Розділ ІІІ. Загальні суспільно-географічні закономірності світу. Тема 1. Географічний простір

Лекція 9

Розділ ІІІ. Загальні суспільно-географічні закономірності світу.

Тема 1. Географічний простір

Мета: сформувати уявлення про поняття та склад світосистеми; актуалізувати знання про  біосферу, її  масштаби;    аналізувати та  оцінювати роль географічного простору у світосистемі, усвідомлювати  глобальну єдність у системі «суспільство – природа».   

Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності студентів:

Знаннєвий компонент:

формулює визначення понять «географічний простір», «світосистема»; називає підсистеми світосистеми; 

Діяльнісний компонент:

складає схему світосистеми; характеризує географічний простір; обґрунтовує роль географічного простору у світосистемі;

Оцінно-ціннісний компонент:

усвідомлює  глобальну єдність у системі «суспільство – природа»   

Обладнання:  фізична карта світу, політична карта світу, атласи.

Тип заняття: комбінований

ХІД  ЗАНЯТТЯ:

І. Організаційний момент                                                                        3 хв.

ІІ. Перевірка  знань           20 хв.

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності                            5 хв.

Вивчення нового матеріалу                                                                    35 хв.

IY. Закріплення нових знань, умінь та навичок         10 хв.

Y. Підсумок заняття                                                  5 хв.

YI.Домашнє завдання                                                   2 хв.

 ІІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності 

Сьогодні інтерес дослідників викликає не просто географічний тривимірний (фізичний) простір, а людський – багатовимірний, тобто простір, який сприймається не тільки приладами, але й людьми, у зв'язку з чим як об'єкти географічних досліджень постають незвичайні «якісно забарвлені» простори: індустріальний, громадський, історичний та ін.  Тобто географічний простір як об'єкт науки в сучасному розумінні – це геосфера , що включає такі складові, як антропосфера і техносфера. Не просто територія, а її потенціал, представлений сукупністю об'єктів як живої, так і неживої природи, творцем яких є людина. Розглянемо детальніше це питання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Географічний простір, його системоутворювальна роль  та характеристики

Внаслідок взаємодії Землі з космосом утворився простір, названий М.М. Єрмолаєвим (1975 р.) географічним. Географічний простір охоплює сферу взаємодії космічних факторів із земними від верхньої межі магнітосфери до поверхні Мохоровичича, тобто нижньої межі земної кори. Оскільки ця взаємодія на різних вертикальних рівнях має свої особливості, в географічному просторі прийнято розрізняти такі чотири складові частини.

1. Близький космос. Верхня межа — межа магнітосфери (80-90 тис. км), нижня — 1500—2000 км над поверхнею Землі. Тут відбувається найбільш тісна взаємодія космічних факторів з магнітним та гравітаційним полями Землі. Із захоплених магнітним полем протонів і електронів утворюється радіаційний пояс навколо планети.

2. Висока атмосфера. Нижня межа обмежена стратопаузою. В ній відбувається перетворення первинних космічних променів у вторинні, нагрівання атмосфери, утворення суцільного шару озону.

3. Географічна оболонка. Знаходиться між озоновим шаром і нижньою межею активного шару осадових порід, на які впливають екзогенні фактори. Це єдина оболонка в Сонячній системі і, можливо, у Всесвіті, в якій взаємодія космічних факторів із земними створила сприятливі умови для зародження і розвитку різних форм життя.

4. Підстилаюча кора. Простягається від нижньої межі географічної оболонки до поверхні Мохоровичича. Це арена ендогенних факторів, які створюють первинний рельєф планети. Різноманітні екзогенні процеси, рушійною силою яких виступає сонячна енергія, постійно видозмінюють первинний рельєф земної поверхні.

Концепція географічного простору науково обґрунтовує положення географічної оболонки у сфері постійної взаємодії космічних факторів із земними. Цей специфічний навколоземний простір є необхідною передумовою для зародження і розвитку життя на планеті. Його спеціальне вивчення дозволяє зрозуміти суть багатьох природних явищ і фізико-географічних процесів.

Географічна оболонка має якісні відмінності від окремих геосфер:

- виключне багатство різними видами вільної енергії;

- надзвичайно велика міра агрегованості речовини — від елементарних частинок, атомів та молекул до хімічних сполук та складних тіл;

- наявність органічного світу, ґрунтового покриву;

- наявність осадових порід, різних форм рельєфу;

- концентрація тепла, що надходить від Сонця;

- панування законів термодинаміки низьких температур і тиску;

- існування людського суспільства.

Поруч із поняттям “географічна оболонка” вживається, як синонім термін “біосфера”. Уперше його вжив австрійський геолог Е.Зюсс у 1875 р. Учення про біосферу розробив В.І.Вернадський. За його вченням межі біосфери визначаються чинниками, які роблять можливим існування живих організмів. Верхня межа пов’язана з озоновим екраном, який затримує більшу частину ультрафіолетової радіації, що згубно впливає на живі організми. За нижню межу приймався шар земної кори з t до 1000 (тобто до глибини 3-3,5 км). Потужність біосфери складає 20 км.

Зараз існують три тлумачення цього терміну: біологічна, географічна і загальнонаукова. За біологічним тлумаченням — це сукупність живих організмів на Землі. Згідно географічного підходу —це одна із геосфер, котра входить до складу географічної оболонки і відрізняється від інших геосфер насиченістю живими організмами. За загальнонауковим тлумаченням — це вся зовнішня частина планети, в якій не лише існує життя, а яка в тій чи іншій мірі видозмінена або сформована життям. За своїми субстратними характеристиками, наявністю речовини в трьох агрегатних станах, переліком структурних частин поняття “біосфера” близьке до поняття “географічна оболонка.

Проте це не дає підстав для того, щоб ототожнювати географічну оболонку й біосферу. Біологічний аспект при визначенні параметрів географічної оболонки надзвичайно важливий, але далеко не єдиний, який потрібно враховувати при дослідженні її функціонування і розвитку, взаємодії із зовнішнім світом тощо. Саме у географічній оболонці сформувалися усі необхідні умови для життя (в контексті середовища існування), а не навпаки: живі організми забезпечують існування географічної оболонки. Крім того, об’єми географічної оболонки й біосфери не повністю співпадають хорологічно (просторово).

Отже, терміни географічна оболонка й біосфера не є синонімами. Вони відображають найсуттєвіші, але різні сторони складної природної системи, діалектично доповнюють, а не замінюють один другого.

Якщо розглядати фундаментальні географічні поняття з точки зору інтенсивності та вираженості взаємодій у природі планети Земля, то вони впорядковуються у послідовному ланцюжку: географічний простір — географічна оболонка — ландшафтна сфера.

У межах географічної оболонки виділяється ландшафтна сфера — зона прямого контакту та активної взаємодії літосфери, атмосфери й гідросфери. За насиченістю органічним життям ландшафтна сфера — це біологічний фокус географічної оболонки.

Ландшафтна сфера — це сукупність ландшафтних комплексів, приурочених до поверхні океану, суходолу та льодовикових покривів. У ландшафтну сферу входять сучасна кора вивітрювання, ґрунти, живі організми, приземні шари повітря. Потужність ландшафтної сфери — не більше кількох сотень метрів. Вона зростає від полюсів до екватора. В арктичних пустелях і тундрах — 5-10 метрів, а в тропічному поясі з вологими лісами кора вивітрювання йде на глибину 5-10 метрів, а дерева піднімаються на десятки метрів. Отже, потужність ландшафтної сфери тут досягає 100-150 м.

Світосистема як результат і процес формування глобальної єдності в системі «суспільство – природа».

Світосистема — це результат глобальної геопросторової єдності причинно-наслідкових ефектів зростання масштабності потоків і структур суспільної активності, швидкості та інтенсивності генетичних та функціональних взаємодій в системі «людина-природа». Визначенням цього терміну займалися: О. Шаблій, М. Пістун, О. Топчієв, К. Оме та інші. Людина як компонент географічного середовища почала займати провідне місце. Її зв'язки з природою перейшли на інший функціональний рівень. Світ — це не лише поєднання людини і природи, це включення тих функціональних систем, за якими вони співіснують.

Функціонально-компонентний склад світосистеми: економічна, інформаційно-технологічна, соціально-культурна, політична підсистеми

Функціонально-компонентний склад глобального системного утворення як світосистема формують такі підсистеми:

- Демографо-екологічна підсистема розглядається як сукупність зв’язків між людиною і природою у формуванні життєвого простору. Природні умови виступають передумовою відтворення населення.

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Адже не всі регіони на континентах мають сприятливі природні умови для життя і господарської діяльності людини. Найбільш густо населеними у світі є прибережні території. Загалом лише на 7 % площі суходолу проживає 70 % населення світу. Утім на чисельність населення в окремих частинах світу вплинули й інші чинники - історичні, політичні, економічні, соціальні.

Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрям демографічної політики.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності.

Одним з найважливіших чинників, що впливають на відтворення населення є проблеми довкілля. 

Водночас з даним показником тісно взаємопов’язана урбанізація. В останні роки гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов’язані з територіальною організацією виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (в Україні це Донбас, Придніпров’я). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Несприятлива демографічна ситуація в Україні спричинена перш за все різким зниженням народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівня більшості населення України, невпевненість у своєму майбутньому та ін. В Україні зростають масштаби бездітності та однодітності сімей. До того ж, це характерно не лише для міського, а й для сільського населення. Погіршення процесів природного відтворення сільського населення України пов’язане з вкрай деформованою статевовіковою структурою населення.

- Економічно-господарська підсистема — сукупність виробничих відносин з поєднанням розвитку продуктивних сил в єдиному економічному просторі.

  Світ-системний підхід розглядає світ не як суму країн, що паралельно розвиваються, а як єдину систему, де є світові "верхи" і світові "низи", держави-експлуататори і держави-експлуатовані, які отримали назви відповідно "ядро" і "перефирія".

Найбільш розповсюджена версія світ-системного аналізу розроблена американським політологом І. Валлерстайном. У роботі «Аналіз світових систем» він зазначив, що найближчі 25-50 років світ еволюціонує до нового світового порядку. Сама ж світ-система визначається як утворення з єдиним розподілом праці та множинністю культурних систем. Зародилася сучасна світ-система в період переходу людства до індустріального суспільства.

Світ-система з єдиною політичною системою називається світ-імперією й характеризується економічною, політичною саморегулятивністю.

С. Коен ввів в геополітику нові, більш складні геополітичні структури світу і уявлення про багатополюсний світ і динаміку ієрархії центрів політичної сили.

Було виділено три рівня геополітичної організації світу:

- Геостратегічна область (у світі їх дві - Торговий приморський і Євразійський континентальний світ);

- Геополітичний регіон (їх п'ять в Торговій приморській області - Приморська Європа і Магриб, Африка на південь від Сахари, Північна Америка і Карибський басейн, Південна Америка, Острівна Азія і Океанія і два в Євразійському континентальному світі – Хартленд (означає «серцевина», а конкретно - Північно –Східна частина Євразії) та Східна Європа, Східна Азія);

- Нація-держава.

У модель С. Коена входить і так звана світова «периферійна зона», що включає Африку і Латинську Америку. Близький Схід, Африка на південь від Сахари і Південно-Східна Азія входять в «зони розлому» - конфліктні райони геополітичної нестабільності, де протистоять один одному представники різних геостратегічних областей, що виражається в гострих міждержавних та етнічних конфліктах.

Крім того, в якості «транзитних держав» («держав-воріт») виступають території, через які здійснюється взаємодія держав, що відносяться до різних геостратегічним областей і регіонів. Приклади транзитних держав: країни Балтії, Словенія, Еритрея, Каталонія, Країна Басків, Пенджаб, Квебек та ін.

Геокультурний простір – це «структурний компонент географічного простору, сфера і продукт людської діяльності, що представляє собою сукупність взаємодіючих геокультурних систем, що складаються з геокультурних спільнот людей різного порядку і елементів антропогенного (штучного) походження»

Геополітичний простір — середовище, що справляє вплив на формування відносин між державами в контексті фунда­ментального дуалізму світу.

- Інформаційно-технологічна підсистема — це технологічні системи і процеси, що є наслідком розумової діяльності з освоєнням навколишнього світу.

 Зародившись у 60-ті роки, інформаційно-технологічні системи перетворилися на величезні багатогалузеві комплекси, які охопили практично всі сфери бізнесу і входять в інфраструктуру всієї системи підприємницької діяльності поряд з банками, біржами, аудиторськими компаніями та ін. Разом з тим інформаційно-технологічні системи є са­мостійною сферою діяльності і являють собою інформаційний бізнес. Зародившись у 60-ті роки, інформаційно-технологічні системи перетворилися на величезні багатогалузеві комплекси, які охопили практично всі сфери бізнесу і входять в інфраструктуру всієї системи підприємницької діяльності поряд з банками, біржами, аудиторськими компаніями та ін. Разом з тим інформаційно-технологічні системи є са­мостійною сферою діяльності і являють собою інформаційний бізнес. Нові технології є основною рушійною силою розвитку світового ринку. 

- Соціально-культурна підсистема - сукупність структур, які забезпечують генетичний і функціональний обмін культурними цінностями.

Соціально-культурна сфера – це сфера духовного (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов’язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культурним розвитком, охороною їх здоров’я, соціальним забезпеченням та задоволенням інших соціально-культурних потреб людини. Кожна країна має свої звичаї, традиції, є особливості в умовах життя.  Культурна політика не може стояти осторонь під час глобалізації світових процесів. У світі існує спеціалізована культурна організація ООН – ЮНЕСКО, з охорони здоров’я -     ВООЗ.

Суспільство є складним соціальним утворенням, всі елементи якого мають свою власну розгалуженість на складові. Соціально-культурна діяльність української держави – складна й багатогранна сфера суспільного життя, яка включає в себе функціональне об'єднання установ та організацій, що здійснюють громадсько-політичну і культурно-виховну роботу.

 На сьогодні до системи органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері входять: Міністерство культури України; Міністерство освіти і науки України; Міністерство молоді та спорту України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство соціальної політики України. На місцевому (регіональному) рівні державне управління соціально-культурною сферою здійснюють обласні державні адміністрації.

- Політична підсистема — система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції.

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.  Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи справляють вплив на державну владу.

Політична система має досить складну структуру. Вона піддається змінам залежно від етапів розвитку суспільства. Але водночас, вона є явищем відносно самостійним і суттєво та безпосередньо впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства – економіку, науку, освіту, мораль тощо. Разом з тим, вона зазнає суттєвого впливу цих сфер.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи. Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

  IY .Закріплення нових знань, умінь та навичок

Дайте відповіді на питання: 1. Що ми називаємо географічним простором? Назвіть  його складові частини. 2. Яка роль географічного простору у світосистемі? 3. Поясніть вираз «Світосистема — це результат глобальної геопросторової єдності причинно-наслідкових ефектів зростання масштабності потоків і структур суспільної активності, швидкості та інтенсивності генетичних та функціональних взаємодій в системі «людина-природа»». 4. Назвіть компоненти світо системи та дайте їх характеристику.

Y. Підсумок заняття

Географічний простір як об'єкт науки в сучасному розумінні – це геосфера , що включає такі складові, як антропосфера і техносфера. Не просто територія, а її потенціал, представлений сукупністю об'єктів як живої, так і неживої природи, творцем яких є людина.  Охоплює сферу взаємодії космічних факторів із земними від верхньої межі магнітосфери до нижньої межі земної кори.

В географічному просторі прийнято розрізняти такі чотири складові частини: 1. Близький космос. Верхня межа — межа магнітосфери (80-90 тис. км), нижня — 1500—2000 км над поверхнею Землі. 2. Висока атмосфера. Нижня межа обмежена стратопаузою. 3. Географічна оболонка. Знаходиться між озоновим шаром і нижньою межею активного шару осадових порід, на які впливають екзогенні фактори. 4. Підстилаюча кора. Простягається від нижньої межі географічної оболонки до поверхні Мохоровичича.

Функціонально-компонентний склад глобального системного утворення як світосистема формують такі підсистеми:

- Демографо-екологічна підсистема розглядається як сукупність зв’язків між людиною і природою у формуванні життєвого простору. Природні умови виступають передумовою відтворення населення.

- Економічно-господарська підсистема — сукупність виробничих відносин з поєднанням розвитку продуктивних сил в єдиному економічному просторі.

- Інформаційно-технологічна підсистема — це технологічні системи і процеси, що є наслідком розумової діяльності з освоєнням навколишнього світу.

- Соціально-культурна підсистема - сукупність структур, які забезпечують генетичний і функціональний обмін культурними цінностями.

Концепція географічного простору науково обґрунтовує положення географічної оболонки у сфері постійної взаємодії космічних факторів із земними. Цей специфічний навколоземний простір є необхідною передумовою для зародження і розвитку життя на планеті. Його спеціальне вивчення дозволяє зрозуміти суть багатьох природних явищ і фізико-географічних процесів.

YI.Домашнє завдання:

1.Опрацювати конспект лекції №9 (інформація  в Googl клас).

Дослідження : 1.  Уплив старіння населення на місце країни в міжнародному поділі праці.  2.  Працемісткі виробництва густозаселених регіонів світу.3. Екологічні та соціальні проблеми густозаселених регіонів світу