Розповідь "Літайчик"

Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали.

— Хто там? — запитав горобчик.

— Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя.

Літайчик відчинив обережно двері.

— Заходь! Що сталося?

Білка стрибнула у кімнату.

— Ось що! Зима!

І з її пухнастого хвостика на підлогу посипався сніг.

Горобчик обережно доторкнувся до білосніжної хмаринки, яка утворилася у його хатинці.

— Яка краса! Все ж таки будь-яка пора року чудова!

І вони разом із білочкою попрямували до друзів, які чекали на них, прихопивши з собою санчата.

Веселі та радісні гралися у сніжки, ловили чудернацькі зірочки, ліпили сніговичка. А пані Зима щедро сипала біленькі пірʼїнки, прикрашаючи ними все навколо.