Розпад СРСР та відродження незалежності України.

Тема 30 Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України (1985-1991рр.)

11 березня 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. Причини : 1. Очевидна науково­технічна відсталість країни порівняно з передовими західними країнами, що дедалі поглиблювалась. 2. Уповільнення темпів економічного розвитку. 3. низька якість більшості вітчизняних промислових товарів. 4. неспроможність колгоспно­радгоспного ладу забезпечити країну продуктами сільського господарства. 5. Вражаюча безгосподарність в усіх ланках народногосподарського комплексу. 6. нездатність режиму забезпечити більш­менш задовільний рівень життя для своїх громадян. 7. нескінченні дефіцити найнеобхідніших продуктів і товарів. 8. нещадне переслідування владою будь­-яких форм дисидентства, інакомислення та опозиції.9. Всевладдя партноменклатури. 10. Значне поширення корупції, соціальної апатії, пияцтва та інших негараздів у радянському суспільстві. Перебудова (рос. «перестройка») — теоретично­-політична програма реформування командно­-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР.

Основні напрями політики реформ М. Горбачова Демократизація суспільства. Створення правової держави. 2. Гласність. 3. Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади. 4. Утвердження багатопартійності. 5. Запровадження інституту президентства. 6. Підготовка нового союзного договору. 7. Політика нового мислення у зовнішніх відносинах. 8. Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.

І етап перебудови (квітень 1985 — січень 1987 р.) Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПр. С було проголошено курс на прискорення соціально­економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-­технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни

В Україні перебудовчі процеси загалом збігалися із загальносоюзними. Проте вони мали і свої особливості: • уповільнений темп розвитку; • порівняно низький рівень активності населення; • тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; • відсутність відвертого насилля як засобу розв’язання внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.

Аварія у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до страхітливого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30­ кілометрової «зони відчуження», масового переселення жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України, яка мусила майже повністю взяти на себе справу ліквідації катастрофи на електростанції становили в 1988–1990 рр. (у тодішньому масштабі цін) понад 20 млрд крб. Рішення про евакуацію та переселення було прийняте урядовою комісією колишнього СРСР через 37 годин після руйнації реактора на ЧАЕС. Згідно з офіційними даними, евакуація населення тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 р. Усього на першому етапі евакуації було виселено 81 населений пункт Київської та Житомирської областей. Було відселено близько 90 тисяч осіб (хоча існують дані про 115 тисяч відселених).

Політика «прискорення» та її наслідки в Україні7 травня 1985 р. — ухвала радою Міністрів Ср. Ср постанови «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння». 23 травня 1986 р. — ухвала радою Міністрів СРСР постанови «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами». 19 листопада 1986 р. — Верховна рада СРСР прийняла Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність».

II етап перебудови (січень 1987 — літо 1988 р.) У квітні 1988 p. було забезпечено основи для переходу від адміністративно-­командних до економічних методів управління . Закон СРСР від 30 червня 1987 p. «Про державне підприємство (об’єднання)». було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об’єд нанням. Кількість працівників управління республіканського рівня зменшилася удвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш ніж на третину. Почали розвиватися орендні відносини: об’єкти державної власності — машини і будови на певний час передавали трудовим колективам, щоб останні могли їх використати з максимальною користю. 1989 р. в Україні працювало на орендному підряді понад 270 промислових підприємств У травні 1988 р. було прийнято Закон «Про кооперацію». Він доповнював і розвивав норми Закону «Про індивідуальну трудову діяльність».

Рівень життя населення у 1985 р. бюджетний дефіцит СРСР становив 17 млрд, то в 1989 р. він склав 120 млрд руб. навіть галузі, які працювали на ВПК, почали відчувати брак коштів для поточного виробництва і капіталовкладень. Протягом двох років (до літа 1989 p.) грошові доходи населення зросли на 105 млрд крб, або на 23 %. Ця грошова маса не була забезпечена товарами. А це зумовило різке розбалансування споживчого ринку. Із весни 1988 р. у народне господарство пішли «порожні» гроші. 1990 р. інфляція становила 10 % на рік, у другій половині 1991 р. — 25 % на тиждень. Набули поширення так звані бартерні обміни. Національний дохід 1990 р. скоротився на 4 %, 1991 р. — ще на 13 %. Дефіцитом, крім промислових товарів, стали м’ясо, молочні продукти, вершкове масло. Підвищення роздрібних цін 2 квітня 1991 р. удвічі стрімко погіршило життєвий рівень населення, знецінивши нагромадження й залишивши більшість населення без заощаджень. СДЕЛАЕМ «ДОБРОЕ» ДЕЛО! ЗАПУСТИМ ПЕЧАТНЫЙ СТАНОК!

Розгортання страйкового руху 15 липня 1989 р. на шахті «Ясинуватська — Глибока» в Макіївці Донецької області розпочався стихійний страйк. 17 липня страйк охопив уже кілька шахт Макіївки. 18 липня до страйку приєдналися шахти Красноармійська, Дзержинська, Шахтарська, Краснодону, Первомайська. 19 липня застрайкували шахтарі Донецька і Горловки. 25 липня страйкувала більшість шахтарів України: 110 із 121 шахт Донецької області, 52 із 93 шахт Луганської області, усі 11 шахт Західного Донбасу та усі 20 шахт Львівсько­-Волинського басейну. Загалом страйкувало до півмільйона гірників.

Наслідки страйкового руху Шахтарі змусили піти у відставку кожного третього директора шахти, партійно­радянських керівників у Первомайську, Сніжному, Дзержинську, Стаханові. Передбачалося значне підвищення заробітної платні шахтарям, вирішення у шахтарських містах та селищах соціальних проблем. У червні 1990 р. у Донецьку відбувся Перший з’їзд шахтарів Ср. Ср, який констатував, що розв’язання соціально­економічних питань шахтарів відбувається незадовільно. Шахтарі поставили вимогу про відставку існуючого в країні уряду і формування уряду народної довіри. У жовтні 1990 р. у Донецьку відбувся Другий з’їзд шахтарів СРСР. На з’їзді було створено незалежну профспілку гірників (НПГ). 16 квітня 1991 р. у столиці було утворено республіканський страйковий комітет. Парламентська комісія Верховної ради УРСР і уряд республіки були змушені підписати зі страйкарями нову угоду.

Зрушення у політичному житті України. Пожвавлення громадської активності. червень 1988 р. - ХІХ Всесоюзна партконференція. Вищим законодавчим органом влади в СРСР було оголошено з’їзд народних депутатів. Але водночас третина місць народних депутатів була зарезервована для КПРС та підконтрольних їй громадських організацій. Вибори тепер мали відбуватися на альтернативній основі, на одне місце могли балотуватися декілька кандидатів. 26 квітня 1988 р. у Києві відбувся перший стихійний мітинг та демонстрація. Особливо бурхливо розвивалися події у львові. У червні–липні 1988 р. тут відбулися перші несанкціоновані мітинги, у яких взяло участь десятки тисяч людей. Із кінця лютого 1990 р. в Україні спалахнула «мітингова війна». 25 лютого відбулося близько 100 мітингів, у яких взяло участь до 230 тис. осіб.

Громадські об’єднання. Восени 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб, на засіданнях якого відкрито обговорювалися питання голоду 1933 р., боротьби за незалежність 1917–1920 рр. та ін. Восени 1987р. у Львові було створене «Товариство лева». Воно почало видавати газету «Поступ», яка одразу посіла чітку демократичну позицію, стала популяризатором ідей національного відродження, відновлення української державності і трибуною для діячів опозиції.4 березня 1989 р. у Києві утворилося Українське добровільне історико-­просвітницьке товариство «Меморіал». Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш ніж 47 тис. неформальних об’єднань1987–1988 рр. із в’язниці та заслання повернулися до України відомі дисиденти — В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук’яненко та ін. Вони відновили роботу Української Ґельсінської групи, а в липні 1988 р. перетворили її на спілку (УҐС).

Під тиском мітингів, демонстрацій, пікетів, голодувань, в країні компартійнорадянським органам влади довелося дозволити переселення татар. У результаті у квітні 1989 р. на півострові їх уже мешкало 40 тис., а влітку 1991 р. — 130 тис. (у 1944 р. — було депортовано 191 тис. татар). Для захисту національних прав депортованого народу навесні 1989 р. було створено Організацію кримськотатарського національного руху. На референдумі, що відбувся 20 січня 1991 року, на запитання "Ви за відтворення Кримської АРСР як суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?" позитивно відповіли понад 94% його учасників28 червня 1991 р. у Сімферополі курултай — з’їзд представників кримськотатарського народу — виступив за відновлення кримськотатарської автономії.

Курултай обрав вищий представницький орган кримськотатарського народу — меджліс. Головою меджлісу був обраний Мустафа Джемілєв, його заст. – Рефат Чубаров. Головою ревізійної комісії затверджений Ремзі Аблаєв. Верховна Рада УРСР 12 лютого 1991 року ухвалила закон, яким в межах території Кримської області відновлювалася Кримська АРСР у складі УРСР. Прийняті навесні 1992 року акт "Про проголошення державної самостійності Республіки Крим" та Конституція Автономної республіки Крим (АРК) анонсували перетворення півострова на фактично незалежний суб'єкт у складі України, що привело до тривалої політичної кризи, яку вдалося владнати лише в 1995 році, коли законодавство АРК було остаточно приведене у відповідність до українського правового поля.

Формування багатопартійної системи. Лютневий (1990 р.) Пленум ЦК КПРС вилучв з Конституції СРСР статтю 6 про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у радянському суспільстві. Законодавчо це рішення було оформлено на ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 року. У вересні 1990 р. Президія Верховної ради України ухвалила постанову «Про порядок реєстрації громадських об’єднань», що створило відповідну юридичну базу для існування багатопартійності в республіці. Комуністична партія втратила свою політичну монополію. У квітні 1990 р. на базі Української Ґельсінської спілки виникла Українська республіканська партія (УРП).

Народний Рух України за перебудову — громадсько-політичний рух, який об'єднав численні демократичні угруповання, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту.І-й (установчий) з'їзд Руху відбувся 8-10 вересня 1989 року в Києві у конференц-залі Київського політехнічного інституту, під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань, але домінували в організації настрої національної демократії. Головою оргкомітету був обраний народний депутат СРСР Володимир Яворівський. Головою Руху обрано письменника і громадського діяча Івана Драча. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності.

ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович, Олесь Доній;НРУ був перереєстрований у січні 1992 року Мінюстом України в зв'язку з принциповими змінами Програми та Статуту.ІІІ з'їзд відбувся 28 лютого — 1 березня 1992 р. Розколу Руху вдалося запобігти завдяки компромісу між прихильниками В'ячеслава Чорновола, з одного боку та Івана Драча і Михайла Гориня, з іншого; були обрані співголови — Іван Драч (згодом фактично вийшов із Руху), Михайло Горинь (у червні 1992 році склав повноваження), В'ячеслав Чорновіл;

Результати виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад 1990 р. 43 громадські організації утворили передвиборчий Демократичний блок. Із 442 обраних депутатів Верховної ради УРСР він отримав 111 місць. На 450 місць до Верховної ради УРСР претендувало близько 3 тис. кандидатів15 травня 1990 р. розпочала роботу перша сесія Верховної ради УРСР дванадцятого скликання. Демократичні сили у Верховній раді 6 червня 1990 р. перейшли до опозиції і оформилися як Народна рада, головою якої обрали І. Юхновського. Комуністична більшість у парламенті, лідером якої став О. Мороз називалася «За радянську суверенну Україну», а неофіційно — «група 239», оскільки налічувала 239 депутатів. Депутатська група «Демократична платформа в Компартії України», яка налічувала 41 депутата. Ця група співпрацювала з Народною радою у Парламенті

Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990р. 9 липня 1990 р. В. Івашко пішов з посади голови Верховної ради УРСР, оскільки його було обрано заступником генерального секретаря ЦК КПРС. 12 червня 1990 р. з ініціативи Б. Єльцина декларацію про державний суверенітет прийняла Верховна Рада Російської Федерації. Приклад Росії надихнув українських парламентарів16 липня 1990 р. за Декларацію про державний суверенітет України проголосувало 355 народних депутатів, проти — 4, утримався — 1. Верховна рада проголосила державний суверенітет «як верховенство, самостійність, повноту і неподільність у зовнішніх зносинах». Документ складався з десяти статей, де проголошувалося право української нації на самовизначення, окреслювалися принципи народовладдя, державної влади, громадянства УРСР, проголошувалася економічна самостійність, наголошувалося на територіальній недоторканості республіки, праві на власні збройні сили, встановлювався порядок забезпечення її зовнішньої та внутрішньої безпеки, проголошувалося, що УРСР є суб’єктом міжнародного права. Проголошувалося, що Декларація є основою нової Конституції, законів України і визначатиме позицію республіки під час укладання міжнародних угод.

Початок осені 1990 р. позначився новим загостренням політичної боротьби. «…Консервативна частина Верховної ради виношує плани зберегти імперію у вигляді нового Союзного договору. народна рада закликає громадян суверенної України прийти 1 жовтня до Парламенту і сказати союзному договору «ні»Із 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України. ( Революція на граніті)Студенти вимагали: • розпуску Верховної ради й проведення нових виборів; • проходження військової служби громад ямами України тільки на своїй території; • націоналізації майна Комуністичної партії і комсомолу; • визначення ставлення до союзного договору; • відставки голови ради міністрів В. Масола

17 березня 1991 р. було ініційовано проведення всесоюзного референдуму, разом з яким планувалось провести республіканський та обласний референдуми. Бюлетень загальносоюзного референдуму містив запитання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь­якої національності?». Позитивно відповіло 70,5 % виборців. у Львівській області позитивну відповідь надали - 14,7 %, Івано­- Франківській — 16,1 %, Тернопільській — 17,6 %, Києві — 44,6 %. На запитання в бюлетені республіканського референдуму: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Схвально відповіло 80,2 % виборців, тобто більшість

14 січня 1991р Б. Єльцин зробив публічну заяву про бажання керівників Росії, України, Казахстану і Білорусії укласти чотиристоронню угоду, не чекаючи підписання союзного договору. 23 квітня 1991р. в урядовій резиденції Ново­-Огарьово за 35 км від Москви М. Горбачов зустрівся з лідерами дев’яти союзних республік (крім Балтії, Молдови, Вірменії і Грузії). Було вирішено не пізніше ніж через шість місяців після підписання договору затвердити на з’їзді народних депутатів СРСР нову Конституцію Союзу Суверенних держав.

Верховна рада України у червні 1991р. відклала розгляд проекту Союзного договору на осінь. 5 липня 1991 р. вона прийняла Закон «Про заснування посади президента УРСР». Загальні вибори президента були призначені на 1 грудня 1991 р. 19 серпня 1991 р. засоби масової інформації сповістили громадян країни про утворення у Москві Державного комітету з надзвичайного стану (ДКн. С), який оголосив про запровадження на півроку надзвичайного стану в окремих районах СРСР. 19 серпня 1991 р. секретаріат ЦК КПУ направив на місця шифротелеграму, де було поставлене завдання партійним комітетам усіляко сприяти діям ДКНС. У виступі по республіканському радіо і телебаченню 19 серпня 1991 р. голова Верховної ради УРСР Л. Кравчук уникнув оцінки дій ДКНС. Він закликав громадян до спокою і витримки. Ввечері 20 серпня прийнято текст заяви, у якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не розв’яже Верховна рада, не мають юридичної сили на території УРСР22 серпня 1991 р. ДКн. С було розгромлено. Президія Верховної ради прийняла рішення про скликання 24 серпня позачергової сесії Верховної ради України.

24 серпня на позачерговій сесії Верховної ради України з доповіддю про політичну ситуацію виступив Л. Кравчук. Співдоповіді зробили народні депутати: О. Мороз — від більшості та І. Юхновський — від опозиції. Щоб надати легітимності цим рішенням, І. Юхновський від імені Народної ради запропонував проголосити акт, у якому мав бути зафіксований новий державний статус України, а потім підтвердити цей акт на всенародному референдумі. Народна рада також виступила з вимогою заборонити діяльність Комуністичної партії України. Конституційною більшістю голосів (346 народних депутатів — «за», 1 — «проти», 13 — «утримався») Акт проголошення незалежності України було схвалено. референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України призначався на 1 грудня 1991 р., що мав відбутися одночасно з виборами президента України.

7 претендентів подолали визначений 100 ­тисячний рубіж і були зареєстровані Центрвиборчкомом кандидатами на президентську посаду. Л. Кравчук (голова Верховної ради України) - 61,59% В. Гриньов (заступник голови Верхової ради України); В. Чорновіл (голова Львівської обласної ради, один із керівни­ків народного руху України)- 23,27%Л. Лук’яненко (голова Української республіканської партії); І. Юхновський (керівник опозиційної народної ради у Парламенті республіки); Л. Табурянський (голова Української народної партії, підпри­ємець); О. М. Ткаченко (міністр сільського господарства України, зняв свою кандидатуру ) На питання Всеукраїнського референдуму, який проводився водночас з виборами президента України, «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» позитивно відповіли 28 804,1 тис. виборців, або 90,92 %