатив йому золотом. Михайла виховувала бабуся. Любила його дуже, шкодувала. У школі Михайло вчився дуже добре. Директор школи хотів направити його на навчання до   м. Львова, але бабуся не відпустила, бо боялася за внука ще малого.

Закінчив 7 класів (з них 4 класів польської школи). Коли померла бабуся, Михайло жив зі своїм дядьком. Дядько заставляв хлопця багато працювати, щоб не їв даремно хліба.

     Таємно від дядька Михайло вивчився у сусіда шити. Спочатку допомагав йому, а сам придивлявся, як шиє сусід. Потім уже сам шив сусідам одяг.

    У 1935 році одружився з дівчиною Настею. Вона була з сусіднього села. Вкрав її через вікно на весіллі товариша. Було у них 6 дітей. Найстарша дочка 1936 р.н. померла від дифтерії  у 1944 році.

Михайло дуже гарно малював, співав, надзвичайно багато читав. Міг підтримати будь-яку тематику розмови з будь-ким. На селі його прозивали Філософом. Мав власну бібліотеку, яку власноруч спалив після закінчення Другої світової війни. Михайло провадив діяльність в ОУН. Коли почалася війна, він служив у Польській армії. Під час бою під ним було вбито коня. Потрапив у німецький полон. У концтаборі знущалися з полонених. Заставляли тяжко працювати. Михайла рятувало вміння малювати. Наглядачі знали про талант Михайла Григоровича і замовляли йому намалювати їхні портрети, а також їх дружин. За це давали йому хліб, папіроси.

Він ділився зі своїми друзями заробленим. Малював і своїх товаришів. Його дуже любили і поважали.     Після війни працював кравцем-закрійником.  Малював картини у вільний від роботи час, навчав цього і своїх синів.

   Помер Михайло Григорович 19.02.1984 року в селі Велика Березовиця Тернопільської області.

Моя прабабуся Тимчак (Осадчук) Анастасія Миколаївна народилася 2 лютого 1912 року в с. Застінка Тернопільської області.

Закінчила 4 класи польської школи, була відмінницею. Навчилася шити, мала навіть учнів, яких навчала майстерності шиття.

    У 1935 р. вийшла заміж за Тимчака Михайла Григоровича, сироту. Батько її не хотів видавати свою дочку за бідного сироту, бо сам був багатим.

    У прабабусі Насті та прадідуся Михайла було 6 дітей : 3 дочки і 3 сини. Найстарша померла , коли їй було 8 років. Через рік після смерті Тусі, прабабусі приснився ангел, який злітав у небо.

     Виростила і виховала Анастасія Миколаївна синів: Родислава, Гордія і Миколу та дочок Любу та Христину. У 1956 році отримала медаль «Мати-героїня»

     Важко жилося сім’ї  у той нелегкий час. Пережила смерть старшої дочки, втратила братів Петра та Михайла, а потім батьків.

    Сім’я  переїхала на прожиття у с. Сороцьк, де проживав батько мого прадідуся Тимчак Григорій. Анастасія Миколаївна працювала швачкою, виховувала дітей.

    Але і тут сім’я не затрималася. Треба було думати про майбутнє своїх дітей. Родина переїжджає ближче до м. Тернополя у с. Велика Березовиця. Будують хату, життя стає кращим.

Прабабуся Настя мала ліричний характер. Дуже гарно співала, вишивала, писала вірші. Листи своїй дочці Христині писала у віршованій формі. Залишившись на старості літ одинокою (діти роз’їхались, чоловік Михайло помер), вона була членом Народного Руху і 1991 році ходила на мітинги. Раділа, коли Україна стала нарешті незалежною і вільною. Але, на жаль, померла 25 грудня 1991 року.

 

Її дочка Люба народилася 8 березня 1944 року в  с. Застінка Тернопільської області.

Там вона пішла в школу, а переїхавши в с. Сороцьк, продовжила навчатися там у початковій школі.         У 1955 році пішла у 5 клас Тернопільської середньої школи № 8. Закінчивши школу, працювала на Тернопільському цукровому заводі «Поділля».

     Вийшла заміж у 18 років. Народила 2 синів: Володимира та Олега. Від батьків навчилася шити, могла обшивати свою сім’ю . працювала також нянею у дитсадку, потім на заводі з виробництва солодкої води і квасу.

     На пенсії доглядала хворого чоловіка Романа.  Він помер у 2010 році.       Пережила також смерть старшого сина Володимира (трагічно загинув). Мала онуків: Юлю (дочка Володимира) Наталію і Сергія (діти Олега).

Померла у 2015 році.

Мій прапрадідусь  Осадчук Микола Васильович (батько моєї бабусі) народився в с. Застінка Тернопільської області. У 1891 році. З  12 років став сиротою. Працював у каменоломні села Застінка.

    Одружився  з дівчиною Гладиш Ганною Михайлівною у 1913 році (їй було тоді 15 років).

     Побудував гарну хату. Сам кіньми возив камінь на будівництво хати. Був гарним господарем. Мав багато поля, худоби (коні, корови, телята, свині). Хлів був довжиною 22 метри.

     У селі вважали його багатим.

    Щоб купити своїй дочці Насті коралі, продав морг поля.

    Помер Осадчук Микола Васильович у 1947 році.

 

Друга сестра Миколи Тимчака – Пінчук  (Тимчак) Христина Михайлівна народилася 27 лютого    1946 року в с. Застінка Тернопільської області.

     Це моя бабуся.

    У 1963 році закінчила 11 класів Тернопільської середньої школи № 8. навчалася у Чортківському педагогічному училищі Тернопільської області, який закінчила у 1965 році. Була направлена на роботу у Рівненську область, Дубровицький район. Викладала українську мову та літературу в старших класах. Додатково вела уроки музики та співу, малювання. Мала до цього талант.

    Керувала шкільним хором. Заочно навчалася у Рівненському Державному педагогічному інституті. За заслуги у навчально-виховній роботі  нагород-жена багатьма грамотами, отримала звання старший учитель і нагороджена значком «Відмінник народної освіти України . Користується заслуженою повагою серед людей.

Христина Михайлівна зараз на заслуженому відпочинку, виховує внуків: Христинку (учениця             5 класу) та Любомира (5 років).  Була одружена з Пінчуком   Василем    Панасовичем (1943 р.н.).

Він закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут і працював головним економістом у колгоспі «Нива» села Нивецьк Дубровицького району Рівненської області. Потім односельчани вибрали його головою сільської ради, де він пропрацював      14 років.

    Помер у 2011 році.

    У сім’ї Христини Михайлівни та Василя Панасовича було 2 сини: Борис та Богдан.

    Борис (1969 р.н.) навчався у Кременецькому педагогічному училищі, а також закінчив Рівнен-ський економіко-гуманітарний інститут, працює директором Осівської ЗОШ І-ІІІ ступенів та викладає історію, має звання старший вчитель та вищу категорію.

За заслуги у навчально-виховній роботі нагороджений багатьма грамотами.Одружений. Дружина Пінчук (Грицюк) Марина Логвинівна (1969 р.н.). Закінчила Волинський педагогічний інститут, а потім заочно Рівненський державний гуманітарний університет і викладає українську мову та літературу у Нивецькій ЗОШ І-ІІ ступенів.

    Мають двох дітей – дочку Оксану та сина Юрія, які навчаються у Львівському інституті банківської справи.

Син Богдан (1974 р.н.) навчався у Кременецькому педагогічному коледжі, а потім заочно у Рівнен-ському економіко-гуманітарному інституті за фахом вчитель української мови та літератури, історії.

    Працює вчителем української мови та літератури , історії  в Осівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.  Є  вчителем вищої категорії, , має звання старший вчитель. Обраний головою профкому даної школи. Є керівником методичного об’єднання вчителів суспільно-гуманітарного циклу. За високий професіоналізм, сумлінну працю в галузі освіти нагороджений Почесною грамотою управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації. Займається краєзнавчо-пошуковою роботою.

Одружений . Дружина Пінчук (Івашин) Наталія Миколаївна (1982 р.н.). закінчила Рівненський державний гуманітарний університет за фахом вчитель хімії та біології. Викладає дані предмети у 5-11 класах Осівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Дубровицького району.

    Богдан та Наталія мають двох дітей: дочка Христина (2002 р.н.) та син Любомир (2008 р.н.).

Я , Пінчук Христина Богданівна, народилася 28 вересня 2002 року в с. Нивецьк  Дубровицького району Рівненської області. Навчаюсь в Осівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

     Я вдячна моїм пращурам за те, що вони впродовж багатьох років ліпили мене, які за генами передавали мені життя.

     Родовід – наше минуле, сьогодення і майбутнє. Людина повинна знати історію свого роду. Це спосіб пізнати і закарбувати у пам’яті своїх предків. Дослідження родоводу дозволяє усвідомити і сприйняти такі заповіти людини, як: збудувати свою домівку, посадити дерево, виростити та виховати дітей.

    Я горджуся тим, що належу до такого прекрасного роду.