«Роль фізичного виховання в процесі становлення і розвитку інноваційної особистості»

Роль фізичного виховання в процесі становлення і розвитку інноваційної особистості

Фізичне виховання - педагогічний процес спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основним життєва - важливим руховим навичкам, вмінням і зв’язаних із ними знаннями для успішної наступної професійної діяльності.

Для задоволення потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує систему фізичного виховання.

Система фізичного виховання входить до суспільного виробництва і впливає на нього опосередковано  через суб’єкта виробничих відносин - людину. Вона задовольняє не тільки біологічні потреби в рухах, але і соціальні ( формування особи, вдосконалення суспільних відносин) .Зрозуміло ,що ,підпорядковуючись біологічним законам, при достатній руховій активності фізичний розвиток особи може здійснюватися природним шляхом без педагогічного втручання в цей процес. Але рівень рухової активності сучасної людини недостатній для забезпечення належного рівня її фізичних можливостей. Лише система фізичного виховання, реалізуючи свої специфічні функції, може цілком задовольнити потреби людей в руховій активності, забезпечивши  їм високий рівень здоров’я і фізичної дієздатності.

Фізичне виховання - є цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини .З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших рухових здібностей ( силових,швидкісних та ін..),підвищенні загального рівня працездатності, зміцненні здоров’я,  поліпшенні будові тіла.

 Головним  напрямом впровадження фізичної культури  становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

З точки зору специфічних функцій у фізичному вихованні розрізняють дві нерозривно пов'язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку фізичних якостей.

Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.
Таким чином, фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми рухами, необхідного в житті фонду рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань. Ця сторона фізичного виховання має першорядне значення для раціонального використання людиною своїх рухових можливостей у життєдіяльності.
Другою стороною фізичного виховання є цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні загального рівня працездатності, зміцненні здоров'я, поліпшенні будови тіла.
Одночасно, слід зауважити, що оскільки фізичний розвиток обумовлений природними задатками, які передаються за спадковістю, можливості виховання не безмежні.
Вони визначаються вродженими здібностями, тому кожен може досягти лише обумовленого ними результату. Звідси мета фізичного виховання — в тому, щоб кожна людина засвоїла доступний їй зміст і обсяг фізичної культури.
Будучи тісно взаємопов'язаними, фізична освіта і виховання фізичних якостей ніколи не зводяться одне до одного і по-різному співвідносяться на різних етапах фізичного виховання.
В раціонально організованій практиці фізичного виховання ці сторони завжди поєднуються з іншими сторонами загальної системи виховання. При цьому фізичне виховання набуває значення одного з основних факторів всебічного розвитку особистості. Процес фізичного виховання характеризується, крім іншого, такими особливостями:

• по-перше, це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, який передбачає активну діяльність вчителя, засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням;

• по-друге, це процес свідомої й активної участі учнів у вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок, удосконалення фізичних якостей, придбання знань. При цьому цей процес базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних закономірностях. Більше того, на певному рівні цей процес стає творчим, торкається інтелектуальної сфери учнів;
• по-третє, фізичне виховання пов'язане з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.

Тому до учнів у процесі фізичного виховання треба підходити як до особистостей, що прагнуть до самовдосконалення, а сам процес не може здійснюватися з позицій тільки однієї науки (наприклад, фізіології чи психології). Необхідне поєднання багатьох наук, передбачених навчальними планами закладів освіти, що готують фахівців даного профілю.

Поряд з терміном "фізичне виховання" використовують термін "фізична підготовка". Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності, яка вимагає "фізичної підготовленості". Це стосується, наприклад, фізичного виховання військовослужбовців, яке здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки.
Фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя.

Педагогічні інновації являють собою змістовну сторону інноваційного процесу і складаються з наукової ідеї, технології і процесу реалізації. Процес переходу системи з одного якісного стану в інше за допомогою використання інновацій називається інноваційним.

Інноваційний процес визначає зміни, які мають:

• новизну
• потенціал підвищення ефективності цих процесів у цілому або інших частинах.
• здатність дати довгостроковий корисний ефект, що виправдовує витрати зусиль і засобів на впровадження нововведення
• узгодження з іншими здійснюваними нововведеннями.

Інноваційний розвиток не може відбуватися за принципом « все і відразу».

Мета інноваційної діяльності в фізичному вихованні

Мета –це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина.

Вона, як і система в цілому. Впливає з певних потреб окремої людини, групи людей, всього суспільства.

Мета системи фізичного виховання може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних факторів.

Формується мета загальної середньої освіти з фізичної культури, що орієнтує її предметний зміст на формування різнобічного розвитку особистості. Здатної активно використовувати цінності фізичної культури для зміцнення здоров’я, та оптимізації власної трудової діяльності.

Будь яка усвідомлена діяльність можлива лише за умов чіткого визначення її мети. Вся педагогічна система її зміст, форми і методи залежать ,насамперед, від тієї мети, яка лежить в її основі .або від виховного ідеалу, до якого вона прагне.

Мета інноваційної програми полягає у формуванні фізично розвиненої особистості, здатної реалізувати творчий потенціал, активно використовуючи фізичну культуру для зміцнення і збереження здоров’я, усвідомленого ставлення до формування власного здоров’я., захисту від несприятливих природних і соціальних факторів.

Виходячи з мети інноваційної програми,основними очікуваними результатами повинні стати такі:

1. Зниження показників захворюваності
2. Підвищення рівня здоров’я
3. Підвищення рівня фізичної підготовленості
4. Стабільність фізичної і розумової працездатності
5. Успішний розвиток основних психічних процесів, творчих здібностей, особистісних рис
6. Сформованість потреби в рухах
7. Стійка мотивація до занять фізичною культурою і спортом.

Основними завданнями виховної роботи в інноваційній  системи  є:

- усунення виховних утруднень;

- організація інноваційної діяльності по впровадженню в практику досягнень науки і практики;

- вироблення нових  підходів до здійснення виховання;

- пошук оптимальних напрямів і способів взаємодії всіх членів виховної  ланки;

- створення специфічних систем виховної роботи;

Основні напрямки  розвитку виховання в інноваційній програмі:

1. Орієнтація дітей на вічні абсолютні цінності: Людина, Сім’я, Вітчизна, Праця, Знання, Здоров’я, Культура, Світ, Земля. Вони охоплюють основні аспекти життєдіяльності та розвитку особистості і утворюють основу виховання.
2. Формування в учнів почуття патріотизму, свідомості активного громадянина, який володіє критичним мисленням, здатністю самостійно зробити вибір у будь-якій ситуації.
3. Розвиток ігрових видів діяльності, які відкривають великі можливості для самопізнання дітей.
4. Виховання дітей у дусі свободи, особистої гідності і демократії.
5. Залучення дітей до культури предків, відродження народних традицій; формування і зміцнення кращих шкільних традицій.
6. Зміцнення співпраці дітей і дорослих. Тільки в результаті досягнення духовної спільності вихователя і вихованців здійснюється процес виховання-передача новим поколінням цінностей, накопичених людством.
7. Перетворення виховної системи у безперервний інноваційний процес: освоєння провідних технологій виховання.
8. Створення умов для підвищення кваліфікації вчителя , його професійного зростання, тому що провідна роль у вихованні належить педагогу-освіченому, гуманістичному, інтелігентному, справжньому професіоналу.

Виховна система - це цілісний соціальний організм, що функціонує за умови взаємозв’язку основних компонентів виховання (суб’єкти, цілі, зміст і способи діяльності) і те, що володіє такими інтегративними характеристиками, як «спосіб життя», соціально - психологічний клімат.

Вона охоплює весь педагогічний процес, інтегруючи навчальні заняття, позаурочне життя дітей, різноманітну діяльність і спілкування, вплив соціального і предметно-естетичного середовища.

Виховна система має складну структуру і складається з компонентів, скріплених системними зв’язками і розглядається як система виховної роботи зі своїми цілями, методами, підходами, принципами, а також як програма удосконалення виховання.

Виховна система визначає зміст, методики та технології виховної роботи.

Фізичне здоров’я  пов’язане з біологічною структурою людини і функціями, що забезпечують певну фізичну працездатність. Віковими особливостями, займаються різними видами спорту, фізкультурних хвилинок різної спрямованості, рухливих перерв, спортивного часу у групах подовженого дня, самостійних занять фізичними вправами, прогулянок на свіжому повітрі з використанням рухливих ігор, фізкультурно-спортивних свят, спортивних змагань. Занять у спортивних секціях.

Формування цінностей поведінки дитини, підвищення емоційного тонусу й активності учнів здійснюється в процесі використання елементів змагань навчальній діяльності. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються

новими враженнями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, формують особистості якості .які сприяють адаптації поведінки дітей в суспільстві.

У широкому розумінні “інновація ” – це синонім успішного розвитку певної сфери діяльності на базі різноманітних нововведень . Головною ознакою інновації в аспекті ефективного фізичного виховання: позитивні зміни, які виникають в роботі освітніх установ в результаті спеціально організованої інноваційної діяльності.

Впровадження такої технології змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові: освітні, дидактичні, виховні системи; зміст освіти; методи, форми, засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання; технології управління навчальними закладами, системою .

Сама мета гармонійного (всебічного) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку.

Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній та ін.). Це можливо за умови різноманітності змісту, форм і способів діяльності людини та їх оптимального поєднання у процесі її культурного розвитку.

Отже, саме нові шляхи, засоби і раціональні методи фізичного виховання, що створені в процесі творчої діяльності людства виокремлюємо як інноваційні (новітні) технології фізичного виховання. Вважаємо важливим наголосити, що до таких технологій ми відносимо також запозичені з метою творчого використання оздоровчі системи різних народів світу (хатха-йога, карате, бусідо, сумо, східні танці тощо).

Визначимо та проаналізуємо деякі із сучасних інноваційних технологій, що вдало впроваджені педагогами і вчителями фізичної культури. Скейтбординг – масове захоплення молоді 80-х років ХХ століття, що у 90-х перетворилось у вид спорту. Катання і виконання трюків на скейті – це не просто активне час проведення, це долучення до так званої екстремальної культури – зі своєю модою, музикою, сленгом, манерою поведінки. Стритстайл – це особливий стиль швидких перегонів на дошках, стрибки вгору, під час яких скейт обертається навколо своєї висі або спортсмен виконує фінти. Фрістайл – це „танець на дошці”, виконання трюків під ритмічну музику.

Сьогодні скейтинг являє собою молодіжну субкультуру: видаються спеціальні журнали, серйозні фірми роблять якісне устаткування і різні аксесуари. Необхідно підтримати фахівця, вчителя-практика з Києва Ю. Петро, який оприлюднив свій досвід впровадження скейтбордингу як технології на заняттях фізичної культури із хлопцями і дівчатами 6-9 класів, визначивши скейтбординг оптимальним, відповідаючи всім сучасним вимогам видом фізичного ґарту.

Оптимальне навантаження під час цієї досягається за рахунок чергування руху (відбивання, бігу, стрибку, кидка і ловіння) з відпочинком. Вважаємо лапту, софтбол та бейсбол вдалим прикладом використання інноваційних технологій на уроках та заняттях фізичною культурою.

Система фізичного виховання школярів в умовах сучасного навчального закладу повинна бути побудована таким чином, щоб фізичні вправи були доцільними не тільки з точки зору фізіологічної та функціональної, а й виховної та естетичної.

Спираючись на це, різноманітні новітні технології фізичного вдосконалення, що включають різноманітні танцювальні та ритмічні вправи (різновиди аеробіки: степ-, тайбо-, аква-; бейлі-денс, шейпінг тощо), сприятимуть формуванню правильної постави, гарної ходи, розвитку ритмічності та координації рухів.

Система фізичного виховання школярів в умовах сучасного навчального закладу повинна бути побудована таким чином, щоб фізичні вправи були доцільними не тільки з точки зору фізіологічної та функціональної, а й виховної та естетичної.

 Інноваційні процеси у галузі освіти та їх комплексне вивчення

Інноваційні процеси в галузі освіти виникали в різні історичні періоди й визначали її розвиток. Найбільш широкого масштабу вони досягли в кінці XIX - початку XX ст. в Росії, Німеччині, Франції та США, які відрізнялися яскраво вираженою творчою спрямованістю й нестандартністю підходів до навчання й виховання. Інноваційний досвід висвітлений у роботах С.Т. Шацького, А.І. Пискунова, З.І. Равкіна та ін. Педагогічні ідеї того часу були сприйняті і розвинені в школах Росії 20-30-х років (школах-комунах Наркомпроса, школах-лабораторіях та ін.). Педагогічні інновації виконують безліч функцій у розвитку освітньої системи й стають масовим явищем, вимагають управління творчими пошуками вчителів.
Інновації в освіті, що розуміються в широкому значенні як внесення нового, зміна, удосконалення й поліпшення існуючого, можна назвати іманентною характеристикою освіти, яка витікає з її основної сутності, значення. Адже новизна будь-якого засобу відносна як в особистому, так і в часовому плані. Те, що нове для однієї школи, одного вчителя, може бути пройденим етапом для інших. Новизна завжди носить конкретно-історичний характер.

Самоконтроль, його основні методи, показники, критерії і оцінки, щоденник самоконтролю

 При регулярних заняттях фізичними вправами і спортом дуже важливо систематично стежити за своїм самопочуттям і загальним станом здоров'я. Найбільш зручна форма самоконтролю - це ведення спеціального щоденника. Показники самоконтролю умовно можна розділити на дві групи - суб'єктивні і об'єктивні. До суб'єктивних показників можна віднести самопочуття, сон, апетит, розумову і фізичну працездатність, позитивні і негативні емоції. Самопочуття після занять фізичними вправами має бути бадьорим, настрій хорошим, той, хто займається не повинен відчувати головного болю, розбитості і відчуття перевтоми. За наявності сильного дискомфорту слід припинити заняття і звернутися за консультацією до фахівців. Як правило, при систематичних заняттях фізкультурою сон хороший, з швидким засипанням і бадьорим самопочуттям після сну. Використовуванні  навантаження повинні відповідати фізичній підготовленості і віку. Апетит після помірних фізичних навантажень також має бути хорошим. Приймати їжу  відразу після занять не рекомендується, краще почекати 30-60 хвилин. Для уторовування спраги слід випити стакан мінеральної води або чаю. При погіршенні самопочуття, сну, апетиту необхідно понизити навантаження, а при повторних порушеннях - звернутися до лікаря. Щоденник самоконтролю служить для обліку самостійних занять фізкультурою і спортом, а також реєстрації антропометричних змін, показників, функціональних проб і контрольних випробувань фізичної підготовленості, контролю виконання тижневого рухового режиму. Регулярне ведення щоденника дає можливість визначити ефективність занять, засоби і методи, оптимальне планування  величини і інтенсивності фізичного навантаження і відпочинку в окремому занятті. У щоденнику також слід відзначати випадки порушення режиму і те, як вони відбиваються на заняттях і загальній працездатності. До об'єктивних показників самоконтролю відносяться: спостереження за частотою сердечних скорочень (пульсом), артеріальним тиском, диханням, життєвою ємкістю легені, вагою м'язовою силою, спортивними результатами. Загальновизнано, що достовірним показником тренованості є пульс. Оцінку реакції пульсу на фізичне навантаження можна провести методом зіставлення даних частоти сердечних скорочень у спокої (до навантаження) і після навантаження, тобто визначити відсоток почастішання пульсу. Частоту пульсу у спокої приймають за 100%, різницю в частоті до і після навантаження - за Х. Наприклад, пульс до початку навантаження дорівнював 12 ударам за 10 секунд, а після - 20 ударів. Після нехитрих обчислень з'ясовуємо, що пульс почастішав на 67%. Але не лише пульсу слід приділяти увагу. Бажано, якщо є можливість, вимірювати також артеріальний тиск до і після навантаження. На початку навантажень максимальний тиск підвищується, потім стабілізується на певному рівні. Після припинення роботи (перші 10-15 хвилин) знижується нижче початкового рівня, а потім приходить в початковий стан. Мінімальний же тиск при легкому або помірному навантаженні не змінюється, а при напруженій важкій роботі трохи підвищується.
Відомо, що величини пульсу і мінімального артеріального тиску в нормі чисельне співпадають. Кердо запропонував вираховувати індекс по формулі:
ГИК=Д/П, де Д - мінімальний тиск, а П - пульс.
У здорових людей цей індекс близький до одиниці. При порушенні нервової регуляції серцево-судинної системи він стає великим або меншим одиниці.
Також дуже важливо зробити оцінку функцій органів дихання. Треба пам'ятати, що при виконанні фізичних навантажень різко зростає споживання кисню працюючими м'язами і мозком, у зв'язку з чим зростає функція органів дихання. По частоті дихання можна судити про величину фізичного навантаження. У нормі частота дихання   дорослої людини складає 16-18 разів на хвилину. Важливим показником функції дихання є життєва ємкість легенів - об'єм повітря, отриманий при максимальному видиху, зробленому після максимального вдиху. Його величина, вимірювана в літрах, залежить від статі, віку, розміру тіла і фізичної підготовленості. В середньому у чоловіків він складає 3,5-5 літрів, у жінок - 2,5-4 літри. Використання методів, стандартів, антропометричних індексів, вправ-тестів для оцінки фізичного стану організму і фізичної підготовленості. Для оцінки фізичного стану організму людини і його фізичної підготовленості використовують антропометричні індекси, вправи-тести і так далі. Наприклад, про стан нормальної функції серцево-судинної системи можна судити за  коефіцієнтом  економізації  кровообігу, який відображає викид крові за 1 хвилину. Він обчислюється за формулою:

 (АДмакс. - Адмін.) * П, де АД - артеріальний тиск                                                              П- частота пульсу.

У здорової людини його значення приблизне до 2600. Збільшення цього коефіцієнта вказує на проблеми в роботі серцево-судинної системи. Існують два способи для визначення стану органів дихання - ортостатичний і кліпостатичний. Ортостатичний спосіб проводиться таким чином. Фізкультурник лежить на кушетці протягом 5 хвилин, потім підраховує частоту сердечних скорочень. У нормі при переході з положення лежачи в положення стоячи наголошується почастішання пульсу на 10-12 ударів за хвилину. Вважається, що почастішання його до 18 ударів за хвилину - задовільна реакція, більше 20 - незадовільна. Таке збільшення пульсу вказує на недостатню нервову регуляцію серцево-судинної системи.

 Існує ще є один досить простий метод самоконтролю «за допомогою дихання» - так звана проба Штанзі (  імені російського медика, що представив цей спосіб в 1913 році). Зробити вдих, потім глибокий видих, знову вдих, затримати дихання, по секундоміру фіксуючи час затримки дихання. У міру збільшення тренованості час затримки дихання збільшується. Добре натреновані люди можуть затримати дихання на 60-120 секунд. Але якщо ви тільки що тренувалися, то затримати надовго дихання ви не зможете. Велике значення в підвищенні працездатності взагалі і при фізичному навантаженні зокрема має рівень фізичного розвитку, маса тіла, фізична сила, координація рухів і так далі. При заняттях фізкультурою  важливо  стежити за вагою тіла. Це так само необхідно, як стежити за пульсом або артеріальним тиском. Показники ваги тіла є одним з ознак тренованості. Для визначення нормальної ваги тіла використовуються різні способи, так звані зростає-вагові індекси. На практиці широко застосовується індекс Брока. Нормальна вага тіла для людей зростом  155-156 см дорівнює довжині тіла в сантиметрах, з якої віднімають цифру 100; при 165-175 - 105; а при зрості більше 175 см і більше - 110. Можна також користуватися індексом Кетля. Вагу тіла в грамах ділять на зріст  в сантиметрах. Нормальною вважається така вага, коли на 1 см зросту   доводиться 350-400 одиниць у чоловіків, 325-375 у жінок.  Зміна ваги до 10% регулюється фізичними вправами, обмеженням у вжитку вуглеводів. При надлишку ваги понад 10% слід створити строгий раціон живлення на додаток до фізичних навантажень. Можна також проводити дослідження статичної стійкості в позі Ромберга. Проба на стійкість тіла виробляється так: фізкультурник стає в основну стійку - стопи зрушені, очі закриті, руки витягнуті вперед, пальці розведені (ускладнений варіант - стопи знаходяться на одній лінії,  носок  до п'яти). Визначають час стійкості і наявність тремтіння кистей. У тренованих людей час стійкості зростає у міру поліпшення функціонального стану нервово-м'язової системи. Необхідно також систематично визначати гнучкість хребта. Фізичні вправи, особливо з навантаженням на хребет, покращують кровообіг, живлення міжхребетних дисків, що приводить до рухливості хребта і профілактики остеохондрозів. Гнучкість залежить від стану суглобів, розтяжності зв'язок і м'язів, віку, температури довкілля і часу дня.

Висновок.  Регулярні заняття фізичною культурою не лише покращують здоров'я і функціональний стан, але і підвищують працездатність і емоційний тонус. Проте слід пам'ятати, що самостійні заняття фізичною культурою не можна проводити без лікарського контролю, і, що ще важливіше, самоконтролю. Оцінка функції зовнішнього дихання при виконанні фізичних навантажень різко зростає  необхідність вживання  кисню  працюючим м'язам, мозку, у зв'язку з чим зростає функція органів дихання.

Фізичне навантаження збільшує розміри грудної клітки, її рухливість, підвищує частоту і глибину дихання — легеневу вентиляцію, тобто кількість вдихуваного повітря, що видихається. Дихання у спокої має бути ритмічним, глибоким. Проте воно міняється при фізичному навантаженні у зв'язку із зміною температури довкілля, емоційними переживаннями.  За  його частотою  можна судити про величину фізичного навантаження. У нормі частота дихання   дорослої людини 16—18 екскурсій за 1 хв. Важливим показником функції зовнішнього дихання є життєва ємкість легенів (ЖЄЛ) — об'єм повітря, отриманий при максимальному видиху, зробленому після максимального вдиху. Виміряти ЖЄЛ ви зможете в поліклініці, в медпункті на стадіоні або в лікарсько-фізкультурному диспансері. Величина ЖЄЛ залежить від  статі, віку, розмірів тіла і фізичної підготовленості. В середньому у чоловіків вона дорівнює 3,5—5, у жінок — 2,4—4 л. Це проба Генча (по імені угорського лікаря , що запропонував  цей спосіб в 1926 р.): вдих, видих, дихання затримати. Добре треновані особи можуть затримати дихання на 60—90 с. При перевтомі цей показник різко зменшується. Для контролю за станом здоров'я вам слід завести щоденник, в якому щодня робляться записи.

Нижче пропонується схема ведення щоденника самоконтролю.

(таблиця. Щоденник самоконтролю).

Протипоказання до занять фізкультурою і гартуванням.

 Заняття фізкультурою, гартуванням показані не всім. Необхідно враховувати стан здоров'я, самопочуття, вік і стать. Існують абсолютні протипоказання і відносні.

Абсолютні протипоказання:

 - гострі респіраторні захворювання (грип, ОРВІ і ін.);

 - фурункульоз;

 - остеомієліт, інфіковані рани і пр.;

 - ангіна;

 - артрит (поліартрит) у стадії загострення;

- гостра травма, гемартроз, гематоми, переломи кісток, струс головного мозку;

 - гостра кропив'янка, набряк Квінке і деякі інші алергічні захворювання;

 - тромбофлебіт, трофічні виразки, тромбоз судин, капіляр токсикоз;

 - хвороби крові (лімфогранулематоз, гемофілія і ін.);

 - активна форма туберкульозу;

 - ревматизм в активній фазі;

- гострі болі, каузалгічні  болі;

 - виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки у стадії загострення;

 - маткова кровотеча;

 - менструація (перші дні);

- гострі гінекологічні захворювання (аднексит, кольпіт і ін.).

Kрім цього , при різних травмах і захворюваннях можуть бути тимчасові, або відносні, протипоказання до занять фізкультурою і гартуванням, які визначає лікар, що лікує. Заняття фізкультурою і гартуванням можуть бути скасовані при загостренні захворювання, поганому переношуванні  і фізичного навантаження і процедур і ін. Після перерви, при відновленні занять фізкультурою і гартуванням слід дотримуватись поступовості, не форсуйте їх, не намагайтеся надолужити прогаяне. Керуйтеся принципом: помірність — застава здоров'я.

Самоконтроль — це регулярне спостереження за станом свого здоров'я і фізичного розвитку і їх змін під впливом занять фізкультурою і спортом. Самоконтроль не може замінити лікарського контролю, він є лише доповненням до нього. Самоконтроль дозволяє спортсменові оцінювати ефективність занять спортом (фізкультурою), дотримуватись правил особистої гігієни, режиму тренувань, гартуванням і тому подібне.

Самоконтроль, що регулярно проводиться, допомагає аналізувати вплив фізичних навантажень на організм, що дає можливість правильно планувати і проводити тренувальне заняття. Самоконтроль включає прості загальнодоступні спостереження, облік суб'єктивних показників (сон, апетит, настрій, пітливість, бажання тренуватися і ін.) і дані об'єктивних досліджень (ЧСС, маса тіла, ЧД, кистьова і станова динамометрія і ін.)

 Медичний контроль, педагогічний контроль і самоконтроль — єдина система охорони, яка забезпечує повноцінний фізичний розвиток школярів, оскільки дані особистих спостережень є найважливішим доповненням до лікарського і педагогічного контролю. Самоконтроль — це регулярне вживання ряду простих прийомів для самостійного спостереження за станом свого здоров'я при заняттях фізичними вправами. Самоконтроль виховує у школярів свідоме відношення до заходів, направлених на зміцнення здоров'я через фізичні вправи, дотримання правил особистої гігієни, гартування організму. Вчитель фізкультури вчить школярів правильно розуміти зміну показників самоконтролю, обов'язково підкреслює, що самоконтроль доповнює, але не замінює лікарсько-педагогічні спостереження. Завданнями вчителя є: роз'яснення учням значення режиму дня і регулярного самоконтролю для зміцнення здоров'я і фізичного розвитку; ознайомлення з основними відомостями гігієни, анатомії, необхідними для розуміння і оцінки показників доступних самоспостережень; навчанню  школярів простим прийомам спостереження (рахунок пульсу, частоти дихання і ін.)