Роль учнівського самоврядування у формуванні життєвої компетентності учнів

Семанюк Руслана Станіславівна

вихователь Косівського ліцею

ім. Ігоря Пелипейка

Роль учнівського самоврядування

 у формуванні життєвої компетентності учнів

Зміст

План …………………………………………………………………………………………………..2

Вступ ………………………………………………………………………………………………….3

І. Учнівське самоврядування  …………………………………………………………………….4

1. Теоретичне обгрунтування проблеми, наукова достовірність ………………………….....5

2. Технологія розвитку творчої активності учнів ……………………………………………..6

3. Учнівське самоврядування, його аспекти …………………………………………………..9

ІІ. Роль учнівського самоврядування у формуванні життєвої компетентності учнів .…13

1. Про розвиток здібностей учнів для створення самоврядування в учнівському колективі…………………………………………………………………………………….13
2. Роль учнівського самоврядування у формуванні життєвої компетентності учнів ……16
3. Вимоги до вихователя в умовах самоврядування ………………………………………..19

Висновки ……………………………………………………………………………………………21

Література …………………………………………………………………………………………..23

План

І. Вступ

ІІ. Учнівське самоврядування 

1. Теоретичне обгрунтування проблеми, наукова достовірність

2. Технологія розвитку творчої активності учнів

3. Учнівське самоврядування, його аспекти

ІІІ. Роль учнівського самоврядування у формуванні життєвої компетентності учнів

1. Про розвиток здібностей учнів для створення самоврядування в учнівському колективі
2. Роль учнівського самоврядування у формуванні життєвої компетентності учнів
3. Вимоги до вихователя в умовах самоврядування

ІV. Висновки

Вступ

 Самоврядування – це належним чином організована робота, для того, щоб однаково добре жилося всім, хто разом вчиться або працює… Щоб один одного не кривдили, не перешкоджали, не докучали… Щоб допомагали, піклувалися, стежили за порядком і правопорядком…

Януш Корчак

       Уявіть собі, що наше життя – це один нейтральний колір, а всі люди за характером однакові, мають одні й ті ж самі здібності, виконують однотипну роботу… Чи людство тоді б прогресувало?!  

       Наш час потребує не однотипного характеру людей – а лідерів нової формації, людей компетентних, відповідальних, здатних мислити неординарно та приймати нестандартні рішення. Саме таким, на мою думку, і має бути вихователь, особливо в наш час, коли зруйновано межу між добром і злом, між моральним і аморальним. Педагогом, який не тільки повинен мати знання того, як повести людей за собою, а й як зробити так, щоб вони тобі повірили, як організувати їх.

      Дитяче самоврядування, правильно організоване педагогами, відкриває невичерпні можливості для постійного вдосконалення виховного процесу. Воно сприяє розвитку дитячої ініціативи, яка стає джерелом нових знахідок та перемог, згуртуванню учнівського колективу.

Саме це і вплинуло на мій вибір у роботі з учнівським колективом. Пріоритетом обраної виховної моделі – учнівське самоврядування – є прагнення підготувати особистість підлітка до тих життєвих ситуацій, в яких йому доведеться діяти в майбутньому, доступними засобами, в контексті особистісно орієнтованого навчання, допомогти перейти йому на якісно новий рівень розвитку, трансформувавшись в суб’єкта власної життєтворчості та життєдіяльності, здатного самотужки зайняти притаманне лише йому місце в людському соціумі, долаючи всі можливі перепони, адаптуючись до умов, що змінюються. 

 І. УЧНІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

1. Теоретичне обґрунтування проблеми, наукова достовірність

Біля джерел теоретичної розробки питань учнівського самоврядування в єдиній трудовій школі стояли видатні діячі системи освіти початку 20-х років ХХ ст.: А. Луначарський, ПЛепешинський, М.Пістрах, М.Шульшан, В.Сорока-Росинський та інші. Найбільшого розвитку колективне виховання набуло в педагогічній діяльності С.Шацького, А. Макаренка, В.Сухомлинського,               Я. Корчака, І. Іванова.

До вирішення питання моральної відповідальності школярів через діяльність органів учнівського самоврядування зверталися науковці: М. Левківський, М. Сметанський, О.Сухомлинська, Т. Фасолько, І. Бех, Т. Гаєва., М. Савчин, О. Саннікова, Н. Головко, О.Дробницький, В. Плахотний,Л. Сохань та інші.

Необхідно вивчати й використовувати досвід попередніх десятиліть, удосконалювати сучасні технології виховання, консолідувати різноманітні експерименти діяльності органів учнівського самоврядування, щоб створити єдину концепцію ефективного функціонування самоорганізації учнів як необхідної умови підготовки школярів до життя у громадянському суспільстві. Дитина як суб’єкт педагогічного процесу, реалізуючи свої інтелектуальні та творчі здібності, особистісні інтереси й потреби, зустрічається з труднощами і проблемами, розв’язання яких можливе тільки за допомогою вчителя-професіонала.

Тому сьогодні важливим є пошук таких виховних технологій, форм, методів роботи з учнями, які стали б найрезультативнішими.

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті передбачає поступовий перехід від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного, гуманістичного типу. Залучення учнів до активної діяльності в учнівському самоврядуванні та громадських організаціях сприяє розвитку їх творчості, ініціативи, самостійності, організаторських здібностей, стимулює процес самовдосконалення, формує моральну відповідальність, громадянську компетентність.

В науково-педагогічній літературі поняття "учнівське самоврядування" визначають
- як принцип організації колективу ;
- засіб, що стимулює моральне виховання особистості ;
-  форма організації дитячої самодіяльності тощо .
        М. Красовицький визначає, що учнівське самоврядування - це спосіб (принцип) організації життя учнівського колективу, який реалізовується в залученні учнів до планування, організації, контролю та підведення підсумків їх навчальної, трудової, суспільно-корисної діяльності з допомогою педагогічного колективу.
        Аналізуючи досвід зарубіжної та вітчизняної практики, Я.М.Ващенко та В.М.Жебровський повідомляють, що окремі форми шкільного самоврядування (його зміст діяльності) мали позитивні наслідки для розвитку освіти ще у ХVІІІст. Так у гімназії Мартіна Планта (Швейцарія), у Києво-Могилянській академії (Україна) учнів готували до виконання посадових обов'язків громадянського та державного призначення (імператорів, сенаторів, цензорів тощо).
        В останні роки активізувалась увага до проблеми формування в учнів життєвих компетентностей. Компетентність – це відносно нове поняття, якому сьогодні приділяється досить багато уваги. У педагогічній науці "компетентність" визначається як спроможність особистості сприймати індивідуальні та соціальні потреби та відповідати на них, кваліфіковано будувати діяльність у будь-якому напрямі, виконувати певні завдання або роботу.

З метою формування в учнів громадянської компетентності виникає нагальна необхідність у створенні комплексної системи різних видів педагогічної діяльності, органів самоорганізації школярів, стрижнем якої має бути громадянсько-правова освіта.  Пометун О. трактує громадянську компетентність учня як сукупність освітніх елементів, що складається з сукупності знань, умінь, навичок, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості, які допомагають людині усвідомити своє місце в суспільстві, обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, батьківщиною та державою.

Таким чином, важливим є формування в учнів раціонального та емоційного сприйняття життя. Це дає можливість дитині діяти в складних ситуаціях, де стикаються різні позиції та думки.

 2. Технологія розвитку творчої активності учнів

     Виходячи з теоретичних знань та життєвого досвіду, я прийшла до висновку, що тоталітарні методи виховання не дадуть позитивних результатів. Лише партнерське спілкування з учнями, розвиток активної творчості кожного, усвідомлення значущості, віри в свої сили допоможуть створенню учнівського колективу з єдиними цілями, бажаннями і в майбутньому сприятимуть творчо підходити учням до вирішення будь-яких проблем. Можна виділити такі етапи розвитку творчої особистості:

• гуманістичні парадигми, в основі яких базуються захист гідності особистості, визначення її прав на свободу, щастя, розвиток і прояв свого хисту, створення для цього відповідних сприятливих умов життя, праці, навчання;
• особистісно-орієнтований підхід у вихованні полягає у виборі методів впливу на окремого учня з урахуванням його індивідуальних особливостей, характеру, темпераменту, нахилів і інтересів;
• диференційний підхід передбачає урахування рівня розвитку розумових, творчих здібностей учня.

 Встановлено, що:

• процес розвитку творчої активності активізується завдяки взаємодії учнів між собою;
• розвиток творчої активності учнів повинен опиратися на творчі задатки, притаманні даній особистості в цілому, творчому відношенню до вибраної професії;
• творча активність виявляє кращі риси характеру підлітка;
• елемент змагання відкриває простір для розвитку творчої ініціативи і активності;
• заслужена адекватна похвала стимулює розвиток творчої активності;
• переживання успіху надихає виникненню більш глибокого зацікавлення, бажання творити;
• велику роль відіграє приклад вихователя.

Пасивність і байдужість учнів до громадської діяльності класу і школи є наслідками:

• незнання своїх можливостей;
• неправильних дій вчителя у молодших класах;
• згадки про минулі невдачі;
• заниженої самооцінки;
• проблем у сім’ї, спілкуванні з колективом;
• фізичні недоліки.

     Вихователь повинен бути людиною творчою і не зупинятися перед труднощами.  З бажанням допомогти підліткам, вихователь має розробити план розвитку творчої активності класу, який зміг би з одного боку допомогти створити згуртований колектив, а з іншого – зберегти в кожному учневі індивідуальність і розвинути в ньому самозначимість.

     В цьому плані можуть бути розглянуті такі напрямки і методи роботи:

1. Учнівський колектив
   • загальні учнівські збори;
   • розробка перспектив розвитку колективного життя, правил поведінки в школі;
   • активна участь у житті класу та школи;
   • колективні походи та екскурсії;
   • розв’язання побутових проблем;
   • чергування у класі та школі;
   • аналіз результатів колективної роботи;
   • диспути на тему поведінки, виховання;
   • випуск газет;
   • виховні бесіди на теми взаємовідносин з батьками;
   • адекватна похвала;
   • індивідуальні бесіди.
2. Робота з активом класу

• бесіди, навчання основам організаторської роботи, впливу на людей;
• формування прийомів управління учнівським колективом;
• розробка планів виховної роботи; участь у роботі старостату школи;
• допомога невстигаючим учням;
• аналіз успішності класу;
• вирішення побутових проблем;
• збереження матеріальних цінностей.
  3. Робота з батьками
     • залучення до активності у вихованні дітей, розвитку їх здібностей;
     • зміцнення дружніх зв’язків між дітьми і батьками;
     • надання основ педагогічних знань;
     • індивідуальна робота;
     • робота з батьківським комітетом.
  4. Самовдосконалення

• підвищення педагогічної кваліфікації;
• розширення кругозору;
• втілення типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства;
• культура мови;
• розвиток здібностей;
• громадська діяльність;
• самодисципліна.

     Розвиток творчої активності учнів звичайно не може обмежуватись планами та програмами. Це постійний процес, під час якого можуть з’являтися нові нетрадиційні напрямки і форми роботи.

 3. Учнівське самоврядування, його аспекти

       Учнівське самоврядування є конкретним видом діяльності дітей. Відповідаючи за окремі розділи роботи свого колективу, беручи участь у діяльності активу класу, комісій, у чергуванні, учні організовують своїх товаришів на виконання певних завдань, беруть участь у плануванні, контролюють і перевіряють один одного, організовують змагання, виховні заходи. Цю діяльність учнів можна назвати організаторською.

     Усяка діяльність людини є поштовхом до розвитку, що дуже важливо. В організаторській роботі діти набувають низки навичок, умінь і знань. У них розвиваються певні моральні якості й формуються риси характеру.

     У школі первинним колективом є клас. У ньому обираються відповідальні за розділами роботи й формуються таким чином органи самоврядування. Чим більше учнів активно працюють в органах самоврядування, тим більше вдосконалюється робота кожного з них, нагромаджується корисний досвід, складаються традиції. Самоврядування збільшує обов’язки, значно розширює права органів колективу класу.

     Навколо окремих організаторів в класі складається актив, тому що їм поодинці не під силу виконувати певні обов’язки. Утім, водночас, поряд з ними, є багато дітей, що бажають прилучитися до роботи. Так, замість окремих уповноважених в класі створюються сектори, що поєднують групи учнів, які працюють в одній галузі, але з відомим розподілом обов’язків. Таким чином, кожен розділ роботи закріплюється за окремим відповідальним учнем, а складніші розділи – за кількома відповідальними. Тим самим вирішується відразу кілька педагогічних завдань:

• по-перше, збільшується кількість організаторів в колективі, чим створюються можливості кращого виконання справи;
• по-друге, досягається завантаження всіх чи більшості учнів суспільною роботою, і кожний набуває власного досвіду організатора.

Учнівське самоврядування має кілька стадій розвитку, це:

• виконання прямих доручень вихователя;
• виконання доручень колективу, обговорення колективом.

     Самоврядування - це не гра, а відповідальна справа, керівництво життям класу, яке ми доручаємо спочатку кращій частині активу, а потім усьому учнівському колективу в цілому. Там, де за спиною дітей стоїть вихователь і виконує за них усю роботу, не може бути й мови про справжнє самоврядування: така обстановка виховує у дітей лише формальне ставлення до нього.

     Тому з моменту залучення дітей у роботу з організації життя свого класу права і обов’язки кожного активіста, кожної групи, будь-якого органа самоврядування мають бути чітко сформульовані, роз’яснені всьому колективові. Також необхідно навчити їх виконувати свої обов’язки і користуватися правами. Тільки тоді почне розгортатися дитяче самоврядування, коли вихователь зуміє по-справжньому зажадати від своїх дітей відповідальності за доручену справу. Основою цієї вимоги є принцип високого оцінювання творчих сил учнівського колективу.

     Самоврядування є внутрішньою організуючою силою, що виводить учнів на вищий ступінь взаєморозуміння і спонукає до життя могутній саморегулятор діяльності класу – суспільну думку.

З власного досвіду виокремлюю певні складові, без яких не існує учнівське самоврядування, а саме:

1. Структура:

• Президента
• Віце-президента

 Міністерство освіти та науки:

• здійснює роботу, спрямовану на вироблення в учнів свідомого ставлення до навчання;
• організовує консультаційну допомогу з предметів;
• бере участь у проведенні предметних тижнів, місячників, олімпіад, конкурсів;
• контролює виконання домашніх завдань, ведення щоденників;
• веде боротьбу з пропусками уроків.

 Міністерство внутрішніх справ:

•  контролює дисципліну та порядок, відвідування учнями школи;
• коригує поведінку учнів, що порушують внутрішкільний контроль;
• призначає відповідальних за дотримання дисципліни та порядку, відвідування учнями школи;
• контролює дотримання учнями Статуту школи (Правил для учнів).

 Міністерство культури та дозвілля:

• організовує естетичне виховання учнів;
• пропагує здоровий спосіб життя;
• організовує змістовний відпочинок учнів у позаурочний час, залучаючи їх до проведення вечорів відпочинку, дискотек, спортивно-оздоровчих заходів, оглядів конкурсів, фестивалів, концертів, виготовлення атрибутів для оформлення залів;

Міністерство інформації:

• забезпечує простір для ініціативи, творчості, самодіяльності учнів у навчально-пізнавальній діяльності;
• проводить книжкові місячники, тижні, бібліотечні години;
• готує випуск інформаційних стіннівок;
• висвітлює інформацію в шкільній газеті «НЕОН».

Міністерство екології:

• охороняє довкілля;
• контролює стан чергування;
• організовує учнів  до участі в акціях;
• організовує проведення трудових операцій.

Міністерство соціального захисту:

• виявляє милосердя до хворих і людей похилого віку, проводить заходи до Дня інваліда, Дня захисту дітей, організовує зустрічі з ветеранами ВВв та праці;
• збирає кошти у фонд Червоного Хреста.

Міністерство фінансів:

• веде фінансові документи;
• фіксує надходження і видатки.

2. Передумови:

• зацікавленість учнів та педагогічного колективу;
• чіткий розподіл обов’язків щодо управління;
• оптимальна структура;
• чітка система роботи органів учнівського самоврядування.

3. Наслідки:

• дає можливість формувати активну життєву позицію учнів;
• підготовлює учнів до розбудови громадянського суспільства;
• розвиває такі соціальні якості, як толерантність, критичність та конструктивність мислення;
• розвиває повагу до власної та чужої праці, оптимізм, здатність до самоаналізу й самовиховання;
• отримання підлітками практичного досвіду, з яким вони зможуть вільно почувати себе в дорослому житті.

4. Функції:

•              соціалізуюча; 
•              допоміжна організаційно-практична;
•              компенсаційна;
•              інноваційна.

5. Завдання педагогів:

• передавати учням організаційний досвід;

• навчати їх організаторської майстерності;
• залучати учнів до самоуправлінської діяльності та надавати їм необхідну допомогу;
• не приймати рішення, не обговоривши з учнями всі проблеми.

6. Складові роботи вихователя:

• завжди цікавитись завданнями органів учнівського самоврядування;
• спільно з учнями шукати шляхи розв’язання цих завдань;
• допомагати учням визначати мету діяльності, складати план, аналізувати роботу;
• не перебирати на себе всю відповідальність, намагатись зробити так, щоб учні самі знайшли вихід із найскрутніших ситуацій;
• постійно навчайте актив, готуйте його до самостійної роботи.

7. Інноваційні форми:  Форми виховної роботи – це конкретні засоби організації позаурочної діяльності учнів під керівництвом педагога. Деякі методисти налічують 1200 форм виховної роботи, інші  4200.

   Одними із активних форм роботи вихователя під час виховного процесу – розвитку учнівського самоврядування -  вважаю такі: „Мозковий штурм”

• робота в парах або групах
• дискусія
• рольова гра
• „Незакінчені речення”
• опитування
• анкетування
• ігрові форми
• круглий стіл
• інтерв’ювання
• асоціативний зв’язок
• відтворення інформації
• творча робота
• метод малюнків
• метод проектів
• КТС
• акції тощо.

Дійсно, вся виховна система класу – розвиток учнівського самоврядування, починаючи з п’ятого класу – побудована мною на розвиток непересічної, самобутньої, креативної особистості. Всі поетапні заходи в розвитку учнівського самоврядування в класі дали можливість самореалізуватися  особистостям класу.

ІІ. РОЛЬ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ФОРМУВАННІ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

1. Про розвиток здібностей учнів для створення самоврядування в

 учнівському колективі

     Розвиток здібностей учнів для створення самоврядування в учнівському колективі є однією з основних умов формування особистості. Цей процес безперервний, тривалий та індивідуальний. На відміну від здібностей спеціальних, які створюють можливість для успішного певного виду діяльності, самоврядування – здатність універсальна, властива в тій чи іншій мірі кожній людині. Спеціальні здібності виявляються не в самих знаннях, вміннях і навичках, а в тому, наскільки швидко і легко людина освоює конкретну діяльність. Від здібностей до самоврядування залежить якість діяльності, її успішність і рівень досягнень.

     Роль будь-якого вихователя полягає в тому, щоб допомогти учню безперервно і цілеспрямовано розвивати та удосконалювати здатність управляти своєю індивідуальною діяльністю, що припускає:

• здатність ставити індивідуальні цілі і працювати над ними в плані конкретності і досяжності;
• здатність бачити головне і логічно вибудовувати задачі з урахуванням їх взаємодії і супідрядності;
• здатність працювати з інформацією, необхідною для досягнення цілей;
• здатність логічно будувати діяльність і розподіляти події і дії в часі;
• здатність прогнозувати характер протікання процесу, припускати можливі проблеми і труднощі, знаходити шляхи їх вирішення і усунення;
• здатність аналізувати та оцінювати результати своєї діяльності.

     Проте, виходячи з того, що навчання – це передача індивідуального досвіду, необхідно, щоб вихователь, який передає досвід, сам володів самоуправлінськими здібностями; умів ефективно організовувати зворотні зв’язки; враховував вікові та індивідуальні особливості кожного учня. Кожний віковий період особливий для формування визначних якостей особистості і засвоєння необхідної інформації, необхідної для розвитку здібностей до самоврядування індивідуальною діяльністю.

     Середній шкільний вік найсприятливіший для розвитку творчого потенціалу. Соціальні потреби переважають над пізнавальними, тому цей вік особливий для формування «персонального лідерства», тобто здібності до самопізнання і самовизначення.

     Щоб не упустити можливості даного періоду, учням необхідно пропонувати вирішувати проблемні задачі, порівнювати, бачити головне, знаходити схожі і відмінні риси, причинно-наслідкові залежності предметів та явищ, але ці розумові дії є не що інше, як елементи системного аналізу.

     У середній школі, де дитина досягає підліткового віку і намагається зайняти певну соціальну нішу серед однокласників, з’являється необхідність орієнтуватися на організацію групової діяльності. Група-співтовариство – необхідна умова для одночасно і соціалізації і індивідуалізації учня. Умови групової роботи дозволяють більш адекватно оцінювати і аналізувати результати своєї розумової і практичної діяльності. Група також створює більш комфортні психологічні умови: допомагає підвищенню самооцінки, розширює особистий досвід, дозволяє поповнити свій інтелектуальний багаж шляхом обміну інформацією з обговорюваного питання в умовах рівноправного діалогу. І, звичайно, для роботи в групі що вчиться необхідно мати здібності до управління індивідуальною і груповою діяльністю.  Відбувається розділення відповідальності з лідером (вихователем). Група створює модель керівництва, засновану на співпраці і партнерстві, де цілі, плани, форми і зміст роботи визначаються спільними зусиллями вихователя і учнів.

     Команда – це група, для якої характерні: 

• відповідальність за сумісний результат і за самих себе;
• розвиток індивідуального і спільного інтересів до роботи колективу;
• становлення здатності для оцінки результатів роботи.

     Група працює як навчальна лабораторія:

• задоволення потреби своїх членів;
• пропонує нові ідеї і підходи до вирішення класних та шкільних проблем;
• пропонує можливість вибору;
• заохочує дослідницькі підходи до поставлених проблем;
• розробляє пропозиції її учасників;
• координує організацію діяльності;
• оцінює процес і перспективи просування справи;
• спонукає до застосування накопиченого досвіду;
• сприяє ухваленню компромісних рішень;
• ставить кожного в позицію керівника на певному етапі або при вирішенні певних задач.

     Для розвитку здібностей учнів при створенні самоврядування їм необхідно спиратися на наступні положення:

1. Розвиток самоуправлінських здібностей – процес тривалий, безперервний і індивідуальний для кожного учня.
2. Самоуправлінські здібності на відмінну від здібностей спеціальних, які створюють можливість для конкретного виду діяльності, визначають якість процесу виконання цієї діяльності, її успішність і рівень досягнень.
3. Кожний віковий період особливий для формування визначальних якостей особистості і засвоєння інформації, необхідної для розвитку здібностей до самоврядування індивідуальною діяльністю.
4. У молодшому шкільному віці необхідно розвивати пізнавальну і самоуправлінську активність, формувати якості, які сприяють саморегуляції і самопізнанню.
5. Підлітковий вік особливий для формування потреби в особовому і професійному самовизначенні і розвитку «персонального лідерства».
6. У старшій ланці виникає необхідність в отриманні інформації про управлінські технології і використання їх для успішної самореалізації.

2. Роль учнівського самоврядування у формуванні життєвої компетентності учнів

Проблема впровадження учнівського самоврядування як систему роботи вихователя з колективом класу є актуальною і перспективною, що зумовлено такими тенденціями:

1. Виконання завдань, висунутих Державною національною програмою «Освіта» та Законом України про освіту (стаття 17) .
2. Реалізація педагогічної концепції, що лежить в основі виховної роботи школи .
3.  Впорядкованість життя шкільного колективу, тобто взаємозв’язок навчальної та позаурочної виховної роботи, координація всіх виховних заходів і справ, їхня доцільність і достатність, розумний чіткий ритм та організація всього життя колективу.
4. Реалізація прав учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань тощо .
5.  Забезпечення дитині права формувати, висловлювати та відстоювати власні погляди гарантами ст. 12, 13 "Конвенції ООН про права дитини"  та визначеними основними положеннями "Концепції громадянського виховання в умовах розвитку української державності" .
6. Формування основних груп компетентностей учнів у позаурочний час через роботу класних центрів самоврядування:
   1.  Соціальна компетентність учнів пов’язана:

• із здійсненням роботи класу як однієї команди, забезпечення співробітництва (кожен учень класу);
• з готовністю брати на себе відповідальність за роботу свого центру та отримання кількості балів у змаганнях між класами колегіуму (кожен учень класу);
• бути активними у прийнятті рішень за свій клас на засіданнях Ради  (голови );
•  у врегулюванні конфліктів між учнями класу ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних стосунків гімназистів (представники центру «Дисципліна і порядок»).
  2.  Полікультурна компетентність учнів стосується:

• розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо; виховання толерантного ставлення учнів до представників різних расових, релігійних, соціальних та культурних груп (представники центрів «Здоров’я» клуб «Психолог», «Моя земля - земля моїх батьків»);
• забезпечення розширення кругозору та підвищення культурного рівня учнів класу (представники центру «Інтелект»);
• визначеного ставлення до власної діяльності та діяльності інших учнів класу у роботі центрів самоврядування (кожний учень класу).
  3.  Комунікативна компетентність учнів передбачає:

• опанування важливого у роботі і суспільному житті усного і письмового спілкування під час інтерв’ю, написання статей до шкільної газети   (представники центрів «Інтелект», «Прес-центр»);
• створення літопису класу, написання власних творів, рефератів, творчих робіт за поданою тематикою центрів (представники центрів «Моя земля - земля моїх батьків» та ін.);
•  удосконалення знань з іноземних мов під час проведення предметних декад (представники центрів «Інтелект», «Пресцентр»);
  4.  Інформаційна компетентність учнів зумовлена:

• вмінням школярів використовувати різні джерела інформації, класифікувати документи, користуватися новими інформаційними технологіями під час створення екологічних проектів, підготовки та проведення дискусій, виховних годин, тематичних лінійок і класних свят (представники центру «Здоров’я» клубу «Еколог», центрів «Інтелект» і «Дозвілля»);
•  вмінням аналізувати й критично ставитися до себе, бачити прогалини в роботі класного самоврядування та шляхи вирішення проблем (кожен учень класу, представники центру «Здоров’я» клуб «Еколог»);

• самостійне опрацювання інформації, розуміння та усвідомлення фактів, залучення власного досвіду під час підготовки та проведення інтелектуальних ігор, марафонів, брейн-рингів (представники центрів «Інтелект», «Дозвілля»,«Пресцентр»).
  5.  Компетентність саморозвитку та самоосвіти учнів пов’язана:
• з  готовністю та потребою гімназиста навчатися впродовж усього шкільного життя, з бажанням піднятися хоча б на сходинку вище по рейтингу успішності, який готує кожний семестр центр «Дисципліна та порядок», з прагненням отримати звання «Кращий учень класу» чи конкретного предмету (кожен учень класу);
• з організацією центром «Інтелект» самоосвітньої діяльності учнів класу, колективне відвідування бібліотек, проведення  пропаганди потреби у нових знаннях, мотивації саморозвитку, залучення та збагачення власного досвіду (кожен учень класу).
  6.  Компетентність продуктивної творчої діяльності зумовлена наступними чинниками:

• використанням різнорівневих завдань для залучення у роботу центрів самоврядування усіх учнів класу (голови центрів);
• наданням можливостей на виховних годинах, класних зустрічах самостійного вибору творчих завдань за вподобаннями учнів;
• організацією центром «Інтелект» залучення гімназистів до участі в інтелектуальних та пізнавальних конкурсах, змаганнях, олімпіадах, до написання власних творів, МАНівських робіт (кожен учень класу).
• залученням гімназистів до проектної роботи (голови центрів);
• веденням шкільного сайту, бази даних, видання газети ;
• розвитком вмінь діяти в нестандартних ситуаціях, вміння знаходити нові рішення (кожен учень класу);
• реалізацією творчого потенціалу учнів (голови центрів).
  7.  Компетентне ставлення до свого здоров’я (кожен учень класу, представники центру «Здоров’я»):

• соматичного здоров’я;
• клінічного здоров’я;
• фізичного  здоров’я;
• психологічного здоров’я;
• рівень валеологічних знань.

7. Учнівське самоврядування у кінцевому результаті не просто дає учневі суму знань, умінь і навичок перебування  в колективі, а формує її компетентність, як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях набутих завдяки участі у житті класу.
8. Система самоврядування класу дає можливість вихователю прискорити вирішення актуальних проблем педагогічної теорії, допомагає у боротьбі з «БАЙДУЖІСТЮ» сучасної молоді до навчання, виховання, своєї власної сім’ї, яка зростає в умовах економічної кризи та жорстокості оточуючих.
9. Ця система роботи учнівського колективу допомагає відшукати такі форми та методи виховної роботи, які б задовольнили усіх учнів, класного керівника, батьків і дали змогу ефективно розв’язати суперечності між колективною формою навчання та індивідуальним розвитком учнів. Допоможе вчителю стати порадником, другом сім’ї учнів та зробити сучасних амбіційних батьків помічниками школи, відчути їх підтримку і допомогу.

3. Вимоги до вихователя в умовах самоврядування.

     Будь-який вихователь, що виступає в ролі організатора учнівського самоврядування, має сам збагнути всі тонкощі й деталі організаційної роботи, тому що тільки при цьому він може керувати й окремими активістами, й органами колективу.

     Зрештою, уся робота учнів в органах самоврядування має бути ланцюгом вправ, що безперервно ускладнюються у самостійному й ініціативному вирішенні життєвих проблем свого класу.

     На першій стадії самоврядування вихователям слід докладно і точно інструктувати дітей, контролювати кожен крок їхньої практичної діяльності, вчасно підказувати правильні рішення. Потім завдання стають конкретнішими й лаконічними, містять тільки мету, основний настрій.  Вимоги вихователя завжди мають відповідати реальним силам і здібностям учнів.

     На другій стадії вихователі обмежуються тим, що дають саме завдання і не втручаються у процес виконання. Тільки після його виконання контролюють роботу учнів.

     На третій, вищий, стадії самоврядування, завдання вихователя полягають у включенні окремих відпрацьованих дій у систему діяльності класу в цілому. Таким чином доручається виконання цілого розряду робіт (проведення КТС, «Вогника», трудового десанту тощо), де потрібно, дивлячись на умови, самостійно діяти. Так формується в дітей самостійне орієнтування в умовах роботи й уміння правильно вибирати потрібні засоби і прийоми для вирішення завдань, що виникають.

     Завдання вихователя – допомогти учням побачити зв'язок між проробленою роботою та її кращими результатами. У зв’язку з цим на початку згуртування колективу особливо велику роль відіграє заохочення. Дитині необхідно пережити радість своїх досягнень, відчути задоволення від результатів своєї роботи, побачити її користь – тільки тоді зміцніє в неї віра у свої сили, переконаність у необхідності своєї організаторської діяльності на користь колективу.

     Формування потреб у дитини походить від впливу «середовища», діяльності колективу.  Чим більше справ, чим вони різноманітніші, тим більше кожен учень може виявитися. Насиченість життя колективу оцінює стиль керівництва вихователя і діяльності класу.

     Учні завжди відчувають потребу в оцінюванні своєї діяльності та поведінки. Заохочення викликає в них відчуття задоволення, приплив нових сил і прагнення до самовдосконалення. Утім, кожне заохочення має бути педагогічно доцільним і відповідати суспільній значущості вчинків, починань, досягнутих результатів.

     Джерелом активності в дитині в будь-якій діяльності є потреби, які загалом є складовими простої, упорядкованої системи. Гармонійний розвиток особистості можливий лише за гармонійного одночасного розвитку всіх її потреб: ігрових, пізнавальних, естетичних, моральних, комунікативних тощо.

     Кожна потреба розвивається у процесі специфічної діяльності, на основі відповідних вимог вихователя. Успіх виховання багато в чому залежить від уміння організувати діяльність учня.

Напрями і форми роботи вихователя: Діяльність справжнього вихователя сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними — індивідуальні, групові, фронтальні. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями.
Для виховного впливу на особистість школярів форми роботи також різноманітні: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну.

Вибір методів у роботі вчителя необмежений: пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні); одномоментні (анкетування, тестування та ін.) та тривалі ( цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо); шкільні (класні та позакласні);  не експериментальні (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування), експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти).

Висновки               

     Формування ініціативної, здатної приймати нестандартні  рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до управління  справами класу через діяльність в органах учнівського самоврядування.

     Із метою об’єднання зусиль класного керівника і учнівського колективу для добрих і корисних справ, щоб зробити класне життя змістовнішим, веселішим, цікавішим.

     Головним завданням класного керівника і учнівсбкого колективу є формування і розвиток соціально активної, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадською позицією, почуттям національної самосвідомості.

     Учнівське самоврядування в класі є  педагогічно доцільним способом організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної участі у вирішенні важливих понять життя класу.

     Діяльність учнівського самоврядування скеровується на підвищення якості навчання, зміцнення свідомої дисципліни, реалізацію вимог режиму школи, організацію позакласної виховної роботи, на розвиток ініціативи та творчої самодіяльності, реалізацію їхніх прав та обов’язків.

     Головним принципом у проектування учнівського самоврядування  повинна стати активність самих учнів через надання їм можливостей вибору шляхів моральної і мовленої поведінки, створення таких умов, в яких особистість має можливість самостійно розмірковувати про найрізноманітніші життєві проблеми та розв’язувати їх, організацію процесу самопізнання та самореалізації особистості, розвиток навичок самодіяльності.

     Важливий принцип учнівського самоврядування – «Самі вирішили, самі зробили, самі відповідаємо».

     Цінність організації учнівського самоврядування в класі полягає в тому, що учні глибоко і всебічно проникають у сутність своїх прав і обов’язків.

     Діяльність дітей – творча. Творчість передбачає створення нового, оригінального. Важливо, щоб дитина відкрила сама, а не взяла готове – тільки так розвиваються творчі здібності.

В основі класного самоврядування:

• демократизація та гуманізація виховного процесу;
• зв'язок виховання з реальним життям;
• виховання особистості в колективі в ході спільної діяльності;
• єдність вимог і повага до особистості;
• послідовність, систематичність і єдність виховних впливів;
• відповідність віковим та індивідуальним особливостям учня;
• свідомість, самодіяльність та активність учнів.

     Учнівське самоврядування – не засіб звільнення вихователя від педагогічних обов’язків і завантаження ними учнів. Це спроба розширити діапазон діяльності вихователя і учнів класу – членів єдиного колективу, можливостей для їхньої співдружності, творчого пошуку й ініціативи, засіб навчитися жити і працювати за законами демократичного суспільства.

Література

1. Державна національна програма «Освіта» / «Україна ХХІ ст.» // Освіта. – 1993. - №44-46.
2. Закон України «Про освіту» №1060-XII, із змінами від 19 грудня 2006 р:

        http://www.osvita.org.ua/pravo/law_00/

3. Концепція національного виховання. Освіта. – 1994. 26 жовтня //Рідна школа.– 1995. №9.– С.18-25.
4. Закон України "Про середню освіту". – 1999: http://www.ombudsman.kiev.ua/d_06_3.htm
5. Конвенція ООН про права дитини. http://www.kharkivoda.gov.ua/osvita/show.php?page=5842/
6. Концепція громадянського виховання в умовах розвитку української державності. - 2000. // http://www.khpg.org/index.php?id=976002302
7. Соловейчик С. Воспитание по Иванову. – М.: Педагогика, 1989. – 352 с.
8.  Болдарєв М.І. Класний керівник. - К.: Радянська школа, 1982. - 255 с.
9. Коротов В.М. Самоуправление школьников. - М.: Просвещение, 1981. - 206 с.
10.  Ученическое самоуправление в школе сегодня и завтра /Под ред. В.Е.Турина. - К.: Радянська школа, 1989. - 333 с.
11. Красовицький М.Ю. Виховна робота в школі: досвід і проблеми. - К.: Освіта, 1992. - 182 с.
12. Правова  енциклопедія школяра / В.В. Головченко, В.С. Ковальський (кер. авт. кол.), Л.О.Лоха. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 440 с.