Роль власних назв у житті людини

Роль власних назв у житті людини

„ Що не назва – то загадка, проблема розвязання якої має величезне пізнавальне значення. Воно й дає ключ до розуміння краси рідного краю, його мови, історії ” [ 6, с. 3 ]. Власні назви мають велике значення для кожної людини. Без них сьогодні неможливо уявити життя нашого суспільства. І це не перебільшення. 

Як часто ви називаєте власні нави? Значно більше, ніж можна собі уявити. Адже вони супроводять нас скрізь і завжди. Для відповіді на це питання було проведено досдідження: протягом дня, з 8.00 до 22.00, порахувала, скільки разів почула або назвала власні назви. Результат вражаючий – близько 200 слів. Достатньо було лише увімкнути телевізор, і рахунок почав рости швидкими темпами: назви фільмів, телепередач, кліпів і т.д.; найбільшим джерелом є реклама - починаючи від миючих засобів ( „Свіжий подих Альп”) і закінчуючи туристичними комплексами ( „Гавайський рай” ). Виходячи на вулицю, ми також часто зустрічаємо власні назви – це назви крамниць, кафе, парків, площ, автобусних зупинок тощо.

Пригадайте, чи не виникали у вас проблеми лише через те, що забули назву кав׳ярні, де мали зустрітися з друзями? Гадаю, що подібні труднощі були у кожного. Виділяючи об'єкти за допомогою слів, топоніми орієнтують людей у довколишньому світі. Вони роблять наше життя простішим і більш організованим. Тому одними з найважливіших фінкцій власних назв є номінативна та адресна ( детальніше вони будуть розкриті у наступному параграфі ).

Для висвітлення багатьох загадкових давніх власних назв, для вивчення механізму створення та вживання слід звертатися, насамперед, до такої науки, як історія. „Етимологія – ніщо, якщо вона ігнорує причини, що породили назви. А ці причини – завжди і тільки історичні” [ 5, с. 27-28 ]. Географічні та лінгвістичні фактори вторинні по відношенню до історичних.

Тому не менш значущою фунцією є, також, історична. Адже географічні назви є чи не найдавнішими пам׳ятками, створеними людиною. У них відображена історія народів, їх соціальні відношення, духовне та культурне життя. Все, що відбувалося у світі знайшло відбиття у власних назвах. На перший погляд, вони нічим не пов׳язані між собою, та разом вони є тією ниткою, яка зв׳язує минуле з теперішнім. І як зазначає В. А. Жукевич, „ кожна назва – свого роду історичний документ, особливість якого полягає у тому, що він пізнається нами крізь призму мови ” [ 8, с. 56].         

У сучасному вживанні власні назви не називають поняття, а лише слугують для визначення конкретних предметів чи явищ. Наприклад, ми можемо досить чітко визначити, чим відрізняється дуб від верби, але ніхто не зможе сказати, спираючись лише на назву, чим  відрізняється с. Волошкове від с. Барвінкове.

Наука топонімка розкриває й з׳ясовує безліч малопомітних, проте дуже важливих деталей історії людства: вказує на місце розселення давніх, інколи невідомих за документами, племен та народів, розповідає про давні звичаї, ремесла, господарство, сімейні стосунки, класові ворожнечі. Важливим фактором при дослідженні географічних назв є вивчення людських імен. Адже якби не були нам відомі з різних літописів імена прадавніх людей, ми б не знали великої кількості слів нашої мови. Напиклад, як зазначають учені, у жодному зі словників давньоукраїнської мови не зустрічаються такі слова, як „ копил ”, „ бірюк ”, „ росомаха ” та ін., проте як географічні назви чи прізвиська вони всі зафіксовані у докуменах, починаючи з  ХVI ст.

Тому серед власних назв науковці виділяють 2 типи: топоніми ( географічні назви ) та антропоніми ( імена, прізвища, прізвиська). Цікаво, що окремо один від одного їх не можна розглядати – деякі топоніми утворилися з антропонімів і навпаки. Наприклад: „ Квітку хризантему названо людським ім׳ям, а дівчину Маргариту – ім׳ям квітки ” [ 9, с. 56 ]. 

Часто топоніміку називають „мовою землі”, і це досить влучний вислів, адже географічні назви є безапеляційними доказами явищ, подій та ознак певної місцевості. Варто лише правильно витлумачити топонім, і можна дізнатися про народи, які жили задовго до нас, відкрити для себе давно забуті традиції, побут, господарство, ремесла тощо. З одних тільки назв можна дізнатися про те, яка була у минулі віки природа, клімат, рельєф тієї чи іншої місцевості, які на ній росли дерева та трави, які тварини та птахи водилися у лісах. Наприклад, „Річка В׳язівок (правий приток річки Самари) має таку назву тому, що на одному з її берегів ріс в׳язовий ліс. Пізніше його було винищено, а на вільному місці збудували село, яке також дістало назву В׳язівок ( від назви річки).” (Записано зі слів жительки с. Межиріч Терещенко В.М., 1946 р.н.). Отже, тим, хто забажає і виявить наполегливість, стародавній світ добровільно відкриє свої тамниці, що приховуються в одному чи декількох, на перший погляд зовсім звичайних, словах.

Література

1. Барашков В.Ф. Знайомі з дитинства назви : кн. для позакл. читання ( V-VII кл. ) – М.: Просвіта, 1982. – 111 с.;

2. Суперанська А.В.  Що таке топоніміка? , відп. ред. Г.В.Степанов.- М.: Наука, 1985. – 176 с.;

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т Бусел.  - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.;

4. Мурзаев Е.М.  Очерки топонимики . – М., „ Мысль ”, 1976 – 382 с.;

5. Никонов В.А. Введение в топонимику  . – М., 1966 – 256 с.;

6. Янко М. Гомін Землі . – К. „ Веселка ”, 2000 – 123 с.;

7. Смолицкая Г.П.  Занимательная топонимика : кн. для учащихся ст. кл. – М.: Просвещение, 1990. – 127 с.;

8. Жукевич В.А. Загальна топонимика . 2-е вид. М., 1968 –385 с.;

9. Глинський І.  Твоє ім׳я – твій друг  – К.: Либідь, 1985 – 75 с.;

10. Агєєва Р.А.  Походження імен рік  та озер / відп. ред.  Мурзаєв      Е.М. – М.: Наука, 1985 – 143 с. ;

11. Уфимцева А.А. Лексическое значение. Принцип

 семасиологического описания лексики. – М.: Наука, 1986. – 288 с.;

12. Бирюзов С.С. Суровые годы. М., 1966. – 280;

13. Литвин И.П. О традиции в географических названиях. - М.: Наука, 1989. - 212 с.;

14. Минаева Л.В. Слово в письменной и устной речи. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 102 с.;

15. Никитин М.В. Лексическое значение слова: Структура и комбинаторика. - М.: Высшая школа, 1983. - 192 с.;

16. Перкас С.В. Урбанонимы в художественном тексте // Имя нарицательное и имя собственное. - М.: Прогресс, 1978.-124 c.;

17. Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики. - М.: Наука, 1987. - 180 с.;

18. Веденский Б.А. Энциклопедический словарь, т. 1, М., «Советская энциклопедия», 1963 - 656 с.;

19. Веденский Б.А. Энциклопедический словарь, т. 2, М., «Советская энциклопедия», 1964 - 736 с.;

20. Маршева Л. И. Топонимические типы в русских народных говорах. — М., 2007. — 236 с.;

21. Матвеев А. К. Ономатология/ А. К. Матвеев. — М., 2006. — 292 с.;

22. Кусов В. С. Памятники отечественной картографии. — М., 2003. — 146 с.