Роль класного керівника в забезпеченні успішної соціалізації учнів у підлітковому віці

Роль класного керівника в забезпеченні успішної соціалізації учнів у підлітковому віці

    1. Великий вопрос жизни- как жить среди людей. Альбер Камю

    2. Завдання школи – навчити жити. Ми повинні виховувати людину здатну створити своє особисте життя. П. Блонський Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни. У формуванні означених важливих якостей, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище - все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

    3. В «Концепції громадянської освіти та виховання» передбачено, що результатом успішної соціалізації дитини можна вважати її готовність до виконання соціальних ролей:

Я – успішний учень, у дорослому житті – успішний працівник.

Я – система громадянських компетентностей, у дорослому житті - свідомий громадянин.

Я – система ціннісних ставлень, у дорослому житті - успішний сім’янин.

Таким чином на концептуальному рівні державою визначено суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

      4. Соціальне становлення відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:

Рівні соціалізації

• об'єктивна (соціально-економічна), в результаті якої індивід обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

• функціональна, що обумовлює виконання індивідом певних функцій, ролей;

• нормативна, що визначає готовність індивіда діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;

• міжособистісна, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.

Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова – сім’я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі.

    5. ЛЮДИНА Об'єкт суспільного впливу Суб'єкт суспільного життя Соціалізація СУСПІЛЬСТВО участь у житті суспільства засвоєння соціально-культурного досвіду Процес соціалізації відбувається у соціумі – суспільному середовищі З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить… …а з другого – активно входить у систему соціальних зв’язків, завдяки яким і набуває соціального досвіду

    6. Соціалізація – процес і результати засвоєння людиною історично створених соціальних норм та культурних цінностей, що необхідні для повноцінного життя у суспільстві і передбачають включення особистості у систему суспільних відносин та самостійне відтворення цих відносин Освіта – це спеціально спрямована та керована частина соціалізації індивіда; цілеспрямований процес і результат виховання та навчання в інтересах особистості, створення умов для її максимально повної самореалізації. Виховання – це спеціально організований, цілеспрямований процес формування морально- духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.

    7. Процес соціалізації відбувається в 3-х площинах:

Ціннісні орієнтації Соціальні ролі Мотивація за 3-ма сферами:

Спілкування

Діяльність

Свідомість

    8. Залежно від віку індивіда розрізняють 5 основних етапів (стадій) соціалізації:

1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).

2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення “світ і я” характеризується як проміжна соціалізація, тому що усе ще не стійке у світогляді і характері підлітка. Юнацький вік (18-25 років) характеризується як усталено концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості.

3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, “вписатися” у суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі такі виходи: - збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством; - зміна себе (стати як всі); - конформізм, адаптація.

4. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.

5. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.

    8. Первинна соціалізація Найбільше значення в процесі первинної соціалізації відіграє сім’я, звідки дитина і черпає уявлення про суспільство, про його цінності і норми. Так, наприклад, якщо батьки висловлюють думку, яка має характер дискримінації щодо якої- небудь соціальної групи, то дитина може сприйняти таке ставлення як прийнятне, нормальне, усталене в суспільстві.

    9. Вторинна соціалізація Вторинна соціалізація відбувається вже поза домом. Її основою є школа, де дітям доводиться діяти у відповідності з новими правилами і в нових обставинах. У процесі вторинної соціалізації індивід долучається вже не до малої групи, а до великої.

    10. Організаційна соціалізація - це процес придбання людиною навичок і знань, необхідних для виконання своєї організаційної ролі. Головне завдання – залучити особистість до різнобічної діяльності та спілкування.

    11. Групова соціалізація - це соціалізація всередині конкретної соціальної групи. Так, підліток, який проводить більше часу зі своїми однолітками, а не з батьками, ефективніше переймає норми поведінки, притаманні для групи його ровесників.

    12. Гендерна соціалізація Важливою складовою процесу соціалізації є вивчення ролі чоловіка і жінки. Гендерна соціалізація - це процес засвоєння знань і навичок, необхідних для конкретного статі. Простіше кажучи, хлопчики вчаться бути хлопчиками і дівчатка вчаться бути дівчатками.

    13. Шляхи здійснення соціалізації Уроки Виховні заходи Гурткова робота Соціальна практика Участь у соціальних проектах Учнівське самовряду- вання

    14. Сучасна загальноосвітня школа як інститут соціального виховання становить собою: освітньо-виховний заклад, що реалізує функції соціалізації особистості через виховання та освіту учнів; організацію, що здійснює вплив на школярів у процесі життєдіяльності у позашкільний час; соціально-психологічну групу, вплив якої на учнів відбувається під час неформального спілкування та вільної життєдіяльності, що не організується педагогами. Сьогодні школа розглядається як відкрита соціальна система, яка включає: - розширення соціальних контактів школи із сім’єю; - взаємодію школи із закладами додаткової освіти, культури, іншими соціальними інститутами; - інтеграцію зусиль педагогів з широким колом громадськості; - проведення уроків, позаурочних занять за межами школи: у майстернях, лабораторіях, на свіжому повітрі, тощо.

    15. У системі соціального виховання можна визначити три взаємопов’язаних напрямки діяльності школи та інших соціальних інститутів: організація передачі соціального досвіду учням, створення необхідних сприятливих умов для повноцінної самореалізації, саморозвитку особистості, її самоактуалізації у близькому оточенні, самовиховання у напрямку, бажаному для суспільства; активізація усіма суспільними засобами інтелектуального, емоційного, морального, культурного, фізичного та інших напрямків розвитку особистості; створення сприятливого середовища в сім’ї та її близькому оточенні, формування у мікросередовищі соціально значущих групових і колективних норм, орієнтацій і цінностей, що є основою сприятливого психологічного клімату, високого емоційного тонусу, та сприяє збереженню значущості цього оточення для особистості; ресоціалізація і соціальна реабілітація, що передбачають комплекс заходів подолання асоціальних відхилень і профілактику правопорушень у дітей, підлітків, молоді, забезпечення соціальної допомоги і захисту дітям, підліткам та молоді з особливими потребами з метою подолання їх соціальної дезадаптації і включення в життя.

    16. Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями: а) суспільно ціннісна спрямованість; б) свідома соціальна поведінка; в) соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність. Доведено, що на ефективність формування готовності підлітка взаємодіяти з соціумом впливають такі чинники освітнього простору: - інтеграція виховного та навчального процесів, психолого- педагогічна служба, - учнівське самоврядування, - взаємодія сім’ї, школи, місцевої громади; - засоби - рідна мова, культура, позитивний приклад батьків, родинні цінності, традиції, ідеали, спільна праця.

    17. Вплив освітнього соціалізуючого простору на процес соціалізації дітей та учнівської молоді здійснюється через: освітній компонент соціалізуючого простору:  різноманітність видів творчої, соціальної діяльності школярів;  розвиток учнівського самоврядування;  оновлення (збагачення) змісту освіти, упровадження інноваційних технологій навчання, виховання, розвитку особистості, оцінювання навчальних досягнень учнів;  безпечність інформаційного середовища;  культура мислення учнів . соціальний компонент соціалізуючого простору:  привабливість мікрорайону, де мешкають учні,  професійна орієнтація учнівської молоді,  рівень трудової зайнятості випускників;  рівень правової свідомості;  соціальне партнерство;  управління розвитком навчального закладу;  рівень готовності батьків до створення умов соціалізації дитини;  стиль відносин у сім'ї — виконання виховних функцій.

    18. Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом. Три шляхи формування цієї ознаки: - перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин; - другий – набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками; - третій – одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

    19. Таким чином соціально-педагогічна місія школи як традиційного соціального інституту і агента соціалізації полягає у забезпеченні прав дитини, формуванні у неї необхідного адаптаційного потенціалу, створенні відповідних умов для її самореалізації, а також мінімізація негативних впливів соціуму на особистість шляхом використання сприятливих факторів соціального оточення.

Покоління Z

(приблизні роки народження з 2005 по теперішній час)

Трохи теорії

Поки інші покоління обговорюють "технології майбутнього", для цього покоління "майбутнє" вже настало.

Вони не читають друкованих газет, не уявляють життя без інтернету і народилися вже зі сторінками у соцмережах.

Вони не заблукають, тому що є навігатор, вони не будуть нерозумними, бо запитають у Google.

Наприклад, перший IPhone вийшов у 2007 році, коли Z тільки починали жити, тому вони не знають світу без айфону.

Особливості Z остаточно не виявлені – представники покоління в основному неповнолітні, а частина характерних рис зміниться з віком та впливом світових глобальних подій.

Якщо бебі-бумери – це дискети, "ікси" – CD диски, міленіали – флешки, то покоління Z вже не було б фізичним носієм. Їх можна порівняти з хмарним сховищем. Вони – не доповнення до інтернету. Вони – інтернет.

Але технології – не єдине, що відрізняє Z від поколінь до них.

Як пише у своїй книзі професорка психології Джин Твенге, вони також відрізняються в тому, як проводять свій час, як ставляться до релігії, сексуальності й політики.

Z відкидають колись священні соціальні табу і хочуть різноманітності у своєму житті й кар'єрі.

Більше, ніж попередні покоління, вони одержимі безпекою, зосереджені на терпимості та подоланні соціальної нерівності.

Основні риси покоління Z: відповідальність, інтерес до екологічних проблем, здатність обробляти багато інформації, вміння виділити важливе, усвідомлення своїх бажань.

Збірний образ:

1. Нетерплячість (виросли в онлайн-середовищі та звикають до того, що їхні бажання завжди будуть виконані у віртуальній реальності, але щоб зробити це в реальному житті, часто недостатньо просто натиснути на кнопку).

2. Зосередження на короткострокових цілях (у всьому прагнуть отримати негайні результати, як в Інтернеті).

3. Залежність від Інтернету (сидять у соціальних мережах, грають в Інтернет-ігри, постійно розповідають про своє життя в блогах і спілкуються в контакті, Skype тощо).

4. Фрагментарність образного мислення (не виховані на книгах, а тому максимум, що вони можуть читати, це будь-які статті, найчастіше – міні-новини, формат твітів і статусів у соціальних мережах).

5. Швидко стають дорослими (виросли в епоху економічної депресії; а від них усі очікують тільки одного – бути успішним).

6. Орієнтація на використання (знають, чого хочуть і як це отримати, тому мають у своєму арсеналі десятки аргументів, які використовують, коли просять щось у батьків).

7. Цінують чесність, тому в соціальній мережі відкриті (багато хто живе у світі фантазій, але деякі пишуть правдиво та чесно, інколи – дуже відкрито, чим шокують старше покоління).

8. Віртуальний світ на першому плані (у виборі між особистою зустріччю та спілкуванням у кіберпросторі віддадуть перевагу другому способу).

9. Техніку знають краще, ніж розуміють почуття людей (запитують не у вчителів і батьків, а в Інтернеті, тому збільшується комунікативна відстань дітей від їхніх батьків і переривається ланцюг соціального наслідування, передавання досвіду).

10.  Розумні виконавці (легко піддаються впливу).

Зарубіжні й вітчизняні психологи (А. Сапа, Г. Солдатова) зазначають, що у покоління Z розвиваються і специфічні психологічні особливості, а саме:

• гіперактивність. Нині збільшується число так званих «дітей індиго» або дітей з дефіцитом уваги та гіперактивності. Їм важко довго залишатися зосередженими на чомусь одному, вони дуже непосидючі й тому розтормошені та гіперактивні. У таких дітей часто виникають проблеми з успішністю, хоча при цьому вони можуть бути обдарованими в певних сферах діяльності. Так, наприклад, наймолодший сертифікований спеціаліст Microsoft – пакистанець Шафай Тобани, – якому 8-років; стільки ж років має наймолодший мільйонер;

•  схильність до доклінічних форм аутизму. Це не вид психічного розладу, а спосіб взаємодії зі світом людей, які з дитинства занурені в себе й не здатні спілкуватися з іншими. Власне, це своєрідний захист від проблем сучасного життя, по суті – спосіб десоціалізації. Такі діти стають менш товариськими, живуть у віртуальному світі фантазій і поступово стають інтровертами. Водночас це трактується як дитячий егоцентризм – думати виключно про себе;

• сенсорна депривація. Занурюючись в Інтернет, діти отримують менше сенсорних сигналів із навколишнього світу. Відчуття світу може стати менш чуттєвим: притупляється сприйняття запахів, звуків реального світу, спостерігається спад здатності до співпереживання, емпатії;

•  побудова ідентичності. Дитина насамперед активно експериментує зі своєю ідентичністю, пошуком свого соціального «Я», освоюючи в Інтернеті різні соціальні ролі. Водночас спроби приміряти на себе різні маски можуть призвести до того, що ідентичність застрягне на стадії дифузної ідентичності – смутного, нестійкого уявлення про самого себе. У результаті може затягнутися процес самовизначення, переходу від дитинства до юності й далі

Вітчизняні педагоги-практики також пропонують рекомендації щодо організації навчання дітей покоління Z. Так, С. Попова, яка має досвід навчання молоді, найбільш наближеної до покоління Z, пропонує таке:

1. Приділяти більше часу на осмислення матеріалу після уроку:

• забезпечити доступ учнів до змісту або презентацій уроку, щоб вони могли ще раз переглянути й осмислити вивчений матеріал;

• розробити й надати блок вправ для розуміння тексту прочитаного із невеликими тестовими завданнями та творчою роботою, де потрібно висловити власну думку з певного питання;

• звернутися із проханням оформити або заповнити абстрактну схему, яка буде виділяти ключові моменти уроку або встановлювати взаємозв’язок між поняттями теми.

2. Структурувати способи досягнення мети:

• надати алгоритм мотивованих кроків для досягнення конкретної мети;

• розробити рекомендації або список корисних порад щодо оптимізації роботи, економії часу, уникнення помилок тощо;

• доповнити теорію практикою, щоб учні змогли оцінити ефективність запропонованої методології.

3. Надати деяку свободу вибору дій у межах навчальної програми:

• рекомендувати список використаної літератури та додаткових джерел інформації з теми, тому що сучасне покоління звикло будувати свій алгоритм отримання інформації;

• повідомити, на основі яких критеріїв буде відбуватися загальне оцінювання, скільки балів вони будуть отримувати за своєчасне виконання завдань і скільки будуть утрачати, якщо не встигнуть (діти, які постійно грають у комп'ютерні ігри, звикли до системи заохочень і покарань);

• розробити своєрідний візуальний лічильник балів, щоб учні могли бачити миттєві позитивні або негативні зміни залежно від докладених або недокладених зусиль; правила гри не потрібно змінювати протягом усього навчального року; варто дотримуватися встановлених вимог, щоб не втратити довіру учнів.

4. Залучити учнів до довгострокових проектів, які допоможуть культивувати терпіння й наполегливість.

 

  Любченко, кризовий психолог, трансформаційний тренер, звертає увагу вчителів на створення спеціальних освітніх умов:

1. Із дітьми гаджетів потрібно говорити «твітами», тобто коротко і з перервами, завдання розсилати на гаджети. Будь-яке завдання краще розбивати на десяток дрібних і розписувати кожен крок, не сподіваючись на допитливість. Шаблони не обмежують, а заспокоюють покоління Z. Креативність виявляється, коли вони знаходять недоліки в шаблонах або шукають нові версії.

2. Покоління Z відгороджується від усього, що викликає дискомфорт. Якщо їм цікаво і вони самі цього хочуть – готові гарувати. Як тільки з’являється «треба» – активність знижується. Тому матеріал на уроці потрібно подавати цікаво, з елементами гри та в комфортних умовах. Комфортні, стильні та модернізовані класи спонукають сучасних дітей бігти на заняття. Якщо немає матеріальної бази, використовуйте оригінальні роздруківки та нестандартне оформлення кабінету.

3. Сучасні діти збиваються у віртуальні «зграї». Належність до групи в соцмережах для них надзвичайно важлива. Тому вчителю варто виділяти час на уроці для зворотного зв’язку, обміну досвідом, роботи у групах. Варто завести в соцмережі групу для класу, яку будуть вести діти, а не дорослі.

4. Учні полюбляють вести блоги, які для них стали публічними особистими щоденниками. Тому в навчанні варто організовувати як  публічне, наприклад, запропонуйте учням зняти відео про виконання досліду. Вони зроблять це охочіше, ніж записуватимуть результати в зошит.

Отже, нині в закладах середньої загальної освіти навчаються учні покоління Z. Від того, чого ми їх навчимо і як виховаємо, залежить наше теперішнє й майбутнє. Тож учителям як представникам трьох попередніх поколінь для уникнення конфліктів і оптимізації освітнього процесу варто враховувати в його організації таке:

• не тільки знати та розуміти особливості поведінки покоління Z, а психологічно правильно реагувати на неї;

• створити в навчальному закладі комфортні умови, які відповідають запитам цих дітей: надати можливість для підзарядки гаджетів, використовувати WI-FI, мультимедійні дошки, зручні місця для відпочинку, нестандартне оформлення інтер'єру тощо;

• трансформувати освітній процес відповідно до рекомендацій зарубіжних і вітчизняних учених, педагогів-практиків;

• постійно підвищувати власну інформаційну грамотність і використовувати сучасні гаджети в освітньому процесі;

• спілкуватися з батьками учнів із метою їх інформування щодо особливостей покоління Z, а також знаходження спільних способів їх виховання й розвитку.

• Народжені у цифрову добу будуть жадібно опановувати нові засоби масової інформації. І вчителям нічого не залишається, як прийняти цей факт.

• Їм доведеться винаходити нові методи навчання, які не лише застосовуватимуть технології, але й зможуть дати освіту дітям, яких постійно відволікає навколишній світ.

 

Ми повинні  подякувати поколінню Z, яке навчає нас:

1. Використовувати смайлики в переписці і таким чином краще виражати свої емоції.

2. Робити класні схеми, щоб достукатись до учнів з кліповим мисленням.

3. Частіше змінювати форми роботи на уроці, щоб навчання було чимось подібне на комп’ютерну гру.

4. Користуватися різноманітними комп’ютерними програмами, додатками, щоб говорити з своїми учнями «однією мовою».

5. Використовувати соціальні мережі для навчання, щоб бути з учнями на зв’язку постійно.

6. Просто розуміти які класні круті і обдаровані наші учні «зети», їх не потрібно змінювати, а просто бути з ними на одній хвилі.

Можливо, нам не потрібно їх  переломлювати, а треба налаштовати на співпрацю? Саме цим питанням я хочу закінчити свою доповідь та надати ще одну з тем на переосмислення! Дякую за увагу!